Постанова

від 23.06.2020 по справі 320/1533/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/1533/19 Суддя (судді) першої інстанції: Горобцова Я.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2020 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Земляної Г. В.

суддів Беспалова О. О., Мєзєнцева Є. І.

за участю секретаря Скидан С. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області

на рішення Київського окружного адміністративного суду від 09 січня 2020 року

у справі № 320/1533/19 (розглянуто в порядку письмового провадження)

за позовом Керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави

до відповідача Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області

про визнання протиправним та скасування рішення,

В С Т А Н О В И Л А :

У квітні 2019 року Керівник Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави (надалі - позивач або прокуратура) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області (надалі - відповідач), в якому позивач просив суд визнати протиправним та скасувати рішення Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 30.08.2018 №2/2 "Про затвердження детального плану території багатоквартирної житлової забудови з об`єктами громадського обслуговування на земельних ділянках за кадастровими номерами 3222484000:02:001:5005 та 3222484000:02:001:5006 в межах населеного пункту села Крюківщина Києво-Святошинського району Київської області".

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що спірне рішення відповідача прийнято в порушення положень ст. 156 КАС України, не зважаючи на постанову суду апеляційної інстанції про забезпечення позову по адміністративній справі № 810/1044/18, якою заборонено Крюківщинській сільській раді вчиняти певні дії, а саме - здійснювати розробку та затвердження детального плану села Крюківщина на час розгляду даної адміністративної справи та до ухвалення у ній судового рішення. У зв`язку з чим, вказане рішення суб`єкта владних повноважень є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки суперечить інтересам територіальної громади Крюківщини та порушує основні засади судочинства щодо обов`язковості виконання судових рішень.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 09 січня 2020 року адміністративний позов Керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави задоволено повністю. Визнати протиправним та скасувати рішення Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 30.08.2018 №2/2 "Про затвердження детального плану території багатоквартирної житлової забудови з об`єктами громадського обслуговування на земельних ділянках за кадастровими номерами 3222484000:02:001:5005 та 3222484000:02:001:5006 в межах населеного пункту села Крюківщина Києво-Святошинського району Київської області".

Не погоджуючись з зазначеним вище судовим рішенням Крюківщинською сільською радою Києво-Святошинського району Київської області (надалі - апелянт) подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ`єктивність рішення суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що ухвала Київського окружного адміністративного суду від 01.08.2018 року по справі № 810/1044/18 не відповідає виконавчому документу, що підтверджується рішенням суд від 21 лютого 2019 року по справі № 320/316/19. Крім того, апелянт зазначає, що позивача не доведено право на звернення з адміністративним позовом до суду.

Крім того, апелянт зазначає, що прокуратура не наділена правом звертатися до суду з даним позовом.

В судовому засіданні представник позивача заперечував проти задоволення апеляційної скарги у повному, з підстав викладено у відзиві на апеляційну скаргу.

Представник відповідача (апелянт) в судовому засіданні не з`явився, хоча був належним чином повідомлений про розгляд справи.

На адресу апеляційного суду від апелянта повторно надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з дією постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року № 211, якою на території України установлено карантин, та на лист Ради суддів України щодо встановлення особливого режиму роботи судів та утримання громадян від участі в судових засіданнях, якщо слухання не передбачають обов`язкової присутності учасників справи.

Колегія суддів вважає заявлене клопотання апелянта необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню, оскільки постанова Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року № 211 вичерпала свою дію, у зв`язку з прийняттям постанови Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 року №392.

Відповідно до положень статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно зі статтями 315, 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду слід залишити без змін, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що Рішенням 36-ї сесії VІІ скликання Крюківської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області № 2/2 від 30 серпня 2018 року "Про затвердження детального плану території багатоквартирної житлової забудови з об`єктом громадського обслуговування на земельних ділянках за кадастровими номерами 3222484000:02:001:5005 та 3222484000:02:001:5006 в межах населеного пункту села Крюківщина Києво-Святошинського району Київської області" затверджено детальний план території багатоквартирної житлової забудови з об`єктами громадського обслуговування на земельних ділянках з кадастровими номерами 3222484000:02:001:5005 та 3222484000:02:001:5006 в межах населеного пункту села Крюківщина Києво-Святошинського району Київської області.

Позивач вважає, що відповідачем порушено основні засади судочинства щодо обов`язковості виконання судових рішень та прийняття рішення в супереч інтересам територіальної громади, звернувся з адміністративним позовом до суду.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оспорюване рішення Крюківщинської сільської ради прийнято з порушенням закону, оскільки на момент його прийняття діяла заборона на здійснення розробки та затвердження детального плану села Крюківщина, а тому суб`єкт владних повноважень діяв не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, затверджуючи детальний план території багатоквартирної житлової забудови з об`єктами громадського обслуговування на земельних ділянках в межах населеного пункту села Крюківщина Києво-Святошинського району Київської області.

Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Щодо посилання апелянта на ту обставину, що спірне рішення не порушує права прокуратури на звернення до суду з даним позовом, колегія суддів зазначає наступне.

