Постанова

від 22.06.2020 по справі 910/7565/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" червня 2020 р. Справа№ 910/7565/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Майданевича А.Г.

суддів: Пашкіної С.А.

Ткаченка Б.О.

секретар судового засідання: Вайнер Є.І.

за участю представників сторін: згідно з протоколом судового засідання від 22.06.2020

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції за допомогою програмного забезпечення "Easy Con" апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця"

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 18.02.2020 (повний текст підписано 26.02.2020)

у справі №910/7565/19 (суддя Бойко Р.В.)

за скаргою Акціонерного товариства "Українська залізниця"

на дії Печерського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Мок"

до Акціонерного товариства "Українська залізниця"

про стягнення 2 410 500,74 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст ухвали господарського суду та мотиви її прийняття

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.02.2020 у справі №910/7565/19 відмовлено в задоволенні скарги Акціонерного товариства "Українська залізниця" на дії Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві з виконання наказу Господарського суду міста Києва №910/7565/19 від 15.10.2019.

Відмовляючи у задоволенні скарги, суд вказав, що положеннями Закону України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" не встановлено заборони вчинення виконавчих дій щодо об`єктів права державної власності, які на день набрання чинності цим Законом були включені до переліків, затверджених Законом України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", з виконання виконавчих документів про стягнення грошових коштів, а відтак у державного виконавця були відсутні підстави для повернення наказу господарського суду міста Києва №910/7565/19 від 15.10.2019 стягувачу згідно п. 9) ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження".

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись з прийнятою ухвалою, Акціонерне товариство "Українська залізниця" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу Господарського суду міста Києва від 18.02.2020 у справі №910/7565/19 скасувати та скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" на дії Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києв задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, порушенням та неправильним застосуванням норм процесуального права.

Пославшись на пункт 3 розділ ІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", апелянт вказав, що законом передбачена заборона вчиняти виконавчі дії, в тому числі, і щодо виконання рішень судів, якими встановлено стягення грошових коштів із боржників. На думку апелянта, всі відкриті станом на 20.10.2019 виконавчі провадження, в тому числі ВП №60958484, де боржником є Акціонерне товариство "Українська залізниця", підлягають завершенню, а виконавчі документи поверненню стягувачу на підставі п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження".

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

У свою чергу, заперечуючи проти апеляційної скарги, Товариство з обмеженою відповідальністю "Мок" у своєму відзиві, наданому до суду 12.06.2020, зазначає, що ухвалу суду прийнято при повному з`ясуванні обставин справи, з правильним застосуванням норм процесуального права, без його порушення, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає та ухвалу слід залишити без змін. Крім того, стягувач вказує про неможливість застосування положень пункту 3 Розділу ІІІ Прикінцевих та перехідних положень Законом України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", оскільки невиконання остаточного судового рішення суперечить нормам статті 129-1 Конституції України, статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практиці Європейського суду з прав людини, так як нівелюється ефективність доступу до суду.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.04.2020 справу №910/7565/19 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Майданевич А.Г., суддів Пашкіна С.А., Ткаченко Б.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.04.2020 у справі №910/7565/19 апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 18.02.2020 залишено без руху.

18.05.2020 представником Акціонерного товариства "Українська залізниця" подано заяву про усунення недоліків апеляційної скарги, до якої додано оригінал платіжного доручення № 2756270 від 14.05.2020 про сплату судового збору у розмірі 2102,00 грн.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.05.2020 поновлено Акціонерному товариству "Українська залізниця" пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду міста Києва від 18.02.2020, відкрито апеляційне провадження та справу призначено до розгляду на 22.06.2020.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.06.2020 клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Мок" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено. Повідомлено, що судове засідання у справі №910/7565/19 відбудеться 22.06.2020 у режимі відеоконференції за допомогою програмного забезпечення "Easy Con".

Явка представників сторін

Скаржник та представник Печерського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві у судове засідання, призначене на 22.06.2020, не з`явились, про причини неявки суд не повідомили, про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином, що підтверджується відповідними поштовими повідомленнями, наявними у матеріалах справи.

Враховуючи положення частини 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якого неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, зважаючи на те, що явка учасників судового процесу обов`язковою в судове засідання не визнавалась, судова колегія вважає за можливе розглянути справу у відсутність зазначених представників за наявними у справі матеріалами.

Позиції учасників справи

Представник стягувача в судовому засіданні 22.06.2020 в режимі відеоконференції за допомогою програмного забезпечення "Easy Con" заперечував проти доводів апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, просив її відхилити, а оскаржувану ухвалу залишити без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

У червні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Мок" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 2 410 500,74 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що Акціонерне товариство "Українська залізниця" неналежно та з простроченням виконало грошові зобов`язання за договором №ОД/НРП-18-1003НЮ від 16.10.2018, у зв`язку з чим, у відповідача виникла заборгованість з оплати наданих послуг з ремонту колісних пар у розмірі 2 067 000,00 грн. та з відшкодування транспортування ремонтних об`єктів у розмірі 81 720,00 грн. Крім того, у зв`язку з простроченням виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань позивач було заявлено до стягнення пеню у розмірі 169 149,21 грн., інфляційні втрати у розмірі 64 440,00 грн. та 3% річних у розмірі 28 191,53 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.09.2019 у справі №910/7565/19 провадження у справі в частині позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Мок" до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення заборгованості з оплати наданих послуг з ремонту колісних пар у розмірі 2 067 000,00 грн. закрито. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Мок" задоволено частково.

