Постанова

від 17.06.2020 по справі 911/2825/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2020 року

м. Київ

Справа № 911/2825/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Сухового В.Г. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.,

за участю секретаря судового засідання - Журавльова А.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Здорівської сільської ради на постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.01.2020 (Мальченко А.О., судді Агрикова О.В., Чорногуз М.Г.) та рішення Господарського суду Київської області від 11.06.2019 (Саванчук С.О.) у справі №911/2825/18

за позовом Національного агентства з питань запобігання корупції до 1)Здорівської сільської ради, 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Будівельний альянс" про визнання договору недійсним

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

1. Національне агентство з питань запобігання корупції (далі - Позивач) звернулося в Господарський суд Київської області з позовом до Здорівської сільської ради (далі - Відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Будівельний альянс" (далі - Відповідач-2) про визнання недійсним договору підряду №54 від 14.08.2017.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що договір підряду №54 від 14.08.2017 на момент його укладення суперечив вимогам частини 1 статті 3 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" , статтям 8, 12 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування", статті 28 Закону України "Про запобігання корупції" , частині 1 статті 3 Закону України "Про публічні закіпівлі".

Короткий зміст оскаржуваного рішення, ухваленого судом першої інстанції

3. Рішенням Господарського суду Київської області від 11.06.2019 позов задоволено повністю. Визнано недійсним договір підряду №54 від 14.08.2017, укладений між Відповідачами.

4. Рішення суду мотивовано тим, що оспорюваний правочин суперечить вимогам Закону України "Про запобігання корупції" , що є порушенням частини 1 статті 203 ЦК України і вказана обставина, згідно зі статтею 215 ЦК України , є підставою для визнання його недійсним, що кореспондується із зобов`язаннями України за Конвенцією ООН проти корупції; вимоги Позивача, як уповноваженого державою органу, що здійснює діяльність із запобігання корупції, про визнання правочину недійсним спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину, тобто, відсутності договірних відносин, що виникли за існування конфлікту інтересів та пов`язаною із цим невизначеністю щодо укладення спірного договору на конкурентних засадах; визнання договору недійсним, у даному випадку, є належним способом захисту порушеного права громади села Здорівка Васильківського району Київської області на розпорядження бюджетними коштами відповідно до вимог законодавства, зокрема, з дотриманням конкурентних процедур та контролем посадовими особами органу місцевого самоврядування можливих випадків наявності конфлікту інтересів при прийнятті управлінських рішень, порушення якого встановлено судом.

При цьому, суд першої інстанції зауважив, що з урахуванням предмета та підстав позову, Позивач звернувся до суду з позовною вимогою про визнання недійним договору у межах своїх повноважень, передбачених статтею 67 Закону України "Про запобігання корупції "; матеріали справи не містять доказів, що при укладенні оспорюваного договору на сесії Відповідача-1 розглядалося питання щодо наявності та врегулювання конфлікту інтересів у ОСОБА_1 , а також доказів того, що при розгляді питання щодо укладення такого договору депутати сільської ради, які входять до постійної комісії, яка уповноважена вирішувати питання конфлікту інтересів, вирішували вказане питання; у зв`язку з наведеним суд дійшов висновку про порушення виконуючою обов`язки голови Відповідача-1 ОСОБА_1 під час укладення оспорюваного договору вимог статті 28 Закону України "Про запобігання корупції ".

Короткий зміст оскаржуваної постанови, прийнятої судом апеляційної інстанції

5. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.01.2020 рішення Господарського суду Київської області від 11.06.2019 залишено без змін з тих же підстав.

Короткий зміст вимог касаційної скарги Відповідача-1

6. Відповідач-1 подав касаційну скаргу на рішення та постанову судів попередніх інстанцій, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Аргументи учасників справи

Доводи Відповідача-1, який подав касаційну скаргу (узагальнено)

7. Судом першої інстанції неправильно застосовано Конвенцію ООН проти корупції 2003 року, оскільки відповідно до статті 3 Конвенції, вона застосовується відповідно до її положень до запобігання, розслідування та кримінального переслідування за корупцію та до призупинення операцій (заморожування), арешту, конфіскації та повернення доходів від злочинів, визнаних такими згідно із цією Конвенцією та не може бути застосована при розгляді даної справи.

8. Судами не враховано, що Позивач не є суб`єктом звернення до суду в інтересах держави та не має права звернення до суду з даним позовом.

9. Судами помилково допущено до участі у справі співробітника Позивача ОСОБА_7, оскільки він не мав повноважень стосовно представництва Позивача в суді.

10. Суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку про очевидність порушення вимог статті 28 Закону України "Про запобігання корупції".

11. Місцевий господарський суд безпідставно відмовив в задоволенні клопотання Відповідача-1 про допит ОСОБА_3 у якості свідка для з`ясування тих обставин, які пов`язані зі службовою особою ОСОБА_1

12. Не відповідають фактичним обставинам висновки судів, що матеріали справи не містять доказів, що при укладенні договору №54 на сесії Відповідача-1 розглядалося питання щодо наявності та врегулювання конфлікту інтересів у ОСОБА_1 , оскільки питання укладення договору не було предметом розгляду сесії Відповідача-1.

13. Судом першої інстанції не надано правової оцінки приєднаному до матеріалів справи звіту від 26.11.2018 про результати державного фінансового аудиту виконання державного бюджету села Здорівка Васильківського району Київської області, висновками якого порушень використання бюджетних коштів не встановлено.

Позиція Позивача у відзиві на касаційну скаргу

14. Твердження касаційної скарги Відповідача-1 зводяться до незгоди скаржника з висновками судів попередніх інстанцій та направлені на здійснення переоцінки доказів судом касаційної інстанції та встановлення по новому фактичних обставин справи, що відповідно до статті 300 ГПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Позиція Відповідача-2 у відзиві на касаційну скаргу

15. Відповідач-2 відзив на касаційну скаргу не надав, що у відповідності до частини 3 статті 295 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваних судових рішень у даній справі у касаційному порядку.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

16. Як встановлено судами попередніх інстанцій, між Відповідачем-1, в особі виконуючої обов`язки Здорівського сільського голови ОСОБА_1, та Відповідачем-1, в особі директора Панаська О.Г., 14.08.2017 укладено договір підряду №54 на виконання будівельних робіт у селі Здорівка Васильківського району Київської області.

17. Сторонами договору 16.08.2017 підписано акт приймання виконаних будівельних робіт №1 на суму 979 881,60 грн, а 25.10.2017 сторонами підписано акт приймання виконаних будівельних робіт за жовтень 2017 року на суму 175 988,82 грн та довідку КБ-3 про вартість виконаних будівельних робіт та витрат за жовтень 2017 року на суму 155 870,42 грн, в тому числі ПДВ 192 645,07 грн, яка сплачена Васильківським управлінням Державної казначейської служби України Київської області.

18. У іншій справі №362/1321/18, постановою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 18.06.2018, залишеною без змін постановою Апеляційного суду Київської області від 27.07.2018, ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративних правопорушень, пов`язаних з корупцією, відповідальність за які передбачена частиною 1 статті 172-7 КУпАП (неповідомлення особою у встановлених законом випадках та порядку про наявність у неї реального конфлікту інтересів) та частиною 2 статті 172-7 КУпАП (вчинення дій чи прийняття рішень в умовах реального конфлікту інтересів).

Так, у вказаній справі судами встановлено, що секретар Відповідача-1 ОСОБА_1, виконуючи обов`язки Здорівського сільського голови, представляючи Відповідача-1 у відносинах із Відповідачем-2, підписала договори підряду на виконання будівельних робіт в с.Здорівка, у тому числі й оспорюваний договір.

