Постанова

від 18.06.2020 по справі 914/884/20

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" червня 2020 р. Справа №914/884/20

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючої судді Орищин Г.В.

суддів Желік М.Б.

Галушко Н.А.

секретар судового засідання Федорів Н.В.

розглянув апеляційну скаргу Керівника Львівської місцевої прокуратури № 1

на ухвалу Господарського суду Львівської області від 16.04.2020 (Фартушок Т.Б.) про відмову у відкритті провадження

у справі № 914/884/20

за позовом Заступника керівника Львівської місцевої прокуратури №1 в інтересах держави в особі

позивача Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради, Львівська область, м.Львів;

до відповідача ОСОБА_1 , м. Львів

про розірвання договору купівлі-продажу, припинення права приватної власності та скасування державної реєстрації припинення права комунальної власності на нерухоме майно

представники сторін:

- прокурор - Рогожнікова Н.Б.,

- сторони - не з`явились.

14.04.2019 до Господарського суду Львівської області звернувся заступник керівника Львівської місцевої прокуратури №1 із позовом в інтересах держави в особі позивача Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради до відповідача ОСОБА_1 про:

- розірвання договору № 3230 купівлі-продажу об`єкта нерухомого майна шляхом викупу від 06.12.2018, укладеного між позивачем та відповідачем щодо нежитлового приміщення підвалу під індексами V, VI, VII, VIII, IX, X, загальною площею 58,4 кв.м, що розташоване за адресою: м. Львів, вул. генерала М. Тарнавського, 35 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 298832846101);

- припинення права приватної власності відповідача шляхом скасування державної реєстрації цього права у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та скасування державної реєстрації припинення права комунальної власності на вищезазначене нежитлове приміщення.

Вказаний позов обґрунтований тим, що спірний договір купівлі-продажу об`єкта нерухомого майна стосується пам`ятки культурної спадщини місцевого значення, був укладений на підставі Закону України Про приватизацію державного та комунального майна та містив застереження про обов`язок покупця протягом 30-ти календарних днів від дати державної реєстрації права власності укласти охоронний договір стосовно об`єкта купівлі-продажу. Невиконання покупцем цього обов`язку, на думку прокурора, свідчить про наявність підстав для застосування до спірних правовідносин п.2 ч.3 та ч.9 ст. 26 Закону України Про приватизацію державного та комунального майна .

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 16.04.2020 було відмовлено у відкритті провадження у справі за даним позовом.

Постановляючи ухвалу, місцевий господарський суд зазначив, що у спірних правовідносинах, в силу приписів ч.2 ст.10 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна", процедура приватизації комунального майна є такою, що завершена. Суть позовних вимог у даній справі зводиться не до оспорювання процедури приватизації чи порядку набуття відповідачем права власності в ході приватизації комунального майна, а до порушень відповідачем умов укладеного із позивачем договору купівлі-продажу об`єкта нерухомого майна шляхом викупу №3230 від 06.12.2018, за яким він набув нерухоме майно та зареєстрував за собою на таке майно право приватної власності.

З огляду на це, суд зазначив, що даний спір, з врахуванням положень п.1 ч.1 ст.20 ГПК України, не відноситься до господарської юрисдикції і повинен розглядатись в порядку цивільного судочинства, оскільки цей спір виник з виконання відповідачем, який є фізичною особою, умов договору купівлі-продажу об`єкта нерухомого майна.

Даного висновку суд дійшов з врахуванням постанов Великої палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №473/1433/18, від 18.12.2019 у справі №559/2664/15-ц, від 21.02.2018 у справі №125/703/16-ц та від 12.03.2019 у справі №903/456/18.

Керівник Львівської місцевої прокуратури № 1, не погодившись із цією ухвалою місцевого господарського суду, подав апеляційну скаргу, в якій послався на те, що суд дійшов висновків, що не відповідають встановленим обставинам справи, а також неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права, у зв`язку з чим просив скасувати оскаржувану ухвалу, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

У своїй апеляційній скарзі скаржник покликається на наступне:

1) висновок суду щодо відмови у відкритті провадження у даній справі ґрунтується на правових позиціях Великої Палати Верховного Суду, якими надано оцінку правовідносинам, що виникли та існували до набрання чинності Законом України Про приватизацію державного і комунального майна від 18.01.2018 за №2269-VIII. В той же час, спірні правовідносини виникли під час дії та регулюються Законом України Про приватизацію державного і комунального майна від 18.01.2018 за № 2269- VIII, який набрав чинності з 07.03.2018;

2) розділ IV Договірні відносини приватизації вказаного закону містить норми з оформлення угод приватизації (ст. 26), а також норми з контролю за виконанням договорів купівлі-продажу (ст. 27), правонаступництва власників (ст. 28), відповідальності за порушення законодавства про приватизацію (ст. 29). Зокрема:

- статтею 26 передбачено наслідки невиконання умов договору приватизації, в тому числі його розірвання;

- частиною 1 статті 30 передбачено, що спори щодо приватизації державного або комунального майна, крім спорів, які виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції адміністративних судів, вирішуються господарським судом у порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України, крім випадків, коли сторони погодили передачу таких спорів на вирішення міжнародному комерційному арбітражу.

З вищенаведеного, на думку прокурора, вбачається, що спори про порушення та припинення договорів купівлі-продажу є спорами саме щодо приватизації державного і комунального майна, які в силу вимог п. 2 ч. 1 ст. 20 ГПК України підлягають вирішенню господарським судом у порядку, встановленому ГПК України, за виключенням випадків їх передачі на розгляд міжнародному комерційному арбітражному суду.

Позивач та відповідач не виконали вимог ухвали суду від 20.05.2020 та не подали відзивів чи письмових пояснень з приводу апеляційної скарги, хоча належним чином були повідомлені про даний судовий розгляд.

Через запровадження на території України карантину відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 за № 211 Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 , розгляд справи було призначено в судове засідання на 11.06.2020 (із врахуванням строку завершення цього карантину). Постановою Кабінету Міністрів України № 392 від 20.05.2020 тривалість карантину було продовжено до 22 червня 2020 року.

Ухвалою суду від 11.06.2020 розгляд справи було відкладено на 18.06.2020 для надання можливості прокурору подати оригінал позовної заяви у даній справі.

Оригінал позовної заяви із додатками було подано через канцелярію суду 17.06.2020.

В судове засідання 18.06.2020 сторони не з`явилися.

З огляду на те, що в матеріалах справи достатньо доказів для розгляду апеляційної скарги у даній справі по суті, колегія суддів вважає, що її розгляд можливо здійснити без представників сторін з огляду на наступне:

1) ухвалами суду від 20.05.2020 та 11.06.2020 явка сторін була визнана необов`язковою;

2) сторони, попри наявну процесуальну можливість, не зверталися до суду із заявами чи клопотаннями про проведення засідання у даній справі в режимі відеоконференції чи про відкладення розгляду справи;

3) матеріали, які були подані до суду першої інстанції та суду апеляційної інстанції, суд вважає достатніми для розгляду апеляційної скарги; сторонами не подано суду нових доказів чи доводів, які би потребували розгляду їх безпосередньо в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши подані сторонами докази на відповідність їх фактичним обставинам і матеріалам справи, судова колегія вважає, що наявні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваної ухвали, з огляду на наступне:

06.12.2018 між Управлінням комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) було укладено договір № 3230 купівлі-продажу об`єкта нерухомого майна шляхом викупу, відповідно до якого продавець зобов`язався на підставі ухвали Львівської міської ради №2292 від 20.07.2017 Про затвердження переліку об`єктів комунальної власності м. Львова, які підлягають приватизації способом продажу на аукціоні та за результатами відповідного електронного аукціону передати у власність покупця нежитлове приміщення підвалу під індексами V, VI, VII, VIII, IX, X, загальною площею 58,4 кв.м, що розташоване за адресою: м. Львів, вул. генерала М. Тарнавського, 35 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 298832846101), яке належить територіальній громаді м. Львова в особі Львівської міської ради на праві комунальної власності.

