Постанова

від 15.09.2020 по справі 761/26800/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 вересня 2020 року м. Київ

Унікальний номер справи № 7 61/26800 /19

Апеляційне провадження 22-ц/824/ 11091/2020

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді - доповідача Махлай Л.Д.,

суддів Кравець В.А., Мазурик О.Ф.

сторони

позивач ОСОБА_1

відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю Девальт

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25 червня 2020 року, ухвалене під головуванням судді Рибака М.А., у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Девальт про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и в :

у липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ Гринвич-Юг дистриб`юторська компанія , у якому просив стягнути з останнього 111 539 грн.

В обгрунтуваня позову зазначав, що з 17.05. 2016 по 04.02.2019 він проходив службуу лавах Збройних сил України по контракту на особливий період. Фонд зайнятості міста Києва відмовляється поставити його на облік як безробітного з тих підстав, що він станом на 26.04.2019 є працівником відповідача.

До укладання контракту з ЗСУ позивач працював у відповідача на посаді юрисконсульта з мінімальною заробітної платою. Вказаний трудовий договір зареєстрований відповідно до ст. 24 КЗпП України, його звільнення у податковому органі не зареєстровано.

Відповідно до ч . 3 ст. 119 КЗпП Україниза працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та Форми власності і у Фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей .

Вважає, що відповідач повинен був сплачувати йому заробітну плату з травня 2016 року по лютий 2019 року відповідно до таблиці мінімальної зарплати за цей період в сумі: з 01.05.2016 по 01.12.2016 7 місяців х 1 450 = 10 150 грн, з 01.12.2016 по 01.01.2017 один місяць = 1 600 грн, з 01.01.2017 по 01.01.2018 12 місяців х 3 200 = 38 400 грв, з 01.01. 2018 по 01.01.2019 12 місяців х 3 723= 44 646 грн, з 01.01.2019 по 01.02.2018 один місяць = 4 173 грн, що разом складає 99 020,00 грн. Крім того, відповідач зобов`язаний сплатити йому грошову компенсацію за невикористані щорічні відпустки за три роки відповідно до статті 24 Закону України Про відпустки у сумі 12 519 грн.

Ухвалою суду від 28.01.2020 залучено правонаступника ТОВ Гринвич-Юг дистриб`юторська компанія - ТОВ Девальт .

Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від25.06.2020у позові відмовлено.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким позов задовольнити. Вважає, що незаконність і необґрунтованість рішення суду полягає в тому, що суд не залучив до участі у справі управління Пенсійного фонду у Шевченківському районі м. Києва та не залучено і не витребувано пояснень з приводу реєстрації прийняття його на роботу або звільнення з податкової Дарницького району м. Києва.

Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомленням учасників справи.

Вислухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що позивачем надано на підтвердження свого працевлаштування у ТОВ Гринвич-Юг дистриб`юторська компанія форму ОК-5 із Пенсійного фонду України, згідно з якою з лютого по вересень 2014 року надавались відомості по заробітній платі для пенсії по 500 грн щомісячно та за жовтень - 512,57 грн.

Відомості по нарахуванню заробітної плати позивачу за період з листопада 2014 року по лютий 2019 року відсутні.

Позивач зазначав, що до укладання контракту із ЗСУ він працював у відповідача на посаді юрисконсульта з мінімальною заробітної платою, але, відповідач після його звільнення не зареєстрував такого у податковому органі. На підтвердження вказаної обставини щодо звільнення доказів позивач не надав та повідомив, що його трудова книжка продовжує зберігатись у відповідача.

Судом неодноразово роз`яснювалося позивачу його право заявити клопотання про витребування доказів, а саме відомостей про нарахування та виплату заробітної плати, копії трудової книжки, виклику та допиту свідків тощо, проте позивач будь - яких клопотань заявити не побажав.

Позивач вказував, що отримував мінімальну заробітну плату, проте із форми ОК-5 із Пенсійного фонду України вбачається, що йому нараховувалась сума в розмірі 500 грн, тоді як в 2014 році мінімальна заробітна плата відповідно до Закону України "Про державний бюджет України на 2014 рік" становила 1 218 грн.

Позивач вказував, що йому відмовлено у наданні статусу безробітного саме з підстав працевлаштування у відповідача, проте наданий ним лист з Київського міського центру зайнятості від 24.05.2019 не містить даних про причини відмови у наданні статусу безробітного.

Із жодними вимогами про виплату заробітної плати, повернення йому трудової книжки або надання відомостей про нараховану заробітну плату, позивач до відповідача не звертався.

Відмовляючи у задоволенні позову про стягнення заробітної плати суд першої інстанції виходив з недоведеності позовних вимог, оскільки сама по собі довідка форми ОК-5, видана Пенсійним фондом України, передбачає отримання відомостей про суми заробітної плати для нарахування пенсії й не може бути безумовним доказом факту її невиплати. Відмовляючи у позові про стягнення компенсації за невикористані відпустки суд виходив з того, що компенсація за не використані дні щорічної відпустки надається працівникові лише у разі його звільнення, а позивачем не доведено, що його було звільнено з роботи, навпаки, він сам стверджує, що не звільнений, та позивач не просить суд вирішити питання про розірвання трудових відносин із відповідачем.

Відповідно до ч. 1 та ч. 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Виходячи з приписів зазначеної норми суд апеляційної інстанції перевіряє лише доводи апеляційної скарги, які зводяться до того, що суд не притягнув до участі у справі управління Пенсійного фонду у Шевченківському районі м. Києва та податку службу Дарницького району м. Києва.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Основними засадами цивільного судочинства, серед інших, є змагальність сторін та дтспозитивність.

Ідея справедливого судового розгляду передбачає здійснення судочинства на засадах рівності та змагальності сторін.

Згідно зі ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Рівність сторін передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу та докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Суд залучає відповідний орган чи особу, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, якщо дії законного представника суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Як вбачається з матеріалів справи позивач не заявляв будь - яких клопотань ні про витребування доказів, ні про залучення до участі у справі інших осіб, незважаючи на те, що право заявити клопотання, у разі, якщо позивач має труднощі у отриманні доказів, судом першої інстанції неодноразово йому роз`яснювалося.

У даній справі не розглядалося питання захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а тому суд не мав повноважень ні на збирання доказів з власної ініціативи, ні на залучення до участі у справі інших осіб.

Відтак доводи апеляційної скарги про те, що суд мав залучити інших осіб та витребувати від них докази та пояснення суперечать положенням ст. 12,13 ЦПК України. Інших доводів апеляційна скарга не містить.

За таких обставин колегія суддів прийшла до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим і не може бути скасоване з підстав, викладених у апеляційній скарзі.

Керуючись ст. ст. 367 , 368 , 374 , 375 , 381-383 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25 червня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню не підлягає, за виключенням з підстав, визначених у ст. 389 ЦПК України.

Повний текст постанови виготовлений 15.09.2020 .

Головуючий Л. Д. Махлай

Судді В. А. Кравець

О. Ф. Мазурик