Постанова

від 17.06.2020 по справі 911/2511/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" червня 2020 р. Справа№ 911/2511/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Калатай Н.Ф.

суддів: Ткаченка Б.О.

Алданової С.О.

при секретарі Рибчич А. В.

За участю представників:

від позивача: Заворотнюк М.С. - адвокат

від відповідача: Банцер О.В. - адвокат

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Корпорація розвитку Київської області

на рішення Господарського суду Київської області, ухвалене 06.12.2019, повний текст якого складений 10.12.2019

у справі № 911/2511/19 (суддя Горбасенко П.В.)

за позовом Богданівської сільської ради Броварського району Київської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю Корпорація розвитку Київської області

про стягнення 414 717,43 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення з відповідача 3 % річних в сумі 57 920,29 грн. та інфляційних втрат в сумі 356 797,13 грн., нарахованих за період з 12.08.2016 по 31.12.2016 на несплачений за договором пайової участі у створенні і розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури села Богданівка, Броварського району Київської області від 31.03.2009 пайовий внесок у розмірі 4 876 250,00 грн., який мав бути сплачений в строк по 31.12.2010 включно.

Заперечуючи проти задоволення позову, у Відзиві на позовну заяву (а.с.54-57) відповідач послався на те, що він здійснив будівництво індивідуальних (садибних) житлових будинків загальною площею до 300 квадратних метрів і відноситься до категорії замовників, які на підставі ч. 4 ст. 40 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності № 3038-VI від 17.02.2011, який набрав чинності 12.03.2011, не залучаються до сплати пайової участі; що з прийняттям вказаного закону договірні відносини між позивачем та відповідачем фактично змінилися; що умови договору, якими замовника зобов`язано сплатити пайову участь, є такими, що не відповідають та суперечать нормам вказаного закону та порушують право відповідача бути не залученим до сплати пайової участі в зв`язку з будівництвом індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків загальною площею до 300 квадратних метрів, у зв`язку з чим відповідач надіслав позивачу на підписання додаткову угоду про припинення договору, однак позивач на пропозицію відповідача не відповів, відповідна додаткова угода підписана не була.

Позивач у Відповіді на Відзив на позовну заяву (а.с.112-114) зазначив про те, що Законом України Про регулювання містобудівної діяльності № 3038-VI від 17.02.2011 не передбачено припинення договорів пайової участі, подібних укладеному сторонами, чи скасування обов`язку щодо сплати пайової участі в разі будівництва об`єктів; що господарським та цивільним кодексами не передбачено можливості припинення договору в односторонньому порядку за відсутності відповідної норми закону, а відповідачем у відзиві відповідної норми закону не наведено; що жодного доказу направлення позивачу листів про припинення договору відповідачем суду не надано.

14.11.2019 відповідач звернувся до суду першої інстанції в порядку ч. 4 ст. 267 ЦК України з Заявою щодо застосування строків позовної давності (а.с.27-29), в якій, з посиланням на постанову Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів , просив відмовити в задоволенні позовних вимог позивача про стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат на загальну суму 414 717,42 грн. у зв`язку зі спливом позовної давності виходячи з того, що на дату звернення позивача з цим позовом до суду (07.10.2019) позовна давність щодо вимоги, що випливає з умов договору в частині стягнення пайового внеску в розмірі 4 876 250,00 грн., спливла, в той час як в позовній заяві не наведено обґрунтованих доводів відповідно до ч. 5 ст. 267 ЦК України про поважність причин пропуску трирічного строку на звернення до суду.

У Запереченнях на Заяву щодо застосування строків позовної давності (а.с.116-117) позивач, з посиланням на постанову Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань , зазначив: що закінченням строків позовної давності заборгованість не припиняється, а лише особа втрачає право на судовий захист; що закінчення стоків позовної давності щодо стягнення боргу не може стосуватись вимог щодо сплати індексу інфляції та 3% річних; що таке стягнення може здійснюватись як одночасно зі стягненням основної суми так і без такого стягнення; що за відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України); що якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання.

У Додаткових поясненнях на Заперечення на Заяву щодо застосування строків позовної давності (а.с.128-129) відповідач, з посиланням на п. 5.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів , зазначив, що зі спливом позовної давності за основною вимогою за договором пайової участі спливла і позовна давність за вимогою про сплату передбачених ст. 625 ЦК України процентів та інфляційних нарахувань незалежно від періоду часу, за який обчислено відповідні суми процентів та інфляційних нарахувань, тому у разі визнання обґрунтованими позовних вимог позивача суд зобов`язаний застосувати строки позовної давності і відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог у зв`язку зі спливом позовної давності як за основною вимогою, так і за додатковими.

