Рішення

від 02.06.2020 по справі 160/3502/20

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2020 року Справа № 160/3502/20 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді- Захарчук - Борисенко Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи у письмовому провадження у м. Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Кот Любові Іванівни про визнання неправомірними дій, визнання недійсним та скасування державної реєстрації договору про встановлення емфітевзису серія та номер № 452 від 27.05.2019, стягнення моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ :

31.03.2020 ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до приватного нотаріуса Кот Любові Іванівни, в якій просив:

- визнати неправомірними дії приватного нотаріуса ОСОБА_2 ;

- визнати недійсним та скасувати у Державному реєстрі прав похідне від права власності право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), здійсненого на підставі Договору встановлення емфітевзису серія та номер за № 452, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 предметом якого є земельна ділянка, що знаходиться на території Нововасилівської сільської ради Софіївського району Дніпропетровської області, кадастровий номер 1225285200:01:004:0070 загальною площею 10,07 га, строк дії договору 49 (сорок дев`ять ) років, посвідчений приватним нотаріусом Софіївського районного нотаріального округу Кот Л.І.;

- стягнути з приватного нотаріуса ОСОБА_4 Любов ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ), моральну шкоду в сумі 100 тисяч гривень.

В обгрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що між ним та ОСОБА_3 було укладено договір про встановлення емфітевзису № 452 строком на 49 років, який було зареєстровано приватним нотаріусом ОСОБА_4 Любов`ю ОСОБА_5 , про що зроблено запис індексний номер 47052264 від 27.05.2019, предметом якого є земельна ділянка з кадастровим номером 1225285200:01:004:0070 площею 10,07 га на території Нововасилівської сільської ради, котра належить позивачу на підставі державного акту на право власності серії ЯГ № 253926, виданого 14.04.2008 Софіївською районною державною адміністрацією. Однак, при укладенні вищевказаного договору, особу позивача було встановлено нотаріусом на підставі недійсного паспорта, оскільки під час посвідчення договору про встановлення емфітевзису йому виповнилось 45 років та згідно із законодавством, особа була повинна вклеїти фотокартку протягом одного місяця.

На цій підставі позивач вважає, що були порушені вимоги закону щодо процедури посвідчення договорів, що тягне за собою його недійсність, а тому ОСОБА_1 звернувся до суду з даною позовною заявою для захисту своїх порушених прав та законних інтересів.

Ухвалою суду від 02.04.2020 було відкрито провадження у справі та призначено розгляд адміністративної справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи у письмовому провадженні в порядку статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

12.05.2020 до суду від представника приватного нотаріуса Кот Любові Іванівни надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечував у повному обсязі та просив суд відмовити у їх задоволенні.

В обгрунтування своєї правової позиції представник відповідача зазначив, що недійсність паспорту власника земельної ділянки не тягне за собою недійсності емфітевзису, оскільки законодавством взагалі не передбачено обов`язкової нотаріальної форми договору емфітевзиву, і тому похідна дія - реєстрація права в реєстрі не може порушувати прав позивача і не може оскаржуватись окремо від договору.

Окрім того, ч. 7 ст. 102-1 Земельного кодексу України визначає підстави припинення емфітевзису, перелік якого не містить підстави припинення емфітевзису, яку вказує позивач в позовній заяві, а саме недійсність його паспорту.

Відповідно до ч. 1 ст. 257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Згідно із ст. 258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Частинами 5, 8 ст. 262 КАС України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

За викладених обставин, відповідно до вимог статей 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини та відповідні ним правовідносини.

Судом встановлено, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, земельна ділянка з кадастровим номером 1225285200:01:004:0070 площею 10,07 га належить ОСОБА_1 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку, серія та номер: ЯГ № 253926, виданого 14.04.2008 Софіївською районною державною адміністрацією.

Матеріалами справи підтверджено, що 27.05.2019 між ОСОБА_1 (ВЛАСНИК) та ОСОБА_3 (ЕМФІТЕВТ) було укладено договір про встановлення емфітевзису, зареєстрований в реєстрі за № 452.

Відповідно до п. 1.1. договору, ВЛАСНИК земельної ділянки сільськогосподарського призначення передає ЕМФІТЕВТУ право володіння та право цільового користування цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевтичне право), зберігаючи за собою право розпорядження нею.

Згідно з п.1.2. договору, земельна ділянка - рілля, площею 10,0700 (десять цілих сімсот сотих) га, розташована на території Нововасилівської сільської ради Софіївського району, Дніпропетровської області, склад угідь: рілля - 10,0650 га, кадастровий номер 1225285200:01:004:0070, з цільовим призначенням - ведення товарного сільськогосподарського виробництва, належить ВЛАСНИКУ на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 253926, виданого на підставі розпорядження голови Софіївської районної державної адміністрації № 248-р від 18.07.2005 року, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010813300317 від 14 квітня 2008 року; Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-1208679172019, виданого Державним кадастровим реєстратором Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області 05 квітня 2019 (п`ятого квітня дві тисячі дев`ятнадцятого) року.

