Постанова

від 17.06.2020 по справі 344/9136/19

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 344/9136/19

Провадження № 22-ц/4808/605/20

Головуючий у 1 інстанції Шамотайло О. В.

Суддя-доповідач Василишин

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2020 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

судді-доповідача Василишин Л.В.,

суддів: Горейко М.Д., Матківського Р.Й.

секретаря Бойчука Л.М.

за участю

представника апелянта ОСОБА_1

представника апелянта ОСОБА_2

представника позивачів ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції за межами приміщення суду апеляційні скарги Івано-Франківської міської ради, ОСОБА_4 на рішення Івано-Франківського міського суду від 18 лютого 2020 року у справі за позовом ОСОБА_5 , ОСОБА_6 до Івано-Франківської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_4 про скасування рішень органу місцевого самоврядування, скасування договору оренди землі та державної реєстрації, -

в с т а н о в и в:

У травні 2019 року ОСОБА_5 та ОСОБА_6 звернулись до суду із вищевказаним позовом.

Свої вимоги позивачі мотивували тим, що відповідно до свідоцтва про право власності на житло, виданого 02 березня 2000 року Госпрозрахунковою групою з приватизації державного житлового фонду, позивачу - ОСОБА_5 , разом із чоловіком ОСОБА_7 та сином ОСОБА_8 належить в рівних долях квартира АДРЕСА_1 .

Відповідно до договору купівлі-продажу нежилих приміщень, що посвідчений приватним нотаріусом Мачкур А.А. 19.10.2001 року та зареєстрований в реєстрі за № Д-1311, ОСОБА_6 , разом із ОСОБА_9 належать нежилі приміщення площею 39,2 кв.м, які знаходяться в будинку

АДРЕСА_2 АДРЕСА_2 проживають інші мешканці, власники квартир та допоміжних приміщень, що знаходяться у цьому будинку.

Позивачі вказали на те, що їм стало відомо, що земельна ділянка, яка відведена для будівництва та обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_2 , а також прибудинкова територія біля вказаного будинку, передана в оренду ОСОБА_4 розмірі 0,0086 га для влаштування входу до власного нежитлового приміщення, кадастровий номер земельної ділянки 2610100000:04:003:0178.

Зокрема, рішенням Івано-Франківської міської ради від 20.01.2017 року ОСОБА_4 надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0086 га по АДРЕСА_2 для влаштування входу до власного нежитлового приміщення.

Рішенням Івано-Франківської міської ради від 21.06.2018 року проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_4 земельної ділянки площею 0,0086 га по АДРЕСА_2 для влаштування входу до власного нежитлового приміщення затверджено та передано в оренду терміном на 15 років.

Позивачі вважають, що вказані рішення прийняті всупереч земельному законодавству, виходячи із наступного. У відповідності до висновку про реєстрацію документів на право користування земельною ділянкою зазначено, що земельна ділянка в розмірі 589, 97 кв.м передана для обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_3 , на балансі якого перебував на той час зазначений житловий будинок.

У вказаному висновку зазначено, що підставою користування земельною ділянкою є рішення виконкому міської ради депутатів трудящих від 09.10.1953 року за № 452. Даний висновок разом із схемою її розташування знаходиться в матеріалах інвентарної справи по будинку АДРЕСА_2 , що зберігається в архіві Івано-Франківського ОБТІ.

Отже, вказана земельна ділянка належить усім співвласникам квартир та нежитлових приміщень багатоквартирного житлового будинку АДРЕСА_2 на праві постійного користування. Дізнавшись про передачу спірної земельної ділянки у оренду ОСОБА_4 , позивачі звернулись до експерта з проханням провести земельне-технічне дослідження на предмет накладання земельних ділянок, що знаходиться під будинком АДРЕСА_2 та належить в користуванні співвласників житлового будинку, та земельної ділянки, що передана ОСОБА_4 в оренду згідно згаданих вище рішень Івано-Франківської міської ради.

У відповідності до висновку експертного дослідження від 24.04.2019 року, проведеного експертом Івано-Франківського НДЕКЦ ОСОБА_10 , визначено, що земельна ділянка площею 0. 0086.га кадастровий номер 2610100000:04:003:0178 накладається на частину земельної ділянки зайнятої будівлею АДРЕСА_2 , площа накладання становить 0,0061 га.

