Рішення

від 25.06.2020 по справі 914/2660/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.06.2020 справа № 914/2660/19

м. Львів

Господарський суд Львівської області у складі судді Матвіїва Р.І. за участю секретаря судового засідання Демчук А.П., розглянувши матеріали справи

у справі № 914/2660/19

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Атум Енерджі , м. Дніпро,

до відповідача: Публічного акціонерного товариства ДТЕК Західенерго , м. Львів,

предмет спору: стягнення 2 342 038,88 грн.,

підстава позову : порушення умов договору № 2400-ЗЕ-ДоТЕС від 11.02.2019 року,

за участю представників:

позивача: не з`явився,

відповідача: не з`явився,

ПРОЦЕС

18.12.2019 року на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю Атум Енерджі до Публічного акціонерного товариства ДТЕК Західенерго про стягнення 2 229 868,98 грн.

Ухвалою суду від 23.12.2019 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 15.01.2020 року.

Ухвала про відкриття провадження отримана відповідачем 02.01.2020 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

Відводів складу суду сторонами не заявлено.

Хід судових засідань відображено в ухвалах суду та протоколах судових засідань. Зокрема, 05.02.2020 року судом продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів. 10.02.2020 року судом повернуто зустрічну позовну заяву. 26.02.2020 року судом відмовлено у задоволенні клопотання Публічного акціонерного товариства ДТЕК Західенерго про зупинення провадження у справі до розгляду апеляційної скарги на ухвалу Господарського суду Львівської області від 10.02.2020 року; прийнято заву позивача про збільшення розміру позовних вимог і встановлено відповідачу строк 5 днів з дня отримання ухвали для подання відзиву на позовну заяву з урахуванням прийнятої заяви про збільшення позовних вимог.

У судовому засіданні 11.03.2020 року оголошено перерву до 17.03.2020 року для забезпечення сторонам можливості мирного врегулювання спору.

У судовому засіданні 17.03.2020 року судом закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті в судовому засіданні на 22.04.2020 року. Розгляд справи неодноразово відкладався, зокрема, за клопотаннями відповідача у зв`язку із впровадженням на території України карантину.

22.05.2020 року від відповідача надійшло клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій, 18.06.2020 року від позивача надійшли заперечення на подану заяву.

У судове засідання 18.06.2020 року з`явився представник позивача. Від відповідача 17.06.2020 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на час дії карантину. Судом відкладено судове засідання на 25.06.2020 року та роз`яснено відповідачу можливість брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду чи в режимі відеоконференції у приміщенні суду, також суд звернув увагу, що відповідно до ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами.

18.06.2020 року від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог у зв`язку з частковою сплатою відповідачем основного боргу.

24.06.2020 року від позивача надійшло клопотання про долучення доказів часткової сплати боргу відповідачем, а саме на суму 212 000,00 грн.

24.06.2020 року від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату.

У судове засідання 25.06.2020 року сторони явку представників не забезпечили. Позивач повідомлений про дату та час судового засідання під розписку в попередньому судовому засіданні. Відповідач повідомлений про судове засідання шляхом надіслання ухвали від 18.06.2020 року на поштову та електронну адресу відповідача 22.06.2020 року.

Суд обізнаний, що відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 392 від 20.05.2020 року "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів" установлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 22 травня 2020 р. до 31 липня 2020 р. на території Автономної Республіки Крим, Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Кіровоградської, Київської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, м. Києва, м. Севастополя (далі - регіони) із урахуванням епідемічної ситуації в регіоні карантин, продовживши на всій території України дію карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. N 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2".

Крім цього, відповідно до п. 4 прикінцевих положень ГПК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину.

Водночас, суд враховує, що серед принципів господарського судочинства є, зокрема, верховенство права, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, розумність строків розгляду справи судом.