Під час укладення між Відповідачем-1, в особі виконуючої обов`язки голови Відповідача-1 ОСОБА_1, та Відповідачем-2 зазначених договорів підряду у штаті Відповідача-2 працював батько виконуючої обов`язки голови Відповідача-1 ОСОБА_3, у зв`язку з чим суди дійшли висновку про наявність у секретаря Відповідача-1 - виконуючої обов`язки Здорівського сільського голови ОСОБА_1 приватного інтересу у відносинах Відповідача-1 із Відповідачем-2, зумовленого наявністю сімейних відносин із працівником Відповідача-2 ОСОБА_3

19. Звертаючись до суду з даним позовом, Позивач зазначив, що договір підряду №54 від 14.08.2017 на момент його укладення суперечив вимогам частини 1 статті 3 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" , статтям 8, 12 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування", статті 28 Закону України "Про запобігання корупції" , частині 1 статті 3 Закону України "Про публічні закіпівлі".

20. Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частинами 1, 3 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

21. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (зазначену правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17).

22. Відповідно до статті 67 Закону України "Про запобігання корупції" нормативно-правові акти, рішення, видані (прийняті) з порушенням вимог цього Закону , підлягають скасуванню органом або посадовою особою, уповноваженою на прийняття чи скасування відповідних актів, рішень, або можуть бути визнані незаконними в судовому порядку за заявою заінтересованої фізичної особи, об`єднання громадян, юридичної особи, прокурора, органу державної влади, зокрема Національного агентства, органу місцевого самоврядування. Правочин, укладений внаслідок порушення вимог цього Закону , може бути визнаним недійсним.

23. З урахування предмета та підстав позову, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що Позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійним договору №54 від 14.08.2017 в межах своїх повноважень, передбачених статтею 67 Закону України "Про запобігання корупції" . З огляду на наведене, доводи касаційної скарги, зазначені в пункті 8 постанови, Судом відхиляються, як необґрунтовані.

24. Відповідно до частини 1 статті 28 Закону України "Про запобігання корупції" особи, зазначені у пунктах 1, 2 частини 1 статті 3 цього Закону , зобов`язані: повідомляти не пізніше наступного робочого дня з моменту, коли особа дізналася чи повинна була дізнатися про наявність у неї реального чи потенційного конфлікту інтересів безпосереднього керівника, а у випадку перебування особи на посаді, яка не передбачає наявності у неї безпосереднього керівника, або в колегіальному органі - Національне агентство чи інший визначений законом орган або колегіальний орган, під час виконання повноважень у якому виник конфлікт інтересів, відповідно.

Згідно з частинами 3, 5 статті 28 Закону України "Про запобігання корупції" Національне агентство у випадку одержання від особи повідомлення про наявність у неї реального, потенційного конфлікту інтересів упродовж семи робочих днів роз`яснює такій особі порядок її дій щодо врегулювання конфлікту інтересів. У разі існування в особи сумнівів щодо наявності в неї конфлікту інтересів вона зобов`язана звернутися за роз`ясненнями до територіального органу Національного агентства. У разі, якщо особа не отримала підтвердження про відсутність конфлікту інтересів, вона діє відповідно до вимог, передбачених у цьому розділі Закону.

25. Отже, як вірно зазначають попередні судові інстанції, з урахуванням дати підписання договору №54 від 14.08.2017, акту приймання виконаних будівельних робіт від 16.08.2017 та наявного у матеріалах справи наказу №23-к від 31.10.2017, згідно з яким встановлено, що ОСОБА_3 (батько ОСОБА_1 ) працював на підприємстві Відповідача-2 на посаді комірника з 07.02.2017 по 31.10.2017, та дату направлення ОСОБА_1 листа-вимоги на адресу Позивача (10.10.2017), обґрунтованими є доводи Позивача про те, що виконуюча обов`язки голови Відповідача-1 ОСОБА_1 порушила вимоги частини 1 статті 28 Закону України "Про запобігання корупції" відносно повідомлення Позивача, не пізніше наступного робочого дня з моменту, коли особа дізналася чи повинна була дізнатися про наявність у неї реального чи потенційного конфлікту інтересів, про наявність у неї конфлікту інтересів.