Позивачі зіслались також на те, що жодних підстав для припинення користування земельною ділянкою згідно ст. 141 Земельного кодексу України, у мешканців багатоквартирного житлового будинку АДРЕСА_4 не було, а також, відповідно, земельна ділянка не вилучалася з їх користування, а отже не могла бути передана в оренду третій особі.

З графічних матеріалів, які були долучені ОСОБА_4 для розгляду її заяви, щодо надання дозволу на складення проекту землеустрою, та затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а саме з матеріалів, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, чітко вбачається, що земельна ділянка площею 0,0086 га, в місці, в якому відведена Семенюк, знаходиться під житловим будинком АДРЕСА_2 , та його прибудинковою територією, яка відведена для обслуговування вказаного багатоквартирного будинку та забезпечення задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників) квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку.

Позивачі вважають, що Івано-Франківська міська рада як власник земельних ділянок комунальної власності, приймаючи рішення відносно надання згоди на розробку проекту землеустрою спірної земельної ділянки та погодивши такий проект відведення з наданням її в оренду третій особі, прийняла рішення, якими повністю позбавила користування позивачів та інших мешканців будинку використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням, причому не вилучаючи таку із користування мешканців багатоквартирного житлового будинку та всупереч ст. 141 ЗК України.

Таким чином, прийняття Івано-Франківською міською радою рішення про надання дозволу на складання проекту землеустрою даної земельної ділянки та рішення про затвердження такого проекту землеустрою, в спосіб, що перешкоджає володінню і користуванню земельною ділянкою, що перебуває у користуванні позивачів та інших мешканців багатоквартирного житлового будинку, свідчить про невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно- правових актів, схем землеустрою, а це є безумовною підставою для відмови у наданні дозволу на складання такого проекту землеустрою та затвердженні проекту землеустрою, а по факту вже існуючих рішень - про наявність правових підстав для скасування рішень Івано- Франківської міської ради, якими такий дозвіл вже надано.

Крім того, позивачі у своїй позовній заяві стверджують, що земельна ділянка передана для обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_3 , на балансі якого перебував на той час зазначений житловий будинок, а тому використання земельної ділянки відбувається за цільовим призначенням з часу її закріплення за будинком.

З наведених обставин, позивачі просили:

- визнати протиправним і скасувати рішення Івано-Франківської міської ради від 20.01.2017 року № 365-9 в частині п. 9 додатку № 1, яким ОСОБА_4 було надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою АДРЕСА_2 площею 0,0086 га., для влаштування входу до власного нежитлового приміщення;

- визнати протиправним і скасувати рішення Івано-Франківської міської ради від 21.06.2018 року № 171-20 в частині п. 5 додатку № 3, яким ОСОБА_4 затверджено проект землеустрою щодо відведення та передачу в оренду земельної ділянки за адресою АДРЕСА_2 площею 0.0086 га., для влаштування входу до власного нежитлового приміщення;

- скасувати договір оренди земельної ділянки від 21.06.2018 року, що укладений між Івано-Франківською міською радою та ОСОБА_4 , щодо передачі в оренду земельної ділянки за адресою АДРЕСА_2 площею 0,0086 га., для влаштування входу до власного нежитлового приміщення, кадастровий номер 2610100000:04:003:0178;

- скасувати Державну реєстрацію оренди земельної ділянки за № 27917935, що здійснений виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради, індексний номер: 43004378 від 14.09.2018 року щодо передачі в користування земельної ділянки кадастровий номер 2610100000:04:003:0178.

РішеннямІвано-Франківського міського суду від 18 лютого 2020 року позов задоволено.

Скасовано рішення Івано-Франківської міської ради від 20.01.2017 року № 365-9 в частині п. 9 додатку № 1, яким ОСОБА_4 було надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою АДРЕСА_2 площею 0,0086 га., для влаштування входу до власного нежитлового приміщення.

Скасовано рішення Івано-Франківської міської ради від 21.06.2018 року № 171-20 в частині п. 5 додатку № 3, яким ОСОБА_4 затверджено проект землеустрою щодо відведення та передачу в оренду земельної ділянки за адресою АДРЕСА_2 площею 0.0086 га., для влаштування входу до власного нежитлового приміщення.

