Рішення

від 25.06.2020 по справі 640/6629/20

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 червня 2020 року м. Київ№ 640/6629/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Кармазіна О.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 доІнформаційного агентства (Міністерства оборони України)про:визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п.: НОМЕР_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Інформаційного агентства Міністерства оборони України (01015, м. Київ, вул. Московська, 45/1, код ЄДР: 26622615), в якому просить суд:

1) визнати протиправно бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної додаткової оплачуваної відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби;

2) зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної додаткової оплачуваної відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби.

Позиція позивача.

Позивач у позові зазначає, що проходив військову службу в Центральному друкованому органі Міністерства оборони України «Народна армія» (код ЄДР 07693911).

Наказом Міністра оборони України (по особовому складу) від 21.08.2018 № 524 його звільнено з військової служби у запас.

Наказом начальника головного редактора Центрального друкованого органу Міністерства оборони України «Народна армія» (по стройовій частини) № 161 від 03.09.20218 позивач був виключений зі списків особового складу Центрального друкованого органу Міністерства оборони України «Народна армія» та всіх видів забезпечення.

Вказує що відповідно до плану проведення додаткових організаційних заходів у Збройних Силах України у 2018 році, затвердженого спільною директивою Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України 29 серпня 2018 року № Д-322/1/14 дск (зі змінами), Центральний друкований орган Міністерства оборони України «Народна армія» був реформований, а код 07693911 "анульований".

Правонаступником Центрального друкованого органу Міністерства оборони України «Народна армія», на думку позивача, визначено Інформаційне агентство (місто Київ), код 26622615.

Зазначає, що з 2014 року має статус учасника бойових дій.

Позивач зазначає, що у період з 2015 по день звільнення йому не надавалася додаткова відпустка із збереженням заробітної плати, як учаснику бойових дій, та не виплачувалась грошова компенсація за дні невикористаної додаткової відпустки, передбачені п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України від 22.10.1993 року № 3551 «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

В лютому 2019 він звернувся до відповідача із заявою про нарахування та виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки за період 2015 2018 роки виходячи з розміру його грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби. 14.02.2020 року було отримано лист від Відповідача за вихідним номером № 522/142 йому було відмовлено.

Позивач вважає таку відмову необґрунтованою та протиправною, а дії Відповідача вважає такими, що не відповідають нормам чинного законодавства України.

В обґрунтування позову позивач посилається на положення статті 4, 16-2 Закону України «Про відпустки», статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Закону України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей (далі - Закон № 2011-XII), а саме на положення ст. 1, 2, ст. 10-1 Закону 2011-XII, а також на положення ст.. 5, п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України від 22.10.1993 № 3551- XII Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, Указ Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію» затверджений Законом України від 17 березня 2014 року № 1126-VI, пункт 3 розділу ХХХІ наказу Міністра оборони України від 07.06.2018 року № 260 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам». Також Позивач посилається на правову позицію викладену в рішенні Верховного суду від 16.05.2019 року у зразковій справі № 620/4218/18 (Пз/9901/4/19).

Крім іншого, вказує, що чинним законодавством України припинено надання додаткової відпустки, зокрема, як учаснику бойових дій, але водночас не припинено відповідних виплат грошової компенсації за невикористані календарні дні вказаної відпустки.

Відтак, позивач просить задовольнити позов.

Позиція відповідача.

Відповідач просив відмовити у задоволенні позову.

Вказує у відзиві, що додаткова відпустка окремим категоріям ветеранів війни, визначена в ст. 16-2 Закону України «Про відпустки» не належить до щорічних відпусток а є пільгою, гарантованою державною відповідно ст. 12 Закону України 22.10.1993 № 3551- XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Звертає увагу суду, що оскільки така відпустка не належить до щорічних відпусток, то на неї не поширюються норм, передбачені для щорічних відпусток, у тому числі щодо поділу на частини, перенесення на інший період, виплати компенсації під час звільнення.

Зазначив, що згідно наказу Міністра оборони України від 07.06.2018 року № 260 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», визначено механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам, проте не поширюється на осіб, звільнених з військової служби.

У поясненні щодо не нарахування та не виплати грошової компенсації, стверджує що в період з 2015 року по теперішній час додаткова відпустка військовослужбовцям учасникам бойових дій, передбачена статтею 16-2 Закону України «Про відпустки» із збереження заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік, не надається військовослужбовцям. Станом на момент звільнення позивача 03.09.2018 року компенсація не нараховувалася, оскільки надання такої відпустки в особливий період припиняється.

Отже, вважає, що підстав для виплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки не вбачається.

Відповідач виконав ухвалу суду від 23.03.2020 року та надав витребувані документи із відзивом на позовну заяву.

Процесуальні дії, вчинені у справі.

Ухвалою від 23.03.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження. Вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи.

Встановлені судом обставини.

Розглянувши у наявні матеріали справи, викладені у заявах по суті позиції учасників справи, пояснення учасників справи, дослідивши та оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, судом встановлено наступне.

Так, у даному випадку учасниками справи не заперечуються та не спростовуються обставини перебування позивача на службі, звільнення зі служби.

26.12.2014 позивачу видано посвідчення учасника бойових дій.

Наказом Міністра оборони України від 21.08.2018 № 454 полковника ОСОБА_1 , редактора відділу соціальної політики Центрального друкованого органу Міністерства оборони України «Народна армія» (код ЄДР 07693911), звільнено з військової служби у запас за п/п. к (які проходять службу за контрактом, дію якого продовжено понад встановлені строки на період до закінчення особливого періоду або оголошення демобілізації, та які вислужили не менше 18 років з дати продовження дії контракту, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду).

Згідно з наказом Начальника головного редактора Центрального друкованого органу Міністерства оборони України «Народна армія» (код ЄДР 07693911) від 03.09.2018 № 161 позивача виключено зі списків особового складу Центрального друкованого органу Міністерства оборони України «Народна армія» та всіх видів забезпечення. Наказ не містить положення щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період 2015 року по 2018 рік.

Позивачем надано: довідку про проходження військової служби, витяг із плану проведення додаткових організаційних заходів у Збройних Силах України у 2018 році, довідку про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення.

12.02.2020 позивач подав до Інформаційного агентства Міністерства оборони України заяву (вх.. № 96) про нарахування та виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2015-2018 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

У відповіді від 14.02.2020 № 522/142 Відповідач, посилаючись на норми чинного законодавства України, зазначив, що відсутні підстави для виплати позивачу компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року N 2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон N 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно із пунктом 12 статті 12 Закону N 3551-XII учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік (пункт 12 статті 12 в редакції Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення рівня соціального захисту окремих категорій ветеранів війни від 14.05.2015 р. N 426-VIII, який набрав чинності з 06.06.2015).

У свою чергу, статтею 4 Закону України від 05 листопада 1996 року N 504/96-ВР "Про відпустки" (далі - Закон N 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до статті 16-2 Закону N 504/96-ВР (Закон доповнений цією статтею відповідно до вищезгаданого Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення рівня соціального захисту окремих категорій ветеранів війни від 14.05.2015 р. N 426-VIII, який набрав чинності з 06.06.2015 (із змінами), зокрема, учасникам бойових дій, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону N 2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону N 2011-XII передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону N 2011-XII в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону N 2011-XII в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-XII надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у законах України від 21 жовтня 1993 року N 3543-XII "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та від 06 грудня 1991 року N 1932-XII "Про оборону України" (далі - Закони N 3543-XII та N 1932-XII відповідно).

За визначенням статті 1 Закону N 3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Стаття 1 Закону N 1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, в статті 1 Закону N 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак, Законом N 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку особа набуває за період проходження ним військової служби.

Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-XII у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року N 3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року 1991 року N 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", статтею 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року N 504/96-ВР "Про відпустки".

Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року N 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за N 745/32197 (далі - Наказ N 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону N 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону N 3551-XII.

Тобто, в цілому позивач має право на отримання вищезгаданої компенсації. Від роботодавця.

Однак, у даному випадку позивач заявив позов та наполягав на тому, що відповідати за позовом має саме Інформаційне агентство, в якому не проходив службу та не звільнявся із даної установи, але яке позивач вважає правонаступником та наполягає на тому, що воно є правонаступником

У той же час, як вже зазначалося, позивач проходив службу та був звільнений з Центрального друкованого органу Міністерства оборони України «Народна армія» (код ЄДР 07693911).

Судом досліджено витяг з ЄДР станом на 25.06.2020 відносно зазначеної юридичної особи. Встановлено, що станом на час прийняття рішення у справі вказаний Центральний друкований орган не припинено як юридична особа, хоча і перебуває у стані припинення з 26.12.2018.

Водночас у ЄДР відсутні відомості про те, що Інформаційне агентство є правонаступником Центрального друкованого органу, в якому завершив службу позивач.

Статут Інформаційного агентства (а.с. 35) також не містить згадок про те, що агентство є правонаступником Центрального друкованого органу.

Що стосується наданого позивачем витягу з «плану заходів», де на військовій термінології визначено «ідентифікаційний код 07693911 - анулювати», тобто відносно Центрального друкованого органу, слід зазначити, що вказаний план із зазначенням, що правонаступником цього органу є Інформаційного агентства, сам по собі, без внесення відповідних записів до ЄДР та статуту правонаступника, жодним чином не свідчить про правонаступництво та припинення даної юридичної особи (Центрального друкованого органу).

Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Слід додати, що закріплений у ст. 9 КАС України принцип диспозитивності слід розуміти як можливість зацікавлених осіб, що беруть участь в адміністративній справі вільно розпоряджатися процесуальними способами доказування, всіма матеріальними і процесуальними правами, а суд повинен сприяти їм в реалізації цих прав і здійснювати контроль за законністю їх розпорядчих дій. Отже, сторони адміністративного провадження мають можливість самі вирішувати питання про об`єм і характер своїх прав і обов`язків, тобто чинити вибір із кількох варіантів, передбачених законом, самостійно регулювати свої стосунки, діяти на власний розсуд, вибирати оптимальну міру поведінки, виходячи з власних інтересів, спрямованих на порушення, розвиток і припинення справи з метою захисту суб`єктивних прав і охоронюваних законом інтересів.

Принцип диспозитивності характеризується такими положеннями: хто хоче здійснити своє право, повинен про це сам потурбуватися; особа, якій належить право, може від нього відмовитись; нікого не можна примушувати пред`явити заяву проти своєї волі; адміністративний суд не повинен виходити за межі вимог сторін, за винятками, встановленими законом; правом розпоряджатися об`єктом процесу.

Таким чином, саме позивач у позові визначає, хто має відповідати за позовом та суд не може виходити за межі позовних вимог.

У даному випадку, оскільки відсутні докази того, що Інформаційне агентство є правонаступником Центрального друкованого органу Міністерства оборони України «Народна армія» (код ЄДР 07693911), в якому позивач проходив службу та який є особою, відповідальною за фінансове врегулювання відносно заявленої у позові компенсації, у суду відсутні підстави для покладання на Інформаційне агентство обов`язків щодо зобов`язання його нарахувати та виплатити компенсацію, заявлену у даному позові, оскільки у вказаному органі/установі позивач не проходив службу та не звільнявся із даної установи.

При цьому, в контексті положень частин 3 та 4 ст. 48 КАС України щодо можливості заміни неналежної сторони, суд звертає увагу, що позивач наполягав на тому, що відповідати за позовом має саме Інформаційне агентство та не надавав суду згоди на заміну правонаступника. Водночас, суд також зазначає, що залучення Центрального друкованого органу в якості другого відповідача в силу ч. 4 ст. 48 КАС України є правом, а не обов`язком суду, яке, однак, не може бути реалізовано, враховуючи наполегливість позивача відносно визначення особи, яка має відповідати на позов (Інформаційне агентство).

При цьому, у поясненнях на відзив Інформаційне агентство звертало увагу на те, що позивач перебував на службі в одній установі - Центральному друкованому органі та звільненні на звільнення зі служби позивача, а звертався після звільнення з вимогою про її виплату до іншої (Інформаційного агентства), що, однак, залишилось поза увагою позивача.

Крім того, в контексті заміни сторони, судом враховується, що кожен має вільний доступ до Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, у т.ч. позив. В ЄДР наведені відомості щодо відсутності у Центрального друкованого органу Міністерства оборони України «Народна армія» (код ЄДР 07693911) правонаступником, що мало б враховуватись позивачем при поданні позовної заяви. В контексті останнього суд звертає увагу, що відповідно до ч. 5 ст. 48 КАС України під час вирішення питання про залучення співвідповідача чи заміну належного відповідача суд враховує, зокрема, чи знав або чи міг знати позивач до подання позову у справі про підставу для залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. У даному випадку є очевидним, що інформація про відсутність у Центрального друкованого органу правонаступника була відкрита ще під час звернення до суду, а відтак, наведене також вказує на відсутність підстав для вжиття судом самостійних заходів щодо заміни сторони, оскільки, як вже неодноразово зазначалося, - саме позивач самостійно керує своїми процесуальними правами.

З огляду на зазначене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову до Інформаційного агентства та, відповідно, приходить до висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки позов заявлено до особи, яка не є відповідальною за заявленими позовними вимогами..

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п.: НОМЕР_1 ) до Інформаційного агентства (Міністерства оборони України; 01015, м. Київ, вул. Московська, 45/1, код ЄДР: 26622615) відмовити у повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням положень п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII Перехідні положення КАС України (в редакції Закону № 2147-VIII) та п. 3 Розділу VI Прикінцеві положення КАС України (в редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX).

Суддя О.А. Кармазін