Рішення

від 24.06.2020 по справі 400/1499/20

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 червня 2020 р. № 400/1499/20 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лебедєвої Г.В., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до 45 гарнізонного будинку офіцерів про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Миколаївського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі - позивач) до 45 гарнізонного будинку офіцерів (надалі - відповідач) з позовними вимогами про:

- визнання протиправною бездіяльності 45 гарнізонного будинку офіцерів, яка полягає у розрахунку та виплаті одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, яку позивач отримував під час проходження військової служби;

- зобов`язання 45 гарнізонного будинку офіцерів здійснити перерахунок розміру одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яку позивач отримував під час проходження військової служби, здійснити виплату перерахунку.

Ухвалою від 13.04.2020 року Миколаївський окружний адміністративний суд відкрив провадження у справі № 400/1499/20 та ухвалив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що проходив військову службу в Збройних Силах України на посаді начальника циклу організації мобілізаційної роботи у військових комісаріатах 1 центральних офіцерських курсів підготовки фахівців мобілізаційних органів. Наказом начальника Генерального штабу від 13.12.2013 року № 885 ОСОБА_1 було звільнено з військової служби у запас за пунктом "г". Наказом начальника 5 гарнізонного будинку офіцерів від 21.02.2014 року № 14 позивача було виключено зі списків особового складу та знято з усіх видів забезпечення. Відповідно до статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», щомісячна додаткова грошова допомога є складовою місячного грошового забезпечення військовослужбовця і повинні включатися до розрахунку грошової допомоги при звільненні. Зазначає, що при звільненні відповідно до вимог п.2 ст.15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" було виплачено одноразову грошову допомогу у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби без врахування щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України, яка передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889. Вважає таку бездіяльність відповідача протиправною та просить здійснити перерахунок розміру одноразової грошової допомоги при звільненні.

12.05.2020 року за вх. № 9702 до канцелярії Миколаївського окружного адміністративного суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Заперечуючи проти позову, відповідач послався на те, що відповідно до Наказу Міністерства оборони України від 15.11.2010 року № 595 "Про затвердження Інструкції про рорзміри та порядок виплати щомісячної додаткової винагороди військовослужбовццям Збройних Сил України" передбачено, що до складу грошового забезпечення не включається щомісячна додаткова винагорода, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Також, вказав, що позивач був поза штатом, а тому були відсутні будь-які законні підстави для нарахування щомісячної додаткової винагороди, тому у діях відповідача відсутні будь-які порушення законодавства.

В судовому засіданні 03.06.2020 року предстаник позивача заявлені позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача проти позову заперечив.

В судовому засіданні, призначеному на 03.06.2020 року, представники сторін заявили про подальший розгляд справи в порядку письмового провадження.

Суд клопотання представників сторін задовольнив та на підставі частини 9 статті 205 КАС України, суд здійснив розгляд справи у письмовому провадженні.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши вступне слово представників сторін, ознайомившись з заявами учасників справи по суті справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, допитавши свідків, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 проходив військову службу у Збройних Силах України на посаді начальника циклу організації мобілізаційної роботи у військових комісаріатах 1 центральних офіцерських курсів підготовки фахівців мобілізаційних органів.

Наказом начальника Генерального штабу від 13.12.2013 року № 885 ОСОБА_1 було звільнено з військової служби у запас за пунктом "г" (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) відповідно до частини 6 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Наказом начальника 5 гарнізонного будинку офіцерів від 21.02.2014 року № 14 позивача було виключено зі списків особового складу та знято з усіх видів забезпечення.

Відповідно до грошового атестату, ОСОБА_1 нараховано та виплачено одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, що сторонами не заперечується.

21.10.2019 року позивач звернувся із заявою до 45 гарнізонного будинку офіцерів із проханням здійснити перерахунок одноразової грошової допомоги при звільненні, врахувавши до складу грошового забезпечення, з якого вона обчислюється, щомісячної додаткової грошової винагороди.

Листом від 26.11.2019 року №31/162 45 гарнізонного будинку офіцерів повідомила позивача про те, що на момент його звільнення з військової служби порядок виплати грошового забезпечення у Міністерстві оборони України регламентовано наказом Міністра оборони України «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» від 11.06.2008 року №260. Відповідно до вказаного Порядку до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення). У зв`язку з чим, відсутні підстави для здійснення доплати одноразової допомоги при звільненні з урахуванням сум щомісячної додаткової грошової винагороди.

Вважаючи, що відповідач протиправно нарахував та виплатив йому одноразову грошову допомогу при звільнення в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку вказаним обставинам справи, суд зазначає на наступне.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини врегульовано приписами Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII, Постановою Кабінету Міністрів України "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб від 07 листопада 2007 року №1294, Постановою Кабінету Міністрів України "Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій" від 22 вересня 2010 року № 889.

Відповідно до частини другої статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-XII (надалі - Закон України №2011-XII) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Частиною другою статті 9 Закону України №2011-XII визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Частиною четвертою статті 9 Закону України №2011-XII передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Згідно з п.1 Постанови Кабінету Міністрів України "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб від 07 листопада 2007 року №1294 (набрала чинності 01 січня 2008 року) (надалі - Постанова №1294), грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Підпунктом 2 пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України "Про питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій" від 22 вересня 2010 року №889 (надалі - Постанова №889) уряд установив, з-поміж іншого, щомісячну додаткову грошову винагороду військовослужбовцям Збройних Сил (крім тих, що зазначені у підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби) з 1 січня 2014 року - у розмірі, що не перевищує 60 відсотків місячного грошового забезпечення.

Як свідчать матеріали справи, позивача звільнено з військової служби на підставі пункту «а» частини 6 статті 26 Закону України "Про військовий обов"язок і військову службу", сторонами не оспорюється, що на момент звільнення позивача з військової служби він набув право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби відповідно до частини другої статті 15 Закону №2011-ХІІ позивач.

Однак, відповідач додаткову грошову винагороду в розмірі, передбаченому Постановою №889, до складу грошового забезпечення, з якого обчислено одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби позивачу, не включив.

Відмова відповідача ґрунтується на нормах Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністра оборони України від 11 червня 2008 року № 260.

Суд зазначає, що оскільки, частиною четвертою статті 9 Закону №2011-ХІІ Міністру оборони України надано повноваження лише визначати порядок виплати грошового забезпечення, тоді як право визначення розміру одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби та види виплат військовослужбовцям, які включаються до складу місячного грошового забезпечення законом, не віднесено до його компетенції та може бути змінений лише законодавцем.

З огляду на викладене суд дійшов до висновку, що при визначенні розміру грошового забезпечення застосуванню підлягає саме Закон 2011-ХІІ, а не підзаконні акти, які звужують поняття грошового забезпечення та суперечать вимогам зазначеного Закону.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31.07.2019 року у справі №826/3398/17, від 16 травня 2019 року у справі 826/11679/17.

Згідно з частинами другою, третьою статті 9 Закону №2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Також суд зазначає, що під час розгляду даної справи суд враховує правові висновки Великої Палати Верховного Суду у справі №522/2738/17 викладені у постанові від 6 лютого 2019 року, відповідно до яких, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових:

1) посадовий оклад;

2) оклад за військовим званням;

3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення;

4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Тобто, до грошового забезпечення військовослужбовців, як обрахункової величини, не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць.

Згідно архівної довідки Одеського територіального архівного відділу ГДА МОУ від 19.11.2019 року № 31/156 про нараховане та виплачене грошове забезпечення позивач у грудні 2013 року отримував додаткову грошову винагороду в розмірі, передбаченому Постановою №889.

Суд не приймає до уваги довідку 45 гарнізонного будинку офіцерів від 19.02.2014 року № 2315, оскільки вказана довідка була видана позивачу для обчислення пенсії, яка не містила відомостей про отримання позивачем щомісячної додаткової грошової винагороди.

Крім того, слід зазначити, що згідно наказу начальника 45 гарнізонного будинку офіцерів (стройовій частині) від 21.02.2014 року №14 позивач виключений зі списків особового складу, всіх видів забезпечення будинку офіцерів з 21.02.2014 року та направлений на військовий облік до Центрально-Миколаївського об`єднаного районного військового комісаріату міста Миколаєва.

У зв`язку з тим, що військова частина НОМЕР_1 підлягала скороченню наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 30.12.2013 року №264 з 30.12.2013 року позивача виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , всіх видів забезпечення та направлено для остаточного розрахунку до правонаступника - 45 гарнізонного будинку офіцерів.

У період з січня 2014 року по лютий 2014 року позивачу не було нараховано додаткову грошову винагороду, оскільки у вказний період позивач займав посаду поза штатом 45 гарнізонного будинку офіцерів.

Таким чином остання штатна посада, яку займав ОСОБА_1 перед звільненням - начальник циклу організації мобілізаційної роботи у військових комісаріатах 1 центральних офіцерських курсів підготовки фахівців мобілізаційних органів (військова частина НОМЕР_1 ).

Нарахування одноразової грошової допомоги при звільненні здійснюється з урахуванням грошового забезпечення за останньою штатною посадою.

З огляду на викладене, з урахуванням висновків суду зазначених вище, підстави вважати таку винагороду одноразовим видом грошового забезпечення у суду відсутні.

Підсумовуючи наведене, відповідач протиправно не включив до складу грошового забезпечення позивача, з якого нараховано ОСОБА_1 , одноразову грошову допомогу при звільненні з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, що передбачена Постановою №889, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

Щодо твердження відповідача стосовно того, що позивачем пропущено строк звернення до суду з даною позовною заявою, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого Кодексом або іншими законами.

Згідно з ч. 2 ст.122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Перебіг строку звернення до суду починається з моменту, коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення свого права.

Відповідно до ч. 3 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи вказаним Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, КАС України передбачає можливість встановлення іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, а також спеціального порядку обчислення таких строків.

Суд встановив, що предметом позову у справі є зобов`язання провести перерахунок розміру одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 50% щомісячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яку позивач отримував під час проходження військової служби.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 233 Кодексу Законів про працю України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянки ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" від 15 жовтня 2013 року у справі № 1-13/2013 № 8-рп/2013 встановлено, що в аспекті конституційного звернення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР зі змінами необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Згідно з ч. 1 ст. 117 Кодексу законі про працю України від 10.12.1971 № 322-VIII (далі - КЗпП України) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

На підставі вищевикладеного, суд доходить висновку про те, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці, звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору та відповідно до державних гарантій встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком.

На підставі наведеного, суд дійшов висновку, що позовна заява подана в межах строку звернення до суду.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи вищевикладене, відповідно до основних засад адміністративного судочинства, вимог законодавства України, що регулює спірні правовідносини, суд вважає, що відповідач не довів правомірність своїх дій, а позивач навів законні й обґрунтовані підстави для нарахування та виплати йому одноразової грошової допомоги при звільнення в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, яку позивач отримував під час проходження військової служби, а тому наявні правові підстави для задоволення позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 2, 9, 72, 76, 77, 78, 80, 120, 139, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) до 45 гарнізонного будинку офіцерів ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код 08300500) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність 45 гарнізонного будинку офіцерів, яка полягає у розрахунку та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, які ОСОБА_1 отримував під час проходження військової служби.

Зобов`язати 45 гарнізонний будинок офіцерів здійснити перерахунок розміру одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, які він отримував під час проходження військової служби, здійснити виплату перерахунку.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань 45 гарнізонного будинку офіцерів ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код 08300500) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) судові витрати в розмірі 840, 80 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

При цьому, пунктом 3 розділу VI «Прикінцеві положення» КАС України, який доповнений цим пунктом Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020 року №540-ІХ, визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строк, визначений ст.295 цього Кодексу, продовжується на строк дії такого карантину.

Повний текст рішення складено та підписано суддею 25.06.2020 року.

Суддя Г.В. Лебедєва