Рішення

від 18.06.2020 по справі 910/18253/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

18.06.2020Справа № 910/18253/19

Господарський суд міста Києва у складі судді Удалової О.Г., за участю секретаря судового засідання Дьогтяр О.О., розглянув матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Денвер-Оіл

до Акціонерного товариства Комерційний банк Приватбанк

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю Техсервісмонтаж

про визнання договору недійсним

за участю представників сторін:

від позивача Галушко С.І. (адвокат за ордером КР № 030039 від 18.12.2019)

від відповідача Фурманчук О.І. (адвокат за довіреністю № 101 від 19.06.2019)

від третьої особи не з`явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У грудні 2010 року Товариствоз обмеженою відповідальністю Денвер-Оіл (далі - ТОВ Денвер-Оіл , позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк Приватбанк (далі - АТ КБ Приватбанк , відповідач) про визнання недійсним договору поруки № 4Т13310И/П від 17.11.2016.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірний договір поруки № 4Т13310И/П від 17.11.2016 був укладений позивачем під впливом обману, у зв`язку з чим підлягає визнанню його недійсним на підставі ч. 1 ст. 230 Цивільного кодексу України.

На переконання позивача, обман, під впливом якого останній уклав спірний договір, полягав у тому, що відповідач, володіючи повною фінансовою інформацією про товариство позивача та усвідомлюючи високі економічні показники його господарської діяльності, висунув позивачу пропозицію участі у процедурі трансформації кредитного портфеля АТ КБ Приватбанк , яка, за твердженнями представника банку, була ініційована Національним банком України. Вказана процедура трансформації передбачала переведення існуючого кредитного портфеля , що належить АТ КБ Приватбанк , на компанії, які мають реальні та прозорі джерела походження прибутків, при цьому зазначені кредитні зобов`язання боржників, як зазначав банк, були забезпечені надзвичайно ліквідними активами, вартість яких значно перевищує боргові зобов`язання за кредитами.

У межах реалізації такого плану трансформації кредитного портфелю АТ КБ Приватбанк позивач виступив поручителем кількох товариств - боржників АТ КБ Приватбанк за кредитними договорами шляхом укладення договорів поруки, у тому числі позивач виступив поручителем Товариства з обмеженою відповідальністю Техсервісмонтаж на підставі спірного договору поруки № 4Т13310И/П від 17.11.2016.

З метою виконання своїх зобов`язань та оплати боргів товариств, поручителем яких виступив позивач, останній погодив укладення з АТ КБ Приватбанк кредитного договору № 4Д16123Г від 17.11.2016 та сплатив за рахунок коштів, отриманих за вказаним кредитним договором, боргові зобов`язання за кредитними договорами інших товариств, зокрема, й Товариства з обмеженою відповідальністю Техсервісмонтаж на загальну суму 4 029 301 067,26 грн.

Позивач вказує, що обов`язковою умовою його участі у такій програмі трансформації кредитного портфелю АТ КБ Приватбанк було набуття позивачем права власності на активи, що забезпечували зобов`язання товариств-боржників, поручителем яких виступив позивач.

Однак, після завершення процедури переведення боргів АТ КБ Приватбанк було визнано неплатоспроможним та передано до державної власності, при цьому документи, які посвідчували права банку, як заставодержателя, на майно товариств-боржників, борги яких сплатив позивач, останньому передані не були.

У зв`язку з цим позивач звернувся до суду з відповідним позовом, який був розглянутий Господарським судом міста Києва в межах справи № 910/9480/18, та просив зобов`язати відповідача передати йому оригінали кредитних договорів, які засвідчують обов`язок боржників виконати зобов`язання перед поручителем, та інші документи, яким забезпечувались кредитні договори. Суд, розглянувши вказаний позов, відмовив у його задоволенні, встановивши, що у АТ КБ Приватбанк був відсутній обов`язок передати такі документи позивачу.

Враховуючи викладене, позивач вважав, що відповідач не мав наміру виконати свої зобов`язання за спірним договором поруки, як в момент укладення такого договору, так і в подальшому, що, за твердженням позивача, свідчить про свідоме введення відповідачем позивача в оману.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.12.2019 відкрито провадження у справі № 910/18253/19 та призначено її до розгляду в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 28.01.2020.

23.01.2020 до суду надійшло клопотання позивача про відкладення розгляду справи у зв`язку з перебуванням його представника у відпустці.

27.01.2020 до суду надійшов поданий відповідачем відзив на позовну заяву, в якому відповідач вказав, що кредитні кошти за договором № 4Д16123Г від 17.11.2016, укладеним з позивачем, надавались виключно для фінансування поточної діяльності позивача. Ані вказаний кредитний договір, ані спірний договір поруки не містять посилань на програму трансформації кредитного портфелю АТ КБ Приватбанк та не підтверджують тих обставин, на які позивач посилається у позові.

Відповідач також вказав, що хоч положення ст. 558 Цивільного кодексу України і передбачають право поручителя на винагороду за послуги, надані боржнику, однак спірний договір поруки не містить умови про винагороду поручителя, тобто є безоплатним, що виключає можливість отримання прибутку за таким договором. До того ж за правилами, встановленими ст. 556 Цивільного кодексу України, до поручителя переходить право вимоги до боржника лише у тій частині, в якій поручитель виконав зобов`язання боржника, що додатково свідчить про те, що отримання прибутку не є метою укладення договору поруки. Враховуючи викладене, відповідач вважав, що обман при укладенні спірного договору поруки взагалі не міг мати місце, адже метою укладення договору поруки не може бути отримання прибутку. Документи ж, які підтверджують наявність у божника певного обов`язку, можуть бути передані поручителю виключно за умови повного виконання ним обов`язку боржника, проте під час розгляду справи № 910/9480/18 наявні в її матеріалах докази не надали суду можливість встановити факт виконання позивачем зобов`язань боржника в повному обсязі.

Крім того, відповідач вказував, що при визнанні правочину недійсним у зв`язку з його укладенням під впливом обману доказуванню підлягає наявність відповідного умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, а також сам факт обману, що позивачем здійснено не було. Враховуючи викладене, відповідач просив суд у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

У поданому відповідачем відзиві також містилось клопотання про витребування у позивача доказів, а саме документів на підтвердження мети та обставин укладення спірного договору, зокрема, але не виключно, відповідних рішень органів управління ТОВ Денвер-Оіл , які стали підставою для укладення спірного договору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.01.2020 відкладено підготовче засідання на 13.02.2020, залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю Техсервісмонтаж (далі - ТОВ Техсервісмонтаж , третя особа).

12.02.2020 до суду надійшло клопотання позивача про залучення до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ТОВ Техсервісмонтаж .

У підготовчому засіданні 13.02.2020 суд оголосив протокольну ухвалу про відмову у задоволенні клопотання відповідача про витребування доказів, з огляду на те, що документи, які просить витребувати відповідач, не нададуть суду можливість встановити фактичні обставини справи, що підлягають доказуванню в межах розгляду спору про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом обману.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.02.2020 продовжено строк підготовчого засідання на 30 днів з ініціативи суду та відкладено підготовче засідання на 03.03.2020, запропоновано відповідачу надати суду: докази на підтвердження виконання третьою особою зобов`язань за кредитним договором у повному обсязі; кредитний договір, укладений з ТОВ Техсервісмонтаж ; відомості щодо актуального розміру заборгованості третьої особи за спірним кредитним договором.

20.02.2020 до суду надійшла подана позивачем відповідь на відзив, у якій позивач підтримав викладену ним у позовній заяві правову позицію.

Крім того, одночасно з відповіддю на відзив позивач подав до суду клопотання про витребування доказів, та клопотання про поновлення строку для його подання. У поданому ним клопотанні позивач просив суд витребувати у відповідача кредитні договори, укладені з третьою особою, документи на підтвердження здійснення грошових переказів за вказаними кредитними договорами, інформацію про стан розрахунків за кредитними договорами, а також відомості про те, чи звертався АТ КБ Приватбанк з позовом до суду про визнання таких кредитних договорів недійсними та результати розгляду такого спору.

