Постанова

від 23.06.2020 по справі 911/1480/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2020 року

м. Київ

Справа № 911/1480/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кушнір І.В. головуючий, Краснов Є.В., Мачульський Г.М.,

за участю секретаря судового засідання Шпорта В.О.

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Регіон Сервіс Груп" на рішення Господарського суду Київської області від 27.08.2019 (суддя - Ейвазова А.Р.) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.02.2020 (головуючий суддя - Разіна Т.І., судді: Іоннікова І.А., Тарасенко К.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Регіон Сервіс Груп"

до Громадської організації Садівницьке товариство "Економіст"

про усунення перешкод у користуванні майном,

За участю представників сторін:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився;

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю Регіон Сервіс Груп (далі ТОВ Регіон Сервіс Груп) звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Громадської організації Садівницьке товариство Економіст (далі - ГО СТ Економіст) та просило:

- зобов`язати ГО Садівницьке товариство Економіст усунути перешкоди ТОВ Регіон Сервіс Груп у користуванні земельними ділянками шляхом надання безперешкодного доступу по території ГО СТ Економіст до земельних ділянок, які належать товариству, з кадастровими номерами 3220882600:04:006:0518, 3220882600:04:006:0520, 3220882600:04:006:0519, 3220882600:04:004:0211 (у позові допущена описка у останніх цифрах кадастрового номеру відповідної земельної ділянки, про що повідомив представник позивача у підготовчому засіданні), 3220882600:04:006:0514 та земель загального користування за адресою: Київська обл., Бориспільський р-н, с/рада Гнідинська;

- демонтувати залізні розсувні ворота, встановлені навпроти безхазяйної бетонної дороги, та бетонну огорожу.

1.2. В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на порушення відповідачем його права користування як законного власника відповідних земельних ділянок. Так, позивач вказує на те, що 16.06.2018 його не було допущено до вказаних земельних ділянок, які належать йому на праві приватної власності, а проїзд до вказаних земельних ділянок перекрито воротами.

1.3. Відповідач у задоволенні заявлених вимог просив відмовити з огляду на те, що позивачем не надано доказів того, що земельні ділянки позивача знаходяться на території відповідача або межують з цією територією; фактично шляхом накладення на Публічну кадастрову карту встановлено, що земельні ділянки відповідача накладаються на земельні ділянки, що є приватною власністю і належать членам ГО СТ Економіст, а земельна ділянка 3220882600:04:006:0519 виділена для будівництва дитячого майданчика; земельна ділянка з кадастровим 3220882600:04:004:2011 відсутня на Публічній кадастровій карті; земельна ділянка, яка виділена ГО СТ Економіст відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-КВ №000331, має цільове призначення для розміщення колективних садів, а позивачем придбана земельна ділянка для сільськогосподарської діяльності; надана ГО СТ Економіст земельна ділянка розподілена на 187 земельних ділянок між членами та знаходиться під охороною шляхом встановлення бетонного забору та металевих воріт, що є власністю ГО СТ Економіст.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Київської області від 27.08.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.02.2020, відмовлено повністю у задоволенні позову.

3. Процедура касаційного провадження у Верховному Суді

3.1. 26.02.2020 (згідно з відміткою на конверті) Товариством з обмеженою відповідальністю "Регіон Сервіс Груп" до Касаційного господарського суду подано касаційну скаргу на рішення Господарського суду Київської області від 27.08.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.02.2020 у справі № 911/1480/18.

3.2. Витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.03.2020 у справі № 911/1480/18 визначено колегію суддів у складі: Кушнір І.В. (головуючий суддя), судді: Краснов Є.В., Мачульський Г.М.

3.3. Ухвалою Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 911/1480/18 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Регіон Сервіс Груп" залишено без руху до 20.04.2020 на підставі частини 2 статті 292 Господарського процесуального кодексу України, оскільки касаційна скарги була оформлена з порушенням вимог пункту 5 частини 2 статті 290 Господарського процесуального кодексу України, встановлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Регіон Сервіс Груп" строк усунення недоліків протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали суду касаційної інстанції.

3.4. 02.04.2020 скаржник звернувся до Касаційного господарського суду з заявою про усунення недоліків у справі №911/1480/18 з визначенням передбаченої статтею 287 Господарського процесуального кодексу України підстави.

3.5. 27.04.2020 суд постановив ухвалу про відкриття касаційного провадження по справі та призначення до розгляду на 24.06.2020, якою повідомлено учасників справи про дату, час і місце розгляду скарги та визначено строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 21.05.2020.

3.6. 19.06.2020 судом отримано клопотання від позивача, направлене на адресу суду 18.06.2020, про відкладення розгляду справи до закінчення дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

Колегія суддів, розглянувши зазначене клопотання, дійшла висновку про відмову у його задоволенні з огляду на таке.

За приписами статті 129 Конституції України, статті 2 ГПК України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Суд звертає увагу, що постановою Кабінету Міністрів України "Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України" від 04.05.2020 № 343, внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" та відповідно до підпункту 8 пункту 2 Постанови дозволена діяльність адвокатів, нотаріусів, аудиторів та психологів.

Постановою Кабінету Міністрів України "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів" від 20.05.2020 за № 392 було по суті послаблено карантин та протиепідемічні заходи.

На виконання Закону України від 30.03.2020 № 540-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" та відповідно до пункту 10 частини 1 статті 152, частини 5 статті 153 Закону України "Про судоустрій і статус судів" Державна судова адміністрація України наказом від 08.04.2020 № 169 затвердила Порядок роботи з технічними засобами відеоконференцзв`язку під час судового засідання в адміністративному, цивільному та господарському процесах за участі сторін поза межами приміщення суду.

Таким чином, скаржник не був позбавлений права взяти участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

При цьому суд приймає до уваги також те, що з заявою про відкладення розгляду справи звернувся скаржник, позиція якого у справі наведена у касаційній скарзі та в заяві про усунення недоліків на касаційну скаргу, а участь сторін у судовому засіданні для учасників справи ухвалою суду від 27.04.2020 визнано не обов`язковою.

За таких обставин, враховуючи те, що місцезнаходженням позивача є місто Київ, транспортний зв`язок у якому на час проведення засідання відновлено, можливість використання представником скаржника індивідуальних засобів захисту, технічну можливість за бажанням сторін здійснювати проведення судового засідання у режимі відеоконференцзв`язку з використанням власних технічних засобів, колегія суддів вважає, що підстав для відкладення розгляду справи немає, при тому, що вказане клопотання не містить жодних доводів, мотивів та доказів на їх підтвердження.

4. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї

4.1. У касаційній скарзі позивач просить прийняті у справі рішення та постанову скасувати, прийняти нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити.

4.2. Скаржник посилається на те, що з огляду на приписи пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України Верховним Судом не сформовано правового висновку щодо питання застосування необхідної норми у правовідносинах, що склалися між сторонами у справі.

4.3. Скаржник у касаційній скарзі зазначає, що, внаслідок ухвалення незаконних рішень у даній справі, судами 1 та 2 інстанції буди порушені норми матеріального права, а саме ст.ст.15, 16, 317, 319, 391 ЦК України, норми процесуального права, а саме ст.ст.74, 99,123-125, 102,127 ГПК України.

5. Фактичні обставини, встановлені судами попередніх інстанцій

5.1. Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Обрій-люкс" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Регіон Сервіс Груп" (покупець) 15.06.2018 укладено договори купівлі-продажу земельних ділянок, які посвідчені нотаріально.

Згідно вказаних договорів, об`єктами купівлі-продажу є земельні ділянки на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району Київської області з кадастровими номерами:

- 3220882600:04:006:0514, площею 0,5089га;

- 3220882600:04:004:0211, площею 0,1000га;

- 3220882600:04:006:0518, площею 0,0474га;

- 3220882600:04:006:0519, площею 0,1000га;

- 3220882600:04:006:0520, площею 0,1417га.