Рішенням Господарського суду Київської області від 06.12.2019, повний текст якого складений 10.12.2019, у справі № 911/2511/19 позов задоволено частково, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено 278 284,52 грн. інфляційних втрат та 35 078,48 грн. 3% річних, нарахованих за період з 07.10.2016 по 31.12.2016, у задоволенні решти позову відмовлено.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що:

- з матеріалів справи слідує, що відповідачем обов`язок щодо сплати заборгованості в сумі 4 876 250,00 грн. за договором пайової участі у створенні і розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури села Богданівка, Броварського району Київської області від 31.03.2009 не виконаний;

- оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 ЦК України за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову. Така ж позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 26.10.2018 у справі № 922/4099/17;

- враховуючи подану відповідачем заяву щодо застосування строків позовної давності від 11.11.2019 (вх. № 21737/19 від 14.11.2019), дату звернення позивача до суду з цим позовом (07.10.2019) та період, за який позивач нараховує заявлені до стягнення 3 % річних та інфляційні втрати (з 12.08.2016 по 31.12.2016), слід обмежити період нарахування інфляційних втрат та 3 % річних періодом з 07.10.2016 по 31.12.2016 (в межах трирічного строку позовної давності) та відмовити у задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних за період з 12.08.2016 по 06.10.2016 у зв`язку з пропуском позовної давності.

При цьому, суд першої інстанції не прийняв до уваги посилання відповідача на те, що у зв`язку з прийняттям Закону України Про регулювання містобудівної діяльності № 3038-VI від 17.02.2011, який набрав чинності 12.03.2011, договірні відносини між позивачем та відповідачем фактично змінилися, та умови договору, якими замовника зобов`язано сплатити пайову участь, є такими, що не відповідають та суперечать нормам вказаного закону, з посиланням на те, що:

- згідно п. 7 розділу V Прикінцевих та перехідних положень вказаного Закону, якщо договором про пайову участь, який укладений до набрання чинності цим Законом, передбачена сплата пайової участі замовником будівництва (повністю або частково) в обсягах інших, ніж визначено цим законом, такий договір підлягає приведенню у відповідність із цим Законом. Будь-які рішення органів місцевого самоврядування про надання замовником будівництва будь-яких послуг, передачу активів у будь-якій формі (матеріальній чи нематеріальній), передачу частини (відсоткової частки) площ прийнятих в експлуатацію об`єктів містобудування, крім пайової участі відповідно до цього Закону, прийняті до набрання чинності цим Законом, підлягають приведенню у відповідність із цим Законом;

- вказаним законом не передбачено припинення договорів про пайову участь, які були укладені до набрання ним чинності, або скасування обов`язку щодо сплати пайової участі в разі будівництва об`єктів;

- враховуючи, що чинне законодавство України не передбачає можливості в односторонньому порядку відмовитися від договірних зобов`язань, а також не передбачено односторонньої зміни чи припинення спірного договору, посилання відповідача на припинення такого договору є неналежними та необґрунтованими, а спірний договір від 31.03.2009 є правомірним в силу положень ст. 204 ЦК України.

Також суд першої інстанції зазначив, що доводи представника відповідача про те, що він звертався до позивача з листами № 15 від 09.06.2017 та № 20 від 20.07.2017 про приведення спірного договору у відповідність до чинного законодавства, є неспроможними, оскільки матеріали справи не містять доказів такого звернення відповідача до позивача.

Не погоджуючись з рішенням, в грудні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю Корпорація розвитку Київської області звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 06.12.2019 у справі № 911/2511/19 повністю та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.01.2020 справа № 911/2511/19 передана на розгляд колегії суддів у складі: Калатай Н.Ф. (головуючий), судді Смірнова Л.Г., Мартюк А.І.

При дослідженні матеріалів апеляційної скарги колегією суддів встановлено, що вона не відповідає вимогами ст. 258 ГПК України, яка встановлює вимоги до форми і змісту апеляційної скарги, з огляду на що ухвалою від 13.01.2020 колегією суддів у складі: Калатай Н.Ф. (головуючий), судді Смірнова Л.Г., Мартюк А.І. апеляційну скаргу залишено без руху, апелянту повідомлено про право на усунення недоліків шляхом подання до Північного апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня вручення цієї ухвали доказів про сплату судового збору в сумі 2 280,48 грн.

Ухвалою від 10.02.2020 колегією суддів у складі: Калатай Н.Ф. (головуючий), судді Смірнова Л.Г., Мартюк А.І. повернуто без розгляду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Корпорація розвитку Київської області на рішення Господарського суду Київської області від 29.11.2019 у справі № 911/2511/19.

24.02.2020 Товариство з обмеженою відповідальністю Корпорація розвитку Київської області вдруге звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 06.12.2019 у справі № 911/2511/19 повністю та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

У апеляційній скарзі відповідач зазначив про те, що оспорюване рішення є необґрунтованим у зв`язку з неповним з`ясуванням судом першої інстанції обставин, що мають значення для вирішення спору, що при прийнятті вказаного рішення судом першої інстанції порушено норми матеріального і процесуального права.

У обґрунтування вказаної позиції апелянт послався на ті ж самі обставини, що й під час розгляду справи в суді першої інстанції, а саме на пропуск позивачем строків позовної давності, зазначивши про те, що:

- позивач звернувся до суду з вимогами про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на суму основного боргу в сумі 4 876 250,00 грн., з вимогами щодо стягнення якого до суду не звертався і щодо якого через сплив позовної давності втратив право на судовий захист;

- за змістом ст. 625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання, тому підлягають застосуванню лише до такого грошового зобов`язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку. Такої позиції у подібних правовідносинах дотримується Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 06.03.2019 у справі № 757/44680/15-ц щодо стягнення 3 % річних, нарахованих на прострочену заборгованість по зобов`язанню, щодо якого є рішення суду про відмову у стягненні у зв`язку зі спливом строків позовної давності;

- враховуючи висновки суду в справі № 757/44680/15-ц про те, що в вимогах про стягнення 3% річних, нарахованих у зобов`язанні, вимога в якому не може бути захищена у судовому (примусовому) порядку, слід відмовити не в зв`язку з пропуском трирічної позовної давності, а у зв`язку з безпідставністю такої вимоги, позивач не має права нарахування 3% річних та інфляційних втрат у грошовому зобов`язанні у розмірі 4 976 250,00 грн. за договором пайової участі, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку у зв`язку із закінченням строків позовної давності;

- позиція позивача, з якою погодився суд першої інстанції, про те, що в зв`язку з закінченням строку позовної давності щодо стягнення основного боргу позивач лише втрачає право на судовий захист щодо стягнення основної суми боргу, що не може стосуватися вимог щодо сплати 3% річних та інфляційних нарахувань на суму боргу, і що оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 ЦК України за увесь час прострочення, то таке прострочення є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову, є помилковою, оскільки суд першої інстанції послався при цьому на постанову Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 26.10.2018 у справі № 922/4099/17, строк позовної давності щодо стягнення основного боргу в якій не сплив через переривання строку позовної давності щодо вимог про його стягнення, а відтак, правовідносини, що є предметом розгляду у справі № 922/4099/17, суттєво відрізняються від спірних правовідносин.

Крім того, апелянт послався на порушення судом першої інстанції процесуальних норм та основоположних принципів здійснення судочинства, зазначивши про те, що до участі в судовому засіданні 06.12.2019 у якості представника позивача було допущено особу, яка не мала повноважень на представництво, оскільки на являлась адвокатом, та про те, що в судовому засіданні 06.12.2019 на заперечення усних пояснень відповідача суддя зачитав частину тексту постанови Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 26.10.2018 у справі № 922/4099/17, яка, зі слів судді, спростовує доводи відповідача, проте, оскільки позивач у позовній заяві та інших своїх процесуальних документах на обґрунтування позовних вимог не посилався на вказану постанову, відповідач не мав можливості завчасно ознайомитись з її змістом, а тому в судовому засіданні одразу не міг надати свої пояснення та заперечення відносно необґрунтованості та недоречності її застосування до спірних правовідносин.

Згідно з витягом з протоколу передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу)(складу суду) та з витягом з протоколу автоматизованого визначення складу колегії суддів від 27.02.2020 справа № 911/2511/19 передана на розгляд колегії суддів у складі: Калатай Н.Ф. (головуючий), судді Алданова С.О., Ткаченко Б.О.

