Рішення

від 12.06.2020 по справі 127/12086/18

ВІННИЦЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 127/12086/18

Провадження № 2/127/2045/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.06.2020 Вінницький міський суд Вінницької області

в складі: головуючого судді - Антонюка В.В.,

за участі: секретарів - Горденко Г.О., Вавшко Н.С.,

представника позивача - ОСОБА_1 ,

відповідача - ОСОБА_2 ,

представників відповідача - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2 , треті особи без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , про встановлення земельного сервітуту,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_5 звернувся із позовом до ОСОБА_2 , треті особи без самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 про встановлення земельного сервітуту.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 02.06.2014 року ОСОБА_5 , згідно договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Посвятенком Ю.Д., став власником земельної ділянки, загальною площею 0,0251 га з кадастровим номером 051010000:02:021:0144, яка розташована в АДРЕСА_1

Поруч із вказаною земельною ділянкою розташована земельна ділянка, яка належить ОСОБА_2 на праві власності.

З урахуванням місця розташування обох земельних ділянок, доступ до земельної ділянки позивача з дороги загального користування, можливо виключно через земельну ділянку відповідача.

29.09.2017 року, на адресу відповідача позивачем надіслано лист та проект договору про встановлення земельного сервітуту, однак на дату звернення до суду із даним позовом, відповідач не надала жодної відповіді на вказаний лист.

З метою можливого отримання проходу (сервітуту) через іншу земельну ділянку, що межує із землею позивача з іншого боку, він 20.04.2018 року звернувся до власника земельної ділянки з кадастровим номером № 0510100000:02:021:0158 - ОСОБА_8 , з проханням встановлення земельного сервітуту.

24.04.2018 року позивачем була отримана відмова, що аргументована наступним: у зв`язку з тим, що на належній йому земельній ділянці, яка межує із позивачем, існує щільна забудова, як житловими так і не житловими спорудами, встановити право проходу/проїзду шириною як три так і менше метри не представляється можливим .

Позивач зазначає, що з урахуванням місця розташування обох земельних ділянок, а також відсутності можливості встановлення проходу через інші суміжні земельні ділянки, доступ до земельної ділянки позивача з дороги загального користування можливий виключно через земельну ділянку відповідача.

Проте, відповідач створює перешкоди у проході та поїзді позивачем через земельну ділянку, хоча з метою вирішення даної проблеми, позивач неодноразово звертався до відповідача із відповідним листом, проте відповіді на нього не отримав, в наслідок чого, виникло порушення права позивача на вільне, безперешкодне використання належним йому нерухомим майном, і як наслідок звернення до суду із даним позовом.

В судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені вимоги за обставин, викладених в позовній заяві, та просив суд їх задоволити.

Відповідач ОСОБА_2 та її представники ОСОБА_4 та ОСОБА_3 заперечували щодо задоволення позовних вимог, оскільки вважають такі вимоги необґрунтованими і недоведеними належними доказами.

Треті особи ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 в судове засідання не з`явились, хоча про день та час розгляду справи повідомлялись належним чином.

В судовому засіданні свої пояснення в якості свідка надала ОСОБА_2 , яка суду пояснила, що вона користувалась даною земельною ділянкою з 1986 року. Земельна ділянка, яку придбав позивач, до того належала ОСОБА_9 , яка проходила до свої земельної ділянки між земельними ділянками ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , оскільки там був прохід і він там так і залишився. Через земельну ділянку ОСОБА_2 ніколи ніякого проходу не було, тому що там стоїть огорожа, яку побудував її син ОСОБА_4 та син ОСОБА_9 . Свідок на даний час проживає разом із своїм сином, але листи від ОСОБА_5 на її ім`я не приходили, лише на ім`я сина - ОСОБА_4 .

Свідок ОСОБА_9 суду пояснила, що в її власності перебувала земельна ділянка, що знаходиться біля земельної ділянки ОСОБА_2 , якою вона користувалась з 1974 року по 2014 рік. 02.06.2014 року вона продала свою земельну ділянку ОСОБА_5 .

