Рішення

від 23.06.2020 по справі 478/2112/19

КАЗАНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 478/2112/19 Провадження № 2/478/69/2020

Р і ш е н н я

І м е н е м У к р а ї н и

23 червня 2020 року смт. Казанка

Казанківський районний суд Миколаївської області в складі,

головуючого судді Томашевського О.О.,

за участю:

секретаря судових засідань Григоренко Н.О.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

відповідача ОСОБА_3 ,

представника відповідачів ОСОБА_4 ,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в смт. Казанка, цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , третя особа: приватний нотаріус Казанківського районного нотаріального округу Миколаївської області Рожко Олена Олексіївна, про визнання недійсним договору доручення та договору міни,

В с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до Казанківського районного суду Миколаївської області з позовною заявою до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , третя особа: приватний нотаріус Казанківського районного нотаріального округу Миколаївської області Рожко О.О., про визнання недійсним договору доручення та договору міни.

Позовні вимоги обґрунтовані тими обставинами, що 23 лютого 2001 року позивач отримала Державний акт на право приватної власності на землю в результаті чого отримала право власності на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 5,01 га в межах території Миколо-Гулаківської сільської ради Казанківського району Миколаївської області.

В подальшому, будучи знайомою із відповідачем ОСОБА_3 , позивач та вказаний відповідач дійшли згоди щодо передачі земельної ділянки, належної позивачу в оренду, строком на 30 років відповідачеві.

З метою передачі в оренду земельної ділянки, позивач та відповідач прибули до приватного нотаріуса Рожко О.О., де 29 серпня 2001 року, позивач проставила свій підпис під документом, який вважала договором оренди. При цьому, із змістом самого документу її ознайомлено не було, нею було вчинено підпис за указкою нотаріуса.

Після цього, позивач отримала від відповідача грошові кошти, в розмірі 700,00 грн., в якості орендної плати.

З 29 серпня 2001 року, позивач неодноразово зверталась до відповідача з приводу виплат грошових коштів за оренду власної земельної ділянки, проте відповідач відмовляв їй у виплаті грошових коштів, мотивуючи свою відмову строковістю договору оренди, по закінченню якого він здійснить повний розрахунок перед нею.

Проте, звернувшись до нотаріуса, позивач дізналась, що договір оренди взагалі не складався та нотаріусом не посвідчувався.

Натомість, з повідомлення нотаріуса від 05 грудня 2018 року, позивач дізналась, що нотаріусом було посвідчено доручення від 29 серпня 2001 року, за яким позивач уповноважила відповідача ОСОБА_3 діяти від її імені, надавши останньому право на укладення різних угод.

Також, від нотаріуса позивач дізналась, що 13 жовтня 2003 року, було посвідчено договір міни земельних ділянок, за яким, відповідач ОСОБА_3 , діючи від її імені, уклав договір із своєю матір`ю - відповідачем - 2 ОСОБА_5 про обмін земельними ділянками.

Так, зі змісту вказаного договору міни вбачається, що позивач обміняла власну земельну ділянку для ведення особистого підсобного господарства, розташованої на території Миколо-Гулаківської сільської ради, площею 5,01 га на земельну ділянку для ведення особистого підсобного господарства, розташовану в с. Утішне, Казанківського району Миколаївської області, площею 0,23 га з доплатою в сумі 700,00 грн.

Таким чином, позивач вказувала, що не мала наміру (волевиявлення) на укладання договорів доручення та міни, що підписання нею доручення від 29.08.2001 року було вчинено внаслідок обману, що згідно з Перехідними положеннями Земельного кодексу України, будь-які доручення під час заборони на відчуження земельних ділянок визнаються недійсними, що відчуження своєї земельної ділянки відбулось в період дії мораторію, при цьому, земельні ділянки не були сформовані, а також вказуючи на недоліки (неповну інформацію), які містяться у дорученні та договору міни, просила суд:

- визнати недійсним доручення за реєстраційним номером 1007 від 29 серпня 2001 року, посвідчене приватним нотаріусом Казанківського районного нотаріального округу Миколаївської області Рожко О.О.;

- визнати недійсним договір міни за реєстраційним номером 2633 від 13 жовтня 2003 року, посвідчений приватним нотаріусом Казанківського районного нотаріального округу Миколаївської області Рожко О.О.;

- скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_5 на земельну ділянку з кадастровим номером 4823684200:05:000:0157;

- стягнути на її користь з відповідачів судові витрати по справі.