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Щодо заявленого відповідачем клопотання про відкладення розгляду справи, суд вважає таке не обґрунтованим. Так, стороною систематично подаються клопотання про відкладення розгляду справи. Підставами для відкладення зазначено впровадження карантину на території України та розгляд судом апеляційної інстанції апеляційної скарги щодо ухвали суду про повернення зустрічної позовної заяви. При цьому, наміру вчинити конкретні процесуальні дії для вирішення спору по суті та розгляду справи відповідачем не повідомлено. Суд вважає, що систематичне відкладення судових засідань за клопотанням однієї зі сторін без обгрунтованої необхідності та за умови забезпечення явки представника іншою стороною у судові засідання не відповідає завданням господарського судочинства. Відповідачу забезпечувалась можливість висловити свою правову позицію щодо предмета спору чи заявити клопотання про участь в судових засіданнях в режимі відеоконференції, оскільки судові засідання неодноразово відкладались. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ч. 2 ст. 14 ГПК України). Роз`яснення конкретного права учаснику справи в ухвалі суду від 18.06.2020 року також не позбавляло його права звернутися до суду з відповідним клопотанням, проте сторона самостійно оцінила свої процесуальні можливості та не вчинила жодних дій стосовно забезпечення участі представника в судове засідання. Суд також зазначає, що обставина розгляду судом апеляційної інстанції апеляційної скарги щодо ухвали суду про повернення зустрічної позовної заяви не обґрунтовує необхідності відкладення розгляду справи, що узгоджується з позицію суду, наведеною в ухвалі від 26.02.2020 року про відмову у задоволенні клопотання Публічного акціонерного товариства ДТЕК Західенерго про зупинення провадження.

За наведених умов, суд вважає за можливе розглянути справу по суті в даному судовому засіданні.

Щодо клопотання позивача про зменшення позовних вимог, суд зазначає, що таке подане на стадії розгляду справи по суті. Водночас, ст. 46 ГПК України встановлено строк для подання відповідної заяви - до закінчення підготовчого засідання.

Згідно зі ст. 207 Господарського процесуального кодексу України, головуючий з`ясовує, чи мають учасники справи заяви чи клопотання, пов`язані з розглядом справи, які не були заявлені з поважних причин в підготовчому провадження або в інший строк, визначений судом, та вирішує їх після заслуховування думки інших присутніх у судовому засіданні учасників справи. Суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.

Звертаючись із відповідною заявою, позивач посилається на приписи п.4 Прикінцевих положень ГПК України стосовно того, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину.

Разом з тим, суд зазначає, що розгляд заяв щодо уточнення позовних вимог та заперечень щодо них суд здійснює у підготовчому засіданні, що передбачено ст. 182 ГПК України, а остаточне визначення предмета спору та позовних вимог є завданням підготовчого провадження у справі згідно зі ст. 177 ГПК України.

Суд звертає увагу, що як вбачається з ухвали суду від 17.03.2020 року, від позивача надійшло клопотання про проведення підготовчого засідання без участі його представників, про відсутність пропозицій іншої сторони щодо мирного врегулювання спору та про призначення справи до розгляду по суті. Інших заяв, клопотань від сторін не надходило. Тобто, суд, закриваючи підготовче провадження у даній справі, врахував позицію позивача як ініціатора позову стосовно відсутності у нього наміру вчиняти дії, строк вчинення яких обмежено конкретною стадією судового провадження, та клопотання сторони про призначення справи до розгляду по суті.

Водночас, суд звертає увагу, що зменшення суми основного боргу на стадії розгляду справи по суті обумовлене сплатою відповідачем частини боргу після закриття підготовчого провадження, а саме 22.05.2020 року та 29.05.2020 року. Тобто, об`єктивно позивач не був обізнаний про наявність підстав для зменшення позовних вимог на стадії підготовчого провадження. Відтак, підстав для залишення без розгляду заяви позивача суд не вбачає.

Проте, суд враховуючи принципи змагальності та рівності сторін, а також принцип процесуальної економії господарського судочинства, не вважає за можливе приймати до провадження заяву позивача про зменшення основного боргу та розміру пені і про збільшення розміру інфляційних втрат і 3 % річних на даній стадії розгляду справи. При цьому, суд також не має підстав не враховувати здійснені відповідачем платежі за час розгляду справи, адже такі впливають на визначення дійсної суми заборгованості. Відтак, суд вважає за необхідне відмовити у прийнятті до провадження заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Атум Енерджі" про зменшення позовних вимог та здійснювати розгляд справи з урахуванням ціни позову, визначеної позивачем на стадії підготовчого провадження, але з урахуванням доказів щодо часткової сплати боргу відповідачем.