У підготовчому засіданні 03.03.2020 суд оголосив протокольну ухвалу про відмову у задоволенні клопотання позивача про витребування доказів, з огляду на те, що документи, які просить витребувати позивач, не нададуть суду можливість встановити фактичні обставини справи, що підлягають доказуванню в межах розгляду спору про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом обману.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.03.2020 закрито підготовче провадження та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 02.04.2020.

Судові засідання, призначені на 02.04.2020, у тому числі судове засідання у справі № 910/18253/19, Господарським судом міста Києва у складі судді Удалової О.Г. не проводились з метою попередження виникнення та запобігання поширення гострої респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом COVID-19, зважаючи на період карантину, визначений постановою КМУ Про запобігання поширенню на території України корона вірусу COVID-19 № 211 від 11.03.2020, з урахуванням рішення Уряду про заборону пасажирських перевезень та обмеження кількості учасників масових заходів, а також листа Ради суддів України № 9/рс-186/20 від 16.03.2020.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.04.2020 викликано ТОВ Денвер-Оіл , як позивача, АТ КБ Приватбанк , як відповідача, ТОВ Техсервісмонтаж , як третю особу, у судове засідання для розгляду справи по суті, призначене на 28.04.2020.

28.04.2020 судом відкладено розгляд справи на 26.05.2020.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.04.2020 викликано ТОВ Денвер-Оіл , як позивача, та ТОВ Техсервісмонтаж , як третю особу, у судове засідання для розгляду справи по суті, призначене на 26.05.2020.

26.05.2020 судом протокольно задоволено клопотання позивача та відкладено розгляд справи на 18.06.2020.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.05.2020 викликано ТОВ Денвер-Оіл , як позивача, АТ Комерційний банк Приватбанк , як відповідача, ТОВ Техсервісмонтаж , як третю особу, у судове засідання для розгляду справи по суті, призначене на 18.06.2020.

У судовому засіданні 18.06.2020 представник позивача заявлені ним позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача подав письмові пояснення, проти задоволення позову заперечував, вважав позовні вимоги безпідставними та необґрунтованими, просив суд у задоволенні позову відмовити.

Представник третьої особи у судове засідання не з`явився, про час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Зважаючи на відсутність підстав для відкладення розгляду справи та наявність у матеріалах справи доказів, необхідних і достатніх для вирішення спору по суті, суд вважав за можливе розглянути справу без участі представника третьої особи за наявними в ній матеріалами.

У судовому засіданні 18.06.2020 було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд встановив:

17.11.2016 між АТ КБ Приватбанк (кредитор за договором) та ТОВ Денвер-Оіл (поручитель за договором) був укладений договору поруки № 4Т13310И/П (далі - договір поруки або спірний договір).

Предметом цього договору є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ТОВ Техсервісмонтаж (боржник за договором) своїх зобов`язань за кредитними договорами № 4Т13310И від 17.05.2013, № 4Т13722И від 12.11.2013, № 4Т13756И від 19.11.2013, № 4Т13757И від 20.11.2013, № 4Т14342И від 11.11.2014, а саме з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, встановлені вказаними кредитними договорами (п. 1 договору поруки).

Відповідно до п. 4 договору поруки у випадку невиконання боржником зобов`язань за кредитними договорами боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в термін, відповідно до кредитних договорів.

Згідно з п. 8 договору поруки до поручителя, що виконав обов`язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договором(ами) застави (іпотеки), укладеними в цілях забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов`язання.

Пунктом 10 договору поруки передбачено, що кредитор зобов`язаний у випадку виконання поручителем обов`язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5 (п`яти) робочих днів банку з моменту виконання обов`язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитним договором.

Крім того, 17.11.2016 позивачем були укладені аналогічні договори поруки, а саме:

- № 4Д13318И/П, за умовами якого позивач поручився за виконання своїх кредитних зобов`язань перед АТ КБ Приватбанк Товариством з обмеженою відповідальністю Ділетра ;

- № 4М13464И/П, за умовами якого позивач поручився за виконання своїх кредитних зобов`язань перед АТ КБ Приватбанк Товариством з обмеженою відповідальністю Мегапром ЛТД ;

- № 4Ф13354И/П, за умовами якого позивач поручився за виконання своїх кредитних зобов`язань перед АТ КБ Приватбанк Товариством з обмеженою відповідальністю Фрілайн ;

- № 4Т13350Д/П, за умовами якого позивач поручився за виконання своїх кредитних зобов`язань перед АТ КБ Приватбанк Товариством з обмеженою відповідальністю Тамерса .

У той же день, 17.11.2016 між АТ КБ Приватбанк (банк за договором) та ТОВ Денвер-Оіл (позичальник за договором) був укладений кредитний договір № 4Д16123Г (далі - кредитний договір).

У п. А.1 кредитного договору сторони визначили, що видом кредиту є відновлювальна кредитна лінія - кредит, що надається позичальнику частинами або повністю до дати, зазначеної у п. А.3, у межах ліміту цього договору, у тому числі після часткового або повного погашення по кредиту, таким чином, щоб фактична заборгованість за кредитом не перевищувала встановлений ліміт кредитного договору.

Відповідно до п. А.2 кредитного договору ліміт цього кредитного договору становить 4 300 000 000,00 грн (чотири мільярди триста мільйонів грн) та надається на наступні цілі: фінансування поточної діяльності підприємства.

Термін повернення кредиту - 11.11.2016 (п. А.3 кредитного договору).

Згідно з п.п. А.6, А.7 кредитного договору за користування кредитом позичальник сплачує відсотки за фіксованою ставкою в розмірі 10,5% річних. При порушенні позичальником будь-якого із зобов`язань з погашення/повернення кредиту, позичальник сплачує банку відсотки за користування кредитом за фіксованою ставкою в розмірі 21% річних від суми залишку непогашеної заборгованості.

Пунктом А.8 кредитного договору передбачено, що сплата відсотків здійснюється позичальником щоквартально (в січні, квітні, липні, жовтні) в період з 25 числа місяця по останній день місяця, а так само у дату, зазначену у п. 1.2 (термін повернення кредиту, зазначений у п. А.3).

Відповідач виконав свої зобов`язання перед позивачем за кредитним договором № 4Д16123Г від 17.11.2016 та надав у розпорядження позивача кредитні кошти у розмірі 4 029 301 067,26 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 31 від 18.11.2016.

У подальшому позивач, як поручитель, сплатив грошові кошти в загальному розмірі 4 029 301 067,26 грн, як виконання зобов`язань по кредитним договорам ТОВ Техсервісмонтаж , ТОВ Ділетра , ТОВ Мегапром ЛТД , ТОВ Тамерса та ТОВ Фрілайн , що підтверджується платіжними дорученнями №№ 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, 48, 49, 50, 51, 52, 53, 54 від 18.11.2016.

Як пояснив позивач, вищевказані договори кредиту та поруки були укладені ним в межах участі у процедурі трансформації кредитного портфеля АТ КБ Приватбанк , яка, за твердженнями представника банку, була ініційована Національним банком України. Вказана процедура трансформації передбачала переведення існуючого кредитного портфеля, що належить АТ КБ Приватбанк , на компанії, які мають реальні та прозорі джерела походження прибутків, при цьому зазначені кредитні зобов`язання боржників, як вказав банк, були забезпечені надзвичайно ліквідними активами, вартість яких значно перевищує боргові зобов`язання за кредитами.

Після виконання зобов`язання за договорами поруки, у тому числі за спірним договором поруки, позивач сподівався отримати право власності на активи, якими були забезпечені зобов`язання боржників (ТОВ Техсервісмонтаж , ТОВ Ділетра , ТОВ Мегапром ЛТД , ТОВ Тамерса та ТОВ Фрілайн ) перед АТ КБ Приватбанк , і вигідно їх реалізувати, що дозволило б позивачу отримати прибуток.