Ухвалою суду від 24.02.2020 року провадження у справі було відкрито, постановлено проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження.

06 березня 2020 року на адресу суду надійшов відзив від відповідача ОСОБА_3 , згідно якого останній заперечував проти позову, вказуючи, що позивач, на підставі спільної домовленості з відповідачем, оформила доручення на його ім`я, надавши останньому право на укладення від її імені угод, в тому числі щодо обміну (міни) земельної ділянки. Крім того, відповідач зазначив, що відчуження земельної ділянки в період дії мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення шляхом обміну земельних ділянок не заборонено законом.

28 лютого 2020 року на адресу суду надійшли пояснення третьої особи, згідно яких приватний нотаріус зазначила, що право громадян на обмін земельними ділянками не обмежено законом не залежно від місця їх розташування. При цьому, в період посвідчення доручення та договору міни, будь-яких змін до законодавства щодо недійсності виданих доручень не відбувалось.

Також приватний нотаріус зазначила, що підстав для відмови в посвідченні доручення та договору міни у неї не було, оскільки позивачем особисто було надано всі документи, необхідні для проведення нотаріальної дії з оформлення доручення, а також весь необхідний комплект документів для посвідчення договору міни.

У відповіді на відзив, поданої до суду 07.04.2020 року позивач зазначила, що доводи відповідача ОСОБА_6 про досягнуту між ними домовленість на обмін земельними ділянками та видачею доручення останньому є абсолютним домислом. Позивач зазначила, що мала бажання лише передати свою земельну ділянку в оренду та не була обізнана про вчинення її обміну.

Правом на надання відзиву до суду, відповідач - 2 ОСОБА_5 не скористалась. В судове засідання не прибула, про причини своє неявки суд не повідомила. Права та інтереси відповідача - 2 були представлені представником.

В судовому засіданні сторони підтримали власні вимоги та заперечення. Позивач та її представник просили позовні вимоги задовольнити. Суду пояснили, що позивач в момент підписання доручення від 29.01.2001 року була введена в оману, оскільки вважала, що підписується під текстом договору оренди. Свого дозволу на укладення договору міни не надавала та таку угоду не схвалювала. Грошові кошти в розмірі 700,00 грн. отримала від відповідача ОСОБА_6 в якості орендної плати за орендовану у неї земельну ділянку.

Крім того, представником позивача було уточнено позовну вимогу та останній просив суд між іншим, скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_5 на земельну ділянку. Іншу частину заявлених позовних вимог, просив задовольнити в редакції позовної заяви.

Відповідач та представник відповідачів проти задоволення позовних вимог заперечували, просили відмовити в позові з підстав його необґрунтованості та з огляду на пропуск позивачем строків позовної давності для звернення до суду на підставі ЦК УРСР.

Третя особа, в судове засідання не прибула. Про дату, час та місце судового засідання повідомлена належним чином, про причини неявки суд не повідомила.

Заслухавши пояснення позивача та її представника, відповідача та представника відповідачів, дослідивши матеріали цивільної справи, судом встановлено наступне.

Позивач ОСОБА_1 на підставі Державного акту серії ІІ - МК № 042414 виданого 23 лютого 2001 року набула право власності на земельну ділянку, площею 5,01 га в межах Миколо - Гулаківської сільської ради Казанківського району Миколаївської області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

29 серпня 2001 року, приватним нотаріусом Рожко О.О. було посвідчено доручення за №1007, згідно якого ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_3 користуватися і розпоряджатися належною їй на підставі Держакту серії ІІ - МК в„– 042414 земельною ділянкою розміром 5,01 га, переданою їй для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, для чого надала йому право, зокрема: заключати різні угоди (оренди, дарування, міни, купівлі-продажу).

Згідно з Державним актом на право приватної власності на землю, серії І-МК № 018593 виданого 13.10.2003 року, відповідач - 2 ОСОБА_7 отримала у власність земельну ділянку для ведення особистого підсобного господарства.

Згідно зі звітами ТОВ Південьприватзем , проведеного 10 жовтня 2003 року, вартість земельної ділянки сільськогосподарського призначення, яка належала ОСОБА_1 становить 31242,00 грн. Вартість земельної ділянки сільськогосподарського призначення, яка належала ОСОБА_7 становить 1639,00 грн.

13 жовтня 2003 року, відповідач ОСОБА_3 , діючи від імені позивача - ОСОБА_1 , уклав договір міни земельних ділянок, згідно умов якого здійснив обмін земельної ділянки, належної ОСОБА_1 на земельну ділянку, яка належить його матері - ОСОБА_5 з доплатою в сумі 700,00 грн.