У судовому засіданні 25.06.2020 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

СУТЬ СПОРУ ТА ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ СТОРІН

Спір між сторонами виник у зв`язку з невиконанням відповідачем, на переконання позивача, зобов`язань по договору поставки. Так, позивач стверджує, що 16 липня 2019 року поставив відповідачу товар загальною вартістю 2 179 188,00 грн., що підтверджується видатковою накладною, товаро-транспортною накладною, актом вхідного контролю продукції по кількості та якості. Натомість, відповідач не виконав належним чином свої зобов`язання з оплати поставленого товару, здійснивши лише часткову оплату вищевказаного товару в розмірі 109 188,00 грн. за платіжним дорученням від 25 жовтня 2019 року. Відтак, відповідач не сплатив станом на день подання позову 2 070 000,00 грн. Враховуючи наведене, позивач просить стягнути з відповідача грошові кошти в загальній сумі 2 342 038,88 грн., в тому числі 2 070 000,00 грн. сума основного боргу; 209 226,80 грн. пеня за період із 16.08.2019р. по 15.02.2020 р.; 31 637 88 грн. 3% річних за період з 16.08.2019р. по 17.02.2020 р.; 31 174, 20 грн. збитків від зростання індексів інфляції.

Відповідач відзиву на позовну заяву не подав, заявив клопотання про зменшення пені на 90%. У процесі розгляду справи частково сплатив основну суму боргу.

ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ІЗ МАТЕРІАЛІВ СПРАВИ

11 лютого 2019 року Товариством з обмеженою відповідальністю Атум Енерджі (надалі по тексту рішення - позивач, згідно з договором - постачальник) і Публічним акціонерним товариством ДТЕК Західенерго (надалі по тексту рішення - відповідач, згідно з договором покупець) укладено договір № 2400-ЗЕ-ДоТЕС про закупівлю товару, відповідно до якого постачальник зобов`язався поставити покупцю товар, зазначений у специфікації, а покупець - прийняти та оплатити товар, 2018-2019 року виготовлення. Відповідно до специфікації, наведеної в п. 1, товар визначено наступний:

1. роз`єднувач трифазний 220 кВ типу SGF245p100+1E в комплекті з кронштейнами та 1 ручним приводом НА31-80 головних ножів та 1 ручним приводом НА31-80 заземлюючих ножів Hapam в кількості 3 штуки, вартістю 1 646 280,00 грн.,

2. роз`єднувач однофазний 220 кВ типу SGF245p100+1E в комплекті з кронштейнами та 1 ручним приводом НА31-80 головних ножів та 1 ручним приводом НА31-80 заземлюючих ножів Hapam в кількості 3 штуки, вартістю 718 470,00 грн.,

3. роз`єднувач трифазний 220 кВ типу SGF245p100+2E в комплекті з кронштейнами та 1 ручним приводом НА31-80 головних ножів та 2 ручними приводами НА31-80 заземлюючих ножів Hapam в кількості 2 штуки, вартістю 587 979,00 грн.

Відповідно до п. 2-3 договору погоджено, що товар повинен бути новим, вантажоодержувач товару - ДТЕК Добротвірська ТЕС.

Погоджуючи умови поставки товару, сторонами договору в пп. 1 п. 6 договору визначено строк поставки товару, а саме упродовж 90 календарних днів після відправлення покупцем письмової заявки покупцем за допомогою технічних засобів зв`язку (факсом та/або електронним листом) постачальнику по реквізитах, вказаних у п. 10.13 та/або у розділі 7 цього договору з обов`язковим наступним направленням рекомендованого письмового повідомлення кур`єрською поштою та/або поштовим відділенням зв`язку Укрпошта. Сторони також погодили, що товар вважається поставленим з дати підписання сторонами видаткових накладних.

