Постанова

від 26.11.2020 по справі 922/614/19

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" листопада 2020 р. Справа № 922/614/19

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Білоусова Я.О. , суддя Тарасова І.В. , суддя Шевель О.В.

за участю секретаря судового засідання Діденко Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу першого заступника прокурора Харківської області (вх. № 1785 Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 10.06.2020 (прийняте у приміщенні Господарського суду Харківської області суддею Прохоровим С.А., повний текст рішення складено та підписано 22.06.2020) та на додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 24.06.2020 (повний текст додаткового рішення складено та підписано 25.06.2020) у справі №922/614/19

за позовом Заступника керівника Лозівської місцевої прокуратури Харківської області, м. Лозова, Харківська область,

за участю прокуратури Харківської області, м. Харків,

до 1) Головного управління Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру у Харківській області, м. Харків,

2) Фермерського господарства "Агрозем-7", с. Олексіївка, Близнюківський район, Харківська область,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні другого відповідача - ОСОБА_1 , с.Нестеліївка, Лозівський район, Харківська область,

про визнання незаконними та скасування наказів, визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок та повернення земельних ділянок,

ВСТАНОВИЛА:

В березні 2019 року заступник керівника Лозівської місцевої прокуратури Харківської області звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Головного управління Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру у Харківській області та Фермерського господарства "Агрозем-7", згідно якої просив суд:

1.Визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держземагенства у Харківській області № 1918-СГ від 18.08.2014.

2.Визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держземагенства у Харківській області № 2821-СГ від 23.10.2014.

3.Визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держземагенства у Харківській області № 747-СГ від 09.04.2015.

4.Визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держземагенства у Харківській області № 504-СГ від 10.03.2015.

5. Визнати недійсним договір від 14.11.2014 щодо оренди землі площею 9,2054 га із кадастровим номером 6320680200:02:000:0709 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 471284763206), укладений між Головним управлінням Держземагенства у Харківській області та ОСОБА_1 .

6. Визнати недійсним договір від 14.11.2014 щодо оренди землі площею 4,4000 га із кадастровим номером 6320680200:02:000:0699 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 471336163206), укладений між Головним управлінням Держземагенства у Харківській області та ОСОБА_1 .

7. Визнати недійсним договір від 14.11.2014 щодо оренди землі площею 11,5358 га із кадастровим номером 6320680200:01:000:1475 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 471339563206), укладений між Головним управлінням Держземагенства у Харківській області та ОСОБА_1 .

8. Визнати недійсним договір від 14.11.2014 щодо оренди землі площею 13,7729 га із кадастровим номером 6320680200:02:000:0710 (реєстраційний номер об`єкті нерухомого майна 471301863206), укладений між Головним управлінням Держземагенства у Харківській області та ОСОБА_1 .

9. Визнати недійсним договір від 18.09.2014 щодо оренди землі площею 34,9100 га із кадастровим номером 6320680200:01:000:1462 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 425939663206), укладений між Головним управлінням Держземагенства у Харківській області та ОСОБА_1 .

10. Визнати недійсним договір від 30.04.2015 щодо оренди землі площею 12,459 га із кадастровим номером 6320686300:01:001:0151 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 574188463206), укладений між Головним управлінням Держземагенства у Харківській області та ОСОБА_1 .

11. Визнати недійсним договір від 30.04.2015 щодо оренди землі площею 52,8055 га із кадастровим номером 6320686300:01:001:0090 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 574205763206), укладений між Головним управлінням Держземагенства у Харківській області та ОСОБА_1 .

12. Визнати недійсним договір від 19.06.2015 щодо оренди землі площею 10,6243 га із кадастровим номером 6320682000:01:001:0650 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 386586663206), укладений між Головним управлінням Держземагенства у Харківській області та ОСОБА_1 .

13. Визнати недійсним договір від 19.06.2015 щодо оренди землі площею 12,5407 га із кадастровим номером 6320682000:01:001:0651 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 386717563206), укладений між Головним управлінням Держземагенства у Харківській області та ОСОБА_1 .

14. Визнати недійсним договір від 19.06.2015 щодо оренди землі площею 10,7156 га із кадастровим номером 6320684000:02:000:0479 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 605764463206), укладений між Головним управлінням Держземагенства у Харківській області та ОСОБА_1 .

15. Визнати недійсним договір від 19.06.2015 щодо оренди землі площею 6,8288 га із кадастровим номером 6320683000:01:000:0473 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 605571663206), укладений між Головним управлінням Держземагенства у Харківській області та ОСОБА_1 .

16. Визнати недійсним договір від 19.06.2015 щодо оренди землі площею 7,5956 га із кадастровим номером 6320683000:02:000:0489 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 605679063206), укладений між Головним управлінням Держземагенства у Харківській області та ОСОБА_1 .

17. Зобов`язати Фермерське господарство "Агрозем-7" (код - 39951923) та ОСОБА_1 (ІПН - НОМЕР_1 ) повернути у віддання держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (код ЄДРПОУ 39792822) земельні ділянки державної власності, загальною площею 187,4126 га (к.н. 6320680200:01:000:1462, 6320680200:02:000:0709, 6320680200:02:000:0699, 6320680200:01:000:1475, 6320680200:02:000:0710, 6320686300:01:001:0151, 6320686300:01:001:0090, 6320682000:01:001:0650, 6320682000:01:001:0651, 6320684000:02:000:0479, 6320683000:01:000:0473 та 6320683000:02:000:0489), які розташовані за межами населених пунктів на території Олексіївської, Софіївської та Верхньосамарської сільських рад Близнюківського району Харківської області.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 10.06.2020 у справі №922/614/19 в позові заступника керівника Лозівської місцевої прокуратури Харківської області відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 , як громадянин України, мав право, яке передбачено ч. 2 ст. 134 ЗК України (на час виникнення земельних правовідносин), звернутися до Головного управління Держземагенства у Харківській області для отримання земельних ділянок в користування на умовах оренди для ведення фермерського господарства з подальшим створенням юридичної особи. Матеріалами справи підтверджується, що після отримання на умовах оренди земельних ділянок ОСОБА_1 створив фермерське господарство. Жодним нормативно-правовим актом (Земельним кодексом України, Законом України "Про фермерське господарство" та іншими) не встановлено обмежень стосовно отримання громадянином земельної ділянки для ведення фермерського господарства одноразово, в зв`язку з чим суд дійшов висновку про відсутність порушень вимог чинного земельного законодавства України ГУ Держгеокадастру у Харківській області при видачі оспорюваних прокурором наказів та наданні гр. ОСОБА_1 земельних ділянок.

