Рішення

від 10.06.2020 по справі 922/614/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" червня 2020 р.м. ХарківСправа № 922/614/19

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Прохорова С.А.

при секретарі судового засідання Яковенко Ю.В.

розглянувши в порядку загального позовного провадження матеріали справи

за позовомЗаступника керівника Лозівської місцевої прокуратури Харківської області, 64602, Харківська область, м. Лозова, вул. Богданівська, 17 за участю прокуратури Харківської області, 61050, м. Харків, вул. Богдана Хмельницького, 4, код 02910108 до 1 відповідач - Головне управління Держгеокадастру у Харківськії області, 61145, м. Харків, вул. Космічна, 21, 2 під., 8,9 пов. 2 відповідач - Фермерське господарство "Агрозем-7", 64845, Харківська область, Близнюківський район, с. Олексіївка, вул. Миру, 61, код 39951923 третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні другого відповідача - ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 про визнання незаконними та скасування наказів, визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок та повернення земельних ділянок

за участю представників:

прокуратури -Ногіна О.М. за посвідченням №054876 від 15.01.2020

першого відповідача - Щербак Т.М. за довіреністю №32-20-0.14-5/62-20 від 03.01.2020

другого відповідача - Гордєєв С.В. за довіреністю від 01.01.2019

третьої особи - не з`явився

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду Харківської області звернувся Заступник керівника Лозівської місцевої прокуратури Харківської області з позовною заявою до Головного управління Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру у Харківській області (перший відповідач) та ФГ "Агрозем-7" (другий відповідач) в якій просив суд визнати незаконними та скасувати накази Головного управління Держземагенства у Харківській області № 1918-СГ від 18.08.2014, № 2821-СГ від 23.10.2014, № 747-СГ від 09.04.2015, № 504-СГ від 10.03.2015, визнати недійсними договори щодо оренди землі та зобов`язати ФГ "Агрозем-7" та ОСОБА_1 повернути у віддання держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області земельні ділянки, які розташовані за межами населених пунктів на території Олексіївської, Софіївської та Верхньосамарської сільських рад Близнюківського району Харківської області.

Судові витрати просив покласти на відповідачів, стягнувши судовий збір за таким реквізитами: прокуратура Харківської області, код 02910108, банк отримувач: Державна казначейська служба України м. Київ, код 820172, рахунок 35212041007171, код класифікації видатків бюджету - 2800.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 13.05.2019 закрито провадження за позовом заступника керівника Лозівської місцевої прокуратури в інтересах держави до ГУ Держгеокадастру у Харківській області, ФГ "Агрозем-7" про визнання незаконним та скасування наказу, визнання недійсним договорів оренди земельних ділянок та повернення земельних ділянок.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 09 липня 2019 року ухвалу Господарського суду Харківської області від 13 травня 2019 року залишено без змін.

Постановою Великої палати Верховного суду від 11.02.2020 постанову Східного апеляційного господарського суду від 09 липня 2019 року та ухвалу Господарського суду Харківської області від 13 травня 2019 року у справі № 922/614/19 було скасовано. Справу направлено до Господарського суду Харківської області для продовження розгляду.

Позовні вимоги прокурора обгрунтовані тим, що оспорювані накази Головного управління Держземагенства у Харківській області прийнято з порушенням ст.ст.116, 122, 123, 124, 134 Земельного кодексу України, що призвело до незаконної передачі ОСОБА_1 у користування земельних ділянок державної власності.

В обгрунтування позову прокурор посилається на те, що ОСОБА_1 у 2002, 2005, 2011 заснував три сільськогосподарських підприємства: ТОВ "Агротехнік", ФГ "Агромпром АВ", ФГ "Агропром-7", в користуванні яких вже знаходилась значна кількість земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та приватної форми власності.

Крім того, як вказує прокурор, до моменту надання ОСОБА_1 спірних земельних ділянок, у власності останнього вже знаходились земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства.

Прокурор вважає, що спірні земельні ділянки отримано ОСОБА_1 не для ведення фермерського господарства, а для іншої підприємницької діяльності, оскільки він є засновником декількох підприємств та має у власності земельні ділянки, які використовує для товарного сільськогосподарського виробництва.

Разом із цим, прокурором визначено другим відповідачем ФГ "Агрозем-7", з посиланням на те, що саме останнє є землекористувачем спірних земельних ділянок.

Отже, фактично позов прокурора спрямований на усунення порушень, які допущені третьою особою та першим відповідачем під час надання фізичній особі ОСОБА_1 значної кількості земельних ділянок в оренду.

Прокурор наполягає на тому, що громадянин ОСОБА_1 одержав спірні земельні ділянки із порушенням ч.1 ст.116 Земельного кодексу України, тобто, без проведення торгів.

Прокурор також посилається на те, що відсутність належної перевірки заяви громадянина про надання земельної ділянки для створення фермерського господарства створює передумови для штучного використання процедури створення фермерського господарства, як спрощеного пільгового порядку одержання іншими приватними суб`єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченої законом процедурою (земельних торгів) (а.с.12 т.1, 10 т.2).

