Рішення

від 16.06.2020 по справі 922/512/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" червня 2020 р.м. ХарківСправа № 922/512/20

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аріт К.В.

при секретарі судового засідання Горбачовій О.В.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Акціонерного товариства "Харківобленерго", м.Харків до Товариства з обмеженою відповідальністю "Альвера", м.Харків про стягнення 211313,37 грн. за участю представників:

позивача - Конопля О.М. (довіреність №01-50/5015 від 22.05.2020 року);

відповідача - не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Акціонерне товариство "Харківобленерго" звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Альвера" про стягнення 211313,37 грн., з яких: 173182,36 грн. сума авансу, 34756,47 грн. сума штрафу, 2774,54 грн. інфляційні втрати.

Позов обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем умов договору підряду № Т 8056 від 02.04.2019 року.

Позивач у судовому засіданні 16.06.2020 року позов підтримував, а відповідач у засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Відповідач відзив на позов не подав, позовних вимог не заперечив.

Відповідно до ч.2 ст.27 ГПК України для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи - підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Як встановлено матеріалами справи, позов у даній справі подано за місцезнаходженням відповідача, адресою якого є: 61001, м.Харків, вул.Молочна, б.11, корпус 8, літера А-14, що відповідає адресі, за якою відповідача зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. В матеріалах справи містяться належні докази на підтвердження направлення позову з додатками та ухвал суду на зазначену адресу відповідача.

Судом були вчинені всі належні дії для повідомлення відповідача про розгляд даної справи судом та про витребування від останнього відзиву на позов.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що неотримання ухвал суду у даній справі відповідачем та повернення їх копій до суду з відповідною відміткою є наслідком діяння (бездіяльності) відповідача щодо її належного отримання та (або) повідомлення суду про зміну свого місцезнаходження, тобто його власною волею.

В матеріалах справи відсутні відомості щодо іншого місцезнаходження відповідача.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ст.4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Усі ухвали суду по цій справі розміщені в Єдиному державному реєстрі судових рішень, що підтверджується даними вказаного Реєстру, який є відкритим.

Таким чином, відповідач мав можливість ознайомитись зі змістом ухвал суду.

Згідно зі ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом

Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини одним із критеріїв розумного строку розгляду справ є належна поведінка заявника, яка не повинна становити умисного затягування розгляду справи у відповідній державі.

Частиною 9 ст.165 ГПК України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Частиною 4 ст.13 ГПК України закріплено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене, суд вирішує спір за наявними в справі матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши надані докази, заслухавши пояснення позивача, суд встановив наступне.

02.04.2019 року між AT "Харківобленерго" (надалі - Позивач, Замовник) та ТОВ "Альвера" (надалі - Відповідач, Підрядник) укладений договір підряд щодо виконання робіт з технічного переоснащення) №Т8056 (надалі - Договір), за яким Підрядник зобов`язується власними силами зі своїх матеріалів виконати для Замовника роботи: "Технічне переоснащення шляхом модернізації ЛЕП "ПЛ 0,4 кВ Луї Пастера 1 в-зд" (інв.№00614397/01). Технічне переоснащення шляхом модернізації "ПЛ 0,4 кВ Станкова вул." (інв.№00614546/01) для зовнішнього електропостачання об`єкта "житловий будинок з надвірними будівлями" за адресою: вул.Верстатна, б.58А, м.Харків, Харківська область, Україна", а Замовник прийняти і оплатити такі роботи, (п.1.1 Договору).

Відповідно до п. 3.1 Договору загальна вартість Договору становить 347564,72грн.

Пунктом 4.1 Договору передбачено, що Замовник сплачує Підряднику аванс у розмірі 50%, що складає 173782,36 грн. від загальної вартості договору на виконання робіт, придбання (постачання) необхідних матеріалів, виробів, обладнання.

На виконання умов Договору Позивач 03.04.2019 року платіжним дорученням № 9622640847 перерахував Відповідачу 173782,36 грн. авансу.

Оплата виконаних робіт здійснюється протягом 15 банківських днів після підписання кожної проміжної довідки про виконані роботи та затрати, з додаванням актів виконаних робіт та актів вартості змонтованого обладнання (п. 4.2. Договору).

Відповідно до п.5.1 Договору строк (термін) виконання робіт передбачено календарним планом (графіком) виконання робіт та починає перебіг протягом 3 днів з дати набрання чинності Договору та отримання авансу або заявки від Замовника на виконання робіт. Підрядник зобов`язаний виконувати роботи у відповідні строки, що встановлені календарним планом (графіком) виконання робіт, який є додатком № 2 до Договору.

Як зазначив позивач, відповідно до Графіка виконання робіт (календарний план-графік), що є додатком № 2 до Договору, ТОВ "Альвера" зобов`язалося виконати усі передбачені Договором роботи у термін протягом квітня 2019 року.

Згідно з п.п.5.17-5.19 Договору за результатами виконання робіт складаються акти приймання-передачі виконаних робіт, які і є встановленим порядком підтвердженням виконання таких робіт.

Пунктом 6.3.1 Договору передбачено, що Підрядник зобов`язаний забезпечити виконання робіт у встановлені Договором строки.

Таким чином, позивач вважає, що за умовами Договору зобов`язання ТОВ "Альвера" мали бути виконані не пізніше 30.04.2019 року.

Враховуючи те, що Відповідач не приступив до виконання робіт у строки, обумовлені Договором, Позивачем, по-перше, надана Відповідачу претензія від 14.05.2019 року №08-42/5229 щодо вчинення дій для повного виконання умов Договору протягом 10 календарних днів з моменту отримання претензії (отримана представником Відповідача 15.05.2019 року). По-друге, 12.07.2019 року в порядку ч. 2 ст. 849 ЦК України було направлено Відповідачу лист № 08-42/7639 щодо відмови від Договору та повернення авансу в розмірі 173782,36 грн.

Також Позивач листом від 03.02.2020 року №08-42/1174 вимагав повернення Відповідачем не пізніше 10.02.2020 року переданої на виконання умов Договору проектної документації на виконання робіт.

Визначені Договором та чинним законодавством України акти приймання-передачі виконаних робіт сторонами не підписувалися та жодних зауважень від Відповідача внаслідок відмови Позивачем від Договору не надходило.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Згідно зі ст.16 Цивільного кодексу України (далі-ЦК України) кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Згідно зі ст. 20 цього Кодексу право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У ч.1 ст.174 Господарського кодексу України (далі - ГК України) закріплено, що господарський договір є підставою виникнення господарських зобов`язань.

Згідно із положеннями ст.ст. 627, 628, 629 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У відповідності до ст.509 ЦК України, ст.173 ГК України в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Так, ч.1 ст.193 ГК України, ст.526 ЦК України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). При цьому, приписи ч.7 ст.193 ГК України та ст.525 ЦК України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст.629 ЦК України щодо обов`язковості договору для виконання сторонами.

За змістом ч.2 ст.570 ЦК України авансом є певна грошова сума або інші цінності, які боржник передає кредиторові в рахунок майбутніх платежів.

Відповідно до ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Якщо внаслідок прострочення боржником виконання зобов`язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

За своїм змістом та правовою природою, укладений між Позивачем та Відповідачем договір є договором будівельного підряду, який підпадає під правове регулювання норм ст. ст. 837-891 ЦК України.

Відповідно до ст.837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Відповідно до ч.4 ст.882 ЦК України передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною.

Крім того, згідно з приписами п.6.4.2 ДСТУ Б Д. 1.1 -:2013 та п. 4.2 Договору підтвердженням виконання робіт підрядником (Відповідачем) є акт приймання-передачі виконаних робіт.

Згідно з ч.2 ст.849 ЦК України якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків.

Як вбачається з матеріалів справи, сторони уклали договір підряду, який було розірвано позивачем в односторонньому порядку.

В даному випадку перерахування 173182,36 грн. у розмірі 50% попередньої оплати (авансу) відбулося на підставі спірного договору підряду.

03.04.2019 року платіжним дорученням №9622640847 позивач перерахував відповідачу 173782,36 грн. авансу.

Відповідач мав розпочати роботи через 3 дні з дня отримання авансу (п.5.1 Договору) та закінчити їх за 30 днів згідно з графіком (а.с.31).

Судом встановлено, що у графіку зазначено тільки кількість днів та найменування робіт без календарних дат.

Таким чином, роботи мали бути закінчені до 06.05.2019 року включно, прострочка розпочалась з 07.05.2019 року.

Однак, роботи, передбачені вищезазначеним договором в строки визначені спірним договором не виконані Підрядником, доказів протилежного до суду не надано.

Ст.525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ст.846 ЦК України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.

Відповідно до ч.ч.2-4 ст.849 ЦК України замовник має право в будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору.

Статтею 631 ЦК України та ча.7 ст.180 ГК України передбачено, що строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Ст.610 ЦК України визначає, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч.3 ст.612 Цивільного кодексу України якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов`язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання й вимагати відшкодування збитків.

Відповідно до ч.2 ст.220 ГК України якщо надалі прострочення боржника виконання втратило інтерес для кредитора, він має право відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Таким чином, підсумовуючи викладене та враховуючи принципи справедливості, добросовісності та розумності, суд приходить до висновку про обґрунтованість та правомірність позовних вимог, а відтак позов підлягає задоволенню в частині стягнення 173182,36 грн. попередньої оплати.

Щодо нарахування 34756,47 грн. штрафу, 2774,54 грн. інфляційних втрат суд встановив наступне.

Пунктом 7.2 Договору передбачено, що у разі неналежного виконання зобов`язань за цим Договором Підрядник сплачує Замовнику штраф у розмірі 10 % від вартості Договору, а у разі здійснення попередньої оплати Підрядник, крім сплати зазначених штрафних санкцій, повертає Замовнику кошти з урахуванням індексу інфляції.

Відповідно до ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язань настають наслідки встановлені договором або законом. Порушення зобов`язання, за ст. 610 ЦК України, є його невиконання.

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.ст. 216, 218 ГК України порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій в порядку, передбаченому законодавством та договором.

Відповідно до ч.1 ст.230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з ч.2 ст.193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ч.ч.2,3 ст.549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Вимоги кредитора, які випливають із порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами), починаються щодо кожної окремої частини від дня, коли відбулося це порушення.

Перевіривши розрахунки позивача по нарахуванню штрафу та інфляційних витрат суд вважає їх обґрунтованими та вірними в частині стягнення 34756,47 грн. штрафу та 1042,72 грн. інфляційних витрат, та вимоги по їх стягненню такими, що підлягають задоволенню.

В частині стягнення 1731,82 грн. інфляційних суд відмовляє, у зв`язку з невірним розрахунком та помилковим початком обчислення прострочки.

Відповідно до ч.3 ст.13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 78 ГПК України передбачено, що достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Статтею 79 ГПК України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Приписами статті 236 ГПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Таким чином, підсумовуючи викладене та враховуючи принципи справедливості, добросовісності та розумності, суд приходить до висновку про обґрунтованість та правомірність заявлених позовних вимог, які підтверджуються матеріалами справи, відповідачем не спростовані, а відтак, позов підлягає задоволенню частково. В частині стягнення 1731,82 грн. інфляційних суд відмовляє, у зв`язку з невірним розрахунком.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд виходить з положень ст.129 ГПК України, відповідно до яких, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача, з вини якого виник спір, пропорційно розміру задоволених вимог.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, статтями 13, 42, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 80, 86, 129, 236, 238 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

В позові відмовити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Альвера" (місцезнаходження: 61001, м.Харків, вул.Молочна, буд.11, корпус 8, літера А-14; код ЄДРПОУ 40051679; п/р НОМЕР_1 в AT "Райфайзенбанк Аваль", МФО 380805) на користь Акціонерного товариства "Харківобленерго" (місцезнаходження: 61037, м.Харків, вул.Плеханівська, буд.149; код ЄДРПОУ 00131954; п/рНОМЕР_2 в AT "Мегабанк", МФО 351629) 173182,36грн. авансу, 34756,47 грн. штрафу, 1042,72 грн. інфляційних втрат, 3143,72 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги в порядку, встановленому статтями 254, 256 - 259 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "26" червня 2020 р.

Суддя К.В. Аріт