Ухвала

від 25.06.2020 по справі 902/775/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

25 червня 2020 року

м. Київ

Справа № 902/775/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Бенедисюка І.М. (головуючий), Булгакової І.В., Колос І.Б.,

за участю секретаря судового засідання Ковалівської О.М.,

представників учасників справи:

позивача - Кудельського А.А., Максименюка Д.В., Щербакової О.С.,

відповідача_1 - Білоцького В.В.,

відповідача_2 - Коваля М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Парфум Бар Україна ,

на рішення Господарського суду Вінницької області від 26.12.2019 та

постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 30.03.2020,

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Парфумерно-виробнича компанія Авалон+

до: Товариства з обмеженою відповідальністю Парфум Бар Україна ;

Фізичної особи - підприємця Грищук Олексія Івановича

про заборону використовувати знаки для товарів і послуг,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Парфумерно-виробнича компанія Авалон+ (далі -ТОВ Парфумерно-виробнича компанія Авалон + ) звернулося до Господарського суду Вінницької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Парфум Бар Україна (далі - ТОВ Парфум Бар Україна ) та Фізичної особи - підприємця Грищук Олексія Івановича (далі - ФОП Грищук О.І.), в якій позивач як власник свідоцтв України від 25.06.2018 № 243813 та від 10.04.2019 № 256913 (далі - Свідоцтва № 243813, 256913) просить заборонити відповідачам використовувати у їхній господарській діяльності знаки для товарів і послуг, які охороняються Свідоцтвами № 243813, 256913, та/або позначення, схожі з цими знаками для товарів 3 класу МКТП, щодо яких зареєстровані знаки, та товарів, споріднених з товарами, для яких зареєстровані ці знаки, а саме:

заборони нанесення знаків за Свідоцтвами № 243813, 256913 на товари, для яких вони зареєстровані, упаковку, в якій містяться такі товари, вивіску, пов`язану з ними, етикетку, чи інший прикріплений до товару предмет;

заборони зберігання з метою пропонування для продажу, пропонування для продажу, продаж, імпорт (ввезення) та експорт (вивезення) товару із нанесеним на нього знаками за Свідоцтвами № 243813, 256913;

заборони застосування знаків, що охороняються Свідоцтвами № 243813, 256913, у діловій документації, в рекламі та в мережі Інтернет.

Позивач також просить вилучити з цивільного обігу на території України та знищити упаковки товарів та рекламних матеріалів (вивіски, візитні картки, бланки, буклети, маркування торгових точок) відповідачів із нанесеними на них знаками за Свідоцтвами № 243813, 256913, які пропонуються до продажу, продаються, рекламуються відповідачами, в тому числі в мережі Інтернет.

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 26.12.2019 (суддя Лабунська Т.І.) позов ТОВ Парфумерно-виробнича компанія Авалон+ задоволено повністю.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 30.03.2020 (колегія суддів: Мельник О.В., Філіпова Т.Л., Грязнов В.В.) рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвалюючи зазначені судові рішення суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що: позивач як власник Свідоцтва № 243813, 256913 (дата подання заявок - 24.11.2016, 27.06.2017) відповідно до статті 495 Цивільного кодексу України має виключне право перешкоджати неправомірному використанню знаків для товарів і послуг (торговельних марок), що охороняються зазначеними свідоцтвами;

відповідачі не заперечують використання ними знаків для товарів і послуг за Свідоцтва № 243813, 256913;

водночас відповідачі не надали належних та допустимих відповідно до статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) доказів наявності у них права попереднього користувача на відповідні знаки для товарів і послуг або інших підстав правомірного використання цих знаків.

04.05.2020 (згідно з відмітками на конверті) ТОВ Парфум Бар Україна звернулося з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Вінницької області від 26.12.2019 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 30.03.2020 зі справи; прийняти нове рішення, яким у задоволення позову відмовити повністю.

ТОВ Парфум Бар Україна стверджує, що наявні підстави для касаційного оскарження ухвалених у справі судових рішень відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК з огляду на таке:

1) під час провадження у справі в суді першої інстанції позивач надав письмовий доказ - відповідь Товариства з обмеженою відповідальністю Лордекс Менеджмент Груп від 19.11.2019 № 11/19 на адвокатський запит представника позивача, в якій зазначено, що ФОП Грищук О.І. у ТЦ Вишенька здійснював торгівлю парфумерною продукцією з використанням позначення Perfums Ваг (позначення, що охороняється Свідоцтвом № 243813) з липня 2016 року по грудень 2018 року. На запитання представника відповідачів, чи визнає позивач, що ФОП Грищук О.І. та Грищук О.І. як директор та учасник ТОВ Парфум Бар Україна в ТЦ Вишенька з липня 2016 року по грудень 2018 року здійснював торгівлю парфумерною продукцією із використанням позначення Perfums Ваг та знаку для товарів і послуг, що охороняється Свідоцтвом № 256913, представники позивача відповіли ствердно. Це підтверджується технічним записом та протоколом судового засідання 26.12.2019. Однак визнання позивачем в усній формі в судовому засіданні обставин щодо використання відповідачами знаків для товарів і послуг, що охороняються Свідоцтвами № 243813, 256913, до моменту подання заявок (24.11.2016, 27.06.2017) не зафіксовано в оскаржуваних судових рішеннях, а встановлено лише факт використання знаків для товарів і послуг позивача;