В позовній заяві прокурор посилається на те, що ОСОБА_1 повторно звернувся до органу державної влади для отримання земельних ділянок не для створення нового фермерського господарства, а для існування (розширення площ) вже створених господарств з метою уникнення процедури земельних торгів.

На думку прокурора, ОСОБА_1 незаконно використовував процедуру створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання земельних ділянок іншими приватними суб`єктами.

Як вказує прокурор, громадянин ОСОБА_1 одержував земельні ділянки декілька разів.

Так, у 2002, 2005, 2011 роках він одержав земельні ділянки для створення ТОВ "Агротехнік" та ФГ "Агропром АВ", "Агропром-7".

У 2014-2015 роках він також одержав низку земельних ділянок на підставі наказів першого відповідача, які оспорюються прокурором.

Так, прокурор посилається на те, що ОСОБА_1 повторно звернувся до органу державної влади для отримання земельних ділянок не для створення нового фермерського господарства, а для існування (розширення площ) вже створених господарств з метою уникнення процедури земельних торгів.

Перший відповідач - ГУ Держгеокадастру у Харківській області заперечуючи проти вимог прокурора, вказує на те, що по-перше, прокурором не було обгрунтовано належним чином наявність у нього підстав для представництва інтересів держави в суді, оскільки в даному випадку є орган, який уповноважено перевіряти законність та обгрунтованість актів територіальних органів Держгеокадастру. Також, перший відповідач зазначає, що прокурором було пропущено строк позовної давності для звернення до суду з вимогами. По суті позовних вимог, перший відповідач зазначає, що прокурором не доведено наявності з боку відповідача порушень при прийнятті спірних наказів та наданні земельних ділянок в оренду.

Другий відповідач - ФГ "АГРОЗЕМ-7" заперечуючи проти вимог прокурора, вказує на те, що прокурором не було обгрунтовано належним чином наявність у нього підстав для представництва інтересів держави в суді, оскільки в даному випадку є орган, який уповноважено перевіряти законність та обгрунтованість актів територіальних органів Держгеокадастру. Також, зазначає, що прокурором було пропущено строк позовної давності для звернення до суду з вимогами. По суті позовних вимог, перший відповідач зазначає, що прокурором не доведено наявності порушень при прийнятті спірних наказів та наданні земельних ділянок в оренду.

Щодо підстав представництва прокурором інтересів держави в суді, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 131-1 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво в суді інтересів держави у випадках, визначених законом.

Відповідно до ч. 6 ст. 23 Закону України Про прокуратуру та ч. 2 ст. 45 ЇДІ ІК України під час здійснення представництва інтересів громадянина або держави у суді прокурор має право звертатися до суду з позовом (заявою, поданням); вступати у справу, порушену за позовом (заявою, поданням) іншої особи, на будь-якому етапі судового провадження; ініціювати перегляд судових рішень, у тому числі у справі, порушеній за позовом (заявою, поданням) іншої особи; брати участь у розгляді справи тощо.

Згідно з вимогами ч. З ст. 23 Закону України Про прокуратуру та ч. 2 ст. 45 ЦПК України, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист них інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно з ч. З ст. 4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Відповідно до статті 53 ГПК України у випадках, встановлених законом, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до суду в інтересах інших осіб, державних чи суспільних інтересах та брати участь у цих справах.

У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за ново виявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Велика Палата Верховного Суду сформулювала ряд правових висновків стосовно застосування ст. 23 Закону України Про прокуратуру під час визначення судами наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави у суді: 1) таке право виникає у разі наявності органу, уповноваженого здійснювати захист інтересів держави у спірних правовідносинах, за умови, якщо таким органом не вживаються заходи для належної реалізації своїх повноважень або вживаються не у повній мірі (такий орган не звертається до суду з відповідним позовом, не застосовує свої владні повноваження для самостійного вирішення спірної ситуації, ухиляється від сплати судового збору тощо); 2) прокурор у позовній заяві, апеляційній чи касаційній скарзі має обґрунтувати наявність підстав для звернення до суду, однак незгода суду з наведеним у позовній заяві обґрунтуванням прокурора, як і неподання прокурором доказів відсутності органів влади, які мають повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, не є підставою для залишення позову без розгляду; 3) якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу.

В даному випадку, прокурор обгрунтовує своє звернення тим, що порушення інтересів держави полягає в недотриманні Головним управлінням Держземагентства (Держгеокадастру) у Харківській області вищевказаних вимог законодавства, що призвело до незаконної передачі у користування ОСОБА_1 земельних ділянок без проведення обов`язкових земельних торгів (аукціону), чим підривається авторитет держави в особі органів виконавчої влади, які уповноваженні на виконання функцій держави та реалізації державної політики на конкретній території, визначаєчи ГУ Держгеокадастру у Харківській області саме відповідачем.

Таким чином, суд не вбачає підстав для залишення позову прокурора без розгляду.

В ході розгляду даної справи господарським судом Харківської області, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.

В ході розгляду даної справи судом було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи - у відповідності до приписів ч. 1 ст. 210 ГПК України, а також з урахуванням положень ч. 2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.

Присутні в судовому засіданні представники сторін погодилися з тим, що судом досліджено всі докази, які надано сторонами у відповідності до ст. 74 ГПК України.

