Рішення

від 17.06.2020 по справі 914/1008/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.06.2020 справа №914/1008/20

Суддя Господарського суду Львівської області Король М.Р., за участі секретаря судового засідання Чорної І.Б., розглянувши справу

за позовом: Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Золочівенергоресурс

про: стягнення 17205,85грн.,

Представники сторін: не з`явились,

ВСТАНОВИВ:

27.04.2020р. на адресу Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України до Товариства з обмеженою відповідальністю Золочівенергоресурс про стягнення 17205,85грн.

04.05.2020р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу, якою, зокрема, ухвалив: прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі, розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження, судове засідання призначити на 27.05.2020р.

20.05.2020р. відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, який зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№18122/20.

У судове засідання 27.05.2020р. сторони участь повноважних представників не забезпечили, причин неявки суду не повідомили, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи.

Протокольною ухвалою від 27.05.2020р. суд ухвалив відкласти судове засідання на 17.06.2020р.

Крім того, ухвалами від 29.05.2020р. Господарський суд Львівської області, в порядку ст.ст. 120-121 ГПК України, викликав сторін у цій справі та повідомив про дату, час та місце проведення судового засідання.

Відповідно до ч.3 ст.222 ГПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється.

У судове засідання 17.06.2020р. сторони участь повноважних представників не забезпечили.

Враховуючи наведене, 17.06.2020р. фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснювалося.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 ГПК України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Згідно ч.1 ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищенаведене, судом, згідно вимог ГПК України, надавалась в повному обсязі можливість учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Враховуючи те, що норми ст.81 ГПК України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом учасників справи подавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

Позиція позивача:

Позивач з підстав прострочення відповідачем виконання грошових зобов`язань щодо оплати вартості поставленого у січні - березні 2016р. природного газу, що виникли на підставі укладеного між сторонами договору постачання природного газу №1049/16-ТЕ-21 від 21.12.2015р., просить суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість у загальній сумі 17205,85грн., у тому числі: пеня у сумі 11500,56грн., три проценти річних у сумі 823,00грн.; інфляційні втрати у сумі 4882,29грн.

Позиція відповідача:

Відповідач проти позову заперечив повністю, зазначивши, що борг перед позивачем зі сплати вартості отриманого для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню природний газ було погашено до набрання чинності Законом України Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючнх організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії , а відтак, враховуючи положення вищевказаного закону, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються на суму такого боргу, а нараховані підлягали списанню.

За результатами дослідження наданих сторонами доказів та матеріалів справи, суд встановив наступне:

21.12.2015р. між Публічним акціонерним товариством Національною акціонерною компанією Нафтогаз України , найменування якого змінено на Акціонерне товариство Національна акціонерна компанія Нафтогаз України (надалі по тексту Постачальник ) та Товариством з обмеженою відповідальністю Золочівенергоінвест (надалі по тексту Споживач ) укладено договір постачання природного газу №1049/16-ТЕ-21 (надалі по тексту Договір ), згідно з п.1.1., 1.2., 1.3. (в редакції Додаткової угоди №2 від 29.01.2016р. до Договору) якого Постачальник зобов`язується поставити Споживачеві у 2016 році природний газ, а Споживач зобов`язується оплатити його на умовах цього договору; природний газ, що постачається за цим договором, використовується Споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню; за цим договором може бути поставлений газ власного видобутку (газ, видобутий на території України та/або імпортований газ (за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, ввезений Публічним акціонерним товариством Національною акціонерною компанією Нафтогаз України на митну територію України).

Відповідно до розділу 12. Договору, договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін і діє в частині реалізації газу з 01.10.2016р. до 31.03.2016р., а в частині розрахунків - до їх повного здійснення.

Згідно з п.2.1. Договору, Постачальник передає Споживачу з 01.01.2016р. по 31.03.2016р. (включно) газ обсягом до 125 тис. куб. м, у тому числі по місяцях (тис. куб. м): січень 50, лютий 50, березень 25, I кв. 125.

Відповідно до п.5.1. Договору (в редакції Додаткової угоди №1 від 31.12.2015р. до Договору), регульована ціна (без урахування тарифів на послуги з транспортування та розподілу природного газу, а також податків та зборів, що включаються до вартості природного газу, відповідно до Податкового кодексу України) на природний газ. який постачається за цим договором, в період з 01.01.2016р. по 31.03.2016р. (включно) встановлюється Постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2015р. №758. Тарифи на транспортування природного газу магістральними трубопроводами ПАТ Укртрансгаз установлюються Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕП), і є обов`язковими за цим договором з моменту введення їх в дію.

