Рішення

від 22.06.2020 по справі 620/1396/20

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 червня 2020 року Чернігів Справа № 620/1396/20

Чернігівський окружний адміністративний суд в складі головуючої судді Лобана Д.В., розглянувши в спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін в приміщенні суду адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ІНГРЕСС" до Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ІНГРЕСС" (далі - ТОВ "ІНГРЕСС", позивач) звернулось до адміністративного суду з позовом, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Чернігівській області (далі - ГУ ДПС у Чернігівській області, відповідач) від 27.02.2020 № 00000680500 про збільшення суми грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в розмірі 301606,00 грн, в т.ч. за податковими зобов`язаннями - 241285,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 60321,00 грн, визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Чернігівській області від 27.02.2020 № 00000690500 про зменшення розміру від`ємного значення суми податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в розмірі 303103,00 грн.

Обґрунтовуючи вимоги, позивачем зазначено, що висновки контролюючого органу про порушення ТОВ "Інгресс" вимог податкового законодавства є безпідставними та ґрунтуються виключно на припущеннях, натомість у позивача наявні всі первинні документи, які підтверджують правомірність формування даних податкового обліку та здійснення господарських операцій із контрагентом-постачальником ТОВ КОБІ ІНЕГРАТОР , а тому прийняті податкові повідомлення-рішення на підставі хибних висновків відповідача підлягають скасуванню.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду міста від 24.04.2020 відкрито провадження у справі, призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження (без повідомлення сторін). Також надано відповідачу 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі на надання відзиву на позов.

Представником відповідача надано відзив на позов, у якому він просив відмовити у задоволенні позовних вимог та зазначив, що контрагент позивача не мав реальної можливості здійснювати такий вид та обсяг господарських операцій, що було встановлено під час проведеної перевірки. За наведених обставин, оскаржувані податкові повідомлення-рішення є правомірними.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив на нього, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

ТОВ "Інгресс" зареєстроване у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань 01.04.1998, номер запису: 10641050001000109 та взято на облік у податковому органі 16.04.1998 та перебуває на обліку в Головному управління ДПС у Чернігівській області (м. Чернігів).

Головним управлінням ДПС у Чернігівській області за результатами проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ "ІНГРЕСС" щодо правомірності формування податкової звітності з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ "КОБІ ІНТЕГРАТОР" за вересень та листопад 2018 року був складений акт від 30.01.2020 № 117/05/24840928.

Актом перевірки податковим органом встановлено в порушення п. 44.1 ст. 44, п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.4 ст. 200, п. 201.1 ст. 201 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (зі змінами та доповненнями) ТОВ "ІНГРЕСС" (код 41609357) завищено податковий кредит з податку на додану вартість за вересень та листопад 2018 року на загальну суму 281 742 грн в результаті документального оформлення взаємовідносин з ТОВ "КОБІ ІНТЕГРАТОР", які не підтверджені первинними документами.

На підставі вказаних висновків акту перевірки ГУ ДПС у Чернігівській області прийняті за податкові повідомлення рішення від 27.02.2020 № 00000680500 та №00000690500.

Не погоджуюся з вказаними рішеннями та вважаючи їх протиправними та такими, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішенню спору по суті, і в залежності від встановленого суд приймає рішення про наявність підстав для задоволення позову з огляду на наступне.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює Податковий кодекс України (у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин/надалі - ПК України), зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до пп. 78.1.8 п. 78.1 ст. 78 ПК України документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких підстав: платником подано декларацію, в якій заявлено до відшкодування з бюджету податок на додану вартість, за наявності підстав для перевірки, визначених у розділі V цього Кодексу, та/або з від`ємним значенням з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. гривень. Документальна позапланова перевірка з підстав, визначених у цьому підпункті, проводиться виключно щодо законності декларування заявленого до відшкодування з бюджету податку на додану вартість та/або з від`ємного значення з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. гривень.

При цьому згідно із пп. 14.1.18 п.14.1 ст.14 ПК України бюджетне відшкодування - відшкодування від`ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника.

Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків встановлено у ст.200 ПК України.

Так, за вимогами п. 200.1 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

У п. 200.2 та п. 200.4 ст. 200 ПК України вказано, що при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з п. 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом. При від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з п. 200.1 цієї статті, така сума:

а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до п.2001.3 ст.2001- цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу -

б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до п.2001.3 ст.2001- цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету;

в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

З наведених норм податкового законодавства вбачається, що у випадку, якщо розрахована відповідно до п.200.1 ст.200 ПК України сума ПДВ має від`ємне значення, така сума податку у разі відсутності податкового боргу або підлягає бюджетному відшкодуванню, або підлягає включенню до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду, про що платник податку приймає рішення та відображає його у податковій декларації з ПДВ за відповідній звітний (податковий) період. Отже, право на отримання бюджетного відшкодування виникає не раніше виникнення від`ємного значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду, тобто формування бюджетного відшкодування залежить безпосередньо від розрахунку податкового кредиту.

Разом із тим податкове зобов`язання для цілей розділу V цього Кодексу - загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді (пп. 14.1.179 п.14.1 ст.14 ПК України).

Відповідно до п.187.1 ст.187 ПК України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Поряд із цим податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу (пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України).

Згідно із п.198.1 ст.198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу;

ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Між тим п.198.2 ст.198 ПК України передбачає, що датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

За вимогами п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з:

- придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи);

- ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

При цьому відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Таким чином, за правилами ст.198 ПК України податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування ПДВ має бути фактично сплачений і підтверджений належним чином складеними первинними документами (у т.ч. податковими накладними), що відображають реальність здійснення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), та які є підставою для формування даних податкового обліку платника податків.

Разом із тим податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). У разі якщо частка товарів/послуг, послуг не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів/послуг зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, та враховується при визначенні загальних податкових зобов`язань (п.201.7 ст.201 ПК України).

Згідно із п.201.10 ст.201 ПК України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Податкова накладна та/або розрахунок коригування до неї, складені та зареєстровані після 1 липня 2017 року в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та не потребує будь-якого іншого додаткового підтвердження.

Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов`язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов`язань за відповідний звітний період.

Податкова накладна, що містить помилки в реквізитах, визначених п.201.1 цієї статті (крім коду товару згідно з УКТ ЗЕД), які не заважають ідентифікувати здійснену операцію, її зміст (товар/послугу, що постачаються), період, сторони та суму податкових зобов`язань, є підставою для віднесення покупцем сум податку до податкового кредиту.

Поряд із цим за вимогами ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Між тим Закон України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 № 996-XIV (у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин/надалі - Закон № 996) визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні.

При цьому згідно із ч.2 ст.3 Закону № 996 бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 4 Закону № 996 передбачено, що бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтуються на таких основних принципах, зокрема (але не виключно):

- повне висвітлення - фінансова звітність повинна містити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки господарських операцій та подій, здатних вплинути на рішення, що приймаються на її основі;

- нарахування - доходи і витрати відображаються в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності в момент їх виникнення, незалежно від дати надходження або сплати грошових коштів;

- превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми;

- інших принципах, визначених міжнародними стандартами або національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, або національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку в державному секторі залежно від того, які з наведених стандартів застосовуються підприємством.

У ч. 1 та ч. 2 ст. 9 Закону № 996 зазначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

При цьому відповідно до ст.1 цього Закону первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію, у той час як господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

З огляду на вищевикладене суд дійшов висновку, що визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Водночас порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об`єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності, установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету, встановлюється Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995 (надалі - Положення № 88).

За вимогами п.1.2 Положення № 88 господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Пунктом п. 2.1 Положення № 88 передбачено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Згідно п. 2.4 Положення № 88 між тим первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції .

Таким чином, будь-які документи (у тому числі договори, акти, рахунки, звіти тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення бухгалтерського, а також податкового обліків навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Поряд із цим суд вважає за належне вказати, що до господарських взаємовідносин між позивачем та його контрагентом-постачальником доречним є застосування доктрини ділова мета , сутність якої полягає в тому, що передбачені податковим законодавством податкові вигоди (у т.ч. зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат, зменшення податкових зобов`язань на суму податкового кредиту, відшкодування ПДВ з державного бюджету) поширюються лише на операції, що мають розумну економічну причину.

Вказана доктрина закріплена у пп. 14.1.231 п. 14.1 ст. 14 ПК України, згідно із яким розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

У той час як відповідно до пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України господарською діяльністю є діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорам комісії, доручення та агентськими договорами.

Також суд зауважує, що концепція наявності ділової мети передбачає, що господарська операція має містити економічний сенс для підприємства і бути доцільною з погляду її проведення. Тобто навіть якщо операцію оформлено належним чином і є докази реальності її здійснення, проте причина здійснення такої операції не є економічно обґрунтованою для господарської діяльності, платник податків не має права на зменшення оподатковуваного доходу на суму витрат та права на зменшення податкових зобов`язань на суму податкового кредиту.

Так, Верховний Суд у постанові від 24.01.2018 № К/9901/617/18 (справа №816/4226/13-а) ухвалив, що відповідність господарської операції діловій меті, про що може свідчити і економічна обґрунтованість витрат на її здійснення, є необхідною умовою для реалізації платником податку права на зменшення оподатковуваного доходу на суму витрат. Відсутність економічної доцільності господарських операцій, окрім як здійснення їх з метою отримання податкової вигоди, є підставою для зменшення в податковому обліку платника податку сум такої вигоди.

Отже, системний аналіз наведених вище норм свідчить, що витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування ПДВ мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарських операцій, та які є підставою для формування показників податкового обліку платника податків. При цьому за відсутності факту придбання товарів чи послуг або у разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат або податкового кредиту за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Аналогічна позиція викладена у наступних постановах Верховного Суду: №К/9901/2803/18 від 30.01.2018 (справа № 820/11856/13-а); № К/9901/5557/18 від 31.01.2018 (справа №826/245/14); № К/9901/7258/18 від 06.02.2018 (справа № 810/6695/14); №К/9901/27694/18 від 04.04.2018 (справа № 808/2519/15).

За такої умови оскільки наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, які пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника податку, а також відповідають змісту й обсягу, відображеному в укладених платником податку договорах та складених на їх підставі первинних документах, тому у разі якщо певна господарська операція не здійснювалась, визначення податкового кредиту було б безпідставним і сума ПДВ не підлягала би відшкодуванню з бюджету, незважаючи на наявність у платника податку (позивача у справі) податкової накладної, а також доказів сплати постачальнику сум ПДВ у складі вартості товару.

Водночас згідно із позицією Верховного Суду України, викладеної у постанові від 27.03.2012 (справа №21-737во10), про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв`язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов`язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

- відсутність первинних документів обліку.

Як вбачається з матеріалів справи, що у перевіряємому періоді позивач мав господарські взаємовідносини з ТОВ КОБІ ІНТЕГРАТОР .

ТОВ КОБІ ІНТЕГРАТОР зареєстроване у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань з 02.02.2017 та перебуває на обліку (2654) ГУ ДПС У М.КИЄВІ (ОБОЛОНСЬКИЙ Р-Н М.КИЄВА), є платником ПДВ з 01.08.2017.

Так, між ТОВ ІНГРЕСС (Покупець) та ТОВ КОБІ ІНТЕГРАТОР (Постачальник) був укладений договір поставки товару від 01.03.2018 № 01032018/1 (т. 1 а.с. 84-86).

Відповідно до п. 1.1 Постачальник зобов`язується передати Покупцю у власність Товар, а Покупець зобов`язується прийняти цей Товар за здійснити оплату за нього Постачальнику на умовах цього Договору.

Даний договір підписано уповноваженими особами Сторін та скріплено печатками товариств.

На підтвердження виконання умов зазначено договору поставки товару податковому органу були надані:

- виписані протягом вересня, листопада 2018 року Постачальником ТОВ КОБІ ІНТЕГРАТОР для Покупця ТОВ ІНГРЕСС видаткові накладні від 07.09.2018 РН-816015, від 25.09.2018 РН-816032, від 31.10.2018 РН-816067, від 09.11.2018 РН-816094, від 16.11.2018 РН-816095, від 25.11.2018 РН-816130, від 30.11.2018 РН-816134, від 30.11.2018 РН-816163 (т. 1 а.с. 87-95) та зареєстровані податкові накладні від 07.09.2018 № 19, від 25.09.2018 № 46, від 05.11.2018 № 59, від 09.11.2018 № 58, від 16.11.2018 № 73, від 25.11.2018 № 83, від 30.11.2018 № 95, від 30.11.2018 № 101 на загальну суму 951 120,00 грн, вт. ч. ПДВ- 158 520,00 грн (т. 1 а.с. 96 - 106);

- сертифікати відповідності на відеореєстратори та відеокамери терміном дії з 22.08.2018 по 21.08.2019 (т. 1 а.с. 107-110);

- платіжні доручення від 07.09.2018 №713, від 04.10.2018 №771, від 05.11.2018 №851, від 26.11.2018 № 931, від 29.11.2018 № 943, від 29.11.2018 № 945, від 04.12.2018 № 955, від 14.12.2018 № 1000, за якими ТОВ ІНГРЕСС перерахувало ТОВ КОБІ ІНТЕГРАТОР грошові кошти в сумі 754 948,50 грн, в т.ч. ПДВ - 125 824,75 грн (т. 1 а.с. 111-117).

Щодо твердження в Акті перевірки, що у видаткових накладних не зазначено номеру та дати довіреності, суд зазначає, що як вбачається з матеріалів справи, вказані накладні виписані Постачальником ТОВ КОБІ ІНТЕГРАТОР для Покупця ТОВ ІНГРЕСС та відповідно підписані директорами товариств, підписи яких можна ідентифікувати з самим договором поставки товару від 01.03.2018 № 01032018/1, які є уповноваженими особами сторін та не потребуються довіреності, оскільки діють від імені товариств на підставі Статутів.

Зазначені видаткові накладні поряд з підписами директорів також містять печатки ТОВ КОБІ ІНТЕГРАТОР та ТОВ ІНГРЕСС та мають усі необхідні реквізити первинних документів, що дозволяє ідентифікувати учасників цих операцій та встановити факт поставки товарів.

Щодо твердження в Акті перевірки про ненадання платником податків сертифікатів якості виробника (посвідчення про якість), суд зазначає, що сертифікаційні документи на товар, які, в свою чергу, не містять відомостей про учасників та умови господарської операції з поставки, не можуть слугувати підтвердженням або спростуванням реальності господарської операції. Сертифікати якості не є документами первинного бухгалтерського або податкового обліку, що фіксують рух активів, а тому навіть їх відсутність не має вирішального значення для встановлення фактичного руху активів у процесі виконання поставок.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № К/9901/49632/18.

При цьому, суд зазначає, що у матеріалах справи наявні сертифікати відповідності на відеореєстратори та відеокамери терміном дії з 22.08.2018 по 21.08.2019, які зареєстровані в реєстрі органу з оцінки відповідності Міжнародні стандарти та системи , та які є дійсними на момент здійснення господарських операцій, які ТОВ ІНГРЕСС надавало до перевірки.

Щодо того, що в акті перевірки від 30.01.2020 № 117/05/24840928 на стор. 6 вказано на пункт договору поставки товару від 01.03.2018 №01032018/1, в якому зазначено, що поставка товару здійснювалась силами та за рахунок Постачальника на адресу: м. Золотоноша, вул. Шевченка, 235 А, то як вбачається з матеріалів, ТОВ ІНГРЕСС інформація про об`єкти оподаткування або об`єкти, пов`язані з оподаткуванням, або через які провадиться діяльність, відповідно за формою 20-ОПП не подавалась, що на думку податкового органу, засвідчує відсутність будь-яких об`єктів за вказаною адресою.

У п. 3.4 договору поставки товару від 01.03.2018 №01032018/1 зазначено, що поставка товару здійснюється силами та за рахунок Постачальника на адресу: м. Золотоноша, вул. Шевченка, 235А, однак це технічна описка Постачальника при заповненні реквізитів на основі попереднього договору. Лише після проведення перевірки, ознайомившись з Актом та його висновками, ТОВ ІНГРЕСС виявило таку описку.

Відповідачем не спростовано вказані доводи позивача.

Суд зазначає, що вказана технічна описка носить виключно орфографічний характер та жодним чином не вплинула на зобов`язання Сторін по договору поставки товару.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, ТОВ ІНГРЕСС має електронний кабінет на сайті Нової Пошти, де формує відправлення та прослідковує товаро-транспортні накладні на отримання товарів за договорами.

Документами, які підтверджують транспортування товару, зазначеного у видаткових накладних, є: специфікації до актів наданих послуг, надані ТОВ Нова Пошта .

У даному випадку, описка щодо порядку поставки товару в договорі не призвела до негативних наслідків та не вплинула на суть договору. Умови договору поставки товару від 01.03.2018 №01032018/1 були виконані Сторонами, а товар доставлений Новою Поштою від Постачальника ТОВ КОБІ ІНТЕГРАТОР до Покупця ТОВ ІНГРЕСС , що підтверджується специфікаціями до актів наданих послуг.

Крім того, щодо позиції податкового органу, відображеної в Акті перевірки, про не надання платником податків товарно-транспортних накладних, які б підтверджували транспортування товару зазначеного у видаткових накладних ТОВ ІНГРЕСС , суд зазначає наступне.

Відповідно до розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за № 128/2568 (в редакції, чинній на момент здійснення господарських операцій), товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюється облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу. Товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Згідно п.п. 11.1, 11.3, 11.4, 11.5, 11.7 вказаних Правил основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається.

Разом з тим, вказані правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку для платників податку, а лише встановлюють права, обов`язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників) щодо оформлення перевезення товару.

При цьому, документи, обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей. Отже, товарно- транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом.

З урахуванням наведеного, слід зазначити, що оскільки транспортною документацією підтверджується операція з надання послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару, то за наявності документів, що підтверджують фактичне отримання товару і його використання у власній господарській діяльності, неподання такого документу, як товарно- транспортна накладна не може свідчити про відсутність реальних господарських операцій, а відтак і не може бути підставою для позбавлення платника податку права на отримання податкового кредиту з податку на додану вартість.

Більше того, враховуючи викладену позицію Верховного Суду у постанові від 16.04.2019 № К/9901/54447/18; К/9901/57156/18 (справа № 804/6909/17), суд вважає за належне акцентувати увагу на тому, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи між ТОВ ІНГРЕСС (Замовник) та ТОВ КОБІ ІНТЕГРАТОР (Генпідрядником) укладено договори на виконання підрядних робіт (монтажні роботи) від 05.03.2018 №01/03, від 05.03.2018 №02/03, від 05.03.2018 №03/03, від 05.03.2018 №04/03, від 05.03.2018 №05/03, від 05.03.2018 №06/03, від 05.03.2018 № 07/03, від 05.03.2018 № 08/03 (т. 1 а.с. 129-134, 135-140, 141-146, 147-152, 153-158, 159-164, 165-170, 171-176).

Відповідно до п. 1.1 вищезазначених договорів Генпідрядник зобов`язується з власних матеріалів, своїми засобами та на свій ризик, у передбачений Договорами строк, виконати монтажні роботи: будівництво системи відеоспостереження на перехресті вул. Леоніда Пашина та вул. Гагаріна в м. Чернігів, на перехресті вул. Любецька та вул. Ріпкинська в м. Чернігів, на перехресті вул. Івана Мазепи та вул. Толстого в м. Чернігів, на перехресті вул. Рокосовського та вул. Шевченка в м. Чернігів, на перехресті вул. Незалежності та вул. Громадська в м. Чернігів, на перехресті вул. Толстого та вул. Лісковицька в м. Чернігів, на перехресті вул. Рокосовського та вул. 1 Травня в м. Чернігів, на перехресті вул. Елеваторна та вул. Трудова в м. Чернігів, відповідно до затвердженої проектно-кошторисної документації, а Замовник - прийняти і оплатити вказані роботи, у порядку визначеному Договорами та чинним законодавством України.

Дані договори підписано уповноваженими особами сторін та скріплено печатками товариств.

На підтвердження виконання умов зазначених договорів на виконання підрядних робіт (монтажні роботи) податковому органу, окрім самих договорів, були надані:

- виписані Генпідрядником ТОВ КОБІ ІНТЕГРАТОР для Замовника ТОВ ІНГРЕСС довідки про вартість виконаних будівельних робіт і витрат (за формою КБ-3), акти приймання виконаних будівельних робіт (за формою КБ-2в) (від 01.08.2018 б/н до кожного договору, всього 8 шт.) та податкові накладні (від 01.09.2018 №1, від 01.09.2018 №2, від 01.09.2018 № 3, від 01.09.2018 № 4, від 01.09.2018 № 5, від 01.09.2018 № 6, від 01.09.2018 № 7, від 01.09.2018 №8) (т. 1 а.с. 177-250, т. 2 а.с. 1);

- платіжне доручення від 11.10.2018 №779, за яким ТОВ ІНГРЕСС перерахувало ТОВ КОБІ ІНТЕГРАТОР грошові кошти в сумі 178 865,44 грн, в т.ч. ПДВ - 29 810,91 грн (т. 2 а.с. 2).

Роботи по Акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 30.11.2018 КИ-0000062 (т. 2 а.с. 7) виконані на підставі договору від 01.11.2018 № 01112018/001 (т. 2 а.с. 3-5), на підставі якого Постачальником ТОВ КОБІ ІНТЕГРАТОР для Покупця ТОВ ІНГРЕСС була виписана податкова накладна від 30.11.2018 №102 на суму 3 085,52 грн, в т.ч. ПДВ - 514,25 грн, з урахуванням Специфікації (додаток № 1 до Договору) (т. 2 а.с. 6), оплата по якому підтверджуються платіжним дорученням від 14.12.2018 № 1000 на суму 11 042,83 грн (т. 2 а.с. 8).

Щодо твердження відповідача, що у актах приймання виконаних будівельних робіт не конкретизовано конкретні обсяги та напрями робіт, кількість відпрацьованих робіт, перелік використаних ресурсів, суд зазначає наступне.

Форма акта приймання виконаних будівельних робіт № КБ-2в має статус примірної форми, яку наведено в додатку Т до Національного стандарту Правила визначення вартості будівництва ДСТУ Б Д. 1.1-1:2013, затвердженого наказом Мінрегіону України від 05.07.2013 № 293.

У кожному акті приймання виконаних будівельних робіт від 01.08.2018 б/н зазначені: найменування робіт і витрат на підставі локальних кошторисів на монтаж обладнання (камери на розпізнавання номерних знаків та оглядову), на монтажні роботи (канал зв`язку ОСНОВА), на додаткові роботи, враховані матеріали невраховані нормами, прямі, загальновиробничі витрати, кошти на зведення та розбирання тимчасових будівель і споруд, адміністративні витрати, ПДВ та інші податки, з одиницями виміру (шт., пристрій, опора), кількістю, поточними цінами одиниць виміру (грн), витратами (виконання робіт, грн.), витратами труда робітників будівельників та робітників, що обслуговують машини, на обсяг робіт (люд.-год.).

До актів приймання виконаних будівельних робіт надавалась підсумкова відомість ресурсів по зазначеним об`єктам, де як раз і зазначаються обсяги та напрями робіт, кількість відпрацьованих робіт, перелік використаних ресурсів.

При цьому, ступінь деталізації опису господарської операції у первинному документі законодавством не встановлена. Умовою документального підтвердження операції є можливість на підставі наявних документів зробити висновок про те, що витрати фактично понесені. Власне відсутність максимальної деталізації виду виконаних послуг та окремих позицій у первинних облікових документах, які не впливають на зміст господарської операції, не перешкоджає прийняттю цих документів до обліку та не є свідченням відсутності виконаних господарських операцій. Окрім того, за своїм економіко-юридичним змістом послуга являє собою діяльність, результати якої не мають матеріального виразу, а реалізуються та споживаються у процесі її здійснення. Виходячи зі специфіки послуги як предмета господарської операції, акт наданих послуг з переліком фактично поставлених послуг за напрямами, вказаними в договорі, є достатнім доказом, що підтверджує факт виконання такої господарської операції.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 29.03.2018 у справі № 825/1391/17.

Щодо тверджень відповідача, що в акті перевірки зазначено про надання до перевірки від 30.01.2020 № 117/05/24840928 акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 30.11.2018 КИ-0000062, на підставі якого Постачальником ТОВ КОБІ ІНТЕГРАТОР для Покупця ТОВ ІНГРЕСС була виписана податкова накладна від 30.11.2018 № 102 на суму 3085,52 грн, в т.ч. ПДВ - 514,25 грн, суд зазначає, що роботи по акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 30.11.2018 КИ-0000062 виконані на підставі договору від 01.11.2018 № 01112018/001, з урахуванням Специфікації (додаток № 1 до Договору), оплата по якому підтверджуються платіжним дорученням від 14.12.2018 № 1000 на суму 11 042,83 грн, що також відображено в акті перевірки без зауважень.

Що стосується посилань податкового органу в акті перевірки на те, що ТОВ КОБІ ІНТЕГРАТОР та його інші контрагенти є фігурантами кримінального провадження, то наголошуємо на тому, що такі дані не є та не можуть використовуватися в якості матеріалів, які є підставами для висновків під час проведення перевірок відповідно до ст. 83 Податкового кодексу України.

Крім того, жодна посадова особа ТОВ КОБІ ІНТЕГРАТОР та його контрагентів не визнана винною у вчиненні кримінального правопорушення. Відтак, аргументи не можуть застосовуватися в якості доказів під час проведення податкової перевірки, а сам факт порушення кримінального провадження та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб`єктів, в рамках такого кримінального провадження, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених між ТОВ ІНГРЕСС та його контрагентом ТОВ КОБІ ІНТЕГРАТОР .

Під час проведення господарських операцій платник податків може бути і не обізнаним стосовно дійсного стану правосуб`єктності своїх контрагентів і реально отримати від них товари (роботи чи послуги), незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри щодо порушення податкового законодавства.

В свою чергу причетність цих осіб до певної незаконної діяльності не може свідчити про безтоварність господарських правовідносин, в даному випадку між ТОВ ІНГРЕСС та його контрагентом ТОВ КОБІ ІНТЕГРАТОР згідно договору поставки товару та договорів на виконання підрядних робіт (монтажні роботи), оскільки вказані товари були придбані/послуги надані, які були також використані в господарській діяльності ТОВ ІНГРЕСС .

Надаючи правову оцінку обґрунтованості вищевикладених посилань відповідача, суд вважає за необхідне вказати, що при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками цієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Не є обов`язковою передумовою для визначення контролюючим органом грошових зобов`язань визнання недійсними (у т.ч. нікчемним/фіктивним) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів (послуг) та/або інших взаємовідносин, не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат чи податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не було встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема, якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні враховувати, що відповідно до вимог ст.71 КАС України (у редакції, чинній на час ухвалення рішення/у поточній редакції - ст.77 КАС України), обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.

Такий висновок в силу норм частини п`ятої статті 242, підпункту 8 пункту 1 розділу VII Перехідні положення КАС України підлягає врахуванню судом при застосуванні норм права до подібних правовідносин.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 р., заява №803/02), Булвес АД проти Болгарії" (2009 р., заява №3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 р., заява №6689/03), в яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов`язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Слід також зауважити, що вчинення платником податків дій, що мають своїм результатом одержання податкової вигоди (звільнення від оподаткування, зменшення бази або ставки оподаткування, одержання права на залік або відшкодування ПДВ тощо), саме по собі по собі не означає, що відповідні правочини були вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Таким чином, враховуючи принцип персональної відповідальності платника податку, право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто, у разі якщо контрагент не виконав свого зобов`язання щодо сплати податку до бюджету або подання податкової звітності, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку контрагентом чи неподання ним звітності (у тому числі внаслідок ухилення) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції. Допущені одним платником податків порушення у відображенні в податковому обліку певної господарської операції за загальним правилом не впливають на права та обов`язки іншого платника податку.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30.01.2018 К/9901/612/18 (справа №2а-15124/11/2670).

Також для висновків про наявність порушення податкового законодавства в діях платника податків в обов`язковому порядку необхідно з`ясувати можливу обізнаність такого платника податку щодо дефекту у правовому статусі його контрагентів. Відповідні обставини можуть бути з`ясовані, зокрема, з використанням даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також офіційно оприлюднених даних щодо анульованих свідоцтв платника ПДВ. У разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ контрагент був включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мав свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцем, ні за можливу недостовірність відомостей про нього, наведеного у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Поряд із цим, відповідно до вимог ст.182 та ст.183 ПК України право платника податку на податковий кредит і виписку податкових накладних виникає після добровільної реєстрації особи як платника податку або особи, яка відповідає вимогам, визначеним п.181.1 ст.181 цього Кодексу.

Таким чином, для вирішення спору важливе значення має факт реєстрації та перебування контрагента-постачальника позивача в стані платника ПДВ, що надає право такому платнику складати податкові накладні, які є підставою для формування податкового кредиту, а тому встановленню підлягає безпосередньо статус постачальників товарів (послуг) як платників ПДВ на момент вчинення відповідної господарської операції.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, на момент складання податкових накладних, контрагент позивача - ТОВ КОБІ ІНТЕГРАТОР був зареєстрований як платник ПДВ у встановленому законодавством порядку.

Також контролюючим органом не було доведено та надано належних доказів, які б свідчили, що наявні у ТОВ КОБІ ІНТЕГРАТОР трудові ресурси та матеріально - технічне забезпечення були недостатніми для виконання умов укладених договорів, як і не було надано доказів про наявність встановлених судами фактів, що свідчать про обізнаність платника податків щодо неправомірної поведінки контрагентів та/або злагодженості дій між ними.

Отже, як підтверджується матеріалами справи, всі операції з придбання товарно-матеріальних цінностей та отримання послуг відображені в бухгалтерському обліку та використані в господарській діяльності, що є відповідним доказом фактичного руху активів.

Наявні у ТОВ ІНГРЕСС первинні документи щодо спірних господарських операцій відповідають вимогам ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , ст.ст. 44, 201 ПК України, п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, і містять у собі відомості щодо змісту та обсягу проведених операцій, які узгоджуються між собою.

Первинні документи ТОВ ІНГРЕСС не було визнано недійсними у встановленому законодавством порядку.

Враховуючи вищевикладене, документи, складені за результатами проведених операцій ТОВ ІНГРЕСС з контрагентом ТОВ КОБІ ІНТЕГРАТОР містять необхідну для цілей оподаткування інформацію щодо змісту спірних господарських операцій та мають усі необхідні реквізити первинних документів, що дозволяють ідентифікувати учасників цих операцій та встановити факт поставки товарів.

Видані контрагентом ТОВ КОБІ ІНТЕГРАТОР податкові накладні не мають недоліків, а порядок їх заповнення відповідає чинному на момент їх виписки законодавству.

Надання податковому органу належним чином всіх оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості грунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом (дана правова позиція підтримується Верховним Судом).