Враховуючи положення ст.ст. 13, 74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами по суті.

Відповідно до ст. 219 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 10.06.2020 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні вимог прокурора, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи, наказом Головного управління Держземагенства у Харківській області від 18.08.2014 № 1918-СГ громадянину ОСОБА_1 надано в оренду для ведення фермерського господарства земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення площею 34,9100 га (кадастровий номер 6320680200:01:000:1462), яка розташована за межами населених пунктів на території Олексіївської сільської ради Близнюківського району Харківської області.

На підставі вказаного наказу, 18.09.2014 між Головним управлінням Держземагенства у Харківській області та ОСОБА_1 укладено договір оренди вищевказаної земельної ділянки строком на 49 років, який 26.09.2014 зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 16073013.

Наказом Головного управління Держземагенства в області від 23.10.2014 №2821-СГ громадянину ОСОБА_1 надано в оренду для ведення фермерського господарства земельні ділянки державної власності сільськогосподарського призначення, загальною площею 38.9331 га. які розташовані за межами населених пунктів на території Олексіївської сільської ради Близнюківського району Харківської області, а саме земельна ділянка площею 9,2054 га (к.н. 6320680200:02:000:0709); земельна ділянка площею 4,4190 га (к.н. 6320680200:02:000:0699); земельна ділянка площею 11,5358 га (к.н. 6320680200:01:000:1475); земельна ділянка площею 13,7729 га (к.н. 6320680200:02:000:0710).

На підставі вказаного наказу, 14.11.2014 між Головним управлінням Держземагентства в області та ОСОБА_1 укладено 4 договори оренди вищевказаних земельних ділянок строком на 49 років, які 12.12.2014 зареєстровані у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №17944431, №17945873, №17940829 та № 17945322.

Наказом Головного управління Держземагенства в області від 10.03.2015 №504-СТ громадянину ОСОБА_1 надано в оренду для ведення фермерського господарства земельні ділянки державної власності сільськогосподарського призначення, загальною площею 65.2645 га. які розташовані за межами населених пунктів на території Софіївської сільської ради Близнюківського району, а саме земельна ділянка площею 12,459 га (к.н. 6320686300:01:001:0151); земельна ділянка площею 52,8055 га (к.н. 6320686300:01:001:0090).

На підставі вказаного наказу, 30.04.2015 між Головним управлінням Держземагентства в області та ОСОБА_1 укладено 2 договори оренди вищевказаних земельних ділянок строком на 49 років, які 05.05.2016 зареєстровані у Державному реєстрі речових прав па нерухоме майно за № 21093605 та № 21096363.

Наказом Головного управління Держземагенства в області від 09.04.2015 № 747-СГ ОСОБА_1 надано в оренду для ведення фермерського господарства земельні ділянки державної власності сільськогосподарського призначення, загальною площею 48,3047 га. які розташовані за межами населених пунктів на території Верхньосамарської сільської ради Близнюківського району, а саме земельна ділянка площею 10,6243 га (к.н. 6320682000:01:001:0650); земельна ділянка площею 12,5404 га (к.н. 6320682000:01:001:0651); земельна ділянка площею 10,7156 га (к.н. 6320684000:02:000:0479); земельна ділянка площею 6,8288 га (к.н. 6320683000:01:000:0473); земельна ділянка площею 7,5956 га к.н. 6320683000:02:000:0489).

На підставі зазначеного наказу, 19.06.2015 між Головним управлінням Держземагентства в області та ОСОБА_1 укладено 5 договорів оренди вищевказаних земельних ділянок строком па 49 років, які 22.06.2015 зареєстровані у Державному реєстрі речових прав па нерухоме майно за № № 22280903, 22280368, 22282144, 22281348, 22282614.

В обгрунтування позову прокурор посилається на те, що ОСОБА_1 у 2002, 2005, 2011 заснував три сільськогосподарських підприємства: ТОВ "Агротехнік", ФГ "Агромпром АВ", ФГ "Агропром-7", в користуванні яких вже знаходилась значна кількість земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та приватної форми власності.

Крім того, як вказує прокурор, до моменту надання ОСОБА_1 спірних земельних ділянок, у власності останнього вже знаходились земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства.

Прокурор вважає, що спірні земельні ділянки отримано ОСОБА_1 не для ведення фермерського господарства, а для іншої підприємницької діяльності, оскільки він є засновником декількох підприємств та має у власності земельні ділянки, які використовує для товарного сільськогосподарського виробництва.

Разом із цим, прокурором визначено другим відповідачем ФГ "Агрозем-7", з посиланням на те, що саме останнє є землекористувачем спірних земельних ділянок.

Отже, фактично позов прокурора спрямований на усунення порушень, які допущені третьою особою та першим відповідачем під час надання фізичній особі ОСОБА_1 значної кількості земельних ділянок в оренду.

Прокурор наполягає на тому, що громадянин ОСОБА_1 одержав спірні земельні ділянки із порушенням ч.1 ст.116 Земельного кодексу України, тобто, без проведення торгів.