Згідно з п.5.2. Договору (в редакції Додаткової угоди №1 від 31.12.2015р. до Договору), ціна за 1000куб.м газу за цим договором в період з 01.01.2016р. по 31.03.2016р. (включно) для підприємств, які приєднані до газорозподільчих мереж, становить 1770,74грн., крім того, податок на додану вартість - 20%. До ціни газу додається тариф на транспортування природного газу магістральними трубопроводами ПАТ Укртрансгаз - 16грн., крім того ПДВ - 20%, всього з ПДВ - 19,2грн. До сплати за 1000куб.м. природного газу - 1786,74грн., крім того ПДВ 20%, всього з ПДВ - 2144,09грн.

Відповідно до п.3.4. Договору, приймання-передача газу, переданого Постачальником Споживачеві у відповідному місяці поставки, оформлюється актом приймання-передачі газу

На виконання умов Договору, позивач у січні-березні 2016р. поставив, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 212631,35грн. (з ПДВ), що підтверджується підписаними сторонами та скріпленими відтисками печаток обох сторін актами приймання-передачі природного газу від 31.01.2016р. на суму 88540,11грн. (з ПДВ), від 29.02.2016р. на суму 70789,21грн. (з ПДВ), від 31.03.2016р. на суму 53302,03грн. (з ПДВ).

Згідно із п.6.1. Договору, оплата за газ здійснюється Споживачем виключно грошовими коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки газу; остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 14 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Проте, як зазначає позивач та не заперечується відповідачем, оплату за поставлений у січні-березні 2016р. природний газ відповідач здійснював несвоєчасно, зобов`язання у строк, визначений договором, не виконав, чим порушив умови господарського зобов`язання, зокрема вимоги п.6.1. Договору.

Враховуючи наведене, позивач просить стягнути з відповідача нараховану, у зв`язку із порушенням відповідачем грошових зобов`язань щодо оплати поставленого на виконання умов Договору природного газу, заборгованість у загальній сумі 17205,85грн., у тому числі: пеня у сумі 11500,56грн., три проценти річних у сумі 823,00грн.; інфляційні втрати у сумі 4882,29грн.

Оцінивши подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню повністю, виходячи з наступного:

згідно ч.1 ст.509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч.1 ст.173 ГК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частиною 2 ст.11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

У відповідності до вимог ст.174 ГК України, господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як встановлено судом, 21.12.2015р. між сторонами укладено Договір, згідно з п.1.1., якого, Постачальник зобов`язується поставити Споживачеві у 2016р. природний газ, а Споживач зобов`язується оплатити його на умовах цього договору.

На виконання умов Договору, позивач у січні-березні 2016р. поставив, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 212631,35грн. (з ПДВ), що підтверджується підписаними сторонами та скріпленими відтисками печаток обох сторін актами приймання-передачі природного газу від 31.01.2016р. на суму 88540,11грн. (з ПДВ), від 29.02.2016р. на суму 70789,21грн. (з ПДВ), від 31.03.2016р. на суму 53302,03грн. (з ПДВ), копії яких містяться в матеріалах справи.

Згідно із п.6.1. Договору, оплата за газ здійснюється Споживачем виключно грошовими коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки газу; остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 14 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Статтею 193 ГК України передбачено, що господарські зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно з ст.526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

З урахуванням п.30.1 ст.30 Закону України Про платіжні системи та переказ коштів в Україні , моментом виконання грошового зобов`язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою, а згідно з п.8.1 ст.8 цього Закону банк зобов`язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження.

