Ухвала

від 04.11.2020 по справі 344/9136/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

04 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 344/9136/19

провадження № 61-11165св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Коротенка Є. В.,

учасники справи:

позивачі : ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідач - Івано-Франківська міська рада,

третя особа - ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Івано-Франківської міської ради, третя особа - ОСОБА_3 , про скасування рішень органу місцевого самоврядування, скасування договору оренди землі та державної реєстрації

за касаційними скаргами ОСОБА_3 та Івано-Франківської міської ради на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 18 лютого 2020 року у складі судді Шамотайла О. В. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 17 червня 2020 року у складі колегії суддів: Василишин Л. В., Горейко М. Д., Матківського Р. Й. ,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2019 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом, у якому просили визнати протиправним та скасувати рішення Івано-Франківської міської ради від 20 січня 2017 року № 365-9 в частині пункту 9 додатка 1, яким ОСОБА_3 надано дозвіл на складання проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0086 га за адресою: АДРЕСА_1 для влаштування входу до нежитлового приміщення; визнати протиправним та скасувати рішення Івано-Франківської міської ради від 21 червня 2018 року № 171-20 в частині пункту 5 додатка 3, яким ОСОБА_3 затверджено проєкт землеустрою щодо відведення та передання в оренду земельної ділянки площею 0,0086 га за адресою: АДРЕСА_1 для влаштування входу до нежитлового приміщення; скасувати договір оренди земельної ділянки від 21 червня 2018 року, що укладений між Івано-Франківською міською радою та ОСОБА_3 щодо передання в оренду земельної ділянки площею 0,0086 га за адресою: АДРЕСА_1 , для влаштування входу до власного нежитлового приміщення, кадастровий номер 2610100000:04:003:0178; скасувати державну реєстрацію оренди земельної ділянки за № 27917935, що здійснений виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради, індексний номер 43004378 від 14 вересня 2018 року щодо передання в користування зазначеної земельної ділянки.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 посилалися на те, що ОСОБА_1 разом із чоловіком ОСОБА_4 та сином ОСОБА_5 в рівних частках належить квартира АДРЕСА_2 , а ОСОБА_2 разом із ОСОБА_6 належать нежилі приміщення площею 39,2 кв. м, які знаходяться в будинку за цією ж адресою. Їм стало відомо, що земельна ділянка площею 0,0086 га, кадастровий номер 2610100000:04:003:0178, яка відведена для будівництва та обслуговування житлового будинку на АДРЕСА_1 , а також прибудинкова територія біля цього будинку передані в оренду ОСОБА_3 для влаштування входу до нежитлового приміщення. Зокрема, рішенням Івано-Франківської міської ради від 20 січня 2017 року ОСОБА_3 надано дозвіл на складання проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0086 га на АДРЕСА_1 для влаштування входу до власного нежитлового приміщення, а рішенням Івано-Франківської міської ради від 21 червня 2018 року затверджено проєкт землеустрою щодо відведення ОСОБА_3 зазначеної земельної ділянки та передано її в оренду терміном на 15 років. На думку позивачів, зазначені рішення прийняті всупереч земельному законодавству, оскільки жодних підстав для припинення користування земельною ділянкою відповідно статті 141 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) мешканців цього багатоквартирного житлового будинку не було, земельна ділянка з їх користування не вилучалася, а отже, не могла бути передана в оренду третій особі. Крім того, позивачі вважають, що земельна ділянка для обслуговування цього житлового