Стосовно вимог прокурора про визнання недійсними договорів оренди землі, укладених ГУ Держземагенства у Харківській області та ОСОБА_1 , суд дійшов висновку, що з урахуванням чинності наказів Головного управління Держгеокадастру (Держземагентства) у Харківській області про надання ОСОБА_1 в оренду земель сільськогосподарського призначення та недоведеність прокурором підстав для визнання недійсними спірних договорів оренди, вимоги прокурора про визнання недійсними договорів оренди землі задоволенню не підлягають. Також судом відмовлено у задоволенні вимоги про повернення земельних ділянок загальною площею 187,4126 га, як похідних від основної вимоги про визнання недійсними наказів.

Додатковим рішенням Господарського суду Харківської області від 24.06.2020 задоволено заяву ФГ "Агрозем-7" (вх. №13468 від 15.06.2020) про розподіл судових витрат відповідача, понесених на отримання ним правничої допомоги; витрати ФГ "Агрозем-7", понесені на отримання правничої допомоги покладено на Лозівську місцеву прокуратуру Харківської області; стягнуто з Лозівської місцевої прокуратури Харківської області на користь Фермерського господарства "Агрозем-7" 8100,00 грн витрат на правничу допомогу.

Як зазначено у додатковому рішенні, враховуючи обставини справи, характер спірних правовідносин, тривалий строк її розгляду, заявлена сума витрат на професійну правничу допомогу є співрозмірною зі складністю справи та виконаними адвокатом роботами (послугами), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг), обсягом наданих послуг та виконаних робіт. Приймаючи до уваги те, що рішенням Господарського суду Харківської області від 10 червня 2020 року в позові заступника керівника Лозівської місцевої прокуратури Харківської області відмовлено повністю, судові витрати другого відповідача, понесені у зв`язку з розглядом справи, віднесено на прокуратуру.

Перший заступник прокурора Харківської області з рішенням та додатковим рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Харківської області від 10.06.2020 у справі №922/614/19 скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі; додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 24.06.2020 у справі №922/614/19 скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні заяви про стягнення судових витрат; судові витрати за подання позову та апеляційної скарги відшкодувати на користь прокуратури Харківської області за рахунок відповідачів.

Скарга обґрунтована тим, що з огляду на норми ст.7, 12 Закону України Про фермерське господарство , ст.116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України громадянин право на отримання земельної ділянки державної власності може використати один раз, додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримувати на конкурентних засадах через участь у торгах. ОСОБА_1 не мав правомірних (справедливих) сподівань на отримання землі в оренду, був обізнаний про можливість допущення правових порушень з боку публічної влади, отримав земельні ділянки, які розташовані на територіях різних рад, поза конкурсом, без обґрунтування розмірів земельних ділянок та їх кількості. Головне управління Дерджемагенства у Харківській області при розгляді заяви ОСОБА_1 про надання йому в оренду земельних ділянок для ведення фермерського господарства не провело належну перевірку та не пересвідчилося в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого виду, виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельній ділянці, оскільки ОСОБА_1 отримував землю з основною метою - для розширення створеного ним фермерського господарства та поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів.

Зазначає, що звертаючись до спеціально уповноваженого органу із заявою про надання в оренду спірних земельних ділянок, ОСОБА_1 , ввівши в оману відповідний орган державної влади, не повідомив, що з 2005 року він є засновником ФГ Агропром АВ та є головою ФГ Агропром-7 , які вже мають в користуванні земельні ділянки державної форми власності на умовах оренди, таким чином цілеспрямовано приховав факт створення ним фермерського господарства з метою уникнення процедури отримання права оренди земельної ділянки на конкурентних засадах шляхом участі у земельних торгах.

Крім того, апелянт посилається на те, що судом першої інстанції не взято до уваги той факт, що ОСОБА_1 фактично отримав земельні ділянки не для ведення фермерського господарства, а для іншої підприємницької діяльності, оскільки на час надання спірних земельних ділянок в оренду ОСОБА_1 вже був засновником фермерського господарства, в подальшому його ж підприємство ФГ Агропром-7 обробляло спірні земельні ділянки, а основною метою отримання ним землі в оренду є розширення створеного ним фермерського господарства поза передбаченою законом обов`язковою процедурою земельних торгів.

Щодо оскарження додаткового рішення зазначає, що оскільки заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, за відсутності доказів витраченого часу адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), стягнення адвокатських витрат у зазначеній відповідачем сумі (8100,00 грн) не відповідає критеріям розумності, співмірності та справедливості та становить надмірний тягар для органів прокуратури.

31.08.2020 до суду від Головного управління Держгеокадастру у Харківській області надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№8135), в якому перший відповідач проти апеляційної скарги заперечує, просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на те, що норми Закону України Про фермерське господарство не містять імперативної вимоги про задоволення заяви за наявності певних формальних умов, допускаючи можливість прийняття органом державної влади чи органом місцевого самоврядування рішення про відмову в задоволенні заяви без визначення виключного переліку підстав для такої відмови. Звернення з заявою ОСОБА_1 до Головного управління для отримання земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства відповідає вимогам, що були передбачені законодавством, чиним на той час, що в свою чергу виключає можливість скасування оспорюваних наказів у зв`язку з відсутністю порушень Головним управлінням норм матеріального права.

02.09.2020 до суду від Фермерського господарства Агрозем-7 надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№8223), в якому другий відповідач проти апеляційної скарги заперечує, просить рішення суду першої інстанції та додаткове рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на те, що Фермерське господарство Агрозем-7 на орендованих засновником земельних ділянках здійснює господарську діяльність у сфері сільського господарства. Орендовані земельні ділянки використовуються за призначенням, а саме під посів сільськогосподарської продукції та з метою отримання прибутку, власне задля чого й створювалось господарство. Таким чином, як зазначає другий відповідач, твердження прокурора про те, що земельні ділянки надавались для існування наявних підприємств (ТОВ Агропром АВ та ФГ Агропром-7 ) є помилковим, так як документами підтверджується, що ділянки використовуються особисто ФГ Агрозем-7 з метою отримання прибутку. Додаткове рішення вважає законним.

Прокурор у судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги та просив суд її задовольнити.

Представник другого відповідача у судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечував, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Інші учасники провадження у справі у судове засідання не прибули, про час та місце слухання справи були повідомлені належним чином.

Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи та вимоги, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, наказом Головного управління Держземагенства у Харківській області від 18.08.2014 № 1918-СГ громадянину ОСОБА_1 надано в оренду для ведення фермерського господарства земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення площею 34,9100 га (кадастровий номер 6320680200:01:000:1462), яка розташована за межами населених пунктів на території Олексіївської сільської ради Близнюківського району Харківської області.

На підставі вказаного наказу, 18.09.2014 між Головним управлінням Держземагенства у Харківській області та ОСОБА_1 укладено договір оренди вищевказаної земельної ділянки строком на 49 років, який 26.09.2014 зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 16073013.

Наказом Головного управління Держземагенства в області від 23.10.2014 №2821-СГ громадянину ОСОБА_1 надано в оренду для ведення фермерського господарства земельні ділянки державної власності сільськогосподарського призначення, загальною площею 38,9331 га, які розташовані за межами населених пунктів на території Олексіївської сільської ради Близнюківського району Харківської області, а саме:

- земельна ділянка площею 9,2054 га (кадастровий номер 6320680200:02:000:0709);

- земельна ділянка площею 4,4190 га (кадастровий номер 6320680200:02:000:0699);

- земельна ділянка площею 11,5358 га (кадастровий номер 6320680200:01:000:1475);

- земельна ділянка площею 13,7729 га (кадастровий номер 6320680200:02:000:0710).

На підставі вказаного наказу, 14.11.2014 між Головним управлінням Держземагентства в області та ОСОБА_1 укладено 4 договори оренди вищевказаних земельних ділянок строком на 49 років, які 12.12.2014 зареєстровані у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №17944431, №17945873, №17940829 та № 17945322.

Наказом Головного управління Держземагенства в області від 10.03.2015 №504-СГ громадянину ОСОБА_1 надано в оренду для ведення фермерського господарства земельні ділянки державної власності сільськогосподарського призначення, загальною площею 65,2645 га, які розташовані за межами населених пунктів на території Софіївської сільської ради Близнюківського району, а саме:

- земельна ділянка площею 12,4590 га (кадастровий номер 6320686300:01:001:0151);

- земельна ділянка площею 52,8055 га (кадастровий номер 6320686300:01:001:0090).

На підставі вказаного наказу, 30.04.2015 між Головним управлінням Держземагентства в області та ОСОБА_1 укладено 2 договори оренди вищевказаних земельних ділянок строком на 49 років, які 05.05.2015 зареєстровані у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 21093605 та № 21096363.

Наказом Головного управління Держземагенства в області від 09.04.2015 № 747-СГ ОСОБА_1 надано в оренду для ведення фермерського господарства земельні ділянки державної власності сільськогосподарського призначення, загальною площею 48,3047 га, які розташовані за межами населених пунктів на території Лукашівської, Верхньосамарської та Кіровської сільських рад на території Близнюківського району Харківської області, а саме:

- земельна ділянка площею 10,6243 га (кадастровий номер 6320682000:01:001:0650);

- земельна ділянка площею 12,5407 га (кадастровий номер 6320682000:01:001:0651);

- земельна ділянка площею 10,7156 га (кадастровий номер 6320684000:02:000:0479);

- земельна ділянка площею 6,8288 га (кадастровий номер 6320683000:01:000:0473);

- земельна ділянка площею 7,5956 га (кадастровий номер 6320683000:02:000:0489).

На підставі зазначеного наказу, 19.06.2015 між Головним управлінням Держземагентства в області та ОСОБА_1 укладено 5 договорів оренди вищевказаних земельних ділянок строком на 49 років, які 22.06.2015 зареєстровані у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № № 22280903, 22280368, 22282144, 22281348, 22282614.

07.08.2015 ОСОБА_1 засноване Фермерське господарство Агрозем-7 , яке зареєстроване як юридична особа 14.08.2015.

Відповідно до п.6.1. Статуту господарства земельні ділянки, які надано в оренду ОСОБА_1 , віднесено до статутного фонду господарства.

Колегія суддів дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги виходячи з наступного.

Щодо правомірності представництва інтересів держави у суді прокуратурою, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст.131-1 Конституції України на органи прокуратури покладено функцію представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Одночасно, організація і порядок діяльності органів прокуратури України визначаються законом.

Статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" визначені підстави представництва прокурором інтересів держави в суді, а саме, у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно з вимогами ч.3 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" (від 14.10.2014 №1697-У1І в редакції Закону від 02.07.2015 №578-VIII, далі - Закон), прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Статтею 4 ГПК України встановлено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно з ч.ч.3, 4, 5 ст.56 ГПК України прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до рішення Конституційного суду України від 08.04.1999 №3- рп/9 (п.2, 3 резолютивної частини):

- під поняттям "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", зазначеним у частині другій статті 2 Господарського процесуального кодексу України, потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади;

- під представництвом прокуратурою України інтересів держави в господарському суді за змістом ст.131-1 Конституції України та ст.45 ЦПК України треба розуміти правовідносини, в яких прокурор, реалізуючи визначені Конституцією України та законами України повноваження, вчиняє в суді процесуальні дії з метою захисту інтересів держави.

