Ухвала

від 24.06.2020 по справі 280/508/19

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

про повернення касаційної скарги

24 червня 2020 року

м. Київ

справа № 280/508/19

провадження № К/9901/6038/20

Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду: Єзерова А.А.,

перевіривши касаційну скаргу Державної архітектурно-будівельної інспекції України в особі Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 05.08.2019 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 22.01.2020 в справі № 280/508/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ресурс Компані" до Державної архітектурно-будівельної інспекції України в особі Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Запорізькій області про визнання протиправними та скасування припису й постанови,

у с т а н о в и в:

Державна архітектурно-будівельна інспекція України в особі Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Запорізькій області засобами поштового зв`язку надіслала до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 05.08.2019 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 22.01.2020 в справі № 280/508/19.

Ухвалою Верховного Суду від 20.03.2020 касаційну скаргу залишено без руху через відсутність документів про сплату судового збору у розмірі 7684 грн. і не зазначення підстав для касаційного оскарження судових рішень.

13.04.2020 до Верховного Суду від Державної архітектурно-будівельної інспекції України в особі Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Запорізькій області надійшло клопотання на виконання ухвали, в якому відповідач просить суд відстрочити сплату судового збору до ухвалення судового рішення у справі або продовжити строк на усунення недоліків касаційної скарги.

Верховний Суд зазначає, що відповідно до п. 1-4 ч. 4 ст. 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених ч. ч. 2 і 3 ст. 353 цього Кодексу.

Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (ч.3 ст. 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (ч. 1 ст. 341 КАС України).

У вказаній заяві скаржник зазначає, що підставою для касаційного оскарження судових рішень є п. 2 ч.4 ст. 328 КАС України, а саме відступлення від правового висновку Верховного Суду, висловленого у постанові у справі №465/1461/16-а, з підстав, зазначених у касаційній скарзі.

За змістом п. 2 ч. 4 ст. 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у разі, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Суди попередніх інстанцій у цій справі зробили висновок, що за загальним правилом перевірки можливі щодо тих об`єктів, які знаходяться в процесі будівництва, а не до об`єктів щодо яких встановлено право власності. Виключенням із цього загального правила є виявлення факту самочинного будівництва у зв`язку з чим, такі перевірки можуть стосуватися й збудованого об`єкту.

Водночас, на думку суду апеляційної інстанції з посиланням на постанову Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №465/1461/16-а, після реєстрації права власності на збудований об`єкт нерухомості на підставі зареєстрованої декларації про готовність об`єкту до експлуатації, остання вичерпує свою дію фактом виконання, та виключає можливість віднесення такого об`єкту до самочинного в силу його узаконення.

Відповідач у цій справі з відповідними висновками не погоджується, але належним чином не вмотивовує те, що тлумачення положень положення ст. 41 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності та Порядку № 553 не узгоджується з її нормативним (буквальним) змістом.

Твердження скаржника про те, що п. 1 Порядку № 553 має тлумачитися розширено, а процедура здійснення заходів, спрямованих на дотримання суб`єктами містобудування вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил не обмежується стадіями виконання підготовчих і будівельних робіт не узгоджується з текстуальною конструкцією норми, яка чітко та недвозначно передбачає стадійність виконання будівельних робіт, на якій можуть здійснюватися заходи архітектурно-будівельного контролю.

Отже, скаржник не навів достатніх підстав для касаційного оскарження судових рішень на підставі п. 2 ч. 4 ст. 328 КАС України.

Інших підстав для касаційного оскарження відповідачем не наведено.

Щодо клопотання скаржника про відстрочення сплати судового збору, Суд керується таким.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначаються Законом України "Про судовий збір" від 08.07.2011 № 3674-VI.

Згідно з ч. 1 ст. 8 Закону України "Про судовий збір" ураховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі, за таких умов:

1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача-фізичної особи за попередній календарний рік; або

2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або

3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

Частиною 2 ст. 8 Закону України "Про судовий збір" також закріплено, що суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Беручи до уваги обставини справи, колегія суддів доходить висновку, що заявник у цій ситуації не є суб`єктом, на якого поширюється дія ч. 1 ст. 8 Закону України "Про судовий збір" з питань відстрочення сплати судового збору, а отже фактичний склад цієї справи не містить підстав, з якими закон пов`язує можливість реалізації судом повноважень для зменшення тягаря судових витрат стосовно сплати судового збору, якого зазнає сторона. Тому Верховний Суд дійшов висновку, що треба відмовити у задоволенні клопотання відповідача про відстрочення сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Клопотання про продовження строку на усунення недоліків касаційної скарги в частині сплати судового збору є недоцільним через те, що скаржником не наведено обґрунтованих підстав для касаційного оскарження судових рішень у цій справі.

Також суд наголошує, що встановлений ухвалою про залишення касаційної скарги без руху строк для усунення недоліків касаційної скарги був більш, ніж достатнім, для виконання дій, направлених на усунення недоліків касаційної скарги в частині сплати судового збору.

Отже, недоліки касаційної скарги не усунуто у повному обсязі, Державною архітектурно-будівельною інспекцією України в особі Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Запорізькій області не наведено належного обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень.

Касаційна скарга, відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 332 КАС України, не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені КАС України підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

Керуючись приписами ст.ст. 169, 328, 330, 332 КАС України, Верховний Суд

у х в а л и в:

1. Касаційну скаргу Державної архітектурно-будівельної інспекції України в особі Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 05.08.2019 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 22.01.2020 в справі № 280/508/19 повернути скаржнику.

2. Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не перешкоджає особі, що її подала, реалізувати право на повторне звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.

3. Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не оскаржується.

Суддя А.А. Єзеров