Постанова

від 23.03.2021 по справі 160/3502/20

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

23 березня 2021 року м. Дніпросправа № 160/3502/20

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Добродняк І.Ю. (доповідач),

суддів: Бишевської Н.А., Семененка Я.В.,

за участю секретаря судового засідання Волкової К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 червня 2020 року (головуючий суддя Захарчук-Борисенко Н.В.)

у справі № 160/3502/20

за позовом ОСОБА_1

до приватного нотаріуса Кот Любові Іванівни

про визнання неправомірними дій, визнання недійсним та скасування державної реєстрації договору про встановлення емфітевзису серія та номер №452 від 27.05.2019, стягнення моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до приватного нотаріуса Кот Любові Іванівни, в якій просив:

- визнати неправомірними дії приватного нотаріуса Кот Любов Іванівни;

- визнати недійсним та скасувати у Державному реєстрі прав похідне від права власності право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), здійсненого на підставі Договору встановлення емфітевзису серія та номер за № 452, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , предметом якого є земельна ділянка, що знаходиться на території Нововасилівської сільської ради Софіївського району Дніпропетровської області, кадастровий номер 1225285200:01:004:0070, загальною площею 10,07 га; строк дії договору 49 років, посвідчений приватним нотаріусом Софіївського районного нотаріального округу Кот Л.І.;

- стягнути з приватного нотаріуса Кот Любов Іванівни на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 100 тисяч гривень.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між позивачем та ОСОБА_2 укладений договір про встановлення емфітевзису строком 49 років, який зареєстровано приватним нотаріусом Кот Любов`ю Іванівною, про що зроблено запис індексний номер 47052264 від 27.05.2019, предметом якого є земельна ділянка з кадастровим номером 1225285200:01:004:0070 площею 10,07 га на території Нововасилівської сільської ради, котра належить позивачу на підставі державного акту на право власності серії ЯГ № 253926, виданого 14.04.2008 Софіївською районною державною адміністрацією. При укладенні вищевказаного договору особу позивача встановлено нотаріусом на підставі недійсного паспорта, оскільки під час посвідчення договору про встановлення емфітевзису йому виповнилось 45 років та згідно із законодавством, особа була повинна вклеїти фотокартку протягом одного місяця.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.06.2020 в задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що ч. 7 ст. 102-1 Земельного кодексу України визначає підстави припинення емфітевзису, перелік якого є виключний та не містить підстави припинення емфітевзису через недійсність паспорту позивача. Також суд зазначив, що невклеювання до паспорту громадянина України фотокартки при досягненні особою 45 років тягне за собою виключно недійсність самого паспорту, але саме по собі не позбавляє особу право - та дієздатності і не виключає можливості укладати будь-які правочини.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги. Апеляційна скарга фактично мотивована незгодою з висновками суду першої інстанції та обґрунтована підставами звернення до суду з цим позовом.

Представник позивача в судовому засідання підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі.

Представник відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечує, просить залишити рішення суду першої інстанції без змін як законне та обґрунтоване. Наполягає на своїй позиції, що недійсність паспорту власника земельної ділянки не тягне за собою недійсності емфітевзису, оскільки законодавством взагалі не передбачено обов`язкової нотаріальної форми договору емфітевзису, і тому похідна дія - реєстрація права в реєстрі не може порушувати прав позивача і не може оскаржуватись окремо від договору.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд погоджується з судом першої інстанції, зазначає таке.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, земельна ділянка з кадастровим номером 1225285200:01:004:0070 площею 10,07 га належить ОСОБА_1 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку, серія та номер: ЯГ № 253926, виданого 14.04.2008 Софіївською районною державною адміністрацією.

27.05.2019 між ОСОБА_1 (власник) та ОСОБА_2 (емфітевт) укладений договір про встановлення емфітевзису, посвідчений приватним нотаріусом Софіївського районного нотаріального округу Кот Л.І. (відповідач у справі), зареєстрований в реєстрі за № 452.

Відповідно до п. 1.1 договору, власник земельної ділянки сільськогосподарського призначення передає емфітевту право володіння та право цільового користування цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевтичне право), зберігаючи за собою право розпорядження нею.

Посвідчуючи договір, приватний нотаріус зазначив, що договір підписаний сторонами у її присутності. Особи громадян, які підписали договір, встановлено, їх дієздатність, а також належність ОСОБА_1 земельної ділянки, яка передається у користування перевірено.

27.05.20149 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесений запис 31723070 про інше речове право щодо земельної ділянки, кадастровий номер, 1225285200:01:004:0070, площа 10,0700 га, яке виникло на підставі означеного договору. Власник - ОСОБА_1 , правокористувач ОСОБА_2 (а.с.10).

Посилаючись на те, що відповідачем були порушені вимоги закону щодо процедури посвідчення договору, що тягне його недійсність, позивач звернувся до адміністративного суду з цим позовом про оскарження дій приватного нотаріуса.

З огляду на фактичні обставини справи, норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, апеляційний суд погоджується з судом першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, разом з тим вважає за необхідне зазначити таке.

Предметом оскарження у цій адміністративній справі є дії відповідача з реєстрації в Державному реєстрі прав похідного від права власності права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис).

Відповідно до ч.5 ст.3 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень № 1952-IV в редакції на час виникнення спірних правовідносин, державна реєстрація прав проводиться за заявами у сфері державної реєстрації прав будь-яким державним реєстратором з урахуванням вимог, встановлених абзацами першим - третім цієї частини, крім випадку, передбаченого абзацом п`ятим цієї частини.

Державна реєстрація прав у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об`єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчинено таку дію.

За правилами ст.4 цього Закону державній реєстрації прав підлягають:

1) право власності та право довірчої власності як спосіб забезпечення виконання зобов`язання на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва;

2) речові права на нерухоме майно, похідні від права власності, зокрема, право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис).

Статтею 18 Закону № 1952-IV визначений порядок державної реєстрації прав, який включає перевірку документів на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмову у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень (п.4 ч.1 ст.18 Закону); прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав) - п.5 ч.1 ст.18 Закону;

Відповідно до ч.2 ст.18 Закону № 1952-IV перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Підстави для державної реєстрації прав встановлені в ст.27 Закону № 1952-IV.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.27 цього Закону державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката.

В спірному випадку, позивач, не заперечуючи проти факту укладення договору встановлення емфітевзису серія та номер № 452, вважає протиправними дії приватного нотаріуса з вчинення реєстраційних дій - реєстрації права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), здійсненого на підставі цього договору, оскільки при посвідченні договору особу позивача встановлено нотаріусом на підставі недійсного паспорта (у паспорт не вклеєно фотокартку по досягненню особою 45 років), що визнається підставою нікчемності договору.

З цього приводу суд апеляційної інстанції зазначає, що укладений договір встановлення емфітевзису, на підставі якого в Державному реєстрі прав зареєстровано похідне від права власності право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), в розумінні ст. 202 ЦК України є правочином.

Статтею 204 ЦК України встановлена презумпція правомірності правочину, а саме: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За правилами ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

В спірному випадку наведені позивачем обставини (встановлення нотаріусом особи на підставі недійсного паспорта) не є законодавчо встановленими підставами для визнання правочину нікчемним. Також на час вчинення відповідачем оскаржуваної реєстраційної дії правочин, на підставі якого проведена реєстрація права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), недійсним в судовому порядку не визнаний.

А тому, за обставин дійсності договору емфітевзису відсутні підстави для визнання протиправними дій відповідача та скасування в Державному реєстрі запису про реєстрацію права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис).

Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне також зазначити, що відповідність дій приватного нотаріуса з посвідчення договору вимогам Закону України Про нотаріат є предметом окремого оскарження, при цьому слід враховувати, що оскарження в судовому порядку нотаріальної дії здійснюється в рамках цивільного судочинства.

Виходячи з вищенаведеного, приймаючи до уваги, що вимоги про стягнення з приватного нотаріуса Кот Любов Іванівни на користь ОСОБА_1 моральної шкоди є похідними від основної вимоги про оскарження дій приватного нотаріуса, а як встановлено вище, в оскаржуваних діях відповідача відсутня протиправність, підстави для задоволення позову в частині стягнення моральної шкоди задоволенню відсутні.

Суд першої інстанції під час розгляду даної справи дослідив обставини, які мають значення для справи, ухвалив правильне рішення про відмову в задоволенні позову.

Передбачені ст.317 КАС України підстави для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення відсутні.

Керуючись ст.ст. 310, 315, 316, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 червня 2020 року у справі №160/3502/20 залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, може бути оскаржена до касаційного суду в порядку та строки, встановлені ст.ст.328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий - суддя І.Ю. Добродняк

суддя Н.А. Бишевська

суддя Я.В. Семененко