Постанова

від 18.10.2020 по справі 640/6629/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/6629/20 Суддя (судді) першої інстанції: Кармазін О.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2020 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого - судді Мєзєнцева Є.І., суддів Земляної Г.В., Файдюка В.В., при секретарі Войтковській Ю.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 червня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Інформаційного агенства (Міністерства оборони України) про визнання протиправними дій, зобов`язати вчинити дії,

ВСТАНОВИВ :

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Інформаційного агенства (Міністерства оборони України про визнання протиправно бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної додаткової оплачуваної відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби; зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної додаткової оплачуваної відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 червня 2020 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Представником відповідача було подано відзив на апеляційну скаргу, за змістом якої зазначено, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а тому відсутні підстави для його скасування.

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Судом першої інстанції встановлено, що Наказом Міністра оборони України від 21.08.2018 № 454 полковника ОСОБА_1 , редактора відділу соціальної політики Центрального друкованого органу Міністерства оборони України Народна армія (код ЄДР 07693911), звільнено з військової служби у запас за п/п. к (які проходять службу за контрактом, дію якого продовжено понад встановлені строки на період до закінчення особливого періоду або оголошення демобілізації, та які вислужили не менше 18 років з дати продовження дії контракту, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду).

Згідно з наказом Начальника головного редактора Центрального друкованого органу Міністерства оборони України Народна армія (код ЄДР 07693911) від 03.09.2018 № 161 позивача виключено зі списків особового складу Центрального друкованого органу Міністерства оборони України Народна армія та всіх видів забезпечення. Наказ не містить положення щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період 2015 року по 2018 рік.

Позивачем надано: довідку про проходження військової служби, витяг із плану проведення додаткових організаційних заходів у Збройних Силах України у 2018 році, довідку про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення.

12.02.2020 позивач подав до Інформаційного агентства Міністерства оборони України заяву (вх.. № 96) про нарахування та виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2015-2018 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

У відповіді від 14.02.2020 № 522/142 Відповідач, посилаючись на норми чинного законодавства України, зазначив, що відсутні підстави для виплати позивачу компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій.

Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду із адміністративним позовом.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року N 2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон N 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно із пунктом 12 статті 12 Закону N 3551-XII учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік (пункт 12 статті 12 в редакції Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення рівня соціального захисту окремих категорій ветеранів війни від 14.05.2015 р. N 426-VIII, який набрав чинності з 06.06.2015).

У свою чергу, статтею 4 Закону України від 05 листопада 1996 року N 504/96-ВР "Про відпустки" (далі - Закон N 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до статті 16-2 Закону N 504/96-ВР (Закон доповнений цією статтею відповідно до вищезгаданого Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення рівня соціального захисту окремих категорій ветеранів війни від 14.05.2015 р. N 426-VIII, який набрав чинності з 06.06.2015 (із змінами), зокрема, учасникам бойових дій, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону N 2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону N 2011-XII передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону N 2011-XII в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону N 2011-XII в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-XII надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у законах України від 21 жовтня 1993 року N 3543-XII "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та від 06 грудня 1991 року N 1932-XII "Про оборону України" (далі - Закони N 3543-XII та N 1932-XII відповідно).

За визначенням статті 1 Закону N 3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Стаття 1 Закону N 1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, в статті 1 Закону N 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак, Законом N 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку особа набуває за період проходження ним військової служби.

Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-XII у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року N 3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року 1991 року N 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", статтею 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року N 504/96-ВР "Про відпустки".

Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року N 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за N 745/32197 (далі - Наказ N 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону N 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону N 3551-XII.

Таким чином, позивач має право на отримання вищезгаданої компенсації від роботодавця.

Водночас, позивач заявив позов та наполягає на тому, що відповідати за позовом має саме Інформаційне агентство, в якому не проходив службу та не звільнявся із даної установи, але яке позивач вважає правонаступником установи з якої його було звільнено.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач проходив службу та був звільнений з Центрального друкованого органу Міністерства оборони України Народна армія (код ЄДР 07693911).

Як вбачається з витягу з ЄДР станом на 25.06.2020, Центральний друкований орган Міністерства оборони України Народна армія не припинений як юридична особа, хоча і перебуває у стані припинення з 26.12.2018.

Водночас у ЄДР відсутні відомості про те, що Інформаційне агентство є правонаступником Центрального друкованого органу, в якому проходив службу позивач.

Статут Інформаційного агентства (а.с. 35) також не містить згадок про те, що агентство є правонаступником Центрального друкованого органу.

При цьому, в контексті положень частин 3 та 4 ст. 48 КАС України щодо можливості заміни неналежної сторони, позивач наполягав на тому, що відповідати за позовом має саме Інформаційне агентство та не надавав суду першої інстанції згоди на заміну правонаступника.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення адміністративного позову, адже позовні вимоги заявлено до особи, яка не є належним відповідачем у справі.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Решта тверджень та посилань сторін судовою колегією апеляційного суду не приймається до уваги через їх неналежність до предмету позову або непідтвердженість матеріалами справи.

При цьому, колегія суддів зазначає, що згідно з п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 червня 2020 року без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

ГоловуючийсуддяЄ.І.Мєзєнцев

cуддяГ.В.Земляна

суддяВ.В.Файдюк