Рішення

від 16.06.2020 по справі 915/1858/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 червня 2020 року Справа № 915/1858/19

м. Миколаїв

За позовом : Товариства з обмеженою відповідальністю "Агросинтез Трейдінг",

юридична адреса: 01042, м. Київ, Печерський район, вул. Іоана Павла ІІ (Патріса Лумумби), 4/6, корп. А,

поштова адреса: 03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 62/64, 3 поверх,

офіс 1;

до відповідача : фермерського господарства "Святовіт-Південь",

юридична адреса: 57263, Миколаївська область, Вітовський район,

с. Шевченкове, вул. Ланового, 2-А,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: товариство з обмеженою відповідальністю "МСП-Дніпро", 49000, м.Дніпро, вул. Коробова, будинок 3-А;

про витребування майна з чужого незаконного володіння,

Суддя Коваль С.М.

За участі секретаря судового засідання Сьянової О.С.

ПРЕДСТАВНИКИ:

від позивача: не присутні.

від відповідача: не присутні.

третя особа: не присутні.

СУТЬ СПОРУ : витребування майна з чужого незаконного володіння. -

Товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ) "Агросинтез Трейдінг" звернулось до Господарського суду Миколаївської області із позовом (від 08.08.2019 року вх. №12990/19) до фермерського господарства (ФГ) "Святовіт-Південь", в якому просить витребувати з чужого незаконного володіння відповідача на користь позивача майно - селітру аміачну в кількості 20 тон (ДСТУ 7370:2013), розфасовану в 400 мішках по 50 кг, виробником якої є публічне акціонерне товариство "Азот" м. Черкаси, вул. Першотравнева, 72.

Позов, з посиланням на ст.ст. 387-388 ЦК України, мотивовано тим, зокрема, що спірне майно є власністю ТОВ "Агросинтез Трейдінг", котре вилучено у останнього заступником СВ Вітовського ВП Корабельного ВПГУНП в Миколаївській області та передано ФГ "Святовіт-Південь" на зберігання. На спірне майно арешт не накладено, а тому підлягає поверненню.

За такими вимогами ухвалою від 09.09.2019 відкрито провадження в даній справі.

04.11.2019 відповідач надав суду відзив, в якому проти позовних вимог заперечує, зазначаючи про їх необґрунтованість, з огляду на те, відсутні доказів перебування у ФГ "Святовіт-Південь" селітри аміачної в кількості 20 тон (яка була запакована в 400 мішках по 50 кг), яка належить ТОВ "Агросинтез Трейдінг"; позивачем не доведено, що вилучена при огляді місця події селітра аміачна в кількості 20 тон (яка була запакована в 400 мішках по 50 кг) належить позивачу та те, що вона була вироблена на ПАТ "Азот".

Ухвалою суду від 13.12.2019 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

13.12.2019 до Господарського суду Миколаївської області від заяву товариства з обмеженою відповідальністю "Агросинтез Трейдінг" надійшла заява, в якій останній просить забезпечити докази, а саме:

- Забезпечити доказ у спосіб письмового підтвердження від відповідача- ФГ "Святовіт-Південь" факту, що селітра аміачна у кількості 20 тон., яка запакована у 400 мішків, вагою 50 кг, виробником якої є ПАТ "Азот", холдингова компанія "Озіспет" знаходиться у його володінні на відповідальному зберіганні;

- Провести допит свідка водія - ОСОБА_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , паспорт: № НОМЕР_2 , виданий 21.05.2019 року, орган що видав: 4824, номер засобу зв`язку моб.: НОМЕР_3 .

Ухвалою суду від 18.12.2019 року відмовлено повністю в задоволенні заяви товариства з обмеженою відповідальністю "Агросинтез Трейдінг" про забезпечення доказів.