Стягнуто з Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Мок" заборгованість з відшкодування транспортування ремонтних об`єктів у розмірі 81 720,00 грн., пеню у розмірі 168 269,64 грн., інфляційні втрати у розмірі 64 440,00 грн., 3% річних у розмірі 28 191,53 грн. та судовий збір у розмірі 20 641,83 грн.

В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Повернуто Товариству з обмеженою відповідальністю "Мок" з Державного бюджету України судовий збір в частині 15 502,50 грн., сплачений згідно платіжного доручення №57 від 06.06.2019.

15.10.2019 на виконання вказаного судового рішення Господарським судом міста Києва видано відповідні накази.

13.01.2020 державним виконавцем Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві відкрито виконавче провадження №60958484 з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва №910/7565/19 від 15.10.2019 про стягнення з Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Металургтранс" заборгованості з відшкодування транспортування ремонтних об`єктів у розмірі 81 720,00 грн., пені у розмірі 168 269,64 грн., інфляційних втрат у розмірі 64 440,00 грн., 3% річних у розмірі 28 191,53 грн. та судового збору у розмірі 20 641,83 грн.

13.01.2020 державним виконавцем Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві в межах виконавчого провадження №60958484 прийнято постанови про стягнення виконавчого збору та про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження.

29.01.2020 Акціонерне товариство "Українська залізниця" звернулось до Господарського суду міста Києва зі скаргою на дії Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві.

В обґрунтування своєї скарги боржник вказав, що 20.10.2019 набрав чинності Закон України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації". Пунктом 3 розділу 3 вказаного закону встановлено заборону вчиняти виконавчі дії відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" щодо об`єктів права державної власності, які на день набрання чинності цим Законом були включені до переліків, затверджених Законом України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом, крім стягнення грошових коштів і товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами. У звязку з чим, скаржник (боржник у виконавчому провадженні) дійшов висновку, що відносно нього не може бути відкрито протягом трьох років жодного виконавчого провадження та наказ Господарського суду міста Києва №910/7565/19 від 15.10.2019 підлягав поверненню державним виконавцем.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.02.2020 у справі №910/7565/19 відмовлено в задоволенні скарги Акціонерного товариства "Українська залізниця" на дії Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві з виконання наказу Господарського суду міста Києва №910/7565/19 від 15.10.2019.

Відмовляючи у задоволенні скарги, суд вказав, що положеннями Закону України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" не встановлено заборони вчинення виконавчих дій щодо об`єктів права державної власності, які на день набрання чинності цим Законом були включені до переліків, затверджених Законом України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", з виконання виконавчих документів про стягнення грошових коштів, а відтак у державного виконавця були відсутні підстави для повернення наказу господарського суду міста Києва №910/7565/19 від 15.10.2019 стягувачу згідно п. 9) ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження".

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Згідно зі статтею 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України (частина 1 статті 18 Господарського процесуального кодексу України).

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.

Крім того, за приписами ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 по справі "Шмалько проти України" зазначено, що для цілей ст. 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина "судового розгляду". У рішенні по справі "Чіжов проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов`язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії, передбаченої параграфом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Відповідно до змісту рішення Європейського суду з прав людини "Шмалько проти України" право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.

Окрім того, у рішенні Європейського суду з прав людини від 12.05.2011 у справі "Ліпісвіцька проти України" однозначно визначено про те, що судове та виконавче провадження є першою та другою стадіями у загальному провадженні, у зв`язку з чим виконання рішення не відокремлюється від судового розгляду і провадження повинно розглядатися загалом, а його тривалість має досягати цілей, зазначених в п. 1 ст. 6 Конвенції щодо права кожної особи на розгляд його справи упродовж розумного строку.

Існування заборгованості, підтверджене обов`язковим та таким, що підлягає виконанню, судовим рішенням, надає особі, на чию користь воно було винесене, "законне сподівання" на те, що заборгованість буде їй сплачено, та така заборгованість становить "майно" цієї особи у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 06.10.2011 у справі "Агрокомплекс проти України").

Системний аналіз рішень Європейського суду з прав людини у справах "Алпатов та інші проти України", "Робота та інші проти України", "Варава та інші проти України", "ПМП "Фея" та інші проти України" достеменно засвідчує його однозначну позицію про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення та констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012). Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 № 11-рп/2012).

З урахуванням викладеного, суд зазначає, що рішення у справі №910/7565/19, яке набрало законної сили, є обов`язковим для виконання та має бути виконане.

Частиною 1 статті 327 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

За приписами статті 1 Закону України "Про виконавче провадження", виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією України, цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (ч. 1 ст. 5 Закону України "Про виконавче провадження").