Вказаний договір було посвідчено нотаріусом Рожко О.О. 13.10.2003 року та зареєстровано в реєстрі за № 2633.

Як вбачається з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 1482918 від 21.03.2013 року, право власності на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 5,0093 га було зареєстровано з 19.03.2013 року за відповідачем - 2 ОСОБА_7 .

В ході судового розгляду, позивач та її представник визнали той факт, що ОСОБА_1 здійснила 29.08.2001 року у приватного нотаріуса підпис у документі, який вважала договором оренди та не заперечували належність саме її підпису у дорученні. Також, стороною позивача не заперечувався факт отримання від ОСОБА_3 грошових коштів в розмірі 700,00 грн.

За таких обставин, суд також вважає встановленим вчинення позивачем підпису у дорученні від 29.08.2001 року та отримання грошових коштів.

Вирішуючи спірні правовідносини, які виникли між сторонами, суд керується наступним.

Статтею 5 Цивільного кодексу України встановлено, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Вирішуючи спір щодо визнання недійсними доручення від 29.08.2001 року та договору міни земельних ділянок від 13.10.2003 року, суд враховує норми цивільного законодавства, чинного саме на час укладання оспорюваних позивачем угод, тобто ЦК УРСР.

За змістом частини першої статті 41 ЦК УРСР, угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов`язків. Угоди можуть бути односторонніми і дво-або багатосторонніми (договори).

Згідно частини першої статті 57 ЦК УРСР, угода, укладена внаслідок обману, насильства, погрози, зловмисної угоди представника однієї сторони з другою стороною, а також угода, яку громадянин був змушений укласти на вкрай невигідних для себе умовах внаслідок збігу тяжких обставин, може бути визнана за позовом потерпілого або за позовом державної чи громадської організації.

Зважаючи на наведені норми чинного, на момент укладення доручення від 29.08.2001 року та договору міни від 13.10.2003 року, цивільного законодавства, суд враховує, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом (другою стороною правочину) щодо обставин, які мають істотне значення.

Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення, тобто природи правочину, прав та обов`язків сторін, властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Відтак, розглядаючи позовні вимоги в частині визнання недійсним доручення від 29.08.2001 року та договору міни земельних ділянок від 13.10.2003 року, суд враховує перш за все обставини, якими позивач доводить, що вчинені нею дії (підписання доручення) були наслідком введення її в оману.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з процесуальним законодавством сторони мають певні права та обов`язки, реалізація яких, як правило, залежить від самих учасників процесу.

Надання доказів на підтвердження доводів і обставин, на які позивач посилається як на підставу свої вимог, є обов`язком саме позивача, і їх ненадання є неналежним використанням процесуальних прав та свідчить про те, що позивач не вчиняє активних дій для доведення обґрунтованості своїх вимог перед судом.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. У разі ненадання певних доказів суд розглядає справу за наявними у ній матеріалами.

За змістом статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд позбавлений права збирання доказів за власною ініціативою, оскільки обов`язок доказування покладається на сторони. Доказування є юридичним обов`язком сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Доведення підстав позову покладається на позивача. Наведені положення є найважливішою складовою принципу змагальності.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 , як на підставу заявлених позовних вимог щодо визнання доручення та договору міни недійсними, посилалася на те, що вона не доручала відповідачу ОСОБА_3 укладати від її імені договір міни земельних ділянок, та не схвалювала укладення такого правочину.

За загальним правилом, у позовній заяві повинні не лише міститися позовні вимоги, а й бути викладені обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і зазначені докази, що підтверджують кожну обставину.

Під підставами позову слід розуміти обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, а не самі по собі посилання позивача на певну норму закону, яку суд може змінити, якщо її дія не поширюється на дані правовідносини.

Із матеріалів справи вбачається, що інших підстав для визнання доручення недійсним, окрім відсутності волевиявлення у позивача на укладення саме доручення та статтю 57 ЦК УРСР, тобто укладання правочину під впливом обману, позивачем не вказано.

Під час розгляду справи було встановлено наявність посвідченого нотаріусом доручення від 29 серпня 2001 року, яким ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_3 , в тому числі на укладання будь-яких угод щодо земельної ділянки, зокрема - міни.

Будь-яких обставин, що прямо або опосередковано вказують на наявність умислу у відповідача скривати дійсну природу, вид правочину або введення позивача в оману в будь-який інший спосіб матеріали справи не містять та позивачем в ході судового розгляду не наведено.

