Рішення

від 30.06.2020 по справі 520/5941/2020

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 липня 2020 р. № 520/5941/2020

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панова М.М., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Азово-Чорноморського регіонального управління Державної прикордонної служби України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд визнати протиправними дії Азово-Чорноморського регіонального управління Держприкордонслужби України; зобов`язати Азово-Чорноморське регіональне управління Держприкордонслужби України нарахувати і виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні за період з 30.07.2018 по 16.01.2020.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що бездіяльність відповідача є протиправною та такою, що суперечить нормам законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

Ухвалою суду від 13.05.2020 відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 263 Кодексу адміністративного судочинства України та запропоновано відповідачу надати відзив на позов.

Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження надіслана та вручена відповідачу 21.05.2020, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення, яке міститься в матеріалах справи.

Відповідачем подано до суду відзив в якому зазначено, що він діяв відповідно до норм чинного законодавства України. В задоволенні адміністративного позову просить відмовити.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, виходячи з наступного.

Судом із матеріалів справи встановлено, що позивач проходив дійсну військову службу в Державній прикордонній службі України та відповідно наказу №286-ос від 26.07.2018 був звільнений у запас та виключений зі списку особового складу з 30.07.2018.

В період проходження військової служби в позивач перебував на фінансовому забезпеченні відповідача та отримував грошове забезпечення.

До дня виключення позивача зі списку особового складу, відповідачем не здійснено з позивачем розрахунок за усіма видами забезпечення, зокрема з фінансового забезпечення.

В період проходження військової служби позивач отримав статус та посвідчення учасника бойових дій серія НОМЕР_1 від 23 жовтня 2019 року.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем на день виключення зі списків особового складу частини, позивачу не було здійснено нарахування та виплату компенсації за невикористані календарні дні соціальної відпустки, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2015 - 2018 рр.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 24.10.2019 по справі №520/7136/19, яке залишено без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 17.12.2019, адміністративний позов ОСОБА_1 до Азово-Чорноморського регіонального управління Державної прикордонної служби України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Азово-Чорноморського регіонального управління Державної прикордонної служби України щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31 липня 2018 року. Зобов`язано Азово-Чорноморське регіональне управління державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31 липня 2018 року.

Вищезазначені рішення набрали законної сили 17.12.2019.

16.01.2020 відповідачем нараховано на картковий рахунок позивача грошову компенсацію додаткової відпустки учаснику бойових дій у розмірі 26872,55 грн.

Так, відповідно до абзацу 3 п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 особа, звільнена з військової служби, на виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Стосовно вимоги про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 30.07.2018 по 16.01.2020, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Слід зауважити, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, виникає необхідність застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України, як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення зі служби.

Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду від 07.02.2018 у справах №806/535/16 (№К/9901/1799/18) та від 01.03.2018 №806/1899/17 (№К/9901/2433/17).

Відповідно ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд зазначає, що обов`язковою умовою, визначеною ст. 117 КЗпП України для виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку є наявність вини роботодавця.

З матеріалів справи не вбачається будь-яких обставин, що з незалежних від відповідача причин унеможливили своєчасну виплату грошової компенсації додаткової відпустки як учаснику бойових дій позивачу підчас звільнення та неможливості відповідача протистояти таким обставинам.

Згідно з п. 2 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Відповідно п. 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чиним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Так, для визначення середньої заробітної плати використовують таку формулу: ЗПсер = ЗПф : Рф, де ЗПсер - середньоденна (середньогодинна) заробітна плата; ЗПф - сума заробітної плати за фактично відпрацьовані працівником робочі дні (години) протягом розрахункового періоду та інших виплат, що включаються до розрахунку середнього заробітку і нараховані у розрахунковому періоді; Рф - кількість робочих днів (годин), фактично відпрацьованих у розрахунковому періоді.

Невиплата компенсації є тривалим правопорушенням, з завершенням якого пов`язане право позивача на виплату середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки таке право виникає саме по день фактичного розрахунку.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме з виписки по картковому рахунку позивача, днем остаточного фактичного розрахунку з позивачем є день зарахування на картковий рахунок позивача НОМЕР_2 , на який під час служби здійснювались нарахування грошового забезпечення, суми компенсації за невикористану додаткову відпустку в сумі 26872,55 грн, тобто 16.01.2020.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на те, що відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено правомірності вчинених ним дій, суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Отже, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.

Відповідно Постанови Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 року №392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів" установлено з 22 травня 2020 року до 31 липня 2020 року на всій території України карантин.

Суд зазначає, що відповідно ч. 3 Розділу VI Прикінцевих положень КАС України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 47, 79, 80, 114, 122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до адміністративного суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, розгляду адміністративної справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину. Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк дії карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

Керуючись ст.ст. 263, 255, 295, 297, ч. 3 Розділу VI Прикінцевих положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Азово-Чорноморського регіонального управління Державної прикордонної служби України ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ 23311274) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправними дії Азово-Чорноморського регіонального управління Держприкордонслужби України щодо ненарахування і не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні за період з 30.07.2018 по 16.01.2020.

Зобов`язати Азово-Чорноморське регіональне управління Держприкордонслужби України нарахувати і виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні за період з 30.07.2018 по 16.01.2020.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, з урахуванням приписів п. 3 Прикінцевих положень КАС України.

Рішенян може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду із врахуванням приписів Закону України №540-IX від 30 березня 2020 року Про внесення змін до деяких законодавчих актів, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-2019).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя М.М.Панов