26. Як встановили суди першої та апеляційної інстанцій, та обставина, що 10.10.2017 ОСОБА_1 в порядку статті 28 Закону України "Про запобігання корупції" письмово повідомила Позивача про можливий конфлікт інтересів одразу, як їй стало відомо, та просила надати роз`яснення щодо існування конфлікту інтересів, була предметом розгляду під час апеляційного провадження у іншій справі №362/1321/18 та врахована Апеляційним судом Київської області у постанові від 27.07.2018.

27. З огляду на наведене, доводи касаційної скарги, про які зазначено в пункті 10 постанови, визнаються Судом помилковими і такими, що не спростовують висновки судів попередніх інстанцій.

28. Також, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій, здійснюючи розгляд справи в межах заявлених позовних вимог, правомірно звернули увагу на положення частини 2 статті 35 Закону України "Про запобігання корупції" , якою визначено, що у разі виникнення реального чи потенційного конфлікту інтересів у особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, прирівняної до неї особи, яка входить до складу колегіального органу (комітету, комісії, колегії тощо), вона немає права брати участь у прийнятті рішення цим органом. Про конфлікт інтересів такої особи може заявити будь-який інший член відповідного колегіального органу або учасник засідання, якого безпосередньо стосується питання, що розглядається.

29. З урахуванням змісту та вимог статей 47, 59 1 Закону України "Про місцеве самоврядування" , про наявність такого конфлікту інтересів мав заявити і член відповідної постійної комісії сільської ради, до обов`язків якої входить врегулювання конфлікту інтересів депутатів сільської ради чи будь-який депутат сільської ради, якому було відомо про родинні зв`язки між виконуючим обов`язки голови Відповідача-1 та особою, яка є працівником підприємства, з яким укладається договір підряду (Відповідача-2), на що вірно звернули увагу суди першої та другої інстанцій.

30. Однак, матеріали справи не містять доказів, що при укладенні договору №54 від 14.08.2017 на сесії Відповідача-1 розглядалося питання щодо наявності та врегулювання конфлікту інтересів у ОСОБА_1 , а також доказів того, що при розгляді питання щодо укладення договору підряду депутати сільської ради, які входять до постійної комісії, яка уповноважена вирішувати питання конфлікту інтересів, вирішували вказане питання, і колегія суддів з такими висновками погоджується, а тому доводи касаційної скарги, наведені в пункті 12 постанови, є помилковими та не доведеними в порядку статті 74 ГПК України.

31. З огляду на встановлені попередніми судами обставини справи місцевий та апеляційний господарські суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що укладений між Відповідачами спірний договір підряду №54 від 14.08.2017 суперечить вимогам Закону України "Про запобігання корупції" , що є порушенням частини 1 статті 203 ЦК України , і вказана обставина згідно зі статтею 215 ЦК України та статтею 67 Закону України "Про запобігання корупції" є підставою для визнання його недійсним.

32. Посилання скаржника, яке наведене в пункті 7 постанови Судом відхиляється з огляду на таке.

32.1. У світі існує чітке бачення того, що корупція становить серйозну загрозу верховенству права, підриває основи демократії, нівелює соціальну справедливість, перешкоджає економічному розвитку та загрожує належному виконанню державою своїх зобов`язань щодо поваги, захисту, сприяння та виконання прав людини, що знайшло своє відображення у Конвенції Організації Об`єднаних Націй проти корупції від 31.10.2003, яка набрала чинності для України з 01.01.2010, та відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України (далі - Конвенція ООН проти корупції).

Частиною 1 статті 5 Конвенції ООН проти корупції передбачено, що кожна Держава-учасниця, згідно з основоположними принципами своєї правової системи, розробляє й здійснює або проводить ефективну скоординовану політику протидії корупції, яка сприяє участі суспільства і яка відображає принципи правопорядку, належного управління державними справами й державним майном, чесності й непідкупності, прозорості й відповідальності.

Кожна Держава-учасниця прагне, згідно з основоположними принципами свого внутрішнього права, створювати, підтримувати й зміцнювати такі системи, які сприяють прозорості й запобігають виникненню конфлікту інтересів (частина 4 статті 7 Конвенції ООН проти корупції).

Згідно із частиною 4 статті 8 Конвенції ООН проти корупції кожна Держава-учасниця розглядає, згідно з основоположними принципами свого внутрішнього права, можливість запровадження заходів і систем, які сприяють тому, щоб державні посадові особи повідомляли відповідним органам про корупційні діяння, про які їм стало відомо під час виконання ними своїх функцій.

Статтею 19 Конвенції ООН проти корупції встановлено, що кожна Держава-учасниця розглядає можливість вжиття таких законодавчих та інших заходів, які можуть бути необхідними для визнання злочином умисного зловживання службовими повноваженнями або службовим становищем, тобто здійснення будь-якої дії чи утриманні від здійснення дій, що є порушенням законодавства, державною посадовою особою під час виконання своїх функцій з метою одержання будь-якої неправомірної вигоди для самої себе чи іншої фізичної або юридичної особи.

Статтею 34 Конвенції ООН проти корупції врегульовано щодо наслідків корупційних діянь, а саме з належним урахуванням добросовісно набутих прав третіх осіб кожна Держава-учасниця вживає заходів, відповідно до основоположних принципів свого внутрішнього права, щоб врегулювати питання про наслідки корупції. У цьому контексті Держави-учасниці можуть розглядати корупцію як фактор, що має значення в провадженні про анулювання або розірвання контрактів, або відкликання концесій або інших аналогічних інструментів, або вжиття заходів для виправлення становища, яке склалося.

32.2. Саме ці вимоги Конвенції ООН проти корупції знайшли своє відображення та уточнення у відповідних нормах Закону України "Про запобігання корупції".

32.3. Частиною 1 статті 65 Закону України "Про запобігання корупції" передбачено, що за вчинення корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень особи, зазначені в частині 1 статті 3 цього Закону, притягаються до кримінальної, адміністративної, цивільно-правової та дисциплінарної відповідальності у встановленому законом порядку.

32.4. Факт допущення вказаних вище порушень ОСОБА_1 , яка є суб`єктом, на якого поширюється дія цього Закону, було встановлено в межах розгляду іншої справи №362/1321/18, що встановлено судами попередніх інстанцій.

32.5. З огляду на наведене, а також враховуючи, що відповідно до статті 3 Конвенції ООН проти корупції ця Конвенція застосовується відповідно до її положень до запобігання , розслідування та кримінального переслідування за корупцію, посилання скаржника на те, що дана Конвенція не може бути застосована при розгляді даної справи, є помилковим.

33. Щодо посилання скаржника на те, що судами помилково допущено до участі у справі співробітника Позивача ОСОБА_7, оскільки він не мав повноважень стосовно представництва Позивача в суді (пункт 9 постанови), колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до підпункту 11 пункту 16 1 розділу ХV "Перехідні положення" Конституції України представництво органів державної влади та органів місцевого самоврядування в судах виключно прокурорами або адвокатами здійснюється з 01.01.2020. Оскільки рішення суду першої інстанції ухвалене 11.06.2019, тому доводи скаржника в частині відсутності повноважень на представництво інтересів Позивача ОСОБА_7 (на підставі довіреності від 11.04.2018) в суді першої інстанції, є необґрунтованими.