Ці дії включають подання прокурором до суду загальної юрисдикції позовної заяви, його участь у розгляді справи за позовною заявою, а також у розгляді судом будь-якої іншої справи за ініціативою прокурора чи за визначенням суду, якщо це необхідно для захисту інтересів держави.

Статтею 1 Закону України "Про основи національної безпеки України" до національних інтересів відносяться життєво важливі матеріальні, інтелектуальні і духовні цінності Українського народу як носія суверенітету і єдиного джерела влади в Україні, визначальні потреби суспільства і держави, реалізація яких гарантує державний суверенітет України та її прогресивний розвиток. Суб`єктами забезпечення національної безпеки є також органи прокуратури України.

За приписами ст.ст.13, 14 Конституції України та ст.1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, у зв`язку з чим захист інтересів держави у сфері земельних правовідносин є одним із пріоритетних напрямів представницької діяльності прокурорів. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Отже, в основі інтересу держави (національного, суспільного інтересу) лежить потреба у здійсненні дій, спрямованих на охорону землі як національного багатства.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень і у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Поряд із цим, інтерес держави (національний, суспільний інтерес) у вказаній сфері суспільних відносин полягає у дотриманні розпорядником та суб`єктом господарювання відповідно конституційних обов`язків здійснювати повноваження щодо реалізації прав на землю Українського народу та користуватися природними об`єктами права власності народу виключно відповідно до вимог Закону.

Як зазначає прокурор, у даному випадку порушення інтересу держави (національного, суспільного інтересу), відбулося внаслідок ігнорування сторонами договору встановленого на законодавчому рівні порядку розпорядження земельною ділянкою в силу прагнення отримати земельну ділянку за спрощеною, пільговою процедурою без проведення земельних торгів та у нестворенні фермерського господарства для роботи якого виділялась земельна ділянка.

Відповідно до ст.14 Конституції України право власності на землю реалізується виключно відповідно до закону.

Аналогічні права на землі та порядок розпорядження ними закріплені в ст.324 ЦК України.

Оспорювані накази видано Головним управлінням Держземагенства у Харківській області.

Відповідно до п.1 постанови Кабінету Міністрів України "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" від 10.09.2014 №442 утворено Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, реорганізувавши Державне агентство земельних ресурсів України, шляхом перетворення.

Згідно з п.3 положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 №15, основними завданнями Держгеокадастру є реалізація державної політики у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Підпунктом 30 п.4 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 №333, Головне управління відповідно до покладених на нього завдань здійснює державний нагляд (контроль) в агропромисловому комплексі у частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій та форм власності, в тому числі за, зокрема: дотриманням вимог земельного законодавства органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування з питань передачі земель у власність та надання у користування, у тому числі в оренду, зміни цільового призначення, вилучення, викупу, продажу земельних ділянок або прав на них на конкурентних засадах.

Постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 №5 Про утворення територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру утворено, зокрема Головне управління Держгеокадастру у Харківській області.

Пунктами 2, 3 даної Постанови постановлено реорганізувати територіальні органи Державного агентства земельних ресурсів шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру. Установлено, що територіальні органи Державного агентства земельних ресурсів, які реорганізуються, продовжують виконувати свої повноваження до передачі таких повноважень територіальним органам Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру.

Положення про Головне управління Держгеокадастру у Харківській області затверджене наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 03.03.2015 №21.

Згідно з п.п.13 п.4 Положення, вказане управління, відповідно до покладених на нього завдань, розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України, на території Харківської області.

Як правонаступник Головного управління Держземагенства у Харківській області, відповідачем у справі є Головне управління Держгеокадастру у Харківській області.

Таким чином, враховуючи факт, що Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області визначена відповідачем у справі, а одна й та сама особа (орган) не може бути одночасно позивачем і відповідачем за цим же позовом , оскільки це суперечить нормам господарського судочинства, у спірних правовідносинах відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції (згідно зі ст.122 Земельного кодексу України орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції - Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, тобто відповідач), у зв`язку з чим, звертаючись із даним позовом прокурор набуває статусу позивача.

Дана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26.08.2020 у справі №908/684/19.

Відсутність органу державної влади, уповноваженого реагувати на порушення закону у сфері розпорядження земельними ділянками державної форми власності, у відповідності до вимог ст.131-1 Конституції України, покладає на органи прокуратури обов`язок представництва інтересів держави у спірних правовідносинах, шляхом пред`явлення та підтримання у суді відповідного позову.

За таких обставин, прокурор підтвердив підстави для представництва інтересів держави в даній справі.

Землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей (стаття 22 Земельного кодексу України).

Статтею 31 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Відповідно до частин першої та другої статті 93 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам.

За змістом частин першої, третьої статті 124 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Відповідно до частини другої статті 124 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, установлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 134 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства.

Законом України "Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо проведення земельних торгів" від 18.02.2016 №1012-VIII наведений вище абзац у частині другий ст.134 Земельного кодексу України виключено.

Відповідно до Прикінцевих та перехідних положень наведеного закону цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування. Фізичні та юридичні особи, які до дня набрання чинності цим Законом одержали в установленому порядку дозвіл на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок або технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для передачі у власність або користування земельних ділянок державної та комунальної власності, мають право на отримання таких земельних ділянок без проведення земельних торгів у випадках, визначених положеннями частини другої статті 134 Земельного кодексу України, що виключаються цим Законом.

Закон №1012-VIII набув чинності 03.04.2016.

Згідно з частиною 3 статті 124 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої, третьої статті 123 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, стаття 123 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) врегульовує загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування в тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначає вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; забороняє компетентним органам вимагати не передбачені цією статтею матеріали та документи; установлює загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу.

Разом із тим відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням фермерських господарств, регулюються, крім Земельного кодексу України, Законом України "Про фермерське господарство" та іншими нормативно-правовими актами України (стаття 2 цього Закону).

