Постанова

від 15.06.2020 по справі 916/834/17

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 червня 2020 рокум. ОдесаСправа № 916/834/17Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду у складі:

головуючого судді Ярош А.І.

суддів Діброви Г.І., Принцевської Н.М.,

секретар судового засідання Молодов В.С.,

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма Ветеран Збройних Сил

на рішення Господарського суду Одеської області від 26 лютого 2020 року (ухвалене суддею Желєзною С.П. 26 лютого 2020 р, повний текст рішення складено 10.03.2020 р.)

у справі №916/834/17

за позовом Військової частини НОМЕР_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма Ветеран Збройних Сил

за участю третіх осіб , які не заявляють самостійних вимог на предмет спору Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси

про усунення перешкод,

за участю представників учасників процесу :

Від Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма Ветеран Збройних Сил - Байдерін О.А., довіреність № 1005794, дата видачі : 24.03.20;

Від Міністерства оборони України - Дідух С.П., Витяг з наказу № 52, дата видачі : 19.02.20;

Від Військової частини НОМЕР_1 - Гогоман О.В., Витяг з наказу № 309, дата видачі : 09.06.20;

Представник Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси в судове засідання не з`явився, про час, дату та місце його проведення повідомлений належним чином,

В судовому засіданні 16.06.20 року згідно з ст. 233 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини постанови,

ВСТАНОВИЛА:

Військова частина НОМЕР_1 звернулась до господарського суду із позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю „Фірма Ветеран Збройних Сил про усунення позивачу перешкод у користуванні земельною ділянкою, загальною площею 1 га (військове містечко №203).

Позовні вимоги обґрунтовані фактом самовільного захоплення відповідачем земельної ділянки, яка входить до складу військового містечка № НОМЕР_2 , та розташована за адресою: м. Одеса, 6-й км. Овідіопольської дороги, в результаті чого позивач позбавлений можливості використовувати вказану земельну ділянку за її цільовим призначенням.

17.05.2017р. до господарського суду від Військової частини надійшла заява про уточнення позовних вимог, відповідно до якої позивач просить суд усунути Військовій частині перешкоди у користуванні земельною ділянкою, загальною площею 1 га (військове містечко №203) шляхом покладення на ТОВ „Фірма Ветеран Збройних Сил обов`язку знести самочинно збудовані будівлі та привести земельну ділянку у придатний для використання за цільовим призначенням стан за власний рахунок; та зобов`язання відповідача надати безперешкодний допуск представникам Військової частини для цілодобового контролю за земельною ділянкою шляхом встановлення кунгу на території військового містечка № НОМЕР_2 для несення цілодобового чергування.

29.05.2017р. до господарського суду від Військової частини надійшла чергова заява про уточнення позовних вимог, відповідно до якої позивач просить суд усунути Військовій частині перешкоди у користуванні земельною ділянкою, загальною площею 1 га (військове містечко №203, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ) шляхом покладення на ТОВ „Фірма Ветеран Збройних Сил обов`язку знести самочинно збудовані будівлі та привести земельну ділянку у придатний для використання за цільовим призначенням стан за власний рахунок; та зобов`язати відповідача надати безперешкодний допуск представникам Військової частини для цілодобового контролю за земельною ділянкою шляхом встановлення кунгу на території військового містечка № НОМЕР_2 для несення цілодобового чергування.

20.01.2020 року до суду позивачем подано заяву про уточнення позовних вимог, в якій просить зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю „Фірма Ветеран Збройних Сил усунути перешкоди Військовій частині НОМЕР_1 у користуванні земельною ділянкою, загальною площею 1,00 га (військове містечко №203), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом надання постійного доступу представникам військової частини НОМЕР_1 для використання вказаної земельної ділянки за цільовим призначенням.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 26 лютого 2020 року у справі №916/834/17 (суддя Желєзна С.П.) позов задоволено. Зобов`язано товариство з обмеженою відповідальністю „Фірма Ветеран Збройних Сил усунути Військовій частині НОМЕР_1 перешкоди у користуванні земельною ділянкою, загальною площею 1,00 га (військове містечко №203), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом надання постійного доступу представникам військової частини НОМЕР_1 для використання вказаної земельної ділянки за цільовим призначенням.

Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю „Фірма Ветеран Збройних Сил на користь військової частини НОМЕР_1 судовий збір у розмірі 1600,00 грн.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що земельна ділянка, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та яка, відповідно до наказу Одеського гарнізону Міністерства оборони України №32 від 18.06.2012р., була закріплена за Військовою частиною НОМЕР_1 , належить до земель оборони.

Військовою частиною на підтвердження створення відповідачем перешкод у користуванні земельною ділянкою протягом 2017-2020рр. було надано суду численні акти про не допуск позивача на територію військового містечка № НОМЕР_2 , яке розташоване за адресою: м. Одеса, 6-й км. Овідіопольської дороги, які прийняті судом першої інстанції до уваги.

Підсумовуючи вищезазначене, суд першої інстанції дійшов висновку щодо необхідності задоволення заявлених військовою частиною НОМЕР_1 до товариства з обмеженою відповідальністю „Фірма Ветеран Збройних Сил позовних вимог шляхом зобов`язання відповідача надати позивачеві постійний доступ представникам військової частини НОМЕР_1 для використання земельної ділянки, загальною площею 1,00 га (військове містечко №203), яка знаходиться за адресою: м. Одеса, 6-й км. Овідіопольської дороги / вул. Аеропортівська, 33-А/, за цільовим призначенням.

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма Ветеран Збройних Сил звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 26.02.2020 р. про задоволення позову Військової частини НОМЕР_1 до ТОВ «ФІРМА ВЕТЕРАН ЗБРОЙНИХ СИЛ» про усунення перешкод скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову Військової частини НОМЕР_1 відмовити.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, апелянт посилається на наступні обставини.

Апелянт зазначає, що на теперішній час підприємство взагалі не веде господарської діяльності, у підприємства немає працівників і не має жодних активів, у тому числі їх не може бути на території спірної земельної ділянки.

Скаржник вважає помилковим посилання суду на належність ТОВ «ФІРМА ВЕТЕРАН ЗБРОЙНИХ СИЛ» об`єктів нерухомого майна, що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Аеропортівська, 33-а, право власності на які за Відповідачем визнане згідно з рішенням господарського суду від 21.04.2009 р., оскільки раніше належні підприємству об`єкти нерухомості були продані іншому підприємству - ТОВ «Промислова пластикова група».

Ця інформація зазначена судом в акті № 350/304/14/405/пс від 17.02.2020 р. про не допуск останніх па територію військового містечка № НОМЕР_2 , відноситься до загальновідомих та згідно з ч. 3 ст. 75 ГПК України не потребує доказування. На думку апелянта, суд не врахував, що досліджуване ним рішення господарського суду від 21.04.2009 р. по справі № 30/11-09-266 у дійсності було прийнято більше ніж десять років потому та не може бути інформативним в аспекті отримання достовірних відомостей про поточного власника.

Апелянт також зазначає про недоведеність з боку Позивача факту належності йому земельної ділянки на будь-якій правовій підставі; про недостовірність наданих Військовою частиною документів на підтвердження факту вчинення з боку Відповідача перешкод у користуванні земельною ділянкою, а також про відсутність розуміння Відповідачем меж земельної ділянки, про яку йдеться в позові, з огляду на що - неможливість визначити конкретний об`єкт як об`єкт цивільного обігу.

Акти про недопуск, складені протягом 2017-2020 рр. не підписані представниками ТОВ «ФІРМА ВЕТЕРАН ЗБРОЙНИХ СИЛ» та не можуть бути основою для будь-яких висновків про обставини спірних відносин, оскільки має значення актуальна - поточна ситуація з вирішенням претензій Військової частини до Відповідача чи будь-якою іншої особи, яка (на думку Позивача) чинить перешкоди Військовій частині.

У свою чергу, на думку апелянта, акт №350/304/14/405/пс від 17.02.2020 р. про не допуск представників Військової частини на територію військового містечка № 203 (див. на а. с. 33-35 т. 2) дійсно є інформативним. Скаржник зазначає, що представники Військової частини обізнані про перехід права власності на раніше належні об`єкти нерухомості від ТОВ «ФІРМА ВЕТЕРАН ЗБРОЙНИХ СИЛ» до ТОВ «Промислова пластикова група».

ТОВ «ФІРМА ВЕТЕРАН ЗБРОЙНИХ СИЛ» не є власником або користувачем таких території, а тому об`єктивно не має повноважень приймати рішення про допуск чи не допуск будь-кого до будь-яких територій

Крім того, за клопотанням Відповідача, у Військової частини ухвалою суду було витребувано оригінал рішення виконкому Одеської обласної ради депутатів трудящих № 788 від 21,0-7.1945 р. та оригінал постанови Ради народних комісарів УРСР № 906/035 від 16.06.1945 р. для їх огляду у судовому засіданні. Винесення такої ухвали в подальшому унеможливлює прийняття судом до уваги цих документів як доказів, оскільки їх оригінали не були надані суду.

Скаржник вважає, що оскільки відсутні оригінали вказаних документів, їх неможливо прийняти як допустимі докази по справі.

15.04.2019 р. рішенням Господарського суду Одеської області по справі № 916/146/15-г, залишеним без змін згідно з постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.09.2019 р. (див. на а. с. 178-183 т. 1), було встановлено знищення всіх об`єктів нерухомого майна, раніше належних Військовій частині.

Апелянт зазначає, що Військова частина повинна довести, що саме вона є титульним володільцем та довести якої конкретно земельної ділянки - в яких межах, однак Позивач не надав достатніх та належних документів, які засвідчують його право оперативного управління земельною ділянкою.

З аналізованих вище рішення виконавчого комітету Одеської обласної ради депутатів трудящих № 788 від 21.07.1945 р. та постанови Ради народних комісарів УРСР № 906/035 від 16.06.1945 р. не вбачається, що земельна ділянка була саме виділена (надана, відведена) на користь Збройних Сил України.

Більше того, Позивач систематично зазначає, що ця земельна ділянка є військовим містечком № 203, однак не надав до матеріалів судової справи належні та допустимі докази відведення на користь Збройних Сил України певно визначеної земельної ділянки, докази її дійсної передачі у встановленому законодавством порядку (на цей час або станом на час відведення ділянки у минулому), а також докази того, що така земельна ділянка була належним чином закріплена за Військовою частиною (зокрема, згідно з Наказом (директивою) МО України) та передана квартирно-експлуатаційним органом за актом приймання (передачі) для утримання та експлуатації будівель, споруд і території військового містечка. Натомість, матеріали справи таких доказів не містять.

Позивач також не довів, що земельна ділянка, на яку він претендує, дійсно була передана (відведена) комусь з суб`єктів (органів) оборони у встановленому порядку в 1945 році, тоді як Позивач та всі треті особи по даній справі навіть не спромоглися надати до огляду оригінали відповідних доказів по даній справі.

