Постанова

від 16.06.2020 по справі 911/2127/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" червня 2020 р. Справа№ 911/2127/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дикунської С.Я.

суддів: Тищенко О.В.

Шаптали Є.Ю.

секретар судового засідання Шевченко В.І.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Перший столичний хлібозавод

на рішення Господарського суду Київської області

від 18.11.2019 (повний текст рішення складено 20.11.2019)

у справі № 911/2127/19 (суддя Карпечкін Т.П.)

за позовом Приватного підприємства Статус-Д

до Товариства з обмеженою відповідальністю

Перший столичний хлібозавод

про стягнення 246 877, 70 грн.

В С Т А Н О В И В:

Приватне підприємство Статус-Д (далі - ПП Статус-Д , позивач) звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Перший столичний хлібозавод (далі - ТОВ Перший столичний хлібозавод , відповідач) про стягнення 246 877,70 грн. В обґрунтування своїх вимог зазначило про неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за Договором про надання послуг № 18/10 від 18.10.2018 в частині повної та своєчасної оплати, відтак просило стягнути з відповідача 195 214,50 грн. заборгованості, 47 385,93 грн. пені, 4 011,23 грн. 3% річних та 5 935,96 грн. інфляційних втрат.

Заперечуючи проти позову, відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому факт надання спірних послуг не спростовував, проте надав контррозрахунок пені та 3% річних, в зв`язку з помилками в періодах нарахування, зокрема, відповідач зазначив, що позивач помилково враховував дні часткових проплат при нарахуванні пені та 3% річних на суми без врахування цих проплат і на суми з врахуванням проплат, фактично збільшуючи кількість днів прострочення. Крім цього, стверджував, що позивачем при нарахуванні пені порушено вимоги ч. 6 ст. 232 ГК України.

У наданій суду першої інстанції відповіді на відзив позивач спростовував наведені відповідачем заперечення, а також надав новий розрахунок пені з частковим врахуванням виявлених відповідачем недоліків щодо дат часткових проплат, відповідно до якого належна до стягнення сума пені складає 41 716,01 грн. Також, позивач зазначав, що наданий ним розрахунок пені проведено відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України, оскільки вказані нарахування здійснені з врахуванням усіх часткових проплат і на різні суми боргу, які існували на відповідні дати, період нарахування на кожну суму боргу не перевищував шести місяців з першого дня прострочення по кожному Акту окремо

Відтак предметом даного спору є стягнення з відповідача 195 214,50 грн. заборгованості, 41 716,01 грн. пені, 4 011,23 грн. 3% річних та 5 935,96 грн. інфляційних втрат.

Рішенням Господарського суду Київської області від 18.11.2019 позовні вимоги Приватного підприємства Статус-Д до Товариства з обмеженою відповідальністю Перший столичний хлібозавод про стягнення 246 877,70 грн. задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Перший столичний хлібозавод на користь Приватного підприємства Статус-Д 195 214, 50 грн. заборгованості, 41 542, 52 грн. пені, 3 964, 62 грн. 3% річних, 5 935, 96 грн. інфляційних та 3 699, 86 грн. судового збору. Повернуто Приватному підприємству Статус-Д з державного бюджету України судовий збір в сумі 85,05 грн., сплачений відповідно до платіжного доручення № 452 від 16.08.2019. В решті позову Приватного підприємства Статус-Д до Товариства з обмеженою відповідальністю Перший столичний хлібозавод про стягнення 220,10 грн. відмовлено.

Не погоджуючись із згаданим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю Перший столичний хлібозавод оскаржило його в апеляційному порядку, просило скасувати в частині задоволених вимог та прийняти нове рішення, врахувавши доводи апелянта щодо зменшення розміру позовних вимог. В обґрунтування своїх вимог зазначило, що оскаржуване рішення ухвалено за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права. За твердженнями апелянта, судом першої інстанції було взято до уваги лише доводи позивача та залишено поза увагою аргументи відповідача, зокрема, щодо зменшення ціни позову, а саме розміру штрафних санкцій згідно ст.232 ГК України. Апелянт стверджував, що під час розгляду справи в місцевому суді неодноразово наголошував на неправильності розрахунків пені та 3% річних, але суд в повному обсязі не взяв їх до уваги (врахував тільки періоди нарахування та дати часткових проплат, але не звернув уваги на шестимісячний термін нарахування пені) тощо.

