Постанова

від 20.10.2020 по справі 910/18253/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" жовтня 2020 р. Справа№ 910/18253/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пашкіної С.А.

суддів: Кропивної Л.В.

Зубець Л.П.

За участю секретаря судового засідання : Кулачок О.А.

представників сторін:

від позивача: Галушко С.І. ( ордер КР №030676 від 23.07.20);

від відповідача: Тищенко А.В. ( довір. №112 від 07.10.20);

від третьої особи: не з`явився;

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Денвер-Оіл"

на рішення Господарського суду міста Києва від 18.06.2020

у справі № 910/18253/19 (суддя Удалова О.Г.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Денвер-Оіл"

до Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю "Техсервісмонтаж"

про визнання договору недійсним

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.06.2020 у справі №910/18253/19 у задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого господарського суду ґрунтується на тому, що:

- викладені позивачем обставини не свідчать про введення відповідачем позивача в оману щодо обставин, які мають істотне значення при укладення спірного договору поруки та не доводить наявність безпосереднього зв`язку між обманом та волевиявленням позивача щодо вчинення правочину та умислу в діях відповідача.

Не погоджуючись з рішенням, відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 18.06.2020 по справі № 910/18253/19 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги

В апеляційній скарзі позивач зазначає про те, що:

- відповідач ні в порядку, встановленому договорами поруки, ні в судовому порядку не надав товариству відповідача документи, які б дали змогу позивачу звернути стягнення на активи, що забезпечували виконання зобов`язань старих боржників перед банком. Така поведінка відповідача, на думку позивача свідчить про відсутність намірів у банку виконувати свої зобов`язання за договорами поруки не в момент їх укладення, ні протягом значного періоду після їх укладення, що також свідчить про те, що банк свідомо ввів в оману товариство позивача;

-у зв`язку з тривалим невиконанням банком умов п.8 та п.10 договорів поруки, банк не мав на меті передати товариству позивача документи, що підтверджували наявність забезпечення зобов`язань старих боржників у вигляді цінних для товариства позивача активів, а лише використовував інформацію про такі активи для спонукання позивача укласти кредитний договір та договори поруки з метою реалізації плану трансформації (на виконання вимог Національного Банку України), чим ввів товариство позивача в оману, щодо істотних умов договору;

- банк, як недобросовісна сторона правочину, навмисно, з метою виконання трансформації (реструктуризації) кредитного портфеля ПАТ КБ Приватбанк , ініційованої Національнрим банком України, ввело в оману ТОВ Денвер-Оіл про існування у банку договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитними зобов`язаннями боржників - ТОВ Ділетра , ТОВ Мегапром Лтд , ТОВ Техсервісмонтаж , ТОВ Фрілайн , ТОВ Тамерса у розмірі, що суттєво перевищує розмір заборгованості за кредитом, та спонукало позивача до укладення з банком пов`язаних між собою кредитного договору №4Д16123Г від 17.11.2017 та договору поруки.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.08.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Деневер-Оіл на рішення Господарського суду міста Києва від 18.06.2020, справу №910/18253/19, розгляд справи призначено на 20.10.2020.

Від відповідача (23.09.2020) надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач зазначає про те, що:

- позивач помилково та навмисно стверджує про мету укладення ним кредитного договору, вважаючи його наслідком необхідність укладення договору поруки, в той час як всі докази, наявні в матеріалах справи, підтверджують зворотне - отримання кредиту позивачем відбулось для фінансування його поточної діяльності, а укладення договору поруки позивачем вібулось не внасідок отримання ним кредиту, а внаслідок вільного волевиявлення позивача, здійсненого ним в порядку ст. 627 ЦК України.

В судове засідання апеляційного господарського суду 20.10.2020 не з`явився представник третьої особи.

Вирішуючи питання про можливість розгляду справи у відсутності представника третьої особи колегією суддів встановлено та враховано те, що:

- на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, з метою повідомлення третьої особи про розгляд справи, ухвала суду у справі №910/18253/19 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження третьої особи, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 49000, м.Дніпро, вул.Троїцька, буд.21Г.

Однак, конверт з ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.08.2020 про призначення до розгляду апеляційної скарги на 20.10.2020 була повернута до суду відділенням поштового зв`язку з відміткою "за закінченням встановленого строку зберігання".

Згідно з п.5 ч.6 ст.242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення.

Відтак, за висновками судової колегії, день проставлення у поштових повідомленнях відмітки "за закінченням строку зберігання" свідчить про відмову третьої особи отримати копію судового рішення за адресою свого місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, і вважається днем вручення третій особі ухвали суду в силу положень п.5 ч.6 ст.242 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, третя особа не була позбавлена права та можливості ознайомитись з ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.08.2020 у справі №910/18253/19 в Єдиному державному реєстрі судових рішень ( www.reyestr.court.gov.ua ).

Отже, судом вчинені всі необхідні дії для належного повідомлення третьої особи - Товариства з обмеженою відповідальністю "Техсервісмонтаж" про розгляд апеляційної скарги Північним апеляційним господарським судом.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача та відповідача судовою колегією встановлено.

