Ухвала

від 25.06.2020 по справі 914/1769/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

25 червня 2020 року

м. Київ

Справа № 914/1769/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Сухового В.Г. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Термоспецбуд" на постанову Західного апеляційного господарського суду від 18.03.2020 (головуючий суддя Дубник О.П., судді Гриців В.М., Хабіб М.І.) у справі № 914/1769/17 Господарського суду Львівської області

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Термоспецбуд"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Західно-Український автомобільний дім"

про стягнення 402 746,66 грн,

ВСТАНОВИВ:

02.06.2020 Товариство з обмеженою відповідальністю "Термоспецбуд" повторно надіслало безпосередньо на адресу Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Західного апеляційного господарського суду від 18.03.2020 у справі № 914/1769/17 після повернення вперше поданої касаційної скарги на зазначене судове рішення ухвалою Верховного Суду від 12.05.2020 на підставі пункту 1 частини 4 статті 292 Господарського процесуального кодексу України.

08.02.2020 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15.01.2020 № 460-IX, яким внесено зміни до законодавчих актів України.

Оскільки скаржником подано касаційну скаргу після набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15.01.2020 № 460-IX, то подана касаційна скарга розглядається в порядку, що діє після набрання чинності цим Законом.

Дослідивши матеріали та доводи касаційної скарги, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження у справі, виходячи з такого.

Статтею 129 Конституції України передбачено, що однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

За приписами пункту 1 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб , крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

За змістом частини 7 статті 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2020 встановлено у розмірі 2102,00 грн.

Відповідно до частини 1 статті 163 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Оскільки предметом спору у цій справі є стягнення 402 746,66 грн, що є меншим, ніж п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (станом на 2020 рік - 1 051 000,00 грн), а тому оскаржувані судові рішення у розумінні Господарського процесуального кодексу України у справі № 914/1769/17 не підлягають касаційному оскарженню.

Водночас у пункті 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України передбачено випадки наявності підстав для перегляду у касаційному порядку судових рішень у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а саме:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Аналіз наведених норм закону дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

Обґрунтовуючи підстави для відкриття касаційного провадження, передбачених підпунктами "а", "в" пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник у поданій касаційній скарзі зазначає, що апеляційний суд в порушення частини 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України не навів підстав скасування рішення господарського суду в частині переривання строку позовної давності. Також, скаржник посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, і при цьому зазначає, що згідно з частини 2 статті 264 Цивільного кодексу України "Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач". Водночас правила переривання позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останній є докази, що підтверджують факт такого переривання.

На підтвердження своєї позиції скаржник посилається на постанови Вищого господарського суду України та постанови Верховного Суду від 07.06.2018 у справі №668/8830/15-ц, 904/191/18.

Наведені підстави, на думку скаржника, мають фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики.

Крім того, скаржник зазначає, що зважаючи на предмет позову, а саме - стягнення коштів за виконані договірні зобов`язання, а також численну кількість судових справ у цій категорії, та ухвалення різноманітних рішень про задоволення чи відмову у задоволенні позовних вимог у цій категорії справ, а тому дана справа становить значний суспільний інтерес.

Також, скаржник зазначає про необхідність застосування п. в ч. 5 ст. 328 КАС України з тих підстав, що справа має виняткове значення для - позивача, оскільки сума, в якій оскаржуваною постановою відмовлено в стягненні є значною та має безпосереднє значення на подальшу спроможність підприємства у здійснення підприємницької діяльності та існуванні, а тому така справа має виняткове значення для учасника справи.

Касаційний господарський суд звертає увагу на те, що можливість відкриття касаційного провадження у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, залежить виключно від обставин конкретної справи та значення кожної з них для формування єдиної правозастосовчої практики.

Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.

Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає, що наведені скаржником у касаційній скарзі доводи та аналіз судових рішень у цій справі не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Суд не вважає наведені скаржником обґрунтування такими, що дають підстави для відкриття касаційного провадження у даній справі, оскільки доводи, які викладені в касаційній скарзі, зводяться до висловлення незгоди з прийнятою постановою суду апеляційної інстанції, викладення власного бачення у питанні застосування правових норм, є проханням про повторний перегляд справи та переоцінку встановлених судами обставин, що виходить за межі повноважень Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

Посилання на постанови Верховного Суду у справах № 668/8830/15-ц та № 904/191/18 не можна вважати обґрунтованими, оскільки правовідносини у цих справах не є подібними.

У справі № 668/8830/15-ц Верховний Суд погодився з висновком апеляційної інстанції про переривання строку позовної давності з огляду на вчинення відповідачем дій (здійснення часткової оплати боргу), які свідчать про визнання свого боргу (ч.1 ст. 264 ЦК України).

У справі № 904/191/18 Верховний Суд, скасовуючи судові рішення і направляючи справу на новий розгляд, не погодився з висновком суду апеляційної інстанції щодо відсутності переривання перебігу позовної давності з огляду на те, що закриття провадження у справі у зв`язку з непідвідомчістю не є тотожними поверненню позову та відмові у його прийнятті.

Посилання на висновки Вищого господарського суду України не беруться до уваги, оскільки не узгоджуються з положенням Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином, скаржником не доведено наявності актуальної правової проблеми про застосування частини 2 статті 264 Цивільного кодексу України щодо переривання позовної давності, якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Інші доводи скаржника стосовно суспільного інтересу та виняткового значення даної справи є оціночними та по суті зводяться до унікальності (особливості) для товариства.

При цьому використання оціночних чинників, зокрема, таких понять, як: "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", "малозначні справи" тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже виходячи з високого статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів".

У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France, заява № 21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури у такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

В контексті викладеного Суд вважає за необхідне зазначити, що Рекомендацією № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 Рекомендації, скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.

Зважаючи на викладене, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження у справі № 914/1769/17 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Термоспецбуд" на постанову Західного апеляційного господарського суду від 18.03.2020 на підставі пункту 1 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України, оскільки касаційну скаргу подано на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.

Керуючись статтями 12, 163, 234, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 914/1769/17 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Термоспецбуд" на постанову Західного апеляційного господарського суду від 18.03.2020 у вказаній справі.

2. Скаржнику надіслати копію даної ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами, в тому числі оригінал квитанції № 54 від 15.06.2020 на суму 5811,60 грн, а іншим учасникам справи - копію ухвали.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий Суховий В.Г.

Судді Берднік І.С.

Міщенко І.С.