Ухвалою від 03.03.2020 колегії суддів у складі: Калатай Н.Ф. (головуючий), судді Алданова С.О., Ткаченко Б.О.:

- Товариству з обмеженою відповідальністю Корпорація розвитку Київської області поновлено строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Київської області від 29.11.2019 у справі № 911/2511/19;

- відкрите апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Корпорація розвитку Київської області на рішення Господарського суду Київської області від 29.11.2019 у справі № 911/2511/19;

- встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, пояснень, клопотань, заперечень - до 19.03.2020;

- учасникам процесу роз`яснено, що відповідно до приписів ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку (ч. 1); заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (ч. 2);

- зупинено дію рішення Господарського суду Київської області від 29.11.2019 у справі № 911/2511/19;

- розгляд справи № 911/2511/19 призначено на 25.03.2020 о 13:45;

- сторони попереджено, що нез`явлення їх представників в судове засідання не є перешкодою в розгляді апеляційної скарги.

17.03.2020 до суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач, з посиланням на те, що:

- відповідачем неправильно застосовано положення чинного законодавства, оскільки апелянт по справі ототожнює поняття припинення зобов`язань з закінченням позовної давності, вказані поняття відмінні між собою: стягнення санкцій - за час до повного виконання зобов`язань, яким є оплата чи припинення з підстав, визначених законодавством, у той час як закінчення строків позовної давності лише припиняє право на судовий захист, однак не припиняє саме зобов`язання;

- зазначені апелянтом посилання на рішення судів, які, нібито, використав суд, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки дане рішення застосовувалось судом не для обґрунтування строків стягнення, а тієї обставини, що за своєю природою вказані кошти (основна суму боргу) є ніщо інше як грошова заборгованість, а тому щодо неї застосовуються положення законодавства про грошову заборгованість і, в тому числі, ст. 625 ЦК України;

- така позиція підтверджується положеннями Закону України Про регулювання містобудівної діяльності № 3038-VI від 17.02.2011, яким було скасовано можливість сплати пайового внеску шляхом передачі на користь органу місцевого самоврядування пайового внеску виконаними роботами чи приміщеннями, що зведені забудовником;

- апелянтом жодної обставини порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що могли вплинути на можливість реалізації відповідачем своїх прав, не наведено,

просив постановити рішення, яким апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 , з метою попередження розповсюдження захворюваності на гостру респіраторну інфекцію, спричинену коронавірусом COVID-19: 1, на всій території України установлено карантин.

З огляду на вказані обставини, ухвалою від 19.03.2020 учасників справи повідомлено про те, що розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Корпорація розвитку Київської області на рішення Господарського суду Київської області від 29.11.2019 у справі № 911/2511/19 не відбудеться 25.03.2020, а про дату і час судового засідання учасники справи будуть повідомлені додатково.

20.03.2020 до суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, в якому відповідач просив відкласти розгляд справи, призначений на 25.03.2020 о 13:45, на іншу дату.

Ухвалою від 13.04.2020 справу призначено до судового розгляду на 20.05.2020 о 12:40.

18.05.2020 до суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, в якому відповідач, з посиланням на те, що встановлений постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 карантин продовжено до 22.05.2020, та з метою недопущення розповсюдження коронавірусу COVID-19, для убезпечення від ризику життя та здоров`я людей, зокрема учасників справи та працівників суду, просить відкласти розгляд справи на іншу дату та призначити до розгляду після закінчення карантину.

Ухвалою від 20.05.2020 на часткове задоволення клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю Корпорація розвитку Київської області розгляд апеляційної скарги відкладено до 17.06.2020 о 12:00.

10.06.2020 на електронну пошту суду від позивача надійшло клопотання, в якому позивач, з посиланням на неможливість участі в судовому засіданні представника позивача адвоката Заворотнюк М.С. через зайнятість в іншому судовому засіданні, просить, за наявності можливості, відкласти розгляд справи на іншу дату, про що повідомити в порядку, передбаченому чинним законодавством.

Враховуючи те, що в судове засідання 17.06.2020 з`явився представник позивача адвокат Заворотнюк М.С., вказане клопотання колегією суддів не розглядається.

Станом на 17.06.2020 до суду інших відзивів, клопотань та заперечень не надходило.

Під час розгляду справи представник відповідача апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі та просив її задовольнити, представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, з урахуванням правил ст. ст. 269, 270 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів встановила таке.

31.03.2009 позивач як сторона 1 та відповідач як сторона 2 уклали договір пайової участі у створенні і розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури села Богданівка, Броварського району Київської області (далі Договір) (а.с. 11-12), за умовами якого відповідач зобов`язався сплатити позивачу пайову участь (внески) на створення та розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури села Богданівка Броварського району Київської області (далі пайовий внесок) у зв`язку із забудовою житлового масиву Нова Богданівка .

Розмір пайового внеску визначений в Додатку № 1 до Договору, який є його невід`ємною частиною (п. 1.2 Договору).

Внесення пайового внеску відповідачем мало відбуватися поетапно, по чергах будівництва згідно з Графіком оплати пайового внеску - Додаток № 2 (п. 3.1 Договору).

Сторонами підписано Додаток № 1 до Договору Розмір пайового внеску у створенні інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури села Богданівка станом на 01.01.2019 (а.с. 13), згідно з яким загальна сума пайового внеску по чергам будівництва становить 18 373 113 грн., з яких 5 876 250 грн. - по першій черзі будівництва.

Сторонами підписано Додаток № 2 до Договору Графік оплати пайового внеску за першу чергу будівництва житлового масиву Нова Богданівка на 2009-2010 роки (а.с. 14), згідно з яким відповідач мав сплатити позивачу: в серпні та вересні 2019 року по 300 000,00 грн., у листопаді та грудні 2009 року по 200 000,00 грн., у 2010 році - 4 876 250,00 грн., разом 5 876 250,00 грн.

На виконання умов Договору відповідачем позивачу перераховано 900 000,00 грн. пайового внеску за 2009 рік, що підтверджується платіжними дорученнями № 595 від 09.09.2009 на суму 300 000,00 грн., № 524 від 20.08.2009 на суму 300 000,00 грн., № 179 від 18.02.2010 на суму 100 000,00 грн., № 235 від 19.03.2010 на суму 100 000,00 грн., № 565 від 05.08.2010 на суму 100 000,00 грн., належним чином засвідчені копії яких додані відповідачем до відзиву (а.с. 91-95).

Докази сплати відповідачем пайового внеску за 2010 рік в розмірі 4 876 250 грн. матеріали справи не містять.

Факт несплати відповідачем пайового внеску за 2010 рік в розмірі 4 876 250 грн. сторонами не заперечується.

12.03.2011 набрав чинності Закон України Про регулювання містобудівної діяльності № 3038-VI від 17.02.2011.

На переконання відповідача, з прийняттям вказаного закону договірні відносини між позивачем та відповідачем фактично змінилися, і умови договору, якими замовника зобов`язано сплатити пайову участь, є такими, що не відповідають та суперечать нормам вказаного закону та порушують право відповідача бути не залученим до сплати пайової участі у зв`язку з будівництвом індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків загальною площею до 300 квадратних метрів.

Позивач, у свою чергу, вважає, що ЗУ Про регулювання містобудівної діяльності не передбачено припинення договорів пайової участі, подібних укладеному сторонами, чи скасування обов`язку щодо сплати пайової участі в разі будівництва об`єктів.

Суд першої інстанції не прийняв до уваги як підставу для відмови в позові посилання відповідача на те, що у зв`язку з прийняттям ЗУ Про регулювання містобудівної діяльності договірні відносини між позивачем та відповідачем фактично змінилися, та умови договору, якими замовника зобов`язано сплатити пайову участь є такими, що не відповідають та суперечать нормам вказаного закону.

Щодо вказаних обставин слід зазначити таке.

Згідно п. 7 Розділу V. Прикінцеві та перехідні положення ЗУ Про регулювання містобудівної діяльності , якщо договором про пайову участь, який укладений до набрання чинності цим законом, передбачена сплата пайової участі замовником будівництва (повністю або частково) в обсягах інших, ніж визначено цим законом, такий договір підлягає приведенню у відповідність із цим Законом.

Отже, вказаним Законом не передбачено припинення договорів пайової участі та не звільнено сторін від виконання взятих на себе договірних зобов`язань, а передбачено внесення змін до таких договорів з метою приведення їх умов у відповідність до вимог ЗУ Про регулювання містобудівної діяльності .

Відповідно до ст. 651 ЦК України:

1. Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом;

2. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

3. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту (ч. 1 ст. 654 ЦК України).