Скасовано договір оренди земельної ділянки від 21.06.2018 року, що укладений між Івано-Франківською міською радою та ОСОБА_4 , щодо передачі в оренду земельної ділянки за адресою АДРЕСА_2 площею 0,0086 га., для влаштування входу до власного нежитлового приміщення, кадастровий номер 2610100000:04:003:0178.

Скасовано Державну реєстрацію оренди земельної ділянки за № 27917935, що здійснений виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради, індексний номер: 43004378 від 14.09.2018 року щодо передачі в користування земельної ділянки кадастровий номер 2610100000:04:003:0178.

Стягнуто з Івано-Франківської міської ради на користь ОСОБА_5 та ОСОБА_6 сплачений судовий збір при подачі позову до суду в сумі 3073,60 грн.

Відповідач по справі - Івано-Франківська міська рада на рішення суду подала апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Апелянт не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що Івано-Франківська міська рада, приймаючи рішення про надання згоди на розробку проекту землеустрою спірної земельної ділянки, порушила вимоги ст.123 ЗК України.

Так, ОСОБА_4 звернулася до Івано-Франківської міської ради з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки для облаштування входу в нежитлове приміщення, до якого долучила кадастровий план земельної ділянки, довідку з містобудівного кадастру №11983, графічні матеріали реконструкції нежитлових приміщень з влаштуванням окремого входу. Тобто, було надано всі необхідні документи, визначені земельним законодавством.

Апелянт зазначив, що оскільки відповідно до ДБН ОСОБА_11 .2.2-15-2005 від 18.05.2005 року №80 малоповерхова забудова - це забудова території одно- дво- триповерховими житловими будинками різних типів, то надання дозволу на розробку проекту землеустрою для відведення земельної ділянки ОСОБА_4 для облаштування входу у власне нежитлове приміщення не суперечить чинному генеральному плану міста, ані іншій містобудівній документації. Отже, Івано-Франківська міська рада не мала жодної підстави, передбаченої ч.3 ст.123 ЗК України, для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою для ОСОБА_4

Івано-Франківська міська рада вважає необгрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що оскаржуване рішення про погодження проекту землеустрою по відведенню спірної земельної ділянки з подальшою передачею її в оренду третій особі, прийняте з порушенням вимог чинного законодавства.

Посилаючись на ст.ст.123,124 ЗК України, ст.28 Закону України «Про землеустрій» , апелянт вказує на перелік документів, на підставі яких Івано-Франківська міська рада прийняла оскаржуване рішення та зазначає, що проект землеустрою по відведенню земельної ділянки отримав позитивні висновки-погодження спеціально уповноважених органів, як передбачено ст.186-1 ЗК України та є таким, що відповідає вимогам чинного законодавства України.

З наведених підстав апелянт важає, що Івано-Франківська міська рада розпорядилася земельної ділянкою та надала її в оренду відповідно до вимог Конституції та Законів України, а тому просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_4 також подала апеляційну скаргу на рішення суду.

Апелянтка звертає увагу на те, що суд першої інстанції прийняв рішення про скасування договору оренди, однією зі сторін якого є апелянт, при цьому залучивши ОСОБА_4 до участі у справі в якості третьої особи. В той же час, як інша сторона правочину бере участь у справі як відповідач.

Посилаючись на ч.1 ст.5 ЦПК України, ст.16 ЦК України, апелянтка вказує, що суд першої інстанції, скасувавши договір оренди земельної ділянки від 21.06.2018 року, не обгрунтував своє рішення положеннями ст.16 ЦК України, тобто судом застосовано спосіб захисту, не передбачений законом або договором.

ОСОБА_4 також вказала, що звертаючись до Івано-Франківської міської ради з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки, вона надала всі необхідні документи згідно з вимогами законодавства, тому Івано-Франківська міська рада не мала підстав, передбачених ч.3 ст.123 ЗК України, для відмови у наданні відповідного дозволу. Відтак, на думку ОСОБА_4 , міська рада діяла в межає своїх повноважень та згідно з вимогами чинного законодавства.

Судом також невірно застосовано положення ст.141 ЗК України. У рішенні суд вказав, що спірна земельна ділянка до прийняття оскаржуваних рішень не була сформована та на неї не було зареєстроване право. За таких обставин не може вважатись правильним висновок суду про неправомірність дій відповідача всупереч нормам ст.141 ЗК України (без вилучення земельної ділянки). Це твердження суду спростовується тим, що відповідно до норм ЗК України є неможливим вилучення земельної ділянки, права на яку не зареєстровані за певною особою.

Апелянт також вважає, що судом невірно застосовано норми пункту 5 Постанови ВР УРСР «Про порядок введення в дію Земельного кодексу Укроїнської РСР» від 18.12.1990 року №562-ХІІ (щодо Земельного кодексу УРСР 1990 року) та пункту 7 Перехідних положень ЗК України, ЗК УРСР 1970 року, оскільки надані положення почали діяти в часі задовго після прийняття рішень виконкомом Станіславської міської ради трудящих в 1951 та 1952 роках. Натомість суд не посилається на чинну на момент прийняття згаданих рішень норму права, якою було б передбачено саме правомочність «користування» земельною ділянкою. В тексті даних рішень таке поняття як передача прав користування цією земельною ділянкою відсутнє зовсім. У зв`язку з наведеним, апелянт важає необгрунтованим застосування вищевказаних норм за межами їх дії в часі.

Апелянт також зазначив, що рішеннями Станіславської міської Ради від 1951,1952 років будинок АДРЕСА_2 закріплено за Домоуправління № АДРЕСА_5 , тобто суб`єктом права користування є Домоуправління №11. Однак, суд першої інстанції необгрунтовано підмінив субєкта права користування - Домоволодіння АДРЕСА_5 на позивачів у даній справі. Відтак, апелянт ставить під сумнів доведеність позивачами порушення їхніх прав оскаржуваними рішеннями Івано-Франківської міської ради.

З наведених підстав ОСОБА_4 просила скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Позивачі ОСОБА_6 та ОСОБА_5 в порядку ст.360 ЦПК України подали відзив, в якому просили апеляційні скарги Івано-Франківської міської ради та ОСОБА_4 залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського міського суду від 18.02.2020 року - без змін.

У засіданні апеляційного суду, представник відповідача апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі, просив її задоволити.

Представник третьої особи в режимі відеоконференції, вимоги апеляційної скарги підтримав, просив її задоволити.

Представник позивачів скарги не визнала, вважає їх необгрунтованими, просить відмовити в їх задоволенні.

Відповідно до ст.367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Статтею 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Матеріалами справи встановлено, що відповідно до Свідоцтва про право власності на житло, виданого Госпрозрахунковою групою з приватизації державного житлового фонду, позивач ОСОБА_5 є співвласником разом із чоловіком ОСОБА_7 та сином ОСОБА_8 в рівних долях квартири АДРЕСА_1 (а.с.10).

Згідно договору купівлі-продажу нежилих приміщень, що посвідчений приватним нотаріусом Мачкур А.А. 19.10.2001 року та зареєстрований в реєстрі за № Д-1311, позивач ОСОБА_6 разом із ОСОБА_9 є власником нежитлового приміщення площею 39,2 кв.м, які знаходяться в будинку АДРЕСА_2 (а.с.18).

Третя особа - ОСОБА_4 згідно договору купівлі-продажу нежитлових приміщень, що посвідчений приватним нотаріусом Юрчаком О.В. 07.10.2016 року, є власником нежитловогоі приміщення площею 37,6 кв.м, які знаходяться в будинку АДРЕСА_2 (а.с.63-64).

Судом також встановлено, що рішенням Івано-Франківської міської ради від 20.01.2017 року ОСОБА_4 надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0086 га по АДРЕСА_2 для влаштування входу до власного нежитлового приміщення, а також рішенням Івано-Франківської міської ради від 21.06.2018 року проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_4 земельної ділянки площею 0,0086 га по АДРЕСА_2 для влаштування входу до власного нежитлового приміщення затверджено та передано в оренду терміном на 15 років (а.с.21).

Рішенням Івано-Франківської міської ради від 21.06.2018 року №171-20 затверджено вищевказаний проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_4 земельної ділянки площею 0,0086 га по АДРЕСА_2 (а.с.22-23).

Із Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що 21.06.2018 року на підставі рішення Івано-Франківської міської ради від 21.06.2018 року №171-20 між Івано-Франківської міської радою та ОСОБА_4 укладено договір оренди землі площею 0,0086 га з терміном дії до 21.06.2033 року та виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради проведено державну реєстрацію оренди земельної ділянки №27917935, індексний номер: 43004378 від 14.09.2018 року від 14.09.2018 року щодо передачі в користування земельної ділянки кадастровий номер 2610100000:04:003:0178 (а.с.17).

Із позовної заяви вбачається, що спір між сторонами виник з приводу права користування вищевказаною земельною ділянкою.

Позивачі обгрунтовували свої вимоги рішенням виконкому міської ради депутатів трудящих від 09.10.1951 року за № 452 та постановою виконкому Станіславської міської Ради депутатів трудящих від 18.03.1953 року, згідно яких за будинком по АДРЕСА_2 було закріплено земельну ділянку як прибудинкову територію.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що мешканці житлового будинку по АДРЕСА_2 набули права користування спірною земельною ділянкою на підставі рішень, прийнятих у 1951-1953 роках, які не скасовані, земельна ділянка в установленому законом порядку з користування не вилучалась, права користування нею в установленому законом порядку позивачі не позбавлені.

З наведених підстав суд дійшов висновку, що своїми рішеннями від 20.01.2017 р. №365-9 в частині п.9 додатку №1 та від 21.06.2018р. за №171-20 в частині п.5 додатку №3 Івано-Франківська міська рада як власник земельних ділянок комунальної власності, порушила вимоги ст. 123 ЗК України, оскільки з матеріалів, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, чітко вбачається, що земельна ділянка площею 0,0086 га, в місці, в якому відведена третій особі, знаходиться під житловим будинком АДРЕСА_2 , та його прибудинковою територією. Крім того, оскаржуваними рішеннями відповідач повністю позбавила користування позивачів та інших мешканців житлового будинку використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням (здійснила негативний неприпустимий вплив), причому не вилучаючи таку із користування мешканців багатоквартирного житлового будинку та всупереч ст. 141 ЗК України.

Переглядаючи спір в апеляційному порядку, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції частково з наступних підстав.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч.5 ст.10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» користування закріпленою за приватизованим будинком прибудинковою територією здійснюється в порядку і на умовах, передбачених Земельним кодексом України.

За приписами ст.42 ЗК України земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками.

Земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкова територія, що перебувають у спільній сумісній власності власників квартир та нежитлових приміщень у будинку, передаються безоплатно у власність або в постійне користування співвласникам багатоквартирного будинку в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками.

Згідно із частиною другою статті 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Статтею 13 Закону України Про благоустрій населених будинків передбачено, що до об`єктів благоустрою належать, зокрема, території загального користування, прибудинкові території, території будівель та споруд інженерного захисту території.

Згідно з Правилами утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17 травня 2005 року № 76, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 25 серпня 2005 року за № 927/11207, прибудинкова територія - територія навколо багатоквартирного будинку, визначена актом на право власності чи користування земельною ділянкою і призначена для обслуговування багатоквартирного будинку.

За змістом статті 10 Закону України Про приватизацію державного житлового фонду , пункту 3 Правил користування приміщеннями і прибудинковими територіями за власником житлового будинку органом місцевої державної влади закріплюється прибудинкова територія.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до висновку про реєстрацію документів на право користування земельною ділянкою земельна ділянка в розмірі 589, 97 м.кв. по фактичному користуванню передана для обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_3 .

Як зазначено у вказаному висновку, підставою користування земельною ділянкою є рішення виконкому міської ради депутатів трудящих від 09.10.1951 року за № 452, (а.с.19).

Про вказану обставину свідчить також архівний витяг з протоколу № 38 засідання виконавчого комітету Станіславської міської ради депутатів трудящих від 09.10.1951 (а.с.92).

Отже, як встановлено в ході розгляду справи та не заперечується представниками сторін, наведеними рішеннями було закріплено за домоуправлінням № 11, що в АДРЕСА_6 ділянку площею 589,97м.кв., що на сьогодні є АДРЕСА_2 .

Таким чином, наведеними актами спірну земельну ділянку було закріплено за будинком АДРЕСА_6 для обслуговування житлового будинку, тобто як прибудинкова територія.

Інших доказів щодо статусу спірної земельної ділянки відповідачем не представлено. Не представлено і доказів, що така втратила статус прибудинкової території в силу певного розпорядчого акту Івано-Франківської міської ради.

Як вірно зазначив суд першої інстанції, доказів про скасування зазначених вище документів, зокрема рішення виконкому міської ради депутатів трудящих від 09.10.1951 року за № 452 та висновку про реєстрацію документів на право користування земельною ділянкою по АДРЕСА_6 з розміром земельної ділянки, що відведена для будівництва будинку та прибудинкової території суду не надано.

За змістом ст.382 ЦКУ та ст.42 ЗК України земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкова територія, що перебувають у спільній сумісній власності власників квартир та нежитлових приміщень у будинку, передаються безоплатно у власність або в постійне користування співвласникам багатоквартирного будинку в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Спільним майном багатоквартирного будинку є права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав .

Як підтверджено сторонами в ході розгляду справи, на час ухвалення оскаржуваних рішень, всі квартири в будинку АДРЕСА_2 , проте об`єднання співвласників багатоквартирного будинку не створено, відповідно, з огляду на зміст наведених норм, земельна ділянка залишається у володінні всіх співвласників.

При приватизації громадянами будинку державного житлового фонду позивачі набули статусу належних землекористувачів прибудинкової території, яка отримана у оренду одним із власників, чим порушено право інших співвласників будинку на користування.

Тому слід вважати, що право позивачів, як співвласників будинку на користування спірною ділянкою порушено і підлягає захисту у спосіб обраний останніми.

Твердження відповідача з цього приводу, що земельна ділянка надана ОСОБА_4 в оренду, як вільна ділянка, що перебуває у володінні органу місцевого самоврядування не спростовує наведеного вище, оскільки орган місцевого самоврядування не представив розпорядчого акту, який би вказував на зміну статусу земельної ділянки чи її цільового призначення.

Посилання представника відповідача на давність рішення ради трудящих, не нівелює їх значення, тоді як будь-якого іншого не представлено.

Отже, оскільки об`єднання співвласників будинку по АДРЕСА_2 не створено, порядок використання земельної ділянки, на якій розташований будинок, а також належні до нього будівлі, споруди та прибудинкова територія, визначається співвласниками.

У відповідності до висновку експертного дослідження від 25.04.2019 року №ЕД-19/109/30-23Т/19, проведеного експертом Івано-Франківського ОСОБА_12 , визначено, що земельна ділянка щодо площею 0,0086 га кадастровий номер 2610100000:04:003:0178 накладається на частину земельної ділянки зайнятої будівлею АДРЕСА_2 , площа накладання становить 0,0061 га. План-схема земельної ділянки по фактичному користуванні додана до матеріалів експертного дослідження, (а.с.24-27).

Наведена обставина вказує на те, що рішеннями Івано-Франківської міської ради від 20.01.2017 р. №365-9 в частині п.9 додатку №1 та від 21.06.2018р. за №171-20 в частині п.5 додатку №3 фактично передано в оренду земельну ділянку, яка знаходиться під будинком та прибудинкову територію, тобто порушено права позивачів як землекористувачів.

Це підтверджується і п.2 договору оренди землі від 21.06.2018 року укладеного між ОСОБА_4 та Івано-Франківською міською радою, згідно якого в оренду передано земельну ділянку загальною площею 0,0086га.- у тому числі : під забудовою 0,0061га. , інших угідь - 0,0025га.

Відповідно до ст.152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється зокрема шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (стаття 155 ЗК України).

Враховуючи встановлені обставини, положення земельного законодавства та правові висновки Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року (справа № 372/5635/13-ц, провадження № 14-122цс18), Постанови Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 465/9707/15-ц , Постанови Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 153/498/19 від 12 лютого 2020 року, Постанови Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 червня 2019 року у справі № 585/1041/16-ц, колегія суддів погоджується з рішенням суду в частині скасування оскаржуваних рішень Івано-Франківської міської ради.

Неоформлення права та відсутність реєстрації права на земельну ділянку в Державному земельному кадастрі, не нівелює саме право користування, і підставою для відмови в позові бути не може.

Ухвалюючи рішення про скасування договору оренди земельної ділянки від 21.06.2018 року та Державної реєстрації оренди земельної ділянки за № 27917935 від 14.09.2018 року щодо передачі в користування земельної ділянки кадастровий номер 2610100000:04:003:0178, суд першої інстанції допустив порушення вимог процесуального закону.

Згідно п.26 Постанови Пленуму ВСУ від 6 листопада 2009 року N 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони правочину.

Як вбачається з оскаржуваного договору оренди землі від 21.06.2018 року, такий укладено між орендодавцем Івано-Франківською міькою радою та орендарем ОСОБА_4 .

У позовній заяві позивачі ОСОБА_5 та ОСОБА_6 визначили відповідачем у справі Івано-Франківську міську раду.

В подальшому ухвалою Івано-Франківського міського суду від 20.06.2019 року задоволено клопотання представника відповідача та залучено до участі у справі ОСОБА_4 в якості третьої ооби, яка не заявляє самстійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача (а.с.95).

Частиною 1 ст.53 ЦПК Укнраїни встановлено, що треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї зі сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.

Зі змісту наведених норм убачається, що треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача, якщо рішення у справі може вплинути на їхні права чи обов`язки щодо однієї зі сторін. Отже, особа, яка бажає взяти участь у справі як третя особа без самостійних вимог, має перебувати з однією зі сторін у матеріальних правовідносинах, які в результаті прийняття судом рішення у справі зазнають певних змін.

Підставою для вступу (залучення) в судовий процес такої третьої особи є її заінтересованість у результатах вирішення спору - ймовірність виникнення в майбутньому в неї права на позов або пред`явлення до неї позовних вимог зі сторони позивача чи відповідача. Водночас предмет спору повинен перебувати за межами цих правовідносин, інакше така особа може мати самостійні вимоги на предмет спору . Для таких третіх осіб неможливий спір про право з протилежною стороною у зазначеному процесі. Якщо такий спір допускається, то ця особа повинна мати становище співвідповідача у справі, а не третьої особи.

Отже, не можна покладати на третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, будь-які матеріально-правові обов`язки, а також установлювати чи захищати їх права, тобто винести рішення або ухвалу суду про права чи обов`язки цих третіх осіб .

У спірному випадку предмет спору в частині позовних вимог про визнання недійсним договору оренди землі від 21.06.2018 року та скасування державної реєстрації безпосередньо стосується прав та інтересів ОСОБА_4 , як сторони договору (орендаря).

Задовольняючи позов в цій частині, суд фактично вирішив питання про права ОСОБА_4 , хоча остання залучена до участі у справі як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог а предмет спору, а не як співвідповідач.

Таким чином, суд першої інсанції неналежно вирішив питання суб`єктного складу сторін спору, визначивши у цих правовідносинах ОСОБА_4 - особу, право якої безпосередньо оспорюється позивачем , як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, чим порушили процесуальні права ОСОБА_4 , принципи цивільного судочинства, до яких належить рівність учасників судового процесу.

Крім того, судом не звернуто увагу на обраний позивачем спосіб захисту порушеного права, який суперечить ст.16 ЦКУ.

Зважаючи на викладене, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційних скарг Івано-Франківської міської ради та ОСОБА_4 та скасування оскаржуваного рішення суду в частині вимог про скасування договору оренди земельної ділянки та державної реєстрації оренди землі, та про відмову в цій частині позову.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційні скарги Івано-Франківської міської ради та ОСОБА_4 задоволити частково.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 18 лютого 2020 року скасувати в частині вимог про скасування договору оренди земельної ділянки та державної реєстрації оренди землі та в цій частині винести нове рішення.

В задоволенні вимог ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про скасування договору оренди земельної ділянки від 21.06.2018 року, що укладений між Івано-Франківською міською радою та ОСОБА_4 , щодо передачі в оренду земельної ділянки за адресою АДРЕСА_2 площею 0,0086 га., для влаштування входу до власного нежитлового приміщення, кадастровий номер 2610100000:04:003:0178 та вимоги про скасування Державної реєстрації оренди земельної ділянки за № 27917935, що здійснений виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради, індексний номер: 43004378 від 14.09.2018 року щодо передачі в користування земельної ділянки кадастровий номер 2610100000:04:003:0178. відмовити.

В решті рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 24 червня 2020 року.

Суддя-доповідач: Василишин Л.В.

Судді: Горейко М.Д.

Матківський Р.Й.