Прокурор також посилається на те, що відсутність належної перевірки заяви громадянина про надання земельної ділянки для створення фермерського господарства створює передумови для штучного використання процедури створення фермерського господарства, як спрощеного пільгового порядку одержання іншими приватними суб`єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченої законом процедурою (земельних торгів) (а.с.12 т.1, 10 т.2).

В позовній заяві прокурор посилається на те, що ОСОБА_1 повторно звернувся до органу державної влади для отримання земельних ділянок не для створення нового фермерського господарства, а для існування (розширення площ) вже створених господарств з метою уникнення процедури земельних торгів.

На думку прокурора, ОСОБА_1 незаконно використовував процедуру створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання земельних ділянок іншими приватними суб`єктами.

Як вказує прокурор, громадянин ОСОБА_1 одержував земельні ділянки декілька разів.

Так, у 2002, 2005, 2011 роках він одержав земельні ділянки для створення ТОВ "Агротехнік" та ФГ "Агропром АВ", "Агропром-7".

У 2014-2015 роках він також одержав низку земельних ділянок на підставі наказів першого відповідача, які оспорюються прокурором.

Так, прокурор посилається на те, що ОСОБА_1 повторно звернувся до органу державної влади для отримання земельних ділянок не для створення нового фермерського господарства, а для існування (розширення площ) вже створених господарств з метою уникнення процедури земельних торгів.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Згідно з ч. 4 ст. 122 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Отже, на час видання спірних наказів органом виконавчої влади, що відповідно до закону мав право розпоряджатись земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності в межах Харківської області було ГУ Держземагенство у Харківській області.

Питання надання земельних ділянок державної або комунальної власності в оренду для створення фермерських господарств регулюється Земельним кодексом України та Законом України "Про фермерське господарство" в редакціях, що діяли на час виникнення спірних правовідносин. З огляду на положення статей 22, 31, 93 та 124 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення можуть надаватися громадянам для ведення фермерського господарства та використовуватися цим господарством, зокрема, на умовах оренди.

За правилом статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок державної або комунальної власності здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Частинами другою та третьою статті 134 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначені випадки, коли земельні торги не проводяться, а передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу. Зокрема, земельні торги не проводяться в разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства.

Стаття 123 Земельного України регулює загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування в тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначає вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; забороняє компетентним органам вимагати не передбачені цією статтею матеріали та документи; установлює загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу.

Разом з тим відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються, крім Земельного кодексу України, Законом України "Про фермерське господарство" та іншими нормативно-правовими актами України (стаття 2 цього Закону). У таких правовідносинах цей Закон є спеціальним нормативно-правовим актом, а Земельний кодекс України - загальним.

Отже, порядок передачі земельних ділянок в оренду громадянам для ведення фермерського господарства станом на час видання спірних наказів був врегульований ст. 123 ЗК України, з урахуванням вимог Закону України "Про фермерське господарство".

Відповідно до частин першої та другої статті 1 Закону України "Про фермерське господарство" фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян зі створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім`ї, відповідно до закону.

Можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства (стаття 8 цього Закону).

Порядок надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства передбачений спеціальним Законом України "Про фермерське господарство". Так, згідно з абзацами 1, 2 частини першої статті 7 цього Закону (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.

У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.

Частинами другою та четвертою статті 7 цього Закону передбачено, що заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельної ділянки погоджується та затверджується відповідно до закону. У разі відмови органів державної влади та органів місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки для ведення фермерського господарства питання вирішується судом.

Частинами 2 та 4 статті 7 цього Закону передбачено, що заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельної ділянки погоджується та затверджується відповідно до закону. У разі відмови органів державної влади та органів місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки для ведення фермерського господарства питання вирішується судом.

Отже спеціальний Закон визначав обов`язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, які дещо відрізнялися від загальних вимог, передбачених статтею 123 Земельного кодексу України, до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зокрема, в заяві про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства слід зазначити не лише бажаний розмір і місце розташування ділянки, але й обґрунтувати розміри земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.

Зазначені вимоги відповідають загальним принципам земельного законодавства (стаття 5 ЗК України) та меті правового регулювання земельних відносин у сфері діяльності фермерських господарств, яка полягає у створенні умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання й охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України.

Крім того цей Закон передбачає, що заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна бути розглянута по суті. При цьому норми Закону "Про фермерське господарство" не містять імперативної вимоги про задоволення заяви за наявності певних формальних умов, допускаючи можливість прийняття органом державної влади чи органом місцевого самоврядування рішення про відмову в задоволенні заяви без визначення виключного переліку підстав для такої відмови.

Таким чином, звернення з заявою ОСОБА_1 до Головного управління для отримання земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства, відповідає вимогам, що були передбачені законодавством, чинним на той час, що, в свою чергу, виключає можливість скасування оспорюваних наказів у зв`язку із відсутністю порушень Головним управлінням норм матеріального права.

Дана правова позиція викладена в ухвалі ВССУ від 01.07.2015 у справі № 6-14312св15.

Прокурор зазначає, що ОСОБА_2 не обґрунтовано одержання землі такої значної площі, їх кількість.

Вказані вимоги до заяви громадянина стосовно отримання земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства не передбачені жодним нормативно-правовим актом, в тому числі спеціальним нормативно-правовим актом - ЗУ "Про фермерське господарство".

Закон "Про фермерське господарство" не містить застережень щодо максимального чи мінімального розміру земельної ділянки, яка може бути надана громадянину для ведення фермерського господарства, як і не містить обмежень щодо кількості таких ділянок.

Зміст ч.7 ст.7 ЗУ "Про фермерське господарство дозволяє дійти висновку, що земельна ділянка для ведення фермерського господарства надається єдиним масивом з розташованими на них водними джерелами та лісовими угіддями, наближеними до існуючих шляхів, електро-і радіотелефонних мереж, газо- і водопостачальних систем на інших видів інженерної інфраструктури.

При цьому, зміст цієї статті не свідчить про необхідність надання однієї ц земельної ділянки або земельних ділянок, що розташовані суміжно.

Дана правова позиція викладена у постанові ВАСУ від 19.05.2015 у справі №822/4181/14.

Посилання Прокурора на те, що Головне управління повинно було пересвідчитись в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство, спроможності вести господарство такого виду не знаходить свого підтвердження нормами права.

Слід вказати, що жоднім нормативно-правовим актом не встановлено обов`язку Головного управління щодо проведення вищезазначених перевірок, не визначено порядку такої перевірки, підстав для відмови особі в задоволенні заяви за результатами перевірки, а, тому, такі посилання є надуманими. Прокурор не зазначає, яку норму права порушило Головне управління.

Вказане вище свідчить про відсутність у діях відповідачів порушень вимог законодавства, будь-яких порушень інтересів держави у спірних правовідносинах, суперечність дій Відповідачів моральним засадам суспільства.

З приводу посилань прокурора на реалізацію ОСОБА_1 права наотримання земельних ділянок із земель державної власності для ведення фермерського господарства суд зазначає наступне.

Розпорядженням голови Близнюківської районної державної адміністрації від 29.12.2017 № 582 фермерському господарству Агропром АВ , а не першому відповідачу, було надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) із земель запасу загальною площею 96,6 га, в тому числі 43,6, 41,0, 12,0 га, розташованих на території Олексіївської сільської ради. Цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Розпорядженнями голови Близнюківської районної державної адміністрації від 02.09.2009 №№ 613, 614, 615 ФГ Агропром АВ надано в оренду земельні ділянки з кадастровими номерами 6320680200:01.000:1419, 6320680200:01:000:1403, 6320680200:01:000:1400, 6320680200:01:000:1405 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 № 548 Про затвердження Класифікації видів цільового призначення земель передбачено види цільового призначення земель сільськогосподарського призначення за кодом 01 - землі сільськогосподарського призначення, які включають в себе коди 01.01-01.14, серед яких наступні види сільськогосподарського використання земельної ділянки в межах категорії земель:

01.01. - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва;

01.02. - для ведення фермерського господарства.

З вищезазначеного вбачається, що, по-перше, розпорядженнями голови Близнюківської РДА від 02.09.2009 №№ 613, 614, 615 земельні ділянки були надані в оренду ФГ Агропром АВ , по-друге, не для ведення фермерського господарства, а для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, тобто із якісно різним видом цільового призначення земельної ділянки.

Стосовно посилань Прокурора на наявність земельних ділянок у ОСОБА_1 на праві приватної власності суд зазначає наступне.

Землі фермерського господарства можуть складатися із:

а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі;

б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності;

в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. (ч. 1 ст. 12 ЗУ Про фермерське господарство )

Отже, до земель фермерського господарства можуть відноситись земельні ділянки, що перебувають на праві приватної власності у членів Фермерського господарства.

Наявність у громадянина земельної ділянки на праві приватної власності для ведення особистого селянського господарства (а не для ведення фермерського господарства) не перешкоджає йому отримати в оренду земельні ділянки для ведення фермерського господарства.

У позовній заяві прокурор вказує, що ОСОБА_1 до отримання спірних земельних ділянок був засновником трьох сільськогосподарських підприємств, а тому на думку прокурора ОСОБА_1 фактично отримав від Управління землю не для створення новою фермерського господарства, а для існування наявних, тобто іншої підприємницької, діяльності, оскільки він є засновником не одного сільськогосподарського підприємства.

Вказане ствердження є не обґрунтованим, та спростовується відповідними письмовими доказами.

Як вбачається з наданих суду доказів, після отримання наказів ГУ Держземагенства у Харківської області про надання земельних ділянок на умовах оренди, ОСОБА_1 уклав з першим відповідачем 12 договорів оренди земельних ділянок державної власності та зробив державну реєстрацію права оренди). Останню реєстрацію права оренди земельних ділянок було вчинено 22 червня 2015 року.

7 серпня 2015 року громадянин ОСОБА_1 створив ФГ Агрозем -7 як того вимагає чинне законодавство і здійснив державну реєстрацію юридичної особи ( див. копію Статуту ФГ Агрозем-7). Факт реєстрації також підтверджується записом д Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Відповідно до листа Відділу Держгеокадастру у Близнюківському районі Харківської області від 27.08.2015 року № 01-24/12 станом на 27.08.2015 року земельні ділянки площею 187,4126 га, що обліковувались за ОСОБА_1 обліковуються за новоствореним ФГ Агрозем-7 . Строки звернення для реєстрації юридичної особи Законом України від 19 червня 2003 року Про фермерське господарство не передбачені.

