Постанова

від 23.06.2020 по справі 300/5/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2020 рокуЛьвівСправа № 300/5/20 пров. № А/857/5566/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

судді-доповідача Шинкар Т.І.,

суддів Пліша М.А., Ільчишин Н.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Відділу соціального захисту населення Бурштинської міської ради на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Скільський І.І.), ухвалене в порядку письмового провадження в м.Івано-Франківську 26 лютого 2020 року у справі №300/5/20 за позовом ОСОБА_1 до Відділу соціального захисту населення Бурштинської міської ради про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

03.01.2020 ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Відділу соціального захисту населення Бурштинської міської ради, просив визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у встановленні статусу інваліда війни 2 групи та видачі посвідчення інваліда війни, зобов`язати відповідача встановити позивачу статус особи з інвалідністю внаслідок війни 2 групи та видати посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни, здійснити судовий контроль за виконанням винесеного судового рішення.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 26.02.2020 позов задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що умовами для набуття статусу особи з інвалідністю внаслідок війни з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону №3551-ХІІ, є: 1) настання інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; 2) участь особи у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони. Суд першої інстанції вказав, що особи, залучені до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, належать до інвалідів війни. Суд першої інстанції дійшов висновку, що підставою для отримання посвідчення інваліда війни є наявність у особи довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності, а уповноваженою особою щодо видачі останнього є органи праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації громадянина. Оскільки, на переконання суду, жоден нормативний документ з питань цивільної оборони не містить однозначної вимоги щодо обов`язковості видання розпорядчого документу про залучення конкретної особи до дій у складі формувань цивільної оборони, а тому дійшов висновку, що позивачем до Відділу соціального захисту населення Бурштинської міської ради були подані всі необхідні документи на підтвердження його участі у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи у складі формувань Цивільної оборони та отримання інвалідності внаслідок захворювань, пов`язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, а тому має право на встановлення статусу інваліда війни із видачею відповідного посвідчення.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Відділ соціального захисту населення Бурштинської міської ради подав апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 26.02.2020 та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що підставою для надання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни є довідки, що видаються управлінням з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від Чорнобильської катастрофи і підтверджують залучення особи до складу формувань Цивільної оборони під час ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС із зазначенням назви формування, терміну перебування у зоні відчуження та причинний зв`язок інвалідності із захворюванням, пов`язаним з цією аварією. Скаржник зазначає, що крім формувань Цивільної оборони в ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС брали участь формування чи підрозділи різних міністерств, які формувались і направлялись у райони виконання робіт згідно з розпорядженнями керівників цих відомств.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, вказавши, що підставою для отримання посвідчення інваліда війни є наявність у особи довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причини інвалідності, а уповноваженою особою щодо видачі такої є органи праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації громадянина. Вказує, що жоден нормативний документ з питань цивільної оборони не містить однозначної вимоги щодо обов`язковості видання розпорядчого документа про залучення конкретної особи до дій у складі формувань цивільної оборони. Зазначає, що участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у складі формувань Цивільної оборони підтверджена належними та допустимими доказами, якими є розпорядчі документи по підприємству про залучення до дій у складі формувань Цивільної оборони. Вважає рішення суду справедливим та законним.

Враховуючи, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), а також відсутність клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) відповідно до статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України не відповідає.

Відповідно до посвідчення серії А №036266 від 23.09.2019 ОСОБА_1 є громадянином, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи 1-ї категорії та учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (а.с.138).

Згідно з довідкою до акта огляду МСЕК серії КИО-1 №037986 від 14.05.1999 ОСОБА_1 з 14.05.1999 встановлено другу групу інвалідності довічно, причина інвалідності - професійне захворювання, пов`язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (а.с.45).

Відповідно до довідки до акта огляду МСЕК про результати визначення ступеню втрати професійної працездатності у відсотках застрахованого серії 2-18 МАА №013186 ступінь втрати професійної працездатності ОСОБА_1 з 03.06.1997 становить 70%, довічно (а.с.47 зворот).

Експертним висновком Центральної міжвідомчої експертної ради по встановленню причинного зв`язку захворювань та інвалідності з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та їх професійного характеру від 04.06.1997 №319 підтверджено, що захворювання ОСОБА_1 пов`язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (а.с.48).

05.11.2019 ОСОБА_1 звернувся у Відділ соціального захисту населення Бурштинської міської ради із заявою про встановлення статусу інваліда війни та видачу посвідчення інваліда війни, додавши до заяви копії довідок МСЕК, копію експертного висновку, копію посвідчення ліквідатора ЧАЕС, копію пенсійного посвідчення, копію трудової книжки (а.с.136).

Листом Відділу соціального захисту населення Бурштинської міської ради від 07.11.2019 №Д-51 ОСОБА_1 повідомлено, що підставою для надання учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС статусу особи з інвалідністю внаслідок війни є довідки, що видаються управлінням з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від Чорнобильської катастрофи і підтверджують залучення особи до складу формувань Цивільної оборони під час ліквідації наслідків на ЧАЕС з зазначенням назви формування, терміну перебування у зоні відчуження та причинного зв`язку інвалідності з захворюванням, пов`язаним з цією аварією. Просилось додати вказаний документ для встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни.

Вважаючи такі дії Відділу соціального захисту населення Бурштинської міської ради протиправними, ОСОБА_1 звернувся із позовом до суду.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Правовий статус ветеранів війни визначено Законом України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту від 22.10.1993 № 3551-XII, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, (далі - Закон №3551-XII), статтею 4 якого встановлено, що ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.

Відповідно до пункту 9 частини 2 статті 7 Закон №3551-XII до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювань, пов`язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

Частину 2 статті 7 Закону №3551-XII доповнено пунктом 9 згідно із Законом №1770-IV від 15.06.2004, який прийнято з метою прирівняння до інвалідів війни інвалідів з числа осіб, які з перших днів аварії на Чорнобильській АЕС були залучені до мобільних загонів спецзахисту формувань Цивільної оборони Чернігівської, Житомирської та Київської областей, виконували роботи у 30-тикілометровій зоні найвищого радіоактивного забруднення (близько 1300 осіб). На той час загони Цивільної оборони знаходилися в структурі Міністерства оборони колишнього Союзу РСР, діяли за його статутом та підпорядковувалися військовому командуванню. Перелік робіт, які провадились цими загонами, включало: проведення радіаційної розвідки, гасіння пожеж на забруднених радіонуклідами торфовищах, дезактивацію доріг, жилих та адміністративних будинків, спецобробку техніки на пунктах дезактивації, доставку дезактиваційних речовин та інші. Роботи провадились у складі військових формувань.

Відповідно до частини 1 статті 18 Закону №3551-XII ветеранам війни вручаються посвідчення та нагрудні знаки. Порядок виготовлення та видачі посвідчень і знаків встановлюється Кабінетом Міністрів України та міжнародними договорами, в яких бере участь Україна.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 року № 302 затверджено Порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни (далі - Порядок №302) відповідно до пункту 2 якого посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни та інших осіб, на яких поширюється чинність Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту , на основі котрого надаються відповідні пільги і компенсації.

Згідно з абзацом 3 пункту 3 Порядку №302 особам з інвалідністю внаслідок війни (стаття 7 зазначеного Закону) видаються посвідчення з написом Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни та нагрудний знак Ветеран війни - особа з інвалідністю внаслідок війни .

Відповідно до пункту 10 Порядку №302 Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності. Особам з інвалідністю внаслідок війни, у яких групу інвалідності встановлено без терміну перегляду, видаються безтермінові посвідчення, іншим - на період встановлення групи інвалідності. У разі продовження медико-соціальною експертною комісією терміну чи зміни групи інвалідності в посвідчення (на правій внутрішній стороні) вклеюється новий бланк, до якого вносяться відповідні записи. Записи в бланку завіряються відповідно до пункту 8 цього Положення.

Згідно з статтею 14 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи від 28.02.1991 №796-XII до І категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, для встановлення пільг і компенсацій, відносяться особи з інвалідністю з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи (статті 10, 11 і частина третя статті 12), щодо яких встановлено причинний зв`язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, хворі внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу.

Відповідно до статті 10 вказаного Закону учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов`язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.

Факт участі позивача у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також настання інвалідності у зв`язку із захворюванням, пов`язаним з участю у ліквідації цих наслідків відповідачем не заперечується.

Таким чином, на позивача як на особу, яка брала участь в ліквідації наслідків внаслідок Чорнобильської катастрофи поширюються пільги, гарантії і компенсації, передбачені Законом України Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи .

Згідно з долученою до матеріалів справи довідками від 04.07.1997 №610 позивач працював у військовому підприємстві Львівенергоремонт на посаді майстер ТЦ-2 у періоди з 31.08.1987 по 16.09.1987, з 30.09.1987 по 16.10.1987, з 31.10.1987 по 15.11.1987, 28.02.1987 по 15.03.1987, з 31.03.1987 по 15.04.1987, з 02.05.1987 по 16.05.1987, з 30.05.1987 по 16.06.1987, з 30.06.1987 по 15.07.1987, з 31.07.1987 по 16.08.1987, з 30.11.1987 по 16.12.1987 перебував у зоні відчуження у м.Прип`ять Чорнобильської АЕС (а.с.33-36).

Відповідно до записів у трудовій книжці серії БТ-1 №1314198 від 26.07.1966 позивач у період з 28.02.1987 по 30.05.1996 працював на посаді старшого майстра у ВАТ Львівенергоремонт (а.с.16-28).

Водночас, для набуття статусу інваліда війни, з підстав, встановлених пунктом 9 частини 2 статті 7 Закону №3551-XII, окрім як факту настання в особи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, необхідно, щоб така особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС саме у складі формувань Цивільної оборони, що пояснюється тим, що крім формувань Цивільної оборони у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС брали участь інші формування, які створювались в іншому порядку, ніж невоєнізовані формування цивільної оборони та направлялись у райони виконання робіт згідно з розпорядженнями керівників відповідних органів, відомств, організацій, установ та підприємств.

Такий підхід щодо тлумачення положення пункту 9 частини другої статті 7 Закону №3551-XII зумовлений потребою диференціювати правове регулювання задля виокремлення специфічних умов, які мають бути потрібними та достатніми для набуття статусу інвалід війни особами, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС і її наслідків. За інших обставин, статус інваліда війни на підставі пункту 9 частини 2 статті 7 Закону №3551-XII поширюватиметься на всіх, хто належить до категорії осіб, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС і її наслідків, та, відповідно, мають статус ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС згідно з підпунктом 1 частини 1 статті 9 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи , що суперечитиме визначеній законодавцем меті, втіленій в приписі пункту 9 частини 2 статті 7 Закону №3551-XII.

Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду, висловленій у постановах від 07 червня 2018 року у справі № 377/797/17, від 20 грудня 2019 року у справі №315/594/15-а (2-а/315/29/15), від 31 січня 2019 року у справі №368/1131/17, від 03 жовтня 2019 року справа №753/2206/17, від 10 жовтня 2019 року у справі №810/4584/18, від 18 вересня 2019 року у справі № 674/450/17, від 27 квітня 2020 року у справі №826/15761/17, від 15 червня 2020 року у справі №822/225/18.

Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим наказом начальника Цивільної оборони СРСР від 6 червня 1975 року №90 та Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18 березня 1976 року №1111, було передбачено, що формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення.

Документи, які позивач долучив до своєї заяви, адресованої відповідачу, щодо набуття статусу інваліда війни належним чином підтверджують його статус учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС та настання інвалідності у зв`язку з тим, що він брав участь у таких заходах. Утім, належного документального підтвердження своєї безпосередньої участі у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі загонів спецзахисту формувань Цивільної оборони, що знаходилися в структурі Міністерства оборони колишнього Союзу РСР, позивач не надав.

З огляду на наведене вище суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що за відсутності доказів, які б підтверджували залучення позивача до формувань Цивільної оборони, що знаходилися в структурі Міністерства оборони колишнього Союзу РСР, для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, достатніх підстав для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених пунктом 9 частини 2 статті 7 Закону № 3551-ХІІ немає.

Вказана обставина є істотною, оскільки в протилежному випадку статус інваліда війни (на підставі пункту 9 частини 2 статті 7 Закону №3551-XII) поширюватиметься на всіх, хто належать до категорії осіб, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС і її наслідків і відповідно мають статус ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (підпункт 1 частини 1 статті 9 Закону України Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи ).

Щодо долученої до матеріалів справи інформаційної довідки від 29.03.2017 Департаменту з питань цивільного захисту та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, то суд апеляційної інстанції зауважує, що такою надано інформацію про порядок залучення осіб до виконання робіт в складі підрозділів цивільної оборони, однак факт залучення позивача в таких підрозділах не підтверджено.

Щодо аргументів позивача про відсутність однозначної вимоги про обов`язковість видання розпорядчого документу по підприємству про залучення конкретної особи до дій у складі формувань Цивільної оборони, є безпідставними, оскільки в межах спірних правовідносин має бути підтверджена належними та допустимими доказами участь саме ОСОБА_1 у ліквідації наслідків аварії у складі формувань Цивільної оборони.

В силу приписів статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини 2 статті 6 КАС України та статті 17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

З огляду на викладене, надаючи правову оцінку аргументам сторін, враховуючи положення статті 317 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи не відповідають, а тому рішення суду першої інстанції слід скасувати, в задоволенні позову відмовити.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 317, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Відділу соціального захисту населення Бурштинської міської ради задовольнити.

Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2020 року у справі №300/5/20 скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 до Відділу соціального захисту населення Бурштинської міської ради про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач Т. І. Шинкар судді М. А. Пліш Н. В. Ільчишин