У спірних правовідносинах Закон України "Про фермерське господарство" є спеціальним нормативно-правовим актом, а Земельний кодекс України - загальним.

Можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства (стаття 8 Закону України "Про фермерське господарство" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно з частиною першою статті 7 Закону України "Про фермерське господарство" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.

У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.

Заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельної ділянки погоджується та затверджується відповідно до закону. У разі відмови органів державної влади та органів місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки для ведення фермерського господарства питання вирішується судом (частини друга, четверта статті 7 Закону України "Про фермерське господарство" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Таким чином, спеціальний Закон України "Про фермерське господарство" визначає обов`язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, які відрізняються від загальних вимог, передбачених статтею 123 Земельного кодексу України до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зокрема, у заяві про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства потрібно зазначити не лише бажаний розмір і місце розташування ділянки, але й обґрунтувати розміри земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.

Зазначені вимоги відповідають загальним принципам земельного законодавства (стаття 5 Земельного кодексу України) та меті регулювання земельних відносин у сфері діяльності фермерських господарств, яка полягає у створенні умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання й охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України (преамбула Закону України "Про фермерське господарство").

Отже, при вирішенні вимог про законність рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування щодо надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства застосуванню підлягає порядок надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства, визначений статтею 7 Закону України "Про фермерське господарство", як спеціального по відношенню до статті 123 Земельного кодексу України.

Таким чином, за змістом статей 1, 7, 8 Закону України "Про фермерське господарство" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна містити сукупність передбачених частиною першою статті 7 цього Закону відомостей і обставин. У свою чергу, розглядаючи заяву громадянина по суті, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування (а в разі переданого на судовий розгляд спору - суд) повинен дати оцінку обставинам і відомостям, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки, з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, у тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів.

За наслідками зазначеної перевірки орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого типу - виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства. Разом з тим, відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб`єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів .

Як вбачається з матеріалів справи, а саме, з актуальної інформації про державну реєстрацію іншого речового права, для ведення фермерського господарства Агрозем-7 ОСОБА_1 упродовж 2014-2015 років одержав в оренду строком на 49 років земельні ділянки державної власності сільськогосподарського призначення, а саме:

- площею 34,9100 га (кадастровий номер 6320680200:01:000:1462), яка розташована за межами населених пунктів на території Олексіївської сільської ради Близнюківського району Харківської області, на підставі наказу Головного управління Держземагенства в області від 18.08.2014 №1918-СГ, договір оренди землі від 18.09.2014:

- загальною площею 38,9331 га, які розташовані за межами населених пунктів на території Олексіївської сільської ради Близнюківського району Харківської області, а саме: земельна ділянка площею 9,2054 га (кадастровий номер 6320680200:02:000:0709); земельна ділянка площею 4,4190 га (кадастровий номер 6320680200:02:000:0699); земельна ділянка площею 11,5358 га (кадастровий номер 6320680200:01:000:1475); земельна ділянка площею 13,7729 га (кадастровий номер 6320680200:02:000:0710), на підставі наказу Головного управління Держземагенства в області від 23.10.2014 №2821-СГ, договори оренди землі від14.11.2014;

- загальною площею 65,2645 га, які розташовані за межами населених пунктів на території Софіївської сільської ради Близнюківського району, а саме: земельна ділянка площею 12,4590 га (кадастровий номер 6320686300:01:001:0151); земельна ділянка площею 52,8055 га (кадастровий номер 6320686300:01:001:0090), на підставі наказу Головного управління Держземагенства в області від 10.03.2015 №504-СГ, договори оренди землі від30.04.2015;

- загальною площею 48,3047 га, які розташовані за межами населених пунктів на території Лукашівської, Верхньосамарської та Кіровської сільських рад на території Близнюківського району Харківської області, а саме: земельна ділянка площею 10,6243 га (кадастровий номер 6320682000:01:001:0650); земельна ділянка площею 12,5407 га (кадастровий номер 6320682000:01:001:0651); земельна ділянка площею 10,7156 га (кадастровий номер 6320684000:02:000:0479); земельна ділянка площею 6,8288 га (кадастровий номер 6320683000:01:000:0473); земельна ділянка площею 7,5956 га (кадастровий номер 6320683000:02:000:0489), на підставі наказу Головного управління Держземагенства в області від 09.04.2015 №747-СГ, договори оренди землі від 19.06.2015.

Відповідно до постанови державного виконавця відділу державної виконавчої служби Близнюківського районного управління юстиції від 26.09.2014 ВП №44707445 про закінчення виконавчого провадження та акту прийому-передачі земельної ділянки від 26.09.2014, Фермерське господарство Агропром-7 передало Головному управлінню Держземагенства у Харківській області земельну ділянку площею 34,91 га (кадастровий номер 6320680200:01:000:1462), розташовану на території Олексіівської ради Близнюківського району Харківської області, відповідно до наказу №922/5238/13, виданого 09.09.2014 Господарським судом Харківської області.

Крім того, як свідчать матеріали справи, ОСОБА_1 у 2002, 2005, 2011 заснував три сільськогосподарських підприємства: Товариство з обмеженою відповідальністю "Агротехнік" (код ЄДРПОУ: 31148919), Фермерське господарство "Агропром АВ" (код ЄДРПОУ: 32414252, перереєстроване в Товариство з обмеженою відповідальністю "Агропром АВ" 19 травня 2010 року) та Фермерське господарство "Агропром-7" (код ЄДРПОУ: 37685929), що підтверджується даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Розпорядженнями голови Близнюківської районної державної адміністрації від 02 вересня 2009 року №№ 613, 614, 615 ФГ Агропром АВ надано в оренду для товарного сільськогосподарського виробництва земельні ділянки державної власності сільськогосподарського призначення, які розташовані на території Близнюківського району.