17.11.2016 між АТ "КБ "Приватбанк", як кредитором, та ТОВ "Денвер-Оіл", як поручителем, укладено договір поруки № 4Т13310И/П, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ТОВ "Техсервісмонтаж" (боржник за договором) своїх зобов`язань за кредитними договорами № 4Т13310И від 17.05.2013, № 4Т13722И від 12.11.2013, № 4Т13756И від 19.11.2013, № 4Т13757И від 20.11.2013, № 4Т14342И від 11.11.2014, а саме з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, встановлені вказаними кредитними договорами.

Відповідно до п. 4 договору поруки у випадку невиконання боржником зобов`язань за кредитними договорами боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в термін, відповідно до кредитних договорів.

Згідно з п.8 договору поруки до поручителя, що виконав обов`язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договором(ами) застави (іпотеки), укладеними в цілях забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов`язання.

Пунктом 10 договору поруки передбачено, що кредитор зобов`язаний у випадку виконання поручителем обов`язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5 (п`яти) робочих днів банку з моменту виконання обов`язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитним договором.

Крім того, 17.11.2016 позивачем були укладені аналогічні договори поруки, а саме:

- № 4Д13318И/П, за умовами якого позивач поручився за виконання своїх кредитних зобов`язань перед АТ "КБ "Приватбанк" Товариством з обмеженою відповідальністю "Ділетра";

- № 4М13464И/П, за умовами якого позивач поручився за виконання своїх кредитних зобов`язань перед АТ "КБ "Приватбанк" Товариством з обмеженою відповідальністю "Мегапром ЛТД";

- № 4Ф13354И/П, за умовами якого позивач поручився за виконання своїх кредитних зобов`язань перед АТ "КБ "Приватбанк" Товариством з обмеженою відповідальністю "Фрілайн";

- № 4Т13350Д/П, за умовами якого позивач поручився за виконання своїх кредитних зобов`язань перед АТ "КБ "Приватбанк" Товариством з обмеженою відповідальністю "Тамерса".

У той же день, 17.11.2016 між АТ "КБ "Приватбанк" та ТОВ "Денвер-Оіл", як позичальником, укладено кредитний договір № 4Д16123Г.

У п. А.1 кредитного договору сторони визначили, що видом кредиту є відновлювальна кредитна лінія - кредит, що надається позичальнику частинами або повністю до дати, зазначеної у п. А.3, у межах ліміту цього договору, у тому числі після часткового або повного погашення по кредиту, таким чином, щоб фактична заборгованість за кредитом не перевищувала встановлений ліміт кредитного договору.

Відповідно до п.А.2 кредитного договору ліміт цього кредитного договору становить 4 300 000 000,00грн. (чотири мільярди триста мільйонів грн) та надається на наступні цілі: фінансування поточної діяльності підприємства.

Термін повернення кредиту - 11.11.2026 (п. А.3 кредитного договору).

Згідно з п.п. А.6, А.7 кредитного договору за користування кредитом позичальник сплачує відсотки за фіксованою ставкою в розмірі 10,5% річних. При порушенні позичальником будь-якого із зобов`язань з погашення/повернення кредиту, позичальник сплачує банку відсотки за користування кредитом за фіксованою ставкою в розмірі 21% річних від суми залишку непогашеної заборгованості.

Пунктом А.8 кредитного договору передбачено, що сплата відсотків здійснюється позичальником щоквартально (в січні, квітні, липні, жовтні) в період з 25 числа місяця по останній день місяця, а так само у дату, зазначену у п. 1.2 (термін повернення кредиту, зазначений у п. А.3).

Відповідач виконав свої зобов`язання перед позивачем за кредитним договором № 4Д16123Г від 17.11.2016 та надав у розпорядження позивача кредитні кошти у розмірі 4 029 301 067,26 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 31 від 18.11.2016.

У подальшому позивач, як поручитель, сплатив грошові кошти в загальному розмірі 4 029 301 067,26грн., як виконання зобов`язань по кредитним договорам ТОВ "Техсервісмонтаж", ТОВ "Ділетра", ТОВ "Мегапром ЛТД", ТОВ "Тамерса" та ТОВ "Фрілайн", що підтверджується платіжними дорученнями №№ 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, 48, 49, 50, 51, 52, 53, 54 від 18.11.2016.

Звертаючись з позовними вимогами про визнання договору поруки №4Т13310И/П від 17.11.2016 недійсним (вчиненим під впливом введення оману) позивач зазначає про те, що вищевказані договори кредиту та поруки були укладені ним в межах участі у процедурі трансформації кредитного портфеля АТ "КБ "Приватбанк", яка, за твердженнями представника банку, була ініційована Національним банком України. Вказана процедура трансформації передбачала переведення існуючого кредитного портфеля, що належить АТ "КБ "Приватбанк", на компанії, які мають реальні та прозорі джерела походження прибутків, при цьому зазначені кредитні зобов`язання боржників, як вказав банк, були забезпечені надзвичайно ліквідними активами, вартість яких значно перевищує боргові зобов`язання за кредитами.

Після виконання зобов`язання за договорами поруки, у тому числі за спірним договором поруки, позивач сподівався отримати право власності на активи, якими були забезпечені зобов`язання боржників (ТОВ "Техсервісмонтаж", ТОВ "Ділетра", ТОВ "Мегапром ЛТД", ТОВ "Тамерса" та ТОВ "Фрілайн") перед АТ "КБ "Приватбанк", і вигідно їх реалізувати, що дозволило б позивачу отримати прибуток.

Однак відповідач не передав позивачу документи, що підтверджують зобов`язання боржників, а також посвідчують наявність у боржників активів, переданих в заставу банку, що позбавило позивача можливості звернути стягнення на заставлені активи боржників.

За таких обставин позивач вважав, що договір поруки № 4Т13310И/П від 17.11.2016 укладений ним під впливом обману, а тому підлягає визнанню його недійсним.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частинами 1-3, 5 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

У п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" № 11 від 29.05.2013 (далі - постанова Пленуму ВГСУ № 11 від 29.05.2013) роз`яснено, що правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Частиною 1 ст. 230 Цивільного кодексу України встановлено, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (ч. 1 ст. 229 Цивільного кодексу України).

Згідно з роз`ясненнями, наведеними у п. 3.10 постанови Пленуму ВГСУ № 11 від 29.05.2013 у вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статей 230 - 233 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв`язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.

Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв`язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). При цьому особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину, - як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

За приписами ст. 546 Цивільного кодексу України порука є одним із видів забезпечення виконання зобов`язання.

Відповідно до ч.1 ст.553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Частинами 1 та 2 ст.556 Цивільного кодексу України встановлено, що після виконання поручителем зобов`язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов`язок боржника. До поручителя, який виконав зобов`язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов`язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

Виходячи з наведених норм, суд зазначає, що метою укладення договору поруки є убезпечення інтересів кредитора та надання йому певних гарантій стосовно того, що зобов`язання боржника перед кредитором (або його частина, обумовлена договором поруки) буде виконано.

Виконання зобов`язання поручителем на користь кредитора не припиняє таке зобов`язання для боржника, адже поручитель у такому випадку набуває прав кредитора перед боржником, обов`язок якого він виконав, та, відповідно, має право вимагати від боржника відшкодування виконаного ним обов`язку на свою користь. При цьому, поручитель вправі вимагати від боржника виконання зобов`язання на свою користь лише в тій частині, у якій вказаний обов`язок був виконаний самим поручителем.

З викладеного вбачається, що отримання прибутку не може бути прямою метою укладення договору поруки, адже порука передбачає лише необхідність відшкодування поручителю того, що він виконав за чужим зобов`язанням. Хибне розуміння позивачем правової природи договору поруки не може свідчити про введення його в оману відповідачем.

Положення ст.558 Цивільного кодексу України передбачають, що поручитель має право на оплату послуг, наданих ним боржникові. Однак, зважаючи на відсутність у спірному договорі умов щодо оплати послуг позивача, як поручителя, неможливим є і такий спосіб отримання прибутку від спірного договору поруки.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що сплативши заборгованість боржників (ТОВ "Техсервісмонтаж", ТОВ "Ділетра", ТОВ "Мегапром ЛТД", ТОВ "Тамерса" та ТОВ "Фрілайн") перед відповідачем, як їх кредитором, позивач набув права вимоги в частині виконаного зобов`язання до вказаних боржників. Непередання відповідачем документів, які підтверджують обов`язки боржників, а також документів, що забезпечували виконання таких обов`язків, не позбавляє позивача набутого ним права.

Отже доводи позивача в апеляційній скарзі про те, що відповідач ні в порядку, встановленому договорами поруки, ні в судовому порядку не надав товариству відповідача документи, які б дали змогу позивачу звернути стягнення на активи, що забезпечували виконання зобов`язань старих боржників перед банком, така поведінка відповідача свідчить про відсутність намірів у банку виконувати свої зобов`язання за договорами поруки не в момент їх укладення, ні протягом значного періоду після їх укладення, не свідчать про введення відповідачем позивача в оману щодо обставин, які мають істотне значення при укладенні спірного правочину. Наведене позивачем також не свідчить про умисне введення його представника в оману під час укладення сторонами спірного правочину та не доводить наявність безпосереднього зв`язку між обманом та волевиявленням позивача щодо вчинення правочину та умислу в діях відповідача.

Враховуючи викладене, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, рішення Господарського суду міста Києва від 18.06.2020 не підлягає скасуванню.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 273-279, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Денвер-Оіл" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.06.2020 у справі №910/18253/19 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/18253/19 повернути до Господарського суду міста Києва.

4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення.

В разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови суду апеляційної інстанції зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено та підписано 28.10.2020

Головуючий суддя С.А. Пашкіна

Судді Л.В. Кропивна

Л.П. Зубець