Ухвалою суду від 17.04.2020р., постановлено, зокрема: відкласти розгляд справи №915/1858/19 без визначення дати судового засідання; провести розгляд справи поза межами встановленого ч.ч. 1, 2 ст. 195 ГПК України строку у розумний строк, тривалість якого обумовлюється запровадженням в Україні карантину через спалах у світі короновірусу "COVID-19"; запропонувати учасникам справи ініціювати розгляд справи №915/1858/19 без участі осіб, які беруть участь у справі, на підставі наявних документів, у зв`язку зі встановленням на усій території України карантину відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.202р. "Про запобігання поширенню на території України короновірусу "COVID-19", подавши до господарського суду відповідне клопотання (заяву); про дату та час розгляду справи №915/1858/19 повідомити учасників справи додатково відповідною ухвалою.

Ухвалою суду від 26.05.2020 року призначено справу № 915/1858/19 до судового розгляду по суті на 16.06.2020 об 11 год. 30 хв.

Учасники справи належним чином повідомлені про дату, час та місце проведення судового засідання.

Відповідно до ст. 42 Господарського процесуального кодексу України участь в судових засіданнях учасників справи - це право, а не обов`язок, якщо інше не визначено законом.

Явка представників сторін у судове засідання, призначене на 16.06.2020, не визнавалась судом обов`язковою, про наявність у сторін доказів, які відсутні у матеріалах справи та без дослідження яких неможливо розглянути справу, суду не повідомлялося.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Таким чином, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними матеріалами.

За наслідками проведеного судового засідання 16.06.2020, у відповідності до приписів ч. 6 ст.240 Господарського процесуального кодексу України, судом було підписано вступну та резолютивну частини рішення.

Обставини справи.

Між ТОВ "Агросинтез Трейдінг" (постачальник) та ТОВ "МСП-Дніпро" (покупець) 04.08.2016 укладено договір поставки мінеральних добрив № 007 (далі-договір-№ 007), за умовами якого постачальник зобов`язався поставити та передати у власність покупця мінеральні добрива 40 тон аміачної селітри, розфасованої в 800 поліпропіленових мішків по 50 кг), вартість якого згідно з специфікацією № СП-АМСО10273/3 від 09.08.2016 становить 214 000.00 грн., а ТОВ "МСП-Дніпро" мало оплатити товар та витрати на його доставку (п.п. 1.1, 1.2 договору №007).

В телефонному режимі сторони погодили місце поставки товару: Миколаївська область, с. Шевченкове та строк оплати: по факту поставки.

Доставка товару здійснювалась через залучення у якості перевізника фізична особа- підприємець Курінська О. В. (далі-підприємець Курінська) на підставі договору №703 від 17 грудня 2015 року (дані договору зазначені в ТТН № 004 від 11.08.2016 р.).

Жодних представників ТОВ "МСП-Дніпро" за вказаною адресою у день поставки не виявилось, натомість для приймання товару з`явився представник ФГ "Святовіт-Південь" - голова господарства ОСОБА_2 , за твердженням якого, товар належить його господарству, оскільки останній оплатив вартість товару ТОВ "МСП-Дніпро".

На момент поставки товару жодних правовідносин між ТОВ "Агросинтез Трейдінг" та ФГ "Святовіт-Південь" не існувало; жодних платежів за товар як від ФГ "Святовіт-Південь", так і від ТОВ "МСП-Дніпро", позивач не отримував; жодних обставин та юридичних фактів, які б свідчили про перехід права власності на товар від ТОВ "Агросинтез Трейдінг" до будь-яких інших осіб не існує.

ТОВ "МСП-Дніпро" товар у ТОВ "Агросинтез Трейдінг" не прийняв, вартість товару не оплатив, а тому право власності на товар до ТОВ "МСП-Дніпро" не перейшло, а відтак воно не мало права розпоряджатися товаром, відчужувати його на користь ФГ "Святовіт-Південь" чи інших третіх осіб.

ФГ "Святовіт-Південь" не міг отримати права власності на товар від ТОВ "МСП-Дніпро", а відтак не мав жодного права таким товаром володіти, користуватись та розпоряджатись.

ОСОБА_2 разом з працівниками ФГ "Святовіт-Південь" безпідставно перешкодив виїзду транспорту постачальника і викликав поліцію.

12 серпня 2016 року заступником начальника СВ Вітовського ВП Корабельного ВП ГУНП в Миколаївській області Фіногєєвою Т. В. було проведено огляд місця події в селі Шевченкове Вітовського району Миколаївської області по вул. Первомайська, буд. 38, за результатами якого складений протокол огляду місця події від 12.08.2016 року.

Відповідно до протоколу огляду місця події при огляді слідчим, в тому числі було вилучено 400 мішків з селітрою аміачною, які були передані на зберігання ОСОБА_2 на території ФГ "Святовіт-Південь".

На підтвердження права власності на вказаний товар ТОВ "Агросинтез Трейдінг" надано такі документи:

- договір № ДГ-АМС010273 від 31 березня 2016 року;

- специфікація до договору № СП-АМС010273/3 від 09.08.2016 року;

- рахунок-фактура № СФ-0001810 від 09 серпня 2016 року;

- платіжне доручення № 97 від 09/08/2016 року;

- лист ТОВ "АГРОСИНТЕЗ ТРЕЙДІНГ" вих. № 135 від 09 серпня 2016 року на адресу ТОВ "НФ ТРЕЙДІНГ УКРАЇНА" про відвантаження селітри аміачної у кількості 40.00 тон (в мішках по 50 кг);

- видаткова накладна № РН-0811025 від 11 серпня 2016 року;

- наказ-накладна на відпуск продукції № 524201 від 11.08.16 року;

- товарно-транспортна накладна № 004 від 11 серпня 2016 року.

Позивач вказує у позові, що ухвалою Ленінського районного суду міста Миколаєва від 19 серпня 2016 року у справі № 1-кс/489/717/2016 було відмовлено в задоволені клопотання заступника начальника СВ Вітовського ВП Корабельного ВП ГУНП в Миколаївській області Фіногєєвої про накладення арешту на 20 тон добрива "селітра аміачної", яке знаходяться на зберіганні у голови ФГ "Святовіт-Південь" Камашева В.А.

Таким чином, тимчасово вилучене майно, а саме селітра аміачна в кількості 20 тон (яка була запакована в 400 мішках по 50 кг) має бути негайно повернута особі, в якої його було вилучено, а саме його власнику - ТОВ "Агросинтез Трейдінг" на підставі ст. 387 ЦК України.

Відповідач як вище вказано, проти задоволення позовних вимог заперечує з підстав їх недоведеності, зокрема, відповідач наголошує, що ТОВ "Агросинтез Трейдінг" не наведено суду доказів перебування у ФГ "Святовіт-Південь" селітри аміачної в кількості 20 тон (яка була запакована в 400 мішках по 50 кг), яка належить ТОВ "Агросинтез Трейдінг"; аміачна селітра (виробник Ostchem) в кількості 20 т. (400 мішків по 50 кг), яка була вилучена в ході огляду місця події 12 серпня 2016 року працівниками СВ Вітовського ВП Корабельного ВП ГУНП в Миколаївській області та передана голові ФГ "Святовіт-Південь" на відповідальне зберігання не належить позивачу, оскільки вона є власністю відповідача, яка була придбана у ТОВ "ТЕРРА-СЕЛЕКТ", що підтверджується видатковою накладною № 15 від 08 серпня 2016 року.

Тобто, відповідачем не визнається та обставина, що вилучена при огляді місця події селітра аміачна в кількості 20 тон (яка була запакована в 400 мішках по 50 кг) належить позивачу та те, що вона була вироблена на ПАТ "Азот".

Крім того, ФГ "Святовіт-Південь" стверджує, що на підставі виставленого рахунку-фактури № 121 від 03 серпня 2016 року перерахував ТОВ "МСП-Дніпро" 216000 грн. за аміачну селітру, що підтверджується платіжним дорученням № 17 від 12.08.2016 року , проте станом на теперішній час, ТОВ "МСП-Дніпро" аміачну селітру не поставив.

Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 41 Конституції України та ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Частиною 1 ст. 317 Цивільного кодексу України встановлено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно із ст. 16 Цивільного кодексу України та ч.2 ст. 20 Господарського кодексу України кожна особа має право на захист своїх прав та законних інтересів.

Згідно ст. 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Аналіз вказаної норми та зміст позовних вимог за даним позовом свідчить про те, що даний позов відноситься до віндикаційних позовів (витребування майна з чужого незаконного володіння).

Позивачем за віндикаційним позовом може бути неволодіючий власник (фізичні і юридичні особи, держава і територіальні громади в особі уповноважених ними органів). Водночас законодавство надає право звертатися з вимогами про витребування майна з чужого незаконного володіння не лише власникам, а й іншим особам, у яких майно власника перебувало у законному володінні за відповідною правовою підставою ("титулом").

Титульними володільцями вважаються особи, які володіють майном за цивільно-правовими договорами (майнового найму (оренди), підряду, зберігання, застави та ін.), особи, які володіють майном на праві господарського відання, оперативного управління або на іншій підставі, передбаченій законом.

Віндикаційним позовом захищаються права власності в цілому, він пред`являється в тих випадках, коли порушені права володіння, користування та розпорядження одночасно. Однак право власності за власником зберігається, тому що може бути підтвердженим правовстановлюючими документами, або іншими письмовими доказами.

Позивачем за віндикаційним позовом є неволодіючий власник. Відповідачем за віндикаційним позовом виступає незаконний володілець майна, який може і не знати про неправомірність і незаконність свого володіння та утримання такого майна. Незаконним володільцем визнається така особа, яка здійснює володіння майном без належних правових підстав.

Предметом доказування у справах за позовами про витребування майна з чужого незаконного володіння становлять обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому індивідуально-визначеного майна з чужого незаконного володіння, як то факти, що підтверджують право власності (володіння) на витребуване майно, вибуття його з володіння позивача, перебування його в натурі у відповідача та інше.

Підставою віндикаційного позову є обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна із чужого незаконного володіння, зокрема факти, що підтверджують право власності (володіння) на витребуване майно, вибуття його з володіння позивача, знаходження його в натурі у відповідача, які і становлять предмет доказування.

Аналіз ст. 387 Цивільного кодексу України свідчить про те, що віндикаційний позов ґрунтується передусім на тому, що право власності на річ є абсолютним і слідує за річчю, зберігаючись навіть у випадку незаконного вибуття з володіння власника та в період перебування в незаконному володінні іншої особи. Тому віндикаційна вимога може бути заявлена щодо витребування лише індивідуально-визначеної речі.

Таким чином, звертаючись з даним позовом, позивач має надати докази на підтвердження права власності на спірне майно та право володіння на спірне майно, має довести індивідуальні ознаки майна, що витребовується, наявність майна у незаконному володінні відповідача, а також відсутність в останнього правових підстав для володіння цим майном.

За даним позовом, позивач просить витребувати з чужого незаконного володіння відповідача майно - селітру аміачну в кількості 20 тон (ДСТУ 7370:2013), розфасованої в 400 мішках по 50 кг, виробником якої є Публічне акціонерне товариство "Азот" м. Черкаси, вул.. Першотравнева, буд. 72.

Згідно ст. 190 Цивільного кодексу України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Таким чином, майном у розумінні Цивільного кодексу є речі та майнові права і обов`язки.

Відповідно до ст. 179 Цивільного кодексу України річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки.

Згідно ст. 184 Цивільного кодексу України речі можуть бути з родовими ознаками та з індивідуальними. Зазначеною нормою визначено, що річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними. Річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою. Річ, що має лише родові ознаки, є замінною.

Поділ речей на речі, визначені індивідуальними ознаками, та речі, визначені родовими ознаками, пов`язаний як з природними властивостями речей, так і з способами їхньої індивідуалізації. Поряд із предметами, єдиними у своєму роді (наприклад, картиною), до речей, визначених індивідуальними ознаками, можуть бути віднесені речі, певним способом відокремлені учасниками правочину з маси однорідних речей. Якщо ж річ визначена тільки кількісно (числом, вагою, мірою) і характеризується ознаками, спільними для всіх речей такого роду, - це річ, визначена родовими ознаками.

Як вказувалось вище об`єктом віндикаційного позову може бути індивідуально визначене майно, яке існує в натурі на момент подання позову.

Як випливає з матеріалів справи, майно перелічене в позові, яке є предметом спору, не визначено певними індивідуальними ознаками, зокрема, майно не має кольору, дату виготовлення, матеріал, власні параметри (висота, ширина, довжина), пакувальні, цифрові, номерні та інші характерні позначки тощо, а тому, у розумінні ст. 184 Цивільного кодексу України, є замінним майном аналогічного виду.

Відповідно до ст. 387 Цивільного кодексу України витребуваною може бути тільки індивідуально-визначена річ, оскільки призначенням такого позову є повернення лише того майна, яке було у власності особи.

Ураховуючи, що позивачем не зазначено будь-які описи, ознаки та характеристики заявленого до повернення майна (що виключає можливість його ідентифікації та індивідуалізації) можливість встановлення і витребування такого майна із чужого незаконного володіння виключається.

Майно щодо якого позивачем заявлено вимоги про витребування не має індивідуально визначених ознак, за якими можливо було б його ідентифікувати та встановити його власника.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.02.2018 по справі № 922/3002/16.

Позивачем не доведено обставин перебування спірного рухомого майна у відповідача, як однієї з обов`язкових складових предмету доказування у спорах про витребування майна, що унеможливлює задоволення позовних вимог.

Такі докази додані до позовної заяви позивачем не були. Надані позивачем копії протоколу огляду місця події, розписки, протоколу допиту потерпілого та свідка є недопустимими доказами та не можуть прийматись до уваги, як належні докази у справі.

Більш того, докази відвантаження відповідачу перевізником ФОП Курінська О.В. товару за товарно - транспортною накладною № 004 від 11 серпня 2016 року відсутні.

Недоведеним є твердження позивача про те, що товар, який поставлявся на користь ТОВ "МСП-Дніпро" в рамках договору поставки № 007 від 04.08.2016 р. є мінеральні добрива 40 тон аміачної селітри, розфасованої в 800 поліпропіленових мішків по 50 кг), вартість якого згідно з специфікацією № СП-АМСО10273/3 від 09.08.2016 становить 214 000 грн., оскільки дана специфікація укладена між ТОВ "НФ Трейдінг Україна" (постачальник) та між ТОВ "Агросинтез Трейдінг" та є невід`ємною частиною Договору №ДГ-АМС010273 від 31.03.2016 р. (покупець).

Дана специфікація не має будь-якого відношення до договору поставки № 007 від 04 серпня 2016 року укладеного між ТОВ "Агросинтез Трейдінг" (постачальник) та ТОВ "МСП-Дніпро" (покупець).

Згідно з ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст.77 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Всупереч обов`язку доказування, ТОВ "Агросинтез Трейдінг" обставини перебування майна, щодо якого заявлено позовні вимоги, саме у ФГ "Святовіт-Південь", а також наявність обставин щодо можливості індивідуального визначення майна, що витребовується від відповідача, доказами, які б відповідали вимогам, визначеним ст. 76 - 79 Господарського процесуального кодексу, доведені не були.

Ураховуючи викладені обставини, беручи до уваги наявні в матеріалах справи докази та пояснення сторін, суд, оцінюючи подані сторонами докази за своїм переконанням, що ґрунтується на всебічному й об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, дійшов до висновку, що позов задоволенню не підлягає, з огляду на його недоведеність.

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Вирішуючи питання про судові витрати у справі, суд виходить з того, що, згідно ст. 129 ГПК України, у разі відмови у позові, судовий збір підлягає покладенню на позивача.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Південно-Західного апеляційного господарського суду через Господарський суд Миколаївської області протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (з урахуванням пункту 4 Розділу X "Прикінцеві положення" ГПК України).

Оформлене відповідно до вимог статті 238 ГПК України, рішення підписано 30.06.2020 року.

Суддя С.М.Коваль.