отже, попередні судові інстанції застосували положення статті 75 ГПК (обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню) без урахування висновку щодо застосування цієї норми права у постанові Верховного Суду від 25.05.2018 зі справи № 904/7959/17, в якій з посиланням на статтю 129 Конституції України та статті 7, 13 ГПК Верховний Суд зазначив: Отже, створення судом необґрунтованих переваг в поданні та оцінці доказів на етапі розгляду справи першою та апеляційною інстанціями може порушувати принцип рівності прав сторін у процесі. Вибіркова оцінка окремих доказів та залишення поза увагою інших доказів, які мають суттєве значення для встановлення фактичних обставин укладення договірних зобов`язань, можуть мати наслідком порушення обох зазначених принципів ;

2) відповідно до скріншоту трекінгу поштового відправлення № 0420919971214 з офіційної сторінки АТ Укрпошта це відправлення, яке містило клопотання про відкладення апеляційним судом розгляду справи у зв`язку із запровадженням карантину, прибуло у точку видачі/доставки 30.03.2020 об 11:20 та було вручено 30.03.2020 о 15:10, тобто за 5 хвилин до початку судового засідання. Проте в постанові суду апеляційної інстанції зазначено, що це клопотання було отримано відповідальним працівником відділу документообігу та організаційного забезпечення суду о 15:50, тобто після початку судового засідання, призначеного на 15:15, а зареєстроване в програмі Діловодство спеціалізованого суду о 16:13, тому клопотання апеляційний суд не розглянув;

Такі дії суду свідчать про порушення ним принципів рівності та змагальності, передбачених частиною першою статті 7 та частиною першою статті 13 ГПК та практикою Європейського суду з прав людини, зокрема суперечать рішенню у справі від 05.10.2017 № 32598 Суханов проти України , в якому зазначено, що: Принцип змагальності та принцип рівності сторін, які тісно пов`язані між собою, є основоположними компонентами концепції справедливого судового розгляду у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції. Вони вимагають справедливого балансу між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною . Така правова позиція ЄСПЛ підтверджується судовою практикою Верховного Суду, зокрема правовими висновками, викладеними в постановах Верховного Суду від 29.06.2029 у справі № 922/116/18, від 11.04.2019 у справі № 922/234/18, від 04.04.2019 у справі № 918/329/18;

3) відповідачі під час провадження справи в судах першої та апеляційної інстанцій неодноразово посилалися як на підставу свої заперечень проти задоволення позову на право попереднього користувача на знаки для товарів і послуг (торговельні марки), які охороняються Свідоцтвами № 243813, 256913. Суд першої інстанції цього питання не досліджував. Апеляційний суд, вирішуючи це питання, досліджував лише надані на адвокатський запит ТОВ Парфум Бар Україна лист Товариства з обмеженою відповідальністю БМУ-3 від 11.12.2019 № 64, лист Товариства з обмеженою відповідальністю Лордекс Менеджмент Груп від 19.11.2019 № 11/19 та укладений ФОП Грищуком О.І. та ТОВ БМУ-3 договір оренди від 07.08.2014 № БМ-468, зазначивши, що ці докази є неналежними та недопустимими. Водночас суд не дослідив та не надав оцінки тому, що представники позивача визнали в судовому засіданні суду першої інстанції, що ФОП Грищук О.І. та Грищук О.І. як директор та учасник ТОВ Парфум Бар Україна в торговому місці ТЦ Вишенька з липня 2016 року по грудень 2018 року здійснював торгівлю парфумерною продукцією з використанням позначення Perfums Ваг та знака для товарів і послуг, що охороняється Свідоцтвом № 256913. Оскільки позивач визнав зазначену обставину, вона не підлягає доказуванню, тому повинна автоматично встановлюватися судом. При цьому необхідно зауважити, що позивач не надавав доказів недобросовісного використання відповідачами знаків для товарів і послуг, яких стосується спір у справі;

з огляду на викладене попередні судові інстанції не застосували положень частини першої статті 500 ЦК всупереч правовому висновку, викладеному в постанові Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 910/22001/17.

У відзиві на касаційну скаргу ТОВ Парфумерно-виробнича компанія Авалон+ просить у задоволенні касаційної скарги відмовити та залишити в силі оскаржувані судові рішення, оскільки ТОВ Парфум Бар Україна не довело, що апеляційний суд не врахував правовий висновок щодо застосування норми права, викладений у постанові Верховного Суду, на який містить посилання касаційна скарга.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, у випадку якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Ця норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

Дослідивши доводи касаційної скарги і матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі № 902/775/19 на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України з огляду на таке.

Верховний Суд зазначає, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 06.09.2017 у справі № 910/3040/16.

При цьому, під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, слід розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

Щодо визначення подібності правовідносин Верховний Суд звертається до правової позиції, викладеної у мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2018 у справі № 305/1180/15-ц (абзац 18), від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16 (пункт 5.5), від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11 (абзац 20), від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц (абзац 18).

Предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог, встановлені фактичні обставини та матеріально-правове регулювання спірних відносин у справі № 902/775/19 відрізняються від справи № 904/7959/17 за позовом про відшкодування майнової шкоди. Отже, правовідносини у зазначених справах не подібні, тому аргументи скаржника про неврахування апеляційним судом правового висновку, якій містить постанова Верховного Суду від 22.05.2020 у справі № 904/7959/17, необґрунтовані.

Підстави позову та встановлені фактичні обставини у справі № 902/775/19, яку просить переглянути в касаційному порядку Парфум Бар Україна , та у справі 910/22001/17 різні.

Правовий висновок, викладений в постанові Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 910/22001/17, щодо недоведеності позивачем незаконності дій відповідача - ТОВ Онкомедіка ґрунтується на встановлених фактичних обставинах, що формують зміст правовідносин у цій справі, визначаючи індивідуальні обставини оцінки судами доказів у ній.

Крім того, з`ясовані попередніми інстанціями обставини у справі № 902/775/19 свідчать про відсутність наданих в процесі розгляду справи доказів, що свідчили б про право попереднього користування скаржника.

Отже, правовий висновок, зроблений Верховним Судом у справі № 910/22001/17 щодо правовідносин, які не подібні до правовідносин у справі № 902/775/19.

З огляду на зазначене Касаційний господарський суд у розгляді касаційної скарги зі справи № 902/775/19 встановив, що висновки щодо застосування норм права, які викладені в постановах Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 910/22001/17 та від 25.05.2018 у справі № 904/7959/17 (на які посилається відповідач у касаційній скарзі), стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі № 902/775/19, тому аргументи касаційної скарги про неврахування таких висновків судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не можуть бути підставами для касаційного оскарження.

Касаційний господарський суд у прийнятті цієї ухвали також враховує, що відповідно до статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази .

У постановах Верховного Суду від 29.06.2029 у справі № 922/116/18, від 11.04.2019 у справі № 922/234/18, від 04.04.2019 у справі № 918/329/18, на які посилається позивач дійсно наголошується на необхідності дотримання судами принципів змагальності та рівності сторін, які визначені ГПК та які згідно з рішеннями ЄСПЛ є основоположними компонентами концепції справедливого судового розгляду .

Водночас відповідач, посилаючись на обставини стосовно отримання апеляційним судом клопотання про відкладення розгляду справи, не зазначив переконливих аргументів, які б свідчили про порушення апеляційним судом зазначених принципів господарського судочинства, що призвели до позбавлення відповідача справедливого судового розгляду у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

У справі Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) Sunday Times v. United Kingdom Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін передбачено законом визначає дотримання такого принципу права, як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін передбачено законом передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.

До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

Вислови законний та згідно з процедурою, встановленою законом зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі Steel and others v. The United Kingdom ).

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі Пелевін проти України ).

Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене в демократичному суспільстві праву на справедливий суд (рішення ЄСПЛ від 09.10.1979 у справах Ейрі проти Ірландії , п.24, Series A № 32, та Гарсія Манібардо проти Іспанії , заява № 38695/97, п.43, ECHR 2000-II).

У рішенні ЄСПЛ у справі Гарсія Манібардо проти Іспанії від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі Monnel and Morris v. the United Kingdom , серія A, № 115, с. 22, п. 56, а також рішення від 29.10.1996 у справі Helmers v. Sweden , серія A, № 212-A, с.15, п. 31).

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення розгляду заради розгляду . При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 зі справи №910/4647/18).

За таких обставин, згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ Парфум Бар Україна .

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Парфум Бар Україна на рішення Господарського суду Вінницької області від 26.12.2019 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 30.03.2020 у справі № 902/775/19

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Суддя І. Бенедисюк

Суддя І. Булгакова

Суддя І. Колос