будинку передана будинкоуправлінню № 11, на балансі якого перебував на той час цей житловий будинок, а тому її використання відбувається за цільовим призначенням з часу її закріплення за будинком. У зв`язку з цим просили позовні вимоги задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області рішенням від 18 лютого 2020 року позов задовольнив. Скасував рішення Івано-Франківської міської ради від 20 січня 2017 року № 365-9 в частині пункту 9 додатка 1, яким ОСОБА_3 було надано дозвіл на складання проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0086 га за адресою: АДРЕСА_1 для влаштування входу до нежитлового приміщення. Скасував рішення Івано-Франківської міської ради від 21 червня 2018 року № 171-20 в частині пункту 5 додатка 3, яким ОСОБА_3 затверджено проєкт землеустрою щодо відведення та передання в оренду з зазначеної земельної ділянки. Скасував договір оренди земельної ділянки від 21 червня 2018 року укладений між Івано-Франківською міською радою та ОСОБА_3 , щодо передання в оренду зазначеної земельної ділянки кадастровий номер 2610100000:04:003:0178. Скасував державну реєстрацію оренди земельної ділянки за № 27917935, що здійснений виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради, індексний номер: 43004378 від 14 вересня 2018 року, щодо передання в користування цієї земельної ділянки. Стягнув з Івано-Франківської міської ради на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 судовий збір в сумі 3 073,60 грн.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є обґрунтованими та доведеними, оскільки мешканці житлового будинку на АДРЕСА_1 набули права користування спірною земельною ділянкою на підставі рішень, прийнятих у 1951-1953 роках, які не скасовані, земельна ділянка в установленому законом порядку з їх користування не вилучалася, тобто позивачі не позбавлені права користування нею в установленому законом порядку. Із цих підстав суд дійшов висновку, що рішеннями від 20 січня 2017 року № 365-9 в частині пункту 9 додатка 1 та від 21 червня 2018 року № 171-20 в частині пункту 5 додатка 3 Івано-Франківська міська рада як власник земельних ділянок комунальної власності порушила вимоги статті 123 ЗК України, оскільки з матеріалів, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, встановлено, що земельна ділянка площею 0,0086 га, в місці, в якому відведена третій особі, знаходиться під житловим будинком АДРЕСА_1 , та є його прибудинковою територією. Оскаржуваними рішеннями Івано-Франківська міська рада позбавила позивачів права користування земельною ділянкою, а також права інших мешканців житлового будинку використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням (здійснила негативний неприпустимий вплив), при цьому не вилучила земельну ділянку з користування мешканців багатоквартирного житлового будинку.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Івано-Франківський апеляційний суд постановою від 17 червня 2020 року рішення Івано-Франківського міського суду від 18 лютого 2020 року в частині вимог про скасування договору оренди земельної ділянки та державної реєстрації оренди землі скасував та ухвалив в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог про скасування договору оренди земельної ділянки від 21 червня 2018 року, що укладений між Івано-Франківською міською радою та ОСОБА_3 , пропередання в оренду земельної ділянки площею 0,0086 га за адресою: АДРЕСА_1 для влаштування входу до нежитлового приміщення, кадастровий номер 2610100000:04:003:0178, та про скасування державної реєстрації оренди земельної ділянки за № 27917935, що здійснена виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради, індексний номер 43004378 від 14 вересня 2018 року, щодо передання в користування земельної ділянки, відмовив. У решті рішення місцевого суду залишив без змін.

Своє рішення апеляційний суд мотивував тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову в частині вимог про скасування рішень Івано-Франківської міської ради від 20 січня 2017 року № 365-9 в частині пункту 9 додатка 1 та від 21 червня 2018 року № 171-20 в частині пункту 5 додатка 3, оскільки при прийнятті цих рішень не враховано, що під час приватизації квартир в будинку за адресою: АДРЕСА_1 позивачка разом з іншими співвласниками набули статусу належних землекористувачів прибудинкової території, яка згідно з цими рішеннями передана в оренду одному із власників будинку без її вилучення у попередніх землекористувачів, чим порушено право інших співвласників будинку на користування земельною ділянкою. Відмовляючи в задоволенні вимог про скасування договору оренди земельної ділянки від 21 червня 2018 року та державної реєстрації оренди земельної ділянки від 14 вересня 2018 року № 27917935 щодо передання в користування земельної ділянки, кадастровий номер 2610100000:04:003:0178, апеляційний суд виходив з того, що позов у цій частині пред`явлений до неналежного відповідача.

Короткий зміст касаційних скарг та їх узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи

У липні 2020 року ОСОБА_3 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 18 лютого 2020 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 17 червня 2020 року і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову у повному обсязі.

Касаційна скарга ОСОБА_3 мотивована неврахуванням судами того, що Івано-Франківська міська рада не мала жодної підстави, передбаченої частиною третьою статті 123 ЗК України, для відмови їй у наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою, тобто Івано-Франківська міська рада прийняла оскаржувані рішення на підставі необхідного пакета документів, відповідно до чинного законодавства та в межах наданих їй повноважень. Помилковим є висновок суду про неправомірність дій відповідача при прийнятті оскаржуваних рішень, оскільки відповідно до ЗК України, неможливим є вилучення земельної ділянки, права на яку не зареєстровані за певною особою. Апеляційний суд не застосовував жодної норми права для обґрунтування свого висновку про те, що після прийняття рішень виконкомом Станіславської міської Ради трудящих в 1951 та 1953 роках в позивачів могло виникнути саме право користування спірною земельною ділянкою.

Як підставу касаційного оскарження судових рішень у цій справі ОСОБА_3 зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права у випадку, коли відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

У липні 2020 року Івано-Франківська міська рада також подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 18 лютого 2020 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 17 червня 2020 року і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Касаційна скарга Івано-Франківської міської ради мотивована тим, що суд першої інстанції не правильно застосовав пункт 5 Постанови Верховної ради УРСР Про порядок введення в дію Земельного кодексу Української РСР від 18 грудня 1990 року № 562-XII (щодо Земельного кодексу УРСР 1990 року), пункт 7 Перехідних положень ЗК України, ЗК УРСР 1970 року (безстрокове і тимчасове користування землею (стаття 15). Ці норми почали свою дію в часі набагато пізніше після прийняття рішень виконкомом Станіславської міської Ради трудящих в 1951 та 1953 роках. Водночас суд зовсіс не посилається на чинну на момент прийняття згаданих рішень норму права, якою було б передбачено саме правомочність користування земельною ділянкою. У тексті цих рішень такого поняття, як передача прав користування цією земельною ділянкою, немає взагалі. У зв`язку з відсутністю логічного зв`язку в мотивувальній частині рішення суду між рішеннями виконкому Станіславської міської Ради та нормами права, на які посилається суд вважає застосування цих норм за межами їх дії в часі неправильним. Скарга містить доводи і про те, що права на земельну ділянку під будинком не зареєстроване, а тому немає підстав стверджувати про виникнення таких прав і, як наслідок, - про можливість їх захисту.

Як підставу касаційного оскарження судових рішень у цій справі Івано-Франківська міська рада зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права у випадку, коли відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

У серпні 2020 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали відзив на касаційну скаргу ОСОБА_3 , в якому просили залишити їх без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на те, що ці судові рішення є законними і обґрунтованими.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 04 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 . Витребувано цивільну справу № 344/9136/19 з Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області.

11 серпня 2020 року справа № 344/9136/19 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 31 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Івано-Франківської міської ради.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що згідно зі свідоцтвом про право власності на житло від 02 березня 2000 року, виданим Госпрозрахунковою групою з приватизації державного житлового фонду виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, ОСОБА_1 є співвласником разом з чоловіком ОСОБА_4 та сином ОСОБА_5 в рівних частинах квартири АДРЕСА_2 .

Згідно з договором купівлі-продажу нежилих приміщень від 19 жовтня 2001 року, посвідченим приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Мачкур А. А., ОСОБА_2 разом із ОСОБА_6 є власником нежитлового приміщення площею 39,2 кв. м, яке розташоване в будинку за зазначеною адресою.

ОСОБА_3 згідно з договором купівлі-продажу нежитлових приміщень від 07 жовтня 2016 року, посвідченим приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Юрчаком О. В., є власником нежитлового приміщення площею 37,6 кв. м, яке розташоване в будинку АДРЕСА_1 .

Рішенням Івано-Франківської міської ради від 20 січня 2017 року № 365-9 ОСОБА_3 надано дозвіл на складання проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0086 га на АДРЕСА_1 для влаштування входу до нежитлового приміщення.

Рішенням Івано-Франківської міської ради від 21 червня 2018 року № 171-20 затверджено проєкт землеустрою щодо відведення ОСОБА_3 зазначеної земельної ділянки та передано її в оренду терміном на 15 років.

Із витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що 21 червня 2018 року на підставі рішення Івано-Франківської міської ради від 21 червня 2018 року № 171-20 між Івано-Франківською міською радою та ОСОБА_3 був укладений договір оренди землі площею 0,0086 га з терміном дії до 21 червня 2033 року, а виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради 14 вересня 2018 року провів за № 27917935 державну реєстрацію оренди земельної ділянки щодо передання в користування земельної ділянки з кадастровим номером 2610100000:04:003:0178.

Згідно з висновком про реєстрацію документів на право користування земельною ділянкою (без дати) земельна ділянка площею 589,97 кв. м на АДРЕСА_3 за фактичним користуванням передана для обслуговування житлового будинку будинкоуправлінню № 11. Підставою користування земельною ділянкою є рішення виконавчого комітету Станіславської (нині - Івано-Франківська) міської ради депутатів трудящих від 09 жовтня 1951 року № 452.

Про цю обставину свідчить також архівний витяг з протоколу засідання виконавчого комітету Станіславської міської ради депутатів трудящих від 09 жовтня 1951 року № 38.

Зазначеними актами органу місцевого самоврядування спірну земельну ділянку було закріплено за будинком АДРЕСА_3 ) для обслуговування житлового будинку, тобто як прибудинкова територія.

Інших доказів щодо статусу спірної земельної ділянки відповідач не надав, як і не надав доказів, що вона втратила статус прибудинкової території в силу розпорядчого акта Івано-Франківської міської ради.

На час ухвалення оскаржуваних рішень всі квартири в зазначеному будинку приватизовано, однак об`єднання співвласників багатоквартирного будинку не створено, а тому порядок використання земельної ділянки, на якій розташований будинок, а також належні до нього будівлі, споруди та прибудинкова територія, визначається співвласниками.

З висновку експертного дослідження від 25 квітня 2019 року № ЕД-19/109/30-23Т/19, проведеного експертом Івано-Франківського НДЕКЦ Заєць М. З., встановлено, що земельна ділянка площею 0,0086 га, кадастровий номер 2610100000:04:003:0178, накладається на частину земельної ділянки, зайнятої будинком АДРЕСА_1 , площа накладання становить 0,0061 га.

Ця обставина підтверджується і пунктом 2 договору оренди землі від 21 червня 2018 року, укладеного між ОСОБА_3 та Івано-Франківською міською радою, згідно з яким в оренду передано земельну ділянку загальною площею 0,0086 га, у тому числі: під забудовою - 0,0061 га, інших угідь - 0,0025 га.

2. Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України).

У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (частина перша статті 155 ЗК України).

Згідно з частинами першою, п`ятою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Відповідно до статті 125 ЗК України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникають після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Згідно з частиною четвертою статті 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, їх рівність перед законом. Основний Закон України гарантує кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю відповідно до закону.

У пункті 6 розділу Перехідні положення ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Проте обов`язок переоформлення права користування земельною ділянкою, який міститься у пункті 6 розділу Перехідні положення ЗК України, визнаний неконституційним Рішенням Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005. Зазначено, що ЗК УРСР 1970 року встановлював безстрокове і тимчасове користування землею. Поняття користування землею у ЗК УРСР 1990 року поряд з постійним передбачало тимчасове користування.

ЗК України визначив право постійного користування земельною ділянкою як право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку, проте не надав визначення праву тимчасового користування, яке продовжує існувати на підставі рішень, прийнятих відповідно до вимог чинного на той час законодавства.

Суб`єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, ЗК України та іншими законами України, що регулюють земельні відносини. Підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт. Чинний ЗК України серед підстав набуття права на землю громадянами та юридичними особами не визначає оформлення чи переоформлення прав на земельні ділянки. Крім того, право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з чинними нормативно-правовими актами до набрання чинності Законом України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень , визнаються державою.

Згідно з пунктом 5 Постанови Верховної Ради Української РСР від 18 грудня 1990 року № 562-ХІІ Про порядок введення в дію Земельного кодексу Української РСР громадяни, підприємства, установи, організації, які мають у користуванні земельні ділянки, надані їм до введення в дію Кодексу, зберігають свої права на користування до оформлення ними в установленому порядку прав власності на землю або землекористування.

Аналогічне положення міститься в пунктах 1 і 7 розділу X Перехідні положення ЗК України.

Суди встановили, що земельна ділянка площею 589,97 кв. м на АДРЕСА_3 за фактичним користуванням передана для обслуговування житлового будинку будинкоуправлінню № 11 на підставі рішення виконавчого комітету Станіславської міської ради депутатів трудящих від 09 жовтня 1951 року № 452.

Отже, спочатку будинкоуправління № 11, а після приватизації квартир та набуття права власності на нежитлові приміщення - співвласники цього майна набули право користування спірною земельною ділянкою на підставі рішень, прийнятих у 1951-953 роках, які не скасовані, земельна ділянка в установленому законом порядку з користування будинкоуправління № 11 (іншого балансоутримувача цього майна) не вилучалась, позивачі права користування нею в установленому законом порядку не позбавлені.

Оскільки законодавство, чинне на час надання у користування будинкоуправлінню № 11 земельної ділянки, не визначало момент, з якого особа набувала прав землекористування, то право користування земельною ділянкою в нього виникло на підставі рішення виконавчого комітету Станіславської (міської ради депутатів трудящих від 09 жовтня 1951 року № 452. Прийнятими у подальшому Земельними кодексами (1970 року, 1990 року) було встановлено, що право власності та право користування земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельних ділянок на місцевості та видачі документа (державного акта), що посвідчує відповідне право. З урахуванням принципу дії законів у часі, дія вказаних нормативно-правових актів поширювалась на відносини, що виникли після набрання ними чинності. Як ЗК УРСР 1970 року, так і ЗК УРСР 1990 року серед підстав припинення прав користування земельними ділянками не передбачали неоформлення або непереоформлення раніше наданих прав.

Такий самий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 372/5635/13-ц (провадження № 14-122цс18).

Відповідно до частин першої, третьої статті 42 ЗК України земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками. Порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками.

Згідно з частиною другою статті 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Статтею 13 Закону України Про благоустрій населених будинків передбачено, що до об`єктів благоустрою належать, зокрема, території загального користування, прибудинкові території, території будівель та споруд інженерного захисту території.

Згідно з Правилами утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затвердженими наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17 травня 2005 року № 76, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 25 серпня 2005 року за № 927/11207 (далі - Правила утримання жилих будинків та прибудинкових територій), прибудинкова територія - територія навколо багатоквартирного будинку, визначена актом на право власності чи користування земельною ділянкою і призначена для обслуговування багатоквартирного будинку. Пунктом 3.7.65 вказаних Правил передбачено, що до всіх будівель і споруд має бути забезпечений вільний доступ.

Відповідно до статті 10 Закону України Про приватизацію державного житлового фонду , пункту 3 Правил користування приміщеннями і прибудинковими територіями за власником житлового будинку органом місцевої державної влади закріплюється прибудинкова територія.

Такі правові висновки наведені у постановах Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 465/9707/15-ц (провадження № 61-1692св18) від 12 лютого 2020 року у справі № 153/498/19 (61-17351св19), від 19 червня 2019 року у справі № 585/1041/16-ц (провадження № 61-21686св18).

На зазначені висновки Верховного Суду обґрунтовано посилався апеляційний суд при вирішенні цієї справи.

Таким чином, Верховний Суд у своїх постановах вже неодноразово викладав висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах,підстав для відступу від яких немає.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, а й щодо національних судів (рішення ЄСПЛ від 21 жовтня 2010 року № 19164/04 у справі Дія 97 проти України , § 47).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

З урахуванням того, що після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України Верховний Суд встановив, що існують висновки Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах,і суд апеляційної інстанції переглянув рішення суду першої інстанції з урахуванням таких висновків, суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження за касаційними скаргами.

Керуючись статтями 260, 396, 400 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження за касаційними скаргами ОСОБА_3 та Івано-Франківської міської ради на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 18 лютого 2020 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 17 червня 2020 року у справі № 344/9136/19 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Івано-Франківської міської ради, третя особа - ОСОБА_3 , про скасування рішень органу місцевого самоврядування, скасування договору оренди землі та державної реєстрації .

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді:А. Ю. Зайцев С. Ю. Бурлаков Є. В. Коротенко