5.2. Право власності на відповідні земельні ділянки 15.06.2018 зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, отже встановлено, що позивач є власником вищевказаних земельних ділянок з моменту реєстрації права власності на них у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

5.3. У позовній заяві позивач зазначає, що відповідач перешкоджає у користуванні відповідним майном - не надає доступу до відповідних земельних ділянок, оскільки дорога, яка проходить до належних товариству земельних ділянок, перекрита громадською організацією Садівницьке товариство "Економіст" залізними розсувними воротами і парканом.

На підтвердження вищевказаних обставин, позивач надав акт № 16/06-18 від 16.06.2018, до якого долучено матеріали фотозйомки, складений директором та представником товариства з обмеженою відповідальністю "Регіон Сервіс Груп", у якому зазначено про наявність перешкод - паркану та залізних розсувних воріт.

6. Короткий виклад мотивів судових рішень судів попередніх інстанцій

6.1. Судові рішення про відмову у позові мотивовані тим, що обставини знаходження земельних ділянок позивача на території, яку обгородив відповідач, не доведені, отже не доведено факту порушення права позивача на користування земельними ділянками, які останній набув у власність.

7.1. Позиція Верховного Суду

7.1. Згідно зі ст.300 Господарського процесуального кодексу України в редакції станом на момент подання касаційної скарги (далі ГПК):

1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

3. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

4. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

З урахуванням викладеного, судом не приймаються та не розглядаються доводи скаржника, пов`язані з переоцінкою доказів та встановленням по новому обставин справи.

7.2. Як вбачається з матеріалів справи, касаційну скаргу з урахуванням заяви про усунення її недоліків подано з підстав, передбачених п.3 ч.2 ст.287 ГПК України.

Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній із 08.02.2020) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

7.3. Отже, відкриваючи касаційне провадження, суд касаційної інстанції виходив, зокрема із того, що скаржник посилався на приписи пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, Верховним Судом не сформовано правового висновку щодо питання застосування необхідної норми у правовідносинах, що склалися між сторонами у справі.

При цьому, скаржник у касаційній скарзі зазначає, що, внаслідок ухвалення незаконних рішень у даній справі, судами 1 та 2 інстанції були порушені норми матеріального права, а саме ст.ст.15, 16, 317, 319, 391 ЦК України, норми процесуального права, а саме ст.ст.74, 99,123-125, 102,127 ГПК України.

7.4. Дослідивши доводи касаційної скарги та заперечень на неї колегія суддів касаційного суду приймає до уваги таке.

7.5. Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів є, зокрема, припинення дії, яка порушує право та відновлення становища, яке існувало до порушення.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

Отже, як вірно визначились суди, дослідження наявності факту порушеного права або охоронюваного законом інтересу входить до предмету доказування у будь-який господарській справі.

7.6. Частиною 1 статті 316 ЦК України визначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з ч. 1 ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Як вбачається із приписів ч.ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд; власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

7.7. Предметом даного судового розгляду є вимога позивача про усунення перешкод у здійсненні ним правомочностей власника, а саме права користуватись відповідними земельними ділянками, які, на думку, позивача, чинить відповідач шляхом не надання доступу до відповідних земельних ділянок, оскільки дорога, яка проходить до належних товариству земельних ділянок, перекрита громадською організацією Садівницьке товариство "Економіст" залізними розсувними воротами і парканом.

7.8. За змістом статті 391 ЦК України, покладеної позивачем в основу позову, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Таким чином, позивач як власник відповідного майна - зазначених земельних ділянок має права вимагати усунення перешкод у користуванні таким майном, якщо такі перешкоди вчиняються певними особами.

