Ухвала

від 23.06.2020 по справі 345/1734/20

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 345/1734/20

Провадження № 11-кп/4808/294/20

Категорія ст. 183 КПК України

Головуючий у 1 інстанції ОСОБА_1

Суддя-доповідач Повзло

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2020 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Івано-Франківського апеляційного суду в складі:

суддів ОСОБА_2 ,

ОСОБА_3 , ОСОБА_4

з участю секретаря ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції матеріали кримінального провадження №12020090170000219 за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 29.05.2020 року про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_7 із визначенням розміру застави, -

за участю: прокурора ОСОБА_8

обвинуваченого ОСОБА_7

захисника ОСОБА_6

ВСТАНОВИЛА:

В апеляційній скарзі захисник просить скасувати ухвалу суду в частині продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою ОСОБА_7 скасувати і постановити нову, якою застосувати щодо обвинуваченого запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту. Вважає, що суддя не обґрунтував належним чином жодного ризику та не навів будь-яких доказів необхідності продовження застосування такого запобіжного заходу, як тримання під вартою з виплатою великого розміру застави, а також не мотивував свої висновки в частині неможливості застосування більш м`якого запобіжного заходу. В обґрунтування своїх доводів посилається на те, що клопотання прокурора не підтверджується жодними вагомими доказами наявность вини обвинуваченого у вчиненому. Вказує на те, що суд формально перерахував наявність ризиків з підстав, які були зазначені в попередній ухвалі слідчого судді. Апелянт посилається на те, що обвинувачений має місце реєстрації та постійне місце проживання, має незадовільний стан здоров`я, а саме ВІЛ-інфекцію, що, на думку апелянта, свідчить про можливість застосування до нього більш м`якого запобіжного заходу, а саме цілодобового домашнього арешту. Водночас апелянт висловив свою незгоду й в частині розміру застави 96050 грн., що, на його думку, є явно непомірною для сплати обвинуваченим виходячи з його віку, матеріального стану та розміру завданої шкоди на суму 6170 грн., а тому, просить обрати заставу у виді 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 42040 грн., що буде співмірним з існуючими у кримінальному провадженні ризиками та зможе забезпечити належну поведінку обвинуваченого і виконання покладених на нього обов`язків.

В доповненнях до апеляційної скарги, захисник посилається на те, що в матеріалах провадження відсутнє клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою, що, виходячи з позиції Конституційного суду України, є неприпустимим, оскільки не відповідає засадам верховенства права, рівності учасників, змагальності та диспозитивності кримінального провадження, оскільки не тільки позбавляє сторону захисту можливості підготуватися до справи, а й перетворю процес продовження строку тримання під вартою на автоматичне і на обов`язок суду його розглядати та вирішувати незалежно від ініціативи зацікавлених осіб, і у першу чергу, сторони обвинувачення.

Оскаржуваною ухвалою суду першої інстанції задоволено клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_7 , виходячи з наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України: можливості переховуватися від органів досудового розслідування та суду, вчинити інше кримінальне правопорушення, а також виходячи із тяжкості кримінального правопорушення та підвищеної суспільної небезпеки.

Під час апеляційного провадження:

- обвинувачений та його захисник підтримали доводи апеляційної скарги, просили ухвалу слідчого судді скасувати як незаконну, прийняти нову, якою відмовити в задоволенні клопотання прокурора;

- прокурор просив в задоволенні апеляційної скарги відмовити, ухвалу слідчого судді залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників судового провадження, зясувавши обставини справи, обговоривши доводи й мотиви апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що в задоволенні апеляційної скарги належить відмовити, ухвалу суду першої інстанції належить залишити без змін, з таких підстав.

З наданих суду матеріалів вбачається, що ОСОБА_7 звинувачується у вчиненні двох епізодів кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, а саме у таємному викраденні чужого майна (крадіжки), поєднаному з проникненням у інше приміщення (а.п. 2-13).

Як вбачається із матеріалів справи, питання про продовження строку тримання обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою було вирішено на етапі підготовчого судового засідання в суді, а тому, згідно норм діючого законодавства, при перевірці відповідного рішення судом апеляційної інстанції, вирішальним є перевірка питання наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.

Приймаючи таке рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що прокурором поза розумним сумнівом доведено, що ризики щодо можливого переховування ОСОБА_7 від суду, а також ризик вчинення іншого кримінального правопорушення продовжують існувати, та застосування більш м`якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, не зможе запобігти зазначеним ризикам.

Оскільки наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин, колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції.

Як вбачається, обвинувачений ОСОБА_7 раніше неодноразово судимий за корисливі злочини, відомостей щодо його працевлаштування, матеріали провадження не містять, що свідчить про відсутність у нього постійного джерела доходів, а також про те, що він на шлях виправлення не став, оскільки продовжив займатися злочинною діяльністю, не зробивши для себе певних висновків.

Наведене вище підтверджує існування заявлених прокурором ризиків, зокрема ризику того, що ОСОБА_7 , перебуваючи на волі, може продовжувати займатися злочинною діяльністю і, намагаючись уникнути покарання за скоєне, існує ризик можливого переховування від органів досудового слідства й суду, чим перешкодить виконанню процесуальних рішень і встановленню об`єктивної істини по справі.

З огляду на те, що тримання особи під вартою може бути виправдано за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи, продовження тримання ОСОБА_7 під вартою є обґрунтованим.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, колегія суддів також враховує й те, що в провадженні Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області знаходиться ще одне кримінальне провадження про обвинувачення ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 185 КК України (справа №345/42/20) (а.п. 21), що підтверджує ризик вчинення останнім інших злочинів, у разі заміни запобіжного заходу ОСОБА_7 на більш м`який, зокрема й запропонований стороною захисту цілодобовий домашній арешт.

