Постанова

від 03.06.2020 по справі 282/773/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

03 червня 2020 року

м. Київ

справа № 282/773/18-ц

провадження № 61-14214св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів : Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю Привітівське ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - державний реєстратор Ігнатпільської сільської ради Овруцького району Житомирської області Неліпа Василь Васильович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Привітівське на рішення Любарського районного суду Житомирської області від 28 березня 2019 року у складі судді Гуцала П. І. та постанову Житомирського апеляційного суду від 19 червня 2019 року у складі колегії суддів: Миніч Т. І., Павицької Т. М., Трояновської Т. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Привітівське (далі - СТОВ Привітівське ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - державний реєстратор Ігнатпільської сільської ради Овруцького району Житомирської області Неліпа В. В. (далі - державний реєстратор Неліпа В. В.), про визнання припиненим договору оренди земельної ділянки та скасування державної реєстрації прав оренди.

Позовна заява мотивована тим, що 01 листопада 2007 року між ним та СТОВ Привітівське укладено договір оренди земельної ділянки площею 2,16 га, кадастровий номер 1823186000:01:000:0072. Державна реєстрація договору оренди відбулася 22 листопада 2007 року, яка проведена Любарським районним відділом Житомирської РФЦ ДЗК, про що цього ж дня зроблено запис про реєстрацію договору оренди землі у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 040721300211.

04 травня 2017 року він письмово повідомив СТОВ Привітівське про те, що не бажає продовжувати термін дії договору оренди.

У листопаді 2017 року йому стало відомо, що 07 листопада 2017 року державний реєстратор Неліпа В. В. зареєстрував за СТОВ Привітівське право оренди земельної ділянки площею 2,16 га, кадастровий номер 1823186000:01:000:0072, яка належить йому, терміном на 10 років, не зазначивши, при цьому, що договір оренди був укладений 01 листопада 2007 року і державна реєстрація права оренди відбулася 22 листопада 2007 року.

Згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право оренди земельної ділянки зареєстроване 07 листопада 2017 року, строк дії даного речового права 10 років з правом пролонгації. Жодних відомостей із зазначенням дати закінчення права оренди державний реєстратор до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не вніс.

Наявність в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про право оренди земельної ділянки порушує його права, зокрема право на самостійне господарювання на земельній ділянці, так як СТОВ Привітівське неодноразово намагався обробити земельну ділянку вже після закінчення терміну дії договору оренди, мотивуючи це тим, що його право оренди ще не закінчилося відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ї їх обтяжень. Такі дії СТОВ Привітівське були припинені лише після звернення до правоохоронних органів.

Враховуючи вищевикладене, ОСОБА_1 просив суд визнати припиненим договір оренди земельної ділянки, який укладено 01 листопада 2007 року між ним та СТОВ Привітівське щодо оренди земельної ділянки площею 2,16 га, кадастровий номер 1823186000:01:000:0072, та скасувати державну реєстрацію права оренди СТОВ Привітівське земельної ділянки площею 2,16 га, кадастровий номер 1823186000:01:000:0072.

У червні 2018 року СТОВ Привітівське звернулось до суду із зустрічною позовною заявою.

Позовна заява мотивована тим, що враховуючи наявність у СТОВ Привітівське наміру продовжити користування земельною ділянкою та дотримуючись процедури пролонгації оренди землі, встановленої статтею 33 Закону України Про оренду землі та пункту 1.3.1 договорів оренди, ним 29 вересня 2017 року поштовим відправленням із трек-номером 1310100888818 надіслано ОСОБА_1 лист-повідомлення від 25 вересня 2017 року № 82 про поновлення договору оренди.

До вказаного листа орендарем долучено проект додаткової угоди до договору оренди землі від 01 листопада 2007 року. Товариством запропоновано ОСОБА_1 вигідні грошові умови для орендодавця, а саме максимальну орендну плату, встановлену законодавством на рівні 12% нормативної грошової оцінки земельних ділянок, яка згідно з довідкою відділу Держгеокадастру у Любарському районні Житомирської області ГУ Держгеокадастру у Житомирській області від 10 лютого 2017 року № 32-428/0-158/6-17 становить 70 206 грн.

Однак у встановлений законодавством місячний термін орендодавець не повідомив орендаря про прийняте рішення за наслідками розгляду листа-повідомлення від 25 вересня 2017 року № 82 та проекту додаткової угоди до договору оренди.