П.2.2. договору передбачено, що сторони домовились, що емфітевтичне право на цим договором встановлюється строком на 49 (сорок дев`ять) років.

Підставами припиненння цього емфітевтичного права відповідно до п.4.1 вищевказаного договору є: 1) загибель, знищення земельної ділянки або такого її пошкодження, що виключає можливість її використання за цільовим призначенням; 2) домовленості ВЛАСНИКА та ЕМФІТЕВТА про припинення емфітевтичного права; 3) поєднання в одній особі ВЛАСНИКА та ЕМФІТЕВТА в результаті консолідації (викуп ВЛАСНИКОМ емфітевтичного права) або в результаті конфузії (викуп ЕМФІТЕВТОМ права власності на земельну ділянку); 4) сплив строку цього договору; 5) невикористання для сільськогосподарських потреб земельної ділянки протягом трьох років поспіль; 6) викуп земельної ділянки у зв`язку із суспільною необхідністю; 7) визнання цього договору недійсним; 10) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням (п. а ст. 143 Земельного кодексу України).

Договір про встановлення емфітевзису від 27.05.2019 посвідчено приватним нотаріусом Софіївського районного нотаріального округу Кот Л.І.

У договорі також зазначено, що особи громадян, які підписали договір, встановлено, їх дієздатність, а також належність ОСОБА_1 земельної ділянки, яка передається у користування перевірено.

31.01.2020 позивач звернувся до приватного нотаріуса Софіївського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Кот Любові Іванівни із заявою вхідний № 40/01-16 щодо здійснення порушення умов закону та процедури посвідчення договорів, надання копії договору та виклику сторін.

На вищевказану заяву позивача, приватним нотаріусом Софіївського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Кот Л.І. було надано Роз`яснення, вихідний № 47/01-16 від 05.02.2020, в яких було повідомлено наступне.

Для отримання копії Договору позивачу необхідно з`явитися до нотаріальної контори.

Щодо прохання позивача викликати його та ОСОБА_3 , для укладання додаткової угоди про розірвання договору за згодою сторін зазначено, що згідно ч. 1, ст. 12 Цивільного кодексу України, особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. Згідно глави 6 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року за №296/5, нотаріус зобов`язаний установити волевиявлення особи, яка звернулась за вчиненням нотаріальної дії. Нотаріус зобов`язаний встановити дійсні наміри кожної із сторін до вчинення правочину, який він посвідчує, а також відсутність у сторін заперечень щодо кожної з умов правочину. Правочин посвідчується нотаріусом, якщо кожна із сторін однаково розуміє значення, умови правочину та його правові наслідки, про що свідчать особисті підписи сторін на правочині.

Згідно ст. 51 Закону України Про нотаріат нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, у разі виявлення під час вчинення нотаріальних дій порушення законодавства негайно повідомляє про це відповідні правоохоронні органи для вжиття необхідних заходів.

Якщо справжність поданого документа викликає сумніви, нотаріус або посадова особа, які вчиняють нотаріальні дії, вправі залишити цей документ і надіслати його до експертної установи (експерта) для проведення експертизи, оплата якої здійснюється в установленому законом порядку.

У разі виявлення нотаріусом або посадовою особою, які вчиняють нотаріальні дії, що ними допущено помилку при вчиненні нотаріальної дії або вчинена нотаріальна дія не відповідає законодавству, нотаріус або посадова особа, які вчиняють нотаріальні дії, зобов`язані повідомити про це сторони (осіб), стосовно яких вчинено нотаріальну дію, для вжиття заходів щодо скасування зазначеної нотаріальної дії відповідно до законодавства.

У зв`язку з повідомленням позивача, приватним нотаріусом було встановлено допущення порушення порядку встановлення особи, що звернулась за вчиненням нотаріальної дії, а саме паспорт громадянина України, який було надано ОСОБА_1 приватному нотаріусу, як документ, що встановлює особу, не мав вклеєну фотокартку, що відповідала віку позивача.

Виконуючи вимоги ч. 3 ст. 51 Закону України Про нотаріат , приватний нотаріус повідомив про виявлення допущеного порушення в порядку встановлення особи.

