Постанова від 24.06.2020 по справі 640/7359/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/7359/20 Суддя (судді) першої інстанції: Патратій О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2020 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого-судді: Черпіцької Л.Т. суддів:Епель О.В., Чаку Є.В., за участю секретаря:Закревської І.Л., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 квітня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Гостомельської селищної ради Києво-Святошинського району Київської області про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити ді,

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, в якому оскаржує бездіяльність Гостомельської селищної ради Києво-Святошинського району Київської області в частині не прийняття в місячний строк жодного рішення щодо розгляду клопотання від 12 листопада 2019 року та клопотання від 06 лютого 2020 року ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою.

Одночасно з позовною заявою подано заяву про забезпечення позову, в якій позивач просив суд:

- заборонити суб`єктам державної реєстрації, у тому числі особам, які перебувають у трудових відносинах з суб`єктом державної власності - виконавчими органами сільських, селищних та міських рад, Київською та Севастопольською державною адміністрацією нотаріусам, акредитованим особам, структурним підрозділам районних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій у сфері містобудування та архітектури, а якщо місто не входить до території певного району, - до виконавчого органу міської ради у сфері містобудування та архітектури, а в разі, якщо такий орган не утворений, - до органу виконавчої влади Автономної Республік Крим з питань містобудування та архітектури чи структурного підрозділу обласної державної адміністрації з питань містобудування та архітектури а також центральним органам виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, здійснювати дії щодо погодження та затвердження документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки, державної реєстрації у Державному земельному кадастрі та права власності чи інших речових прав Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень стосовно земельної ділянки орієнтовною площею 0,1000 га, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), яка розташована: АДРЕСА_1, яка повністю або частково співпадає з бажаною земельною ділянкою ОСОБА_1 орієнтовною площею 0,1000 га, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), яка розташована: АДРЕСА_1 ;

- заборонити Гостомельській селищній раді Києво- Святошинського району Київської області вчиняти будь-які дії та приймати рішення в тому числі, але не виключно надання дозволів на розробку проектів землеустрою, затвердження проектів землеустрою, оголошення аукціонів, конкурсів або торгів щодо викупу або передачі в оренду, прийняття рішень щодо передачі у власність, оренду емфітевзис, володіння або користування, укладення договорів купівлі-продажу та/або оренди чи емфітевзису) щодо земельної ділянки яка частково або повністю співпадає з бажаною земельною ділянкою ОСОБА_1 , орієнтовною площею 0,1000 га. для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована АДРЕСА_1 .

Заяву про забезпечення позову обґрунтовано тим, що відповідач, незважаючи на переважне право позивача на земельну ділянку, вчиняв дії щодо надання вказаної земельної ділянки іншій особі - ОСОБА_2 .

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 квітня 2020 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що застосування судом обраного позивачем заходу забезпечення позову не може ґрунтуватись лише на доводах позивача про наявність очевидних ознак протиправності оскаржуваних дій, а також не надано належних та допустимих доказів на підтвердження існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди його правам та інтересам до ухвалення рішення у даній справі, а викладені у заяві про забезпечення позову обставини свідчать про відсутність належного обґрунтування того, що захист прав та інтересів позивача стане неможливим без вжиття заходів забезпечення позову або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити заяву позивача, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, викладених у заяві про забезпечення адміністративного позову.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив, що не перешкоджає її розгляду по суті.

У зв`язку з відсутністю клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю, а також враховуючи те, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, відповідно до вимог статті 311 КАС України.

Відповідно до частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, підставою звернення позивача з заявою про забезпечення позову стала незгода позивача з бездіяльністю відповідача, яка полягає у ненаданні відповіді на клопотання позивача стосовно дозволу на розробку документації із землеустрою.

Відповідно до частини 1 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Частиною 2 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для однозначного висновку, що заходи забезпечення позову можуть вживатися виключно у випадках, коли невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Відповідно до статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Крім того, у постанові Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 № 9 Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову зазначено, що при розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Згідно з Рекомендацією № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятою Комітетом Ради Європи 13.09.1989, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.

Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 25.04.2019 у справі № 826/10936/18, від 30.09.2019 у справі № 826/10936/18, від 22.11.2019 у справі № 640/18007/18.

В той же час, Верховний Суд у постанові від 17.04.2019 (справа №705/4587/17) сформулював правову позицію, згідно з якою, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав будуть значними.

Колегія суддів апеляційної інстанції акцентує, що підстави, з яких може бути вжито заходів забезпечення позову, є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Для забезпечення позову суд повинен на підставі доказів та з огляду на обставини справи, поведінку учасників переконатися, що загроза правам, свободам та інтересам особи має реальний характер. Загроза повинна бути прямо пов`язана з об`єктом спору та мають бути обґрунтовані підстави вважати, що внаслідок невжиття заходів забезпечення позову настануть обставини, встановлені в пункту 1 частини другої статті 150 КАС України.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що подання адміністративного позову, предметом якого є бездіяльність Гостомельської селищної ради Києво-Святошинського району Київської області в частині не прийняття в місячний строк жодного рішення щодо розгляду клопотання від 12 листопада 2019 року та клопотання від 06 лютого 2020 року ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою, не може бути єдиним та беззаперечним доказом очевидної ознаки протиправності таких дій чи рішень суб`єкта владних повноважень.

Суд, який застосовує заходи забезпечення позову з підстав очевидності ознак протиправності оскарженого рішення, на основі наявних у справі доказів повинен бути переконаний, що рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, передбаченими частиною другою статті 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам цього порушення.

Твердження про "очевидність" порушення до розгляду справи по суті є висновком, який свідчить про правову позицію суду наперед. Тому застосування заходів забезпечення позову з цієї підстави допускається у виключних випадках.

Так, у постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 826/16509/18 щодо "очевидності" ознак протиправності дій та порушення прав позивача заначено, що попри те, що такі ознаки не мають окреслених меж, йдеться насамперед про їх "якість": вони повинні свідчити про протиправність оскаржуваних рішень (дій) поза обґрунтованим сумнівом.

Колегія суддів звертає увагу, що сама лише незгода позивача з бездіяльністю суб`єкта владних повноважень та звернення до суду з позовом про визнання такої бездіяльності протиправною не є достатньою підставою для застосування судом заходів забезпечення позову. Не може також вважатись підставою для вжиття заходів забезпечення позову порушення вимог законодавства під час існуючої бездіяльності, оскільки такі підлягають оцінці під час судового розгляду по суті вимог.

Апеляційним судом не встановлено і матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам позивача до ухвалення рішення у даній справі, а викладені у заяві про забезпечення позову обставини свідчать про відсутність належного обґрунтування того, що захист прав та інтересів позивача стане неможливим без вжиття заходів забезпечення позову або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.

З огляду на викладені обставини та вимоги закону, суд першої інстанції обґрунтовано не знайшов підстав для задоволення заяви позивача про вжиття заходів забезпечення позову.

Враховуючи вищенаведене, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив правильне судове рішення з додержанням норм процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 308, 311, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 квітня 2020 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає відповідно до ч. 2 ст. 328 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено 24 червня 2020 року. Головуючий суддя:Л.Т. Черпіцька Судді:О.В. Епель Є.В. Чаку