Постанова

від 16.06.2020 по справі 2-1011/2010

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 16.06.2020 Справа № 2-1011/2010

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЄУН 2-1011/2010 Головуючий у 1 інстанції Фісун Н.В.

Провадження №22ц/807/1786/20 Суддя-доповідач: Поляков О.З.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 червня 2020 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого: Полякова О.З.

суддів: Крилової О.В.

Кухаря С.В.

при секретарі: Остащенко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 на рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 14 травня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_3 до Новоандріївської сільської ради Оріхівського району Запорізької області про визнання права власності на спадкове майно,-

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2010 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Новоандріївської сільської ради Оріхівського району Запорізької області про визнання права власності на спадкове майно.

В обґрунтування своїх вимог зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його тітка - ОСОБА_4 , після якої залишилося спадкове майно - земельна ділянка (пай) розміром 8,94 га, розташована на території Новоандріївської сільської ради Оріхівського району Запорізької області.

У 2002 році право на вказану земельну ділянку було передано доньці померлої, двоюрідній сестрі позивача - ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Спадкоємцями померлої ОСОБА_5 та рідний брат померлої ОСОБА_4 - батько позивача - ОСОБА_6 , який відмовляється від спадщини на користь позивача.

Посилаючись на зазначене, та те, що ОСОБА_3 не звернувся з заявою до державної нотаріальної контори про прийняття спадщини, в установлений законом термін, оскільки про спадщину йому стало відомо тільки в березні 2010 року, позивач просив суд визнати за ним право власності на земельну ділянку (пай) розміром 8,94 га, розташовану на території Новоандріївської сільської ради Оріхівського району Запорізької області, згідно сертифікату на право на земельну частку (пай), виданого на підставі рішення Оріхівської райдержадміністрації № 301 від 05 травня 1996 року на ім`я ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 та переданого на підставі свідоцтва на спадщину за законом, зареєстрованого 01 жовтня 2002 року Оріхівською державною нотаріальною конторою, реєстраційний номер № НОМЕР_1 , ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішенням Оріхівського районного суду Запорізької області від 14 травня 2010 року з урахуванням ухвали Оріхівського районного суду Запорізької області від 18 травня 2010 року про виправлення описки позов задоволено. Визнано за ОСОБА_3 право власності на земельну ділянку (пай) розміром 8,94 га, розташовану на території Новоандріївської сільської ради Оріхівського району Запорізької області, згідно сертифікату на право на земельну частку (пай), виданого на підставі рішення Оріхівської райдержадміністрації № 301 від 05 травня 1996 року на ім`я ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 та переданого на підставі свідоцтва на спадщину за законом, зареєстрованого 01 жовтня 2002 року Оріхівською державною нотаріальною конторою, реєстраційний номер № 2841 НОМЕР_2 , ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

На вказане рішення, ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_7 , особа, яка не приймала участь у справі, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 14 травня 2010 року, та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що вона є донькою померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 , та якій належало право на земельну ділянку (пай). 10 вересня 2004 року ОСОБА_1 звернулась до четвертої запорізької державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за законом після померлої матері. Сестра скаржниці ОСОБА_8 звернулась до нотаріальної контори із заявою про відмову від прийняття спадщини на користь ОСОБА_1 . Таким чином, скаржниця у встановленому законом порядку та в строк подала заяву про прийняття спадщини, але не отримала свідоцтво про право на спадщину, що відповідно до ч. 3 ст. 1296 ЦК України не позбавляє її права на спадщину. Отже, висновки, викладені у рішенні суду не відповідають обставинам справи. Рішення прийняте з порушенням норм матеріального права, що полягає у порушенні імперативної норми ЦК України, яка вказує на черговість спадкування за законом та забороняє спадкування спадкоємцями іншої черги при наявності спадкоємців першої черги.

Сторони, своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України на надання відзиву не скористались, що в силу вимог ч. 3 цієї статті не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

ОСОБА_3 , належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання (а.с. 99), до суду не з`явився, про причини неявки суд не повідомив. За таких обставин, колегія суддів колегія у відповідності до положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України здійснила апеляційний розгляд у відсутності нез`явившихся учасників справи.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи та пояснення учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини також вказує, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи (рішення у справі "Руїз Торіха проти Іспанії".

Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначила, що якість судового рішення залежить головним чином від якості його мотивування. Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але, насамперед, є гарантією проти свавілля. По-перше, це зобов`язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правосудність; по-друге, це дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система (пункти 34-35).

Вищезазначеним вимогам оскаржуване рішення не відповідає.

Так, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до довідки Оріхівської державної нотаріальної контори спадкова справа після померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 не заводилася. Спадкоємцем третьої черги за законом, після померлої ОСОБА_5 є її рідна тітка, мати позивача - ОСОБА_9 , яка відмовляється від спадщини на користь ОСОБА_10 .

Колегія суддів звертає увагу, що довідка Оріхівської державної нотаріальної контори, на яку суд посилається як на підтвердження факту не заведення спадкової справи після померлої ОСОБА_5 - в матеріалах справи відсутня.

Крім цього, колегія суддів вважає необхідним зазначити, що в матеріалах справи взагалі відсутні будь-які докази на підтвердження родинних зв`язків ОСОБА_3 з ОСОБА_4 або ОСОБА_5 .

Відповідно до п.1 постанови Пленуму Верховного суду України Про практику розгляду судами України справ про спадкування № 4, 24.06.1983 , при вирішенні справ про спадкування суди повинні вживати заходів до всебічного і повного з`ясування обставин справи, суворо керуватись цивільним законодавством, що регулює перехід майна померлого громадянина до спадкоємців, забезпечуючи ефективний захист права приватної власності громадян, законних інтересів організацій і держави.

Проте, судом першої інстанції при розгляді справи не було встановлено всіх осіб прав і інтересів, яких стосується розгляд вказаної цивільної справи, матеріали спадкової справи з нотаріальної контори не витребовувались та не досліджувались. Суд першої інстанції, розглядаючи вказаний спір також не вжив заходів передбачених ЦПК України для залучення осіб, яких стосується розгляд вказаної цивільної справи.

В рішенні суду не зазначено, яким чином права позивача порушуються саме Новоандріївською сільської ради Оріхівського району Запорізької області, чим обґрунтоване пред`явлення позову саме до цього відповідача.

Так, під час перегляду оскаржуваного рішення, колегією суддів встановлено наступні обставини.

З сертифікату на право на земельну частку (пай) Серії ЗП № 022258 вбачається, що ОСОБА_4 належало право на земельну частку (пай) у землі розміром 8,94 га (а.с. 75).

Зі свідоцтва про право на спадщину за законом вбачається, що ОСОБА_5 прийняла спадщину після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , до якої також входило право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у власності КСП імені ХХІІ партз`їзду Новоандріївської сільської ради Оріхівського району Запорізької області, розміром 8,94 в умовних кадастрових гектарах, що належить спадкодавцю на підставі Сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ЗП № 022258 (а.с. 74).

З копії свідоцтва про смерть НОМЕР_3 , вбачається, що ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 76).

З копії свідоцтва про народження, вбачається, що ОСОБА_11 є донської померлої ОСОБА_5 (а.с. 72, 73).

З постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії встановлено, що 10 вересня 2004 року до Четвертої запорізької державної нотаріальної контори подана ОСОБА_1 заява про прийняття спадщини за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 матері - ОСОБА_5 , яка була зареєстрована за № 662 та на її підставі заведено спадкову справу № 430/2004. Також, 10 вересня 2004 року до Четвертої запорізької державної нотаріальної контори подана ОСОБА_8 заява про відмову від прийняття спадщини за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 матері - ОСОБА_5 , на користь дочки спадкодавця ОСОБА_8 (а.с. 77-78).

Згідно зі ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до ст.1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

За змістом ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять всі права, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинились внаслідок його смерті.

Згідно з ч.1 ст.1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини.

Відповідно до ст.1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу . Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Статтею 1258 ЦК України встановлено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу .

Згідно із ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Відповідно до статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини (ч. 1 ст. 1269 ЦК України).

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (ч. 1 ст. 1270 ЦК України).

Спадкоємець за законом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь будь-кого із спадкоємців за законом незалежно від черги (ч. 2 ст. 1274 ЦК України).

Таким чином, встановлено, що ОСОБА_1 є спадкоємицею першої черги після померлої ОСОБА_5 , та подала заяву про прийняття спадщини у встановлений законом строк.

З огляду на вищенаведене, розглянувши справу без залучення спадкоємця першої черги за законом - ОСОБА_1 та визнавши право власності за позивачем на земельну ділянку, суд вирішив питання про права та обов`язки ОСОБА_1 , чим суттєво порушив її права як спадкоємця.

Згідно статті 41 Конституції України та пункту 2 частини першої статті 3 , статті 321 ЦК ніхто не може бути позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, встановлених Конституцією та законом.

Крім цього, у постанові Верховного Суду України від 30 березня 2016 року у справі № 6-18951цс15 зазначено, що можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у статтях 365 та 376 ЦК України . В усіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема з правочинів (частина перша статті 328 ЦК України ).

Відповідно до ст. 328 ЦК України , право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно ч.ч. 3, 4 ст. 334 ЦК України право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення, права на нерухоме майно, які підлягають державні реєстрації, виникають з моменту такої реєстрації відповідно до закону.

Отже, враховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд першої інстанції дійшов неправильного висновку, щодо можливості задоволення вимог ОСОБА_3 , та відповідно визнання за ним право власності на земельну ділянку.

Відповідно до ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Частиною першою ст.16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Втім, належним способом захисту ОСОБА_12 у даному випадку могло б бути звернення до суду з вимогою про встановлення йому додаткового строку, достатнього для прийняття спадщини, за умови доведеності пропуску цього строку з поважної причини, та доведення факту наявності родинних зв`язків зі спадкодавцями.

На зазначене, суд першої інстанції уваги також не звернув.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

За приписами ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З урахуванням вищевказаних положень законодавства апеляційний суд приходить до висновку про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до п.п. 1,13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Таким чином, ОСОБА_1 має право на компенсацію судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги за рахунок позивача у розмірі 76,50 грн. (а.с. 25).

Керуючись ст. ст. 141, 371, 374, п. 4 ч. 3 ст. 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 - задовольнити.

Рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 14 травня 2010 року у цій справі - скасувати, прийняти нову постанову, за якою:

Позов ОСОБА_3 до Новоандріївської сільської ради Оріхівського району Запорізької області про визнання права власності на спадкове майно - залишити без задоволення .

Стягнути зі ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 76 (сімдесят шість) гривень 50 копійок судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дняїї прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 25 червня 2020 року.

Головуючий:

Судді: