Рішення

від 24.06.2020 по справі 920/282/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

24.06.2020 Справа № 920/282/20 м. Суми

Господарський суд Сумської області у складі судді Котельницької В.Л., розглянувши без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами у порядку спрощеного позовного провадження справу № 920/282/20

за позовом Фізичної особи-підприємця Роботька Володимира Володимировича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

до відповідача Селянського фермерського господарства Івот (41100, Сумська область, м. Шостка, вул. Комарова, 129, код ЄДРПОУ 30425152)

про стягнення 149 137,87 грн,

установив:

26.03.2020 позивач звернувся до господарського суду з позовною заявою, відповідно до якої просить стягнути з відповідача 149137 грн. заборгованості (в т.ч.: 120000 грн. основного боргу за договором перевезення вантажів, 21212,05 грн. пені, 3756 грн. інфляційних нарахувань, 4169,52 грн 3 % річних) за неналежне виконання договору від 02.11.2018 № 02/11-18 про надання послуг з перевезення вантажів, укладений між сторонами даного спору, а також стягнути з відповідача 2237,07 грн. судового збору.

Ухвалою суду від 30.03.2020 відкрито провадження у справі № 920/282/20, задоволено клопотання позивача про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, справу постановлено розглядати у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін; встановлено сторонам строки для подання до суду заяв по суті справи.

Ухвалою суду від 06.05.2020 продовжено строк розгляду справи № 920/282/20 на строк дії карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

Відповідач подав відзив на позовну заяву, проти вимог позивача заперечує з тих підстав, що ним не надано доказів на підтвердження здійснення перевезень - відповідних товарно-транспортних накладних, оскільки за твердженням відповідача акти виконаних робіт, додані позивачем до позову, не підтверджують факту надання послуг (виконання робіт) з перевезення вантажів.

Позивач подав відповідь на відзив, у якій висловив незгоду із запереченнями відповідача, викладеними у відзиві на позов, подав необхідні товарно-транспортні накладні, які підтверджують факти надання позивачем послуг з перевезення вантажів, та наполягає на задоволенні позовних вимог.

Від відповідача до суду заперечення не надходили.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази, суд встановив:

02.11.2018 між СФГ Івот (далі-Замовник, відповідач у справі) Фізичною особою-підприємцем Роботьком Володимиром Володимировичем (далі-Виконавець, позивач у справі) було укладено договір про надання послуг з перевезення вантажів № 02/11-18.

Згідно п. 1.1 умов укладеного договору виконавець на замовлення замовника зобов`язався надати послуги з перевезення вантажів, а замовник зобов`язався прийняти належним чином надані послуги та оплатити їх.

Пунктом 1.4 встановлено що надання послуг за цим договором здійснюється виконавцем з використанням власної або третіх осіб техніки-вантажних автомобілів з причепами, згідно переліку, наведеному у даному пункті договору.

За змістом п.2.1 договору виконавець приступає до надання послуг в день, визначений у замовленні (складеному у письмовій або усній формі) замовника. Залучення автомобілів виконавця до виконання договору здійснюється виконавцем по мірі необхідності самостійно з наступним інформуванням замовника.

Відповідно до умов пункту 2.9 договору про надані послуги сторони складають відповідний акт із зазначенням, зокрема, техніки, якою здійснювалось перевезення, час надання послуг, відстань перевезення та вартість послуг. Підписаний сторонами акт про надані послуги є невід`ємною частиною договору та є підставою для оплати замовником вартості послуг.

Відповідно до п.3.1 договору вартість належним чином наданих послуг за транспортний засіб у комплекті з причепом або без нього складає транспортування продукції: поле Гамаліївка - склад смт. Вороніж - 140 грн за тону; поле Локотки - склад смт. Вороніж - 100 грн за тону.

Обов`язок замовника оплатити належним чином надані послуги у десятиденний строк з моменту підписання сторонами акту про надані послуги передбачений пунктом 4.1.4 укладеного договору № 02/11-18.

В свою чергу згідно пункту 4.2.1 виконавець зобов`язаний якісно і своєчасно надавати послуги з перевезення вантажів.

Пунктом 6.1. договору визначено що договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

Як встановлено судом, на виконання умов договору позивачем були надані відповідачеві послуги по перевезенню вантажу, що підтверджується актами про надання послуг від 14.01.2018 на суму 139232 грн, акт від 24.12.2018 на суму 45768 грн, акт від 15.01.2019 на суму 216209 грн. Таким чином замовнику було надано послуги за спірним договором на з суму 401209 грн.

Зазначені акти про надання послуг підписані обома сторонами (замовником та виконавцем), відомостей щодо претензій сторін одна до одної акти не містять.

Також у ході розгляду справи позивачем були надані товарно-транспортні накладні, які підтверджують надання відповідачеві послуг з перевезення вантажів позивачем.

Згідно виписки по рахунку Приватбанку ФОП Роботька В.В., СФГ Івот як замовником було частково сплачено борг за надані послуги, а саме 26.12.2018 перераховано 60000 грн, 27.12.2018 - 25000 грн, 28.12.2018 - 100000 грн, 19.04.2019 - 16209 грн, 16.08.2019 - 50000 грн, 29.10.2019 - 30000 грн.

Як зазначено позивачем станом на день звернення до суду заборгованість відповідача перед позивачем за послуги, надані на виконання умов договору № 02/11-18, складає 120000 грн.

Відповідно до приписів статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені актами цивільного законодавства, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, а як визначено приписами статті 509 цього ж Кодексу, зобов`язання виникають із підстав, встановлених вищевказаною правовою нормою.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 174 Господарського кодексу України визначено, що підставою виникнення господарських зобов`язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено обов`язок суб`єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до вимог частини першої статті 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 627 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 629 вищевказаного Кодексу наголошує, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 909 цього Кодексу за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов`язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання повинні виконуватись належним чином і відповідно до умов договору.

Частиною 1 статті 530 вищезазначеного Кодексу передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вже зазначено вище, за умовами укладеного договору про надання послуг з перевезення вантажів відповідач у десятиденний строк з моменту підписання сторонами акту про надані послуги зобов`язаний здійснити оплату цих послуг.

Однак, як встановлено судом, відповідач свої зобов`язання в частині оплати наданих позивачем послуг з перевезення вантажів у повному обсязі не виконав, необхідну суму грошових коштів йому не перерахував.

Також відповідачем не надано аргументованих заперечень вимогам позивача, оскільки самі лише посилання на неподання позивачем разом з позовом товарно-транспортних накладних як доказу здійснення вантажоперевезень не свідчать про наявність підстав для відмови у задоволенні вимог, підтверджених належними і допустимими доказами.

У відповідності до вимог статей 13, 74 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 86 зазначеного Кодексу суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Позивачем до позову додані необхідні докази на підтвердження заявлених вимог, у той час як відповідач не надав суду доказів безпідставності позовних вимог чи доказів, які б свідчили про належне виконання ним договірних зобов`язань.

Таким чином, на підставі встановлених фактів, суд вважає вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 120000,00 грн заборгованості за послуги з перевезення вантажів правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 21212,05 грн пені, 4169,82 грн 3% річних, 3756,00 грн інфляційних втрат, нарахованих відповідачу за неналежне виконання умов договору про надання послуг з перевезення вантажів № 02/11-18 від 02.11.2018, суд зазначає наступне.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Частиною 1 статті 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором, або законом.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного чи неналежно виконаного зобов`язання. Пеня - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов`язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожний день прострочення виконання.

Відповідно до частини першої статті 230 Господарського кодексу України неустойкою (штрафними санкціями) визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Положеннями ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України передбачена можливість визначення у договорі розміру штрафних санкцій.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, при цьому статтею 3 вказаного Закону визначено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 5.3. договору № 02/11-18 про надання послуг з перевезення вантажів від 02.11.2018 за прострочення виконання грошового зобов`язання замовник сплачує виконавцю пеню в розмірі облікової ставки НБУ , що діяла на момент прострочення.

Відповідно до п. 5.3. договору про надання послуг та ст. 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував відповідачу за прострочення оплати послуг з перевезення пеню в сумі 21212,05 грн (при цьому пеня помилково нарахована у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми заборгованості за кожен день прострочення оплати, а не у розмірі облікової ставки НБУ, як це передбачено умовами договору) ; 3% річних в сумі 4169,82 грн; інфляційні збитки в сумі 3756,00 грн.

Судом перевірено розрахунки позивача, в тому числі: періоди нарахувань, розмір простроченого платежу, індекси інфляції, за наслідком проведених розрахунків за допомогою комп`ютерної програми ЛЗ Підприємство 9.5.3 ТОВ Інформаційно-аналітичний центр Ліга ТОВ Ліга Закон , 2020 , суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення нарахованих сум санкцій, а саме, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 10606,03 грн пені (з урахуванням умов п. 5.3 договору № 02/11-18), 3503,82 грн інфляційних нарахувань, 4169,82 грн сума 3% річних за неналежне виконання умов договору про надання послуг з перевезення вантажів № 02/11-18 від 02.11.2018. В іншій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають як необґрунтовані.

Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Виходячи з фактичних обставин даної справи, враховуючи, що позов задоволено частково, суд відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України відшкодовує позивачу витрати по сплаті судового збору за рахунок відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 123, 129, 231-233, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Селянського фермерського господарства Івот (41100, Сумська область, м. Шостка, вул. Комарова, 129; код ЄДРПОУ 30425152) на користь Фізичної особи-підприємця Роботька Володимира Володимировича ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) 120000,00 грн. основного боргу, 10606,03 грн пені, 4169,82 грн 3% річних, 3503,82 грн інфляційних нарахувань за неналежне виконання умов договору про надання послуг з перевезення вантажів № 02/11-18 від 02.11.2018; 2074,21 грн витрат по сплаті судового збору.

3. В іншому відмовити.

4. Видати наказ після набранням рішенням законної сили.

Згідно зі ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.

Повне судове рішення підписано 24.06.2020.

Суддя В.Л. Котельницька