Аналізуючи судову практику, належними та допустимими в розумінні ст. 124 Конституції України, ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду (оскільки діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об`єктивною стороною злочинів, передбачених ст. 191 та ст. 212 Кримінального кодексу України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст. 207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (оскільки відповідно до ч. З ст. 228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави та суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Актуальна позиція судів полягає в тому, що нереальність господарських операцій з придбання платником податку товарів/послуг має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може грунтуватися на припущеннях, обумовлених лише посиланням на недостатність у контрагентів покупця послуг трудових ресурсів, кількості виробничих потужностей, складських приміщень та техніки (основних засобів) тощо. Жодною нормою діючого законодавства не передбачено обов`язку платника податків контролювати сплату своїм контрагентом до бюджету податків та ведення ним бухгалтерського та податкового обліку.

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20.12.2019 по справі №810/1723/16 (провадження № К/9901/36238/18), від 03.12.2019 по справі №804/2143/14 (провадження № К/9901/5676/18), від 22.11.2019 по справі №804/15820/15 (провадження № К/9901/41557/18).

Крім того, суд приймає до уваги позицію Верховного Суду у справі № К/9901/57852/18, який, вказує на те, що наявність кримінального провадження щодо контрагента платника податків, в якому не винесено вироку суду в кримінальному провадженні або ухвали про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності, в силу приписів частини 6 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на момент розгляду справи судами попередніх інстанції) не є підставою для визнання спірних господарських операцій нереальними.

У матеріалах справи відсутні акти зустрічних звірок з контрагентами позивача ТОВ КОБІ ІНТЕГРАТОР .

Відтак, при здійсненні відповідних висновків в акті перевірки контролюючий орган посилався виключно на бази даних ДПС без перевірки інформації з таких баз даних безпосередньо у постачальників та без її підтвердження належними документальними доказами.

Враховуючи наведене, суд вважає, що подані позивачем первинні документи бухгалтерського та податкового обліку підтверджують факт виконання операцій між ТОВ ІНГРЕСС та його контрагентом. Наведене свідчить про підтвердження спірних господарських операцій та правомірність їх відображення у податковому обліку ТОВ ІНГРЕСС .

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 76 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно із ч. 1 ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Велика палата Верховного Суду у справі № 826/19939/16 (ухвала від 26.03.2018) зазначила, що у кожній конкретній справі суд має дати правову оцінку встановленим фактичним обставинам.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно із ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, податковий орган відповідно до принципу офіційності має доводити в суді фіктивність господарської операції як підстави для нарахування платникові податків податкових зобов`язань та правомірності прийняття свого рішення.

Враховуючи вищевикладене, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, підстави винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов ТОВ ІНГРЕСС слід задовольнити у повному обсязі.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає таке.

Право на правову допомогу гарантовано статтями 8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення яким надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року №13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009 та від 11 липня 2013 року №6-рп/2013.

Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Таким чином, послуги зі складання позовних заяв, апеляційних та касаційних скарг є різновидом правової допомоги, витрати на яку включаються до складу судових витрат.

Статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України регламентовано витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Також, відповідно до статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Таким чином, як вбачається з аналізу наведених правових норм, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 березня 2018 року у справі №815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі № 814/698/16 та від 22 травня 2018 року у справі №826/8107/16.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач просить вирішити питання про стягнення з відповідача судових витрат, понесених позивачем у зв`язку з розглядом даної справи, зокрема, на професійну правової допомогу в розмірі 7500 грн.

Для підтвердження вказаних витрат суду надано ордер на надання правової допомоги (т. 1 а.с. 15), договір про надання правничої допомоги від 17.04.2020 (т. 1 а.с. 16-18), акт наданих послуг з розрахунком витраченого часу від 12.05.2020 та платіжного доручення № 1803 від 17.04.2020 про сплату 7500 грн.

Тому, за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Чернігівській області на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ІНГРЕСС" судовий збір в розмірі 9070 (дев`ять тисяч сімдесят) грн 64 коп. та витрати на правничу допомогу в розмірі 7500 (сім тисяч п`ятсот) грн.

Керуючись ст. 139, 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Чернігівській області від 27.02.2020 № 00000680500 про збільшення суми грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в розмірі 301606,00 грн, в т.ч. за податковими зобов`язаннями - 241285,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 60321,00 грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Чернігівській області від 27.02.2020 № 00000690500 про зменшення розміру від`ємного значення суми податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в розмірі 303103,00 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Чернігівській області на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ІНГРЕСС" судовий збір в розмірі 9070 (дев`ять тисяч сімдесят) грн 64 коп. та витрати на правову допомогу в розмірі 7500 (сім тисяч п`ятсот) грн.

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Інгресс" (вул. Пушкіна, буд. 34-А, кімн. 24, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ - 24840928).

Відповідач: Головне управління Державної податкової служби у Чернігівській області (вул. Реміснича, 11, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ - 43143966).

Повний текст рішення виготовлено 22 червня 2020 року.

Суддя Д.В. Лобан