В той же час повідомлено, що згідно ст. 8-1 Закону України Про нотаріат будь-яке втручання в діяльність нотаріуса, зокрема з метою перешкоджання виконанню ним своїх обов`язків або спонукання до вчинення ним неправомірних дій, забороняється і тягне за собою відповідальність відповідно до законодавства.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склалися, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 7 Закону України Про нотаріат № 3425-XII від 02.09.1993, нотаріуси або посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, у своїй діяльності керуються законами України, постановами Верховної Ради України, указами і розпорядженнями Президента України, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, а на території Республіки Крим, крім того, - законодавством Республіки Крим, наказами Міністра юстиції України, нормативними актами обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

Нотаріуси у встановленому порядку в межах своєї компетенції вирішують питання, що випливають з норм міжнародного права, а також укладених Україною міждержавних угод.

Згідно зі ст. 43 Закону України Про нотаріат , не допускається вчинення нотаріальної дії у разі відсутності осіб - її учасників або їх уповноважених представників.

При вчиненні нотаріальної дії нотаріуси, посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, встановлюють особу учасників цивільних відносин, які звернулися за вчиненням нотаріальної дії.

Встановлення особи здійснюється за паспортом громадянина України або за іншими документами, які унеможливлюють виникнення будь-яких сумнівів щодо особи громадянина, який звернувся за вчиненням нотаріальної дії (паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний чи службовий паспорт, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідка на проживання особи, яка мешкає в Україні, національний паспорт іноземця або документ, що його замінює, посвідчення особи з інвалідністю чи учасника Другої світової війни, посвідчення, видане за місцем роботи фізичної особи). Посвідчення водія, особи моряка, особи з інвалідністю чи учасника Другої світової війни, посвідчення, видане за місцем роботи фізичної особи, не можуть бути використані громадянином України для встановлення його особи під час укладення правочинів.

Згідно ст. 51 Закону України Про нотаріат нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, у разі виявлення під час вчинення нотаріальних дій порушення законодавства негайно повідомляє про це відповідні правоохоронні органи для вжиття необхідних заходів.

Якщо справжність поданого документа викликає сумніви, нотаріус або посадова особа, які вчиняють нотаріальні дії, вправі залишити цей документ і надіслати його до експертної установи (експерта) для проведення експертизи, оплата якої здійснюється в установленому законом порядку.

У разі виявлення нотаріусом або посадовою особою, які вчиняють нотаріальні дії, що ними допущено помилку при вчиненні нотаріальної дії або вчинена нотаріальна дія не відповідає законодавству, нотаріус або посадова особа, які вчиняють нотаріальні дії, зобов`язані повідомити про це сторони (осіб), стосовно яких вчинено нотаріальну дію, для вжиття заходів щодо скасування зазначеної нотаріальної дії відповідно до законодавства.

Матеріалами справи підтверджено, що у зв`язку з повідомленням позивача, приватним нотаріусом було встановлено допущення порушення порядку встановлення особи, що звернулась за вчиненням нотаріальної дії, а саме паспорт громадянина України, який було надано ОСОБА_1 приватному нотаріусу, як документ, що встановлює особу, не мав вклеєної фотокартку, що відповідала віку позивача.

Виконуючи вимоги ч. 3 ст. 51 Закону України Про нотаріат , приватний нотаріус повідомив про виявлення допущеного порушення в порядку встановлення особи.

За положеннями статті 102-1 Земельного кодексу України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) виникає на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб, відповідно до Цивільного кодексу України.

Частина шоста вказаної статті визначає, що укладення договорів про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови здійснюється відповідно до Цивільного кодексу України з урахуванням вимог цього Кодексу.

За домовленістю сторін договори про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови можуть бути посвідчені нотаріально.

Власник земельної ділянки також може встановити вимогу нотаріального посвідчення договорів про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) або для забудови (суперфіцій) та скасувати таку вимогу. Встановлення (скасування) вимоги є одностороннім правочином, що підлягає нотаріальному посвідченню. Така вимога є обтяженням речових прав на земельну ділянку та підлягає державній реєстрації в порядку, визначеному законом.

Проаналізувавши вищевказані норми чинного законодавства, суд доходить висновку, що законодавство взагалі не передбачає обов`язкової нотаріальної форми договору емфітевзису, а тому похідна дія - реєстрація права в реєстрі не може порушувати прав позивача і не може оскаржуватись окремо від договору.

Частина сьома статті 102-1 Земельного кодексу України визначає підстави припинення емфітевзису: 1) поєднання в одній особі власника земельної ділянки та землекористувача; 2) спливу строку, на який було надано право користування; 3) відчуження земельної ділянки приватної власності для чи з мотивів суспільної необхідності; 3-1) прийняття уповноваженим органом виконавчої влади, органом місцевого самоврядування рішення про використання земельної ділянки державної чи комунальної власності для суспільних потреб; 4) невикористання земельної ділянки для забудови в разі користування чужою земельною ділянкою для забудови протягом трьох років; 5) припинення дії договору, укладеного в рамках державно-приватного партнерства (щодо договорів емфітевзису та суперфіцію, укладених у рамках такого партнерства).