14 лютого 2019 року на електронну пошту позивача надійшла заявка від відповідача за № 21-490 від 14.02.2019р. на поставку товару за договором, а саме роз`єднувач трифазний 220 кВ типу SGF245р100+1E в комплекті з кронштейнами та 1 ручним приводам HA31-80 головних ножів та 1 ручним приводом НА31-80 заземлюючих ножів Hapam в кількості 2 штуки, та роз`єднувач однофазний 220 кВ типу SGF245р100+1E в комплекті з кронштейнами та 1 ручним приводам HA31-80 головних ножів та 1 ручним приводом НА31-80 заземлюючих ножів Hapam в кількості 3 штуки.

Товариством з обмеженою відповідальністю Атум Енерджі на виконання договору № 2400-ЗЕ-ДоТЕС від 11.02.2019 року виписано рахунок № 101 від 12 липня 2019 р. на суму 2 179 188,00 грн., з яких 1 097 520,00 грн. вартість роз`єднувача трифазного в кількості 2 штуки та 718 470,00 грн. вартість роз`єднувача однофазного в кількості 3 штуки.

Згідно з видатковою накладною № 90 від 16 липня 2019 р. на підставі договору № 2400-ЗЕ-ДоТЕС від 11.02.2019 року та рахунку № 101 від 12 липня 2019 р. Товариством з обмеженою відповідальністю Атум Енерджі поставлено Публічному акціонерному товариству ДТЕК Західенерго продукцію - роз`єднувач трифазний 220 кВ типу SGF245р100+1E в комплекті з кронштейнами та 1 ручним приводам HA31-80 головних ножів та 1 ручним приводом НА31-80 заземлюючих ножів Hapam в кількості 2 штуки, вартістю за одиницю 548 760,00 грн., та роз`єднувач однофазний 220 кВ типу SGF245р100+1E в комплекті з кронштейнами та 1 ручним приводам HA31-80 головних ножів та 1 ручним приводом НА31- 80 заземлюючих ножів Hapam в кількості 3 штуки, вартістю за одиницю 239 490,00 грн., всього з ПДВ на суму 2 179 188,00 грн. Видаткова накладна підписана представниками обох сторін та скріплена печатками товариств.

Факт доставки товару відповідачу підтверджується також товарно-транспортною накладною № 1607 від 16.07.2018 року та актом вхідного контролю продукції по кількості та якості № 344 від 16 липня 2019 року, за яким представники відповідача здійснили прийом поставленого на підставі договору від 11.02.2019 року та накладної № 90 від 16.07.2019 року товару за кількістю та якістю.

Відповідно до пп.1 п. 5 договору розрахунки проводяться шляхом оплати покупцем поставленого покупцю товару на 30 (тридцятий) календарний день з дати поставки відповідного товару на підставі отриманого покупцем та за умови надання постачальником належним чином оформленої податкової накладної, а також документів, передбачених розділом 5.

25.10.2019 року відповідачем здійснено платіж на користь позивача з призначенням платежу опл. за роз`єднувачі зг. дог. № 2400-3Е-ДоТЕС від 11.02.2019 р., рах.№101 від 12.07.2019 р. в сумі 109 188,00 грн.

05.11.2019 року позивачем надіслано відповідачу претензію від 01.11.2019 року на суму 2 070 000,00 грн.

28.11.2019 року позивачем надіслано відповідачу для підписання акт звіряння взаємних розрахунків за період 11.01.2019-18.11.2019р.

Відповіді на претензію та акт звірки взаєморозрахунків, як і докази сплати решти вартості отриманого товару станом на дату подання позову до суду, у матеріалах справи відсутні.

За час розгляду справи відповідачем здійснено платежі на суму 100 000,00 грн. 22.05.2020 року, 158 000,00 грн. 29.05.2020 року та 212 000,00 грн. 18.06.2020 року з призначенням платежу оплата за роз`єднувачі згідно з дог. 2400-ЗЕ-ДоТЕС від 11.02.2019 .

ПОЗИЦІЯ СУДУ

Дослідивши представлені суду докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд вважає позовні вимоги підставними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково з огляду на наступне.

Пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Як встановлено судом вище, підставою виникнення правовідносин між сторонами є договір поставки.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.ч.1,2 ст. 712 ЦК України).

Як встановлено вище, підтверджується матеріалами справи та не заперечується і не спростовується відповідачем, 16 липня 2019 року позивач поставив відповідачу продукцію, загальною вартістю 2 179 188,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Договором сторони погодили, що відповідач здійснює оплату товару на 30 (тридцятий) календарний день з дати поставки відповідного товару на підставі отриманого покупцем та за умови надання постачальником належним чином оформленої податкової накладної, а також документів, передбачених розділом 5.

Із наявних у справі доказів вбачається прийняття відповідачем продукції 16.07.2019 року. Дата отримання відповідачем рахунку на оплату продукції в жодних документах не зафіксована, проте, факт отримання рахунка відповідач не заперечує та не спростовує жодними доказами, а обставина обізнаності його про такий рахунок вбачається з посилання на відповідний рахунок у призначенні платежу, здійсненого відповідачем, та в додатках до акта вхідного контролю продукції, підписаного відповідачем. Заперечень чи зауважень щодо невиконання постачальником інших умов, пов`язаних з настанням у відповідача обов`язку оплатити отриманий товар, відповідачем не заявлялось. Крім цього, як вказує Верховний Суд (Касаційний господарський суд) в постанові від 29.04.2020 р. у справі № 915/641/19, за своєю правовою природою рахунок на оплату товару не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за надані послуги, тобто, носить інформаційний характер.

Згідно зі ст. 256 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Відтак, останнім днем для оплати отриманої 16.07.2019 року продукції було 15.08.2019 року.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно з частиною першою статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Судом вище встановлено, що після поставки продукції та закінчення строку оплати отриманої продукції відповідачем здійснено часткову оплату отриманого товару, а саме 25.10.2019 року в сумі 109 188,00 грн. Вказаних обставин відповідач не заперечив та не спростував. Більше того, відповідач визнав наявність у нього заборгованості за поставлений товар, оскільки після відкриття провадження в даній справі здійснив часткову оплату боргу - на суму 470 000,00 грн. (100 000,00 грн., 158 000,00 грн. та 212 000,00 грн.)

Позицію відповідача, яка висловлена у зустрічній позовній заяві та зводилась до недійсності договору поставки, суд визнає безпідставною та зазначає таке. Відповідно до частини першої статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Як вольова дія, правочин являє собою поєднання волі та волевиявлення. Воля сторін полягає в їхній згоді взяти на себе певні обов`язки, вона повинна бути взаємною, двосторонньою і спрямованою на досягнення певної мети.

Суд зазначає, що договір поставки № 2400-ЗЕ-ДоТЕС від 11.02.2019 року недійсним в установленому законом порядку не визнаний. Визнання такого договору недійсним не є предметом спору в даній справі.

Суд зазначає, що відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 237 ГПК України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог. Ухвалюючи рішення у справі, суд за заявою позивача, поданою до закінчення підготовчого провадження, може визнати недійсним повністю чи у певній частині пов`язаний з предметом спору правочин, який суперечить закону, якщо позивач доведе, що він не міг включити відповідну вимогу до позовної заяви із незалежних від нього причин.

За час розгляду справи обставин, передбачених ч. 3 ст. 237 ГПК України, не виявлено. Зустрічна позовна заява про визнання недійсним договору поставки повернута відповідачу за первісним позовом та повторно суду не подавалась.

Відтак, відповідачем не спростовано підстав поставки позивачем продукції та прийняття такої продукції відповідачем, а відповідно не доведено відсутності у покупця обов`язку оплатити отриману продукцію.

Відповідно ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Враховуючи наведене, суд доходить висновку, що позивачем доведено наявність у нього права на отримання плати за поставлену продукцію. Не здійснивши оплату продукції у погоджений сторонами в договорі строк, з 16.08.2019 року відповідач вважається таким, що прострочив виконання свого обов`язку - сплати позивачу 2 179 188,00 грн. Здійснивши часткову оплату вартості продукції 25.10.2019 року, з 26.10.2019 року відповідач залишається таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання у розмірі 2 070 000,00 грн. Водночас, здійснивши оплату в розмірі 470 000,00 грн. після відкриття провадження в даній справі, на час постановлення рішення у відповідача наявна заборгованість у розмірі 1 600 000,00 грн. Відтак, задоволенню підлягає позовна вимога про стягнення 1 600 000,00 грн., а провадження в частині стягнення 470 000,00 грн. підлягає закриттю на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України (Господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору).