Заперечуючи проти апеляційної скарги, позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому стверджував про безпідставність та необґрунтованість апеляційних вимог, просив не брати їх до уваги, оскаржуване рішення як законне та обґрунтоване залишити без змін. Зокрема, зазначив, що здійснюючи розрахунок пені, суд першої інстанції правомірно вказав, що розмір пені, яка підлягає стягненню з відповідача становить 41 542,52 грн. з урахуванням вимог ч. 6 ст. 232 ГК України, відповідно до яких нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не передбачено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, а отже строк розрахунку пені має починатися з дати виникнення зобов`язання відповідача з оплатити послуг окремо за Актами надання послуг 1, 2 та 3, а не з дати виникнення зобов`язання з оплати послуг лише за Актом надання послуг 1, як вказував відповідач у своєму відзиві. Відтак позивач вважав, що місцевим судом правильно встановлено періоди та строки розрахунку пені в розмірі 41 542,52 грн. та 3% річних у розмірі 3 964,96 грн., які підлягають стягненню з відповідача за порушення умов Договору. З приводу розрахунку інфляційних збільшень, позивач погодився з висновками суду першої інстанції, зокрема, враховуючи надані ним розрахунки станом на дату звернення позивача до суду інфляційне збільшення суми заборгованості за умовами Договору складало 5 935,96 грн. Таким чином, позивач рахував за доцільне звернути увагу суду на правильність розрахунків суду першої інстанції грошових коштів, зазначених у оскаржуваному рішенні, які підлягають стягненню з відповідача за порушення умов Договору тощо.

Постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 (зі змінами) Про запобігання поширенню на території України гострої распіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 з 12.03.2020 на усій території України установлено карантин.

Указом Президента України №87 від 13.03.2020 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.03.2020 Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки в умовах спалаху гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 , яким констатовано, що епідемічна ситуація в Україні у зв`язку поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 набула надзвичайно загрозливого характеру.

З огляду на наведене, в зв`язку з проведенням заходів, спрямованих на запобігання виникненню та поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), з метою мінімізації ризиків розповсюдження гострої респіраторної хвороби COVID-19, апеляційний суд дійшов висновку про необхідність виходу за межі граничного процесуального строку розгляду даної справи, здійснення її розгляду у розумний строк з застосуванням ст.ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст. 2, 11 ГПК України, відтак ухвалою суду від 08.04.2020 розгляд апеляційної скарги ТОВ Перший столичний хлібозавод на рішення Господарського суду Київської області від 18.11.2019 у справі №911/2127/19 призначено на 16.06.2020 та доведено до відома учасників апеляційного провадження, що нез`явлення їх представників в судове засідання не є перешкодою розгляду апеляційної скарги по суті.

За приписами ч.ч. 1, 3 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.

Положеннями п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, № 475/97-ВР Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції , визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Оскільки в судове засідання апеляційної інстанції 16.06.2020 представники сторін, явка яких в судове засідання обов`язковою не визнавалась, не з`явились не зважаючи на їх належне повідомлення про дату, час і місце розгляду справи шляхом направлення їм відповідної ухвали про призначення розгляду справи, а також враховуючи неподання сторонами клопотань про відкладення розгляду справи й наявні в матеріалах справи докази, які були достатніми для вирішення спору у даній справі без заслуховування їх пояснень, апеляційний суд вважав за можливе справу розглядати за відсутності представників сторін за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції вимог процесуального та матеріального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Як встановлено матеріалами справи, 18.10.2018 між ТОВ Перший столичний хлібозавод (відповідачем, замовником за договором) та ПП Статус-Д (позивачем, виконавцем за договором) укладено Договір № 18/10 про надання послуг (далі - Договір), за умовами п. 1.1 якого виконавець зобов`язався надавати послуги з прибирання промислового приміщення, а саме цеху виробництва, складського приміщення, додаткового приміщення АБК та фасаду (далі - Об`єкт) за адресою: Київська обл., Вишгородський район, с. Нові Петрівці (далі - послуги з миття), а замовник зобов`язався забезпечити виконавцю доступ до Об`єкту, своєчасно прийняти надані послуги з миття та оплатити їх.

Вартість послуг з прибиранням Об`єкту погоджується сторонами і становить 42,50 грн. з урахуванням ПДВ за 1 кв. (п. 3.1 Договору).

Відповідно до п. 3.2 Договору авансовий платіж до початку виконання робіт становить 40 000,00 грн. з урахуванням ПДВ для придбання матеріалів.

Положеннями п. 3.3 Договору сторони погодили, що оплата за Договором здійснюється замовником виконавцю у наступному порядку: у безготівковій формі на підставі виставленого рахунку-фактури шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок виконавця протягом 5 банківських днів з дати складання відповідного Акту приймання-передачі наданих послуг.

Цей Договір згідно п. 9.1 вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення їх печатками і діє до 31.12.2018 включно.

Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України ( п. 2 ч. 1 ст. 193 ГК України).

Відповідно до ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України, в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Як визначено ст. ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договором згідно ст. 626 ЦК України є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору (ст. 628 ЦК України) становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Обов`язковість договору для виконання сторонами встановлено ст. 629 ЦК України.

За договором про надання послуг на підставі ст. 901 ЦК України одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, встановлених договором.

Строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами (ст. 905 ЦК України).

Суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин на підставі ст. ст. 193 ГК України, 525, 526 ЦК України повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань або одностороння зміна його умов, якщо інше не встановлено договором або законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Як встановлено матеріалами справи, 18.10.2018 позивачем було виставлено відповідачу рахунок-фактуру № 342 на оплату послуг з миття на загальну суму 315 902,50 грн., копія якого наявна в матеріалах справи.

На виконання п.3.2 Договору 25.10.2018 відповідачем було перераховано позивачу авансовий платіж в розмірі 40 000,00 грн., що підтверджується випискою по рахунку позивача, наявною в матеріалах справи.

Крім цього, судом встановлено, що на підставі Акту надання послуг № 12/12 від 12.12.2018, підписаного уповноваженими представниками сторін та скріпленого їх печатками, позивачем було надано відповідачу передбачені Договором послуги на загальну суму 315 902,50 грн.

В подальшому згідно Акту надання послуг № 14/11 від 10.01.2019 та Акту надання послуг № 15/12 від 10.01.2019, які також підписано уповноваженими представниками сторін та скріплено їх печатками, позивачем 10.01.2019 було надано відповідачу послуги на загальну суму 39 312,00 грн. (по 19 656,00 грн. згідно кожного Акту).

10.01.2019 позивачем було виставлено відповідачу відповідні рахунки-фактури № СФ-14/11 на суму 19 656,00 грн. та № СФ-15/12 на суму 19 656,00 грн. відповідно.

Таким чином, на підставі спірних Актів позивачем було надано позивачу відповідачу послуги на загальну суму 355 214,50 грн.

За змістом ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Враховуючи умови п. 3.3 Договору, відповідач повинен був оплати надані послуги згідно Акту надання послуг № 12/12 від 12.12.2018 до 19.12.2018 включно, згідно Актів надання послуг № 14/11 від 10.01.2019 року та № 15/12 від 10.01.2019 до 17.01.2019 включно.

Проте відповідач своєчасно та в повному обсязі отримані послуги не оплатив, лише частково розрахувався з позивачем 28.12.2018 на суму 100 000,00 грн., що підтверджується випискою по рахунку позивача, наявною в матеріалах справи, відтак у відповідача згідно спірних Актів виникла заборгованість на загальну суму 215 214,50 грн.

З метою досудового врегулювання спору, позивач надіслав відповідачу вимоги від 07.02.2019 та від 03.07.2019 про оплату наявної заборгованості за надані послуги згідно спірного Договору, які відповідачем задоволено на суму 20 000,00 грн., про що свідчить здійснена останнім 26.03.2019 часткова проплата, що підтверджується випискою по рахунку позивача, наявною в матеріалах справи, решта вимог на суму 195 214,50 грн. залишено без задоволення, що й стало підставою для звернення з даним позовом до суду.

