Постанова

від 01.10.2020 по справі 127/12086/18

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 127/12086/18

Провадження № 22-ц/801/1516/2020

Категорія: 47

Головуючий у суді 1-ї інстанції Антонюк В. В.

Доповідач:Медвецький С. К.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2020 рокуСправа № 127/12086/18м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Медвецького С. К. (суддя-доповідач),

суддів: Ковальчука О. В., Шемети Т. М.,

за участю секретаря судового засідання - Богацької О. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 127/12086/18 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 12 червня 2020 року, ухвалене у складі судді Антонюка В. В. у залі суду,

встановив:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про встановлення земельного сервітуту.

Позов мотивовано тим, що 02 червня 2014 року він купив земельну ділянку б АДРЕСА_1 , загальною площею 0,0251 га з кадастровим номером 051010000:02:021:0144.

Поруч з його земельною ділянкою розташована земельна ділянка, яка належить на праві власності ОСОБА_2 .

З урахуванням місця розташування обох земельних ділянок, доступ до його земельної ділянки з дороги загального користування можливо виключно через земельну ділянку відповідачки.

29 вересня 2017 року він надіслав на адресу відповідачки лист та проєкт договору про встановлення земельного сервітуту, однак на дату звернення до суду із даним позовом, відповідачка не відповіла на вказаний лист.

З метою можливого отримання проходу (сервітуту) через іншу земельну ділянку, що межує з його власністю з іншого боку, 20 квітня 2018 року він звернувся до власника земельної ділянки з кадастровим номером № 0510100000:02:021:0158 - ОСОБА_5 , з проханням встановлення земельного сервітуту.

24 квітня 2018 року він отримав відмову, яка аргументована так: у зв`язку з тим, що на належній йому земельній ділянці ( ОСОБА_5 ), яка межує із змельною ділянкою позивача, існує щільна забудова, як житловими так і нежитловими спорудами, встановити право проходу/проїзду шириною як три так і менше метри не представляється можливим .

З урахуванням місця розташування обох земельних ділянок, а також через відсутність можливості встановлення проходу через інші суміжні земельні ділянки, доступ до його земельної ділянки з дороги загального користування можливий виключно через земельну ділянку відповідачки.

Натомість відповідачка створює йому перешкоди в проході та проїзді через належну їй земельну ділянку, хоча він звертався до неї з листом про встановлення сервітуту.

Через порушення права на вільне, безперешкодне використання належним йому нерухомим майном, позивач просив встановити земельний сервітут щодо земельної ділянки, яка належить відповідачці на праві приватної власності, згідно із державним актом на право власності на земельну ділянку ВН № 1/607 виданого 24 вересня 1997 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 12 червня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Вирішено питання про судовий збір.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено неможливість використання належної йому земельної ділянки і неможливість задоволення його потреб в інший спосіб, ніж встановлення земельного сервітуту через земельну ділянку належну ОСОБА_2 .

Також суд першої інстанції звернув увагу на відсутність підстав та необхідність для захисту прав позивача шляхом встановлення на його користь безоплатного безстрокового земельного сервітуту, який полягає у праві проходу та проїзду по частині земельної ділянки, що належить ОСОБА_2 .

Короткий зміст вимог апеляційних скарг

30 липня 2020 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити.

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справ між суддями Вінницького апеляційного суду від 30 липня 2020 року для розгляду указаної справи визначено склад колегії суддів: головуючий суддя - Медвецький С. К., судді: Ковальчук О. В., Оніщук В. В.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 31 липня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху, надано заявникові строк для усунення недоліків апеляційної скарги, а саме для оформлення апеляційної скарги відповідно до вимог статті 356 ЦПК України.

На виконання вимог цієї ухвали, позивачем подано апеляційну скаргу, яка відповідає вимогам статті 356 ЦПК України.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 12 серпня 2020 року відкрито апеляційне провадження у справі, надано строк іншим учасникам справи для подання відзиву на апеляційну скаргу.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 20 серпня 2020 року, проведеного на підставі розпорядження керівника апарату суду в частині заміни судді Оніщука В. В., який входить до складу колегії суддів, у зв`язку з перебуванням його у відпустці, визначено склад колегії суддів: головуючий суддя - Медвецький С. К., судді: Ковальчук О. В., Шемета Т. М.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 20 серпня 2020 року справу призначено до розгляду у судовому засіданні з повідомленням учасників справи на 17 вересня 2020 року о 09 год. 30 хв.