Фермерське господарство Агрозем-7 на орендованих засновником земельних ділянках здійснює господарською діяльністю у сфері сільського господарства. Так, згідно з бізнес планом підприємства орендовані земельні ділянки використовуються за призначенням, а саме під посів сільськогосподарської продукції, та з метою отримання прибутку, власне задля чого й створювалось господарство.

З моменту створення фермерське господарство сплачує усі необхідні податки та збори, у тому числі і орендну плату, що підтверджується відповідними документами.

Відповідно до п.6.1. Статуту ФГ Агрозем-7 до земель, які використовуються Господарством належать землі, що належать засновнику на підставі оренди. При цьому в Статуті закріплені всі 12 орендованих земельних ділянок державної власності загальною площею 187,4 га.

Таким чином, ствердження прокурора стосовно того, що земельні ділянки надавались для використання вже існуючими підприємствами є помилковим, так як документами підтверджується, що ділянки використовуються саме ФГ Агрозем-7 , з метою отримання прибутку.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що на думку прокурора, наявність земельних ділянок в оренді у юридичних осіб, де одним з засновників є ОСОБА_1 позбавляє його як громадянина права (на момент виникнення спірних правовідносин) на отримання земельних ділянок для ведення фермерського господарства за спрощеною процедурою згідно ч.2. ст. 134 ЗК України.

Як вже було зазначено вище, проаналізувати договори оренди, які були укладені на підставі Розпоряджень Близнюківської районної державної адміністрації № 613,614,615 від 02.09.2009, вбачається, що земельні ділянки державної власності надавались у користування вже створеній юридичній особі ФГ Агропром AB (правонаступником якого є ТОВ Агропром AB ), а не громадянину ОСОБА_1 .

В укладених договорах оренди чітко вказується мета використання земельних ділянок - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (п.15 договорів оренди від 31.03.2010 р.). Створене Фермерське господарство є сільськогосподарським підприємством. Аналіз земельного законодавства дозволяє стверджувати, що відповідно до ст.22 ЗК України громадянам земельні ділянки надаються для ведення фермерського господарства, а юридичним особам - сільськогосподарським підприємствам для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Крім того у позовній заяві прокурор зазначає, що ...Відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у користуванні ФГ Агропром-7 перебуває 214 земельних ділянок (паїв), загальною площею понад 1000 га, які з 2013 року використовуються на підставі договорів оренди.

Також встановлено, що відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у користуванні ТОВ Агротехнік перебуває 242 земельні ділянки (паї), загальною площею понад 1200 га, які з 2007 року також використовуються на підставі договорів оренди із громадянами...

Таким чином твердження прокурора навпаки підтверджує той факт, що спірні земельні ділянки використовуються саме ФГ Агрозем-7 , а інші юридичні особи їх не обробляли і не користувалися ними.

Таким чином ОСОБА_1 , як громадянин України мав право, яке передбачено ч. 2 ст. 134 ЗК України (на час виникнення земельних правовідносин) звернутися до Головного управління Держземагенства у Харківській області для отримання земельних ділянок в користування на умовах оренди для ведення фермерського господарства з подальшим створенням юридичної особи.

Також, прокурор вказує, що у власності ОСОБА_1 перебували земельні ділянки сільськогосподарського призначення кадастрові №6320680200:01:000:0677 площею 0.5712 га, №6320680200:01:000:1087 площею 0.2251 га, №6320680200:02:000:0247 площею 6.0037, №6320680200:01:000:1291 площею 0.2251 га, №6320680200:01:000:1184 площею 0.4567 га., а тому, на погляд прокурора, він втратив право на отримання в користування земельних ділянок для ведення фермерського господарства.

Однак, як вбачається з наявних доказів, ОСОБА_1 не отримував у приватну власність вказані земельні ділянки за рахунок земель державної власності шляхом безоплатної передачі. Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЗК України однією із підстав виникнення приватної власності на земельні ділянки громадян є прийняття спадщини. Право власності на вказані ділянки виникла у відповідача виключно шляхом прийняття спадщини. Перехід права власності на земельні ділянки площею 6,0037 га, 0,5712 га та 0,2251 га здійснювався на підставі Спадкового договору від 13.02.2009 року, а на земельні ділянки площею 0,4567 га та площею 0,2251 га відповідно до заповіту. Право власності за ОСОБА_1 зареєстровано відповідно до законодавства.

Цільове призначення перерахованих земельних ділянок - для ведення особистого селянського господарства. Правовий режим ведення особистого селянського господарства регулюється спеціальним законом Про особисте селянське господарства Згідно закону Особисте селянське господарство - це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму , (ст. 1).

Відповідно до Наказу державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 року № 548. Про затвердження Класифікації видів цільового призначення земель затверджені види використання земель. Надання земельних ділянок для ведення фермерського господарства є самостійним видом використання земель сільськогосподарського призначення ( Секція А підрозділ 01.02). В свою чергу землі для ведення ОСГ - Секція А підрозділ 01.03.