У вказаному договорі вказано, що нежитлове приміщення є частиною пам`ятки культурної спадщини місцевого значення (охоронний №1293 згідно з рішенням Львівського облвиконкому №227 від 17.07.1990).

Пунктом 4.4 договору серед обов`язків покупця передбачено, зокрема:

- необхідність протягом 15 календарних днів від дати нотаріального посвідчення договору у встановленому порядку подати необхідні документи до Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради для укладення майбутнім власником попереднього договору про укладення в майбутньому охоронного договору на пам`ятку (її частину) згідно з вимогами ст. 18 Закону України Про охорону культурної спадщини ;

- протягом 30 календарних днів від дати державної реєстрації права власності укласти охоронний договір стосовно об`єкта купівлі-продажу.

Згідно п. 6.5 договору, невиконання покупцем обов`язків відповідно до даного договору є підставою для його розірвання у порядку, встановленому законодавством України.

Як вбачається із Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 30.03.2020 за №20567252, 26.01.2019 державним реєстратором Управління державної реєстрації Юридичного департаменту Львівської міської ради Хміляр Х.А. на підставі рішення від 30.01.2019 індексний номер №45288642 внесено до Реєстру прав власності на нерухоме майно запис про право власності відповідача на нерухоме майно (нежитлове приміщення підвалу V, VI, VII, VIII, IX, X загальною площею 58,4м.кв. за адресою: м.Львів, вул.Тарнавського, 35; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 298832846101) на підставі, зокрема, оспорюваного договору купівлі-продажу об`єкта нерухомого майна шляхом викупу від 06.12.2018 №3230.

Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Згідно із частиною першою статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Частинами другою, третьою статті 4 ГПК України визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Статтею 20 ГПК України встановлені особливості предметної та суб`єктної юрисдикції господарських судів, якими уточнено коло спорів, що розглядаються господарськими судами, та встановлено, що господарські суди розглядають справи у спорах, які виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (в тому числі землю), крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем.

Також господарські суди розглядають справи у спорах щодо приватизації майна, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду.

Статтею 30 Закону України Про приватизацію державного і комунального майна , який був чинним станом на момент укладення спірного договору купівлі-продажу об`єкта нерухомого майна, визначено, що спори щодо приватизації державного або комунального майна, крім спорів, які виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції адміністративних судів, вирішуються господарським судом у порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України, крім випадків, коли сторони погодили передачу таких спорів на вирішення міжнародному комерційному арбітражу відповідно до частини дванадцятої статті 26 цього Закону.

За змістом пункту 22 частини першої статті 1 вказаного Закону, приватизацією є платне відчуження майна, що перебуває у державній або комунальній власності, на користь фізичних та юридичних осіб. Вказана стаття містить і визначення припинення приватизації - рішення органу приватизації про припинення вчинення будь-яких дій, спрямованих на приватизацію (продаж) об`єкта приватизації.

При визначенні юрисдикції цієї справи слід виходити з характеру та змісту спірних правовідносин, у межах яких і за захистом яких звернувся позивач.

Відповідно до статті 26 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна", який регулює правові, економічні та організаційні основи приватизації державного і комунального майна та майна, що належить Автономній Республіці Крим, під час приватизації об`єкта державної або комунальної власності шляхом його продажу на аукціоні, викупу між продавцем і покупцем укладається відповідний договір купівлі-продажу. Укладення та внесення змін до договорів купівлі-продажу здійснюються відповідно до вимог законодавства.