Згідно з п. 3.3 Договору розмір пайового внеску може бути переглянутий сторонами у зв`язку із змінами в проекті, змінами в законодавстві та інших причин, про що сторони складуть додаткову угоду до цього договору.

Пунктом 6.1 Договору передбачено, що всі зміни та доповнення до цього договору складаються в письмовій формі, приймаються по взаємному узгодженню сторін і є його невід`ємною частиною.

Докази внесення змін або розірвання Договору в установлений законом спосіб у матеріалах справи відсутні.

Частиною 1 ст. 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 ст. 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За умовами Договору, які в силу приписів ст. 629 ЦК України є обов`язковими для сторін, відповідач набув обов`язку сплатити позивачу у 2010 році пайовий внесок в сумі 4 876 250,00 грн.

Вказане зобов`язання відповідачем не виконане.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач просить стягнути з відповідача 3 % річних у розмірі 57 920,29 грн. та інфляційні втрати в розмірі 356 797,13 грн., нараховані за період з 12.08.2016 по 31.12.2016 на несплачений за 2010 рік пайовий платіж у розмірі 4 876 250,00 грн.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, позовні вимоги позивача не суперечать вимогам закону.

Водночас слід зазначити про таке.

У Додатку № 2 сторонами погоджено, що помісячний графік оплати пайового внеску на 2010 рік узгоджується з позивачем до 31.12.2009, проте, як слідує з матеріалів справи, відповідної додаткової угоди сторонами підписано не було, а відтак, вказаний обов`язок мав бути виконаний відповідачем в строк по 31.12.2010 включно.

Починаючи з 01.01.2011, такий обов`язок вважається простроченим, і позивач набув право захистити свої порушені права у встановлений законом трирічний термін - по 31.12.2013 включно.

Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч. 5 ст. 261 ЦК України, за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

За змістом цієї норми, початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу.

Вказаного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 26.02.2020 у справі № 910/4391/19.

З огляду на вищевикладене, враховуючи, що відповідач мав сплатити пайовий внесок за 2010 рік у сумі 4 876 250,00 грн. по 31.12.2010 включно, але цього не зробив, що, починаючи з 01.01.2011, позивач набув право на звернення до суду з вимогою про стягнення вказаної суми заборгованості, яке мав реалізувати протягом трьох років з цієї дати, тобто по 31.12.2013 включно, проте з такими вимогами до суду не звертався, позивач втратив право на судовий захист своїх прав у частині вимог про стягнення пайового внеску за Договором за 2010 рік у сумі 4 876 250,00 грн. у зв`язку зі спливом позовної давності.

Відповідно до п. 5.3 постанови Пленум Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів , зі спливом позовної давності за вимогою про повернення або сплату коштів спливає й позовна давність за вимогою про сплату процентів, передбачених статтями 536, 625 ЦК України, і сум інфляційних нарахувань згідно з тією ж статтею 625 ЦК України (незалежно від періоду часу, за який обчислено відповідні суми процентів та інфляційних нарахувань, оскільки такі суми є складовою загальної суми боргу).

Висновку щодо того, що за змістом частини другої статті 625 ЦК України інфляційні втрати та 3% річних, нараховані на суму грошового зобов`язання, є складовою такого грошового зобов`язання, дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19).

Оскільки право позивача одержати від відповідача пайовий внесок у сумі 4 876 250,00 грн. не може бути захищене в судовому (примусовому) порядку через сплив позовної давності, з таких саме підстав не підлягає судовому захисту і право на стягнення інфляційних втрат та 3% річних як складових вказаного грошового зобов`язання.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. (частини 3, 4 ст. 267 ЦК України).

14.11.2019 відповідач звернувся до суду першої інстанції в порядку ч. 4 ст. 267 ЦК України з Заявою щодо застосування строків позовної давності (а.с.27-29), в якій, з посиланням на постанову Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів , просив відмовити в задоволенні позовних вимог позивача про стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат на загальну суму 414 717,42 грн. у зв`язку зі спливом позовної давності виходячи з того, що на дату звернення позивача з цим позовом до суду (07.10.2019) позовна давність щодо вимоги, що випливає з умов договору в частині стягнення пайового внеску в розмірі 4 876 250,00 грн., спливла, в той час як в позовній заяві не наведено обґрунтованих доводів відповідно до ч. 5 ст. 267 ЦК України про поважність причин пропуску трирічного строку на звернення до суду.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.09.2011 у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії , яке відповідно до ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ як джерело права, зазначено: позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.

