Постанова

від 17.06.2020 по справі 604/1308/15-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

17 червня 2020 року

м. Київ

справа № 604/1308/15-ц

провадження № 61-44420св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Штелик С. П. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Сімоненко В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

заінтересовані особи : Підволочиський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області, ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Підволочиського районного суду Тернопільської області в складі судді Сташківа Н. Б. від 13 березня 2018 року та постанову апеляційного суду Тернопільської області в складі суддів: Костіва О. З., Храпак Н. М., Хома М. В., від 16 серпня 2018 року,

В С Т А Н О В И В :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на постанову Підволочиського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області про закінчення виконавчого провадження, за участю боржника - ОСОБА_2 .

В обґрунтування заявлених вимог скаржник посилався на те, що рішенням Підволочиського районного суду від 01 квітня 2016 року зобов`язано ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою по АДРЕСА_1 та привести стан земельної ділянки до стану, що існував на момент укладення договору купівлі-продажу (08 грудня 2006 року).

Однак, ОСОБА_2 надалі продовжує використовувати вказану земельну ділянку і не виконує судове рішення, не приводить земельну ділянку до стану, що існував на час укладення договору купівлі-продажу, а тому вважає, що постанова державного виконавця щодо закінчення виконавчого провадження є такою, що винесена із порушенням вимог законодавства та передчасною, позаяк не вжито усіх передбачених законом заходів для виконання судового рішення, а тому просив дану постанову скасувати як незаконну, відновити межові знаки та привести земельну ділянку до стану, що існував на момент продажу в тому числі і знесення підпірної стінки.

Згідно акту державного виконавця від 10 травня 2017 року виходом державного виконавця по місцю виконання виконавчого документу встановлено, що боржник ОСОБА_2 відновив межові знаки, що існували станом на 08 грудня 2008 року (момент придбання земельної ділянки ) та частину огорожі, яка розмежовувала земельну ділянку, усунув перешкоди у користуванні нею.

Разом із тим, стягувач ОСОБА_1 мав зауваження, згідно яких останній вказав, що земельною ділянкою відповідачі користуються і надалі, огорожа встановлена не на попередньому місці, підпірна стінка не зруйнована.

17 травня 2017 року постановою державного виконавця Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області винесено постанову про закінчення виконавчого провадження у зв`язку із добровільним виконанням боржником судового рішення.

Посилаючись на те, що фактично судове рішення боржником не виконано, державний виконавець не мав права виносити постанову про закінчення виконавчого провадження, оскільки така постанова винесена формально, мала зауваження з боку стягувача і державний виконавець належним чином не перевірив виконання відповідного судового рішення, скаржник просив суд задовольнити скаргу.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Ухвалою Підволочиського районного суду Тернопільської області від 13 березня 2018 року скаргу задоволено частково.

Скасовано постанову начальника відділу Підволочиського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області від 17 травня 2017 року за № ВП - 52136760 про закінчення виконавчого провадження.

Зобов`язано Підволочиський відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області виконати рішення Підволочиського районного суду за № 2/604/15/16 від 01 квітня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_3 , про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою в частині відновлення межових знаків, що існували станом на 08 грудня 2006 року (на момент придбання земельної ділянки) у тій частині, яка необхідна для обслуговування успадкованої ОСОБА_1 частини будинку з надвірними і господарськими будівлями і спорудами, та частину огорожі, яка розмежовувала земельні ділянки, а також привести стан земельної ділянки до стану, що існував на момент укладення договору купівлі-продажу.

В решті вимог скаржника відмовлено.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що за наслідками розгляду справи встановлено, що державний виконавець вимог Закону України Про виконавче провадження не дотримався, склав акт та виніс постанову про закінчення виконавчого провадження передчасно, не перевіривши належним чином реального виконання судового рішення, обмежився лише поясненнями про добровільне виконання судового рішення боржником ОСОБА_2 , не дав оцінку запереченням стягувача ОСОБА_1 , не перевірив його тверджень та не мотивував, яким чином він дійшов до переконання, що спірна ділянка була приведена до стану, що існував на момент укладення договору купівлі-продажу, тобто 08 грудня 2006 року, як зазначено у судовому рішенні, яке перебувало на виконанні.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою апеляційного суду Тернопільської області від 16 серпня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Ухвалу Підволочиського районного суду Тернопільської області від 13 березня 2018 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні скарги ОСОБА_1 в даній справі відмовити.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій, на думку скаржника, не повно дослідили зібрані у справі докази та дійшли помилкових висновків про задоволення скарги. ОСОБА_2 не повідомляли про розгляд справи судами і він протиправно не зміг брати участь в судових засіданнях. Скаргу ОСОБА_1 було прийнято до розгляду із пропуском встановленого законом 10-ти денного строку. Скасована судами постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження була законною. ОСОБА_2 намагався виконати відповідне судове рішення, однак його виконання є неможливим.

Доводи інших учасників справи

У лютому 2019 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що обставини справи судами попередніх інстанцій встановлені повно та відповідають фактичними обставинам, які склалися між учасниками даної справи. У відзиві на касаційну скаргу заявник просив відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити оскаржувані рішення без змін, посилаючись на їх законність і обґрунтованість.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 28 листопада 2018 року відкрито касаційне провадження у даній справі. Витребувано справу із суду першої інстанції.

28 січня 2019 року справу передано судді-доповідачу Карпенко С. О.

16 квітня 2020 року відповідно до підпунктів 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30 (з наступними змінами та доповненнями) та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 02 квітня 2020 року № 1 Про заходи, спрямовані на належне здійснення правосуддя , призначено повторний автоматизований розподіл, серед інших, даної справи.

16 квітня 2020 року згідно протоколу автоматичного розподілу судової справи між суддями справу визначено розглядати у колегії суддів: Штелик С. П. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Сімоненко В. М. - та передано судді-доповідачу.

Обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що згідно рішення Підволочиського районного суду від 01 квітня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково та зобов`язано ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою площею 0,0660 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) кадастровий номер: 6124655100:02:002:0155, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 , 1/2 частина якої належить позивачу, відновивши межові знаки, що існували станом на 08 грудня 2006 року (на момент придбання ним (відповідачем) земельної ділянки в ОСОБА_3 ) в тій частині, яка необхідна для обслуговування успадкованої позивачем після смерті матері - ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , частини будинку з надвірними і господарськими будівлями і спорудами, та частину огорожі, яка розмежовувала земельні ділянки ОСОБА_4 та відповідача, привести стан земельної ділянки до стану, що існував на момент укладення договору купівлі-продажу 08 грудня 2016 року.

На підставі вказаного судового рішення Підволочиським районним судом 05 вересня 2016 року видано виконавчий лист за № 604/1308/15-ц, яким зобов`язано боржника ОСОБА_2 усунути перешкоди в користуванні вказаною в рішенні суду земельною ділянкою, відновивши межові знаки, що існували станом на 08 грудня 2006 року в тій частині, яка необхідна для обслуговування успадкованої позивачем після смерті матері - ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , частини будинку з надвірними і господарськими будівлями і спорудами та частину огорожі, яка розмежовувала земельні ділянки ОСОБА_4 та відповідача, привести стан земельної ділянки до стану, що існував на момент укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки.

Згідно акту державного виконавця від 10 травня 2017 року виходом державного виконавця по місцю виконання виконавчого документу встановлено, що боржник ОСОБА_2 відновив межові знаки, що існували станом на 08 грудня 2008 року (момент придбання земельної ділянки ) та частину огорожі, яка розмежовувала земельну ділянку, усунув перешкоди у користуванні нею.

Разом із тим, стягувач ОСОБА_1 подав зауваження, згідно яких останній вказав, що земельною ділянкою відповідачі користуються і на надалі, огорожа встановлена не на попередньому місці, підпірна стінка не зруйнована.

17 травня 2017 року постановою державного виконавця Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області винесено постанову про закінчення виконавчого провадження у зв`язку із добровільним виконанням боржником судового рішення.

Судами установлено, що учасники даної справи не надали доказів повного виконання рішення Підволочиського районного суду від 01 квітня 2016 року станом на момент винесення постанови державного виконавця Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області від 17 травня 2017 року.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

08 лютого 2020 року набув чинності Закон України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ від 15 січня 2020 року № 460-IX (далі - Закон від 15 січня 2020 року № 460-IX).

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права

Відповідно до статей 124, 129 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.

Примусове виконання рішень судів в Україні покладається на державну виконавчу службу.

Відповідно до вимог частини першої статті 18 Закону України Про виконавче провадження , державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно частини другої статті 18 Закону України Про виконавче провадження виконавець зобов`язаний: 1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; 2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; 3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; 4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; 5) роз`яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов`язки.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 18 Закону України Про виконавче провадження виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: - проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; - з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну.

Судами установлено, що перед винесенням оскарженої постанови про закінчення виконавчого провадження державний виконавець не виконав усіх покладених на нього обов`язків і не перевірив належним чином факт добровільного виконання боржником судового рішення.

ОСОБА_1 обґрунтовував скаргу в даній справі тим, що судове рішення, яке перебуває на примусовому виконання, боржником не виконано, а тому державний виконавець не мав підстав для винесення оскарженої постанови про закінчення виконавчого провадження у зв`язку із добровільним виконанням рішення.

У відповідному акті державного виконавця від 10 травня 2017 року зазначені заперечення стягувача щодо факту виконання рішення суду.

Оскаржена постанова державного виконавця від 17 травня 2017 року про закінчення виконавчого провадження не містить мотивів та доказів. Якими підтверджується висновок державного виконавця про виконання рішення суду. Не містить указано постанова і спростувань відповідних заперечень стягувача.

Учасники справи не надали судам попередніх інстанцій доказів належного виконання рішення Підволочиського районного суду від 01 квітня 2016 року станом на момент винесення постанови.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, установивши, що державний виконавець склав акт та виніс постанову про закінчення виконавчого провадження передчасно, не перевіривши належним чином реального виконання судового рішення, обмежився лише поясненнями про добровільне виконання судового рішення боржником ОСОБА_2 , не дав оцінку запереченням стягувача ОСОБА_1 , не перевірив його тверджень та не мотивував, яким чином він дійшов до переконання, що спірна ділянка була приведена до стану, що, який визначений судовим рішенням, яке перебуває на виконанні, суди дійшли обґрунтованого висновку про задоволення вимог скарги ОСОБА_1 в даній справі.

Доводи касаційної скарги щодо необґрунтованості оскаржених рішень спростовуються матеріалами справи та обґрунтованими висновками судів першої та апеляційної інстанції.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Неодноразове ухвалення протилежних і суперечливих судових рішень, особливо судами вищих інстанцій, може спричинити порушення права на справедливий суд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень.

Доводи касаційної скарги, зокрема щодо неповідомлення ОСОБА_2 про розгляд справи судом, порушення строків подання скарги та неможливості виконання відповідного судового рішення, є аналогічними аргументам апеляційної скарги, які суд апеляційної інстанції належним чином перевірив та, ухвалюючи рішення, спростував з наведенням відповідних обґрунтованих мотивів.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів попередніх інстанцій.

Доводи касаційної скарги не узгоджуються із дослідженими судами попередніх інстанцій матеріалами справи, які не містять належних та допустимих доказів, які беззаперечно підтверджували б обставини, якими обґрунтовано касаційну скаргу.

Згідно вимог частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доводи касаційної скарги в їх сукупності зводяться до незгоди із висновками суду, невірного розуміння скаржником вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин. Такі доводи оцінені судом першої інстанції, були предметом перегляду судом апеляційної інстанції та не знайшли свого підтвердження.

Згідно вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня

2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах Пономарьов проти України та Рябих проти Російської Федерації , у справі Нєлюбін проти Російської Федерації ) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення постановлено без додержанням норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.

Згідно із частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З урахуванням викладеного та керуючись статтями 400, 401, 415 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Ухвалу Підволочиського районного суду Тернопільської області від 13 березня 2018 року та постанову апеляційного суду Тернопільської області від 16 серпня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. П. Штелик

А. А. Калараш

В. М. Сімоненко