При цьому, суд повинен установити: чи були порушені права цієї особи; у чому полягає таке порушення прав; якими доказами воно підтверджується. Залежно від установленого суд повинен вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

7.9. Відмовляючи у задоволенні заявленого позову, суди виходили з того, що відповідачем надано Державний акт на право постійного користування землею серії ІІ-КВ № 000331 від 10.12.2001, який зареєстровано у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 412, який підтверджує факт встановлення паркану та залізних розсувних воріт та вказує, що вони встановлені у межах земельної ділянки, яка надана у постійне користування.

Згідно із вищезазначеним актом, громадській організації Садівницьке товариство "Економіст" надано у постійне користування земельну ділянку площею 23,3531 га для розміщення колективних садів на підставі рішення Гнідинської сільської ради народних депутатів від 27.09.2001 № 77.

Із статуту громадської організації Садівницьке товариство "Економіст", остання здійснює свою діяльність на земельній ділянці 23,35 га, кількість ділянок 187, що виділена їй Гнідинською сільською радою Бориспільського району Київської області на підставі рішення № 77 від 27.09.2001.

Разом з тим, як встановлено судами, позивачем не надано належних та допустимих доказів, що земельні ділянки знаходяться саме у межах, огороджених відповідачем парканом та воротами.

Також у даній справі ухвалою суду від 19.10.2018 призначено судову земельно-технічну експертизу.

Проте, судова експертиза не проведена, оскільки позивачем не здійснено її оплату, хоча такий обов`язок покладався саме на відповідну особу.

7.10. Скаржник, зокрема, зазначає, що судами попередній інстанцій взагалі не було взято до уваги та не надано належної правової оцінки наданим позивачем документам, в т.ч. і витягам з Публічної кадастрової карти, а також тому, що у поданому відзиві відповідач, зокрема, зазначив, що при накладенні земельних ділянок позивача на Публічну кадастрову карту відповідачем встановлено, що вони накладаються на межі земельних ділянок членів товариства - фізичних осіб, а отже суд не надав належної правової оцінки тому, що відповідач цим самим визнав те, що земельні ділянки позивача знаходяться на території відповідача, яку він огородив парканом і встановив ворота, організував охорону, яка не допустила представників позивача до належних позивачу земельних ділянок, чим перешкоджає позивачу у здійсненні його прав власника.

При цьому, скаржник вважає, що необхідності у призначенні експертизи не було, оскільки наданих сторонами доказів було достатньо для прийняття рішення по даній справі.

7.11. Дослідивши доводи касаційної скарги касаційний суд відмічає таке.

Відповідно до ст.ст.73, 76-79 ГПК в редакції станом на момент розгляду справи в суді апеляційної інстанції, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно зі ст.ст.78, 79 ГПК в редакції станом на момент розгляду справи в суді першої інстанції, саме які в наступному змінилися на момент розгляду справи в апеляційному суді, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

7.12. Колегія суддів касаційного суду, виходячи з положень наведеної ст.391 ЦК України та зі змісту позовних вимог та заперечень на них, доходить висновку, що по суті головним предметом з`ясування у даному спорі було існування або відсутність факту саме накладення земельних ділянок, належних сторонам у спорі, тобто наявність або відсутність у справі доказів, які підтверджують або спростовують саме факт такого накладення, а не просто існування прав у певної сторони на певну земельну ділянку та ідентифікація меж лише такої земельної ділянки самої по собі.

7.13. Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, який, зокрема реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, до повноважень якого відноситься у тому числі здійснення ведення та адміністрування Державного земельного кадастру (п. 4 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою КМУ від 14.01.2015 №15).

Відповідно до статей 1, 2, 20 Закону України "Про Державний земельний кадастр" метою ведення Державного земельного кадастру є інформаційне забезпечення органів державної влади та органів місцевого самоврядування, інших осіб офіційними, об`єктивними, достовірними відомостями про землі, розташовані в межах державного кордону України. При цьому кадастрова карта (план) - це графічне зображення, що містить відомості про об`єкти Державного земельного кадастру (стаття 1 Закону України "Про Державний земельний кадастр").

Аналогічні правові висновки викладені Касаційним господарським судом у постанові від 23.01.2019 зі справи №910/2995/17.