Крім суми основного боргу, позивачем заявлено до стягнення також пеню, інфляційні втрати та 3 % річних.

Так, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).

Позивачем за період прострочення 16.08.2019р. - 15.02.2020 р. нараховано пеню в розмірі 209 226,80 грн.

Статтею 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Договором сторони передбачили, що у разі прострочення оплати товару покупець на вимогу постачальника сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожний день прострочення від суми простроченого платежу, але не більше 5% від простроченої суми (п. пп. 14 п. 8 договору).

Господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції (п.2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань ).

З умови договору про відповідальність сторін вбачається, що сторони не визначили можливість нарахування пені упродовж всього періоду існування заборгованості, тому позивач правомірно нараховує пеню у період, визначений приписам ч. 6 ст. 232 ГК України, 16.08.2019 року - 15.02.2020 року.

Перевіривши правильність розрахунку пені, суд зазначає, що пеня за період 16.08.2019 року - 24.10.2019 року на суму заборгованості 2 179 188,00 грн. становить 139 169,51 грн., а за період 25.10.2019 року - 15.02.2020 року на суму заборгованості 2 070 000,00 грн. - 181 084,64 грн., тобто всього на суму 320 254,15 грн. Водночас, враховуючи пп. 14 п. 8 договору про те, що розмір пені обмежується 5 % від вартості невчасно оплаченого товару, а 5 % від 2 179 188,00 становить 108 959,40 грн., то пеня, яка підлягає стягненню з відповідача не може перевищувати вказаного розміру. Відтак, позовна вимога про стягнення 100 267,40 грн. пені задоволенню не підлягає.

Щодо поданого відповідачем клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Також суд звертає увагу, що відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Так, відповідач стверджує, що законодавчі зміни і державна політика в енергетичному секторі призвели до зупинки діяльності АТ ДТЕК Західенерго , що є форс-мажорними обставинами, з якими пов`язано невиконання Товариством своїх господарських зобов`язань, в т.ч. і перед позивачем. Відповідно до п. 8.1 договору сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання своїх зобов`язань по цьому договору, якщо це є слідством форс-мажорних обставин/обставин непереборної сили та їх наслідків, що безпосередньо впливають на виконання договору. Крім того, кризове фінансово-економічне становище АТ ДТЕК Західенерго зумовлене встановленням тарифів на електричну та теплову енергію нижче собівартості її виробництва. Цінові обмеження щодо продажу електроенергії, які визначені на державному рівні НКРЕКП, не дають змоги покрити витрати ТЕС, пов`язані із виробництвом електроенергії. Згідно балансу АТ ДТЕК Західенерго за 2019 рік валовий збиток діяльності підприємства в у 2019 році становить 3 773 519 тис. грн.

Як зазначає Верховний Суд у постанові від 04.02.2020 року у справі № 918/116/19, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання за положенням частини першої статті 550 ЦК України. Разом з цим, наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено і в Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені.

Також при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, від 04.12.2018 у справі №916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 27.01.2020 у справі №916/469/19.

Разом з тим, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань, при цьому вона має обов`язковий для учасників правовідносин характер. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

Враховуючи встановлені вище обставини із врахуванням наведеної позиції Верховного Суду, суд зазначає, що на час подання позову в даній справі основне зобов`язання по оплаті вартості отриманого відповідачем товару існувало в розмірі 2 070 000,00 грн., а пеня нарахована в розмірі 209 226,80 грн. Суд звертає також увагу, що розмір пені, який підлягає стягненню, становить 108 959,40 грн. пені, тобто на 100 267,40 грн. менше заявленого. Тобто, стягнення пені в такому розмірі порівняно із розміром основного боргу не може розцінюватись як непомірний тягар для сторони, яка порушила грошове зобов`язання, відповідальність за що погоджена сторонами та передбачена договором, та не змінює дійсного правового призначення пені. Щодо наявності форс-мажорних обставин, суд не вважає наявність таких підтвердженим належними доказами, адже відповідно до ч. 3 ст. 14 Закону України Про торгово-промислові палати в Україні форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчує Торгово-промислова палата України, а жодного документа компетентного органу України відповідно до пп. 4 п. 6 договору відповідачем не надано. Більше того, як обґрунтовано зазначає позивач і встановлено судом вище, прострочення по сплаті боргу у відповідача настало ще в серпні 2019 року, а простій підприємств і зупинення виробництво електричної енергії для відпуску запроваджено 21 листопада 2019 року, продовжено 24 грудня 2019 року та 27.03.2020 року.