Обґрунтовуючи підстави для звернення до суду у якості самостійного позивача, та з огляду на предмет позову по даній справі, суд першої інстанції виходив з того, що Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності", Законом України "Про архітектурну діяльність" та Порядком здійснення архітектурно-будівельного нагляду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.08.2015 № 698, не визначено повноважень щодо здійснення державного контролю (нагляду) щодо законності прийняття рішення органами місцевого самоврядування (у даному випадку Крюківщинською сільською радою Києво-Святошинського району Київської області) про затвердження містобудівної документації на місцевому рівні.

Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" Генеральний план населеного пункту - це містобудівна документація, що визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту.

Таким чином згідно частини 1 статті 17 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" Генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту.

Частиною 2 статті 17 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" визначено, що Генеральний план населеного пункту розробляється та затверджується в інтересах відповідної територіальної громади з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

Відповідно до частин 1, 4 статті 19 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" детальний план у межах населеного пункту уточнює положення генерального плану населеного пункту та визначає планувальну організацію і розвиток частини території. Детальний план розробляється з метою визначення планувальної організації і функціонального призначення, просторової композиції і параметрів забудови та ландшафтної організації кварталу, мікрорайону, іншої частини території населеного пункту, призначених для комплексної забудови чи реконструкції, та підлягає стратегічній екологічній оцінці. Детальний план території визначає: принципи планувально-просторової організації забудови; червоні лінії та лінії регулювання забудови; функціональне призначення, режим та параметри забудови однієї чи декількох земельних ділянок, розподіл територій згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами; містобудівні умови та обмеження (у разі відсутності плану зонування території) або уточнення містобудівних умов та обмежень згідно із планом зонування території; потребу в підприємствах і закладах обслуговування населення, місце їх розташування; доцільність, обсяги, послідовність реконструкції забудови; черговість та обсяги інженерної підготовки території; систему інженерних мереж; порядок організації транспортного і пішохідного руху; порядок комплексного благоустрою та озеленення, потребу у формуванні екомережі; межі прибережних захисних смуг і пляжних зон водних об`єктів (у разі відсутності плану зонування території).

Приписами статті 21 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" урегульовано питання громадського обговорення щодо врахування громадських інтересів, за змістом частин першої, другої якої громадським слуханням підлягають розроблені в установленому порядку проекти містобудівної документації на місцевому рівні: генеральні плани населених пунктів, плани зонування територій, детальні плани територій. Затвердження на місцевому рівні містобудівної документації, зазначеної у частині першій цієї статті, без проведення громадських слухань щодо проектів такої документації забороняється.

Статтею 24 вказаного Закону визначено, що затверджена в установленому порядку містобудівна документація є основою для вирішення питання передачі (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб або зміни їх цільового призначення.

Відповідно до статті 25 Закону режим забудови територій, визначених для містобудівних потреб, встановлюється у генеральних планах населених пунктів, планах зонування та детальних планах територій.

Згідно з частин 1, 3 статті 29 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки є однією із основних складових вихідних даних для проектування будівництва, надаються на підставі містобудівної документації на місцевому рівні.

З аналізу норм права вбачається, що детальний план території як містобудівна документація на місцевому рівні є нормативним документом з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій певного населеного пункту, що містить ряд планувальних та архітектурних вимог, що встановлює режим забудови території (щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об`єктів будівництва тощо) та є обов`язковим для усіх суб`єктів містобудівної діяльності, тобто стосується прав або інтересів невизначеного кола осіб та розрахований на довгострокове, неодноразове використання.

Таким чином, приймаючи рішення про затвердження містобудівної документації на місцевому рівні, орган місцевого самоврядування реалізує свої повноваження як суб`єкт владних повноважень у сфері публічно-правових відносин, пов`язаних із підготовкою та виданням нормативно-правового акта, яким є детальний план території.

З аналізу матеріалів справи та норм права, колегія суддів приходить до висновку, що рішення сільської ради про затвердження детального плану території не є актом індивідуальної дії, який стосується конкретних прав чи обов`язків певної особи, а є нормативно-правовим актом, дія якого поширюється на необмежену кількість суб`єктів та застосовується багаторазово.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.05.2019 року по справі № 363/3786/17 та відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, підлягає врахуванню судом при розгляді цієї справи.

Щодо посилання апелянта на ту обставину, що до повноважень органів прокуратури не входить звернення до суду з даним позовом, колегія суддів зазначає наступне.

Повноваження прокурорів, організація, правові засади та порядок діяльності органів прокуратури визначається Конституцією України та Законом України "Про прокуратуру".

Відповідно до статті 131 1 Конституції України на органи прокуратури України покладається функція здійснення представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно зі статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Рішенням Конституційного суду України від 08.04.1999 року по справі № 1-1/99 зазначено, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі №1-1/99 під поняттям "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" потрібно розуміти "орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади".

У розумінні статті 23 Закону України "По прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу.

Водночас, частинами 4, 5 статті 53 КАС України передбачено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25 вересня 2018 року по справі №804/2244/18 та відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, підлягає врахуванню судом при розгляді цієї справи.

З матеріалів справи вбачається, що у межах розгляду адміністративної справи № 810/1044/18 постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 01 серпня 2018 року забезпечено позов та заборонено Крюківщинській сільській раді вчиняти певні дії, а саме - здійснювати розробку та затвердження детального плану села Крюківщина на час розгляду адміністративної справи, та до винесення рішення у справі.

Разом з тим, 01 серпня 2018 року під час дії постанови про забезпечення позову шляхом заборони на розробку та затвердження детального плану села Крюківщина, Крюківщинською сільською радою Києво-Святошинського району прийнято оскаржуване рішення, яким затверджено детальний план території багатоквартирної житлової забудови з об`єктами громадського обслуговування на земельних ділянках з кадастровими номерами 3222484000:02:001:5005 та 3222484000:02:001:5006 в межах населеного пункту села Крюківщина Києво-Святошинського району Київської області.

Статтею 124 Конституції України визначено принцип обов`язковості судових рішень, який з огляду на положення процесуального законодавства поширюється також на ухвалу суду про забезпечення позову.

Згідно вимог ст. 129 1 Конституції України, судове рішення є обов`язковим до виконання.

Однією із засад адміністративного судочинства є обов`язковість судового рішення.

Відповідно до вимог ст. 2, 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Статтею 156 КАС України визначено, що ухвала суду про забезпечення позову має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом. Така ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження. Особи, винні в невиконанні ухвали про забезпечення позову, несуть відповідальність, встановлену законом.

Згідно із частиною другою статті 124 Конституції України будь-які інші органи чи посадові особи, окрім судів, будь-якими своїми діями не можуть змінювати або скасовувати дію судового рішення. Конституція України та інші нормативно-правові акти України не передбачають таких прав у сторін спору.

Забезпечення обов`язкового виконання судових рішень є основою втілення принципу правової визначеності як однієї з основ демократичної держави, якою є Україна відповідно до статті 1 Конституції України. Враховуючи це, порушення цього принципу через руйнування інституту обов`язкового виконання судових рішень має суттєвий вплив на інтереси як Держави так і українського суспільства, а не тільки позивача у цій справі.

Сама по собі обов`язковість виконання судового рішення не може залежати від поінформованості сторони спору про таке рішення. Так само, як відсутність такої поінформованості сторони не може скасовувати обов`язкову природу судового рішення, якщо воно набуло обов`язковості відповідно до умов закону.

Крюківщинська сільська рада Києво-Святошинського району Київської області є відповідачем у справі № 810/1044/18, приймала участь у судових засіданнях по вказаній справі, крім того оскаржувала постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 01.08.2018 року до касаційної інстанції, отже їй достеменно було відомо про прийняте судове рішення. Наведені обставини відповідачем не спростовуються.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи та наданих сторонами пояснення, що судом по справі № 810/1044/18 розглядалося питання про скасування заходів забезпечення позову встановлених Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 01.08.2018 року.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2020 року в задоволенні клопотання Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області про скасування заходів забезпечення позову вжитих постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 01.08.2018 року - відмовлено.

Відповідно до частин 2, 4 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Аналіз наведених норм у їх сукупності з поданими відповідачем доказами свідчить про те, що останній свідомо ухилився від виконання судового рішення, а саме постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 01.08.2018 року, якою забезпечено позов.

Окрім зазначеного вище, колегія суддів звертає увагу на те, що ігноруючи норми Конституції України, які відповідно до ст. 8 Основного Закону є нормами прямої дії, та вказані норми процесуального законодавства щодо обов`язковості судових рішень, що набрали законної сили, для виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами на всій території України, відповідачем прийнято оскаржуване рішення, що підриває авторитет органів судової влади в цілому та створює умови, за яких визначений ст. 150 КАС України інститут забезпечення адміністративного позову, спрямований на забезпечення реального виконання судового рішення, нівелюється.

Колегією суддів встановлено, що відповідачем порушено вимоги законодавства та не виконано рішення суду, яке є обов`язкове до виконання, а за невиконання яких передбачена кримінальна відповідальність, що стало підставою для звернення прокурора до суду із позовом про визнання протиправним та скасування оскаржуваного рішення Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, а отже твердження апелянта про відсутність у позивача право на звернення до суду з даним позовом є безпідставним та необґрунтованим.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що зміст апеляційної скарги є ідентичним відзиву на адміністративний позов, а отже, доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі були предметом дослідження суду першої інстанції і не знайшли свого належного підтвердження під час розгляду апеляційної скарги.

Судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Частиною 1 ст. 242 КАС України встановлено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

При цьому апеляційна скарга не містять посилання на обставини, передбачені статтями 317-319 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв`язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

На підставі викладеного, керуючись 34, 242, 243, 246, 308, 311, 316, 321,322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 09 січня 2020 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів із дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного суду у порядку ст. ст. 329-331 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови буде складено протягом п`яти днів з моменту його проголошення.

Головуючий суддя Г. В. Земляна

Судді: О. О. Беспалов

Є. І. Мєзєнцев

Повний текст постанови складено 25 червня 2020 року.