Що стосується безпосередньо договору міни земельних ділянок від 13.10.2003 року, то його укладення відбулось внаслідок наданих відповідачу повноважень.

Так, статтею 62 ЦК УРСР визначено, що угода, укладена однією особою (представником) від імені другої особи (яку представляють) в силу повноваження, що ґрунтується на довіреності, законі або адміністративному акті, безпосередньо створює, змінює і припиняє цивільні права і обов`язки особи, яку представляють. Повноваження можуть також випливати з обстановки, в якій діє представник (продавець в роздрібній торгівлі, касир тощо).

З огляду на матеріали справи, укладаючи договір міни земельних ділянок, відповідач ОСОБА_3 діяв в інтересах позивача ОСОБА_1 та на підставі наданих йому дорученням від 29.08.2001 року прав на укладення такого роду угод.

Посилання позивача на ту обставину, що нею не було схвалено правочин щодо обміну земельними ділянками не заслуговує на увагу, оскільки з огляду на статтю 63 ЦК УРСР, лише угоди, укладені від імені другої особи особою, не уповноваженою на укладення угоди або з перевищенням повноважень, створюють, змінюють і припиняють цивільні права і обов`язки для особи, яку представляють, в разі дальшого схвалення угоди цією особою.

Тобто, на момент вчинення правочину в інтересах позивача, обов`язкове схвалення угоди для визнання її дійсною не вимагалось, оскільки таке схвалення передбачалось лише в разі перевищення своїх повноважень представником або взагалі, в разі відсутності таких повноважень.

Не заслуговують також уваги посилання позивача та її представника на виявлені недоліки, які містять доручення та договір міни, зокрема, на думку сторони позивача, це визначення дат без зазначення їх прописом, не зазначення в дорученні серії та номера паспорту відповідача, без зазначення точної адреси його проживання та інші подібні недоліки.

З цього приводу, суд зазначає, що формальні помилки, допущені в тексті правочинів не можуть розцінюватись, як самостійна підстава для визнання угод недійсними. Головними вимогами до правочинів, в редакції цивільного законодавства чинного на момент їх вчинення, є відповідність правочинів вимогам закону, інтересам держави і суспільства, про що було зазначено в Главі 3 ЦК УРСР. Наслідками порушення саме таких вимог є визнання таких угод недійсними.

Таким чином, суд відхиляє доводи сторони позивача щодо недоліків укладених правочинів.

Щодо тверджень сторони позивача про відчуження земельних ділянок в період дії мораторію та недійсність доручення з огляду на розділ Х пункту 15 Перехідні положення Земельного кодексу України, то суд зазначає наступне.

В період укладення договору міни Земельний кодекс України існував в редакції змін і доповнень від 06.08.2003 року.

Згідно з пунктом 15 Розділу Х Кодексу в редакції від 06.08.2003 року, було встановлено, що громадяни та юридичні особи, які мають у власності земельні ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства та іншого товарного сільськогосподарського виробництва, а також громадяни України - власники земельних часток (паїв) не вправі до 1 січня 2005 року продавати або іншим способом відчужувати належні їм земельні ділянки та земельні частки (паї), крім міни, передачі їх у спадщину та при вилученні земель для суспільних потреб.

Отже, детальний аналіз наведеної правової норми свідчить про наявність винятку, за яким громадяни, які мають у власності земельні ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства та іншого товарного сільськогосподарського виробництва, вправі здійснювати обмін земельних ділянок.

Наведена норма кореспондується із нормою статті 81 ЗК України в редакції від 06.08.2003 року, де надано право громадянам України набувати право власності на земельні ділянки на підставі, зокрема договору міни.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, відповідач вчинив правочин в інтересах позивача, згідно якого обміняв земельну ділянку позивача призначену для ведення особистого сільськогосподарського виробництва на земельну ділянку для особистого підсобного господарства.

Таким чином, посилання представника позивача на ту обставину, що мораторій на відчуження земельних ділянок забороняв вчинити обмін земельними ділянками між позивачем та відповідачем - 2 ґрунтується на невірному тлумаченні діючого на момент вчинення такого правочину земельного законодавства.

Що стосується посилання представника позивача на ту обставину, що відбувся обмін земельних ділянок різних категорій, а саме: земельної ділянки позивача сільськогосподарського призначення на земельну ділянку відповідача - 2 для обслуговування будинку та підсобних приміщень, то суд не погоджується із таким твердженням.

Так, з огляду на пункт а) статті 19 ЗК України в редакції від 06.08.2003 року, землі України за основним цільовим призначенням поділяються зокрема, на: землі сільськогосподарського призначення.

З огляду на Державні акти про право приватної власності на землю позивач та відповідач - 2 були власниками земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та ведення особистого підсобного господарства відповідно.

За договором міни земельних ділянок від 13.10.2003 року, саме вказаними земельними ділянками обмінялись ОСОБА_1 та ОСОБА_5 .

Згідно з пунктом 2 Українського класифікатору цільового використання землі, затвердженого листом Держкомзему України від 24 квітня 1998 року № 14-1-7/1205, який діяв в період укладення договору міни, до земель сільськогосподарського призначення було віднесено землі: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та для ведення особистого підсобного господарства, садівництва, городництва, сінокосіння і випасання худоби.

Тобто, земельні ділянки позивача та відповідача - 2, якими вони здійснили обмін, були землями однієї категорії, а саме: землями сільськогосподарського призначення.

Що стосується посилання сторони позивача на ту обставину, що в силу пункту 15 Розділу Х Перехідні положення Земельного кодексу України, на момент укладення договору міни земельних ділянок, будь-які угоди (у тому числі довіреності) укладені під час заборони на купівлю-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), а так само передачі прав на відчуження цих земельних ділянок та земельних часток (паїв) є недійсними з моменту їх укладення, то суд звертає увагу на наступне.

По-перше, наведена позивачем правова норма, не існувала, на момент вчинення правочину з обміну земельними ділянками.

По-друге, вказана норма стосується тих угод (довіреностей), які були укладенні під час дії заборони на купівлю-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв). Така заборона (мораторій) була запроваджена змінами до Земельного кодексу України з 25.10.2001 року, тобто після укладення спірного доручення від 29.08.2001 року.

Таким чином, наведені стороною позивача правові норми не можуть бути застосовані в даному випадку до доручення від 29.08.2001 року.

Що ж стосується посилань позивача на неправомірний обмін земельними ділянками, які не були сформованими, то суд виходить з наступного.

Так, у статті 79-1 Земельного кодексу України встановлено, що земельна ділянка як об`єкт цивільних прав має бути сформованою. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Проте, такі приписи з`явились у Земельному кодексі України лише з 2013 року у зв`язку із прийняттям Закону України Про Державний земельний кадастр .

Тобто, на момент вчинення обміну земельними ділянками, земельне законодавство не ставило умов щодо формування земельних ділянок для можливості їх відчуження, зокрема, у спосіб обміну, а тому вказані доводи сторони позивача також не заслуговують на увагу.

Підсумовуючи все наведене вище, суд приходить до висновку про безпідставність та недоведеність позовних вимог пред`явлених позивачем до відповідачів, з яких не вбачається підстав для визнання недійсними доручення від 29.08.2001 року та договору міни від 13.10.2003 року, а відтак, заявлені позивачем похідні вимоги від основних вимог позову щодо скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_5 на земельну ділянку також не можуть бути задоволенні.

Таким чином, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

Крім того, враховуючи, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, суд приходить до висновку щодо відсутності підстав для застосування до позивача наслідків пропуску строків позовної давності, оскільки одночасне наведення таких підстав для відмови в задоволенні позову, як недоведеність позовних вимог і пропуск строку звернення до суду, носить взаємовиключний характер, тому що відмовити у задоволенні позову у зв`язку з пропуском строку звернення до суду можливо лише в разі встановлення при розгляді спору, що позов є доведеним.

За таких обставин, суд не знаходить підстав для застосування наслідків пропуску строку позовної давності.

В силу статті 141 ЦПК України, судові витрати позивача слід віднести на його рахунок.

Керуючись ст.ст.10-13, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд,

У х в а л и в:

В задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ), ОСОБА_5 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_4 ), третя особа: Приватний нотаріус Казанківського районного нотаріального округу Миколаївської області Рожко Олена Олексіївна (Миколаївська область, Казанківський район, смт. Казанка, вул. Миру, 202/2, РНОКПП не відомий), про визнання недійсним договору доручення та договору міни - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення може бути подано апеляційну скаргу безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Перебіг строку на апеляційне оскарження розпочинається з наступного дня після офіційного оголошення про закінчення дії на території України карантину встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

Повний текст рішення складено та підписано 24.06.2020 року

Суддя Казанківського районного суду

Миколаївської області О.О.Томашевський