Скаржник вважає, що перехід права на земельну ділянку, що має правовий режим земель оборони, до приватного власника придбаного об`єкта нерухомості, розташованого на ній, об`єктивно зумовлює зміну її цільового призначення, зокрема, на землі забудови (житлової або громадської) або землі промисловості, адже змінюється суб`єкт її використання, земельна ділянка в такому випадку використовується для експлуатації придбаного у власність об`єкта нерухомості, розташованого на цій земельній ділянці, а не є наданою для розміщення і діяльності військової частини.

Ухвалою суду від 06.04.2020 відкрито апеляційне провадження по справі за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма Ветеран Збройних Сил на рішення Господарського суду Одеської області від 26 лютого 2020 року у справі №916/834/17.

24.04.20 до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від військової частини НОМЕР_1 , в якому просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, вважає рішення суду законним та обґрунтованим, вважає доведеним факт приналежності земельної ділянки до земель оборони та щодо створення перешкод відповідачем.

27.05.20 надійшов відзив від Міністерства оборони України, в якому також просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, зазначає щодо належності спірної ділянки до земель оборони та створення перешкод відповідачем. Зазначає що самовільне зайняття земельної ділянки військового містечка №203 відповідачем порушує встановлений законодавством правовий режим використання земель оборони, унеможливлює фактичне використання земель за їх цільовим призначенням. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду без змін.

02.06.2020 року в судовому засіданні представником КЕВ м. Одеси надано письмові пояснення по справі, в яких останній підтримує позовні вимоги, вважає рішення суду законним, апеляційну скаргу безпідставною.

15.06.2020 року до суду надійшли додаткові пояснення Міністерства оборони України, в яких зазначено, що надане і визнане законом право постійного користування землями оборони військового містечка №203 не припинялось, державний земельний кадастр запрацював тільки з 2007 року. Наразі у Збройних силах України за відповідним фінансуванням проводиться робота щодо проведення картографічних, геодезичних, робіт із землеустрою та інших щодо державної реєстрації земель оборони. Відповідач, маючи на території військового містечка своє майно, систематично чинить перешкоди проходу та проїзду через ворота особисто чи через охоронців, не допускаючи на територію військового містечка № НОМЕР_2 представників військової частини НОМЕР_1 .

В судове засідання 16.06.2020 року не з`явився представник Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси, повідомлений належним чином про час, дату та місце судового засідання.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи викладене, а також зважаючи на те, що явка представників сторін судом обов`язковою не визнавалась, відкладення судового розгляду є правом, а не обов`язком суду, строк розгляду апеляційної скарги обмежений, колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ст. 120, ст. 202, ст. 270, ч. 2 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України вважає за можливе розглянути справу за відсутністю представника третьої особи.

Згідно зі ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Проаналізувавши доводи апеляційної скарги, заслухавши представників сторін, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при винесені рішення, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступних висновків.

Як вбачається з матеріалів справи, 16.06.1945р. Радою народних комісарів УРСР було прийнято постанову №906/035 „Про відведення ВПС Червоної армії земельних ділянок під будівництво радіостанції", відповідно до якої на виконавчі комітети було покладено обов`язок визначити місце та площі земельних ділянок та забезпечити відведення в натурі земельних ділянок.

21.07.1945р. виконавчим комітетом Одеської обласної ради депутатів трудящих було прийнято рішення „Про відведення земельної ділянки в постійне користування ВПС Одеського військового округу із земель сільгоспартіллю „Червоний партизан" Сухолиманської сільської ради Одеського району", відповідно до якого земельна ділянка площею 1,0 га була передана у постійне користування ВПС Одеського військового округу відповідно до меж, вказаних у додатку до рішення. Крім того, виконавчим комітетом Одеської обласної ради депутатів трудящих було вирішено звернутись до Ради народних комісарів УРСР із проханням про відведення вказаної земельної ділянки під будівництво.

07.05.2003р. між Військовою частиною НОМЕР_1 (Орендодавець) та ТОВ „Фірма Ветеран Збройних Сил" (Орендар) було укладено договір оренди №42-с/2003/Голов КЕУ нерухомого військового майна, розташованого на території військового містечка № НОМЕР_2 за адресою: м. Одеса, 6-й км Овідіопольської дороги, відповідно до п. п. 1.1, 2.3 якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування нерухоме військове майно, що не використовується у повсякденній діяльності військової частини - будівлі за генпланом № 1 (технічний будинок - 200,15 кв.м.); № 5 (будинок ПЕС - 177,55 кв.м.); № 6 (казарма-штаб - 487,2 кв.м.); № 7 (гараж - 306,54 кв.м.) (надалі - майно) загальною площею 1171,44 кв.м. військового містечка № 203, за адресою: м. Одеса, 6-й кілометр Овідіопольської дороги, що знаходиться на балансі Військової частини та обліковується в КЕЧ Одеського району, вартість якого визначена згідно з актом оцінки і становить за експертною оцінкою 420347,00 грн. Майно передається Орендарю для використання його під сховища та автостоянку.

Положеннями п.10.1 договору оренди №42-с/2003/Голов КЕУ від 07.05.2003р. передбачено, що договір діє з 07.05.2003 року та укладений строком на 15 (п`ятнадцять) років.