При цьому, у вказаній постанові касаційний суд зазначив, що саме за наслідками дослідження та аналізу долучених позивачем до матеріалів справи офіційних та достовірних відомостей з публічної кадастрової карти України та офіційних листів Держгеокадастру місцевий господарський суд встановив накладення земельних ділянок відповідача-2 на земельну ділянку позивача.

З тексту постанови вбачається, що у наведеній справі земельні ділянки обох сторін мали кадастрові номери, тобто були внесені до державного земельного кадастру, що і дало судам можливість, оцінивши подані сторонами докази, встановити накладення спірних земельних ділянок.

При цьому, оцінюючи висновки суду апеляційної інстанції, Верховний Суд констатував, що фактично підставою для скасування рішення суду першої інстанції став висновок суду апеляційної інстанції про недоведеність позивачем факту порушення його речового права на землю внаслідок відсутності доказів накладення земельних ділянок і обґрунтування апеляційного суду в цій частині зводилось до неможливості встановлення такої обставини без проведення у справі судової земельно-технічної експертизи.

Проте у даному випадку обставина накладення земельних ділянок встановлена судом першої інстанції на підставі інших доказів, які містять офіційні дані Державного земельного кадастру та дають змогу встановити обставини справи без застосування спеціальних знань.

7.14. Разом з цим, за наслідками касаційного перегляду справи №914/73/18 Касаційний господарський суд у постанові від 05.12.2019 серед іншого зазначив, що роздруківки з публічної кадастрової карти України та фотографії бетонної огорожі, визнані судами неналежними доказами, оскільки зазначені документи не підтверджують факту відведення спірної земельної ділянки Міністерству оборони України та її накладання на земельну ділянку військового містечка.

У постанові від 21.05.2019 у справі №911/2483/17 Касаційний господарський суд у пункті 4.6. вказав, що суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, установив, що у наданих суду копії державного акта на землю від 15.10.1975, інших документів, а саме: зведеного інвентаризаційного плану, схеми накладення ділянок, викопіювання з Публічної кадастрової карти України та інших документів, на які посилаються позивачі, не зазначено жодних ідентифікуючих ознак земельної ділянки та підтверджень приналежності спірної земельної ділянки до території військового комісаріату та земель оборони, з яких можна було би встановити дійсне місцезнаходження та межі земельної ділянки.

У справі №915/641/18 у постанові від 05.11.2019 Касаційний господарський суд зазначив, що суд апеляційної інстанції дослідив надані Прокурором роздруківку з Публічної кадастрової карти України, графічні матеріали із землевпорядної документації, ситуаційний план розміщення Земельної ділянки та встановив, що вони не містять інформації про те, яка саме віддаленість Земельної ділянки від урізу моря. При цьому, суд апеляційної інстанції виходив не з того, що дані Публічної кадастрової карти України взагалі не можуть бути використані як доказ (як про це зазначає Прокурор у касаційній скарзі), а здійснив оцінку цілком конкретного доказу - наданої Прокурором роздруківки та дійшов висновку, що цей доказ не містить інформації про віддаленість Земельної ділянки від урізу берега моря.

7.15. З наведеного слідує, що офіційні дані Публічної кадастрової карти України дійсно можуть бути доказом у справі за умови їх відповідності наведеним вимогам ст.ст.73, 76-79 ГПК, а саме, що на їх підставі можна встановити дійсні обставини справи, які входять в предмет доказування

Можливість суду самостійно на основі даних Публічної кадастрової карти України встановити факт саме накладення земельних ділянок по суті потребує, щоб такі спірні земельні ділянки були внесені до Державного земельного кадастру та відображені на вказаній карті.

7.16. В даній справі, що переглядається, судами встановлено, що відповідачем надано Державний акт на право постійного користування землею серії ІІ-КВ № 000331 від 10.12.2001, який зареєстровано у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 412, згідно з яким громадській організації Садівницьке товариство "Економіст" надано у постійне користування земельну ділянку площею 23,3531 га для розміщення колективних садів на підставі рішення Гнідинської сільської ради народних депутатів від 27.09.2001 № 77.