Всупереч наведеному вище, як вбачається із матеріалів справи та не заперечується сторонами, оплату за поставлений:

- у січні 2016р. газ, вартістю 88540,11грн. (з ПДВ), відповідач здійснив повністю наступними платежами: 10.02.202016р. на суму 35515,36грн., 05.05.2016р. на суму 50000,00грн., 10.05.2016р. на суму 3024,75грн. (а отже, останнім днем існування боргу зі сплати вартості поставленого у січні 2016р. газу був 09.05.2016р. );

- у лютому 2016р. газ, вартістю 70789,21грн. (з ПДВ), відповідач здійснив повністю наступними платежами: 10.05.2016р. на суму 46975,25грн., 17.05.2016р. на суму 23813,96грн. (а отже, останнім днем існування боргу зі сплати вартості поставленого у лютому 2016р. газу був 16.05.2016р. );

- у березні 2016р. газ, вартістю 53302,03грн. (з ПДВ), відповідач здійснив повністю 17.05.2016р. (а отже, останнім днем існування боргу зі сплати вартості поставленого у березні 2016р. газу був 16.05.2016р. );

У зв`язку з простроченням виконання відповідачем грошових зобов`язань щодо оплати поставленого у січні-березні 2016р. природного газу, позивачем нараховано три проценти річних у сумі 823,00грн., а також позивачем нараховано інфляційні втрати у сумі 4882,29грн. у зв`язку з простроченням виконання грошових зобов`язань щодо оплати поставленого у січні-лютому 2016р. природного газу.

Згідно ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши правильність розрахунку інфляційних втрат та трьох процентів річних за заявлені періоди, враховуючи встановлений Договором строк для оплати відповідачем отриманого природного газу, а також дати та суми здійснених ним оплат такого, суд встановив, що такі здійснено вірно.

Крім того, у зв`язку з порушенням виконанням відповідачем умов Договору, а саме зобов`язань щодо оплати поставленого у січні-березні 2016р. природного газу, позивачем нараховано пеню у сумі 11500,56грн.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що одним з наслідків порушення зобов`язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов`язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов`язання, зокрема у випадку прострочення виконання.

У відповідності до ч.1 ст.216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому у Господарському кодексі України, іншими законами та договором.

Згідно з ст.230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частиною 1 ст.549 ЦК України визначено, що неустойка - це грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Частиною 3 ст.549 ЦК України визначено, що пеня - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов`язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожний день прострочення виконання.

Приписами ч.1 ст.612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до п.8.2. Договору, у разі невиконання Споживачем умов п.6.1. цього договору, Постачальник має право не здійснювати поставку газу Споживачу або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання Споживачем п.6.1. цього договору він зобов`язується сплатити Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, цю діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Беручи до уваги викладене вище, враховуючи встановлений Договором строк для оплати відповідачем отриманого природного газу, а також дати та суми здійснених ним оплат такого, суд зазначає, що розрахунок суми пені здійснено вірно.

Разом з тим, суд звертає увагу, що 30.11.2016р. набрав чинності Закон України Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії (надалі по тексту - Закон ), який визначає комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.

Відповідно до приписів ст.1 Закону, заборгованістю, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону, зокрема, є кредиторська заборгованість перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.

Згідно із ст.2 Закону, дія останнього поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.

Судом встановлено, що відповідач здійснює діяльність з виробництва теплової енергії, транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами, постачання теплової енергії. Зазначене підтверджується відповідною ліцензією, виданою 01.11.2012р. Львівською обласною державною адміністрацією, а отже, діяльність відповідача врегульовано в тому числі і положеннями Закону.

Відповідно до ч.3 ст.7 Закону, на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

Отже, ч.3 ст.7 Закону визначено, що на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом (тобто до 30.11.2016), неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річні не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що ч.3 ст.7 Закону є нормою прямої дії. При цьому, застосування приписів ч.3 ст.7 Закону не ставиться у залежність від виконання будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набранням чинності Законом. Застосування цієї норми не потребує включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості. Якщо заборгованість погашено до набрання чинності Законом, застосовуються положення ч.3 ст.7 Закону. Відтак не потребує доведення факт включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, а неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річні, нараховані на заборгованість, яка є предметом регулювання цього Закону, не нараховуються, а нараховані підлягають списанню, у зв`язку з припиненням зобов`язань щодо їх сплати, на підставі ч.3 ст.7 Закону. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 29.05.2019р. у справі №916/2279/18, від 10.06.2019р. у справі №904/4592/18, від 11.06.2019р. у справі №905/1964/18 (позиція Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладена в п.п.43-44 постанови від 29.05.2020р. у справі №920/706/19, текст якої розміщено за наступною веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua/Review/89578716 )

Як встановлено судом, відповідач за поставлений природний газ розраховувався з порушенням строків встановлених Договором.