Однак відповідач не передав позивачу документи, що підтверджують зобов`язання боржників, а також посвідчують наявність у боржників активів, переданих в заставу банку, що позбавило позивача можливості звернути стягнення на заставлені активи боржників.

За таких обставин позивач вважав, що договору поруки № 4Т13310И/П від 17.11.2016 укладений ним під впливом обману, а тому підлягає визнанню його недійсним.

Розглядаючи даний спір та вирішуючи його по суті, оцінюючи правомірність вимог позивача, а також обґрунтованість заперечень відповідача, суд керувався таким.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частинами 1-3, 5 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

У п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними № 11 від 29.05.2013 (далі - постанова Пленуму ВГСУ № 11 від 29.05.2013) роз`яснено, що правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Частиною 1 ст. 230 Цивільного кодексу України встановлено, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (ч. 1 ст. 229 Цивільного кодексу України).

Згідно з роз`ясненнями, наведеними у п. 3.10 постанови Пленуму ВГСУ № 11 від 29.05.2013 у вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статей 230 - 233 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв`язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.

Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв`язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). При цьому особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення . Суб`єктом введення в оману є сторона правочину, - як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

За приписами ст. 546 Цивільного кодексу України порука є одним із видів забезпечення виконання зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Частинами 1 та 2 ст. 556 Цивільного кодексу України встановлено, що після виконання поручителем зобов`язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов`язок боржника. До поручителя, який виконав зобов`язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов`язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання .

Виходячи з наведених норм, суд зазначає, що метою укладення договору поруки є убезпечення інтересів кредитора та надання йому певних гарантій стосовно того, що зобов`язання боржника перед кредитором (або його частина, обумовлена договором поруки) буде виконано.

Виконання зобов`язання поручителем на користь кредитора не припиняє таке зобов`язання для боржника, адже поручитель у такому випадку набуває прав кредитора перед боржником, обов`язок якого він виконав, та, відповідно, має право вимагати від боржника відшкодування виконаного ним обов`язку на свою користь. При цьому, поручитель вправі вимагати від боржника виконання зобов`язання на свою користь лише в тій частині, у якій вказаний обов`язок був виконаний самим поручителем.

З викладеного вбачається, що отримання прибутку не може бути прямою метою укладення договору поруки, адже порука передбачає лише необхідність відшкодування поручителю того, що він виконав за чужим зобов`язанням. Хибне розуміння позивачем правової природи договору поруки не може свідчити про введення його в оману відповідачем.

Положення ст. 558 Цивільного кодексу України передбачають, що поручитель має право на оплату послуг, наданих ним боржникові. Однак, зважаючи на відсутність у спірному договорі умов щодо оплати послуг позивача, як поручителя, неможливим є і такий спосіб отримання прибутку від спірного договору поруки.

При цьому суд зазначає, що сплативши заборгованість боржників (ТОВ Техсервісмонтаж , ТОВ Ділетра , ТОВ Мегапром ЛТД , ТОВ Тамерса та ТОВ Фрілайн ) перед відповідачем, як їх кредитором, позивач набув права вимоги в частині виконаного зобов`язання до вказаних боржників. Непередання відповідачем документів, які підтверджують обов`язки боржників, а також документів, що забезпечували виконання таких обов`язків, не позбавляє позивача набутого ним права.

Викладені позивачем обставини не свідчать про введення відповідачем позивача в оману щодо обставин, які мають істотне значення при укладенні спірного правочину. Наведене позивачем також не свідчить про умисне введення його представника в оману під час укладення сторонами спірного правочину та не доводить наявність безпосереднього зв`язку між обманом та волевиявленням позивача щодо вчинення правочину та умислу в діях відповідача.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги не підлягають задоволенню у повному обсязі.

Судові витрати з урахуванням положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються судом на позивача.

Керуючись ст.ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення підписано 23.06.2020.

Суддя О.Г. Удалова