Боржник має певні матеріально-правові права, які безпосередньо пов`язані з позовною давністю. Будь-який суд національної юрисдикції, вирішуючи питання про пропуск кредитором позовної давності, фактично вирішує питання не тільки про право кредитора на звернення до суду за захистом свого порушеного права, але й про право боржника бути звільненим від переслідування або притягнення до суду.

Отже, сплив позовної давності щодо вимог про стягнення заборгованості фактично надає законне право боржнику уникнути стягнення з нього такої заборгованості.

Згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 (Провадження № 14-270цс19): Виходячи з вимог ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що в задоволенні вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних у сумі 57 920,29 грн. та інфляційних втрат у сумі 356 797,13 грн. слід відмовити в повному обсязі в зв`язку зі спливом позовної давності для звернення до суду з такими вимогами.

При цьому, колегія суддів вважає за необхідне зауважити на безпідставності посилань позивача у вищезгаданих Запереченнях на Заяву відповідача щодо застосування строків позовної давності на п. 7.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань , за змістом якого: За відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України); Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум; Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання, - з тих підстав, що в Розділі 7. Стягнення інфляційних нарахувань і відсотків річних після прийняття судового рішення. вказаної Постанови йдеться про права та обов`язки сторін у відносинах щодо стягнення в судовому порядку сум інфляційних втрат та процентів річних, нарахованих на суму задоволених судом грошових вимог у випадку, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, що відрізняється від обставин, які мають місце в справі № 911/2511/19, де кредитор з вимогами до боржника про стягнення основного боргу до суду не звертався і, відповідно, судове рішення з цього питання не ухвалювалось, а тому висновки п. 7.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 не можуть бути застосовані до вирішення спору сторін у цій справі.

Також колегія суддів вважає безпідставними посилання в оспорюваному рішенні на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 26.10.2018 у справі № 922/4099/17, з тих підстав, що правовідносини, які є предметом розгляду у вказаній справі, суттєво відрізняються від правовідносин, що є предметом розгляду в справі № 911/2511/19, оскільки звернення позивача до суду з вимогами в частині стягнення з відповідача 3% річних, нарахованих на суму основного боргу, в справі № 922/4099/17 відбулось до спливу позовної давності щодо вимог про стягнення вказаного основного боргу, що було обумовлено перериванням позовної давності, а тому підстави посилатися на подібність правовідносин у справі № 922/4099/17 та у справі № 911/2511/19 відсутні.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

З огляду на вимоги апеляційної скарги, висновки суду за наслідками апеляційного перегляду справи та підстави відмови позивачу в позові, вплив на правовідносини сторін норм Закону України Про регулювання містобудівної діяльності № 3038-VI від 17.02.2011, судом не досліджується і правова оцінка вказаним обставинам не надається.

Відповідно до ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів вважає, що при прийнятті оспореного рішення судом першої інстанції мале місце невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права, тому рішення Господарського суду Київської області від 06.12.2019 у справі № 911/2511/19 підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовляється повністю.

Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю Корпорація розвитку Київської області задовольняється повністю.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати позивача по сплаті судового збору за подачу позову та судові витрати відповідача по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 267-270, 273, 275-277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Корпорація розвитку Київської області на рішення Господарського суду Київської області від 06.12.2019 у справі № 911/2511/19 задовольнити.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 06.12.2019 у справі № 911/2511/19 скасувати.

3. Ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити повністю.

4. Стягнути з Богданівської сільської ради Броварського району Київської області (07433, Київська обл., Броварський район, село Богданівка, вул. Богдана Хмельницького, буд. 219; ідентифікаційний код 04358678) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Корпорація розвитку Київської області (08700, Київська обл., місто Обухів, вул. Калинова, буд. 57, офіс 2/6-2; ідентифікаційний код 33123854) витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги в сумі 9 331 (дев`ять тисяч триста тридцять одна) грн. 14 коп.

5. Видачу наказу на виконання цієї постанови доручити Господарському суду Київської області.

6. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

7. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

8. Повернути до Господарського суду Київської області матеріали справи № 911/2511/19.

Повний текст постанови складено: 22.06.2020

Головуючий суддя Н.Ф. Калатай

Судді Б.О. Ткаченко

С.О. Алданова