Рішенням господарського суду Одеської області від 21.04.2009р. по справі №30/11-09-266 позовні вимоги Військової частини до ТОВ „Фірма Ветеран Збройних Сил" були задоволені шляхом присудження до стягнення на користь позивача збитків у сумі 31 090,00 грн., зустрічні позовні вимоги ТОВ „Фірма Ветеран Збройних Сил" до Військової частини про визнання права власності також задоволені шляхом визнання за ТОВ „Фірма Ветеран Збройних Сил" права власності на нежитлову будівлю складу площею 628,8 кв.м та нежитлову будівлю гаражу площею 307,8 кв.м, що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Аеропортівська, 33-а.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

18.06.2012р. Одеським гарнізоном Міністерства оборони України було прийнято наказ №32 „Про закріплення казармено-житлового фонду, інженерних мереж та споруд, земельних ділянок за командирами військових частин Одеського гарнізону", відповідно до якого за командирами військових частин були закріплені земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інженерні мережі, огорожа та елементи благоустрою і розквартировані військові частини, що знаходяться під їх охороною, а саме: військове містечко № НОМЕР_2 (м. Одеса, 6-й км. Овідіопольської дороги, площа земельної ділянки 1 га) було закріплено за Військовою частиною НОМЕР_1 . Варто зауважити, що генеральний план військового містечка №203 та схема генерального плану військового містечка №203 відображені у документах, складених Квартирно-експлуатаційним відділом м. Одеси.

З витягу (відомостей про наявність та використання земельних ділянок по КЕВ м. Одеси) вбачається, що на обліку у Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси станом на 01.01.2016р. перебуває земельна ділянка, загальною площею 1 га, військового містечка №203, яка розташована за адресою: м. Одеса, 6-й км. Овідіопольської дороги /вул. Аеропортівська/. Вказана земельна ділянка була відведена відповідно до постанови Ради народних комісарів УРСР №906/035 від 16.06.1945р.

30.12.2016р. представниками Військової частини та Південного територіального управління Військової служби правопорядку було складено акт №3830 про перевірку території військового містечка №203 за адресою: м. Одеса, вул. Аеропортівська, 33А. При цьому, перешкоди у проведенні перевірки з боку ТОВ „Фірма Ветеран Збройних Сил" не вчинялись.

19.01.2017р. представниками Військової частини та Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси було складено акт №149 про не допуск представників Південного територіального КЕУ МО України, судового експерта Ковальчука О.У., військової служби правопорядку, а також представників Військової частини на територію військового містечка №203. Так, з вказаного акту вбачається, що перерахованих вище осіб не було допущено на територію військового містечка, яке розташоване за адресою: м. Одеса, 6-й км Овідіопольської дороги, з метою огляду об`єктів, які там розташовані, на виконання ухвали господарського суду Одеської області від 20.09.2016р. по справі №916/146/15-г про призначення судової будівельно-технічної експертизи. Варто зауважити, що акт про не допуск №149 від 19.01.2017р. з боку судового експерта Ковальчука О.У. не підписувався.

21.02.2017р. представниками Військової частини та судовим експертом Ковальчук О.У. було складено акт №470 про не допуск останніх з боку відповідача (ТОВ „Фірма Ветеран Збройних Сил") на територію військового містечка №203, яке розташоване за адресою: м. Одеса, 6-й км. Овідіопольської дороги, для обстеження об`єктів під час проведення судової експертизи. Даний акт був підписаний як представниками Військової частини, так і судовим експертом Ковальчуком О.У.

Крім того, 20.03.2017р. представниками Військової частини було складено черговий акт №727 про не допуск представників Військової частини на територію військового містечка відповідно до ухвали господарського суду Одеської області від 06.02.2017р. та на виконання вимог наказу МОУ №265К.

З Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що ухвалою слідчого судді Малиновського районного суду м. Одеси від 21.03.2017р. по справі № 521/3768/17 було задоволено скаргу Військової частини НОМЕР_1 та зобов`язано слідчого Малиновського ВП в м. Одеса ГУНП в Одеській області внести відомості про кримінальне правопорушення до ЄРДР та розпочати досудове розслідування за заявою від 21.02.2017 р. Варто зауважити, що підставою для звернення Військової частини до суду із відповідною скаргою у межах справи № 521/3768/17 була відмова Малиновського ВП в м. Одеса ГУНП в Одеській області внести відомості про кримінальне правопорушення, вчинене посадовими особами ТОВ „Фірма Ветеран Збройних Сил", у зв`язку з невиконанням ухвали господарського суду Одеської області від 06.02.2017 р. по справі № 916/146/15-г, якою судом було призначено повторне дослідження об`єкту військового містечка № 203.

З витягу з кримінального провадження №12017160470001364 від 28.03.2017р. вбачається, що до Єдиного реєстру досудових розслідувань було внесено інформацію про скоєне посадовими особами ТОВ „Фірма Ветеран Збройних Сил" кримінальне правопорушення. При цьому, інформація була внесена Малиновським відділом поліції в м. Одесі Головного управління Національної поліції в Одеській області на підставі ухвали слідчого судді Малиновського районного суду м. Одеси.

24.03.2017р. представниками Військової частини та Південного територіального управління Військової служби правопорядку було складено акт №843 про не допуск відповідачем представників Військової частини на територію військового містечка №203.

29.05.2017р. представниками Військової частини та судовим експертом Ковальчуком О.У. було складено та підписано акт про не допуск на територію військового містечка №203. Як вбачається з вказаного акту позивач та судовий експерт не були допущені на територію військового містечка №203.

04.07.2017р. представниками Військової частини було складено акт №2029 про не допуск представників Військової частини на територію військового містечка № НОМЕР_2 з боку представників ТОВ „Фірма Ветеран Збройних Сил".

14.12.2017р. представниками Військової частини було складено акт про не допуск представників останньої на територію військового містечка №203. Перешкоди у обстеженні території Військового містечка, як вбачається з акту, були вчинені ТОВ „Фірма Ветеран Збройних Сил".

Рішенням господарського суду Одеської області від 15.04.2019р. по справі №916/146/15-г, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.09.2019р., було відмовлено у задоволенні позову Військової частини до ТОВ „Фірма Ветеран Збройних Сил", за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеса, та за участю Військової прокуратури Одеського гарнізону Південного регіону України, про розірвання договору оренди нерухомого військового майна №42-с/2003/Голов КЕУ від 07.05.2003р. та повернення майна, а також відмовлено у задоволенні зустрічного позову ТОВ „Фірма Ветеран Збройних Сил" до Військової частини про стягнення безпідставно набутих коштів у розмірі 74 956,17 грн.

Під час розгляду справи №916/146/15-г господарським судом було здійснено огляд спірного об`єкту оренди, а саме: нежитлової будівлі - гаражу № 7 площею 306,54 кв.м, розташованої за адресою: м. Одеса, 6-й км Овідіопольської дороги/вул. Аеропортівська, 33-а, за місцем його знаходження.

Так, під час огляду нежитлової будівлі - гаражу № 7 площею 306,54 кв.м, розташованої за адресою: м. Одеса, 6-й км Овідіопольської дороги / вул. Аеропортівська, 33-а, на території, огородженій бетонованим забором та проволокою за адресою: м. Одеса, 6-й км Овідіопольської дороги / вул. Аеропортівська, 33-а (на заборі було зазначено нову адресу - вул. Аеропортівська, 31) не було виявлено спірного об`єкту, а саме нежитлової будівлі - гаражу № 7 площею 306,54 кв.м.; на території було виявлено бетонований фундамент, на місці якого зі слів представників Військової частини та КЕВ м. Одеса знаходився спірний гараж.

Крім того, господарським судом було встановлено, що об`єкт оренди - будівля гаражу за спірним договором оренди був знищений під час повторного розгляду справи господарським судом.

Враховуючи встановлені судом під час вирішення справи №916/146/15-г обставини, які свідчать про знищення спірного об`єкту оренди - гаражу № 7 площею 306,54 кв.м, розташованого за адресою: м. Одеса, 6-й км Овідіопольської дороги / вул. Аеропортівська, 33-а, господарський суд дійшов висновку, що договір оренди №42-с/2003/Голов КЕУ нерухомого військового майна, розташованого на території військового містечка № НОМЕР_2 Військової частини НОМЕР_1 за адресою: м. Одеса, 6-й км Овідіопольської дороги від 07.05.2003 року припинив свою дію в силу приписів п. 4 ч. 2 ст. 291 ГК України та п. 4 ч. 2 ст. 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у зв`язку зі знищенням об`єкту оренди.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

17.02.2020р. представниками Військової частини та Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеса було складено акт №350/304/14/405/пс про недопуск останніх на територію військового містечка №203 за адресою: м. Одеса, 6-й км. Овідіопольської дороги, вул. Аеропортівська, 33-А (вул. Аеропортівська, 31). Так, з вказаного акту вбачається, що комісія не була допущена на територію військового містечка приватними охоронцями; пізніше на територію військового містечка прибув представник ТОВ „Фірма Ветеран Збройних Сил" - Байдерін О.А., яким було повідомлено, що це приватна територія ТОВ „Промислова пластикова група", а, отже, підстави для надання доступу до вказаної території відсутні.

При цьому, після відкриття воріт приватним охоронцем для заїзду вантажного автомобіля підполковник Роман Мрикало без дозволу зайшов на територію військового містечка №203 з представниками військової частини НОМЕР_1 , у результаті чого комісія отримала можливість провести обстеження військової містечка №203.

Звертаючись до господарського суду із позовними вимогами до ТОВ „Фірма Ветеран Збройних Сил" про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, позивачем було наголошено про створення відповідачем перешкод у користуванні земельною ділянкою, яка знаходиться за адресою: м. Одеса, 6-й км. Овідіопольської дороги / вул. Аеропортівська, 33-А/.

При цьому, під час вирішення даного спору позивачем було наголошено про прийняття Одеською міською радою рішення №2923-VII від 16.02.2018р. „Про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель державної власності, які належать до земель оборони, у м. Одесі".

Судова колегія вважає за необхідне дослідити в першу чергу питання приналежності земельної ділянки до земель оборони за цільовим призначенням, та виходить з наступного.

В силу положень статей 13, 14 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.

Згідно з ч. ч. 1-4 ст. 77 Земельного кодексу України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності. Навколо військових та інших оборонних об`єктів у разі необхідності створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.

Статтями 1, 2 Закону України „Про використання земель оборони" 27 листопада 2003 року N 1345-IV (з наступними змінами та доповненнями) передбачено, що землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України (далі - військові частини). Військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог Земельного кодексу України.

Згідно зі ст. 14 Закону України „Про збройні Сили України" від 6 грудня 1991 року N 1934-XII (з наступними змінами та доповненнями), Збройні Сили України можуть здійснювати господарську діяльність згідно із законом. Земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належать їм на праві оперативного управління та звільняються від сплати усіх видів податків відповідно до законів з питань оподаткування. Особливості правового режиму майна Збройних Сил України визначаються відповідним законом.

Держава є власником земель оборони за законом, при цьому наявність чи відсутність у землекористувача документів на користування земельною ділянкою не змінює її правового статусу, оскільки його вже визначено законом. Відповідний висновок викладено Верховним Судом України в постанові від 16.09.2015 у справі № 926/1017/14 та у постанові Верховного Суду від 22.03.2018р. по справі №5017/2972/2012.

Згідно зі ст. 91 ГПК України визначено, що письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який заходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 20.01.2020р. за клопотанням ТОВ „Фірма Ветеран Збройних Сил" у Військової частини було витребувано оригінал рішення виконавчого комітету Одеської обласної ради депутатів трудящих №788 від 21.07.1945р. та оригінал постанови Ради народних комісарів УРСР №906/035 від 16.06.1945р. для їх огляду у судовому засіданні.

Позивачем разом із позовною заявою, а також на виконання вимог ухвали суду від 20.01.2020 року надано копії постанови Ради народних комісарів УРСР №906/035 від 16.06.1945р. та рішення виконавчого комітету Одеської обласної ради депутатів трудящих від 21.07.1945р.

Згідно з ч. 8 ст. 81 ГПК України особи, які не мають можливості подати доказ, який витребовує суд, або не мають можливості подати такий доказ у встановлені строки, зобов`язані повідомити про це суд із зазначенням причин протягом п`яти днів з дня вручення ухвали.

З клопотання про долучення до матеріалів справи копій вищезазначених документів Військова частина НОМЕР_1 вбачається, що у позивача оригінали вказаних доказів відсутні та знаходяться у Державному архіві Одеської області, є лише належним чином засвідчені копії.

Листом від 24.11.2004 №917/01 Державний архів Одеської області направив командиру ВЧ НОМЕР_1 ксерокопії постанови Ради народних комісарів УРСР №906/035 від 16.06.1945р. та рішення виконавчого комітету Одеської обласної ради депутатів трудящих від 21.07.1945р. та зазначено, що схеми, креслення к вищезазначеному рішенню у документах відсутні (т.2 а.с.21)

З огляду на викладене, оскільки відповідачем не надано будь-яких інших документів з іншим змістом, що б підтвердило сумніви щодо змісту зазначених документів, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для врахування наявних в матеріалах справи копій рішення виконавчого комітету Одеської обласної ради депутатів трудящих №788 від 21.07.1945р. та постанови Ради народних комісарів УРСР №906/035 від 16.06.1945р. під час вирішення даного спору.

Відповідно до постанови Ради народних комісарів УРСР №906/035 від 16.06.1945р. та рішення виконавчого комітету Одеської обласної ради депутатів трудящих від 21.07.1945р., в постійне користування ВПС Одеського військового округу надано земельну ділянку площею 1,0 га із земель сільгоспартелі „Червоний партизан" Сухолиманської сільської ради Одеського району" в межах, зазначених в схемі, що додається до рішення виконкому.

Однак, будь-яких схем чи креслень, якими було б визначено межі наданої земельної ділянки, до рішення виконкому не додано.

Судова колегія враховує, що згідно ст.23 ЗК України, чинного на дату рішення виконкому Одеської облради та постанови Раднарком УРСР, право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Чинне на той час законодавство не визначало момент, з якого особа набувала прав землекористування. Прийнятими у подальшому Земельними кодексами (1970 року, 1990 року) було встановлено, що право власності та право постійного користування земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельних ділянок на місцевості та видачі державного акта, що посвічує відповідне право.

Але, з урахуванням принципу дії законів у часі, вказані нормативно-правові акти поширювали свою дію на відносини, що виникли після набрання ними чинності. Як Земельний кодекс УРСР 1970 року, так і Земельний кодекс України 1990 року серед підстав припинення прав користування земельними ділянками не передбачали не оформлення або не переоформлення раніше наданих прав.

Поряд з цим, судова колегія приймає до уваги рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005 у справі № 1-17/2005 (справа про постійне користування земельними ділянками), в якому зазначено, що юридичні особи з підстави непереоформлення права постійного землекористування на право власності або право користування землею не можуть втрачати раніше наданого їм права постійного користування земельною ділянкою.

Однак, апеляційний суд наголошує, що ані з постанови Ради народних комісарів УРСР №906/035 від 16.06.1945р. ані з рішення виконавчого комітету Одеської обласної ради депутатів трудящих від 21.07.1945р. не вбачається, яка саме земельна ділянка розміром 1 гектар надана ВПС Одеського військового округу, із вказаних документів невідомо, які межі наданої ділянки, та точне місце її розташування, її адреса.

Відповідно до ч.ч.1, 2, 3 ст.79 ЗК України, земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об`єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, якщо інше не встановлено законом та не порушує прав інших осіб. Право власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.

Приписами ч.ч.1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11 ст.79-1 ЗК України визначено наступне.

Формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок. Винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування. У разі встановлення (відновлення) меж земельних ділянок за їх фактичним використанням у зв`язку з неможливістю виявлення дійсних меж, формування нових земельних ділянок не здійснюється, а зміни до відомостей про межі земельних ділянок вносяться до Державного земельного кадастру.

Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі. Державна реєстрація прав суборенди, сервітуту, які поширюються на частину земельної ділянки, здійснюється після внесення відомостей про таку частину до Державного земельного кадастру (ч.ч.1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11 ст.79-1 ЗК України).

Земельній ділянці, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, присвоюється кадастровий номер. Кадастровий номер земельної ділянки є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі. Система кадастрової нумерації земельних ділянок є єдиною на всій території України. Кадастрові номери земельних ділянок зазначаються у рішеннях органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування про передачу цих ділянок у власність чи користування, зміну їх цільового призначення, визначення їх грошової оцінки, про затвердження документації із землеустрою та оцінки земель щодо конкретних земельних ділянок. Кадастровий номер скасовується лише у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки. Зміна власника чи користувача земельної ділянки, зміна відомостей про неї не є підставою для скасування кадастрового номера. Скасований кадастровий номер земельної ділянки не може бути присвоєний іншій земельній ділянці.

Згідно з ч.ч.8, 9 ст.24 Закону України «Про державний земельний кадастр» на підтвердження державної реєстрації земельної ділянки заявнику безоплатно видається витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку. Витяг містить всі відомості про земельну ділянку, внесені до Поземельної книги. Складовою частиною витягу є кадастровий план земельної ділянки. При здійсненні державної реєстрації земельної ділянки їй присвоюється кадастровий номер.

Відповідно до ч.1 ст.21 Закону України «Про державний земельний кадастр» відомості про межі земельної ділянки вносяться до Державного земельного кадастру: на підставі відповідної документації із землеустрою щодо формування земельних ділянок - у випадках, визначених статтею 79-1 Земельного кодексу України, при їх формуванні.

Проте, матеріали справи не містять доказів того, що спірна земельна ділянка є сформованою, що вбачається і з пояснень представників МОУ, КЕВ м. Одеси, ВЧ НОМЕР_1 , які пояснили, що наразі триває процес розробки проекту землеустрою щодо земельної ділянки, на якій розташоване військове містечко №203.

Таким чином, за неможливості конкретизації точного місцезнаходження земельної ділянки згідно вищезазначених документів, та її меж, судова колегія доходить висновку про те, що спірна земельна ділянка не може вважатися сформованим об`єктом цивільних прав у розумінні положень ст. 79-1 Земельного кодексу України.

При цьому, судова колегія враховує Наказ Одеського гарнізону Міністерства оборони України №32 від 18.06.2012р., яким закріплено за командиром Військової частини НОМЕР_1 земельну ділянку, на якій розташовані будівлі, споруди, інженерні мережі, огорожа та елементи благоустрою і розквартировані військові частини, що знаходяться під їх охороною, військового містечка № НОМЕР_2 , та казармено-житловий фонд, інженерні мережі та споруди.

З наявного в матеріалах справи Свідоцтва про реєстрацію військової частини як суб`єкта господарської діяльності у Збройних силах вбачається, що Військова частина НОМЕР_1 розташована за адресою АДРЕСА_2 , однак не зазначено на якій саме земельній ділянці, якою площею, та з якими технічними характеристиками.

Також, і вказаним наказом також не визначені межі наданої земельної ділянки позивачу.

Таким чином, судова колегія вважає прийнятими доводи апелянта в частині невизначеності меж земельної ділянки, щодо якої заявлені позовні вимоги.

Оцінюючи позовні вимоги про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою за адресою: м. Одеса, 6-й км. Овідіопольської дороги / вул. Аеропортівська, 33-А/, право оперативного користування якого закріплене за Військовою частиною НОМЕР_1 , колегія суддів доходить висновків про відсутність підстав для задоволення позову, виходячи з такого.

В силу вимог ч. 4 ст. 55 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання реалізують свою господарську компетенцію на основі права власності, права господарського відання, права оперативного управління відповідно до визначення цієї компетенції у цьому Кодексі та інших законах.

Згідно з ч. 1 ст. 133 Господарського кодексу України основу правового режиму майна суб`єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління. Господарська діяльність може здійснюватися також на основі інших речових прав (права володіння, права користування тощо), передбачених Цивільним кодексом України.

Відповідно до ч. 3 ст. 137 Господарського кодексу України право оперативного управління захищається законом відповідно до положень, встановлених для захисту права власності.

Згідно зі ст. 3 Закону України „Про правовий режим майна у Збройних Силах України" військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті). З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна. Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням. Облік, інвентаризація, зберігання, списання, використання та передача військового майна здійснюються у спеціальному порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Наказом Одеського гарнізону Міністерства оборони України №32 від 18.06.2012р., закріплено за командиром Військової частини НОМЕР_1 земельну ділянку, на якій розташовані будівлі, споруди, інженерні мережі, огорожа та елементи благоустрою і розквартировані військові частини, що знаходяться під їх охороною, військового містечка № НОМЕР_2 , та казармено-житловий фонд, інженерні мережі та споруди.

Згідно з ч. 1 ст. 137 Господарського кодексу України правом оперативного управління у цьому Кодексі визнається речове право суб`єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим Кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом).

Статтею 386 ЦК України передбачено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Відповідно до ст.391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

З огляду на зміст наведених правових норм власник має право вимагати захисту свого права від особи, яка перешкоджає йому користуватися і розпоряджатися своїм майном, тобто може звертатися до суду з негаторним позовом.

Позивачем за негаторним позовом може бути власник або титульний володілець, у якого перебуває річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.

Предметом негаторного позову є вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися та розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом.

Підставою для звернення з негаторним позовом є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

Однією з умов подання негаторного позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову.

Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 29.03.2018 у справі № 918/317/17, від 29.05.2018 у справі № 914/2182/17, 16.04.2019 у справі № 904/2061/18.

За змістом частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Згідно з пунктами "б", "д" частини 3 статті 152 цього Кодексу захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав, застосування інших, передбачених законом, способів.

Зважаючи на викладене, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку, зокрема у визначений спосіб, є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки, а також підтверджений належними доказами факт порушення цього права на земельну ділянку (невизнання, оспорювання або чинення перешкод у користуванні, користування з порушенням законодавства - без оформлення права користування, користування з порушенням прав власника або землекористувача тощо).

Аналогічні правові позиції викладені у пункті 13 постанови Верховного Суду від 20.03.2018 у справі № 910/1016/17, пункті 12 постанови Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 914/1521/17, пункті 10 постанови Верховного Суду від 29.05.2018 у справі №915/101/15, пункті 11 постанови Верховного суду від 12.06.2018 у справі № 916/2948/15.

Звернутися з негаторним позовом може власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ, щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.

Отже, підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання такого позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі №924/1220/17.

В обґрунтування своїх вимог та на підтвердження факту вчинення перешкод у доступі до земельної ділянки Військова частина НОМЕР_1 посилається на акти про недопуск:

-Акт від 19.01.2017р. №149, складений представниками Військової частини та Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси;

-Акт №470 від 21.02.2017р., складений представниками Військової частини та судовим експертом Ковальчук О.У.;

-Акт №727 від 20.03.2017р., складений представниками Військової частини;

-Акт №843 від 24.03.2017р., складений представниками Військової частини та Південного територіального управління Військової служби правопорядку;

-Акт від 29.05.2017р., складений представниками Військової частини та судовим експертом Ковальчуком О.У.;

-Акт №2029 від 04.07.2017р., складений представниками Військової частини;

-Акт від 14.12.2017р., складений представниками Військової частини;

-Акт №350/304/14/405/пс від 17.02.2020р., складений представниками Військової частини та Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеса.

Дослідивши вказані акти, колегія суддів зауважує, що жодний з цих актів не складався у присутності представника ТОВ „Фірма Ветеран Збройних Сил", відсутні докази повідомлення відповідача про складання актів, акти складені в односторонньому порядку представниками Військової частини або за участю судового експерта, КЕВ м. Одеси та Південного територіального управління Військової служби правопорядку, проте без участі відповідача та без участі представників поліції.

Крім того, зі змісту актів не вбачається, чим підтверджується, що саме ТОВ „Фірма Ветеран Збройних Сил" знаходиться за зазначеною адресою, та саме посадові особи відповідача не допускали представників позивача на територію.

Акти містять посилання на те, що факт недопуску представників позивача у грудні 2016 - липні 2017 року неодноразово зафіксований в Малиновському відділі поліції в м. Одесі Головного управління Національної поліції, однак матеріали справи не містять протоколів про адміністративні правопорушення, постанов про притягнення до адміністративної відповідальності конкретних осіб. Зазначені акти носять формальний характер, не містять конкретної інформації щодо здійснення перешкод саме представниками ТОВ „Фірма Ветеран Збройних Сил" із зазначенням посад, прізвищ.

З витягу з кримінального провадження №12017160470001264 від 28.03.2017 року вбачається, що слідчим Малиновського відділу поліції в м. Одесі внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за фактом скоєння посадовими особами ТОВ „Фірма Ветеран Збройних Сил" кримінального правопорушення (т.1 а.с.46). Проте, ані на момент винесення рішення суду, ані на стадії апеляційного перегляду до суду позивачем не надано відомостей щодо результатів вказаного кримінального провадження або наявності результатів провадження відносно конкретних осіб.

За таких обставин, колегія суддів доходить висновку про те, що матеріали справи не містять інших належних та допустимих доказів вчинення саме відповідачем перешкод у доступі до земельної ділянки, як-то протоколи про адміністративні правопорушення, постанови про притягнення до адміністративної відповідальності.

Тому судова колегія критично оцінює зміст вищезазначених актів про недопуск та вважає, що вони не є достатнім доказом в підтвердження обставин, на які посилається позивач в розумінні ст.ст.73,74,76 ГПК України.

Крім того, колегія суддів зауважує, що позовні вимоги Військової частини НОМЕР_1 , викладені в останній заяві про уточнення позовних вимог від 20.01.2020 року, викладені в наступній редакції:

«зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю „Фірма Ветеран Збройних Сил усунути перешкоди Військовій частині НОМЕР_1 у користуванні земельною ділянкою, загальною площею 1,00 га (військове містечко №203), яка знаходиться за адресою: м. Одеса, 6-й км. Овідіопольської дороги / вул. Аеропортівська, 33-А/, шляхом надання постійного доступу представникам військової частини НОМЕР_1 для використання вказаної земельної ділянки за цільовим призначенням».

Відповідно до висновків, викладених у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.06.2019 у справі № 910/6642/18, вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити (підпункт 8.5 постанови об`єднаної палати).

Відповідно до положень ст. 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012).

Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

Судова колегія зазначає, що оскільки судом встановлено, що межі спірної земельної ділянки та її площа не встановлені, зазначене унеможливлює як задоволення позовних вимог про зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю „Фірма Ветеран Збройних Сил усунути перешкоди Військовій частині НОМЕР_1 у користуванні земельною ділянкою,загальною площею 1,00 га (військове містечко №203) представникам військової частини НОМЕР_1 , так і виконання судового рішення в частині усунення перешкод у користуванні конкретною земельною ділянкою з конкретною площею 1 га.

Доводи апелянта ТОВ «ФІРМА ВЕТЕРАН ЗБРОЙНИХ СИЛ» про те, що раніше належні підприємству об`єкти нерухомості були продані іншому підприємству - ТОВ «Промислова пластикова група» не підтверджуються належними та допустимими доказами в розумінні ст.ст.74-76 ГПК України, та не були доведені як позивачем так і відповідачем, тому відхиляються судовою колегією.

Відповідно до ч. 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до приписів ст.77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За таких обставин, судова колегія вважає висновки суду першої інстанції такими, що не відповідають обставинам справи, тому, зважаючи на недоведеність та необґрунтованість позовних вимог, оцінивши у сукупності наявні матеріали справи, доходить висновку про наявність підстав для скасування рішення Господарського суду Одеської області від 26 лютого 2020 року у справі №916/834/17 з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову ВЧ НОМЕР_1 у повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, п.1 ч.2 ст.275, ст. 277, 282, 282-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма Ветеран Збройних Сил задовольнити.

Рішення Господарського суду Одеської області від 26 лютого 2020 року у справі №916/834/17 скасувати.

У задоволенні позову Військової частини НОМЕР_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма Ветеран Збройних Сил про усунення перешкод відмовити.

Постанова відповідно до вимог ст. 284 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках, передбачених Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови підписаний 24.06.2020 року.

Головуючий суддяА.І. Ярош

Судді:Г.І. Діброва

Н.М. Принцевська