При цьому, заборгованість за поставлений позивачем протягом січня-березня 2016р. газ, на виконання Договору, повністю погашена відповідачем протягом 2016 року, кінцевий розрахунок проведено у травні 2016р., тобто, заборгованість погашена відповідачем до 30.11.2016р., до набрання чинності Законом.

Враховуючи викладене, в тому числі погашення відповідачем заборгованості за Договором до набрання чинності Законом та поширення на відповідача дії Закону, неустойка (пеня), інфляційні втрати, проценти річні на вказану заборгованість не нараховуються, а нараховані підлягають списанню, відповідно до вимог Закону, з дня набрання чинності цим Законом, а отже нараховані позивачем суми пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат не підлягають стягненню з відповідача, згідно з ч.3 ст.7 Закону.

Відповідно до ст.ст. 73, 74 ГПК України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Згідно з ст.76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 ст.77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст.78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно з ч.1 ст.79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання ( ч.2 ст.79 ГПК України ).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч.5 ст.236 ГПК України, обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що позивачем не доведено обставин, зазначених у позовній заяві, хоч йому було створено усі можливості для цього, судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи все вищенаведене, позов є таким, що не підлягає до задоволення повністю.

Відповідно до ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 р. у справі Проніна проти України , в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах Трофимчук проти України , Серявін та інші проти України обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно відсутності підстав для задоволення позову не спростовує.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне:

відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Беручи до уваги викладене, а також наявність підстав для відмови в позові, судові витрати позивача, а саме, сплачений за подання цього позову судовий збір, слід покласти на позивача.

Разом з тим, згідно з п.1 ч.3 ст.123 ГПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з п.2 ч.4 ст.129 ГПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі відмови в позові покладаються на позивача.

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч.1 ст.126 ГПК України).

Згідно ч.2 ст.126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

У відзиві на позовну заяву (вх.№18122/20 від 20.05.2020р.) відповідач просить вирішити питання про розподіл між сторонами 3500,00 грн. понесених ним витрат на професійну правничу допомогу у цій справі.

Право учасників справи користуватися правничою допомогою передбачено ст.16 ГПК України.

У відповідності до статті 131-2 Конституції України, для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Судом встановлено, що 08.05.2020р. між Товариством з обмеженою відповідальністю Золочівенергоінвест (надалі по тексту - Довіритель , Клієнт , відповідач ) та Адвокатом Чоповським Іваном Васильовичем (надалі по тексту - Повірений , Адвокат ) укладено договір про надання правової допомоги №02/05 (надалі по тексту - Договір про надання правової допомоги ), згідно п.1.1. якого, відповідач доручає та зобов`язується оплачувати в порядку, обсязі та на умовах, визначених даним договором, а Адвокат бере на себе зобов`язання за завданням відповідача надати останньому правову допомогу згідно замовлень, що є додатками до цього договору та невід`ємною його частиною.

У Замовленні №1 (додатку №1 до Договору про надання правової допомоги), сторони підтвердили факт замовлення відповідачем і надання Адвокатом правової допомоги у цій справі, що включає: аналіз справи (вивчення та аналіз наданих відповідачем матеріалів, судової практики та робота з Єдиним державним реєстром судових рішень з аналогічних справ; формування правової позиції по справі); написання заяв по суті справи (відзив на позов); написання заяв з процесуальних питань (заяви, клопотання, тощо); ознайомлення з матеріалами справи.

Відповідно до ст.30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність , гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

У п.4.1.1. Договору про надання правової допомоги, сторони визначили наступний порядок обчислення гонорару - погодинна оплата: аналіз справи - 1год. - 1000,00грн.; написання заяв по суті справи - 1год. - 1000,00грн.; написання заяв з процесуальних питань - 1год. - 500,00грн.; участь в судовому засіданні - 1год. - 1500,00грн.

Відповідно до ч.3 ст.126 ГПК України, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з поданими разом із відзивом на позовну заяву акту про надані послуги від 19.05.2020р. (надалі по тексту - Акт ) та детального опису наданих послуг від 19.05.2020р., Адвокат надав, а відповідач прийняв правову допомогу, загальною вартістю 3500,00грн., що включає:

- аналіз справи (вивчення та аналіз наданих відповідачем матеріалів, судової практики та робота з Єдиним державним реєстром судових рішень з аналогічних справ; формування правової позиції по справі), тривалістю 1/2год, вартістю 500,00грн. (1000/2=500);

- написання заяв по суті справи (відзив на позов), тривалістю 2год, вартістю 3000,00грн. (2*1500=3000).