Таким чином, така бездіяльність ОСОБА_1 , як орендодавця, вказувала на фактичне порушення ним приписів, передбачених частиною п'ятою статті 33 Закону України Про оренду землі , що, у свою чергу, дало СТОВ Привітівське підстави розраховувати на можливість поновлення договору оренди землі в силу закону. Розцінена орендарем мовчазна згода орендодавця дала підстави для продовження користування земельною ділянкою після спливу строку, на який укладався договір оренди, та належним чином сплачувати орендодавцеві орендну плату за 2017 та 2018 роки.

Враховуючи вищевикладене, з урахуванням уточнених позовних вимог, СТОВ Привітівське просило суд визнати укладеною додаткову угоду про поновлення договору оренди землі від 01 листопада 2007 року, зареєстрованого у Любарському районному відділі Житомирської РФЦ ДЗК, про що у державному реєстрі земель вчинено запис від 28 листопада 2007 року за № 040721300367 року, на той самий строк та на тих самих умовах в редакції, викладеній в заяві про уточнення позовних вимог.

Ухвалою Любарського районного суду від 23 листопада 2018 року зустрічний позов прийнято до спільного розгляду з первісним позовом та об`єднано в одне провадження.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Любарського районного суду Житомирської області від 28 березня 2019 року, залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 19 червня 2019 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано припиненим договір оренди земельної ділянки, укладений 01 листопада 2007 року між ОСОБА_1 та СТОВ Привітівське щодо оренди земельної ділянки площею 2,16 га, кадастровий номер 1823186000:01:000:0072.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання щодо судових витрат.

У задоволенні позову СТОВ Привітівське відмовлено.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовано тим, що орендодавець направив орендарю лист про небажання продовжувати договір оренди, обробляє свою земельну ділянку самостійно, відсутність укладеного договору оренди з іншим орендарем дає підстави вважати, що переважне право орендаря на продовження строку договору оренди земельної ділянки порушено не було, а тому спірний договір оренди підлягає визнанню припиненим.

Задовольняючи позовні вимоги щодо визнання договору оренди припиненим, судами було враховано правові висновки, які викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 594/376/17-ц (провадження 14-65цс18) та у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2019 року № 395/1458/16-ц (провадження № 61-6190св18), від 23 січня 2019 року у справі № 312/265/17-ц (провадження 61-43640св18).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо скасування державної реєстрації права оренди СТОВ Привітівське , суди виходили із того, що задоволення позову про визнання припиненим договору оренди земельної ділянки в силу положень частини другої статті 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень є підставою для внесення до Державного реєстру прав запису про скасування державної реєстрації права оренди.

Відмовляючи у задоволенні позову СТОВ Привітівське , суди виходили із того, що акт № 1 огляду посівів пшениці на орендованій земельній ділянці та звіт до Держстату України про посівні площі не доводять факту продовження користування земельною ділянкою, також орендарем не доведено та не підтверджено жодними доказами факт розрахунку по орендній платі за користування земельною ділянкою за 2018 рік.

Крім того, суди зазначили, що наявність вираженого волевиявлення орендодавця на відмову від продовження строку оренди, не може виступати підставою для поновлення орендних відносин між сторонами, а тому подальше направлення СТОВ Привітівське пропозиції про продовження відносин оренди, так само як і продовження користування земельною ділянкою після закінчення строку оренди за вказаних обставин не може виступати підставою для поновлення орендних відносин між сторонами.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі СТОВ Привітівське , посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 , а позовні вимоги СТОВ Привітівське задовольнити.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 02 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У серпні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16 березня 2020 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 25 березня 2020 року зупинено касаційне провадження у вказаній справі.

Ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 03 червня 2020 року відновлено касаційне провадження у вказаній справі.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вказує, що СТОВ Привітівське , маючи намір продовжити користування земельною ділянкою, 29 вересня 2017 року надіслало ОСОБА_1 лист-повідомлення від 25 вересня 2019 року № 82 про поновлення договору оренди. До вказаного листа орендарем було долучено проект додаткової угоди до договору оренди землі від 01 листопада 2007 року.

Проте, ОСОБА_1 в порушення частини п'ятої статті 33 Закону України Про оренду землі у місячний термін не повідомив орендаря про прийняте ним рішення щодо листа-повідомлення від 25 вересня 2017 року № 82 та проекту додаткової угоди до договору оренди. Вважає таку поведінку орендодавця недобросовісною.

Зазначає, що поведінка ОСОБА_1 щодо неповідомлення орендаря про прийняте ним рішення щодо вказаного листа-повідомлення про поновлення договору оренди розцінена СТОВ Привітівське як мовчазна згода на поновлення договору оренди, а тому орендар продовжив користуватися земельною ділянкою після спливу строку, на який укладався договір оренди земельної ділянки від 01 листопада 2007 року.

При цьому СТОВ Привітівське належним чином виконує зобов'язання щодо виплати орендної плати, зокрема, за 2017-2018 роки.

Крім того, здійснення виплати орендної плати у 2018 році свідчить про намір скористатися своїм правом на поновлення договору оренди землі на новий строк.

Також посилається на те, що протягом місяця після спливу строку договору оренди та продовження користування орендарем земельною ділянкою орендодавець також не скористався правом, передбаченим частиною шостою статті 33 Закону України Про оренду землі , та не направив орендареві будь-якого листа-повідомлення про заперечення у поновленні договору оренди. При цьому вважає, що конклюдентні дії СТОВ Привітівське , а саме продовження користування земельною ділянкою після закінчення строку дії договору оренди та виплата орендної плати після спливу строку, на який укладався договір оренди, свідчать про правомірну реалізацію орендарем права на поновлення договору оренди земельної ділянки та наявність підстав для визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору на той же самий строк і на тих же самих умовах.

Таким чином, за правилами, визначеними частиною шостою статті 33 Закону України Про оренду землі , та умовами, передбаченими пунктом 1.3.1 договору оренди, цей договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були ним передбачені.

Вказує, що обраний СТОВ Привітівське спосіб захисту узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 04 квітня 2019 року у справі № 905/174/18.

Серед іншого, касаційна скарга містить посилання на те, що заява ОСОБА_1 про небажання продовжувати договір оренди на новий строк не створює будь-яких прав та обов'язків для сторін договору у розумінні статті 33 Закону України Про оренду землі . По-перше, подання такої заяви не передбачено умовами договору, по-друге, заяву подано орендарем поза межами термінів, встановлених частинами п'ятою та шостою статті 33 Закону України Про оренду землі .

Вказане повністю відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеної у постановах від 10 червня 2015 року у справі № 6-70цс15 та інш. Крім того, такої ж позиції дотримується Верховний Суд у постановах від 25 квітня 2018 року у справі № 547/1432/15-ц (провадження № 61-3972св18) та від 23 травня 2018 року у справі № 547/89/16-ц (провадження № 61-5911св18).

Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу

У вересні 2019 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що підстав для скасування оскаржуваних судових рішень немає, оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що судами порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку, серії ЖТ №048864 від 28 грудня 2002 року, власником земельної ділянки площею 2,1562 га, кадастровий номер №1823186000010000072, є ОСОБА_1 (а. с. 10, т. 1).

01 листопада 2007 року між ОСОБА_1 та СТОВ Привітівське було укладено договір щодо оренди земельної ділянки площею 2,16 га, кадастровий номер №1823186000010000072 на строк 10 років (а. с. 8-9, т. 1).

Згідно інформації, яку надав Відділ у Любарському районі Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області 16 квітня 2018 року на запит адвоката Пасенко В. П., реєстрація договору щодо оренди земельної ділянки площею 2,16 га, кадастровий номер №1823186000:01:000:0072 між ОСОБА_1 та СТОВ Привітівське відповідно до Книги записів реєстрації була проведена 22 листопада 2007 року за № 040721300211 (а. с. 14, т. 1).

Відповідно до заяви від 04 травня 2017 року ОСОБА_1 повідомив СТОВ Привітівське про небажання продовжувати термін оренди (а. с. 11, т. 1).

Листом від 25 вересня 2017 року СТОВ Привітівське направляло ОСОБА_1 лист-повідомлення про поновлення договору оренди землі, до якого було додано проект додаткової угоди до договору оренди землі.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 07 листопада 2017 року державний реєстратор Неліпа В. В. зареєстрував право оренди спірної земельної ділянки строком на 10 років з правом пролонгації за СТОВ Привітівське (а. с. 13, т. 1).

03 квітня 2018 року ОСОБА_1 на адресу СТОВ Привітівське було надіслано два примірника підписаного з його сторони акту прийому-передачі земельної ділянки площею 2,16 га, кадастровий номер №1823186000:01:000:0072 (а. с. 15-16, т. 1).

Згідно довідки від 10 січня 2019 року, виданої старостою с. Привітів Власюк О. М. , ОСОБА_1 самостійно обробляє свою земельну ділянку площею 2,1562 га, кадастровий номер №1823186000:01:000:0072 та сплатив у 2018 році земельний податок з фізичних осіб в сумі 702 грн 06 коп. (а. с. 45, т. 2)

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_4 повідомила, що теж мала укладений договір з СТОВ Привітівське оренди земельної ділянки. Стверджувала, що ОСОБА_1 надсилав СТОВ Привітівське повідомлення про небажання продовжувати договір оренди. Була свідком поділу пшениці, яку в кінці 2017 року засіяло СТОВ Привітівське , а у 2018 році цю пшеницю обробляв ОСОБА_1 , коли прийшла пора збирати врожай у зв`язку з тим, що засіяло пшеницю СТОВ Привітівське , він вирішив 40 відсотків врожаю віддати їм. Запевнила, що ОСОБА_1 самостійно обробляє свою земельну ділянку площею 2,1562 га, кадастровий номер №1823186000:01:000:0072 в 2018 році.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_5 надав суду покази, аналогічні показам свідка ОСОБА_4

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ .

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги СТОВ Привітівське здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга СТОВ Привітівське підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Частиною першою статті 3 ЦК України встановлено, що загальними засадами цивільного законодавства є: неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; свобода договору; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Частинами першою-другою статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до частини першої статті 407 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (далі - землекористувач).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов 'язків (частина перша статті 626 ЦК України).

Частиною першою статті 792 ЦК України визначено, що за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.

Відповідно до частини першої статті 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

Статтею 79 вказаного Кодексу визначено, що земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об`єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, якщо інше не встановлено законом та не порушує прав інших осіб. Право власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.

Відповідно до статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно статті 90 ЗК України визначено, що власники земельних ділянок мають право на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом. Порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Згідно пункту г частини першої статті 91 ЗК України власники земельних ділянок зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів.

Держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; відшкодування заподіяних збитків (стаття 152 ЗК України).

Частиною першою статті 153 ЗК України встановлено, що власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України .

Згідно зі статтею 189 ЗК України самоврядний контроль за використанням та охороною земель здійснюється сільськими, селищними, міськими, районними та обласними радами.

Статтею 13 Закону України Про оренду землі визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до статті 31 ЗУ Про оренду землі договір оренди землі припиняється в разі: закінчення строку, на який його було укладено.

По закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі) (частина перша статті 33 Закону України Про оренду землі ).

Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди (частини друга та третя статті 33 Закону України Про оренду землі ).

При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється (частина четверта статті 33 Закону України Про оренду землі ).

Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення (частина п`ята статті 33 Закону України Про оренду землі ).

У разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором (частина шоста статті 33 Закону України Про оренду землі ).

Додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку. Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді (частини вісім та дев`ять статті 33 Закону України Про оренду землі ).

У разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця (частина перша статті 34 Закону України Про оренду землі ).

Тобто, реалізація переважного права на поновлення договору оренди, яка передбачена частиною першою статті 33 Закону України Про оренду землі , можлива лише за умови дотримання встановленої цією нормою процедури і строків.

Для застосування частини першої статті 33 Закону України Про оренду землі та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди згідно частинами 2-5 цього Закону необхідно встановити такі юридичні факти: орендар належно виконує свої обов`язки за договором; орендар до закінчення строку дії договору повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди; орендодавець протягом місяця не повідомив орендаря про наявність заперечень та своє рішення.

Для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною шостою статті 33 Закону України Про оренду землі , необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар належно виконує свої обов`язки за договором оренди; до закінчення строку дії договору він повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди, продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою; орендодавець письмово не повідомив орендаря про відмову в поновленні договору оренди.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що переважне право орендаря, яке підлягає захисту відповідно до статті 3 ЦПК України, статті 15 ЦК України буде порушене в разі укладення договору оренди з новим орендарем при дотриманні процедури повідомлення попереднього орендаря про намір реалізувати переважне право, продовження користування земельною ділянкою після закінчення строку дії договору оренди і відсутності протягом місяця після закінчення строку дії договору оренди заперечень орендодавця щодо поновлення договору.

Матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_1 мав намір передати спірну земельну ділянку іншому орендарю на підставі договору оренди земельної ділянки, що обумовлювало б виникнення питання про наявність у СТОВ Привітівське переважного права перед іншими особами щодо спірної земельної ділянки, але не перед правом власника використовувати свою земельну ділянку.

Судами встановлено, що 04 травня 2017 року ОСОБА_1 направив на адресу СТОВ Привітівське лист, у якому повідомив, що не бажає продовжувати термін дії договору оренди. Такий лист є достатнім підтвердженням відмови орендодавця від подальшої пролонгації відповідного договору на новий строк.

Пунктом 1.3.1 договору оренди від 01 листопада 2007 року передбачено, що даний договір укладено на строк 10 (десять) років та набирає чинності з моменту його державної реєстрації. Після закінчення строку дії даного договору орендар має переважне право на поновлення його на новий строк. У цьому разі орендодавець повинен не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії даного договору повідомити письмово орендаря про намір продовжити його дію. Якщо таке повідомлення орендар не отримав, то строк дії договору пролонгується на той же самий строк і на тих же умовах.

Отже, у передбачені договором строк ОСОБА_1 повідомив орендаря про відсутність наміру продовжувати договір оренди землі.

З наведеного вбачається, що посилання заявника на відсутність відповіді на лист-повідомлення від 25 вересня 2017 року з боку орендаря щодо продовження договору оренди, як порушення частини п`ятої статті 33 Закону України Про оренду землі , так і посилання про те, що товариство після закінчення строку договору оренди землі не отримувало протягом місяця заперечення щодо продовження дії вказаного договору, в порушення частини шостої статті 33 Закону України Про оренду землі , не можуть бути прийняті судом, оскільки наявність заперечень зі сторони орендодавця щодо поновлення договору дають підстави для висновку, що останній висловив своє волевиявлення щодо небажання продовжувати договірні відносини з СТОВ Привітівське . Таким чином, у останнього не виникло переважного права орендаря, яке підлягає захисту відповідно до статті 3 ЦПК України. Крім того, на час направлення листа-повідомлення від 25 вересня 2017 року на адресу орендодавця орендар був обізнаний про небажання продовжувати із ним договір оренди землі. Тим більше, що в подальшому ОСОБА_1 договір оренди земельної ділянки з іншими особами укладений не був.

Також слід зазначити, що направлена додаткова угоду ОСОБА_1 листом від 25 вересня 2017 року містить інші умови ніж ті, які були викладені у договорі оренди землі.

Таким чином, вирішуючи спір між сторонами у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно встановив обставини справи, дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та, відповідно, про відмову у задоволенні позову СТОВ Привітівське , у якого не виникло переважного права.

Посилання заявника у касаційній скарзі на те, що він продовжує користуватися спірною земельною ділянкою суд оцінює критично, оскільки згідно довідки від 10 січня 2019 року, виданої старостою с. Привітів, вбачається, що ОСОБА_1 дійсно самостійно обробляє свою земельну ділянку площею 2,1562 га, надану йому для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 1823186000:01:000:0072, яка розташована на території Привітівського старостинського округу с. Привітів Любарського району Житомирської області, та сплатив у 2018 році земельний податок з фізичних осіб в сумі 702 грн 06 коп.

Крім того, 03 квітня 2018 року ОСОБА_1 на адресу СТОВ Привітівське було надіслано два примірника підписаного з його сторони акту прийому-передачі земельної ділянки площею 2,16 га, кадастровий номер №1823186000:01:000:0072.

Також не можуть бути прийняті посилання касаційної скарги на те, що ОСОБА_1 було обрано неналежний спосіб захисту свого права.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (положення статті 5 ЦПК України).

Положеннями статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною другою вказаної статті передбачені способи захисту цивільних прав та інтересів. Серед іншого, вказана норма містить вказівку, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до статті 31 Закону України Про оренду землі договір оренди землі припиняється, зокрема, в разі закінчення строку, на який його було укладено.

Аналогічні положення містяться у пункті 2 частини першої статті 412 ЦК України, а частина друга вказаної статті визначає, що право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб може бути припинене за рішенням суду в інших випадках, встановлених законом.

З наведеного вбачається, що обраний спосіб захисту порушеного права ОСОБА_1 є найбільш ефективним у даному випадку, оскільки його права порушуються наявністю відомостей про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки за СТОВ Привітівське до 2027 року, що є порушенням права власника розпоряджатися своїм майном з урахуванням того, що власник земельної ділянки не бажав продовжувати дію договору оренди земельної ділянки.

Вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10 лютого 2010 року у справі Серявін та інші проти України (Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, § 58).

Отже, вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій з дотриманням вимог статей 263-265, 382 ЦПК України повно, всебічно та об`єктивно з`ясували обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, вірно встановили правовідносини, що склалися між сторонами, й обґрунтовано задовольнили частково позов ОСОБА_1 та відмовили у задоволенні позову СТОВ Привітівське .

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.

Щодо клопотання СТОВ Привітівське про передачу справи на розгляд до Великої Палати Верховного Суду.

У касаційній скарзі міститься клопотання СТОВ Привітівське про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, передбачених частиною третьою статті 403 ЦПК України та підпунктом 7 пункту 1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України.

Відповідно до частини третьої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.

Підпунктом 7 пункту 1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об`єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.

Клопотання СТОВ Привітівське містить посилання на правові висновки, які викладені у постановах Верховного Суду України від 25 лютого 2015 року у справі № 6-10цс15, від 18 березня 2015 року у справі № 6-3цс15, від 18 березня 2015 року у справі № 6-4цс15, від 18 жовтня 2017 року у справі № 6-1634цс17 та від 18 жовтня 2017 року у справі № 237/143/16-ц, у висновках яких, серед іншого, вказано, що направлення орендодателем до закінчення строку дії договору оренди повідомлення про відсутність у нього, як власника земельної ділянки, наміру поновлювати договір оренди на новий строк після закінчення терміну дії попереднього договору з проханням після закінчення терміну дії договору не проводити посівні роботи, залишивши земельну ділянку в належному стані, не створює будь-яких прав та обов`язків для сторін у розумінні статті 33 Закону України Про оренду землі .

Також вказано, що відповідно до висновку, який міститься у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10 вересня 2019 року у справі 920/739/17, порушення орендодавцем порядку та термінів, встановлених у статті 33 Закону України Про оренду землі , призводить до порушення переважного права орендаря на поновлення договору відповідно до вимог статті 33 вказаного Закону.

Посилаючись на вказані висновки, СТОВ Привітівське вказує, що суди першої та апеляційної інстанцій у справі, яка переглядається, дійшли протилежного висновку, що заява орендодавця про відсутність бажання пролонгувати орендні правовідносини, яка подана останнім до закінчення дії договору оренди та із недотриманням порядку та строків, передбачених частинами першою-шостою статті 33 Закону України Про оренду землі , розцінюється як заперечення проти поновлення договору оренди в контексті даної статті Закону.

Колегія суддів не вбачає підстав для передачі справи на розгляд до Великої Палати Верховного Суду з огляду на таке.

Так, у наведених заявником постановах Верховного Суду України вбачається порушення переважного права орендаря на поновлення договору оренди землі, оскільки останнім було дотримано вимоги статті 33 Закону України Про оренду землі , натомість орендодавцем було укладено договір оренди із іншою особою .

Разом із тим, у справі, яка переглядається, судами встановлено, що орендодавець не бажав (передати)/не передав спірну земельну ділянку у користування іншій особі, оскільки бажав сам її використовувати, а переважне право орендарів на поновлення договору оренди поширюється на випадки, коли земля знову передається в оренду .

З постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10 вересня 2019 року, на яку також посилається заявник, вбачається дотримання орендарем вимог статті 33 Закону України Про оренду землі та встановлено судами та не спростовано орендодавцем, що після закінчення строку дії договору оренди орендар продовжує використовувати спірну земельну ділянку і належним чином виконує обов 'язки за договором, проте, у справі, яка переглядається, судами встановлено, що орендодавець сам використовує спірну земельну ділянку, тобто вбачаються різні фактичні обставини, за яких було ухвалено судові рішення.

Отже, доводи клопотання заявник про передачу справи на розгляд до Великої Палати Верховного Суду не знайшли свого підтвердження, а тому у задоволенні вказаного клопотання необхідно відмовити.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання товариства з обмеженою відповідальністю Привітівське про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.

Касаційну скаргу сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Привітівське залишити без задоволення.

Рішення Любарського районного суду Житомирської області від 28 березня 2019 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 19 червня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович