Постанова

від 23.06.2020 по справі 808/1767/16

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2020 року

м. Київ

справа № 808/1767/16

адміністративне провадження № К/9901/39517/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Хохуляка В.В.,

суддів: Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції справу за позовом Приватного підприємства-фірми Дарьял до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м.Запоріжжя Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області про скасування податкового повідомлення-рішення, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м.Запоріжжя Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 28.09.2016 (суддя Прасов О.О.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12.01.2017 (головуючий суддя Чередниченко В.Є., судді: Іванов С.М., Панченко О.М.) у справі №808/1767/16,

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство-фірма Дарьял (далі - позивач, ППФ Дарьял ) звернулась до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м.Запоріжжя Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області (далі - відповідач, ДПІ) про скасування податкового повідомлення-рішення від 17.03.2016 №0000151400.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 28.09.2016, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12.01.2017, позов задоволено.

Задовольняючи позов та скасовуючи спірне рішення, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, посилався на те, що матеріалами справи підтверджено виконання сторонами правочинів, укладених між позивачем та контрагентами, контролюючим органом не доведено, що господарські зобов`язання не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені сторонами.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 27.02.2017 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою податкового органу на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 28.09.2016 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12.01.2017 у справі №826/7282/15.

Відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) в редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017 №2147-VIII з Вищого адміністративного суду України до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду передано матеріали адміністративної справи №826/7282/15 за правилами підпункту 4 частини першої Розділу VІІ "Перехідні положення" цього кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Ухвалою Верховного Суду від 22.05.2020 матеріали справи прийнято судом до провадження та призначено справу до розгляду у попередньому судовому засіданні на 23.06.2020.

В обґрунтування своїх вимог податковий орган вказує, що в ході проведеної перевірки встановлено відсутність здійснення господарської діяльності позивача з його контрагентами, посилаючись на обставини, встановлені в акті перевірки, зокрема, дефекти заповнення документів, податкову інформацію по контрагентах, достовірно не підтверджено транспортування товару (у товарно-транспортних накладних на перевезення обладнання не зазначено найменування організації, що виконувала його навантажування та розвантажування, час прибуття та вибуття, витрачений час, відсутні підписи відповідальних осіб), сертифікати відповідності товару до перевірки не надані. У касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій, ухвалити у справі нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Позивачем подані заперечення на касаційну скаргу, відповідно до яких Підприємство вважає доводи податкового органу необґрунтованими, вказує, що відповідач зазначає про порушення позивачем вимог Податкового кодексу України, проте податковим органом не викладено в чому конкретно полягає порушення цих законодавчих норм, відповідач не скористався правом перевірити наявність основних засобів та товарно-матеріальних цінностей, придбаних позивачем, технічні регламенти та всі пов`язані з ними вимоги, в тому числі наявність сертифікату відповідності стосуються виробників продукції, а не покупців продукції та їх ненадання не спростовує здійснення господарської операції. Вантажно-розвантажувальні операції здійснювалися за рахунок контрагентів при навантаженні, та працівниками позивача при розвантаженні. Для цього на балансі ППФ Дарьял знаходяться та використовуються механізми для навантаження-розвантаження. Співставлення актів здачі-прийняття робіт, товарно-транспортних накладних, заявок на виконання перевезення автомобільним транспортом з перевізником свідчить про реальність автомобільних перевезень товару, придбані товари у контрагентів пов`язані з їх використанням в господарській виробничій діяльності позивача. Підприємство просить залишити касаційну скаргу податкового органу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Верховний Суд, переглянувши постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, посадовими особами відповідача проведено документальну позапланову виїзну перевірку ППФ Дарьял з питань достовірності вчинених правочинів та дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ Укр Пром Груп у травні 2015 року, ТОВ Горсан у червні 2015 року, ТОВ Річвуд у червні 2015 року, ТОВ Латель у червні 2015 року, ТОВ Дженерал Фінанс у липні 2015 року, ТОВ Трайдер Груп у липні 2015 року .

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 21.12.2015 №56/08-26-22-03/20496109, в якому зроблено висновок про заниження позивачем податку на додану вартість який підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за травень-липень 2015 року на загальну суму 1'002'134грн., що є порушенням пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 200.2 статті 200 Податкового кодексу України.

На підставі акта перевірки та за результатами адміністративного оскарження відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 17.03.2016 №0000151400, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за основним платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 1'002'134грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 250533,50грн.

Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Положеннями пункту 14.1.36 ПК України передбачено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через відокремлені підрозділи, а також через будь - яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, яких відбувається формах, здійснених для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталі (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником.