Виключними умовами для розірвання договору купівлі-продажу об`єкта приватизації в порядку, передбаченому законодавством, є: 1) несплата протягом 60 днів коштів за об`єкт приватизації з дня укладення договору купівлі-продажу відповідно до його умов; 2) невиконання умов продажу об`єкта і зобов`язань покупця, визначених договором купівлі-продажу, в установлений таким договором строк; 3) подання органу приватизації неправдивих відомостей; 4) сплата за об`єкт приватизації коштів, отриманих з порушенням вимог законодавства, яке регулює відносини у сфері запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення; 5) невиконання зобов`язання покупця щодо недопущення скорочення чисельності працівників з ініціативи нового власника чи уповноваженого ним органу; 6) продаж або в інший спосіб відчуження покупцем приватизованого об`єкта особам, визначеним частиною другою статті 8 цього Закону, протягом виконання зобов`язань за договором купівлі-продажу. Договір купівлі-продажу повинен містити положення щодо відповідальності (звільнення від відповідальності) у разі виникнення форс-мажорних обставин (стихійне лихо, обставини непереборної сили тощо).

На вимогу однієї із сторін договір купівлі-продажу може бути розірвано, у тому числі за рішенням суду, в разі невиконання іншою стороною зобов`язань, передбачених договором купівлі-продажу, у визначені строки або визнано недійсним за рішенням суду.

Частина десята статті 26 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" визначає, що у разі розірвання в судовому порядку договору купівлі-продажу у зв`язку з невиконанням покупцем договірних зобов`язань приватизований об`єкт підлягає поверненню в державну (комунальну) власність.

Як вбачається з позовної заяви, як підставу позову у даній справі прокурор визначив наступну фактичну обставину - неукладення відповідачем охоронного договору після здійснення державної реєстрації його права власності на придбане майно. Вказане, на думку прокурора, є порушенням п.4.4 договору купівлі-продажу і ст. 23 Закону України Про охорону культурної спадщини та тягне наслідки, передбачені п. 2 ч. 3 ст. 26 Закону України Про приватизацію державного і комунального майна .

Таким чином, на думку колегії суддів, позов у даній справі поданий у межах правовідносин щодо відчуження комунального майна, оскільки обґрунтований прокурором із посиланням, в першу чергу, на відповідні норми Закону України Про приватизацію державного і комунального майна , а не лише обставинами порушення відповідачем умов договору купівлі-продажу, як про це помилково зазначив суд першої інстанції.

Отже, з урахуванням характеру спірних правовідносин, а також наявності прямої вказівки закону на вид судочинства, у якому має розглядатись така категорія справ, спір у цій справі підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, а участь фізичної особи у процедурі відчуження майна не змінює правової природи такого юридичного спору та не є підставою для вирішення його в порядку цивільного судочинства. Відповідна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 925/308/18 у правовідносинах, які є подібними.

Судова колегія погоджується із твердженням прокурора про те, що покликання на правові позиції Верховного Суду, які наведено судом першої інстанції в оскаржуваній ухвалі, не підлягають до застосування у спірних правовідносинах з огляду на особливості правовідносин у даній справі (зокрема, особливі умови приватизаційного договору), а також з огляду на те, що вказані постанови Верховного Суду стосувалися застосування Закону України Про приватизацію державного майна , який втратив чинність станом на момент укладення спірного договору купівлі-продажу.

Відповідно до ч.1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч.3 ст.13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Статтею 280 ГПК України передбачено, що підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що, закривши провадження у справі, місцевий господарський суд неправильно застосував норми матеріального права, а також дійшов висновків, які не відповідають обставинам справи, а тому оскаржувану ухвалу слід скасувати, а справу передати до Господарського суду Львівської області для продовження розгляду.

За змістом частини чотирнадцятої статті 129 ГПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки суд апеляційної інстанції не змінює судового рішення у цій справі та не ухвалює нового, розподіл судових витрат не проводиться. Судові витрати будуть розподілені місцевим господарським судом за результатами розгляду справи по суті.

Керуючись ст. 129, 271, 275, 280, 282, 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Керівника Львівської місцевої прокуратури № 1 задоволити.

Ухвалу Господарського суду Львівської області від 16.04.2020 про відмову у відкритті провадження у справі №914/884/20 скасувати.

Матеріали справи скерувати до Господарського суду Львівської області для розгляду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку відповідно до ст. 287, 288 ГПК України.

Повний текст постанови складено 26.06.2020.

Головуюча суддя Г.В. Орищин

суддя М.Б. Желік

суддя Н.А. Галушко