Постанова

від 17.06.2020 по справі 183/4426/17

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/2190/20 Справа № 183/4426/17 Суддя у 1-й інстанції - Ковальчук Т. А. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2020 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого - Городничої В.С.,

суддів - Варенко О.П., Лаченкової О.В.,

за участю секретаря - Порубай М.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 08 листопада 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроальянс", третя особа - Відділ Державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, речових прав на нерухоме майно та обтяжень Новомосковської районної державної адміністрації Дніпропетровської області про визнання договорів оренди земельної ділянки недійсними, -

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2017 року позивачзвернулася до суду першої інстанції з вищевказаним позовом, який, з урахуванням уточнень, обгрунтовував тим, що він є власником: земельної ділянки площею 3,940 га, кадастровий номер 1222381100:05:001:0511, яка розташована на території Бузівської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області; земельної ділянки площею 3,940 га, кадастровий номер 1222381100:05:001:0512, яка розташована на території Бузівської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровскої області. У березні 2017 року позивачеві стало відомо про існування договорів оренди зазначених земельних ділянок, нібито укладених між ним та ТОВ Агроальянс . Згідно із договором оренди землі від 12.12.2016 року, зареєстрованим у Державному реєстрі прав на нерухоме майно 27.12.2016 року, номер запису про інше речове право: 18425670, земельна ділянка площею 3,940 га, кадастровий номер 1222381100:05:001:0511 була передана в оренду терміном на 10 років. Згідно із договором оренди землі від 30.11.2013 року, зареєстрованим у Державному реєстрі прав на нерухоме майно 10.01.2017 року, номер запису про інше речове право: 18559578, земельна ділянка площею 3,940 га, кадастровий номер 1222381100:05:001:0512 була передана в оренду терміном на 10 років. Позивач зазначав, що з відповідачем договорів не укладав та не підписував, тому звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати недійсними договори оренди від 30.11.2013 року та від 12.12.2016 року.

Рішенням Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 08 листопада 2019 року позов задоволено частково. Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки площею 3,940 га, кадастровий номер 1222381100:05:001:0512, укладений 30 листопада 2013 року між ОСОБА_1 та ТОВ Агроальянс , право оренди зареєстровано 10 січня 2017 року державним реєстратором Новомосковської районної державної адміністрації Дніпропетровської області Шмигельським М.С., номер запису про інше речове право: 18559578. Стягнуто з ТОВ Агроальянс на користь ОСОБА_1 : сплачений судовий збір в сумі 1280 грн.; сплачені витрати за проведення судової почеркознавчої експертизи в розмірі 3768 грн. В іншій частині позовних вимог - відмовлено.

В своїй апеляційній скарзі ОСОБА_1 не погоджується з рішенням суду в частині відмовлених позовних вимог та посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, а також на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.

ТОВ Агроальянс відповідно до ст. 360 ЦПК України подав відзив, в якому просив апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 08 листопада 2019 року - без змін, посилаючись на незаконність та необґрунтованість доводів апеляційної скарги.

Інші учасники процесу своїм правом, передбаченим положеннями ст. 360 ЦПК України щодо подачі відзиву на апеляційну скаргу, не скористались.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - залишити без змін, з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач є власником земельної ділянки площею 3,940 га, кадастровий номер 1222381100:05:001:0511, яка розташована на території Бузівської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області; земельної ділянки площею 3,940 га, кадастровий номер 1222381100:05:001:0512, яка розташована на території Бузівської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області.

30 листопада 2013 року між сторонами укладено договір оренди земельної ділянки площею 3,940 га, кадастровий номер 1222381100:05:001:0512, на підставі якого 10 січня 2017 року державним реєстратором Новомосковської районної державної адміністрації Шмигельським М.С. зареєстровано відповідне право оренди за ТОВ Агроальянс , номер запису про інше речове право: 18559578.

12 грудня 2016 року між сторонами укладено договір оренди земельної ділянки площею 3,940 га, кадастровий номер 1222381100:05:001:0511, на підставі якого 27 грудня 2017 року державним реєстратором Новомосковської районної державної адміністрації Шмигельським М.С. зареєстровано відповідне право оренди за ТОВ Агроальянс , номер запису про інше речове право: 18425670.

Згідно висновку експерта № 2256-19 від 05 вересня 2019 року складеного судовим експертом Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз:

-підпис від імені ОСОБА_1 у договорі оренди земельної ділянки від 30.11.2013 року виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою;

-підпис від імені ОСОБА_1 у договорі оренди земельної ділянки від 12.12.2016 року виконаний самим ОСОБА_1 .

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що договір оренди земельної ділянки від 30 листопада 2013 року було укладено без вільного волевиявлення позивача, як сторони договору, тому вказаний договір необхідно визнати недійсним; договір оренди земельної ділянки 12 грудня 2016 року було укладено та підписано саме позивачем, у зв`язку із чим відсутні підстави для визнання недійсним вказаного договору.

Крім того, суд встановив, що позивачем не було пропущено строк позовної давності щодо вимог про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 30 листопада 2013 року, а посилання представника відповідача про отримання позивачем орендної плати за цим договором, починаючи з 2013 року, суд не взяв до уваги, оскільки до моменту державної реєстрації права оренди земельної ділянки його умови не набрали чинності.

Колегія суддів переглядає рішення суду лише в частині незадоволених позовних вимог, оскільки в іншій частині рішення суду апелянтом не оскаржується.

В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що він не мав наміру продовжувати договір оренди земельної ділянки від 12.12.2016 р. з ТОВ "Агроальянс" і не підписував з ним ніякого договору, що підтверджується письмовими заявами, з якими він звернувся до відповідача 13.12.2016 р. Апелянт зазначає, що його змусили підписати договір оренди від 12.12.2016 р. шахрайськими методами і він не знав, що підписав цей договір.

Однак, колегія суддів не приймає до уваги такі доводи апелянта з наступних підстав.

Згідно з частиною першою та другою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною першою статті 230 ЦК України передбачено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

За змістом зазначеної норми закону правочин може бути визнаний таким, що вчинений під впливом обману, у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману стосовно фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману є умисел. Установлення у недобросовісної сторони умислу ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є обов`язковою умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 ЦК України.

У пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними судам роз`яснено, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

При вчиненні правочину під впливом обману формування волі потерпілого відбувається не вільно, а вимушено, під впливом недобросовісних дій інших осіб, які полягають у навмисному створенні у потерпілого помилкового уявлення про обставини, які мають істотне значення: природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речей, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Внутрішня воля потерпілого на вчинення правочину відповідає його зовнішньому волевиявленню, однак її формування відбувається не вільно, а під впливом обману з боку інших осіб. Спонукати потерпілого до вчинення правочину повинна саме друга сторона. При цьому таке спонукання може бути як безпосередньо, так і через третіх осіб.

Саме на стороні, яка введена в оману, лежить тягар доведення умислу.

Відповідно до статті 230 ЦК України у взаємозв`язку зі статтею 12 ЦПК України наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

Відповідно до ст.ст.12,81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Колегія суддів звертає увагу на те, що ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції апелянтом не доведено навмисного введення його відповідачем в оману щодо укладення договору оренди земельної ділянки від 12.12.2016 р.

Крім того, згідно висновку експерта № 2256-19 від 05 вересня 2019 року, складеного судовим експертом Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз, встановлено, що підпис від імені ОСОБА_1 у договорі оренди земельної ділянки від 12.12.2016 року виконаний самим ОСОБА_1 .

Таким чином, висновок експерта оцінювався судом першої інстанції разом з іншими доказами по справі, які не підтвердили відсутність наміру позивача укладати договір оренди земельної ділянки від 12.12.2016 року.

Згідно зі ст. 13 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 638 ЦК України, істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 15 ЗУ Про оренду землі , істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.

Укладений сторонами договір оренди земельної ділянки від 12.12.2016 року відповідає вимогам ст. 14, 15, 16, 17 Закону України "Про оренду землі", письмова форма та зміст договору містять істотні умови договору оренди землі, що свідчить про відсутність правових підстав для визнання договору недійсним.

Доказів, що ОСОБА_1 наполягав в момент підписання договору на наявності в ньому тих чи інших положень, про які зазначено в апеляційній скарзі, матеріали справи не містять.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції обгрунтовано ухвалив рішення в оскаржуваній частині в межах заявлених вимог і на підставі доказів, наданих позивачем.

Приведені в апеляційній скарзі доводи апелянтом не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення апелянтом норм процесуального закону.

Відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.

Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі Проніна проти України від 18 липня 2006 року).

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Тому, вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону.

Таким чином, доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, а рішення суду в оскаржуваній частині відповідає вимогам закону та матеріалам справи.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 08 листопада 2019 року в оскаржуваній частині - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: В.С. Городнича

Судді: О.П. Варенко

О.В. Лаченкова