Згідно пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Пунктом 135.4 статті 135 ПК України встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Згідно підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні визначено, що первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Із системного аналізу вказаних вище правових норм, можливо дійти до висновку, що для отримання права на формування податкового кредиту із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), та права на віднесення витрат по його придбанню до складу валових витрат, платник повинен мати податкові накладні, первинні бухгалтерські документи, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначені для використання у власній господарській діяльності. Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів для цілей ведення податкового обліку лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Таким чином, витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 ПК України об`єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Пунктом 187.1 статті 187 ПК України встановлено, що датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.3 цієї статті податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомленнях-рішення став висновок контролюючого органу про те, що господарські операції, які відображені позивачем у досліджуваних документах, не мають достатньої доказовості, фактичного здійснення господарських операцій, та, як наслідок, така діяльність позивача була спрямована лише на створення умов для отримання права на формування податкового кредиту.

На підставі матеріалів справи судами встановлено, що податкове зобов`язання з податку на додану вартість (основний платіж), визначене відповідачем за травень-липень 2015р у зв`язку із включенням позивачем до складу податкового кредиту податку на додану вартість в сумі 1'002'134грн. за податковими накладними виданими ТОВ Укр Пром Груп , ТОВ Горсан , ТОВ Річвуд , ТОВ Латель , ТОВ Дженерал Фінанс , ТОВ Трайдер Груп .

Згідно з актом перевірки відповідач вважає, що вказані податкові накладні виписані за нереальними господарськими операціями, оскільки реальність вчинення господарських операцій між позивачем та його контрагентами, зазначеними в акті перевірки, не підтверджена.

Позивач у межах своєї господарської діяльності уклав договори поставки товару з:

ТОВ Укр Пром Груп , №01-250515 від 25.05.2015 на поставку промислового обладнання;

ТОВ Горсан , №01-150615 від 15.06.2015 на поставку промислового обладнання;

ТОВ Річвуд на поставку цегли (в усній формі);

ТОВ Латель , №1/1-220615 від 22.06.2015 на поставку кальцію металевого;

ТОВ Дженерал Фінанс , №01-240715 від 24.07.2015 на поставку феросилікомарганцю та феросиліцію; №02-200715 від 20.07.2015 на поставку феротитану; №АП-2007 від 20.07.2015 на поставку чупаків чавунних та чушок стальний;

ТОВ Трайдер Груп , №02-200715 від 20.07.2015 на поставку феротитану промислового обладнання.

З оскаржуваних податковим органом судових рішень слідує, що суди, з врахуванням положень пунктів 1, 2 статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні реальність вчинення зазначених господарських операцій підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, які підтверджують обставини поставки товару, а саме щодо правовідносин з: ТОВ Укр Пром Груп - видатковою накладною, товарно-транспортними накладними, платіжними дорученнями, податковою накладною; ТОВ Горсан - видатковою накладною, товарно-транспортними накладними, платіжними дорученнями, сертифікатом відповідності, податковою накладною; ТОВ Річвуд - видатковою накладною, товарно-транспортною накладною, платіжним дорученням, податковою накладною; ТОВ Латель - видатковою накладною; товарно-транспортною накладною, платіжним дорученням, податковою накладною; ТОВ Дженерал Фінанс - видатковими накладними; платіжними дорученнями; податковими накладними; ТОВ Трайдер Груп - видатковою накладною, товарно-транспортною накладною, платіжним дорученням, податковою накладною.

Обставини використання придбаного в господарській діяльності позивача, а саме для ремонту печі, лиття металевих виробів, виготовлення дроту з порошковим наповнювачем для цілей металургії підтверджуються наявними в матеріалах справи документами.

Крім того, як вбачається з акта перевірки, відповідачем не спростовується, що на час здійснення господарських операцій зазначені контрагенти позивача були зареєстровані як юридичні особи та платники податку на додану вартість.

Таким чином, суди дійшли висновку про реальність господарських операцій між позивачем та ТОВ Укр Пром Груп , ТОВ Горсан , ТОВ Річвуд , ТОВ Латель , ТОВ Дженерал Фінанс , ТОВ Трайдер Груп , за наслідками яких сформовано спірний податковий кредит, оскільки встановлені обставини справи свідчать про поставку товару, транспортування товару від продавця до покупця, оприбуткування товару покупцем, оплату його вартості, використання у власній господарській діяльності.

Позивачем надано до суду першої інстанції товарно-транспортні накладні з відмітками про прийняття товару відповідальними особами. У суду не викликало зауважень їх оформлення та зміст.

Оприбуткування товарів (запасів), одержаних позивачем від ТОВ Укр Пром Груп , ТОВ Горсан , ТОВ Річвуд , ТОВ Латель , ТОВ Дженерал Фінанс , ТОВ Трайдер Груп не суперечить приписам пункту 3.6 Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку запасів , затверджених 10.01.2007 наказом Міністерства фінансів України №2, згідно якого приймання та оприбуткування запасів, які надійшли від постачальників або від переробників з переробки на стороні, оформлюється товарно-транспортною накладною з використанням штампу (позначення) про оприбуткування або прибутковим ордером. Зворотного відповідач суду не довів.

Як з`ясовано судами, позивач веде облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань.

Судами досліджені зауваження, викладені в акті перевірки стосовно транспортування товарів позивачу. З наданих позивачем пояснень та документів вбачається використання ППФ Дарьял товарів, отриманих від ТОВ Укр Пром Груп , ТОВ Горсан , ТОВ Річвуд , ТОВ Латель , ТОВ Дженерал Фінанс , ТОВ Трайдер Груп , у подальшій своїй господарській діяльності.

Досліджені документи первинного бухгалтерського обліку не суперечать правовій (діловій) меті позивача за договорами, укладеними з вказаними контрагентами. При цьому відповідачем документально не доведено дефектність цих документів, їх невідповідність встановленим формам чи порядку їх оформлення (відсутності заповнення обов`язкових реквізитів тощо).

Висновки відповідача викладені в акті перевірки щодо нереальності господарської операції між позивачем та його контрагентами, які мотивовані відсутністю таких документів як сертифікати відповідності на товар є безпідставними, оскільки зазначені документи в розумінні статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні не є первинними документами, тому їх відсутність не може свідчити про нереальність господарської операції.

В акті перевірки відсутність реальності вчинення господарської діяльності пов`язується податковим органом з обставинами діяльності контрагентів, посилаючись на податкову інформацію.

Судами враховано, що обставини, встановлені в актах перевірок та звірок контрагентів не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних правочинів за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи. У той же час, контролюючим органом при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками такої операції, на підстав якої сформовані дані податкового обліку.

Натомість, аналіз взаємовідносин між позивачем та контрагентами свідчить, що контролюючим органом не надано суду доказу щодо наявності на момент вчинення господарських операцій дефекту у правовому статусі контрагентів позивача. Всупереч вимогам податкового законодавства України, висновки контролюючого органу в спірних правовідносинах базуються на аналізі обставин, які не можуть бути самостійною підставою для нарахування суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, що фінансово-господарські операції між позивачем та вказаним контрагентом не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності.

Судами на підставі оцінки наявних у справі матеріалів та доказів у їх сукупності встановлено, що факт отримання позивачем товару документально підтверджено. Відтак, за результатами дослідження наявних у справі доказів суди констатували, що на підтвердження реальності господарських операцій позивача з контрагентами в матеріалах справи містяться документи, які відповідають вимогам Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , містять всі необхідні відомості та реквізити для належного підтвердження виконання господарських операцій.

Відповідачем не надано до суду доказів притягнення до юридичної відповідальності службових осіб контрагента щодо наведених господарських операцій. Також, відповідачем не надано доказів визнання судом недійсними правочинів, укладених позивачем з контрагентами. Контролюючий орган не підтвердив своєї позиції про безтоварність господарських операцій, як і висновок про наявність протиправної мети при вчиненні правочинів належними доказами чи відповідними судовими рішеннями.

Отже висновки відповідача, викладені в акті перевірки щодо безтоварності господарських операцій між позивачем та його контрагентами не підтверджуються належними та допустимими доказами і спростовуються фактичними обставинами, встановленими судами під час розгляду справи. Відповідачем у встановленому законом порядку не спростовано презумпцію правомірності правочинів, добросовісності платника податку та достовірності поданих документів.

Надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Разом з тим, обов`язок підтвердити правомірність та обґрунтованість витрат (у тому числі і по сплаті ПДВ) первинними документами покладається на платника, адже саме він виступає суб`єктом, що використовує включену постачальником до ціни товару суму ПДВ при обчисленні суми податку, яка підлягає перерахуванню до бюджету, а також зменшує об`єкт оподаткування за фактом понесення витрат.

Суд касаційної інстанції з урахуванням вказаного, дійшов висновку, що контролюючим органом не наведено доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені належними документами, а також не представлено доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі. Також, не подано відповідачем доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податку на додану вартість або можливої фіктивності його постачальника, як-от: судових рішень, вироків, не наведено доводів щодо здійснення позивачем операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо.

Як унормовано положеннями статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відтак, доводи касаційної скарги не підтверджують обставин неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи. Касаційний суд вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, а також надали належну правову та обґрунтовану оцінку заявленим вимогам на підставі норм закону. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

За правилами частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Як встановлено пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м.Запоріжжя Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 28.09.2016 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12.01.2017 у справі №808/1767/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.

СуддіВ.В. Хохуляк Л.І. Бившева Т.М. Шипуліна