Постанова

від 15.06.2020 по справі 759/12568/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

15 червня 2020 року місто Київ

Справа № 759/12568/18

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Лівінського С.В. (суддя-доповідач),

Березовенко Р.В.,

Нежури В.А.,

секретар судового засідання: Малашевський О.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва, у складі судді Фролової І.В. від 19 червня 2019 року (повний текст рішення складено 03 липня 2019 року) в справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту освіти і науки міста Києва, треті особи: Київська гімназія № 154 Святошинського району міста Києва, Управління освіти, молоді та спорту Святошинської районної державної адміністрації, про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з наведеним позовом, та, з врахуванням уточнень, просила: Визнати протиправним дії та бездіяльність Департаменту освіти і науки стосовно атестації вчителя Гординської О.Л. у 2018 році. Дану атестацію вважати такою, що не відбулася та призначити повторну в поточному році. До проходження повторної атестації зберегти за нею здобутки попередньої атестації 2009 року.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що з 1992 року працює в школі за спеціальністю вчитель початкових класів, та має безперервний педагогічний стаж 23 роки.

Пояснила, що з 2009 року мала вищу кваліфікаційну категорію вчителя та звання старший вчитель, а з серпня 2016 року працювала вчителем початкових класів у Київській гімназії №154.

Проте стверджувала, що за результатами останньої проведеної атестації педагогічних працівників було прийнято рішення про визнання її такою, що не відповідає раніше присвоєній кваліфікаційній категорії та раніше присвоєному педагогічному званню.

На її думку, під час проведення атестації відповідачем було грубо порушено норми чинного законодавства, зокрема, п. 2.15, 3.3, 3.5, 3.10 Типового положення про атестацію педагогічних працівників. Крім того, графік проведення атестації на під підпис їй надано не було, що є грубим порушенням п. 3.2 Типового положення про атестацію педагогічних працівників.

Також вказувала, що під час проведення атестації не вивчено належним чином її педагогічну діяльність, а також відсутні докази належного її ознайомлення з наказами про створення атестаційної комісії та атестацію педагогічних працівників у поточному навчальному році. Крім пунктів 8.3, 3.3, 2.15, 3.29 Типового положення про атестацію педагогічних працівників, атестаційною комісією, на її думку, також порушено принципи відкритості, доброзичливості, колегіальності, визначені п. 1.2,1.3, 1.4 Типового положення.

Наполягала на тому, що її характеристика діяльності педагогічного працівника у міжатестаційний період, подана керівником навчального закладу до атестаційної комісії, у порушення вимог п.3.5, не містить оцінки виконання педагогічним працівником посадових обов`язків, відомостей щодо її професійної підготовки, творчих та організаторських здібностей, ініціативності, компетентності, організованості, морально-психологічних якостей, даних про участь у роботі методичних об`єднань, інформації про виконання рекомендацій, наданих попередньою атестаційною комісією, тощо.

Саме через бездіяльність та безконтрольність, протиправні дії відповідача як контролюючого органу щодо діяльності атестаційних комісій І, ІІ та ІІІ рівнів та органу, що регулює роботу атестаційної комісії ІІІ рівня, вона і звернулася із вказаним позовом до суду.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 19 червня 2019 року в задоволені позову ОСОБА_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії відмовлено.

ОСОБА_1 з судовим рішенням не погодилася та подала апеляційну скаргу. Просила рішення районного суду скасувати та визнати протиправним дії та бездіяльність Департаменту освіти і науки стосовно її атестації як вчителя у 2018 році. Атестацію вважати такою, що не відбулася та призначити повторну в поточному році. До проходження повторної атестації зберегти за нею вищу кваліфікаційну категорію та педагогічне звання Старший вчитель .

Вважала, що судове рішення ухвалено за неповного з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідності обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідності висновків суду обставинам справи.

У відзивах на апеляційну скаргу Департамент освіти і науки міста Києва та гімназія № 154 Святошинського району міста Києва просили рішення районного суду залишити без змін, а скаргу без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, переглянувши справу за наявними в ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона до задоволення не підлягає.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позову, районний суд прийшов до висновку, що позивачем не доведено обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог .

Розглядаючи спір, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, не зважаючи на доводи апеляційної скарги, повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, належність, допустимість, достовірність кожного наданого позивачем доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, в тому числі й тих, на які посилається апелянт, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон який їх регулює та дійшов до обґрунтованого висновку про відмову в позові.

Відповідно до положень частини 1 статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Частиною 3 ст. 12 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Таким чином, принципи диспозитивності та змагальності сторін є основними засадами (принципами) цивільного судочинства, у відповідності до ст. 2 ЦПК України.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У частині першій статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право у порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно зі ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до вимог ст. 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно зі положеннями ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частинами 1, 5 і 6 статті 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Всупереч позиціїапелянта, належних і допустимих доказів на підтвердження обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог перед судом не доведено.

Доводи апеляційної скарги не спростовують установлених у справі фактичних обставини та висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині судового рішення, а зводяться до незгоди апелянта з висновками районного суду стосовно установлених обставин справи, а також містять посилання на факти, які були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.

Не зважаючи на заяви апелянта, обраний нею спосіб захисту порушеного права, на думку колегії суддів, правильним визнати не можна.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих і правильних висновків суду першої інстанції.

При цьому, колегія суддів враховує висновки Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) про те, що право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі. Рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29, 30 рішення ЄСПЛ у справі Руїз Торія проти Іспанії ). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною. Більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ у справі Хірвісаарі проти Фінляндії ).

В судовому рішенні у достатній мірі викладені мотиви, на яких воно базується, зауваження сторін заслухані , тобто належним чином вивчені судом усі їх доводи та суд навів обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах Мала проти України ; Суомінен проти Фінляндії ).

Інші доводи апеляційної скарги висновків теж суду не спростовують і не свідчать про порушення судом норм трудового, цивільного або цивільно-процесуального законодавства.

Керуючись ч. 6 ст. 259, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 268, 375, 367, 381- 384 ЦПК України,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 19 червня 2019 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту освіти і науки міста Києва, треті особи: Київська гімназія № 154, Святошинського району міста Києва, Управління освіти, молоді та спорту Святошинської районної державної адміністрації, про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття. У випадках визначених ст. 389 ЦПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, безпосередньо до суду касаційної інстанції. Оскільки в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлений 23 червня 2020 року.

Судді: С.В. Лівінський,

Р.В. Березовенко,

В.А. Нежура