31.03.2010 на підставі вказаних розпоряджень між Близнюківською районною державною адміністрацією Харківської області та головою фермерського господарства Агропром АВ ОСОБА_1 укладено чотири договори оренди земельних ділянок (23,8489 га, 19,7502 га, 12,0000 га, 40,5661 га) строком на 10 років, які 16 червня 2010 року зареєстровані в Близнюківському РВ ХРФДП Центр ДЗК за №№ 041068500001, 041068500002, 041068500003, 041068500004.

З урахуванням вимог статей 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство", статей 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз. Додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримати на конкурентних засадах через участь у торгах.

Дана правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі №525/1225/15-ц, постанові Верховного Суду від 27.08.2020 у справі №922/1948/19.

Тобто, колегія суддів зазначає, що ОСОБА_1 на момент звернення до Головного управління Держземагенства у Харківській області вже був суб`єктом господарювання та здійснював виробництво сільськогосподарської продукції на земельних ділянках, наданих йому у користування для ведення фермерського господарства.

Щодо посилання прокурора на те, що у власності ОСОБА_1 перебувають земельні ділянки сільськогосподарського призначення кадастрові номера: №6320680200:01:000:0677 площею 0,5712 га, №6320680200:01:000:1087 площею 0,2251 га, №6320680200:02:000:0247 площею 6,0037, №6320680200:01:000:1291 площею 0,2251 га, №6320680200:01:000:1184 площею 0,4567 га, колегія суддів зазначає, що перехід права власності на земельні ділянки кадастровий номер: №6320680200:02:000:0247 площею 6,0037 га, №6320680200:01:000:0677 площею 0,5712 га, №6320680200:01:000:1087 площею 0,2251 га здійснювався на підставі спадкового договору від 13.02.2009, а на земельні ділянки кадастровий номер: №6320680200:01:000:1184 площею 0,4567 га та №6320680200:01:000:1291 площею 0,2251 га відповідно до заповіту.

Частиною 1 ст.81 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, прийняття спадщини.

Тобто, право власності на вказані земельні ділянки виникло у ОСОБА_1 шляхом прийняття спадщини, а не за рахунок земель державної власності шляхом безоплатної передачі.

Відповідно до ст.21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Враховуючи те, що надання в оренду ГУ Держземагенством у Харківській області ОСОБА_1 земельних ділянок без проведення земельних торгів суперечить нормам ст.123, 124, 134 Земельного кодексу України, ст.1, 7, 8 Закону України Про фермерське господарство , позовні вимоги щодо визнання незаконними та скасування наказів Головного управління Держземагенства у Харківській області: №1918-СГ від 18.08.2014, 2821-СГ від 23.10.2014, №504-СГ від 10.03.2015, №747-СГ від 09.04.2015 "Про надання в оренду земельних ділянок" ОСОБА_1 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Стосовно вимоги прокурора про визнання недійсними договорів оренди, колегія суддів зазначає наступне.

Статтями 210 - 211 Земельного кодексу України визначено, що наслідком укладання угод з порушенням законодавства є визнання такої угоди судом недійсною.

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст.204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частиною 3 ст.215 Цивільного кодексу України унормовано, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч.2 ст.16 Закону України "Про оренду землі" укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

Оскільки підставою для укладення оспорюваних договорів оренди були накази Головного управління Держземагенства у Харківській області: №1918-СГ від 18.08.2014, 2821-СГ від 23.10.2014, №504-СГ від 10.03.2015, №747-СГ від 09.04.2015 "Про надання в оренду земельних ділянок" ОСОБА_1, на підставі яких укладено оспорювані договори оренди землі, та які визнано апеляційним судом незаконними, позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Стаття 216 ЦК України визначає особливі правові наслідки недійсності правочину. Зокрема, кожна зі сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Реституція як спосіб захисту цивільного права, визначена частиною першою статті 216 ЦК України, застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним.

Зі змісту наведених норм ЦК України суд доходить висновку, що застосування зазначених правових наслідків полягає у поверненні сторін у первісний стан, який мав місце до вчинення недійсного правочину.

З огляду на те, що позовні вимоги прокурора про зобов`язання фермерського господарства "Агрозем-7" (код - 39951923) та ОСОБА_1 (ІПН - НОМЕР_1 ) повернути у віддання держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (код ЄДРПОУ 39792822) земельні ділянки державної власності, загальною площею 187,4126 га (к.н. 6320680200:01:000:1462, 6320680200:02:000:0709, 6320680200:02:000:0699, 6320680200:01:000:1475, 6320680200:02:000:0710, 6320686300:01:001:0151, 6320686300:01:001:0090, 6320682000:01:001:0650, 6320682000:01:001:0651, 6320684000:02:000:0479, 6320683000:01:000:0473 та 6320683000:02:000:0489), які розташовані за межами населених пунктів на території Олексіївської, Софіївської та Верхньосамарської сільських рад Близнюківського району Харківської області, є похідними від основних вимог, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Щодо клопотання ФГ Агрозем-7 про застосування строків позовної давності, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з ч. 4 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

Європейський суд з прав людини наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Таким чином, застосування інституту позовної давності є одним з інструментів, який забезпечує дотримання принципу юридичної визначеності, тому, вирішуючи питання про застосування позовної давності, суд має повно з`ясувати усі обставини, пов`язані з фактом обізнаності та об`єктивної можливості особи бути обізнаною щодо порушення її прав та законних інтересів, ретельно перевірити доводи учасників справи у цій частині, дослідити та надати належну оцінку наданим ними в обґрунтування своїх вимог та заперечень доказів.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Частиною 3 статті 267 ЦК України унормовано, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

При цьому, як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту, а саме коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила .

Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

До подібних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 листопада 2018 року у справі № 372/1036/15-ц (провадження № 14-252 цс 18).

У застосуванні зазначених положень слід враховувати правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №907/50/16, в якій зазначено, що це правило пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.

Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 Цивільного кодексу України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.

Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів

Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі №362/44/17.

Підставами для відмови в позові у зв`язку з пропуском позивачем строку позовної давності є наступні факти: доведеність порушення права або інтересу, за захистом якого особа звернулася до суду, закінчення перебігу встановленого законодавством строку звернення до суду, відсутність поважних причин його пропуску, заява сторони у справі про застосування позовної давності.

