Рішення
від 25.06.2020 по справі 761/26800/19
ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/26800/19

Провадження № 2/761/1621/2020

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2020 року Шевченківський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Рибака М.А.

за участю секретаря Савенко О.І.,

позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю ДЕВАЛЬТ про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

В липні 2019 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду міста Києва із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю Гринвич-Юг дистриб`юторська компанія (далі по тексту - відповідач) про стягнення заборгованості.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач в період з 17 травня 2016 року по 4 лютого 2019 року служив у лавах Збройних сил України по контракту на особливий період. Даний позов подається позивачем, в зв`язку з відмовою Фонду зайнятості міста Києва про те, що позивач є працівником відповідача станом на 26 квітня 2019 року, тому не може поставити позивача на облік як безробітного.

Дійсно, до укладання контракту з ЗСУ позивач працював у відповідача на посаді юрисконсульта з мінімальною заробітної платою, згідно до статті 95 Кодексу законів про працю у 2014 році та вказаний трудовий договір був зареєстрований відповідно до статті 24 Кодексу законів про працю, але, відповідач після звільнення позивача не зареєстрував такого у податковому органі.

Тому, відповідно до частини 2 статті 38 Кодексу законів про працю України, якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору, позивач продовжував працювати у відповідача до травня 2016 року.

Позивач зазначав, що відповідно до частини 3 статті 119 Кодексу законів про працю, за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та Форми власності і у Фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей .

Таким чином позивач вважав, що відповідач повинен був сплачувати позивачу заробітну плату з травня 2016 року по лютий 2019 року відповідно до таблиці мінімальної зарплати за цей період в сумі: з 1 травня 2016 року по 1 грудня 2016 року 7 місяців х 1450,00 = 10 150,00 гривень, з 1 грудня 2016 року по 1 січня 2017 року один місяць = 1600,00 гривень, з 1 січня 2017 року по 1 січня 2018 року 12 місяців х 3200= 38400,00 гривень, з 1 січня 2018 року по 1 січня 2019 року 12 місяців х 3 723= 44 646,00 гривень, з 1 січня 2019 року по 1 лютого 2018 року один місяць = 4173,00 гривень. А всього в сумі 10150,00 + 1600,00 + 38400,00 + 44646,00 + 4170,00= 99 020,00 гривень.

Окрім того, позивач також вважав, що відповідач зобов`язаний сплатити йому грошову компенсацію за невикористані щорічні відпустки за три роки відповідно до статті 24 Закону України Про відпустки у розмірі 12519,00 гривень.

Посилаючись на викладене позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 111539,00 грн.

Ухвалою суду від 15.07.2019 року було відкрито спрощене провадження у справі з повідомленням сторін та призначено розгляд справи по суті на 05.09.2019 року.

23.08.2019 року позивач звернувся із заявою про забезпечення позову.

Ухвалою суду від 04.09.2019 року в задоволенні заяви про забезпечення позову було відмовлено.

05.09.2019 року розгляд справи було відкладено на 04.10.2019 року в зв`язку із необхідністю витребування у відповідача інформації щодо працевлаштування позивача.

04.10.2019 року розгляд справи було відкладено на 14.11.2019 року у зв`язку із перебуванням судді у відрядженні.

14.11.2019 року розгляд справи було відкладено на 28.01.2020 року із в`язку із неявкою сторін.

Ухвалою суду від 28.01.2020 року до участі у справі було залучено правонаступника відповідача - товариство з обмеженою відповідальністю ДЕВАЛЬТ та відкладено розгляд справи на 12.03.2020 року для повідомлення відповідача.

12.03.2020 року розгляд справи було відкладено на 21.04.2020 року у зв`язку із відсутністю даних про належне повідомлення відповідача про дату, час і місце судового засідання.

В подальшому розгляд справи було відкладено на 25.06.2020 року у зв`язку із перебуванням судді на лікарняному.

В судовому засіданні 25.06.2020 року представник позивача позов підтримав та просив суд про його задоволення.

В судове засідання 25.06.2020 року відповідач не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час судового засідання був повідомлена належним чином. Відзиву або заперечень на позов не надавав.

Відповідно до ст.ст. 280, 281 ЦПК України, суд постановив ухвалу про заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів.

Суд, заслухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши наявні матеріали справи, об`єктивно оцінивши докази у їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню наступних підстав.

Відповідно до ст. 21 Кодексу законів про працю України (далі по тексту - КЗпП України) трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до ч. 3 ст. 119 КЗпП України за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Так, позивачем надано на підтвердження свого працевлаштування в ТОВ Гринвич-Юг дистриб`юторська компанія форму ОК-5 із Пенсійного фонду України, згідно з якою з лютого по вересень 2014 року надавались відомості по заробітній платі для пенсії по 500,00 грн. щомісячно та за жовтень - 512,57 грн.

Відомості по нарахуванню заробітної плати позивачу за період з листопада 2014 року по лютий 2019 року відсутні.

Відповідно до частини першої статті 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним трудовим договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Згідно зі статтею 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівнику належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

Частиною першою статті 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Верховний Суд у своїй Постанові від 17 квітня 2019 року у справі № 754/11399/17 зробив висновок про те, що довідка форми ОК-5, видана Пенсійним фондом України, передбачає отримання відомостей про суми заробітної плати для нарахування пенсії й не може бути безумовним доказом факту її невиплати.

Так, позивач зазначав, що до укладання контракту з ЗСУ він працював у відповідача на посаді юрисконсульта з мінімальною заробітної платою, але, відповідач після звільнення позивача не зареєстрував такого у податковому органі.

При цьому на підтвердження вказаної обставини позивач не надав суду жодного доказу, окрім того повідомив, що його трудова книжка продовжує зберігатись у відповідача.

Проте, на неодноразові пропозиції суду щодо наявності клопотань про витребування у відповідача відомостей про роботу позивача, а також копії трудової книжки, виклику та допиту свідків, позивач таких клопотань заявляти не бажав.

Тоді як відповідно до ч.ч. 1 та 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Так, припущенням є посилання позивача з приводу того, що він працював у відповідача на посаді юрисконсульта з мінімальною заробітної платою, оскільки жодних відомостей про це не надано, як і не надано відомостей про зміну розміру заробітної плати позивача в залежності від зміни мінімальної заробітної плати в період 2016-2019 років.

Із наданих позивачем форми ОК-5 із Пенсійного фонду України вбачається, що йому нараховувалась сума в розмірі 500,00 грн. щомісячно, тоді як в 2014 році мінімальна заробітна плата відповідно до Закону України "Про державний бюджет України на 2014 рік" становила 1218,00 грн.

Отже, інформація про виплату мінімальної заробітної плати позивачу є припущенням, не доведеним належними доказами.

Також недоведеною є та обставина, що позивач був звільнений із ТОВ Гринвич-Юг дистриб`юторська компанія , проте відповідач не зареєстрував такого звільнення в податкових органах.

Окрім того, в матеріалах справи відсутні відомості з приводу відмови позивачу в наданні статусу безробітного саме з підстав працевлаштування у відповідача, оскільки наданий позивачем лист з Київського міського центру зайнятості від 24.05.2019 року не містить даних про це.

З огляду на зазначене, позивачем не доведено того, що він дійсно працював у відповідача та продовжує працювати на даний час на посаді юрисконсульта з мінімальною заробітної платою.

Як і не доведено розміру заробітної палати, яка виплачувалась або мала виплачуватись позивачу.

Із жодними вимогами про виплату заробітної плати, повернення йому трудової книжки або надання відомостей про нараховану заробітну плату, позивач до відповідача не звертався.

Таким чином, вимоги про стягнення з відповідача заробітної плати з травня 2016 року по лютий 2019 року в сумі 99020,00 грн. є не доведеними.

Щодо вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача грошової компенсації за невикористані щорічні відпустки за три роки відповідно до статті 24 Закону України Про відпустки у розмірі 12519,00 грн. суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 24 Закону України Про відпустки , у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

З огляду на зазначене, компенсація за не використані дні щорічної відпустки надається працівникові лише у раці його звільнення.

Разом із тим, позивачем не доведено, що його було звільнено з роботи, навпаки він сам стверджує, що його звільнено не було.

Окрім того, позивач також не просить суд вирішити питання про розірвання трудових відносин із відповідачем.

Згідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно із ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно до ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З огляду на зазначене, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 259, 263, 264, 265, 268, 272, 280 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю ДЕВАЛЬТ про стягнення заборгованості - відмовити повністю.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Шевченківський районний суд міста Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Реквізити учасників справи:

ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

товариство з обмеженою відповідальністю ДЕВАЛЬТ : 10019, м. Житомир, вул. Комерційна, буд. 4, код ЄДРПОУ 38327181

СУДДЯ М.А. РИБАК

Повний текст рішення суду складено: 26.06.2020 року.

СудШевченківський районний суд міста Києва
Дата ухвалення рішення25.06.2020
Оприлюднено28.06.2020
Номер документу90068882
СудочинствоЦивільне

Судовий реєстр по справі —761/26800/19

Постанова від 15.09.2020

Цивільне

Київський апеляційний суд

Махлай Людмила Дмитрівна

Ухвала від 26.08.2020

Цивільне

Київський апеляційний суд

Махлай Людмила Дмитрівна

Ухвала від 06.08.2020

Цивільне

Київський апеляційний суд

Махлай Людмила Дмитрівна

Рішення від 25.06.2020

Цивільне

Шевченківський районний суд міста Києва

Рибак М. А.

Рішення від 25.06.2020

Цивільне

Шевченківський районний суд міста Києва

Рибак М. А.

Ухвала від 28.01.2020

Цивільне

Шевченківський районний суд міста Києва

Рибак М. А.

Ухвала від 28.01.2020

Цивільне

Шевченківський районний суд міста Києва

Рибак М. А.

Ухвала від 04.09.2019

Цивільне

Шевченківський районний суд міста Києва

Рибак М. А.

Ухвала від 15.07.2019

Цивільне

Шевченківський районний суд міста Києва

Рибак М. А.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні