Рішення

від 23.06.2020 по справі 160/8512/19

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2020 року Справа № 160/8512/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сидоренка Д.В., розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги, -

Обставини справи : до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування вимогу №Ф-2141-50/67 від 12 листопада 2018 року про сплату боргу (недоїмки) у розмірі 15819,54 грн., станом на 15 липня 2019 року видана Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області.

Позивач вважає вимогу протиправною, зокрема, з огляду на те, що підприємницьку діяльність не веде, доходів від підприємницької діяльності не отримує та офіційно працює найманим працівником.

Ухвалою суду від 23.09.2019 року, після усунення недоліків позовної заяви, відкрито провадження у адміністративній справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, за наявними у справі матеріалами.

21.10.2019 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить у задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що позивач перебуває на обліку в органах доходів і зборів як фізична особа - підприємець. У разі не отримання доходу платник внеску має сплачувати суму єдиного внеску, яка не може бути меншою за розмірі мінімального страхового внеску.

Ухвалою суду від 12.12.2019 року призначено адміністративну справу до розгляду в порядку загального позовного провадження, з призначенням підготовчого засідання.

Ухвалою суду від 21.01.2020 року у задоволенні клопотання про поновлення пропущеного строку було відмовлено. Позовну заяву залишено без розгляду.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 19.03.2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.01.2019 року у справі №160/8512/19 - скасовано, справу направлено до Дніпропетровського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

В постанові апеляційної інстанції зазначено, зокрема, що законом передбачено обчислення строку з моменту коли позивач дізналась про порушення свого права. Разом з тим, матеріали справи не містять доказів того що позивач дізналась про порушення свого права 16.02.2019 року, оскільки відсутні будь-які докази того факту що саме ОСОБА_2 отримала оскаржувану вимогу.

15.04.2020 року адміністративна справа №160/8512/19 надійшла до Дніпропетровського окружного адміністративного суду та передана судді Д.В.Сидоренко для продовження розгляду.

Ухвалою суду від 17.04.2020 року прийнято адміністративну справу та призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження, з проведенням підготовчого засідання.

Ухвалою суду від 02.06.2020р. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 16 червня 2020 року об 15:00 год.

16.06.2020р. від сторін надійшли клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Ухвалою суду від 23.06.2020р. замінено відповідача до ГУ ДФС у Дніпропетровській області правонаступником ГУ ДПС у Дніпропетровській області.

Відповідно до ч.9 ст.205 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, керуючись ч.9 ст.205 КАС України, суд розглянув адміністративну справу у письмовому провадженні.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

12.11.2018р. ГУ ДФС у Дніпропетровській області сформувало та скерувало позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) за №Ф-2141-50/67, у якій повідомило про наявність у позивача станом на 15.07.2019р. заборгованості зі сплати єдиного внеску в сумі 15819,54 грн., яку вимагало сплатити протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання цієї вимоги.

Не погоджуючись із отриманою вимогою позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір та надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Правові і організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом України від 08.07.2010р. №2464-VI Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - Закон №2464).

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону №2464, дія цього поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

За приписами ч.4 ст.8 Закону №2464, порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Згідно з п.3 ч.1 ст.14 Закону №2464, на органи доходів і зборів покладено обов`язок здійснювати контроль за дотриманням платниками єдиного внеску вимог цього Закону.

Як визначено ч.1 ст.3 Закону №2464, збір та ведення обліку єдиного внеску здійснюються за принципами, зокрема, обов`язковості сплати; відповідальності платників єдиного внеску та органу, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, за порушення норм цього Закону, а також за невиконання або неналежне виконання покладених на них обов`язків.

Єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування (п.2 ч.1 ст.1 Закону №2464).

У розумінні п.3 ч.1 ст.1 Закону №2464, застрахована особа - це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, відповідно до п.4 ч.1 ст.4 Закону №2464, є платниками єдиного внеску.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.6 Закону №2464, платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Абзацом першим п.2 ч.1 ст.7 Закону №2464 визначено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

Згідно із абз.2 п.2 ч.1 ст.7 Закону №2464, у разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

За визначеннями, наведеними у п.4-5 ч.1 ст.1 Закону №2464, мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця, тоді як, максимальна величина бази нарахування єдиного внеску - максимальна сума доходу застрахованої особи на місяць, що дорівнює п`ятнадцяти розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом, на яку нараховується єдиний внесок.

Відповідно до ч.5 ст.8 Закону №2464, єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.

