Ухвала

від 01.07.2020 по справі 910/6073/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua УХВАЛА

про відмову в забезпеченні позову

м. Київ

01.07.2020Справа № 910/6073/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівон А.М. , розглянувши матеріали

заяви Публічного акціонерного товариства Акціонерний Комерційний банк "ІНДУСТРІАЛБАНК"

про забезпечення позову

у справі № 910/6073/20

за позовом Публічного акціонерного товариства Акціонерний Комерційний банк "ІНДУСТРІАЛБАНК" вул. Генерала Алмазова, буд.18/7, м. Київ, 01133

до Приватного підприємства "ЕТА" прос.Голосіївський 120, корп. 1, м.Київ , 03127

про звернення стягнення на предмет застави

Представники сторін: без виклику.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Публічне акціонерне товариство "Індустріалбанк" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства "ЕТА" про звернення стягнення на предмет застави за Договором застави рухомого майна № 2602/Z02/2600/01/19 від 08.04.2019 року, а саме: звернути стягнення на автомобіль марки Audi, модель Q5, 2016 р.в., тип - загальний легковий універсал - В, колір - чорний, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , кузов № НОМЕР_2 , двигун № НОМЕР_3 , що належить відповідачу на праві власності, для задоволення грошових вимог позивача за Договором овердрафту № 2602/2600/01/19 від 08.04.2019 року в сумі 567 584,35 грн., в тому числі кредит в сумі 544 784,72 грн., проценти за користування кредитом в сумі 11 565,51 грн., комісія за управління лімітом овердрафту в сумі 1740,00 грн., проценти за неправомірне користування чужими коштами в сумі 5224,57 грн., пеня за прострочення повернення кредиту в сумі 4167,75 грн., пеня за прострочення сплати процентів в сумі 88,48 грн., пеня за прострочення сплати комісії в сумі 13,31 грн., шляхом продажу предмету застави на публічних торгах у порядку виконавчого провадження, визначивши початкову ціну предмета застави для його подальшої реалізації в сумі 694 018,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на той факт, що ПАТ "Індустріалбанк" набуто право звернення стягнення на предмет застави за договором застави рухомого майна (транспортних засобів, обладнання тощо) № 2602/Z02/2600/01/19 від 08.04.2019 року, укладеного між позивачем та відповідачем в забезпечення виконання зобов`язань відповідача за укладеним між сторонами договором овердрафту (для юридичних осіб, за технологією кредитної лінії, із забезпеченням шляхом страхування кредиту) № 2602/2600/01/19 від 08.04.2019 року, умови якого порушено позичальником.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.05.2020 року заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/6073/20, приймаючи до уваги характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом на підставі ч.3 ст. 12 ГПК України постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 10.06.2020 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.06.2020 року підготовче засідання у справі відкладено на 01.07.2020 року.

Через канцелярію Господарського суду міста Києва 25.06.2020 року позивачем подано заяву №06-02-4151 від 25.06.2020 року про забезпечення позову, в якій останній просить суд задовольнити заяву та накласти арешт на арешт на автомобіль марки Аudi, модель Q5, 2016 року випуску, тип - загальний легковий універсал-В, колір - чорний, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , кузов № НОМЕР_4 двигун № НОМЕР_5 , що належить на праві власності Приватному підприємству ЕТА (ЄДРПОУ 32244765, місцезнаходження - 03127, м.Київ, проспект Голосїївський, буд.120, корп.1), а також вилучити вказаний автомобіль, з передачею його на зберігання в порядку, визначеному нормами Закону України Про виконавче провадження .

При цьому, в обґрунтування заяви про забезпечення позову заявник посилається на тривале невиконання відповідачем зобов`язань за укладеним між сторонами спірним договором овердрафту (для юридичних осіб, за технологією кредитної лінії, із забезпеченням шляхом страхування кредиту) № 2602/2600/01/19 від 08.04.2019 року, значний розмір заборгованості відповідача в загальній сумі 567 584,35 грн., в тому числі основного боргу, процентів за користування кредитом, комісії за управління лімітом овердрафту, пені та процентів за користування чужими коштами, а також відсутність вчинення з боку останнього дій щодо погашення заборгованості.

Заявник наголошує на наявності існування реальної загрози зникнення предмету застави чи погіршення його якості, що призведе до невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, зокрема:

- відсутність інформації про місцезнаходження заставного автомобіля та неможливість перевірки позивачем наявності та умов зберігання предмета застави, оскільки у відповідності до п.3.3.1, 3.1.6 Договору застави позивач звертався до відповідача з листом лист від 27.02.2020 року № 40.02-02-1481, у відповідь на який ПП ЕТА листом № 28/02 від 28.02.2020 року повідомило про неможливість пред`явити предмет застави з огляду на його постійне користування директором ПП ЕТА Гриненко О. Г . та перебування на стоянці за адресою: м.Київ, вул. Генерала Алмазова, 18/7, яка є адресою розташування офісу підприємства;

- відсутність інформації про місцезнаходження директора ПП ЕТА Гриненко О.Г., у розпорядженні якої безпосередньо знаходився заставний автомобіль, а саме з 24.02.2020 року, що підтверджується також копією талона-повідомлення єдиного обліку № 13167 за підписом інспектора-чергового Солом`янського управління поліції ГУНП в м.Києві Кушніренко С.С. про прийняття та реєстрацію заяви ОСОБА_3 від 04.03.2020 року про те, що гр. ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 проживає: АДРЕСА_1 , з 20.02.2020 року не виходить на зв`язок, зі слів сестри поїхала відпочивати за кордон, та вірогідності виїзду директора відповідача ОСОБА_4 за межі України на заставному автомобілі;

- припинення діяльності відповідача та наміру директора підприємства здійснити продаж заставного автомобіля, про що, за твердженням позивача, свідчать його неодноразові звернення протягом 2017-2018 років до позивача з відповідними заявами № 08/08 від 08.08.2017 року, № 30/07 від 30.07.2018 року про надання дозволу на виїзд за кордон заставного автомобіля з водієм ОСОБА_5 , а також листом № 27-01/01 від 27.01.2020 року з клопотанням вивести з-під забезпечення предмет застави за Договором застави, оскільки відповідачем погашені зобов`язання за іншим кредитним договором та у зв`язку з потребою підприємства у реалізації заставного автомобіля.

Окрім цього додатково в обґрунтування підстав для вжиття заходів забезпечення позову позивач посилається на факт направлення 06.05.2020 року за вих. № 23-03-2986 до Головного слідчого управління Національної поліції України повідомлення про вчинення кримінального правопорушення, а саме про внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинення ОСОБА_4 та ОСОБА_5 кримінального правопорушення, передбаченого ст.388 КК України, та вчинення дій щодо накладення арешту з можливістю вилучення предмета застави - автомобіля марки Аudi, державний номер НОМЕР_1 .

Також позивач наголошує на відсутність надходження грошових коштів на поточний рахунок ПП ЕТА в АКБ ІНДУСТРІАЛБАНК починаючи з 28.02.2020 року, на підтвердження чого позивачем надано виписку з рахунку відповідача № НОМЕР_6.

Так, дослідивши подану заявником заяву про забезпечення позову та матеріали позовної заяви суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 136 ГПК України Господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду (ч. 2 ст. 136 ГПК України).

Згідно з приписами п.п. 1, 10 ч. 1 ст. 137 ГПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з ч. 3 ст. 137 ГПК України суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову.

Відповідно до ч. 4 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Суд наголошує, що забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Інститут забезпечення позову передбачає можливість захисту особою порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (Рішення Конституційного Суду України від 31.05.2011р. №4-рп/2011), сприяє виконанню рішень суду і гарантує можливість реалізації кожним конституційного права на судовий захист, встановленого ст.55 Конституції України (Рішення Конституційного Суду України від 16.06.2011р. №5-рп/2011).

Отже, заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників справи; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даної справи.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Рішенням Конституційного Суду України у справі №3-рп/2003р від 30.01.2003 року визначено, що правосуддя за своєю суттю визнається таким за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до ст.17 Закону України ,,Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" та ст. 11 ГПК України суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову. При цьому, вжиття заходів до забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи.

Згідно статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

За приписами ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Частиною 3 статті 2 ГПК України передбачено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема, є верховенство права, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, диспозитивність та пропорційність.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, забезпечення права кожному на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Отже, вирішуючи питання щодо забезпечення позову суд зобов`язаний виходити із інтересів позивача і вимог Конституції України щодо обов`язковості виконання рішень суду та вживати всі необхідні дії для забезпечення виконання рішення.

При цьому, вирішуючи питання забезпечення позову на стадії підготовчого засідання у справі суд, не вдаючись до оцінки підставності позову та вірогідності його задоволення, має лише керуватися власним уявленням про те, чи може невжиття відповідних заходів забезпечення позову утруднити чи зробити неможливим виконання майбутнього рішення суду, у разі задоволення позову.

Згідно пункту 87 рішення Європейського суду з прав людини від 06.09.2005 р. у справі "Салов проти України" принцип рівності сторін у процесі є лише одним з елементів більш широкого поняття справедливого судового розгляду, яке також включає фундаментальний принцип змагальності процесу (див. Ruiz-Mateos v. Spain, рішення від 23.06.1993, серія A, N 262, с. 25, § 63). Більш того, принцип рівності сторін у процесі - у розумінні "справедливого балансу" між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (див. Dombo Beheer B. V. v. the Netherlands, рішення від 27.10.1993, серія A, N 274, с. 19, § 33 та Ankerl v. Switzerland, рішення від 23.10.1996, Reports 1996-V, стор. 1567-68, § 38). Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (див. рішення у справі Ruiz-Mateos, наведене вище, с. 25, § 63).

Так, відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд зазначає, що у відповідності до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Тобто, забезпечення позову не може ґрунтуватись лише на припущеннях заявника щодо дій відповідача у майбутньому, посиланням на небажання і незацікавленість останнього добровільно сплачувати заборгованість.

Наразі, посилання позивача в обґрунтування заяви про забезпечення позову на наміри директора ПП ЕТА з продажу заставного майна та виїзд за кордон на ньому, з огляду на звернення останнього до позивача за дозволами на виїзд за кордон на заставному автомобілі, та відсутність телефонного зв`язку з директором підприємства не можуть бути розцінені судом в якості підстав для тверджень про наявність умислу директора відповідача на виїзд за межі України та, відповідно, укриття предмета застави.

При цьому суд зазначає, що право на свободу пересування має первинне закріплення у ст. 33 Конституції України, ст. 13 Загальної декларації прав людини, ст. 2 Протоколу N 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини та ст. 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права.

Окрім цього суд звертає увагу, що відповідно до ч.1 ст.317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Правомочність володіння розуміють як передбачену законом (тобто юридично забезпечену) можливість мати (утримувати) в себе певне майно (фактично панувати над ним, зараховувати на свій баланс тощо).

Правомочність користування означає передбачену законом можливість використовувати, експлуатувати майно, отримувати від нього корисні властивості, його споживання.

Згідно з нормою ст.319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Зокрема, як встановлено судом, умови спірного Договору застави не містять обмежень щодо права заставодавця володіти і користуватися предметом застави згідно до його призначення (п.п.3.2.1 п.3.2 Договору застави).

Таким чином за відсутності належних та допустимих доказів на підтвердження обмеження як в законодавчому, так і договірному порядку на виїзд за кордон як директора ПП ЕТА ОСОБА_4 , так і обмеження щодо вивезення за межі України заставного автомобіля марки Аudi, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , зазначені позивачем факти не можуть розцінюватись судом в якості достатніх доказів того, що боржник (директор підприємства) має намір ухилитися від виконання рішення суду, в тому числі шляхом виїзду за межі України та вивезення предмета застави, чи доказів, які б підтверджували існування фактичних обставин, з якими пов`язується необхідність вжиття заходів до забезпечення позову, про застосування яких просить позивач, внаслідок того, що майно відповідача, а саме предмет застави, може зникнути.

Суд звертає увагу заявника, що відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України підприємництвом є самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку, в тому числі шляхом позовної роботи та захисту інтересів юридичної особи в судових органах.

Отже, наявність спору щодо стягнення заборгованості за кредитним договором є складовою звичайної господарської діяльності та не розцінюється судом в якості доказів наявності ризиків неналежного виконання судового рішення або неможливості виконання останнього, позаяк сторони, здійснюючи господарську діяльність мали передбачити пов`язані із цим ризики, в тому числі можливість несвоєчасного виконання зобов`язань та подальше настання відповідних наслідків.

Щодо вимоги позивача про вилучення предмета застави, звернення стягнення на який є предметом даного позову, з передачею його на зберігання в порядку, визначеному Законом України Про виконавче провадження , і зазначенням в якості обґрунтування на використання автомобіля виключно для представницьких цілей та не віднесення його до основних засобів здійснення господарської діяльності ПП ЕТА , отже, за твердженням позивача, зазначені заходи забезпечення позову не будуть мати наслідком повне припинення господарської діяльності відповідача як суб`єкта господарювання, суд зазначає, що вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів, оскільки обмеження можливості господарюючого суб`єкта володіти та користуватися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків.

Приписи ст. 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантують принцип непорушності права власності.

Згідно з ч. 1 ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути обмежений в своїй власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Також констатується право будь-якої особи на безперешкодне розпорядження своїм майном. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном (у тому числі щодо права розпорядження майном) повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи.

Відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини (рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Сєрков проти України" від 07.07.2011, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Європейський суд з прав людини констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

За висновками суду вимоги позивача про вилучення автомобіля від відповідача та передача його на зберігання із забороною експлуатації є порушенням права власника мирно володіти своїм майном, позаяк право власності, зокрема, в частині володіння та користування відповідача ПП ЕТА на автомобіль марки Аudi, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , обмежене заставою, яка згідно наданих позивачем матеріалів внесена в державний реєстр обтяжень рухомого майна реєстратором Філії Києва та Київської області державного підприємства Національні інформаційні системи Цілепа Є.М. 08.04.2019 року за № 20425960, отже відповідач має право, при встановленому обмеженні, експлуатувати автомобіль та несе ризик його випадкового пошкодження чи знищення.

Окрім цього за умовами п.п.3.1.1. п.3.1 Договору застави заставодавець зобов`язаний без письмової згоди заставодержателя не відчужувати, не обтяжувати, не заставляти, не передавати в оренду (найом), спільну діяльність, лізинг, користування, третім особам предмет застави, а також не здійснювати його перереєстрацію, інші дії, спрямовані на заміну свідоцтва про реєстрацію, та не знімати предмет застави з обліку у відповідних органах реєстрації.

Наразі, зважаючи на внесення до Державного реєстру обтяжень рухомого майна інформації про обтяження автомобіля марки Аudi, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , за наслідками укладення між сторонами Договору застави рухомого майна (транспортних засобів, обладнання тощо) № 2602/Z02/2600/01/19 від 08.04.2019 року, відповідач позбавлений можливості здійснити відчуження предмета застави без згоди та повідомлення заставодержателя, що, в свою чергу, також свідчить про відсутність достатніх підстав для вжиття заходів забезпечення позову у даній справі.

Також суд зазначає, що відповідно до п. 9 постанови пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову від 26.12.2011 року за № 16 помилковими слід визнавати ухвали, якими боржникам забороняється користуватись їх майном, якщо через особливості цього майна користування ним не тягне знищення або зменшення його цінності. За наявності підстав для застосування такого заходу до забезпечення позову господарський суд може заборонити витрачання майна на власні потреби, відчуження його у будь-який спосіб, у тому числі здійснення тих чи інших платежів або перерахування авансом певних сум тощо. Якщо з урахуванням особливостей майна користування ним не тягне за собою його знищення або зменшення його цінності, то для задоволення заяви про забезпечення позову шляхом заборони відповідачеві користуватися таким майном підстави відсутні.

Так, користування відповідачем майном, на яке просить накласти арешт та вилучити з передачею на зберігання, не призводить до його знищення або зменшення цінності, майно не є споживним, не зникає та не перетворюється у процесі господарської діяльності відповідача.

Крім того суд зауважує, що за умовами п.п.3.1.2, 3.1.3 Договору застави рухомого майна № 2602/Z02/2600/01/19 від 08.04.2019 року передбачено обов`язок заставодавця - ПП ЕТА у разі загибелі або пошкодження предмета застави надати за згодою заставодержателя протягом 7 (семи) робочих днів аналогічне за видом та вартістю майно; за власний рахунок проводити поточний і капітальний ремонт предмета застави, а також інші необхідні заходи для збереження предмета застави.

Суд констатує, що згідно п. 3.1.4 Договору застави заставодавець зобов`язаний застрахувати предмет застави, визначивши отримувачем страхового відшкодування заставодержателя, а згідно п. 3.3.5 заставодержатель має право самостійно застрахувати предмет застави в разі невиконання цього обов`язку заставодавцем.

Окрім цього суд звертає увагу на обставини стосовно того, що майно, щодо якого позивач просить вжити заходи забезпечення позову, на час укладення спірного Договору застави вже перебувало у заставі, а саме за умовами п.1.5. Договору застави на момент укладення такого договору предмет застави був попередньо переданий в заставу АКБ ІНДУСТРІАЛБАНК за договором застави № 2303/Z01/0350/1/17 від 03.02.2017 року в забезпечення зобов`язань по іншому кредитному договору № 2303/0350/1/17 від 03.02.2017 року.

При цьому інформації про стан виконання зобов`язань за іншим кредитним договором № 2303/0350/1/17 від 03.02.2017 року, забезпеченим спірним предметом застави, а також реалізації позивачем як заставодержателем в межах цих правовідносин права на звернення стягнення на предмет застави та матеріали позовної заяви та заяви про забезпечення позову не містять.

За таких обставин, суд зазначає про безпідставність та передчасність тверджень позивача про наявність підстав для вжиття обраного способу забезпечення позову.

Також суд наголошує на тому, що джерелами погашення заборгованості відповідача перед банком окрім заставного майна - автомобіля марки Аudi, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , та грошових коштів, що розміщені на поточному рахунку відповідача в АКБ ІНДУСТРІАЛБАНК , відповідно до умов договору застави рухомого майна від 28.04.2019 та Договору овердрафту від 08.04.2019 можуть бути грошові кошти та інше майно, яке належить відповідачеві, що спростовує твердження позивача про те, що предмет застави є єдиним реальним джерелом, за рахунок якого позивач може задовольнити свої грошові вимоги до відповідача.

Отже, за результатами аналізу позовних матеріалів та заяви про забезпечення позову суд зазначає, що вказані в останній обставини за умови відсутності будь - яких достатніх доказів на підтвердження таких фактів не надають суду можливості дійти беззаперечних стверджувальних висновків щодо вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення в подальшому від виконання судового рішення, відповідно, не можуть визначатись судом як безумовна підстава для застосування забезпечення позову, позаяк подана позивачем заява про забезпечення позову за своїм змістом зводиться лише до припущень щодо неможливості чи істотного ускладнення в майбутньому виконання судового рішення та не містить будь - якого обґрунтування та надання належних та допустимих доказів саме такої неможливості або істотного ускладнення виконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.

На переконання суду, заявником не доведено обґрунтованість його побоювань, що невжиття заявлених ним у заяві заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду у разі задоволення позовних вимог.

Враховуючи вищевикладені обставини та виходячи з вимог процесуального закону, який регулює підстави забезпечення позову та заходи забезпечення позову, зокрема, статей 136, 137 ГПК України, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні поданої заяви про забезпечення позову з огляду на відсутність належних, допустимих доказів та обґрунтованих мотивів, які б могли свідчити, що невжиття заходів до забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а також може істотно ускладнити ефективний захист прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.

Згідно ч. 6 ст. 140 ГПК України про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 136, 137, 140, 234, 235 ГПК України, Господарський суд міста Києва -

УХВАЛИВ:

1. В задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства Акціонерний Комерційний банк "ІНДУСТРІАЛБАНК" про забезпечення позову відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання 01.07.2020 року та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 254-256 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя А.М.Селівон