Дана земельна ділянка знаходиться по середині між земельними ділянками ОСОБА_10 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_2 і прохід їй виділили з правої сторони між земельними ділянками ОСОБА_6 ( ОСОБА_6 ) та ОСОБА_7

В 2014 році ще був прохід, однак сусід, прізвище якого вона не пам`ятає, обгородив його парканом і змістив свою земельну ділянку на прохід. Коли ОСОБА_9 продавала свою земельну ділянку ОСОБА_5 , то вона зазначила, що до земельної ділянки був прохід, та вказувала де саме, на що ОСОБА_5 повідомив, що він сам розбереться. Коли ОСОБА_9 приватизовувала дану земельну ділянку, їй визначили прохід. Через земельну ділянку ОСОБА_2 у неї не виникало необхідності проходу чи проїзду, та претензій до ОСОБА_2 у свідка не було.

Заслухавши пояснення сторін, їх представників, свідків, дослідивши матеріали цивільної справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, судом встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 02.06.2014 року, посвідченимого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Посвятенком Ю.Д. та зареєстрованим у реєстрі за № 1383, ОСОБА_5 придбав у ОСОБА_9 земельну ділянку, загальною площею 0,0251 га з кадастровим номером 0510100000:02:021:0144, яка розташована в АДРЕСА_1 .

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 02.06.2014 року ОСОБА_5 належить земельна ділянка, площею 0,0251 га., з кадастровим номером 0510100000:02:021:0144, яка розташована в АДРЕСА_1 .

Як вбачається із матеріалів справи ОСОБА_5 надіслано на адресу відповідача лист від 12.09.2017 року та проект договору про встановлення земельного сервітуту, однак відповідач не надала жодної відповіді на вказаний лист.

Згідно Державного акту на право приватної власності на землю від 04.09.1997 року, зареєстрованого за № ВН № 1/607, на підставі рішення Вінницької міської ради, народних депутатів від 29.05.1997 року № 438, ОСОБА_2 передано у приватну власність земельну ділянку, площею 440 кв.м., яка розташована на території Вінницької міської ради , Садівниче товариство Калина , ділянка N.

Заявою від 24.04.2018 року ОСОБА_8 , на звернення ОСОБА_5 про встановлення земельного сервітуту (права проходу та проїзду на велосипеді, а також право проїзду будівельної техніки) через належну ОСОБА_8 , земельну ділянку - відмовив, в зв`язку із щільною забудовою на належній йому земельній ділянці.

Із Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 15.02.2018 року та технічної документації від 2017 року, вбачається, що ОСОБА_2 належить 440 кв.м. земельної ділянки, що розташована в АДРЕСА_2 .

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 12.09.2019 року: - ОСОБА_6 належить 0,0153 га земельної ділянки за кадастровим номером 0510100000:02:021:0002 по 3-му проїзду АДРЕСА_1 ;

- ОСОБА_7 належить 0,0265 га земельної ділянки за кадастровим номером

0510100000:02:021:0147 по АДРЕСА_1;

- ОСОБА_8 належить 0,0243 га земельної ділянки за кадастровим номером

0510100000:02:021:0158 по АДРЕСА_2.

Представник позивача стверджує про відсутність можливості у позивача безпосереднього проїзду та проходу до належної йому на праві власності земельної ділянки, відсутність можливості проводити ремонтні чи то будівельні роботи, що й стало підставою для звернення до суду із позовом.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експерті; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно ч. 1, ч. 5 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Сторонами по справі у відповідності до ч. 4 ст. 83 ЦПК України не було повідомлено про неможливість подання доказів у встановлений законом строк. Заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, до суду не надходили.

Суд вважає, що кожна із сторін по даній справі була належним чином поінформована про право надати суду будь-які докази для встановлення наявності або відсутності обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, а також прокоментувати їх. Крім того, сторони по справі не були позбавлені можливості повідомити суду й інші обставини, що мають значення для справи.

Також, судом в ухвалах від 25.05.2018 року та від 19.06.2019 року було роз`яснено сторонам по справі наслідки ненадання суду доказів по справі, дії в разі неможливості надання доказів, а також право і порядок звернення до суду із заявами та клопотаннями.

Отже, кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЦК України особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд.

Згідно із ч. 2 ст. 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

В даному випадку, суд позбавлений права на збирання доказів по справі з власної ініціативи, що було б порушенням рівності прав учасників судового процесу.

Відповідно до ч. 2 і ч. 3 ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з п. 2, п. 4, п. 6 - п. 7 ч. 2 ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов`язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Згідно із ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Суд, заслухавши пояснення учасників справи в судовому засіданні, дослідивши письмові пояснення, викладені у заявах по суті, покази свідка та оцінивши, відповідно до ст. 89 ЦПК України, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів, наявних в справі, у їх сукупності, враховуючи вищевикладене, прийшов до переконання в тому, що позов не підлягає задоволенню.

Згідно із ст. 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

За змістом ст. 98 ЗК України право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки чи іншої заінтересованої особи на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею. Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

Ст. 101 ЗК України визначено, що дія земельного сервітуту зберігається у разі переходу прав на земельну ділянку, щодо якої встановлений земельний сервітут, до іншої особи. Земельний сервітут не може бути предметом купівлі-продажу, застави та не може передаватися будь-яким способом особою, в інтересах якої цей сервітут встановлено, іншим фізичним та юридичним особам. Власник, землекористувач земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, має право вимагати від осіб, в інтересах яких встановлено земельний сервітут, плату за його встановлення, якщо інше не передбачено законом. Власник земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, має право на відшкодування збитків, завданих встановленням земельного сервітуту.

Відповідно до ст. 1 Протоколу 1 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод - кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Згідно із ст. 100 ЗК України та ст. 402 ЦК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.

Відповідно до ч. 1 ст. 403 ЦК України сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном.

Згідно ч. 1 ст. 404 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо.

Отже, обов`язковою умовою встановлення земельного сервітуту є неможливість задоволення потреби особи, яка вимагає встановлення сервітуту, в інший спосіб.

Під час розгляду справи у спорі про встановлення земельного сервітуту суду належить з`ясовувати, з яких причин позивач не може використовувати належне йому майно. Не підлягають задоволенню позовні вимоги про встановлення земельного сервітуту, якщо судом встановлено, що неможливість використання майна зумовлена діями самого позивача.

Таким чином, закон вимагає від позивача надання суду доказів того, що обслуговування та користування будинковолодінням є неможливим без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки.

Вищевказане узгоджується із правовою позицією висловленою в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 січня 2019 року по справі № 607/12777/17.

В ході розгляду справи відповідач та її представники заперечували дотримання позивачем положень ч. 3 ст. 402 ЦК України, яка передбачає судове розв`язання спору лише у випадку, коли досудове врегулювання спірної ситуації не дало належного ефекту.

Згідно з ч. 1 ст. 90 ЦПК України показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини. Тому, при оцінці показань свідка судом проаналізовано процес формування, збереження і передачі відомостей свідком.

Судом прийнято до уваги, що свідок надавав покази, посилаючись на інформацію, якою володіє особисто, а не з чужих слів. Покази свідка не узгоджуються з поясненнями позивача та його представника, хоча узгоджуються із поясненнями відповідача, водночас суперечать матеріалам справи. При цьому судом враховано, що у відповідності до ч. 2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Судом встановлено, що позивач придбав земельну ділянку за кадастровим номером 051010000:02:021:0144, яка розташована в АДРЕСА_1 , сусідом якого є ОСОБА_2 .

В ході розгляду справи судом було досліджено висновок судової земельно-технічної експертизу № 58 від 12.04.2019 року.

Судом прийнято до уваги, що висновок експерта є чітким. Однак, суд звертає увагу на те, що згідно ч. 1 ст. 110 ЦПК України, висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими ст. 89 цього Кодексу.