Тлумачення частини першої статті 261 ЦК України свідчить про те, що строком позовної давності є термін, у межах якого особа, яка має право на позов, повинна звернутися до суду для захисту своїх порушених прав або ж для реалізації владних повноважень.

При цьому початок перебігу строку позовної давності для звернення до суду пов`язується як з об`єктивним моментом - наявністю порушення прав особи, так і з суб`єктивним, коли особа, яка звертається до суду, дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав.

Враховуючи викладене, при вирішенні питання про дотримання строку позовної давності для звернення до суду суди мають установити дату, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, установити дату, коли особа звернулася до суду, з`ясувати, чи у межах передбаченого законодавством строку особа звернулася до суду.

Закон пов`язує початок перебігу позовної давності не з моментом поінформованості про вчинення певної дії чи прийняття рішення, а з моментом обізнаності про вчинення порушення закону та порушення у зв`язку з цим прав і охоронюваних законом інтересів .

У пункті 68 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208 цс 18) зазначено, що і в разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган (пункти 46, 48, 65-66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17).

Крім того, відповідно до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208 цс 18) для цілей застосування частини третьої та четвертої статті 267 ЦК України поняття "сторона у спорі" може не бути тотожним за змістом поняттю "сторона у цивільному процесі": сторонами в цивільному процесі є такі її учасники як позивач і відповідач (частина перша статті 30 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій; частина перша статті 48 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Верховним Судом); тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).

З огляду на це у спорі з декількома належними відповідачами, в яких немає солідарного обов`язку (до яких не звернута солідарна вимога), один з них може заявити суду про застосування позовної давності тільки щодо тих вимог, які звернуті до нього, а не до інших відповідачів. Останні не позбавлені, зокрема, прав визнати ті вимоги, які позивач ставить до них, чи заявити про застосування до цих вимог позовної давності.

Для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог.

Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладеній у постанові від 17 лютого 2020 року у справі №391/1217/14-ц провадження №61-11197 сво 18.

25.04.2019 до суду від Лозівської місцевої прокуратури Харківської області надійшла заява про поновлення пропущеного строку звернення до суду (вх.№10498), в якій прокуратура просить визнати поважною причину пропуску строку на звернення до суду та поновити його, посилаючись на те, що про порушення вимог земельного законодавства органи прокуратури дізнались у грудні 2017 року після отримання інформації та документів від Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (лист №10-20-14-16579/0/19-17 від 06.12.2017). Лозівська місцева прокуратура не являється володільцем або розпорядником інформації, у зв`язку з чим про порушення вимог законодавства довідатися не могла. Таким, чином, як зазначає прокурор, строк позовної давності органами прокуратури пропущено з поважних причин.

Закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності. Тому, дане питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог.

До висновку про поважність причин пропуску строку позовної давності можна дійти лише після дослідження усіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі. При цьому, поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим.

Частиною п`ятою статті 267 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Прокурор звернувся з даним позовом як самостійний позивач, оскільки визначив ГУ Держземагенство у Харківській області, яке було реорганізовано в ГУ Держгеокадастру, одним зі співвідповідачів, накази якого оскаржуються через недотримання вимог законодавства стосовно передання земельних ділянок в користування для ведення фермерського господарства. Тому строк позовної давності слід рахувати з моменту, коли саме прокурору стало відомо про порушення вимог законодавства.

Враховуючи те, що про порушення вимог земельного законодавства органи прокуратури дізнались у грудні 2017 року після отримання інформації та документів від Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (лист №10-20-14-16579/0/19-17 від 06.12.2017), прокурор звернувся до суду з позовом 04.03.2019, строк позовної давності в даному випадку не є пропущеним, в зв`язку з чим клопотання прокурора про поновлення пропущеного строку позовної давності слід залишити без розгляду.

З урахуванням наведеного, висновки місцевого господарського суду про відсутність порушень відповідачами земельного законодавства при наданні земельних ділянок в оренду та відмову в задоволенні позову прокурору є помилковими, в зв`язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, як таке, що прийнято з порушенням норм матеріального права та прийняттям нового рішення про задоволення позову у повному обсязі.

Щодо оскарження додаткового рішення від 24.06.2020 у даній справі, колегія суддів зазначає наступне.

15.06.2020, після прийняття судом першої інстанції рішення у справі, ФГ "Агрозем-7" було подано до суду заяву (вх. №13468) про долучення доказів на підтвердження витрат на правничу допомогу, згідно з якими витрати на правничу допомогу другого відповідача складають 8100,00 грн.

Приймаючи додаткове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що враховуючи те, що рішенням Господарського суду Харківської області від 10 червня 2020 року в позові заступника керівника Лозівської місцевої прокуратури Харківської області було відмовлено повністю, судові витрати другого відповідача, понесені у зв`язку з розглядом справи, покладено на прокуратуру, якою було подано даний позов.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Відповідно до частин 1, 3 статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно зі статтею 16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 зазначеного Кодексу ).

Частиною 1 ст.126 ГПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Пунктом 1 частини 4 статті 129 ГПК України унормовано, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Частиною 14 ст.129 ГПК України визначено, що якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки судом апеляційної інстанції встановлено обґрунтованість позовних вимог та скасовано рішення Господарського суду Харківської області від 10 червня 2020 року, витрати другого відповідача на професійну правничу допомогу відшкодуванню не підлягають, в зв`язку з чим додаткове рішення слід скасувати, у задоволенні заяви ФГ "Агрозем-7" (вх. №13468 від 15.06.2020) - відмовити.

Згідно зі ст.236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню, в зв`язку з чим рішення Господарського суду Харківської області від 10.06.2020 у справі №922/614/19 слід скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 24.06.2020 у справі №922/614/19 також підлягає скасуванню, з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні заяви (вх.№13468 від 15.06.2020) про розподіл судових витрат відповідача, понесених на отримання ним правничої допомоги.

Відповідно до п.п.б), в) п.4 ч.1 ст.282 Господарського процесуального кодексу України постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 269, 270, п.2 статті 275, п.4 ч.1 статті 277, статтями 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу першого заступника прокурора Харківської області задовольнити.

Рішення Господарського суду Харківської області від 24.06.2020 у справі №922/614/19 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

1.Визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держземагенства у Харківській області № 1918-СГ від 18.08.2014.

2.Визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держземагенства у Харківській області № 2821-СГ від 23.10.2014.

3.Визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держземагенства у Харківській області № 747-СГ від 09.04.2015.

4.Визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держземагенства у Харківській області № 504-СГ від 10.03.2015.

5. Визнати недійсним договір від 14.11.2014 щодо оренди землі площею 9,2054 га із кадастровим номером 6320680200:02:000:0709 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 471284763206), укладений між Головним управлінням Держземагенства у Харківській області та ОСОБА_1 .

6. Визнати недійсним договір від 14.11.2014 щодо оренди землі площею 4,4000 га із кадастровим номером 6320680200:02:000:0699 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 471336163206), укладений між Головним управлінням Держземагенства у Харківській області та ОСОБА_1 .

7. Визнати недійсним договір від 14.11.2014 щодо оренди землі площею 11,5358 га із кадастровим номером 6320680200:01:000:1475 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 471339563206), укладений між Головним управлінням Держземагенства у Харківській області та ОСОБА_1 .

8. Визнати недійсним договір від 14.11.2014 щодо оренди землі площею 13,7729 га із кадастровим номером 6320680200:02:000:0710 (реєстраційний номер об`єкті нерухомого майна 471301863206), укладений між Головним управлінням Держземагенства у Харківській області та ОСОБА_1 .

9. Визнати недійсним договір від 18.09.2014 щодо оренди землі площею 34,9100 га із кадастровим номером 6320680200:01:000:1462 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 425939663206), укладений між Головним управлінням Держземагенства у Харківській області та ОСОБА_1 .

10. Визнати недійсним договір від 30.04.2015 щодо оренди землі площею 12,459 га із кадастровим номером 6320686300:01:001:0151 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 574188463206), укладений між Головним управлінням Держземагенства у Харківській області та ОСОБА_1 .

11. Визнати недійсним договір від 30.04.2015 щодо оренди землі площею 52,8055 га із кадастровим номером 6320686300:01:001:0090 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 574205763206), укладений між Головним управлінням Держземагенства у Харківській області та ОСОБА_1 .

12. Визнати недійсним договір від 19.06.2015 щодо оренди землі площею 10,6243 га із кадастровим номером 6320682000:01:001:0650 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 386586663206), укладений між Головним управлінням Держземагенства у Харківській області та ОСОБА_1 .

13. Визнати недійсним договір від 19.06.2015 щодо оренди землі площею 12,5407 га із кадастровим номером 6320682000:01:001:0651 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 386717563206), укладений між Головним управлінням Держземагенства у Харківській області та ОСОБА_1 .

14. Визнати недійсним договір від 19.06.2015 щодо оренди землі площею 10,7156 га із кадастровим номером 6320684000:02:000:0479 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 605764463206), укладений між Головним управлінням Держземагенства у Харківській області та ОСОБА_1 .

15. Визнати недійсним договір від 19.06.2015 щодо оренди землі площею 6,8288 га із кадастровим номером 6320683000:01:000:0473 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 605571663206), укладений між Головним управлінням Держземагенства у Харківській області та ОСОБА_1 .

16. Визнати недійсним договір від 19.06.2015 щодо оренди землі площею 7,5956 га із кадастровим номером 6320683000:02:000:0489 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 605679063206), укладений між Головним управлінням Держземагенства у Харківській області та ОСОБА_1 .

17. Зобов`язати Фермерське господарство "Агрозем-7" (код - 39951923) та ОСОБА_1 (ІПН - НОМЕР_1 ) повернути у віддання держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (61145, м.Харків, вул.Космічна,21, поверхи 8-9, код ЄДРПОУ 39792822) земельні ділянки державної власності, загальною площею 187,4126 га (к.н. 6320680200:01:000:1462, 6320680200:02:000:0709, 6320680200:02:000:0699, 6320680200:01:000:1475, 6320680200:02:000:0710, 6320686300:01:001:0151, 6320686300:01:001:0090, 6320682000:01:001:0650, 6320682000:01:001:0651, 6320684000:02:000:0479, 6320683000:01:000:0473 та 6320683000:02:000:0489), які розташовані за межами населених пунктів на території Олексіївської, Софіївської та Верхньосамарської сільських рад Близнюківського району Харківської області.

Додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 24.06.2020 у справі №922/614/19 скасувати. Прийняти нове рішення про відмову у задоволенні заяви (вх.№13468 від 15.06.2020) про розподіл судових витрат відповідача, понесених на отримання ним правничої допомоги.

Стягнути з Головного управління Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру у Харківській області (61145, м. Харків, вул.Космічна, б.21, 8-9 поверх, код ЄДРПОУ 39792822) на користь прокуратури Харківської області (61001, м.Харків, вул.Б.Хмельницького, 4) 43619,44 грн за подання позовної заяви, 65429,16 грн за подання апеляційної скарги, 960,50 грн за подання касаційної скарги та 960,50 грн за подання апеляційної скарги.

Стягнути з Фермерського господарства "Агрозем-7" (64845, Харківська область, Близнюківський район, с. Олексіївка, вул.Миру, 61) на користь прокуратури Харківської області (61001, м.Харків, вул.Б.Хмельницького, 4) 43619,44 грн за подання позовної заяви, 65429,16 грн за подання апеляційної скарги, 960,50 грн за подання касаційної скарги та 960,50 грн за подання апеляційної скарги.

Доручити Господарському суду Харківської області видати відповідні накази.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження до Верховного Суду передбачені статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 07.12.2020.

Головуючий суддя Я.О. Білоусова

Суддя І.В. Тарасова

Суддя О.В. Шевель