Постанова

від 25.06.2020 по справі 120/3553/19-а

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/3553/19-а

Головуючий суддя 1-ої інстанції- Шаповалова Т.М. Суддя-доповідач - Шидловський В.Б.

25 червня 2020 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Шидловського В.Б.

суддів: Боровицького О. А. Матохнюка Д.Б. ,

за участю:

секретаря судового засідання: Ткач В.В.,

представника позивача - Нетребської Л.А.,

представника відповідача - Шевчука В.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 18 грудня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),

В С Т А Н О В И В :

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив суд визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Вінницькій області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-5722-58 У від 13.05.2019 року на суму 21 030,90 грн.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 18 грудня 2019 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що він дійсно був зареєстрований як ФОП, але на вимогу інспектора Хмільницького міськрайонного центру зайнятості здав дозвіл на зайняття підприємницькою діяльністю та звернувся із заявою до Державного реєстратора про закриття підприємницької діяльності і після цього він не здійснював підприємницької діяльності, жодних звітів не подавав і відповідних податків і зборів як ФОП не сплачував.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави.

Як установлено судом першої інстанції, 21.09.2007 року ОСОБА_1 , згідно наданих відповідачем відомостей, був зареєстрований Літинською районною державною адміністрацією як фізична - особа підприємець, взятий на облік в Літинській ДПІ (Хмільницьке управління ГУ ДФС у Вінницькій області) за № 1325 від 03.10.2007 року та перебував на обліку як платник єдиного внеску на спрощеній системі оподаткування.

В той же час, у зв`язку з невиконанням позивачем вимог статті 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску за 2017, 2018 роки та 1 квартали 2019 року, Головним управлінням ДФС у Вінницькій області на підставі даних інформаційної системи прийнято (сформовано) вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-5722-58 У від 13.05.2019 року на суму 21 030,90 грн, що включає в себе: 8 448 грн - нарахування одноразово за 2017 рік; 2 457 грн 18 коп. за І квартал 2018 року; 2 457 грн 18 коп. за ІІ квартал 2018 року; 2 457 грн 18 коп. за ІІІ квартал 2018 року; 2 457 грн 18 коп. за ІV квартал 2018 року; 2 754 грн 18 коп за І квартал 2019 року.

Сума недоїмки підтверджується обліковою карткою платника.

Разом із тим, не погоджуючись із даною податковою вимогою, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, який є суб`єктом владних повноважень, при прийнятті оскаржуваного рішення діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та Законами України.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком з огляду на наступне.

Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Відповідно до частини 1 статті 3 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 08.07.2010 № 2464-VI (Закон № 2464-VI) збір та ведення обліку єдиного внеску здійснюються, зокрема, за принципами законодавчого визначення умов і порядку його сплати; обов`язковості сплати; законодавчого визначення розміру єдиного внеску; відповідальності платників єдиного внеску та органу, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, за порушення норм цього Закону, а також за невиконання або неналежне виконання покладених на них обов`язків.

Платниками єдиного внеску, згідно із приписами статті 4 цього Закону, є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Згідно із положеннями пункту 2 частини 1 статті 7 Закону, єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Абзацом 3 частини 8, а також, частинами 11 і 12 статті 9 Закону передбачено, що платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. У разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом. Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

Згідно із приписами статті 25 Закону № 2464-VI, у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Відповідно до розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449 (Інструкція № 449) до платників, які не виконали визначені Законом № 2464-VI обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення. У разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції.

Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.

Органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень.

Відповідно до підпункту 19-1.1.2 п.19-1.1 ст.19-1 Податкового кодексу України (ПК України) контролюючі органи здійснюють функцію контролю за своєчасністю подання платниками податків та платниками єдиного внеску передбаченої законом звітності (декларацій, розрахунків та інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів), своєчасність, достовірність, повноту нарахування та сплати податків, зборів, платежів.

Податковий контроль система заходів, що вживаються контролюючими органами та координуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи (пункт 61.1 ст.61 ПК України).

Згідно зі ст.62 ПК України податковий контроль здійснюється шляхом: ведення обліку платників податків; інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючих органів; перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин; моніторингу контрольованих операцій та опитування посадових, уповноважених осіб та/або працівників платника податків відповідно до статті 39 цього Кодексу.

Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України № 1774-VIII від 06.12.2016 який набрав чинності 01.01.2017) внесено зміни, зокрема до пункту 2 частини 1 статті 7 Закону № 2464-VІ.

Відповідно до внесених змін для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року (редакція закону з 01.01.2017 року), у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу (редакція Закону з 01.01.2018 року), такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 1 Закону № 2464-VІ мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 1 Закону № 2464-VІ максимальна величина бази нарахування єдиного внеску - максимальна сума доходу застрахованої особи на місяць, що дорівнює п`ятнадцяти розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом, на яку нараховується єдиний внесок.

Таким чином, Законом № 2464 передбачені обов`язкові вимоги, за яких особа звільняється від сплати єдиного внеску: особа є пенсіонером за віком або особою з інвалідністю, особа отримує відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.

Інших підстав звільнення від сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями чинним законодавством не передбачено. Позивачем не надано доказів його звільнення від сплати єдиного внеску.

Суд апеляційної інстанції вказує на те, що позивач, як фізична особа-підприємець була наділена не лише правами пов`язаними із здійсненням підприємницької діяльності, а й обов`язками, у тому числі щодо сплати податків, зборів та інших обов`язкових платежів. Зокрема відповідно до ч.1 ст.42 Господарського кодексу України №436-IV від 16.01.2003, підприємництво це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Отже, позивач мав усвідомлювати ймовірні ризики від здійснення господарської діяльності, а також в силу положень Закону № 2464 зобов`язаний був сплачувати єдиний соціальний внесок.

Таким чином, станом на час формування відповідачем оскаржуваної у цій справі вимоги від 13.05.2019 про сплату боргу (недоїмки) в розмірі 21 030,90 грн. за період 2017-2018 рр. та 1-й квартал 2019-го року, ОСОБА_1 був зареєстрований у відповідності з чинним законодавством як ФОП та згідно з вищенаведеними нормами Закону № 2464-VI був зобов`язаний сплачувати ЄСВ.

Приходячи до такого висновку, колегія суддів звертає увагу на те, що ані до суду першої інстанції, ані в ході апеляційного провадження позивачем не було надано доказів щодо оскарження ним рішень, дій або бездіяльності уповноважених податкових та/або реєстраційних органів щодо неприйняття рішення про його припинення як ФОП, фактичного не зняття з обліку, реєстрації його в ЄДР як ФОП тощо та, відповідно, не надано доказів визнання таких рішень, дій чи бездіяльності податкових або реєстраційних органів протиправними у порядку, визначеному законодавством.

Втім, реалізація особою, наданих їй прав, залежить від її власного волевиявлення.

Як встановлено колегією суддів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 20.12.2019 внесено запис за № 21570060005011550 про припинення підприємницької діяльності ОСОБА_1 . Підставою для внесення зазначеного запису до ЄДР стала заява позивача.

При цьому, апеляційний суд зазначає, що запис про припинення підприємницької діяльності позивачем до ЄДР внесений саме на підставі його заяви та вже після прийняття відповідачем оскаржуваної ним у цій справі вимоги про сплату боргу (недоїмки) є ЄСВ.

Доказів, які б підтверджували зворотне позивачем суду не надано, як і не надано доказів того, що за позивача було сплачено ЄСВ роботодавцем, у випадку, якщо позивач був офіціно працевлаштований.

Водночас, частиною першою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апелянта про те, що на вимогу інспектора Хмільницького міськрайонного центру зайнятості позивач здав дозвіл на зайняття підприємницькою діяльністю та звернувся із заявою до Державного реєстратора про закриття підприємницької діяльності після цього він не здійснював підприємницької діяльності, жодних звітів не подавав і відповідних податків і зборів як ФОП не сплачував, не звертався з приводу внесення змін про нього до Реєстру та вважав, що його підприємницька діяльність припинена.

Надаючи оцінку всім доводам апелянта, судова колегія також приймає до уваги рішення ЄСПЛ по справі Ґарсія Руіз проти Іспанії (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому Суд зазначив, що …хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід… .

Проаналізувавши всі доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не спростовують правильності висновків суду першої інстанції щодо відсутності достатніх та необхідних правових підстав для задоволення адміністративного позову.

Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 18 грудня 2019 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 25 червня 2020 року.

Головуючий Шидловський В.Б. Судді Боровицький О. А. Матохнюк Д.Б.