Щодо представництва інтересів Позивача ОСОБА_7 на підставі довіреності від 28.10.2019 в суді апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає, що вказаною особою в суді апеляційної інстанції не заявлялося клопотань та не подавалося будь-яких документів за наслідками розгляду яких, судом здійснювалися б певні процесуальні дії, що потягло б за собою прийняття судом певних процесуальних рішень, а тому вказане порушення, у вигляді допуску до участі у справі під час прийняття постанови від 15.01.2020 як представника Позивача особи, яка не є адвокатом та не представляла юридичну особу в порядку самопредставництва, не призвело до прийняття неправильного рішення чи до порушення прав інших учасників процесу, не спричинило будь-яких процесуальних наслідків, а тому не може бути підставою для скасування судового рішення.

34. Доводи скаржника, наведені в пункті 11 постанови, Судом відхиляються. Як зазначив суд першої інстанції, за результатами розгляду клопотання Відповідачів про виклик свідка ОСОБА_1 у його задоволенні було відмовлено, про що зазначено в протоколі судового засідання від 16.04.2019 (а.с. 210-211, т.с. 1) та в ухвалі від 16.04.2019 (а.с. 216-220, т.с. 1). Здійснюючи розгляд клопотання, суд першої інстанції врахував відсутність відповідної заяви свідка та невідповідність клопотання вимогам частини 1 статті 89 ГПК України , відповідно до якої виклик свідка ініціює особа, яка має сумнів щодо змісту вказаної заяви, натомість, у даному випадку, як встановив місцевий господарський суд, Відповідачі не вказали для встановлення яких саме обставин має бути викликаний свідок та у чому полягає спірність, яку його допит має врегулювати.

35. Твердження Відповідача-1, про яке зазначено в пункті 13 постанови, колегія суддів вважає необґрунтованим, оскільки звіт про результати державного фінансового аудиту виконання державного бюджету села Здорівка Васильківського району Київської області не є тим документом, який, як вірно зазначає апеляційний господарський суд, впливає на результат вирішення спору, виходячи з підстав позову.

36. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Статтею 311 ГПК України визначено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

37. Колегія суддів зазначає, що Позивач звернувся до суду з даним позовом як державний орган з метою виконання покладених на нього Законом України "Про запобігання корупції" повноважень щодо здійснення функцій у сфері запобігання корупції, серед яких Законом надано Позивачу право звертатися до суду з позовами (пункт 10 частини 1 статті 12 Закону), зокрема, щодо визнання недійсними правочинів, укладених внаслідок вчинення корупційного або пов`язаного з корупцією правопорушення, і під час розгляду справи судами попередніх інстанцій зазначене було враховано та зроблено вірний висновок про правомірність звернення саме Позивачем до суду з даним позовом. Водночас, суди попередніх інстанцій помилково зазначили, що визнання спірного договору недійсним є належним способом захисту порушеного права громади села Здорівка Васильківського району Київської області, оскільки чинне законодавство України не надає Позивачу - Національному агентству з питань запобігання корупції права звертатися з позовами в суд в інтересах територіальних громад чи інших органів місцевого самоврядування, а тому в цій частині судові рішення слід змінити.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

38. Враховуючи наведене, мотивувальні частини рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції слід змінити, виклавши їх в редакції даної постанови.

39. Водночас, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позовних вимог, а тому в іншій частині рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції слід залишити без змін.

40. Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Щодо розподілу судових витрат

41. З огляду на те, що судом касаційної інстанції не змінено судові рішення в частині остаточного їх висновку по суті позовних вимог, тому розподіл судових витрат за розгляд касаційної скарги, відповідно до частини 14 статті 129 ГПК України, не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 311, 314, 315, 317 ГПК України (в редакції до 08.02.2020), суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Здорівської сільської ради залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.01.2020 та рішення Господарського суду Київської області від 11.06.2019 у справі №911/2825/18 змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови. В іншій частині зазначені постанову та рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Суховий В.Г.

Судді Берднік І.С.

Міщенко І.С.