З огляду на наведене та те, що доказів здійснення оплати за надані позивачем та прийняті відповідачем послуги за Договором на загальну суму 195 214,50 грн. матеріали справи не містять, апеляційний суд визнав обґрунтованими висновки суду першої інстанції, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 195 214,50 грн. заборгованості за Договором доведено належними та допустимими доказами, відповідачем не спростовано, відтак підлягають задоволенню в повному обсязі.

Крім цього, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 41 716,01 грн. пені (з урахуванням уточненого розрахунку) на підставі 5.5 Договору за загальний період з 20.12.2018 по 18.07.2019, 4 011,23 грн. 3% річних та 5 935,96 грн. інфляційних втрат в порядку ст. 625 ЦК України за загальний період з 20.12.2018 по 15.08.2019.

Учасники господарських відносин в силу положень ст. 216 ГК України несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання (п. 1 ст. 218 ГК України).

Порушенням зобов`язання на підставі ст. 610 ЦК України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

За приписами ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до п. 5.5 Договору при порушенні замовником термінів оплати наданих послуг з миття замовник виплачує виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від несвоєчасно оплаченої суми за кожен день прострочення платежу.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобов`язання. Пенею є неустойка, яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.1-2 ст. 549 ЦК України ).

Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються на підставі ч. 6 ст. 231 ГК України у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня коли зобов`язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 343 ГК України та ст. ст. 1, 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань , платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не перевищує подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який сплачується пеня.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Здійснивши перевірку наданих сторонами розрахунків, суд першої інстанції правомірно врахував зауваження відповідача в частині періодів нарахування та дат часткових проплат, які частково виправлено позивачем, а також погодився із твердженнями позивача щодо відповідності його розрахунку вимогам ч. 6 ст. 232 ГК України з огляду на те, що пеня, яка нарахована позивачем на різні суми боргу за періоди, кожен з яких не перевищує шести місяців, відповідає вимогам законодавства України. Відповідно доводи відповідача (апелянта) в цій частині як безпідставні та необґрунтовані не заслуговують на увагу.

Однак, судом виявлено помилки в наданих сторонами розрахунках, зокрема, арифметичні помилки та помилки в періодах нарахування, тому здійснено власний розрахунок за заявлений позивачем період, відповідно до якого з відповідача підлягають стягненню 41 542,52 грн. пені та 3 964,96 грн. 3% річних. Інфляційні підлягають стягненню в заявленому розмірі, а саме ,в сумі 5 935,96 грн.

З огляду на наведене, апеляційний суд визнав обґрунтованими висновки суду першої інстанції про часткове задоволення уточнених позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 195 214,50 грн. основного боргу, 41 542,52 грн. пені, 3 964,96 грн. 3% річних, 5 935,96 грн. інфляційних втрат, відповідно відмову у задоволенні решти позовних вимог.

В зв`язку із зменшенням позивачем позовних вимог на суму 5 669,92 грн., на підставі п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України Про судовий збір , суд першої інстанції правомірно дійшов висновку про повернення позивачу з державного бюджету України 85,05 грн. судового збору, сплаченого згідно платіжного доручення № 452 від 16.08.2019.

Доводи апелянта щодо неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.

За приписами ч.ч. 1, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зокрема, згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі Проніна проти України від 18.07.2006 та у справі Трофимчук проти України у рішенні від 28.10.2010 п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім цього, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

За рішенням від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим та апеляційним судами, інші доводи апелянта за текстом його апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.

Керуючись ст.ст. 269-270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. ст. 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Перший столичний хлібозавод залишити без задоволення, рішення Господарського суду Київської області від 18.11.2019 у справі № 911/2127/19 - без змін.

Матеріали справи № 911/2127/19 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Повний текст постанови складено 22.06.2020

Головуючий суддя С.Я. Дикунська

Судді О.В. Тищенко

Є.Ю. Шаптала