Крім того, на письмові запитання відповідача ОСОБА_2 , експертом надані письмові відповіді, відповідно до яких, при проведенні експертизи експерт керувався своїм практичним досвідом та спеціальними знаннями в галузі землевпорядкування. Інші, суміжні земельні ділянки, які розташовані поряд із земельними ділянками сторін, експертом не досліджувались, оскільки їх власники не є сторонами по справі та питання про їх дослідження перед експертом не ставилось.

Окрім вищевказаного, позивач просив встановити сервітут для того, щоб мати можливість пройти, проїхати на велосипеді, до своєї земельної ділянки.

Суд прийшов до висновку, що фактично доводи позивача та його представника щодо необхідності встановлення сервітуту безпосередньо через земельну ділянку ОСОБА_2 , зводяться до забезпечення йому певного рівня комфорту в користуванні майном, а реальної необхідності, підкріпленої доказами неможливості користування майном, для встановлення сервітуту позивачем не наведено.

Позивач та його представник не довели, що відсутність проходу через земельну ділянку ОСОБА_2 , до земельної ділянки позивача, створює позивачу перешкоди у використанні і обслуговуванні належного йому майна.

Доводи позивача та його представника, що встановлення земельного сервітуту необхідно через земельну ділянку ОСОБА_2 , суд оцінює критично, оскільки відповідно до пояснень свідка ОСОБА_12 постійний прохід був та є біля земельної ділянки ОСОБА_6 . Крім того, в матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що відсутність сервітуту перешкоджала тій чи іншій екстреній службі виконати поставлені їй завдання.

Отже, позивачем не доведено неможливість використання належного йому майна і неможливість задоволення його потреб в інший спосіб, ніж встановлення земельного сервітуту із ОСОБА_2 .

Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку, що в даному випадку, відсутні підстави та необхідність для захисту прав позивача шляхом встановлення на його користь безоплатного безстрокового земельного сервітуту, який полягає у праві проходу та проїзду на велосипеді по частині земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 та належить ОСОБА_2 , оскільки такі вимоги є необґрунтованими і недоведеними належними, допустимими доказами.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат між сторонами, суд прийшов до наступного.

Судом встановлено сплату позивачем при зверненні до суду судового збору в сумі 704,80 гривень, що підтверджується квитанцією від 18.05.2018 року.

Враховуючи положення ст. 141 ЦПК України судовий збір підлягає залишенню за позивачем.

Що ж стосується витрат відповідача на кваліфіковану правову допомогу та витрат на експертизу, то суд вважає, що вони підлягають відшкодуванню позивачем на користь відповідача, виходячи з наступного.

Згідно із п. 2 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на проведення експертизи.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Судом у відповідності до ч. 6 ст. 139 і ч. 8 ст. 141 ЦПК України встановлено, що відповідачем за проведення земельно-технічної експертизи було сплачено 3 516,00 гривень, які підлягають стягненню з позивача.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

З огляду на викладене, суд вважає обґрунтованими витрати на професійну правничу допомогу, які підлягають стягненню з позивача на користь відповідача в розмірі 10 000 грн.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 12, 15, 401-404 ЦК України, ст.ст. 98-100 ЗК України, ст.ст. 2, 4, 10, 13, 76-83, 89, 90, 110, 133, 139, 141, 229, 235, 239, 258, 259, 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 до ОСОБА_2 , треті особи без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , про встановлення земельного сервітуту - відмовити в повному обсязі.

Судові витрати понесені позивачем - залишити за позивачем.

Стягнути із ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 понесені нею судові витрати у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000 (десять тисяч) гривень та 3 516 (три тисячі п`ятсот шістнадцять) гривень у відшкодування витрат на проведення експертизи.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_4 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН НОМЕР_2 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_5 .

Третя особа: ОСОБА_6 , адреса: АДРЕСА_1 .

Третя особа: ОСОБА_7 , адреса: АДРЕСА_1 .

Третя особа: ОСОБА_8 , адреса: АДРЕСА_2 .

Суддя: