Рішення від 09.06.2020 по справі 910/18282/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

09.06.2020Справа № 910/18282/19

Господарський суд міста Києва у складі судді Удалової О.Г., за участю секретаря судового засідання Дьогтяр О.О., розглянув матеріали господарської справи

За позовом фізичної особи-підприємця Денисенка Бориса Миколайовича

до Держави Україна в особі:

1) Білоцерківського міськрайонного суду Київської області

2) Генеральної прокуратури України

3) Прокуратури Київської області

4) Білоцерківської місцевої прокуратури

5) Національної поліції України

6) Білоцерківського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Київській області

7) Міністерства юстиції України

8) Державної казначейської служби України

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів ОСОБА_1

про відшкодування майнової шкоди

за участю представників учасників справи:

від позивача Петренко С.В. (адвокат за ордером КС № 765104 від 24.02.2020)

від відповідача-1 не з`явились

від відповідача-2 Ступак Д.В. (довіреність № 15/2/2-1-20 від 09.01.2020)

від відповідача-3 Галась О.М. (довіреність № 05/0912-67 від 14.01.2020)

від відповідача-4 не з`явились

від відповідача-5 Тракало А.В.

від відповідача-6 не з`явились

від відповідача-7 Паламарчук А.Ю. (начальник відділу судово-претензійної роботи згідно наказу)

від відповідача-8 не з`явились

від третьої особи Щелков П.С. (адвокат за ордером від 24.02.2020)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У грудні 2019 року фізична особа-підприємець Денисенко Борис Миколайович (далі - ФОП Денисенко Б.М., позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Держави Україна в особі Білоцерківського міськрайонного суду Київської області (далі - відповідач-1), Генеральної прокуратури України (далі - відповідач-2), Прокуратури Київської області (далі - відповідач-3), Білоцерківської місцевої прокуратури (далі - відповідач-4), Національної поліції України (далі - відповідач-5), Білоцерківського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Київській області (далі - відповідач-6), Міністерства юстиції України (далі - відповідач-7) та Державної казначейської служби України (далі - відповідач-8) про відшкодування майнової шкоди у загальному розмірі 13 256 669,00 грн, яку просить стягнути з держави Україна в особі Державної казначейської служби України (відповідача-8).

В обґрунтування заявлених ним вимог позивач зазначив, що громадянин Республіки Білорусь ОСОБА_1 придбав у ОСОБА_2 40% частки статутного капіталу у ТОВ ТД Камілла (код 35138113) вартістю 8 000 000,00 грн на підставі договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ ТД Камілла № 1491 від 17.12.2014, проте, зобов`язання з оплати набутих корпоративних прав не виконав.

У подальшому ОСОБА_2 відступив своє право вимоги до ОСОБА_1 , що виникло з вищевказаного договору купівлі-продажу № 1491 від 17.12.2014, на користь позивача на підставі нотаріально посвідченого договору про відступлення права вимоги та про зміну первісного кредитора новим № 330 від 05.05.2015.

У травні 2015 року ФОП Денисенко Б.М. на правах нового кредитора у цивільній справі № 370/1226/15-ц звернувся до Макарівського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів.

За результатами розгляду цивільної справи № 370/1226/15-ц судами першої, апеляційної та касаційної інстанції з ОСОБА_1 на користь ФОП Денисенка Б.М. було стягнуто 7 980 000,00 грн за невиконання умов договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ ТД Камілла № 1491 від 17.12.2014 та умов договору відступлення права вимоги; 4 192 000,00 грн інфляційних втрат; 370 189,39 грн 3% річних від простроченої суми; 1 841,61 грн судових витрат.

Крім того, за результатами розгляду іншої цивільної справи № 752/18635/15 судами першої, апеляційної та касаційної інстанції з ОСОБА_1 на користь ФОП Денисенка Б.М. внаслідок невиконання рішення у справі № 370/1226/15-ц було стягнуто 134 032,00 грн 3% річних; 574 516,00 грн інфляційних витрат; 4 090,00 грн судового збору.

Таким чином, за результатами вирішення вищевказаних цивільних справ № 370/1226/15-ц та № 752/18635/15 до стягнення на користь позивача було присуджено грошові кошти в загальному розмірі 13 256 669,00 грн.

Однак, станом на грудень 2019 року ОСОБА_1 ухиляється від сплати боргу. В примусовому порядку ФОП Денисенко Б.М. не може виконати рішення судів щодо стягнення боргу з ОСОБА_1 , відповідно, не може захистити свої порушені майнові права, оскільки держава Україна в особі відповідачів та їх службових осіб перешкоджає ФОП Денисенку Б.М. виконувати остаточні рішення судів у цивільних справах № 370/1226/15-ц та № 752/18635/15 щодо стягнення боргу з ОСОБА_1 .

Так, позивач вказує, що з метою уникнення обов`язку сплатити на його користь присуджену суму, боржник вчинив приховання свого нерухомого майна від звернення стягнення на таке майно в майбутньому шляхом укладення 16 фіктивних угод дарування такого майна своїй матері ОСОБА_6 та TOB МСС Тідісі Дальнобой.

Оскільки боржник не мав іншого майна, за рахунок якого було б можливим задовольнити вимоги позивача, останній звернувся з позовами про визнання вищевказаних договорів дарування недійсними.

Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 12.06.2018 № 450/3294/16, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 09.10.2019, за позовом ФОП Денисенка Б.М. до ОСОБА_1 , TOB МСС ТІДІСІ Дальнобой визнано недійсними договори дарування від 20.07.2017 № 1295, від 20.07.2017 № 14762, від 19.07.2017 № 1284.

Постановою Київського апеляційного суду від 26.06.2019 № 754/4985/16, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 09.10.2019, за позовом ФОП Денисенка Б.М. визнано недійними договори дарування земельних ділянок по АДРЕСА_2.

Постановою Київського апеляційного суду від 23.05.2019 № 757/6306/16-ц, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 11.09.2019, визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 .

Постановою Верховного Суду від 13.03.2019 № 757/12646/16-ц скасовано рішення судів попередніх інстанцій та направлено справу на новий розгляд за позовом ФОП Денисенка Б.М. до ОСОБА_1 , ОСОБА_6 про визнання недійсними договору дарування квартири від 20.05.2015.

Позивач пояснив, що з приводу іншого нерухомо майна наразі тривають судові провадження у Деснянському районному суді м. Києва у цивільних справах № 754/16072/16-ц та № 754/7408/17 за позовом ФОП Денисенка Б.М. до ОСОБА_1 , ТОВ МСС ТІДІСІ Дальнобой про визнання недійсним договору дарування 1/2 частини комплексу споруд за адресою: м. Київ, вул. Радистів 73а, що складається з нежилої будівлі літера А загальною площею - 710,90 кв. м. та нежилої будівлі літера Б загальною площею - 853,90 кв. м., загальна площа комплексу споруд - 1564,80 кв. м.

У провадженні Печерського районного суду м. Києва перебувають цивільні справи № 757/64000/16-ц, № 757/63968/16-ц та № 757/29728/17 за позовом ФОП Денисенка Б.М. до ОСОБА_1 , ОСОБА_6 про визнання недійсними договорів дарування нерухомого майна.

При цьому на виконанні у приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименко О.О. знаходиться виконавче провадження № 59995571 на підставі виконавчого листа № 752/18635/15-ц, виданого 07.08.2019 Голосіївським районним судом міста Києва, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ФОП Денисенка Б.М. 3% річних 134 032,11 грн, інфляційних збитків в розмірі 574 516,62 грн, судового збору в розмірі 4 090,00 грн.

На виконанні у приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Наконечного І.М. знаходяться виконавчі провадження № 55989291, № 57575997, № 57576813, відкриті на підставі виконавчих листів від 01.03.2018 № 370/1226/15-ц, виданих Макарівським районним судом Київської області, про стягнення з ОСОБА_1 грошових коштів у загальному розмірі 12 млн грн на користь ФОП Денисенко Б.М.

У межах вищевказаних виконавчих проваджень приватними виконавцями описано майно боржника та накладено на нього арешт. Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 18.10.2019 по справі № 752/18635/15-ц задоволено подання приватного виконавця Клименко О.О. про звернення стягнення на майно боржника ОСОБА_1 , а саме на квартиру АДРЕСА_1 .

Однак, ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 11.11.2019 у справі № 357/10242/19 накладено арешт на майно (яке до його відчуження належало ОСОБА_1 ) з забороною його відчужувати, знищувати, перетворювати, як добросовісним набувачам, так і іншим третім особам, що заявлять право вимоги до нього, а також вчиняти будь-які нотаріальні, реєстраційні та виконавчі дії щодо цього майна з боку уповноважених на це службових та інших посадових осіб (державних та приватних нотаріусів, реєстраторів, виконавців).

Таким чином, на переконання позивача, прохальну частину клопотання про арешт майна слідчий Білоцерківського ВП ГУНП Бурімська A.C. складала так, аби унеможливити виконання рішення суду про стягнення боргу з ОСОБА_1 , заборонити виконавцям проводити виконавчі дії та виконувати рішення судів у цивільних справах № 370/1226/15 і № 752/18635/15.

Позивач зазначає, що арештоване майно не підпадає під поняття речових доказів в розумінні ст. 98 КПК України. Арештоване майно не є знаряддям вчинення кримінального правопорушення, не містить на собі його сліди або інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження. Згідно з ч. 4 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або третьої особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно підлягатиме спеціальній конфіскації у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України. При цьому, кримінальне провадження № 12018110030000588 відкрито за ознаками злочинів, за які не передбачено санкції у вигляді конфіскації чи спеціальної конфіскації майна. Тим більше, у кримінальному провадженні відсутні підозрювані, обвинувачені засуджені. Відповідно, позивач вказував, що слідчий не вправі був готувати клопотання про арешт майна третіх осіб, а Білоцерківський міськрайонний суд Київської області не вправі був його задовольняти.

З огляду на викладене, позивач вважав, що кримінальне провадження № 12018110030000588, з однієї сторони, ініційоване виключно в інтересах ОСОБА_1 з метою приховати його майно від звернення стягнення, звільнити ОСОБА_1 від обов`язку сплатити боргу, а з другої сторони, - з метою перешкодити ФОП Денисенку Б.М. виконати рішення судів та стягнути борг з ОСОБА_1 .

Тому позивач вважає, що Білоцерківська місцева прокуратура та Білоцерківський відділ поліції ГУНП діяли в інтересах боржника ОСОБА_1, відкриваючи завідомо безпідставне кримінальне провадження та готуючи до суду клопотання про арешт майна з метою порушити права ФОП Денисенка Б.М.

Враховуючи викладене, позивач вважав, що держава створює для нього такі умови, за яких позивач не може стягнути борг безпосередньо за рахунок майна боржника ОСОБА_1 , у зв`язку з чим позивачу завдана майнова шкода, яка повинна бути відшкодована за рахунок держави.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.12.2019 відкрито провадження у справі № 910/18282/19 та призначено її до розгляду в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 28.01.2020.

15.01.2020 до суду надійшло подане позивачем клопотання про розгляд справи без участі його представника.

20.01.2020 до суду надійшли відзиви на позовну заяву, подані відповідачами-2, 3, 7 (Генпрокуратурою України, Прокуратурою Київської області та Мінюстом України).

Генеральна прокуратура України вважала, що звернені до неї позовні вимоги задоволенню не підлягають. У поданому ним відзиві відповідач-2 зазначив, що нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва у кримінальному провадженні № 12018110030000588 від 22.01.2018 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 28, ч. 3 ст. 190, ч. 1 ст. 191, ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 366 КК України, здійснює Білоцерківська місцева прокуратура. Генеральна прокуратура України у вказаному кримінальному провадженні нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням не здійснювала, її дії (бездіяльність) позивачем у встановленому законом порядку не оскаржувалися та незаконними судом не визнавалися.

Відповідач-2 вказував, що слідчим суддею Білоцерківського міськрайонного суду Київської області 11.11.2019 прийнято рішення про накладення арешту на майно. За результатами оскарження позивачем вказаного рішення суду першої інстанції Київським апеляційним судом 11.12.2019 апеляційну скаргу було повернуто без розгляду. Крім того, 11.12.2019 слідчим суддею Білоцерківського міськрайонного суду Київської області прийнято рішення про відмову в задоволенні клопотання позивача про скасування арешту майна, накладеного 11.11.2019.

За приписами ст.ст. 1173, 1176 Цивільного кодексу України на органи державної влади покладається обов`язок відшкодувати шкоду, завдану діями або бездіяльністю таких органів або їх посадових осіб, проте Генеральна прокуратура України вважала, що вимога про визнання протиправними (незаконними) дій і бездіяльності органів поліції та прокуратури під час досудового розслідування у кримінальних провадженнях має вирішуватися за правилами Кримінального процесуального кодексу України.

Відповідач-2 також вказав, що вимога позивача від 17.12.2019 про перевірку законності проведення слідчих дій у кримінальному провадженні, вжиття заходів щодо скасування арешту майна у кримінальному провадженні та з інших питань була розглянута відповідно до вимог законодавства, про що своєчасно поінформовано заявника. Оскільки доказів про прийняте прокурором Київської області рішення з питань, зазначених у зверненні, до нього не додано, а дії (бездіяльність) працівників Генеральної прокуратури України у ньому не оскаржувалися, вказане звернення 19.12.2019 з дотриманням строків, передбачених ст. 7 Закону України Про звернення громадян , надіслано для розгляду до прокуратури Київської області, про що повідомлено заявника.

З огляду на викладене відповідач-2 вважав, що позивач не надав належних та допустимих доказів незаконності (протиправності) дій чи бездіяльності Генпрокуратури України, а також доказів спричинення такими діями майнової шкоди позивачу та доказів причинно-наслідкового зв`язку між діями/бездіяльністю Генпрокуратури України та збитками позивача. Відтак відповідач-2 вважав, що позивач не довів заподіяння йому такої шкоди Генпрокуратурою України, яку позивач просить відшкодувати в судовому порядку, у зв`язку з чим відповідач-2 просив суд відмовити у задоволенні позову.

Прокуратура Київської області у поданому нею відзиві на позовну заяву зазначила, що для покладення на відповідачів у справі такої міри відповідальності як збитки на підставі ст.ст. 1173, 1176 Цивільного кодексу України, необхідна наявність та доведеність усіх елементів цивільного правопорушення, при чому обов`язок доведення покладений у даному випадку саме на позивача. Недоведеність же позивачем тієї обставини, що протиправні дії чи бездіяльність заподіювача шкоди є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - безумовним наслідком такої поведінки, є підставою для відмови у задоволенні позову.

Відповідач-3 зазначав, що в розумінні ст.ст. 22, 1166 Цивільного кодексу України позивач зобов`язаний довести заподіяння йому майнової шкоди у зв`язку з накладенням арешту на майно, на яке, на думку позивача, в обов`язковому порядку повинно було бути звернено стягнення під час примусового виконання рішень судів у справах №№ 752/18635/15, 370/1226/15 на його користь. Проте, на переконання відповідача-3, матеріали позовної заяви не містять належних і достовірних доказів понесення позивачем матеріальної шкоди, оскільки саме лише посилання позивача в позовній заяві на вірогідне невиконання рішень через перебування майна під арештом, на яке можливо звернути стягнення, не свідчить про понесені ним витрати та про неможливість виконання рішень судів в майбутньому. Тому відповідач-з вважав, що доводи позивача ґрунтуються виключно на припущеннях та не відповідають нормам матеріального права. Більше того, накладення арешту на майно, яке не перебуває у власності позивача, на переконання відповідача-3, жодним чином не може порушувати його права, адже накладення арешту на майно, не є безумовною підставою заподіяння позивачу майнової шкоди.

Відповідач-3 також вказав, що факт неправомірних дій чи бездіяльності державного органу, чи його посадових або службових осіб, як заподіювачів шкоди, повинен підтверджуватись відповідним судовим рішенням, яке буде мати преюдиційне значення для справи про відшкодування шкоди. Проте судових рішень чи будь-яких інших доказів, які б свідчили про протиправність дій чи бездіяльності відповідачів у справі, позивачем не надано. При цьому, позивачем не доведено факту перешкоджання виконанню рішень судів саме діями відповідачів, оскільки протиправною згідно приписів чинного законодавства вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

За відсутності належних та допустимих доказів винної поведінки відповідачів, як заподіювачів шкоди, а також причинно-наслідкового зв`язку між діями чи бездіяльністю цих осіб та спричиненою шкодою, відповідач-3 вважав позовні вимоги недоведеними та просив відмовити у задоволенні позову.

Міністерство юстиції України у поданому ним відзиві на позовну заяву зазначило, що за приписами чинного Господарського процесуального кодексу України у позові, який було подано до кількох відповідачів, повинні бути вказані позовні вимоги до кожного з таких відповідачів, проте звертаючись до суду з даним позовом позивач не навів жодного обґрунтування щодо залучення Міністерства до участі у цій справі в якості відповідача. Відповідач-7 зазначив, що ним не було вчинено жодної дії, яка могла б завдати позивачеві майнової шкоди, а матеріали справи не містять жодного доказу на підтвердження порушення Міністерством прав позивача. Враховуючи викладене, Міністерство вважало себе неналежним відповідачем у справі.

Відповідач-7 також вказував на необхідність та обов`язковість доведення наявності усіх елементів складу цивільного правопорушення для покладення на відповідачів у справі такої міри відповідальності як збитки та зазначав про недоведеність позивачем того факту, що збитки, які позивач просить стягнути в даному позові, завдані йому саме діями або бездіяльністю Міністерства юстиції України чи його посадовими особами.

Враховуючи викладене, відповідач-7 просив суд відмовити у задоволенні заявлених позивачем позовних вимог.

21.01.2020 до суду надійшли подані позивачем клопотання про розгляд справи без участі його представника, а також додаткові пояснення, в яких зазначено, що надано достатньо доказів на підтвердження тієї обставини, що органи поліції та прокуратури використовують у кримінальному провадженні № 12018110030000588 адміністративний ресурс держави для перешкоджання примусовому виконанню законних та остаточних рішень судів про стягнення грошових коштів з боржника ОСОБА_1 на користь позивача.

23.01.2020 до суду надійшов поданий відпаовідачем-5 (Національною поліцією України) відзив на позовну заяву, в якому останній вказав, що згідно з роз`ясненнями, наведеними у п. 1.9.8 Висновків Верховного Суду України, викладених в постановах, прийнятих за результатами розгляду справ із підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, за I півріччя 2016 року, шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється ч. 1 ст. 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування ч. 1 ст. 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила ч. 6 цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (ст.ст. 1173, 1174 цього Кодексу).

При цьому необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. А обов`язок доведення наявності вказаних трьох умов покладений саме на позивача. Однак, позивачем не вказано, які саме рішення, дії або бездіяльність працівників Національної поліції України, як центрального органу управління поліцією, завдали позивачу матеріальної шкоди, а також не доведено наявність причинового зв`язку між неправомірними діями і заподіяною шкодою.

Відповідач-5 також вказав, що Білоцерківський відділ поліції є відокремленим структурним підрозділом територіального органу НПУ, а саме Головного управління Національної поліції в Київській області і саме Головне управління Національної поліції в Київській області здійснює контроль за діяльністю Білоцерківського відділу поліції. Вчинення дій щодо внесення відповідних відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення та початок розслідування належить до компетенції слідчих органів досудового розслідування Національної поліції і не належить до повноважень Національної поліції України, як центрального органу управління поліцією, яка не є органом досудового розслідування в розумінні п. 5 ч. 1 ст. 3 Кримінального процесуального кодексу України.

Крім того, відповідач-5 вказав, що за приписами ст. 40 Кримінального процесуального кодексу України слідчий є самостійним у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється. Однак, при цьому за законність та своєчасність здійснення процесуальних дій слідчий несе відповідальність. Дії слідчого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому ст. 303 Кримінального процесуального кодексу України. З огляду на викладене, відповідач-5 зазначив, що у випадку, якщо позивач вважає, що дії слідчого Білоцерківського відділу поліції суперечать вимогам чинного законодавства, позивач вправі оскаржити такі дії до суду на підставі вказаної ст. 303 Кримінального процесуального кодексу України.

Поряд з наведеним відповідач-5 зауважив, що ухвала Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 11.11.2019 по справі № 357/10242/19 на даний час не скасована, що, на його переконання, свідчить про повну відповідність закону як вказаної ухвали суду, так і дій слідчого.

Враховуючи викладене, відповідач-5 просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі з огляду на їх необґрунтованість.

24.01.2020 до суду надійшла подана позивачем відповідь на відзив на позовну заяву Прокуратури Київської області. Заперечуючи проти доводів відповідача-3, позивач вказав, що всупереч встановленій чинним законодавством забороні перешкоджати виконанню судових рішень, слідчий Білоцерківського ВП Бурімська А.С., готуючи клопотання до суду про арешт майна божника (ОСОБА_1), сформувала завідомо неправомірну позицію зазначивши, що майно слід арештувати, оскільки ФОП Денисенко Б.М. має намір виконати рішення Апеляційного суду Київської області від 24.11.2017 по справі № 370/1226/15 та постанову Київського апеляційного суду від 18.07.2019 по справі № 752/18635/15 за рахунок такого майна боржника. Викладене, на думку позивача, свідчить про те, що державними органами та посадовими особами прийняті такі процесуальні рішення, метою яких є недопущення виконання зазначених рішень судів загальною юрисдикції. Позивач заперечував проти правомірності тверджень відповідача-3 про те, що невиконання рішень суду через перебування майна під арештом не свідчить про понесення позивачем збитків та про відсутність можливості виконати такі рішення в майбутньому.

27.01.2020 до суду надійшли письмові пояснення Білоцерківського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Київській області, в яких відповідач-6 зазначив, що вважає себе неналежним відповідачем у справі, оскільки Білоцерківський відділ поліції Головного управління Національної поліції у Київській області не є юридичною особою та не має права самостійно представляти свої інтереси в судах, адже відповідно до Положення про територіальні (відокремлені) підрозділи - відділи відділення Головного управління Національної поліції в Київській області, затвердженого наказом ГУНП в Київській області, відповідач-6 є територіальним підрозділом Головного управління Національної поліції в Київській області та підпорядковується начальникові останнього.

У той же день, 27.01.2020, до суду надійшли подані відповідачем-1 та відповідачем-4 (Білоцерківським міськрайонним судом Київської області та Білоцерківською місцевою прокуратурою) відзиви на позовну заяву.

Відповідач-1 у поданому ним відзиві зазначив, що у своєму позові ФОП Денисенко Б.М. неодноразово звертає увагу на те, що збитки завдані йому внаслідок здійснення відповідних дій в межах кримінального провадження № 12018110030000588, проте матеріали справи не містять доказів заподіяння позивачу таких збитків, окрім його власних тверджень. Відповідач-1 зазначив, що матеріали справи також не містять доказів того, що майнові права позивача порушені саме Білоцерківським міськрайонним судом Київської області. Крім того, відповідач-1 вказав, що вимоги про визнання протиправними (незаконними) дій і бездіяльності органів поліції та прокуратури під час здійснення ними досудового розслідування у кримінальних провадженнях повинні розглядатись за правилами Кримінального процесуального кодексу України. З урахуванням викладеного, відповідач-1 вважав заявлений позов безпідставним та необґрунтованим і просив у його задоволенні відмовити.

Відповідач-4 у поданому ним відзиві вказав таке. З поданого позивачем позову випливає, що єдиною підставою для його задоволення є порушення прав позивача компетентними органами держави, зумовлене накладенням арешту на майно у кримінальному провадженні, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018110030000588 від 22.01.2018, за ознаками злочинів, передбачених ч. 2 ст. 28, ч. 3 ст. 190, ч. 1 ст. 191, ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 366 КК України.

Вказане кримінальне провадження перебуває у провадженні слідчого відділу Білоцерківського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області, процесуальне керівництво за досудовим розслідуванням якого здійснюються Білоцерківською місцевою прокуратурою Київської області.

У ході досудового розслідування з метою відшкодування збитків потерпілій стороні та збереження речових доказів прокурором у кримінальному провадженні, 07.11.2019 погоджено клопотання слідчого СВ Білоцерківського ВП ГУ НП в Київській області про накладення арешту на майно ОСОБА_1 , а саме ряд об`єктів нерухомого майна та корпоративні права згідно з переліком, як речові докази, що були об`єктом протиправних кримінальних дій.

Ухвалою слідчого судді Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 11.11.2019 у справі № 357/10242/19 накладено арешт на вищевказане майно. Київським апеляційним судом за результатом оскарження позивачем зазначеної ухвали суду першої інстанції прийнято рішення про залишення такої ухвали в силі. Одночасно ухвалою слідчого судді Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 11.12.2019 відмовлено у задоволенні клопотання позивача про скасування арешту, накладеного на вищевказане майно. Відповідач-4 окремо звернув увагу на те, що позивач не оскаржував вищевказані судові рішення до Верховного суду.

Відповідач-4 вказав, що порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового слідства, прокуратури або суду, встановлюється Законом України Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду , згідно з положеннями п. 1 ч. 1 ст. 1 якого підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. За приписами ст. 2 вищевказаного Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках, зокрема, встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного накладення арешту на майно. Проте, як зазначив відповідач-4, на даний час відсутні рішення судів, які б встановлювали факт незаконного накладення арешту на майно у кримінальному провадженні № 12018110030000588.

Враховуючи викладене, відповідач-4 вважав наведені у позовній заяві твердження позивача недоведеними, а заявлені ним позовні вимоги необґрунтованими, у зв`язку з чим просив суд у задоволенні позову відмовити.

28.01.2020 до суду надійшло подане ОСОБА_1 клопотання про залучення його до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.01.2020 відкладено підготовче засідання на 25.02.2020, задоволено заяву (клопотання) ОСОБА_1 та залучено його до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів (далі - третя особа).

03.02.2020 до суду надійшли подані позивачем відповіді на відзиви на позовну заяву Національної поліції України, Білоцерківського міськрайонного суду Київської області та Білоцерківської місцевої прокуратури.

Заперечуючи проти доводів відповідачів-1,4,5 позивач вказав, що на суб`єктивну думку відповідачів, позовні вимоги ФОП Денисенко Б.М. не підлягають задоволенню, оскільки арешт майна накладено законно, а ухвала Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 11.11.2019 по справі № 357/10242/19 є чинною, що виключає наявність ознак заподіяння будь-якої шкоди позивачу. Водночас саме через чинність зазначеної ухвали місцевого суду виник спір в даній справі. Існування ухвали від 11.11.19 у справі № 357/10242/19 створює причинно-наслідковий зв`язок, який спричинює наявність у держави цивільно-правової відповідальності перед позивачем, адже на даний час існують чинні протилежні за змістом судові рішення, які суперечать один одному, що спричинює наявність юридичної невизначеності.

Позивач вважав, що фактично органами державної влади (відповідачами) у непередбачений законом спосіб було здійснено перевірку всіх остаточних судових рішень, ухвалених на користь ФОП Денисенка Б.М. про стягнення боргу з ОСОБА_1 . Для введення суду в оману було незаконно сформовано завідомо неправомірну позицію, суть якої полягала у тому, що судові рішення у справах про стягнення грошових коштів № 370/1226/15, № 752/18635/15, а також у справах про визнання недійсними договорів дарування № 450/3294/16, № 754/4985/16, № 757/6306/16-ц, № 757/12646/16-ц є незаконними та злочинними. Тобто в порушення правових позиції ЄСПЛ, як стверджував позивач, поліцією протиправно поставлено під сумнів остаточні судові рішення та створено завідомо неправомірну позицію, що слід заборонити виконувати рішення судів, проводити виконавчі дії, а натомість належить арештувати майно боржника ОСОБА_1 , оскільки ФОП Денисенко Б.М. виконує рішення Апеляційного суду Київської області від 24.11.2017 у справі № 370/1226/15 та постанову Київського апеляційного суду від 18.07.2019 у справі № 752/18635/15 за рахунок такого майна боржника.

Позивач також зазначив, що кримінальне провадження № 12018110030000588 виділене з кримінального провадження № 12017110030001017. Дані провадження відкривалися не з підстав начебто заволодіння кримінальним шляхом майном ОСОБА_1 З тексту ухвали Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 11.11.2019 у справі № 357/10242/19 вбачається, що боржник ОСОБА_1 не звертався в рамках кримінальних проваджень № 12017110030001017, № 12018110030000588 з заявою про вчинення проти нього злочину, тобто кримінальне провадження № 12018110030000588 взагалі було відкрите не за заявою ОСОБА_1 ФОП

Денисенко Б.М. стверджує, що саме тому і звернувся з позовом до держави, оскільки вважає, що відповідачі в особі правоохоронних органів та суду м. Біла Церква, протиправно використовують стороннє кримінальне провадження № 12018110030000588 для вчинення протиправних дій, які спрямовані на зупинення (заборону) виконання та визнання злочинними остаточних та обов`язкових до виконання судових рішень у справах № 370/1226/15, № 752/18635/15, № 754/4985/16, № 757/6306/16-ц, № 757/12646/16-ц, що має наслідком спричинення позивачу майнової шкоди через неможливість виконати судові рішення та отримати присуджену суму боргу.

Крім того, позивач вказав, що посилання Білоцерківської місцевої прокуратури на те, що майно боржника ОСОБА_1 арештоване з метою відшкодування потерпілій стороні збитків та збереження речових доказів є необґрунтованими, оскільки прокуратурою не надано доказів завдання шкоди ОСОБА_1

10.02.2020 до суду повторно надійшла подана позивачем відповідь на відзиви на позовну заяву Білоцерківської місцевої прокуратури.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.02.2020 продовжено строк підготовчого засідання на 30 днів з ініціативи суду та відкладено підготовче засідання на 12.03.2020.

11.03.2020 до суду надійшли письмові пояснення третьої особи, в яких ОСОБА_1 зазначив, що після укладення між ним та ОСОБА_2 договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ ТД Камілла № 1491 від 17.12.2014, того ж дня 17.12.2014 зазначеними особами було здійснено зарахування зустрічних однорідних вимог за відповідною заявою ОСОБА_2 , який мав заборгованість перед ОСОБА_1 у розмірі 21 435 721,92 грн. Проте у подальшому ОСОБА_2 переуступив борг, якого вже не існувало на момент відступлення, на користь свого адвоката Денисенка Б.М.

Також третя особа вказала, що отримавши виконавчий документ по справі № 370/1226/15-ц, Денисенко Б.М. звернувся до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Наконечного І.М., який на підставі вказаного виконавчого документу відкрив виконавче провадження № 55989291 та розпочав звернення стягнення на частину заробітної плати ОСОБА_1 в рахунок погашення заборгованості. Тобто, ОСОБА_1 , хоча і вважає, що рішення по справі № 370/1226/15-ц є незаконним, проте виконує його. Викладене, на думку третьої особи, свідчить про відсутність ухилення ОСОБА_1 від виконання рішення суду, що також підтверджується постановою Київського апеляційного суду від 19.09.2019 у справі № 370/1226/15-ц, яка є чинною станом на сьогоднішній день та не була скасована в порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Враховуючи викладене, третя особа вважала позовні вимоги необґрунтованими та безпідставними.

12.03.2020 судом відкладено підготовче засідання на 02.04.2020.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.03.2020 викликано Білоцерківський міськрайонний суд Київської області, як відповідача-1, Білоцерківську місцеву прокуратуру, як відповідача-4, Білоцерківський відділ поліції Головного управління Національної поліції у Київській області, як відповідача-6, Державну казначейську службу України, ОСОБА_1 , як третю особу, у підготовче засідання, призначене на 02.04.2020.

Судові засідання, призначені на 02.04.2020, у тому числі судове засідання у справі № 910/18282/19, Господарським судом міста Києва у складі судді Удалової О.Г. не проводились з метою попередження виникнення та запобігання поширення гострої респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом COVID-19, зважаючи на період карантину, визначений постановою КМУ Про запобігання поширенню на території України корона вірусу COVID-19 № 211 від 11.03.2020, з урахуванням рішення Уряду про заборону пасажирських перевезень та обмеження кількості учасників масових заходів, а також листа Ради суддів України № 9/рс-186/20 від 16.03.2020.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.04.2020 викликано ФОП Денисенка Б.М., як позивача, Білоцерківський міськрайонний суд Київської області, як відповідача-1, Генеральну прокуратури України, як відповідача-2, Прокуратуру Київської області, як відповідача-3, Білоцерківську місцеву прокуратуру, як відповідача-4, Національну поліцію України, як відповідача-5, Білоцерківський відділ поліції Головного управління Національної поліції у Київській області, як відповідача-6, Міністерство юстиції України, як відповідача-7, Державну казначейську службу України, як відповідача-8, ОСОБА_1 , як третю особу, у підготовче засідання, призначене на 28.04.2020.

17.04.2020 до суду надійшли подані позивачем додаткові пояснення щодо пояснень, наданих третьою особою. Позивач вказав, що посилання третьої особи про здійснений між ним та ОСОБА_2 заліку зустрічних однорідних вимог, а також відповідні докази на їх підтвердження, були предметом дослідження в межах справи № 370/1226/15 під час розгляду заяви про перегляд рішення суду за нововиявленими обставинами. Позивач зазначив, що пояснення третьої особи суперечать самі собі, адже третя особа стверджує про відсутність боргу внаслідок його погашення зарахуванням і водночас зазначає про виплату боргу в межах виконавчого провадження. Позивач вважав, що здійснення перерахувань по 700,00- 1 500,00 грн в місяць не є належним виконанням рішення, а - недобросовісними діїями ОСОБА_1 для спекуляції та імітування виконання судового рішення за для унеможливлення стягнення всієї суми заборгованості.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.04.2020 викликано Білоцерківський міськрайонний суд Київської області, як відповідача-1, Білоцерківську місцеву прокуратуру, як відповідача-4, Білоцерківський відділ поліції Головного управління Національної поліції у Київській області, як відповідача-6, Міністерство юстиції України, як відповідача-7, Державну казначейську службу України, як відповідача-8, у підготовче засідання, призначене на 14.05.2020.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.05.2020 закрито підготовче провадження та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 09.06.2020.

У судовому засіданні 09.06.2020 представник позивача заявлені ним позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд позов задовольнити.

Представники відповідачів-2, 3, 5, 7 та третьої особи проти задоволення прозову заперечували, вважали його необґрунтованим та безпідставним, просили суд у його задоволенні відмовити.

Представники відповідачів-1, 4, 6, 8 у судове засідання не з`явились, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Зважаючи на відсутність підстав для відкладення розгляду справи та наявність у матеріалах справи доказів, необхідних і достатніх для вирішення спору по суті, суд вважав за можливе розглянути справу по суті.

У судовому засіданні 09.06.2020 було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників учасників справи, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд встановив:

Як встановлено судами загальної юрисдикції під час розгляду цивільної справи № 370/1226/15-ц між ОСОБА_2 (як продавцем) та ОСОБА_1 (як покупцем) був укладений та нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Камілла (далі - ТОВ ТД Камілла ) від 17.12.2014, зареєстрований в реєстрі за № 1491 (далі - Договір № 1491).

Згідно з п. 1 Договору № 1491, ОСОБА_2 , передав належну йому частку у статутному капіталі ТОВ ТД Камілла у розмірі 40% (сорок відсотків), а ОСОБА_1 прийняв вищевказану частку у власність та зобов`язувався сплатити за неї грошову суму в розмірі, в порядку та на умовах, викладених у Договорі.

Відповідно до п. 6 Договору № 1491 вартість відчужуваної частки у статутному капіталі ТОВ ТД Камілла у розмірі 40 % становить 8 000 000,00 грн.

Продаж вищезазначеної частки у статутному капіталі ТОВ ТД Камілла у розмірі 40%, вчинено за 8 000 000,00 грн, які ОСОБА_1 зобов`язувався сплатити ОСОБА_2 протягом 60 календарних днів з моменту укладання та підписання Договору № 1491.

Свідоцтвом ТОВ Торговий дім Камілла від 17.12.2014 підтверджується, що частка учасника ОСОБА_2 сформована у повному обсязі та дорівнює 40% статутного капіталу товариства, що становить 8 000 000,00 грн. Зобов`язання перед ТОВ ТД Камілла ОСОБА_2 щодо належної йому частки виконав у повному обсязі.

14.01.2015 реєстраційною дією № 10681050012019860 ОСОБА_1 здійснив переведення на себе частки статутного капіталу ТОВ ТД Камілла у розмірі 40%.

05.05.2015 між ОСОБА_2 (як первісним кредитором) та СПД - ФОП Денисенком Б.М. (як новим кредитором) був укладений нотаріально посвідчений договір про відступлення права вимоги за Договором купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ ТД Камілла № 1491 від 17.12.2014 та про зміну первісного кредитора на нового, зареєстрований у реєстрі за № 330 (далі - Договір № 330).

Повідомленням від 06.05.2015 ОСОБА_2 сповістив ОСОБА_1 про укладений договір про відступлення права вимоги за Договором купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ ТД Камілла № 1491 від 17.12.2014 та про зміну первісного кредитора на нового. Також ОСОБА_1 було повідомлено про те, що первісним кредитором ( ОСОБА_2 ) було надано майнову поруку новому кредитору (ФОП Денисенку Б.М.) за виконання боржником ( ОСОБА_1 ) грошового зобов`язання в розмірі 20 000,00 грн.

ОСОБА_1 своє грошове зобов`язання за договором купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ ТД Камілла № 1491 від 17.12.2014 не виконав, у зв`язку з чим 12.05.2015 новим кредитором ФОП Денисенком Б.М. було направлено вимогу ОСОБА_1 про виконання вказаного простроченого грошового зобов`язання. Проте, ОСОБА_1 не виконав належним чином своїх договірних зобов`язань у встановлені строки й перед новим кредитором.

Тому ФОП Денисенко Б.М. звернувся з позовом про стягнення заборгованості за вищевказаним договором купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ ТД Камілла № 1491 від 17.12.2014, який було розглянуто в межах цивільної справи № 370/1226/15-ц.

За результатами розгляду вищевказаного позову рішенням Апеляційного суду Київської області від 24.11.2017 рішення Макарівського районного суду Київської області від 05.09.2016 за позовом Денисенка Бориса Миколайовича до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів скасовано і ухвалено нове рішення, яким:

- стягнуто з громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_2 на користь суб`єкта підприємницької діяльності фізичної особи Денисенка Б.М. грошові кошти в розмірі 20 000,00 грн., як невиконання зобов`язань за договором поруки;

- стягнуто з громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_1 на користь суб`єкта підприємницької діяльності фізичної особи Денисенка Б.М. грошові кошти у розмірі 7 980 000,00 грн як невиконане зобов`язання за договором купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ ТД Каміллі № 1491 від 17.12.2014 та договором про відступлення права вимоги за вказаним договором купівлі-продажу № 330 від 05.05.2015; 4 192 000,00 грн як відшкодування збитків від інфляції; 370 189,39 грн як 3% проценти річних; 1 841,61 грн як судові витрати

- у задоволенні позовних вимог Денисенка Б.М. до ОСОБА_5 про стягнення грошових коштів відмовлено.

Крім того, у зв`язку з невиконанням боржником ОСОБА_1 вищевказаного рішення суду ФОП Денисенко Б.М. звернувся до суду з метою стягнення матеріальних втрат, спричинених таким невиконанням грошових зобов`язань. Вказаний спір був розглянутий в межах цивільної справи № 752/18635/15.

За результатами розгляду вищевказаного спору постановою Київського апеляційного суду від 18.07.2019 по справі № 752/18635/15 було змінено рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 24.12.2018 в частині розміру стягнутих з ОСОБА_1 на користь суб`єкта СПД-ФОП Денисенка Б.М. грошових коштів, визначивши до стягнення 3% річних у сумі 134 032,11 грн, інфляційні збитки в розмірі 574 516,62 грн та судовий збір в розмірі 4 090,00 грн.

Таким чином, загальний розмір грошових коштів присуджений до стягнення на користь ФОП Денисенка Б.М. у цивільних справах № 752/18635/15, № 370/1226/15-ц становить 13 256 669,73 грн.

Позивач вказує, що з метою уникнення обов`язку сплатити на його користь присуджену суму, боржник вчинив приховання свого нерухомого майна від звернення стягнення на таке майно в майбутньому шляхом укладення 16 фіктивних угод дарування такого майна своїй матері ОСОБА_6 та TOB МСС Тідісі Дальнобой.

Оскільки боржник не мав іншого майна, за рахунок якого було б можливим задовольнити вимоги позивача, останній звернувся з позовами про визнання вищевказаних договорів дарування недійсними.

Так, рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 12.06.2018 у справі № 450/3294/16, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 09.10.2019, визнано недійсними договори дарування:

- № 1285 від 20.07.2017 (укладений щодо 1/2 частки будинку охорони загальною площею 29,1 кв.м., комплекс будівель, автодорога Київ-Львів, км. 524, розташованих на території Сороки-Львівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області за адресою Львівська область, Пустомитівський район, сільська рада Сороки-Львівські),

- № 14762 від 20.07.2017 (укладений щодо 1/2 частки земельної ділянки площею 1,1374 га, кадастровий номер 4623686900:04:000:0004, цільове призначення - стоянка автомобілів, будівництво складських приміщень та сервісно-технічного центру по обслуговуванню вантажних автомобілів розташованої на території Сороки-Львівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області за адресою Львівська область, Пустомитівський район, сільська рада Сороки-Львівські)

- № 1284 від 19.07.2017 (укладений щодо 1/2 частки складського приміщення загальною площею 3 517,1 кв. м., розташованого на території Сороки-Львівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області за адресою Львівська область, Пустомитівський район, сільська рада Сороки-Львівські, автодорога М-06 Київ-Чоп, ліворуч, під`їзд до м. Львова, 0 км + 650 м).

Постановою Київського апеляційного суду від 26.06.2019 у справі № 754/4985/16, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 09.10.2019, визнано недійними договори дарування земельних ділянок по вул. Радистів 75, 77, 79, 81, 83, 85, 87 у м. Києві.

Постановою Київського апеляційного суду від 23.05.2019 у справі № 757/6306/16-ц, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 11.09.2019, визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 .

Позивач пояснив, що з приводу іншого нерухомо майна наразі тривають судові спори.

Так, у Деснянському районному суді м. Києва розглядаються цивільні справи № 754/16072/16-ц та № 754/7408/17 за позовом ФОП Денисенка Б.М. до ОСОБА_1 та ТОВ МСС ТІДІСІ Дальнобой про визнання недійсним договору дарування 1/2 частини комплексу споруд за адресою: м. Київ, вул. Радистів 73а, що складається з нежилої будівлі літера А , загальною площею - 710,90 кв. м., та нежилої будівлі літера Б , загальною площею - 853,90 кв. м., загальна площа комплексу споруд - 1564,80 кв. м.

У провадженні Печерського районного суду м. Києва перебувають цивільні справи № 757/64000/16-ц, № 757/63968/16-ц та № 757/29728/17 за позовом ФОП Денисенка Б.М. до ОСОБА_1 та ОСОБА_6 про визнання недійсними договорів дарування нерухомого майна.

При цьому на виконанні у приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Наконечного І.М. знаходяться виконавчі провадження № 55989291, № 57575997, № 57576813, відкриті на підставі виконавчих листів від 01.03.2018, виданих Макарівським районним судом Київської області по справі № 370/1226/15-ц, про стягнення з ОСОБА_1 грошових коштів у загальному розмірі 12 544 031,00 грн на користь ФОП Денисенко Б.М.

На виконанні у приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Клименко О.О. знаходиться виконавче провадження № 59995571, відкрите на підставі виконавчого листа від 07.08.2019, виданого Голосіївським районним судом міста Києва по справі № 752/18635/15, про стягнення з ОСОБА_1 грошових коштів у загальному розмірі 712 638,73 грн на користь ФОП Денисенко Б.М.

У межах вищевказаного виконавчого провадження № 55989291 приватним виконавцем описано майно боржника та накладено на нього арешт, про що складено відповідні постанови від 06.06.2019, 10.07.2019, 24.07.2019, 05.11.2019, 06.11.2019, 08.11.2019.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 18.10.2019 по справі № 752/18635/15-ц задоволено подання приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Клименко О.О. та звернуто стягнення на майно боржника ( ОСОБА_1 ), а саме на квартиру АДРЕСА_1 .

Однак, 07.11.2019 слідчий СВ Білоцерківського ВП ГУНП в Київській області капітан поліції Бурімська Анна Станіславівна звернулась до Білоцерківського міськрайонного суду з клопотанням про арешт майна за матеріалами досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018110030000588 від 22.01.2018 року, за ознаками злочинів, передбачених ч. 2 ст. 28, ч. 3 ст. 190, ч. 1 ст. 191, ч. 2 ст. 366 КК України.

Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 11.11.2019 у справі № 357/10242/19 накладено арешт на майно (яке до його відчуження належало ОСОБА_1 ) з забороною його відчужувати, знищувати, перетворювати, як добросовісним набувачам, так іншим третім особам, що заявлять право вимоги на нього, а також вчиняти будь які нотаріальні, реєстраційні та виконавчі дій щодо цього майна з боку уповноважених на це службових та інших посадових осіб (державних та приватних нотаріусів, реєстраторів, виконавців), а саме:

- 1/2 майнового комплексу - м. Київ, вул. Радистів 73 а (загальна площа 1 564,80 кв.м.);

- 1/2 майнового комплексу - Львівська область, Пустомитівський район, с. Сороки-Львівські (земельна ділянка загальною площею 1,1374 га кадастровий номер 4623686900:04:000:0004, склад (загал. площа 3 517,1 кв. м. та будинок охорони (загал. площа 29,1 кв. м.);

- земельну ділянку, що розташована за адресою: м. Київ, вул. Радистів 75, загальною площею 0,1000 га, кадастровий номер 8 000 000 000:62:038:0027;

- земельну ділянку, що розташована за адресою: м. Київ, вул. Радистів 77, загальною площею 0,1000 га, кадастровий номер 8 000 000 000:62:038:0028;

- земельну ділянку, що розташована за адресою: м. Київ, вул. Радистів 79, загальною площею 0,1000 га, кадастровий номер 8 000 000 000:62:038:0029;

- земельну ділянку, що розташована за адресою: м. Київ, вул. Радистів 81, загальною площею 0,1000 га, кадастровий номер 8 000 000 000:62:038:0030;

- земельну ділянку, що розташована за адресою: м. Київ, вул. Радистів 83, загальною площею 0,1000 га, кадастровий номер 8 000 000 000:62:038:0031;

- земельну ділянку, що розташована за адресою: м. Київ, вул. Радистів 85, загальною площею 0,1000 га, кадастровий номер 8 000 000 000:62:038:0032;

- земельну ділянку, що розташована за адресою: м. Київ, вул. Радистів 87, загальною площею 0,1000 га, кадастровий номер 8 000 000 000:62:038:0033;

- квартиру, що розташована за адресою: м. Київ, вул. Панаса Мирного 2/44, кв. 2, загальною площею 79,70 кв.м. (3 кімнати);

- квартиру, що розташована за адресою: м. Київ, вул. Крутий узвіз 5, кв. 10, загальною площею 304,5 кв. м. (6 кімнат);

-1/3 частину нежитлових приміщень № № 8, 9, 10, 11, 12, 13, що розташовані за адресою: м. Київ, вул. Глазунова 13, загальною площею 528,7 кв.м.;

- квартиру, що розташована за адресою: м. Київ, вул. Глазунова 13, кв.4, загальною площею 330,4 кв.м. (4 кімнати);

- 1/3 земельної ділянки, що розташована за адресою: м. Київ, вул. Глазунова 13, кадастровий номер 8 000 000 000:79:061:0038;

- 1/2 частини житлового будинку, що розташований за адресою: м. Київ, вул. Глазунова 10, загальною площею 837,8 кв.м. та 1/2 частини земельної ділянки за вказаною адресою, кадастровий номер 8 000 000 000:82:089:0003, загальною площею 0,0649 га.;

- корпоративні права на частку в статутному капіталі ТОВ ТД Камілла (ідентифікаційний код юридичної особи: 35138113, адреса місцезнаходження: 03187, м. Київ, проспект Академіка Глушкова, будинок 13-Б);

- корпоративні права на частку в статутному капіталі ТОВ Плато Плюс (ідентифікаційний код юридичної особи: 35725096, адреса місцезнаходження: 09108, Київська обл., місто Біла Церква, вулиця Івана Кожедуба, будинок 361).

На думку позивача, прохальну частину клопотання про арешт майна слідчий Білоцерківського ВП ГУНП Бурімська A.C. складала так, аби унеможливити виконання рішення суду про стягнення боргу з ОСОБА_1 , заборонити виконавцям проводити виконавчі дії та виконувати рішення судів у цивільних справах № 370/1226/15 та № 752/18635/15.

Позивач зазначає, що арештоване майно не підпадає під поняття речових доказів в розумінні ст. 98 Кримінального процесуального кодексу України. Арештоване майно не є знаряддям вчинення кримінального правопорушення, не містить на собі його сліди або інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження. Згідно з ч. 4 ст. 170 Кримінального процесуального кодексу України у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або третьої особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно підлягатиме спеціальній конфіскації у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України. При цьому, кримінальне провадження № 12018110030000588 відкрито за ознаками злочинів, за які не передбачено санкції у вигляді конфіскації чи спеціальної конфіскації майна. Тим більше, у кримінальному провадженні відсутні підозрювані, обвинувачені чи засуджені. Відповідно, позивач вважав, що слідчий не вправі був готувати клопотання про арешт майна третіх осіб, а Білоцерківський міськрайонний суд Київської області не вправі був його задовольняти.

З огляду на викладене, позивач вважав, що кримінальне провадження № 12018110030000588, з однієї сторони, ініційоване виключно в інтересах ОСОБА_1 з метою приховати його майно від звернення стягнення, звільнити ОСОБА_1 від обов`язку сплати боргу, а з іншої сторони - з метою перешкодити ФОП Денисенку Б.М. виконати рішення судів та стягнути заборгованість з ОСОБА_1 .

Оскільки, станом на момент звернення позивача до суду з даним позовом ОСОБА_1 не виконав свої грошові зобов`язання у добровільному порядку, а у примусовому порядку ФОП Денисенко Б.М. не може виконати рішення судів щодо стягнення боргу з ОСОБА_1 , останній вважав, що держава Україна, в особі відповідачів та їх службових осіб, перешкоджає ФОП Денисенку Б.М. у захисті та відновлені його майнових прав та законних інтересів.

Розглядаючи даний спір та вирішуючи його по суті, оцінюючи правомірність вимог позивача та обґрунтованість заперечень відповідачів, суд керувався таким.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Частиною 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України встановлено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

З аналізу наведеної норми вбачається, що однією з підстав виникнення зобов`язання є заподіяння шкоди іншій особі. На відміну від зобов`язань, які виникають із правомірних актів, цей вид зобов`язань виникає із неправомірних актів, яким є правопорушення, тобто протиправне, винне заподіяння шкоди деліктоздатною особою. Деліктне (позадоговірне) зобов`язання виникає там, де заподіювач шкоди і потерпілий не перебували між собою у зобов`язальних відносинах або шкода виникла незалежно від існуючих між сторонами зобов`язальних правовідносин (постанова Верховного Суду України від 18.03.2015 по справі № 3-18гс15).

Згідно зі ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Статтею 1173 Цивільного кодексу України встановлено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Таким чином, на відміну від загальної норми статті 1166 Цивільного кодексу України, яка вимагає встановлення усіх чотирьох загальних умов відповідальності (протиправна поведінка, наявність шкоди, причинний зв`язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вина заподіювача шкоди), спеціальна норма статті 1173 Цивільного кодексу України допускає можливість відшкодування шкоди незалежно від вини заподіювача шкоди - суб`єкта владних повноважень, тобто за наявності трьох елементів складу правопорушення (протиправної поведінки у вигляді незаконних рішень, дій чи бездіяльності, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками).

Разом з тим, одночасна наявність названих трьох елементів складу правопорушення є обов`язковою для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків (аналогічна позиція викладена в постановах Вищого господарського суду України від 24.01.2012 по справі № 38/67, від 01.03.2011 по справі № 13/68-10, від 12.04.2016 по справі № 908/4057/14, від 24.05.2016 по справі № 902/1206/14 та абз. 3 п. 2 роз`яснення Вищого арбітражного суду України № 02-5/215 від 01.04.1994).

Частиною 2 ст. 22 Цивільного кодексу України встановлено, що збитками є:

- втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

- доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно з ч. 2 ст. 224 Господарського кодексу України під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

За приписами ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною;

- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною;

- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Отже, під шкодою розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо).

При цьому, саме на позивача покладено обов`язок доведення факту протиправної поведінки, розміру завданої шкоди та прямого причинного зв`язку між порушенням зобов`язання та шкодою.

Судом встановлено, що збитки, які позивач просить стягнути на його користь, є вартістю відчужених, але не оплачених корпоративних прав, матеріальними втратами (3% річних та інфляційна складова боргу), нарахованими у зв`язку з порушенням виконання зобов`язання з оплати набутих корпоративних прав, а також судовими витратами, присудженими до стягнення на користь ФОП Денисенка Б.М.

Зазначені грошові кошти водночас не є збитками в розумінні ст. 224 Господарського кодексу України та ст. 22 Цивільного кодексу України.

Суд зазначає, що існує суттєва відмінність правової природи зобов`язань за підставами їх виникнення: з договору і з делікту.

Однією з підстав виникнення зобов`язання є заподіяння шкоди іншій особі. На відміну від зобов`язань, які виникають із правомірних актів, цей вид зобов`язань виникає із неправомірних актів, яким є правопорушення, тобто протиправне, винне заподіяння шкоди деліктоздатною особою. Деліктне (позадоговірне) зобов`язання виникає там, де заподіювач шкоди і потерпілий не перебували між собою у зобов`язальних відносинах або шкода виникла незалежно від існуючих між сторонами зобов`язальних правовідносин (постанова Верховного Суду України від 18.03.2015 по справі № 3-18гс15).

Присуджені до стягнення у цивільних справах № 752/18635/15, № 370/1226/15-ц на користь ФОП Денисенка Б.М. грошові кошти не мають відзначальної ознаки збитків, адже підставою виникнення обов`язку сплатити вартість набутих корпоративних прав є договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ ТД Камілла № 1491 від 17.12.2014, підставою сплатити матеріальні втрати (3% річних та інфляційну складову боргу), нараховані у зв`язку з порушенням виконання договірного зобов`язання з оплати набутих корпоративних прав, є рішення судів загальної юрисдикції у вказаних цивільних справах.

Суд окремо звертає увагу позивача на те, що заявлені ним до стягнення грошові кошти також не є упущеною вигодою (неодержаними доходами, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною), оскільки такий вид збитків має місце тоді, коли невиконання суб`єктом господарювання його зобов`язань перед управненою стороною (особою, яка понесла збитки) призвело до втрати такою управненою стороною прибутку в договірних зобов`язаннях з третьою особою.

У випадку, коли мова йде про збитки, що виникли в результаті невиконання чи неналежного виконання договору, норми про відповідальність за делікт не застосовуються, а збитки відшкодовуються за правилами про відповідальність за невиконання договірних зобов`язань відповідно до умов договору між сторонами (правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 30.06.2015 по справі № 904/9439/14).

Зважаючи на зазначені судом підстави виникнення у ОСОБА_1 обов`язку сплатити на користь ФОП Денисенко Б.М. грошові кошти в загальному розмірі 13 256 669,00 грн, вказане грошове зобов`язання не може вважатись деліктним (позадоговірним).

Таким чином, позивачем не доведено наявність збитків, а відтак не доведено наявність сукупності трьох складових цивільного правопорушення, яка є обов`язковою для покладення на відповідачів такої міри відповідальності, як відшкодування збитків.

Крім того, судом також взято до уваги, що ухвала Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 11.11.2019 у справі № 357/10242/19, якою накладено арешт на майно, що до його відчуження належало ОСОБА_1 , на даний час є чинною та у встановленому процесуальним законом не скасована.

Суд також звертає увагу позивача на те, що з огляду на обставини, які зумовили виникнення даного спору, належним шляхом захисту прав позивача буде оскарження вищевказаної ухвали Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 11.11.2019 у справі № 357/10242/19, яка унеможливлює виконання рішень судів загальної юрисдикції у справах № 370/1226/15-ц та № 752/18635/15.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги не підлягають задоволенню у повному обсязі.

Судові витрати з урахуванням положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються судом на позивача та відшкодуванню за рахунок відповідачів не підлягають.

Керуючись ст.ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення підписано 01.07.2020.

Суддя О.Г. Удалова