Рішення

від 22.06.2020 по справі 920/307/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

22.06.2020 Справа № 920/307/20

м. Суми

Господарський суд Сумської області у складі судді Заєць С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін матеріали справи № 920/307/20

за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, код ЄДРПОУ 14360570)

до відповідачів 1. Товариство з обмеженою відповідальністю фірма "ОМЕТА" (40012, м. Суми, вул. Прикордонна, буд. 1, код ЄДРПОУ 30770572);

2. ОСОБА_1 (

АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 )

про стягнення солідарно 109118 грн 26 коп.,

УСТАНОВИВ:

01.04.2020 позивач звернувся до суду з позовною заявою, відповідно до якої просить суд стягнути солідарно з відповідачів заборгованість в розмірі 109118 грн 26 коп. (з яких: 103521 грн 82 коп. - заборгованість за кредитом, 5596 грн 44 коп. заборгованість по процентам за користування кредитом) за кредитним договором № SUC9LON06680 від 08.09.2015, а також стягнути солідарно з відповідачів судовий збір.

Ухвалою суду від 08.04.2020 було відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, встановлено строки для наданні відзиву на позовну заяву та відповіді на відзив.

19.06.2020 до суду 1-м відповідачем - ТОВ Омета подано заяву про застосування наслідків спливу позовної давності

19.06.2020 2-м відповідачем - ОСОБА_1 до суду надано заяву про застосування наслідків спливу строку позовної давності.

19.06.2020 2-м відповідачем - ОСОБА_1 надано до суду клопотання про відкладення розгляду справи.

22.06.2020 відповідачем - ОСОБА_1 надано до суду клопотання про залишення позовних вимог без розгляду. В обґрунтування поданого клопотання ОСОБА_1 зазначив, що заочним рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 13.02.2017 по справі 951/5577/16-ц стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ Приватбанк суму заборгованості в розмірі 103521 грн 82 коп., відповідно до договору про надання відновлювальної кредитної лінії №SUC9LON06680 від 08.09.2015.

Розглянувши подану відповідачем заяву про відкладення судового засідання, суд відмовляє у її задоволенні.

У відповідності до статті 248 ГПК України, суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 252 ГПК України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Розгляд справи по суті в порядку спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Підготовче засідання при розгляді справи у порядку спрощеного провадження не проводиться. Перше судове засідання у справі проводиться не пізніше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. За клопотанням сторони суд може відкласти розгляд справи з метою надання додаткового часу для подання відповіді на відзив та (або) заперечення, якщо вони не подані до першого судового засідання з поважних причин.

Судом враховано, що у силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66,69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі Смірнова проти України ).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25.01.2006р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання розумності строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 ГПК України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи за наявними у ній матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив наступне.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 08.09.2015 року між AT КБ "Приватбанк" та товариством з обмеженою відповідальністю Омета (далі - Відповідач-1) було укладено кредитний договір № SUC9LON06680 (надалі - Договір) за умовами якого Відповідачу-1 було надано кредит у розмірі 140710,04 гри. в обмін на зобов`язання щодо повернення суми кредиту, сплати відсотків за користування кредитними коштами, та інших платежів, які передбачені умовами Договору.

Сторони узгодили, що за користування кредитними коштами Відповідач-1 сплачує відсотки у розмірі 32,00 % річних (пункти А6 Договору), а термін повернення кредитних коштів 03.09.2016 року зазначений у Графіку зменшення поточного ліміту (пункт Договору).

Окрім цього, з матеріалів справи вбачається, що 08.09.2015 року між AT КБ "ПРИВАТБАНК" та ОСОБА_1 (далі - Відповідач-2) було укладено договір поруки № SUC9LON06680/DP1 (далі - Договір поруки), предметом якого є надання поруки Відповідачем-2 за виконання зобов`язання Відповідача-1, які випливають з Кредитного Договору № SUC9LON06680 від 08.09.2015 (п. 1.1. Договору поруки).

За змістом частин 1 та 2 статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі.

Відповідно до приписів частин 1 та 2 статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що у зв`язку з невиконанням позичальником умов договору станом на 05.12.2019 заборгованість за кредитним договором становить:

- 103521 грн 82 коп. - заборгованість за кредитом,

- 5596 грн 44 коп. заборгованість по процентам за користування кредитом,

- 449741 грн 05 коп. - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором.

Відповідно до поданного розрахунку нарахування здійснено за період з 08.09.2015 по 05.12.2019.