Вказана вище загальна вартість наданих Адвокатом відповідачу послуг та детальний опис таких відповідає вартості правової допомоги, визначеної умовами Договору про надання правової допомоги.

Крім того, відповідачем здійснено оплату вартості наданої правової допомоги згідно Договору про надання правової допомоги у розмірі 3500,00грн., що підтверджується платіжним дорученням №1800 від 19.05.2020р., копія якого міститься в матеріалах справи.

Частиною 4 ст.126 ГПК України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.5 ст.126 ГПК України).

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч.4 ст.126 ГПК України, суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.6 ст.126 ГПК України).

Проте, позивач наданим йому правом на подання клопотання про зменшення розміру витрат відповідача на професійну допомогу адвоката у цій справі не скористався.

Водночас, згідно позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладеної в постанові від 13.05.2020р. у справі №922/2749/19, текст якої розміщено за наступною веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua/Review/89212623 , беручи до уваги принцип змагальності, який знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частини 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, суд, який вирішує питання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, має надавати оцінку тим обставинам, щодо яких є заперечення у клопотанні іншої сторони, а також її доказам невідповідності заявлених до відшкодування витрат критеріям співмірності. Окрім того, суд, виконуючи вимоги щодо законності і обґрунтованості судового рішення, має чітко зазначити, яка з вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України була не дотримана при визначенні розміру витрат на оплату послуг адвоката, оскільки лише з цих підстав можна зменшити розмір витрат, який підлягає розподілу між сторонами.

Відповідно до ч.5 ст.129 ГПК України, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Зазначені в Акті послуги щодо надання правової допомоги є такими, що надані Адвокатом відповідачу як правова допомога у цій справі. Вказане підтверджується, зокрема, досягнутою між відповідачем та Адвокатом домовленістю, зазначеною в Договорі про надання правової допомоги та Замовленні №1 (додатку №1 до Договору про надання правової допомоги), а також підготовленим на поданим до суду Адвокатом, як представником відповідача, відзивом на позовну заяву у цій справі. Отже, витрати відповідача щодо оплати таких послуг є пов`язаними з розглядом цієї справи, при цьому, розмір таких є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову. Крім того, загальна вартість робіт (послуг), зазначена в Акті не виходить за межі вартості правової допомоги, визначеної в п.4.1. Договору.

Під час розгляду цієї справи поведінка сторін не мала наслідком затягування розгляду справи. При цьому, суд враховує, що в матеріалах справи відсутні докази досудового врегулювання спору. Водночас, пеня, інфляційні втрати та три проценти річних, стягнення яких є предметом спору у цій справі, нараховані на суму боргу, яка була погашена відповідачем до моменту звернення до суду із позовом, разом з тим, як зазначено вище, підстави для стягнення нарахованим позивачем сум відсутні.

Також, суд зазначає, що сума заявлених до відшкодування та підтверджених відповідними доказами витрат відповідача на професійну правничу допомогу у цій справі дорівнює сумі, заявленій в попередньому (орієнтовному) розрахунку, викладеному у відзиві на позовну заяву.

Враховуючи викладене, за результатами дослідження та оцінки наявних у справі доказів та доводів сторін, на підставі перевірки відповідності заявленої до стягнення суми наданому обсягу послуг, та витраченим на їх виконання часом, враховуючи характер спірних правовідносин, категорію складності складність справи, а також з огляду на їх співмірність з розумною необхідністю витрат для цієї справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для покладення на позивача 3500,00грн. витрат відповідача на професійну правничу допомогу у цій справі.

Керуючись ст.ст. 13, 73-74, 76-79, 86, 129, 236, 238, 240-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. В позові відмовити повністю.

2. Стягнути з Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України (місцезнаходження: 01601, м.Київ, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 6; ідентифікаційний код: 20077720) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Золочівенергоресурс (місцезнаходження: 80700, Львівська обл., Золочівський район, місто Золочів, вулиця Шашкевича, будинок 28; ідентифікаційний код: 38108799) 3500,00грн. витрат на професійну правничу.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України з врахуванням положень абз.1 п.4 розділу X Прикінцеві положення Господарського процесуального кодексу України.

Інформацію по справі, яка розглядається можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015 .

Повний текст рішення складено та підписано 22.06.2020р.

Суддя Король М.Р.