Колегія суддів вважає, що матеріалами провадження в повному обсязі доведено обставини, які виправдовують обмеження права ОСОБА_7 на свободу, та неможливість застосування до останнього інших більш м`яких запобіжних заходів.

На думку колегії суддів, оцінивши всі вищевказані обставини у сукупності, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що задля забезпечення повного та об`єктивного судового розгляду даного провадження необхідно продовжити строк тримання обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою.

Наявність захворювання у обвинуваченого ОСОБА_7 , не є безумовною підставою для задоволення апеляційної скарги, без наявності будь-яких інших відомостей, які б унеможливлювали його перебування під вартою.

Посилання апелянта на те, що обвинувачений має місце реєстрації та постійне місце проживання, як на підставу заміни виду запобіжного заходу на більш м`який, саме по собі не є вирішальним та не свідчить про наявність у ОСОБА_7 міцних соціальних зв`язків.

Міцність соціальних зв`язків обвинуваченого підтверджується наявністю у обвинуваченого родини й утриманців, сімейного стану цієї особи, стану здоров`я членів його сім`ї, кількості й віку дітей, строку фактичного проживання в цій місцевості тощо.

Доводи апелянта в частині відсутності письмового клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою не заслуговують на увагу, оскільки, як вбачається з системного аналізу ст. 315, та ч. 4 ст. 176 КПК України під час судового провадження у суді першої інстанції (проведення підготовчого судового засідання та судового розгляду) прокурор як сторона обвинувачення має обов`язок підтримувати публічне обвинувачення у суді, доводити винуватість особи та необхідність продовження запобіжного заходу шляхом подання відповідних клопотань щодо цього продовження.

В той же час, діючим законодавством не передбачено заборону заявляти клопотання в усній формі, та суд не вправі відмовити в перевірці такого клопотання, що є однією з гарантії принципу змагальності сторін, а згідно з конституційними принципами учасники кримінального провадження, разом із прокурором, наділені повноваженням заявляти клопотання,що, в свою чергу, на думку колегії суддів, узгоджується з принципом рівності усіх учасників судового процесу, а також принципом незалежності та безсторонності суду.

Частина 3 ст. 315 КПК України по суті дає можливість суду при проведенні підготовчого судового засідання продовжити термін дії запобіжного заходу (домашнього арешту та тримання під вартою) за відсутності клопотань сторін, проте, з врахуванням юридичної позиціїКонституційного Суду України в рішення від 23.11.2017 року (справа № 1-28/201), колегія суддів вважає, що розгляд питання щодо продовження строку тримання під вартою під час підготовчого судового засідання відбувалось на підставі заявленого прокурором клопотання, що прямо зазначено в рішенні суду першої інстанції.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів доходить висновку, що продовження судом під час підготовчого судового засідання застосування заходів забезпечення кримінального провадження щодо запобіжних заходів у виді тримання під вартою відбувалось за клопотанням прокурора, з повідомлення суду на наявності ризиків за ст. 177 КПК України, які, на думку прокурора, впливають на необхідність продовження тримання під вартою на вказаній стадії провадження у суді першої інстанції.

Наведене вище підтверджується записом судового засідання, відповідно до журналу судового засідання від 29.05.2020 року (а.п. 16 зворіт).

Щодо доводів апелянта в частині застави, яку захисник вважає явно непомірною для сплати обвинуваченим, виходячи з його віку, матеріального стану та розміру завданої шкоди на суму 6170 грн., то колегія суддів не погоджується з вказаними доводами апелянта, оскільки визнання зазначених апелянтом відомостей, не узгоджується з приписами п. 6 ч. 1 ст. 178 КПК України, в частині, що стосується репутації обвинуваченого.

Перевіряючи ухвалу слідчого судді в частині визначеного обвинуваченому альтернативного запобіжного заходу у виді застави, колегія суддів вважає обґрунтованими висновки суду в частині визначення розміру застави.

На думку колегії судів, саме враховуючи репутацію обвинуваченого, та об`єктивно оцінивши надані характеристики на ОСОБА_7 , суддя суду першої інстанції, дійшов висновку як про необхідність продовження строку тримання під вартою, так й про розмір застави.

Визначений розмір застави у виді 50 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 96050 грн., у даному конкретному випадку, з урахуваннях як матеріалів конкретної справи, так й особи ОСОБА_7 , є необхідним та достатнім для забезпечення виконання ОСОБА_7 покладених на нього законом обов`язків.

Щодо доводів апелянта в частині непомірності вказаного розміру застави, то, окрім помірності для обвинуваченого, розмір застави повинен бути ще й пропорційним щодо конкретної людини та обставин, вчиненого ним кримінального правопорушення.

Посилання апелянтана розмірзавданої шкоди, як на підставу зменшення розміру застави, не є слушним, оскільки не є тією безумовною підставою з якою закон пов`язує зменшення визначеного судом розміру застави, а тому не може бути підставою для задоволення апеляційної скарги в цій частині.

На переконання колегії суддів, запропонований апелянтом розмір застави - 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 42040 грн., не зможе забезпечити виконання покладених на обвинуваченого обов`язків, виходячи з наявності ризиків, заявлених прокурором.

Істотних порушень кримінального процесуального закону, які тягнуть скасування ухвали суду, при апеляційному розгляді не встановлено.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а ухвалу суду - без змін.

Керуючись вимогами ст.ст. ст.ст. 376, 404, 407, 419 КПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , залишити без задоволення.

Ухвалу Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 29.05.2020 року про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_7 із визначенням розміру застави, залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді ОСОБА_2

ОСОБА_3

ОСОБА_4