Відповідно до абз.3 ч.8 ст.9 Закону №2464, платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Згідно з ч.2 ст.25 цього Закону, у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Абзацом 1 частини четвертої цієї статті визначено, що орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Розділом VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015р. №449, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 за № 508/26953 (далі - Інструкція № 449), врегульований порядок стягнення заборгованості з платників.

Відповідно до п.1 вказаного розділу Інструкції №449, до платників, які не виконали визначені Законом обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.

Згідно з п.2 роз.VI Інструкції №449, у разі виявлення платником своєчасно не нарахованих сум єдиного внеску такі платники зобов`язані самостійно обчислити ці внески, відобразити у звітності, що подається платником до органів доходів і зборів, та сплатити їх. До такого платника застосовуються штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції. У разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.

Як вбачається з матеріалів справи, ГУ ДФС у Дніпропетровській області було нараховано позивачу, як фізичній особі-підприємцю, єдиний внесок на загальну суму 15819,54 грн., про що зазначено у спірній вимозі про сплату боргу (недоїмки). При цьому, нарахування єдиного внеску в розмірі мінімального страхового внеску, як вбачається із інтегрованих карток платника податків, відбулося за 2017-2019 роки.

За приписами абз.2 п.1 ч.1 ст.1 Закону №2464, платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Відповідно до абз.1 п.1 ч.1 ст.7 Закону №2464, єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України Про оплату праці , та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Крім того, відповідно до ч.1-2 ст.21 Закону України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - Закон №1105), страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала страхуванню у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та за який щомісяця сплачено нею та роботодавцем або нею страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок, крім випадків, передбачених абзацом другим цієї частини. Страховий стаж обчислюється за даними персоніфікованого обліку відомостей про застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а за періоди до його запровадження - у порядку та на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше.

Як вбачається із індивідуальних відомостей про застраховану особу (форма ОК-7), протягом періоду 2017- 2019 роки, страхувальниками, код - 35809640 та 41954499 нараховувало та сплачувало єдиний соціальний внесок та вказаний період включено до страхового стажу позивача.

Разом з тим, вказані обставини щодо нарахування та сплати єдиного внеску на суми нарахованої та одержуваної позивачем заробітної плати відповідач при винесенні оскаржуваної вимоги безпідставно не врахував.

При вирішенні даного спору суд звертає увагу на суть єдиного внеску, який відповідно до п.2 ч.1 ст.1 Закону №2464 є консолідованим страховим внеском, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Тобто, єдиною метою збору єдиного внеску є забезпечення захисту прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, і такий захист надається фізичним особам, які відповідно до законодавства підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачують (сплачували) та/або за яких сплачуються чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок.

Суд також звертає увагу, що Закон №2464 прямо не покладає обов`язку на застрахованих осіб, які зареєстровані підприємцями, сплачувати у разі неотримання доходу (прибутку) суму єдиного внеску у розмірі, не меншому за розмір мінімального страхового внеску, якщо при цьому така застрахована особа у встановленому порядку перебуває у трудових відносинах і на суми нарахованої та одержуваної нею заробітної плати страхувальник нараховує та сплачує за таку особу єдиний внесок.

На думку суду, системний аналіз Законів №2464 та №1105 дає підстави дійти висновку про те, що перебування у трудових відносин та отримання застрахованою особою заробітної плати, на яку нараховується та з якої сплачується єдиний внесок, виключає обов`язок сплати нею як особою, що зареєстрована як фізична особа - підприємець, єдиного внеску, якщо при цьому підприємницьку діяльність вона фактично не здійснює та доходів від неї не отримує.

З урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, суд дійшов висновку про те, що оскільки протягом 2017 - 2019р. позивач перебував у трудових відносинах та одержував заробітну плату, на яку страхувальником нараховувався та з якої сплачувався єдиний внесок, а вказаний період включений до страхового стажу позивача, при цьому, підприємницьку діяльність позивач не здійснював та доходів від неї не отримував, тому у відповідача були відсутні правові підстави для формування та направлення позивачу оскаржуваної вимоги, у зв`язку з чим адміністративний позов підлягає задоволенню повністю.

Відповідно до частини 1 статті 143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Згідно частини 1 статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду в загальному розмірі 768,40 грн., що документально підтверджується квитанцією про сплату №137 від 02.099.2019р.

Приймаючи до уваги задоволення позову в повному обсязі, суд вважає за необхідне присудити здійснені позивачем судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 768,40 грн. за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Дніпропетровській області.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 12.11.2018 року №Ф-2141-50/67.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 768,40 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області (вул.Сімферопольська, буд.17-а, м.Дніпро, 49600; код ЄДРПОУ 43145015).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Д.В. Сидоренко