Рішення

від 26.06.2020 по справі 640/14978/19

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 червня 2020 року м. Київ № 640/14978/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю Веллфорт

до Державної фіскальної служби України

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Веллфорт (адреса: 04053, м. Київ, Шевченківський район, пров. Бехтерівський, буд. 4, офіс 1, ідентифікаційний код 40145117) (далі по тексту - ТОВ Веллфорт , позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної фіскальної служби України (адреса: 04053, м. Київ, Львівська площа, 8, ідентифікаційний код 39439980), в якому просить суд:

визнати рішення № 33038/40145117/2 від 11.07.2019 року про відмову у реєстрації податкової накладної № 2 від 31.05.2019 протиправним, та зобов`язати Державну фіскальну службу здійснити дії по реєстрації податкової накладної № 2 від 31.05.2019;

визнати рішення № 33812/40145117/2 від 26.07.2019 року про відмову у реєстрації податкової накладної № 1 від 07.05.2019 протиправним, та зобов`язати Державну фіскальну службу здійснити дії по реєстрації податкової накладної № 1 від 07.05.2019;

визнати рішення про відмову у реєстрації податкової накладної № 3 від 30.04.2019 протиправним, та зобов`язати Державну фіскальну службу здійснити дії по реєстрації податкової накладної № 3 від 30.04.2019;

визнати рішення № 23404/40145117/2 від 19.04.2019 року про відмову у реєстрації податкової накладної № 1 від 14.01.2019 протиправним, та зобов`язати Державну фіскальну службу здійснити дії по реєстрації податкової накладної № 1 від 14.01.2019.

В якості підстав позову позивач зазначив, що відповідач не врахував при розгляді додаткових пояснень, що надавались позивачем, та помилково відмовив у реєстрації податкової накладної. Надані документи, на думку позивача, доводять реальність господарської операції по якій проводилася реєстрація податкової накладної та спростовують припущення відповідача про ризиковість операції.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.08.2019 відкрито провадження у адміністративній справі, призначено справу до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідач відзив на позовну заяву до суду не надав.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Товариством з обмеженою відповідальністю Веллфорт направлено на реєстрацію до Єдиного державного реєстру податкових накладних податкові накладні № 2 від 31.05.2019, № 1 від 07.05.2019, № 3 від 30.04.2019, № 1 від 14.01.2019, що були складені внаслідок господарської діяльності з Товариством з обмеженою відповідальністю Бау Експрес на виконання договорів підряду.

Однак, згідно з квитанціями № 1 реєстрацію зазначених податкових накладних зупинено на підставі пункту 201.16 статті 201 Податкового кодексу України - податкова накладна/розрахунок коригування відповідає вимогам пп.1.6 п.1 критеріїв ризиковості платника податків, запропоновано надати пояснення та/або копії документів, достатніх для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Позивачем надано пояснення та копії документів щодо податкових накладних/розрахунків коригування, реєстрацію яких зупинено, що підтверджується відповідними повідомленнями та квитанціями про отримання фіскальним органом.

За результатами розгляду поданих документів Комісією Головного управління ДФС у м. Києві, що приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або про відмову в такій реєстрації прийнято рішення:

№ 1135544/40145117 від 08.04.2019 про відмову у реєстрації податкової накладної № 1 від 14.01.2019 у зв`язку з ненаданням платником податку первинних документів щодо постачання/придбання товарів/послуг, зберігання і транспортування, розрахункових документів, банківських виписок з особових рахунків;

№ 1179359/40145117 від 31.05.2019 про відмову у реєстрації податкової накладної № 3 від 30.04.2019 у зв`язку з ненаданням платником податку первинних документів щодо постачання/придбання товарів/послуг, зберігання і транспортування, розрахункових документів, банківських виписок з особових рахунків, документів щодо підтвердження продукції, наявність яких передбачена договором та/або законодавством (необхідне підкреслити);

№ 1216469/40145117 від 09.07.2019 про відмову у реєстрації податкової накладної № 1 від 07.05.2019 у зв`язку з ненаданням платником податку первинних документів щодо постачання/придбання товарів/послуг, зберігання і транспортування, розрахункових документів, банківських виписок з особових рахунків;

№ 1203822/40145117 від 25.06.2019 про відмову у реєстрації податкової накладної № 2 від 31.05.2019 у зв`язку з ненаданням платником податку первинних документів щодо постачання/придбання товарів/послуг, зберігання і транспортування, розрахункових документів, банківських виписок з особових рахунків, документів щодо підтвердження продукції, наявність яких передбачена договором та/або законодавством.

Не погоджуючись з прийнятими рішеннями, позивачем подано до ДФС України скарги з проханням скасувати вказані рішення та зареєструвати податкові накладні.

Рішенням Комісії ДФС України, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову у такій реєстрації № 33038/40145117/2 від 11.07.2019 залишено скаргу ТОВ Веллфорт без задоволення та рішення комісії регіонального рівня № 1203822/4145117 від 25.06.2019 без змін.

Рішенням Комісії ДФС України, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову у такій реєстрації № 33812/40145117/2 від 26.07.2019 залишено скаргу ТОВ Веллфорт без задоволення та рішення комісії регіонального рівня № 1216469/4145117 від 22.07.2019 без змін.

Рішенням Комісії ДФС України з питань розгляду скарг № 23404/40145117/2 від 19.04.2019 залишено скаргу ТОВ Веллфорт без задоволення та рішення комісії регіонального рівня № 1135544/4145117 від 08.04.2019 без змін.

З матеріалів справи судом встановлено, що квитанцією № 2 від 08.07.2019 (документ № 9146113675) скаргу позивача на рішення № 1179359/40145117 від 31.05.2019 не прийнято до розгляду, оскільки останню подано поза межами десятиденного строку, передбаченого Порядком розгляду скарг на рішення комісії регіонального рівня. Затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 117.

Позивач, не погоджуючись із рішеннями ДФС України № 33038/40145117/2 від 11.07.2019, № 33812/40145117/2 від 26.07.2019, № 23404/40145117/2 від 19.04.2019 та щодо розгляду скарги на рішення № 1179359/40145117 від 31.05.2019, звернувся з цим позовом до суду.

Досліджуючи наявні у матеріалах справи докази, аналізуючи наведені міркування, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, далі так само) при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до податкової накладної до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня (абзац п`ятий пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України).

Якщо надіслані податкові накладні/розрахунки коригування сформовано з порушенням вимог, передбачених пунктом 201.1 цієї статті та/або пунктом 192.1 статті 192 цього Кодексу, а також у разі зупинення реєстрації податкової накладної розрахунку коригування відповідно до пункту 201.16 цієї статті, протягом операційного дня продавцю/покупцю надсилається квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі про неприйняття їх в електронному вигляді або зупинення їх реєстрації із зазначенням причин (абзац десятий пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України).

Відповідно до пункту 201.16 статті 201 Податкового кодексу України реєстрація податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних може бути зупинена в порядку та на підставах, визначених Кабінетом Міністрів України (в редакції Закону № 2245-VIII від 07.12.2017).

Пунктом 13 Порядку зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 117 (далі Порядок №117), встановлено, що у квитанції про зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування зазначаються, зокрема критерій (критерії) ризиковості платника податку та/або критерій(ї) ризиковості здійснення операцій, на підставі якого (яких) зупинено реєстрацію податкової накладної/ розрахунку коригування в Реєстрі, із розрахованим показником за кожним критерієм, якому відповідає платник податку; пропозиція щодо надання платником податку пояснень та копій документів, необхідних для прийняття контролюючим органом рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Реєстрі.

За результатами розгляду відповідних пояснень та підтверджуючих документів відповідними комісіями контролюючих органів приймається рішення про реєстрацію податкової накладної або про відмову у такій реєстрації.

Підставами для прийняття комісіями контролюючих органів рішення про відмову в реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування є ненадання платником податку письмових пояснень стосовно підтвердження інформації, зазначеної у податковій накладній/розрахунку коригування, реєстрацію яких зупинено; ненадання платником податку копій документів відповідно до підпункту 4 пункту 13 цього Порядку; надання платником податку копій документів, які складені з порушенням законодавства (пункт 21 Порядку № 117).

Згідно з пунктом 56.1 статті 56 Податкового кодексу України рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

Рішення контролюючого органу, оскаржене в судовому порядку, не підлягає адміністративному оскарженню.

Процедура адміністративного оскарження вважається досудовим порядком вирішення спору (абзаци другий, третій пункту 56.18 статті 56 Податкового кодексу України).

Порядок та особливості оскарження рішення про відмову в реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних встановлені в пункті 56.23 цієї статті.

Так, відповідно до положень підпунктів 56.23.1 та 56.23.2 пункту 56.23 скарга на рішення про відмову в реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних подається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, і розглядається в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, комісією центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, за участі уповноваженої особи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Відповідно до пункту 1 Порядку розгляду скарг на рішення комісій, які приймають рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №117, розгляд скарг на рішення комісій, які приймають рішення про реєстрацію податкової накладної/ розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації (далі комісії контролюючих органів), про відмову у реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних здійснюється комісією ДФС з питань розгляду скарг, яка є постійно діючим колегіальним органом ДФС, за участю уповноваженої особи Мінфіну.

Згідно з пунктом 13 цього Порядку за результатами розгляду скарги комісія ДФС з питань розгляду скарг приймає одне з таких рішень: задовольняє скаргу та скасовує рішення комісії контролюючого органу про відмову у реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних; залишає скаргу без задоволення та рішення комісії контролюючого органу про відмову у реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних без змін; залишає скаргу без розгляду.

Звертаючись до суду з адміністративним позовом та обґрунтовуючи позовні вимоги, ТОВ Веллфорт фактично не погоджувалось з рішеннями Комісії ГУ ДФС у м. Києві про відмову у реєстрації податкових накладних, а саме: № 1203822/40145117 від 25.06.2019, № 1216469/40145117 від 09.07.2019, № 1179359/40145117 від 31.05.2019, № 1135544/40145117 від 08.04.2019.

Разом з тим, позивач в цій адміністративній справі не оскаржує зазначені рішення, а просить скасувати рішення Комісії з питань розгляду скарг Державної фіскальної служби України: № 33038/40145117/2 від 11.07.2019, № 33812/40145117/2 від 26.07.2019, № 23404/40145117/2 від 19.04.2019 та щодо розгляду скарги на рішення № 1179359/40145117 від 31.05.2019.

Вибір позивача щодо оскарження рішень Комісії з розгляду скарг Державної фіскальної служби України підтверджується як зазначенням відповідача, визначеним позивачем у позовній заяві, так і доводами позивача щодо протиправності зазначених рішень.

Відповідно до ч.2 ст. 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

У Рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч.2 ст.3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За змістом ч.1 ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.

Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача стосовно оскаржуваного рішення, дії чи бездіяльності було обґрунтованим, і таке порушення прав має бути реальним, стосуватися особистих прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

За змістом Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року №18-рп/2004 поняття порушене право, за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття охоронюваний законом інтерес. У цьому ж Рішенні зазначено, що поняття охоронюваний законом інтерес означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування в межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; е) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Таким чином, адміністративне судочинство спрямоване на справедливе вирішення судом спорів з метою захисту саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин.

У відповідності ч. 1, 2 ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Суд відмічає, що оскаржувані позивачем рішення не містять приписів вчинити обов`язкові дії позивачу та не створюють жодних правових наслідків у вигляді виникнення, зміни чи припинення прав позивача, а тому не є рішеннями суб`єкта владних повноважень (актами індивідуальної дії) у розумінні положень ст. 19 КАС України та, відповідно, не порушує права, свободи та інтереси позивача у сфері публічно-правових відносин.

У разі відмови платнику податку на додану вартість в реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних належним способом захисту порушеного права в судовому порядку є позовні вимоги про визнання протиправним та скасування рішення про відмову в реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування та, як наслідок, зобов`язання відповідний контролюючий орган вчинити дії щодо реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що оскаржувані рішення комісії ДФС України з питань розгляду скарг, прийняті за результатами розгляду пояснень на рішення про відмову в реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних у досудовому порядку в даному випадку, не є актом реалізації контролюючим органом повноважень у сфері управлінської діяльності та не мають самостійного юридичного значення, оскільки не містять обов`язкового для суб`єкта господарювання припису. Такі рішення само по собі не породжують у платника будь-якого додаткового обов`язку та не перешкоджають реалізації його права та, як наслідок, не підлягають скасуванню, а позовні вимоги у цій частині не підлягають задоволенню.

Аналогічну позицію висловлено у постанові Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 07.02.2020 у справі № 826/11086/18 (адміністративне провадження №К/9901/25973/19).

Варто відмітити, що суд розглядає адміністративну справу в межах позовних вимог, при цьому вихід за межі позовних вимог є виключним заходом, що здійснюється за розсудом суду для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Такі повноваження суду щодо визначення меж розгляду адміністративної справи є субсидіарними, вони не можуть змінювати предмет спору, а лише стосуються обсягу захисту порушеного права.

Як вже зазначено, ТОВ Веллфорт не заявило вимогу про скасування рішень про відмову в реєстрації податкових накладних, від вирішення яких залежало, чи підлягає захисту право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Питання ефективності захисту порушеного права суд може вирішити після розгляду такої вимоги.

У зв`язку з викладеним, враховуючи відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправними та скасування оскаржуваних рішень та похідний характер вимог щодо зобов`язання ДФС України зареєструвати податкові накладні, суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини Щокін проти України (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про закон , стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі Шпачек s.r.о. проти Чеської Республіки (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі Бейелер проти Італії (Beyeler v. Italy № 33202/96).

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 20.05.2019 (справа № 417/3668/17).

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, проаналізувавши всі обставини справи, з урахуванням нормативного регулювання спірних правовідносин, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись статтями 6, 72-77, 241-246, 250, 255 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю Веллфорт - відмовити повністю.

Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного ухвали.

Відповідно до пп. 15.5 п. 1 Розділу Перехідні положення КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.

Суддя К.С. Пащенко