Статтею 3 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" передбачено, що завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.

Згідно із статтею 2 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов`язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Відповідно до статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

За змістом частини 1 статті 13 Закону України "Про виконавче провадження" під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Статтею 10 Закону України "Про виконавче провадження" унормовано, що заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Закон України "Про виконавче провадження" є спеціальним законом, який регулює порядок вчинення виконавчих дій, при цьому детально дії виконавців під час вчинення виконавчих дій регламентуються Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 29.09.2016 № 2832/5), яка визначає окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" підлягають примусовому виконанню.

Пункти 4 та 5 розділу ІІІ цієї Інструкції регламентують дії державного виконавця, які передують відкриттю виконавчого провадження, а саме: виконавчий документ повертається без прийняття до виконання у випадках, передбачених частиною четвертою статті 4 Закону, про що орган державної виконавчої служби або приватний виконавець надсилає стягувачу повідомлення протягом трьох робочих днів з дня пред`явлення виконавчого документа; у разі відсутності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття його до виконання виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

Судом апеляційної інстанції не встановлено підстав для повернення виконавчого документа, передбачених Законом України "Про виконавче провадження" та Інструкцією з організації примусового виконання рішень, а тому з огляду на наведені правові норми колегія суддів дійшла висновку, що державний виконавець, при винесенні постанови про відкриття виконавчого провадження, діяв у відповідності до норм чинного законодавства.

Стосовно посилань скаржника на заборону, що міститься в Законі України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" як на підставу задоволення скарги на дії та бездіяльність державного виконавця, суд апеляційної інстанції зазначає таке.

20.10.2019 набрав чинності Закон України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" (Закон № 145-ІХ ).

З аналізу пункту 3 Розділу III Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" вбачається, що ним встановлено два виключення з загального правила заборони вчинення виконавчих дій: 1) стягнення грошових коштів; 2) стягнення товарів, що передані у заставу.

Аналогічне тлумачення вказаних норм наведене у листі Департаменту з питань правосуддя та національної безпеки Міністерства юстиції України вих. №3336-11.4.3-19 від 24.12.2019.

Отже, наведеним пунктом законодавства не передбачено можливість стягнення грошових коштів лише якщо вони являються предметом застави, оскільки за змістом положень Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" юридичним особам притаманна передача в заставу майнових прав на грошові кошти, а передача в заставу грошей - фізичним особам, яких не стосується регулювання Закону України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації".

Колегія суддів зазначає, що з урахуванням заборони, встановленої пунктом 3 розділу ІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", в комплексі з іншими заборонами та мораторіями на звернення стягнення на майно боржників - державних підприємств, встановленими на момент прийняття Закону № 145-ІХ, законодавцем в основу положення, визначеного пунктом 3 розділу ІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 145-ІХ, було покладено як принцип обов`язковості виконання рішень, закріплений Конституцією України, так і необхідність збереження об`єктів права державної власності, які були включені до переліків, затверджених Законом України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", у зв`язку з їх стратегічним значенням для української економіки та національної безпеки з метою запобігти безконтрольному відчуженню майна, що складає єдиний майновий комплекс, у тому числі через застосування позаприватизаційних процедур.

Отже, що положеннями Закону України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" не встановлено заборони вчинення виконавчих дій щодо об`єктів права державної власності, які на день набрання чинності цим Законом були включені до переліків, затверджених Законом України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", з виконання виконавчих документів про стягнення грошових коштів, а відтак у державного виконавця були відсутні підстави для повернення наказу Господарського суду міста Києва №910/7565/19 від 15.10.2019 стягувачу згідно п. 9) ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження".

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалах Верховного Суду від 29.04.2020 у справі №910/13346/18 та у справі №910/6948/19.

Відтак, твердження скаржника про те, що виконавче провадження ВП №60958484 підлягають завершенню, а виконавчі документи поверненню стягувачу на підставі п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" суперечить Конституції України, Законам України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практиці Європейського суду з прав людини.

Враховуючи вищевказане, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відмову у задоволенні скарги Акціонерного товариства "Українська залізниця" на дії Печерського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

У відповідності з пунктом 3 частини 2 статті 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 Господарського процесуального кодексу України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частини 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України).

Отже, апелянтом не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.

Таким чином, апеляційна скарга Акціонерного товариства "Українська залізниця" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 18.02.2020 у справі №910/7565/19 задоволенню не підлягає. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 18.02.2020 у справі №910/7565/19 слід залишити без змін.

З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладаються на апелянта в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 129, 255, 269, 270, 271, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. ст. 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 18.02.2020 у справі №910/7565/19 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 18.02.2020 у справі №910/7565/19 залишити без змін.

3. Судові витрати за розгляд справи у суді апеляційної інстанції покласти на Акціонерне товариство "Українська залізниця".

4. Матеріали справи №910/7565/19 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до статей 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 24.06.2020.

Головуючий суддя А.Г. Майданевич

Судді С.А. Пашкіна

Б.О. Ткаченко