17 вересня 2020 року представник позивача - адвокат Ткачук Б.О. подав заяву про відкладення розгляду справи. Заява мотивована тим, що у помічника адвоката запідозрено коронавірусну хворобу COVID-19 .

Розгляд справи було відкладено на 01 жовтня 2020 року.

30 вересня 2020 року адвокат Ткачук Б.О. повторно подав заяву про відкладення розгляду справи у якій зазначає, що у його помічника підтверджено коронавірусну хворобу COVID-19 , а тому він перебуває на самоізоляції. Доказів хвороби до заяви та матеріалів справи не долучено.

Обґрунтовуючи висновки про обов`язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у рішенні від 07 липня 1989 року у справі Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain Європейський суд з прав людини зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов`язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Адвокат Ткачук Б.О. не був позбавлений можливості дистанційно взяти участі у судовому засідання за допомогою системи відеоконференцзв`язку EasyCon , однак таким правом не скористався, тобто використав надані йому процесуальні права на власний розсуд.

Указані обставин свідчать про те, що представник позивача - адвокат Ткачук Б.О. не утримався від використання прийомів, пов`язаних зі зволіканням у розгляді справи та максимально не використав всі передбачені законом засоби для прискорення процедури слухання справи.

ОСОБА_1 у судове засідання апеляційного суду не з`явився з невідомих причин.

У апеляційній скарзі ОСОБА_1 , зазначив адресу для листування: АДРЕСА_2 . На вказану адресу судом апеляційної інстанції двічі направлялась судова повістка, однак позивач не з`являвся до відділення поштового зв`язку для її отримання, що підтверджується довідкою поштової установи.

Європейський суд з прав людини зауважив, що на зацікавлену сторону покладається обов`язок проявляти належну увагу в захисті своїх інтересів та вживати необхідних заходів, щоб ознайомитись з подіями процесу (рішення ЄСПЛ Богонос проти Росії від 05 лютого 2004 року).

Відповідно до ст. ст. 13, 43 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми процесуальними правами на власний розсуд. Особи, які беруть участь у справі, зобов`язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права та виконувати процесуальні обов`язки.

Колегія суддів вважає, що ОСОБА_1 та його представник- адвокат Ткачук Б.О., як ініціатори апеляційної скарги, зобов`язані проявляти процесуальну зацікавленість рухом справи та її розглядом, отримувати поштову кореспонденцію.

Ураховуючи строки розгляду справи в суді апеляційної інстанції, колегія суддів приходить до висновку про можливість розгляду справи без участі позивача та його представника.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що під час розгляду справи місцевим судом було грубо порушено норми процесуального права щодо порядку розгляду справи, безпідставно не взято до уваги матеріали судово - земельної експертизи. Судом не надано оцінки доводам позивача щодо відсутності проходу та проїзду до належної йому земельної ділянки.

Доводи особи, яка подала відзив на апеляційну скаргу

19 серпня 2020 року від ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому вона вказала, що рішення суду є законним і обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні, оскільки суд надав належну правову оцінку поданим сторонами доказам, правильно визначив характер спірних правовідносин та правильно застосував норми матеріального права.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 02 червня 2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Посвятенком Ю. Д., зареєстрованим за № 1383, ОСОБА_1 придбав у ОСОБА_6 земельну ділянку, загальною площею 0,0251 га з кадастровим номером 0510100000:02:021:0144, яка розташована по АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 13).

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 02 червня 2014 року ОСОБА_1 належить земельна ділянка, площею 0,0251 га, з кадастровим номером 0510100000:02:021:0144, яка розташована по АДРЕСА_3 , а. с. 14).

Як слідує з матеріалів справи, ОСОБА_1 надіслано на адресу відповідачки лист від 12 вересня 2017 року та проєкт договору про встановлення земельного сервітуту, однак відповідач не надала жодної відповіді на вказаний лист (т. 1, а. с. 8).

Відповідно до державного акта на право приватної власності на землю від 04 вересня 1997 року, зареєстрованого за № ВН № 1/607, на підставі рішення Вінницької міської ради народних депутатів від 29.05.1997 № 438, ОСОБА_2 передано у приватну власність земельну ділянку, площею 440 м 2 , яка розташована на території Вінницької міської ради, садівниче товариство Калина (т. 1, а. с. 16).

Заявою від 24 квітня 2018 року ОСОБА_5 , на звернення ОСОБА_1 про встановлення земельного сервітуту (права проходу та проїзду на велосипеді, а також право проїзду будівельної техніки) через належну ОСОБА_5 земельну ділянку, - відмовив, у зв`язку з щільною забудовою на належній йому земельній ділянці (т. 1, а. с. 17).

Із Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 15 лютого 2018 року слідує, що ОСОБА_2 належить земельна ділянка площею 0.0440 , що розташована в АДРЕСА_4 (т. 1, а. с. 38).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 12 вересня 2019 року:

- ОСОБА_3 належить 0,0153 га земельної ділянки за кадастровим номером 0510100000:02:021:0002 по АДРЕСА_5 ;

- ОСОБА_4 належить 0,0265 га земельної ділянки за кадастровим номером 0510100000:02:021:0147 по АДРЕСА_1 ;

- ОСОБА_5 належить 0,0243 га земельної ділянки за кадастровим номером 0510100000:02:021:0158 по 2-му проїзду Максимовича в м. Вінниці.

Позиція суду апеляційної інстанції

Апеляційний суд у складі судової колегії, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За змістом частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Указаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає.

Звертаючись до суду з указаним позовом, позивач, з посиланням на норми статті 401 ЦК України та статей 98, 99 Земельного кодексу України, просив встановити земельний сервітут щодо земельної ділянки, яка належить відповідачці на праві приватної власності, згідно із державним актом на право власності на земельну ділянку ВН № 1/607, виданого 24 вересня 1997 року.

Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (частина перша статті 1 ЦК України).

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Судом установлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, загальною площею 0,0251 га з кадастровим номером 0510100000:02:021:0144, яка розташована в АДРЕСА_1

ОСОБА_2 є власницею земельної ділянки, загальною площею 0,0440 га, з кадастровим номером 0510100000:02:021:0182, яка розташована за адресою: АДРЕСА_4 , з цільовим призначенням для індивідуального садівництва.

Статтею 98 ЗК України визначено, що право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими. Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею. Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

За змістом статей 91, 96 ЗК України власники земельних ділянок та землекористувачі зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон.

Земельний сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно (стаття 100 ЗК України).

Відповідно до статті 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій особі, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Згідно з частинами першою, третьою статті 402 ЦК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.

Статтею 404 ЦК України передбачено, що право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту.

У пункті 22-2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ судам роз`яснено, що види земельних сервітутів, які можуть бути встановлені рішенням суду, визначені статтею 99 ЗК України і цей перелік не є вичерпним. Встановлюючи земельний сервітут на певний строк чи без зазначення строку (постійний), суд має враховувати, що метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання; умовою встановлення є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб, і в рішенні суд має чітко визначити обсяг прав особи, що звертається відносно обмеженого користування чужим майном.

Отже, закон вимагає від позивача надання суду доказів того, що нормальне використання своєї власності неможливе без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки. При цьому слід довести, що задоволення потреб позивача неможливо здійснити будь-яким іншим способом.

Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 13 листопада 2019 року у справі № 133/305/17-ц (провадження № 61-12458св19).

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно з листом начальника відділу у м. Вінниці Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області № 938/409-19-0.21 від 09 грудня 2019 року у відділі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки на замовлення ОСОБА_6 , яка була попереднім власником земельної ділянки за кадастровим номером 0510100000:02:021:0144, ДП Поділлягеодезкартографія у 2013 році на кадастровому плані зазначено про наявність проходу сервітутного користування через суміжну ділянку ОСОБА_7 за кадастровим номером 0510100000:02:021:0002, теперішнім власником є ОСОБА_3 (т. 2, а. с. 125).

За своїм змістом сервітуту встановлює обмежене право користування чужим майном, тобто у певно визначених межах (ст. 403 ЦК України).

При цьому виходячи із сутності сервітуту обсяг користування чужим майном повинен бути чітко окреслений, оскільки обмеження права власності особи на майно, щодо якого встановлено сервітут, не позбавляє власника продовжувати використовувати свою земельну ділянку за цільовим призначенням, тобто можливості здійснення правомочностей володіння. Користування. Розпорядження майном у межах, не обтяжених сервітутом (ч. 3 ст. 98 ЗК України, ч. 5 ст. 403 ЦК України).

Крім того, право на встановлення сервітуту належить власникам або користувачам суміжних земельних ділянок, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 100 ЗК України встановлення сервітуту здійснюється для обслуговування належної їм земельної ділянки за рахунок обслуговуючої , тобто сервітутної земельної ділянки.

Виходячи з поняття сервітут , у випадку встановлення земельного сервітуту, пов`язаного з просторовим використанням чужої земельної ділянки (зокрема при праві проходу, проїзду тощо), суду необхідно з`ясувати, яка саме частина земельної ділянки відповідачки підлягає використанню за сервітутом, а яка її частина не обтяжена сервітутом і може використовуватися власником.

Тому судом першої інстанції вірно встановлено, що вимога позивача про встановлення земельного сервітуту через земельну ділянку, що належить ОСОБА_2 до земельної ділянки, яка належить ОСОБА_1 , позбавлена обов`язкової умови встановлення сервітуту - реальну необхідність встановлення сервітуту, яка не може бути задоволений іншим способом.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не взято до уваги висновок експертизи не заслуговують на увагу, оскільки на вирішення у експерта було поставлено запитання з приводу того: Чи є технічна можливість встановлення земельного сервітуту та чи наявний прохід та проїзд для транспортному засобу через земельну ділянку кадастровий номер 0510100000:02:021:0182, що належить ОСОБА_2 до земельної ділянки кадастровий номер 0510100000:02:021:0144, яка належить ОСОБА_1 і чи буде дотриманий ДБН у разі встановлення такого проїзду та проходу транспортного засобу до земельної ділянки позивача?

Разом з тим у висновку експерта не встановлено, чи не будуть указані варіанти, порушувати права іншого власника земельної ділянки, де встановлюється сервітут, оскільки земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки щодо якої він встановлюється.

Таким чином, позивачем не доведено необхідність встановлення земельного сервітуту на право проїзду через земельну ділянку відповідачки, так як він має можливість задовольнити свої потреби щодо доступу до своєї земельної ділянки у інший, менш обтяжливий для ОСОБА_2 спосіб, тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.

Зважаючи на викладене, суд першої інстанції, установивши характер спірних правовідносин та дослідивши наявні у справі докази, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та власного тлумачення правовідносин і висновків суду не спростовують.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, суд вважає, що доводи апеляційної скарги не є суттєвими, а відтак не дають підстав для висновку про порушення процесуального права або неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту в пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то судові витрати у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції слід віднести за рахунок позивача.

Крім цього, відповідач ОСОБА_2 надала суду квитанцію б/н від 18 серпня 2020 року про оплату судових витрат на правничу допомогу у розмірі 3 000 грн.

Водночас зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).

Відповідно до частини п`ятої статті 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Отже, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, можливо лише за клопотанням іншої сторони.

Така правова позиція узгоджується з висновком, викладеним у постановах Верховного Суду від 03 червня 2020 року у справі № 211/1674/19 (провадження № 61-2679св20), від 19 серпня 2020 року у справі № 195/31/16-ц (провадження № 61-15811св19).

З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку про стягнення з позивача на користь ОСОБА_2 3 000 грн судових витрат на правничу допомогу.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 12 червня 2020 року без змін.

Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, віднести за рахунок позивача.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 3 000 судових витрат на правничу допомогу.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Головуючий С. К. Медвецький

Судді: О. В. Ковальчук

Т. М. Шемета