Земельний кодекс України набрав чинності з 01.01.2002 відповідно до п.1 розділу ІХ його Прикінцевих положень, тобто після видачі відповідного акту.

У відповідності до п.п. 6, 7 розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01.01.2005 переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них; громадяни та юридичні особи, що одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки.

Отже судами попередніх інстанцій обґрунтовано взято до уваги вказаний акт.

При цьому, сам скаржник зазначає і судами іншого не встановлено, що по суті вказане право постійного користування земельної ділянкою ГО СТ "Економіст" не зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та у Державному земельному кадастрі.

7.17. Відповідно до ч.1 ст.99 ГПК:

«Суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов:

1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо;

2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.»

Призначаючи земельно-технічну експертизу у даній справі ухвалою від 19 жовтня 2018 року, яка залишена без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 04 грудня 2018 року, місцевий суд на підставі власної оцінки доказів мотивовано зазначив, що позивач звертаючись до суду з відповідним позовом не надає доказів, окрім акту від 16.06.2018 з додатками, який складений за участю представників лише ТОВ «Регіон Сервіс Груп», щодо наявності перешкод у вигляді паркану та залізних розсувних воріт на шляху до належних йому земельних ділянок та фактичного їх розташування на території ГО «Садівницьке товариство «Економіст».

При цьому, яким чином позивач визначив межі території відповідача та встановив, що його земельні ділянки знаходяться у межах такої території, також невідомо.

Поряд з цим, відповідач у відзиві зазначає, що позивачем не надано жодних доказів, що відповідні земельні ділянки, що належать відповідачу, знаходяться на території відповідача або межують з цією територією, яку він огородив бетонною огорожею з розсувними воротами.

Також, відповідач вказував, що з даних Публічної кадастрової карти України, ним встановлено, що межі земельних ділянок відповідача накладаються на межі земельних ділянок, що належать членам організації та самій організації і перебувають у межах земельної ділянки площею 23,3531га, яка виділена ГО Садівницьке товариство «Економіст» відповідно до державного акту серії ІІ-КВ №000331, який зареєстровано у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею 10.10.2001 за №412, що виданий Гнідинською сільською радою народних депутатів Бориспільського району Київської області на підставі рішення від 27.09.2001 №77 (а.с.74-77).

Разом з тим, як вказав суд першої інстанції, чи правильно відповідач, який не надав доказів того, що має у штаті спеціаліста, наприклад, інженера-геодезіста, або звертався до спеціаліста, по суті самостійно здійснив накладення меж власної земельної ділянки, яка не має кадастрового номеру, на Публічну кадастрову карту України, суду невідомо.

Зазначене місцевим судом свідчить, що відповідач прямо не визнавав позов, що спростовує доводи позивача в цій частині, а можливість накладення на Публічній кадастровій карті України викладав виключно самостійним баченням останньої, а не офіційними даними, зазначеними на ній.

При цьому, жодною із сторін не надано висновку з цих самих питань, однак, з`ясування відповідного питання має значення для визначення того, чи накладаються земельні ділянки, які належать позивачу, на земельну ділянку, передану СТ «Економіст» у постійне користування на підставі рішення Гнідинської сільської ради народних депутатів від 27.09.2001 №77 відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-КВ №000331 від 10.12.2001 та огороджену парканом з розсувними воротами.

Дослідження відповідної обставини дійсно потребує спеціальних знань.

7.18. Крім того, у зв`язку з тим, що саме позивачем, як ініціатором судового провадження у даній справі, не надано доказів знаходження вказаних ділянок на території відповідача, а для з`ясування вказаної обставини суд дійшов висновку щодо необхідності призначення у даній справі судової земельно-технічної експертизи, місцевий суд мотивовано попередньо поклав судові витрати за проведення такої експертизи саме на позивача.

Однак, судова експертиза була не проведена, оскільки позивачем не здійснено її оплату, хоча такий обов`язок покладався саме на відповідну особу.

Згідно ч.4 ст.102 ГПК України, у разі ухилення учасника справи від подання суду на його вимогу необхідних для проведення експертизи матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, що перешкоджає її проведенню, суд залежно від того, яка особа ухиляється, а також яке ця експертиза має значення, може визнати встановленою обставину, для з`ясування якої експертиза була призначена, або відмовити у її визнанні.

На підставі викладеного, судами попередніх інстанцій було обґрунтовано застосовано наслідки, передбачені вказаною статтею.

7.19. Посилання скаржника, що без надання відповідачем технічної документації до вказаного державного акту про постійне користування неможливе проведення експертизи, спростовується встановленим місцевим та апеляційним судами фактом, що у листі Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 10.07.2019 № 5282/19-41 зазначено, що за наданих документів можливо було б провести дослідження та надати висновок по питаннях, які поставлені на вирішення судової земельно-технічної експертизи, однак, оскільки оплата експертизи не проведена, ухвала суду залишена без виконання.

При цьому, такий довід скаржника є суперечливим та взаємовиключним з іншим його доводом про можливість розгляду справи судом без експертизи за наявними матеріалами, оскільки, за думкою позивача, експерт зі спеціальними знаннями на підставі наявних документів не може дати висновок по спірному питанню накладення земельних ділянок, а суддя без спеціальних знань може.

Також, колегія суддів враховує, що Касаційний господарський суд у справі №916/2851/17 у постанові від 22.01.2020 вказав, що слід враховувати, що земельне законодавство, яке було чинне на час прийняття рішення, не вимагало визначення меж земельної ділянки, зокрема, розташування кутових точок контуру земельної ділянки, чим спростовується висновок експерта, що для визначення меж земельної ділянки Позивача мають бути топографо-геодезичні дані по просторовому місцю розташуванню кутових точок контуру земельної ділянки Позивача, а в разі відсутності таких даних, зіставити просторове, взаємне місцерозташування обох досліджуваних земельних ділянок не надається можливим.

7.20. Щодо інших доводів касаційної скарги колегія суддів касаційного суду відмічає наступне.

По-перше, вони не обґрунтовані скаржником чітким, конкретизованим посиланням на підстави касаційного оскарження, передбачені вищевказаними чотирма пунктами частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

По-друге, доводи касаційної скарги в цій частині фактично зводяться до незгоди з вищевказаними висновками судів попередніх інстанцій про недоведеність фактів, наведених скаржником, вимоги до касаційного суду здійснити переоцінку доказів по справі та встановити по новому фактичні обставини справи, визнавши доведеність скаржником фактів, покладених ним в основу заперечень проти позову та касаційної скарги.

Разом з тим, суд касаційної інстанції в силу положень наведеної ч.2 ст.300 ГПК позбавлений права самостійно досліджувати, перевіряти та переоцінювати докази, самостійно встановлювати по новому фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність.

По-третє, суд касаційної інстанції враховує, що відповідно до п.1 ч.3 ст.310 ГПК:

"3. Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо:

1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу."

7.21 З урахуванням викладеного, колегія суддів касаційного суду вважає доводи касаційної скарги необґрунтованими.

8. Висновки Верховного Суду

8.1. Відповідно до п.1 ч.1 ст.308 Господарського процесуального кодексу України

"Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право:

1) залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення."

Згідно з ч.1 ст.309 зазначеного Кодексу:

"Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права."

8.2. На підставі викладеного, суд доходить висновку, що касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Регіон Сервіс Груп" необхідно залишити без задоволення, а судові рішення залишити без змін.

8.3. З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Регіон Сервіс Груп" на рішення Господарського суду Київської області від 27.08.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.02.2020 залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.02.2020 та рішення Господарського суду Київської області від 27.08.2019 у справі №911/1480/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. Кушнір

Судді Є. Краснов

Г. Мачульський