Суд звертає увагу позивача на те, що даний перелік підстав для припинення емфітевзису є вичерпним та не містить підстави припинення емфітевзису, яку вказує позивач в позовній заяві, а саме недійсність його паспорту.

Відповідно до статті 4 Закону Україні Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень емфітевзис підлягає державній реєстрації.

Для такої реєстрації за статтею 20 вказаного закону подається заява на проведення реєстраційних дій та оригінали документів, необхідних для проведення таких дій. які подаються заявником у паперовій або електронній формі у випадках, передбачених законодавством.

Заява на проведення реєстраційних дій у паперовій формі подається за умови встановлення особи заявника. Встановлення особи громадянина України здійснюється за паспортом громадянина України або за іншим документом, що посвідчує особу, передбаченим Законом України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус".

Частина 4 статті 20 Закону Україні Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень визначає, що заява про проведення реєстраційних дій, надання інформації з Державного реєстру прав не приймається в разі: 1) відсутності документа, що підтверджує оплату адміністративних послуг, або внесення відповідної плати не в повному обсязі; 2) невстановлення особи заявника чи обсягу його повноважень на подання відповідної заяви; 3) відсутності в Державному земельному кадастрі відомостей про земельну ділянку (у разі державної реєстрації прав на земельну ділянку).

Представником відповідача у відзиві на позовну заяву зазначено, що заяву про державну реєстрацію емфітевзису подала емфітевт - ОСОБА_3 , а не позивач.

Відповідно, оскаржувана позивачем нотаріальна дія - реєстрація емфітевзису - взагалі не залежала і не стосувалась встановлення особи власника земельної ділянки.

Отже, у нотаріуса були відсутні підстави для відмови як у прийнятті такої заяви, так і у реєстрації емфітевзису.

Крім вищевказаного, дані позовні вимоги суперечать висновкам Верховного Суду у справах із суміжних питань (посвідчення заповітів при відсутності вчасно вклеєної в паспорті фотокартки заповідача), викладених у постановах: 20 листопада 2019 року справа № 127/19709/14-ц, 13 квітня 2020 року справа № 520/6412/17, 19 червня 2019 року справа № 753/6796/16-ц.

При цьому слід наголосити, що в наведених справах дія нотаріуса була принципово пов`язаною із дійсністю паспорту заповідача, але Верховний Суд все одно підтвердив правомірність таких дій (посвідчення заповіту), оскільки саме заповідач на підставі власного волевиявлення підписав відповідні документи.

В даному ж випадку оскаржувана дія нотаріуса - реєстрація емфітевзису - є похідною і відбулась без участі позивача - на підставі заяви емфітевта.

А тому, за обставин дійсності договору емфітевзису відсутні підстави для скасування в Державному реєстрі запису про реєстрацію такого права.

Суд також звертає увагу позивача, що невклеювання до паспорту громадянина України фотокартки при досягненні особою 45 років тягне за собою виключно недійсність самого паспорту, але саме по собі не позбавляє особу право - та дієздатності і не виключає можливості укладати будь-які правочини.

Згідно статті 25 Цивільного кодексу України здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи, вона виникає у момент народження і припиняється у момент смерті.

Згідно статті 30 Цивільного кодексу України цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.

З урахуванням вищевикладеного, суд доходить висновку, що відсутність необхідної фотокартки в паспорті не вплинула на здатність позивача своїми діями набувати для себе цивільних прав та створювати обов`язки.

Щодо позовної вимоги про стягнення з приватного нотаріуса ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) моральної шкоди в сумі 100 тисяч гривень, суд зазначає наступне.

Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно ч. 1 та ч. 2 ст. 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також, ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Цивільного кодексу України, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також, з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Ст. 1167 Цивільного кодексу України зазначає, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Пунктом 3 Постанови Пленум Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995 № 4 (далі - Постанова) встановлено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Пунктами 4, 5 Постанови визначено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами підтверджується. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суди, зокрема, повинні з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Згідно з пунктом 9 Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Оскільки судом не встановлено протиправності дій приватного нотаріуса ОСОБА_2 , суд також не вбачає підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди.

За приписами ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на встановлені обставини справи суд вважає, що відповідач при здійснення оскаржуваних дій діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позову судові витрати з відповідача не стягуються.

Керуючись ст. ст. 2, 139, 241-250, 294 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до приватного нотаріуса Кот Любові Іванівни (53100, Дніпропетровська обл., Софіївський р-н, смт. Софіївка, вул. Карпенка, буд. 8, ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) про визнання неправомірними дій, визнання недійсним та скасування державної реєстрації договору про встановлення емфітевзису серія та номер № 452 від 27.05.2019, стягнення моральної шкоди - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Захарчук-Борисенко