Враховуючи наведене, суд не вбачає підстав для зменшення розміру пені і у задоволенні заяви відповідача вважає за доцільне відмовити.

Щодо нарахованих 3% річних та інфляційних втрат, суд зазначає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України). Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п. 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань ).

Як вбачається з розрахунку позивача, такий здійснено, за період з 16.08.2019-09.12.2019р. та 10.12.2019-17.02.2020 р. на суму 2 070 000,00 грн. і становить 31 637,88 грн. 3 % річних.

Здійснюючи перевірку проведеного позивачем розрахунку, суд зазначає таке. Перевіривши правильність розрахунку 3% річних за обраний позивачем період та не виходячи за суму, визначену позивачем, на яку нараховано 3 %, суд зазначає, що 3 % річних за період 16.08.2019 року - 17.02.2020 року на суму заборгованості 2 070 000,00 грн. становлять 31 623,17 грн., а не 31 637,88 грн.: позивачем неправильно визначено суму 3% річних за період 10.12.19-17.02.2020 року, оскільки така становить 11 887,28 грн., а не 11 902,50 грн. Відтак, позовна вимога в частині стягнення 14,71 грн. 3 % річних задоволенню не підлягає.

Перевіряючи розрахунок інфляційних втрат за боргові періоди вересень-листопад 2019 року, суд керується наступним.

Як вказав Верховний Суд у постанові від 14.01.2020 року у справі № 924/532/19, зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

Враховуючи наведене, суд зазначає, що оплата 2 179 188,00 грн. мала бути здійснена до 15.08.2019 року. Вказана заборгованість існувала на кінець серпня 2019 року, тому на вказану суму заборгованості могли нараховуватись інфляційні втрати за вересень та жовтень 2019 року, а на заборгованість в розмірі 2 070 000,00 грн. - з урахуванням індекса інфляції за листопад 2019 року. Індекси інфляції у вересні та жовтні 2019 року становили 100.7%, у листопаді - 100,1%. Проте, позивачем здійснено розрахунок з урахуванням сукупного індексу інфляції (1,01506) та з урахуванням заборгованості у розмірі 2 070 000,00 грн., незважаючи на те, що до 25.10.2019 року заборгованість існувала у більшому розмірі. Суд не вправі виходити за межі сум, визначених позивачем, тому вважає за необхідне задовольнити вимогу про стягнення інфляційних втрат у розмірі, заявленому позивачем, - 31 174, 20 грн.

Відповідно ч. 1, ч. 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача пропорційно задоволеним вимогам. Суд також звертає увагу, що закриття провадження з підстав відсутності предмету спору є підставою для повернення судового збору за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду (п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України Про судовий збір ).

Керуючись ст. ст. 74, 76-80, 126, 129, ч. 9 ст. 165, ст. ст. 178, 237, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1 . Позовні вимоги задовольнити частково.

2 . Стягнути з Публічного акціонерного товариства ДТЕК Західенерго (код ЄДР 23269555, 79026, Львівська обл., місто Львів, вул. Козельницька, будинок 15) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Атум Енерджі (код ЄДР 40535284, 49000, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, вул. Ливарна, будинок 2) 1 600 000,00 грн. основного боргу, 108 959,40 грн. пені, 31 623, 17 грн. 3% річних, 31 174, 20 грн. інфляційних втрат, 26 593,84 грн. в рахунок відшкодування сплаченого судового збору.

3 . У задоволенні позовних вимог про стягнення 100 267,40 грн. пені та 14,71 грн. 3 % річних відмовити.

4 . Провадження в частині стягнення 470 000,00 грн. основного боргу закрити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 30.06.2020 року.

Суддя Матвіїв Р.І.