Таким чином, виникнення у громадян права власності на земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства не припиняє право на отримання земельних ділянок на умовах оренди для ведення фермерського господарства.

В земельному законодавстві на момент виникнення земельних правовідносин ( Жовтень 2014 року - квітень 2015 року) були відсутні підстави для обмеження такого права.

Матеріалами справи підтверджується, що після отримання на умовах оренди земельних ділянок ОСОБА_1 створив фермерське господарство. Згідно ч. 1 ст. 1 Закону України Про фермерське господарство - фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону (редакція станом на 2015 рік). Відносини, пов`язані із створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються Конституцією України, ЗК України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами України. Тому ОСОБА_1 з метою здійснення підприємницької діяльності відповідно до законодавства ( станом на 2015 рік) зобов`язаний був створити фермерське господарство. Він, як громадянин, не мав права без створення юридичної особи здійснювати використання орендованих земельних ділянок. Таким чином юридична особа ФГ Агрозем-7 є законним суб`єктом землекористування в Україні. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 створено фермерське господарство, та надані докази, які свідчать про спроможність вести господарство такого виду - виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства.

У позовній заяві Прокурор зазначає, що особа може отримати земельну ділянку для ведення фермерського господарства один раз.

Вказані посилання Прокурора не підтверджуються нормами права, оскільки жодним нормативно-правовим актом (ЗК, ЗУ Про фермерське господарство та іншими) не встановлено обмежень стосовно отримання громадянином земельної ділянки для ведення фермерського господарства одноразово.

Згідно зі статтею 14 Конституції України, яка є нормою прямої дії, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідним законом є Земельний кодекс України. Норми Земельного кодексу України, як основного закону, що врегульовує суспільні відносини з приводу володіння, користування та розпорядження землею, її охороною, які були чинними на момент видання спірних наказів, не обмежували право особи отримати земельну ділянку для ведення фермерського господарства кількістю разів.

Частиною 2 статті 124 Земельного кодексу України чітко визначено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Статтею 134 Земельного кодексу України визначено, що громадяни мають право отримати земельні ділянки для ведення фермерського господарства поза процедурою земельних торгів.

Закон Про фермерське господарство не містить застережень щодо максимального чи мінімального розміру земельної ділянки, яка може бути надана громадянину для ведення фермерського господарства, як і не містить обмежень щодо кількості таких ділянок.

Аналогічний висновок зроблений у Науково-правовому висновку від 26.01.2018 року де вказується, що в 2014-2015 роках Законом України Про фермерське господарство , Земельним кодексом України, а також Законом України Про оренду землі не заборонено надавати в користування для ведення фермерського господарства за згодою громадянина, який бажає створити фермерське господарство, земельні ділянки сільськогосподарського призначення, які розташовані на території однієї або декількох сільських рад. Чинне земельне законодавство не містить застережень щодо максимального чи мінімального розміру земельної ділянки, яка може бути надана громадянину на умовах оренди для ведення фермерського господарства, як і не містить обмежень щодо кількості таких ділянок та місця їх знаходження.

Отже, доводи прокурора щодо порушення першим відповідачем, при прийнятті спірних наказів вимог ЗУ Про фермерське господарство , Земельного Кодексу України є такими, що не відповідають фактичним обставинам справи та вимогам законодавства, що було чинним на момент прийняття спірних наказів.

Що посилання прокурора на те, що законність надання ОСОБА_1 у користування земельних ділянок, уже була предметом судового розгляду, суд зазначає наступне.

Так, Постановою Вищого господарського суду України від 23.07.2014 у справі №922/5238/13, задоволено позов прокуратури Близнюківського району, визнано незаконними та скасовано розпорядження Близнюківської райдержадміністрації від 29 11.2011 №759 та від 21.05.2012 №578 про надання у користування ФГ Агропром-7 , земельної ділянки площею 34,9100 га, а також визнано недійсним договір оренди землі, укладений між Близнюківською РДА та ФГ Агропром-7 .

Однак, у вказаній справі земельна ділянка надавалась саме юридичній особі, яка є самостійним суб`єктом господарювання. Положеннями ст. 134 ЗК встановлено що тільки громадяни мають право отримати земельні ділянки для ведення фермерського господарства поза процедурою земельних торгів. Таким чином вже створене ФГ не має право отримати земельні ділянки поза процедурою земельних торгів.

Крім того, вказане рішення було повністю виконане та земельна ділянка була повернута, що підтверджується актом прийому передачі та постановою про закриття виконавчого провадження.

Таким чином, висновок про те, що ОСОБА_1 від держави, або іншого державного органу до 23 жовтня 2014 року фактично отримував земельні ділянки державної власності декілька раз, є помилковим і спростовується первинними документами.

Відтак ОСОБА_1 , як громадянин України, мав право, яке передбачено ч. 2 ст. 134 ЗК України (на час виникнення земельних правовідносин) звернуться до Головного управління Держземагенства у Харківській області для отримання земельних ділянок в користування на умовах оренди для ведення фермерського господарства з подальшим створенням юридичної особи.

На підставі викладеного суд дійшов висновку про відсутність порушень вимог чинного земельного законодавства України ГУ Держгеокадастру у Харківській області при видачі оспорюваних прокурором наказів та наданні гр. ОСОБА_1 земельних ділянок та, відповідно, про відмову в задоволенні позову в цій частині.

Стосовно ж вимог прокурора про визнання недійсними договорів оренди землі, укладених ГУ Держземагенства у Харківській області та ОСОБА_1 суд вважає за потрібне зазначити наступне.

У відповідності до вимог чинного законодавства (на момент виникнення спірним правовідносин), що регулює земельні відносини, а саме: Закону "Про оренду землі" та вимог Земельного кодексу України укладені спірні договори для ведення фермерського господарства. Сторонами договору досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договорів оренди, здійснена державна реєстрація спірних договорів.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції чинній на моменту укладання договорів оренди землі) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За приписами пункту 1 частини 2 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно.

Згідно пункту 3 частини 1 статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", в державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом. Таким чином, до кола повноважень державного реєстратора входить дослідження документів на предмет їх відповідності вимогам законодавства, визначення факту виникнення в заявника речового права на нерухоме майно або ж його обтяження, а також встановлення відсутності суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно тощо.

Відповідно до статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Статтями 210 - 211 Земельного кодексу України визначено, що наслідком укладання угод з порушенням законодавства є визнання такої угоди судом недійсною.

Статтями 203, 228 ЦК України передбачено, що правочини не можуть суперечити цивільно-правовому законодавству, не повинні бути спрямовані на порушення інтересів і пошкодження майна держави, територіальної громади, незаконним заволодінням ним.

Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до статті 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницькою та іншої діяльності.

Згідно з статтями 13, 14 Закону України „Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Відповідно до частини 1 статті 5 Закону України "Про оренду землі" орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (презумпція правомірності правочину).

Підставою визнання їх недійсними прокурор вказав на незаконність наказу Головного управління Держземагенства у Харківській області на підставі якого він укладений.

Враховуючи, що суд, за результатами розгляду справи, дійшов висновку щодо чиності наказів Головного управління Держгеокадастру (Держземагентства) у Харківській області про надання ОСОБА_1 в оренду земель сільськогосподарського призначення та недоведеність прокурором підстав для визнання недійсними спірних договорів оренди, вимоги прокурора про визнання недійсними договорів оренди землі задоволенню не підлягають.

Також не підлягає задоволенню вимога про повернення земельних ділянок загальною площею 187,4126 га, як похідна від основної вимоги про визнання недійсними наказів.

Щодо заявлених відповідачами клопотань про застосування до вимог прокурора строків позовної давності, суд зазначає наступне.

Згідно з статтею 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частин 1 та 5 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем.

Суд зазначає, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Таким чином, оскільки судом не встановлено порушень законодавства з боку відповідачів, тож суд відмовляє у позові з підстав його необґрунтованості, а не з підстав пропущення строку позовної давності.

Згідно положень статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Доводи, викладені в позовній заяві прокурора, відхиляються судом, як безпідставні, необґрунтовані.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Під час розгляду справи її фактичні обставини були встановлені судом на підставі всебічного, повного і об`єктивного дослідження поданих доказів.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги є необґрунтованими, недоведеними та безпідставними і задоволенню не підлягають у повному обсязі.

Щодо інших аргументів сторін, суд зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються судом в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України , рішення від 10.02.2010). Крім того, аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, керуючись ст. 129 ГПК України, судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви, суд покладає на прокурора, оскільки за наслідками розгляду справи у позові відмовлено повністю.

Другим відповідачем зроблено заяву про надання йому часу на подання доказів понесення судових витрат.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 1, 4, 5, 20, 73, 74, 76-79, 86, 126, 129, 130, 185, ст. ст. 236-239, Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В позові заступника керівника Лозівської місцевої прокуратури Харківської області відмовити повністю.

Судові витрати прокуратури пов`язані з розглядом справи залишити за Прокуратурою Харківської області.

Встановити ФГ Агрозем-7 5 днів з дня проголошення рішення на подання доказів понесення судових витрат.

Згідно із ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Харківської області (п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).

УЧАСНИКИ СПРАВИ:

- Заступник керівника Лозівської місцевої прокуратури Харківської області, як прокурор, що подав позов (я64602, Харківська область, м. Лозова, вул. Богданівська, 17);

- Прокуратура Харківської області, як прокуратуру, що здійснює представництво в суді (61050, м. Харків, вул. Богдана Хмельницького, 4, код 02910108);

- Головне управління Держгеокадастру у Харківськії області, як перший відповідач (61145, м. Харків, вул. Космічна, 21, 2 під., 8,9 пов., код 39792822);

- Фермерське господарство "Агрозем-7", як другий відповідач (64845, Харківська область, Близнюківський район, с. Олексіївка, вул. Миру, 61, код 39951923);

- громадянин ОСОБА_1 , як третя особа що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні другого ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Повне рішення складено "22" червня 2020 р.

Суддя С.А. Прохоров