Оскільки відповідачі не виконали належним чином договірні зобов`язання позивач звернувся за захистом своїх прав до суду.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 "Позика. Кредит. Банківський вклад." ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Згідно положень ст. 630 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Відповідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Згідно із частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, у зв`язку з не виконанням належним чином грошового зобов`язання за Кредитним договором № SUC9LON06680 від 08.09.2015 позивач - ПАТ Комерційний банк Приват банк у 2016 році звернувся до Зарічного районного суду м. Сум з вимогою стягнути з відповідача-2 (поручителя - ОСОБА_1 ) заборгованість, що виникла станом на 30.09.2016 в сумі 103521 грн 82 коп. заборгованість за кредитом.

Заочним рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 13.02.2017 у справі № 591/5577/16-ц позов Банку задоволено. Рішення набрало законної сили 11.04.2017.

Згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повергнення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статі 1048 цього Кодексу.

Відповідно ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісячно до дня повернення позики.

Згідно з вимогами кредитного договору за наявності прострочення виконання основного зобов`язання в обумовлений сторонами строк, Банк використав право вимагати дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, та пені за порушення умов договору, шляхом стягнення цих коштів у судовому порядку.

Такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом, із чим погодився й суд, який задовольнив позовні вимоги Банку.

Звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості засвідчує такі зміни.

Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

В свою чергу позивачем відповідно до поданого розрахунку відповідачам нараховано відсотки за користування кредитом та пеню з 2015 року по 2019 рік не враховуючи, що в 2017 році вже винесене рішення про стягнення суми кредиту.

При цьому суд зауважує, що суд позбавлений процесуальної можливості самостійно встановлювати період для нарахування стягнень та суми з яких належить здійснювати відповідні нарахування.

Враховуючи викладене, суд вважає, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника (поручителя) вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Згідно зі ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі Бруманеску проти Румунії дійшов висновку про те, що принцип правової визначеності є одним із фундаментальних аспектів верховенства права, і для того, щоб судове рішення відповідало вимогам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод , необхідно, щоб воно було розумно передбачуваним. Отже, забезпечення єдності судової практики є нічим іншим, як реалізацією принципу правової визначеності.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Редакція газети Правоє дело та Штекель проти України зазначено, що в рішенні національного суду є можливим посилання на рішення українських судів, у яких останні схильні до відповідного тлумачення законодавчих положень, котрими врегульовані подібні відносини, або в яких був загальний підхід у таких справах (п.56), та, що відповідне тлумачення або загальних підхід національних судів у таких справах має впливати на прийняття рішення в подібних відносинах.

Судом, з огляду на зазначену практику Європейського суду з прав людини, при розгляді даної справи врахований загальних підхід щодо розгляду спорів про стягнення заборгованості за кредитним договором, який викладений, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц, від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, у яких суд прийшов до висновку, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється.

Враховуючи, що заборгованість по сумі кредиту станом на день розгляду даної справи вирішено Заочним рішення Зарічного районного суду м. Сум у справі № 591/5577/16-ц, при цьому позивачем при здійснення розрахунку не прийнято це до уваги, а суд не вправі самостійно встановити період для нарахування штрафних санкцій, суд вважає позовні вимоги щодо стягнення пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором обгрунтованим та доведеним.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частина перша статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Стаття 86 Господарського процесуального кодексу України визначає, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа Руїс Торіха проти Іспанії ).

З урахуванням викладеного, приймаючи до уваги встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для відмови у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Щодо клопотання відповідача про застосування позовної давності суд зазначає наступне.

Статтею 256 Цивільного кодексу України встановлено, що позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Приписами статті 257 ЦК України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною першою статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч.2 ст.264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Приписами частини третьої вказаної статті передбачено, що після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Відповідно до абз. 1, 2 п. 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів №10 від 29.05.2013 (зі змінами та доповненнями) за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Згідно приписів ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до ч.4 названої статті сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Водночас, з підстав відсутності належних, достатніх та допустимих доказів в підтвердження факту порушення прав позивача в суду відсутні правові підстави для застосування наслідків пропуску строку позовної давності, відтак суд відхиляє клопотання відповідача про застосування строку позовної давності.

Відповідно до ст.ст. 123, 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати суд залишає за позивачем.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-79, 91, 9123, 129, 178, 233, 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позовних вимог відмовити.

Згідно зі статтею 241 Господарського процесуального кодексу України, рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст.ст. 256-257 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до п. 4 "Прикінцевих положень" Господарського процесуального кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки апеляційного оскарження продовжуються на строк дії такого карантину.

Повний текст рішення складено 26.06.2020.

Суддя С.В. Заєць