Ухвала

від 01.07.2020 по справі 908/680/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

01 липня 2020 року

м. Київ

Справа № 908/680/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Малашенкової Т.М. (головуючий), Бенедисюка І.М., Колос І.Б.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Науково - виробнича фірма Поліпласт - К

на рішення Господарського суду Запорізької області від 20.11.2019 та

постанову Центрального апеляційного господарського суду від 18.05.2020

у справі № 908/680/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Науково - виробнича фірма Поліпласт - К (далі - ТОВ НВФ Поліпласт - К )

до відповідача Товариства з додатковою відповідальністю Пологівський хімічний завод Коагулянт

про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ НВФ Поліпласт - К 09.06.2020 (згідно з поштовими відмітками на конверті) звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 20.11.2019 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 18.05.2020 у справі № 908/680/19, ухвалити нове рішення суду, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Крім того, скаржник просить Суд вирішити питання про зупинення виконання рішення Господарського суду Запорізької області від 20.11.2019 у справі № 908/680/19 до закінчення його касаційного перегляду.

Дослідивши матеріали касаційної скарги ТОВ НВФ Поліпласт - К , Касаційний господарський суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.

ТОВ НАФ Поліпласт-К звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою до Товариства з додатковою відповідальністю Пологівський хімічний завод Коагулянт про стягнення заборгованості за Договором поставки від 20.02.2019 № П-2-218 у розмірі 264 169,81 грн., з яких: 260 318,52 грн. - основна заборгованість, 1 283,76 грн. - пеня, 2 567,53 грн. - 3% річних.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.11.2019, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 18.05.2020, у справі №908/680/19 у задоволенні позову відмовлено в повному обсязі.

ТОВ НВФ Поліпласт - К , не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою.

ТОВ НВФ Поліпласт - К у поданій касаційній скарзі наголошує, що суди попередніх інстанцій проігнорували пункти 2.5 та 2.7 Договору поставки, відповідно до умов яких, у разі фактичного прийняття товару без зауважень покупець виявляє згоду на отримання товару та втрачає право на пред`явлення будь-яких претензій щодо кількості, номенклатури, якості, ціни та інших вимог щодо товару; та фактично з власної ініціативи визнали такі пункти Договору недійсними. Суди попередніх інстанцій неправомірно застосували до спірних правовідносин Інструкцію Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю , затвердженої постановою Держарбітражу СРСР від 25.04.1966 року № П-7; а також безпідставно встановили, що партія товару № 25, яка була фактично поставлена позивачем відповідачу, і партія товару № 57, з якої відбирались зразки для проведення експертизи, є однією і тією ж партією товару. Окрім цього, на думку скаржника, суди не надали мотивованої оцінки аргументам, наведеними позивачем щодо неотримання позивачем листів відповідача, відправлених засобами поштового звязку.

Серед підстав для касаційного оскарження рішень судів попередніх інстанцій, із посиланням на статтю 287 ГПК України, скаржник вказує, що дана справа має фундаментальне значення для правозастосовчої практики щодо питання презумпції правомірності правочину; має виняткове значення для нього, оскільки стягнення заборгованості за Договором поставки є значними коштами для підприємства; та вказає, що скаржник у майбутньому буде позбавлений можливості спростувати обставини, встановлені оскаржуваним судовим рішенням, при розгляді іншої справи №904/1505/19.

Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України Про судоустрій і статус суддів , частина перша статті 17 ГПК України.

Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України (в редакції чинній від 08.02.2020) не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Згідно з частиною п`ятою статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Предметом позову в даній справі є стягнення 264 169,81 грн., а, отже, ціна позову у справі № 910/15076/19 не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Касаційний господарський суд звертає увагу на те, що за такого правового регулювання можливість відкриття касаційного провадження у справах, з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, залежить виключно від значення кожної з них для формування єдиної правозастосовчої практики та обставин конкретної справи, при наявності підстав, передбачених підпунктами б - г пункту 2 частини третьою статті 287 ГПК України.

При цьому тягар доказування наявності підстав, передбачених пунктом 2 частини третьою статті 287 ГПК України покладається на скаржника.

Такими чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії господарських справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм та наявності обставин конкретної справи, передбачених підпунктами б - г пункту 2 частини третьою статті 287 ГПК України.

Як уже зазначалось, серед підстав, передбачених пунктом 2 частиною третьої статті 287 ГПК України, ТОВ НВФ Поліпласт - К у поданій касаційній скарзі вказує, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; справа має виняткове значення для скаржника та скаржник позбавлений можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи.

Однак наведені скаржником у касаційній скарзі доводи у контексті оскаржуваних судових рішень у цій справі не дають Суду підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, або, що дана справа має виняткове значення для скаржника, або, що скаржник позбавлений можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи.

Посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 07.11.2018 у справі №520/6819/14-ц, від 16.01.2019 у справі №373/2054/16-ц та від 06.02.2019 у справі №554/5223/14, не є явно обґрунтованими, оскільки як вбачається зі змісту вказаних постанов останні прийнятті за інших, встановлених судом, обставин справи та доказів по справі. Зокрема, у справі №554/5223/14 Верховний Суд здійснив правовий висновок щодо підсудності справ в частині позовних вимог до боржника, що є Фізичною особою-підприємцем; у справі №373/2054/16-ц Верховний Суд здійснив правовий висновок щодо можливості стягнення суми боргу в доларах США за договором позики між фізичними особами, а також 3 % річних, згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України; та відповідно у справі №520/6819/14-ц Верховний Суд виклав правову позицію щодо неоднозначного застосування статей 16, 392 Цивільного кодексу України, статей 33, 37, 39 Закону Про іпотеку , а саме щодо можливості звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань за рішенням суду.

Так, при ухвалені оскаржуваних судових рішень суди попередніх інстанцій, встановивши факт поставки неякісного товару та факт відмови відповідача від договору, керуючись приписами частин п`ятої, сьомої статті 268 Господарського кодексу України, частини другої статті 678 Цивільного кодексу України (відповідно до яких, сторона договору має право відмовитися від договору, прийняття товару та його оплати у разі поставки товару неналежної якості), відмовили у задоволенні позову.

Враховуючи вищевикладене, Касаційний господарський вважає доводи щодо порушення питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики не є достатньо аргументовані у контексті прийнятності касаційної скарги до касаційної провадження.

Зазначені у касаційній скарзі доводи зводяться до власного викладення обставин справи стороною по справі та оцінки доказів, які вже були оцінені судами попередніх інстанцій. Скаржник в касаційній скарзі фактично зазначає про необхідність здійснити переоцінку встановлених судами у справі обставин, а також вирішувати питання щодо достовірності доказів, додатково перевіряти докази, надати перевагу одним доказам над іншими, що виходить за межі повноважень Верховного Суду згідно з положеннями статті 300 ГПК України.

Слід відзначити і те, що аргументи касаційної скарги є аналогічними доводам, викладеним в апеляційній скарзі, та не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, які містяться у мотивувальній частині рішень з наведеним обґрунтуванням, та зводяться по суті до незгоди заявника з висновками судів попередніх інстанцій.

Щодо аргументів скаржника, що розгляд даної справи має виняткове значення для нього, суд зазначає, що незгода із рішенням суду попередніх інстанцій не свідчить про їх незаконність, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цих рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь позивача є звичайним передбачуваним процесом.

Твердження ТОВ НВФ Поліпласт - К щодо того, що останнє буде позбавлене можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи також відхиляються Судом, оскільки Верховний Суд не може ставити під сумнів законність рішення суду тільки через те, що таке рішення скаржник вважає незаконним і яке в подальшому може на законних підставах при наявності правових підстав, передбачених ГПК України, набути преюдиційного значення при розгляді інших спорів.

Визначені підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип правової визначеності буде порушено.

При цьому використання оціночних чинників, як-то: винятковість значення справи для скаржника , суспільний інтерес , значення для формування єдиної правозастосовчої практики , малозначні справи тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення розгляду заради розгляду .

Верховним Судом під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги також взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, факт розгляду справи за правилами позовного провадження та врахував межі, порядок та повноваження апеляційного суду щодо розгляду справи.

Таким чином, подана касаційна скарга не містить обґрунтувань, які можуть бути визнані такими, що підпадають під пункт 2 частини третьої статті 287 ГПК України, і, які надають повноваження Верховному Суду переглянути, як суду права , дану категорію справ.

Разом з тим, Суд також враховує позицію, висловлену Європейським Судом з прав людини в ухвалі від 9 жовтня 2018 року щодо неприйнятності у справі Азюковська проти України" (Azyukovska v. Ukraine, заява № 26293/18). Суд визнав, що заява є неприйнятною ratione materiae у сенсі п. 3 (а) ст. 35 Конвенції і має бути відхилена відповідно до п. 4 цієї статті. ЄСПЛ зазначив, що застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. В ухвалі також ідеться, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій ЄСПЛ також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій. Однак у цій справі тією мірою, в якій заявниця ставила питання щодо справедливості провадження в судах першої і другої інстанцій, ЄСПЛ не визнав, що мали місце порушення процесуальних гарантій п. 1 ст. 6 Конвенції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Беручи до уваги вищевказане, з огляду на принципи господарського судочинства (змагальності та диспозитивності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, юридичної визначеності) колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження у справі №908/680/19, оскільки вона подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.

З огляду на це клопотання скаржника про зупинення виконання рішення суду залишається без розгляду.

Суд звертає увагу скаржника, що відповідно до пункту 3 частини 1 статті 7 Закону України Про судовий збір сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі.

Керуючись статтями 12, 234, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, Касаційний господарський суд, -

У Х В А Л И В:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Науково - виробнича фірма Поліпласт - К на рішення Господарського суду Запорізької області від 20.11.2019 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 18.05.2020 у справі № 908/680/19.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова

Суддя І. Бенедисюк

Суддя І. Колос